ПЕРЕДМОВА

 

 

 

Перед цією працею ставилася мета, популярно й водночас достовірно викласти відомості про поховання князів Русі та членів їхніх родин на території нинішньої України, починаючи з найдавніших часів до XVI століття. Також хотілося дослідити, як розвивалися події навколо цих поховань, з моменту поховання до наших днів, з акцентом на збереженість поховання.

Для виконання поставленої мети проводилися теоретичні та практичні роботи з встановлення й ознайомлення з об’єктами або місцями їхнього колишнього знаходження, де були поховані представники княжих династій Рюриковичів, Гедиміновичів і Гедиміновичів-Олельковичів. Усі зібрані матеріали були узагальнені й систематизовані в цій праці.

Робота складається з чотирьох частин.

1. Передмова.

2. Список князів Русі (України), князів Київських та членів їхніх родин починаючи з найдавніших часів до 1470 року. Ця частина складена у вигляді довідника, в ній акцент зроблено не на генеалогії, а на хронологічній послідовності. Князі подані в порядку їхнього правління.

Перед іменем князя вказано його порядковий номер і дати перебування на престолі. Його ім’я подано рідною мовою автора, далі – давньоруською, українською та офіційною мовою тієї держави, до якої князь історично належить. Далі вказані: дата й місце народження, дата й місце смерті, де похований* і коротка біографічна довідка до початку його правління. Нижче подається інформація:

– порядковий номер у черзі дітей його батька;

– дружина(и) князя з короткою біографічною інформацією;

– законні й позашлюбні діти князя з короткою біографічною довідкою. Якщо в деяких з них вказано лише дату їхнього народження, значить, головну увагу їм буде приділено нижче;

– далі представлений його княжий знак;

– нижче наведені історичні події в роки його правління.

*Примітка: якщо слово похований(а) написано:

– курсив напівжирний і чорний – точно встановлене місце поховання, і автор праці відвідав цей об’єкт;

– курсив напівжирний і пурпурний – імовірне місце поховання, але автор праці не відвідував цей об’єкт;

– курсив напівжирний і зелений – місце поховання згідно з літописами та іншою інформацією;

– курсив напівжирний і червоний – місце поховання не встановлено;

– відсутність будь-якого з цих текстів – говорить про те, що місце поховання навіть не обговорювалося в історичних колах.

3. Поховання князів і членів їхніх родин. У цій частині роботи подається матеріал про місцезнаходження, історію, а також опис об’єктів, де були поховані князі та члени їхніх родин. Практично всі київські церкви з княжими похованнями, що в них знаходилися, не збереглися. У роботі відображені всі храми, що знаходилися будь-коли на їхньому місці. Мета – показати вплив цих чинників на збереженість решток первісного храму, що досліджується в роботі. У цій частині узагальнено інформацію про останні роки життя померлих, а також подано інформацію про хвороби душевні та фізичні або інші факти, які могли наблизити персонажа до смерті. Побутує думка, що про життя людини пам’ятають, спираючись на те, як вона завершилася. 

Примітка: подані в роботі малюнки й фотографії є засобом ілюстрації тексту та підтвердження історичних фактів. Фотографії з «Автор – Angloman» зроблені автором.

4. Словник термінів до цієї роботи.

Практичне застосування роботи. Вона призначається для туристів, екскурсоводів і всіх, хто захоплюється історією.

 

ДЛЯ ІНФОРМАЦІЇ

У традиції Русі складені гробниці найчастіше виготовлялися з плит пірофілітового сланцю, також відомого як червоний або рожевий шифер. Це м’який гірський шаруватий камінь рожевого, червоного або сірого кольору. Його головний плюс – легка обробка, оскільки він складається з мінералу пірофіліту та глинистих часток. Водночас, вогнетривкий і міцний матеріал.

Слово «шифер» у цьому контексті не має відношення до сучасного покрівельного матеріалу. Так історично й археологічно називають саме пірофілітовий сланець, що видобувався на єдиному відомому на Русі родовищі цього каменю на Овруцькому кряжі біля давнього міста Овруч (укр. Овруч, нині місто, адміністративний центр Овруцької міської громади в Коростенському районі Житомирської області України). Дуже багато такого каменю постачали до Чернігова й Києва.

Такі складені гробниці збирали з окремих масивних плит – плита-дно, 4 стінки і двосхила кришка, частіше пласка плита-кришка, які ретельно підганялися одна до одної. Кам’яні плити між собою з’єднувалися й фіксувалися за допомогою спеціальних залізних зв’язків (їх називають по-різному – прутами, скобами), або найчастіше за допомогою системи пазів. Останній принцип кріплення скрізь однаковий: жолобки в плиті-дні для кріплення поздовжніх і торцевих стінок, жолобки в ножному й головному кінцях поздовжніх стінок для закріплення торцевих плит. 

Такі елітні гробниці X – XIII ст. використовувалися для поховання князів і вищого духовенства. Одна плита такого каменю коштувала 3 гривні срібла, а сама гробниця коштувала десь 18 гривень срібла. Тобто це справді дуже дороге престижне елітарне поховання.

 

28 червня 2026 року, в день 30-річчя ухвалення Конституції України, президент України Володимир Олександрович Зеленський (укр. Володимир Олександрович Зеленський) вніс до Верховної ради законопроєкт про створення Українського національного пантеону. Президент пропонує створити в Києві національний пантеон для увічнення пам’яті українців, які в різні епохи боролися за Україну та надихали її.

За словами В.О. Зеленського, їхні імена мають бути гідно й з повагою вписані в українську історію.

Голова Верховної ради України Руслан Олексійович Стефанчук (укр. Руслан Олексійович Стефанчук) зазначив, що законопроєкт спирається на багатовікову традицію українського націєтворення та державності.

1 липня 2026 року Верховна рада України 287 голосами ухвалила історичне рішення законопроєкт №15360 про створення Українського національного пантеону – Закон «Про Український національний пантеон». У ньому перепоховуватимуть найвидатніших діячів української історії. Йдеться про військових, політиків, учених і діячів культури. Серед імен, повернення решток яких уже обговорюється, Симон Васильович Петлюра (укр. Симон Васильович Петлюра, убитий 25 травня 1926 року, похований на Цвинтарі Монпарнас у Парижі, Франція), Євген Михайлович Коновалець (укр. Євген Михайлович Коновалець, убитий 23 травня 1938 року, похований на Цвинтарі Кросвейк у Роттердамі, Нідерланди), Степан Андрійович Бандера (укр. Степан Андрійович Бандера, убитий 15 жовтня 1959 року, похований на Цвинтарі Вальдфрідгоф у Мюнхені, ФРН). Український національний пантеон буде створено на території Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» у Києві. Відповідну постанову ухвалив Кабінет Міністрів України.  

 

ПРИМІТКИ. У пострадянському просторі в практиці датування всі події та документи, що належать до періоду до 1 лютого 1918 року, датуються за юліанським календарем (старий стиль), з 1 лютого 1918 року – за григоріанським (новий стиль). У цій роботі в дужках розміщена дата за новим стилем (Григоріанський календар), без дужок – за старим стилем (Юліанський календар). Різниця між старим і новим стилями становить: у XVIII столітті – 11 діб, у XIX столітті – 12 діб і в XX столітті – 13 діб.

Українська православна церква (офіційна назва укр. Українська православна церква) – УПЦ. Згідно з Вікіпедією її неофіційне найменування в ЗМІ для відмінності від Української православної церкви Київського патріархату – Українська православна церква (Московського патріархату) – УПЦ (МП). 20 грудня 2018 року Верховна рада України ухвалила закон «Про внесення змін до Закону України „Про свободу совісті та релігійні організації“», що зобов’язує УПЦ змінити назву, прописавши в ній належність до Російської православної церкви (РПЦ). Конституційний суд України 27 грудня 2022 року визнав відповідним Конституції України закон, що зобов’язав УПЦ змінити назву. Українська православна церква відмовилася змінювати свою назву. Згідно з чинним Статутом Російської православної церкви, УПЦ – «самоврядна церква з правами широкої автономії» у складі РПЦ; її статус докладно застережений у «Главі X. Українська Православна Церква» Статуту РПЦ. Статут самої УПЦ – після внесення до нього поправок 27 травня 2022 року – не згадує РПЦ, але й не говорить про автокефалію; патріарх Московський і всієї Русі не згадується як предстоятель УПЦ. 24 серпня 2024 року президент України В.О. Зеленський підписав Закон України «Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій» (укр. Про захист конституційного ладу у сфері діяльності релігійних організацій), що забороняє діяльність релігійних організацій, пов’язаних з РПЦ, відповідно до якого релігійним організаціям в Україні, афілійованим із центрами в Російській Федерації, давалося 9 місяців, щоб розірвати зв’язки зі своїм керівним центром після видання відповідного припису Держетнополітики (укр. Державна служба України з етнополітики та свободи совісті).