БЛИЖНІ (АНТОНІЄВІ) ПЕЧЕРИ

Ближні печери або Антонієві печери, частина Києво-Печерської лаври, яка включає як власне комплекс підземних споруд (вхід – корпус № 41, вулиця Лаврська, 15), де спочивають мощі печерських подвижників, так і групу наземних будівель, що становлять окремий архітектурний ансамбль. Разом із Дальніми печерами, від яких вони відокремлені ярком і хребтом гори, вони становлять так звану Нижню лавру.

Історія Ближніх печер. Ближні печери були засновані 1057 року, коли засновник Печерського монастиря Антоній, який прагнув усамітнення, переселився зі Старого монастиря (Дальніх печер) на інший схил, де викопав нову підземну келію (Келія Антонія Печерського). Невдовзі й тут біля Антонія зібралися ченці. Так виникли два комплекси печер підземного монастиря: Ближні, або Антонієві, та Дальні, або Феодосієві.

1073 року Антоній Печерський, згідно з його заповітом, був похований у своїй печерці (Пам’ятне місце поховання Антонія Печерського). Йому також був присвячений один із престолів в Успенському соборі Лаври, влаштований на хорах.

З трьох існуючих входів до Ближніх печер первісним був, імовірно, західний, до якого можна було потрапити з притвору Хрестовоздвиженської церкви. Ближні печери здавна складалися з трьох вулиць, пов’язаних між собою переходами. Головною є Печерська вулиця, до якої прилягає Підземна церква Введення Пресвятої Богородиці (укр. Церква Введення у храм Пресвятої Богородиці) – найбільша й найдавніша (XI століття) у Ближніх печерах. Печери з’єднані в єдину підземну мережу з Київськими катакомбами.

Ще одне з найдавніших відділень у Ближніх печерах веде до так званої «трапези загальної» печерських отців, де за преподобного Антонія братія збиралася на спільну трапезу. У цьому печерному коридорі є велика кількість локул (стінних ніш). У похоронних локулах ховали померлих ченців. У тих місцях печер, де розташовані церкви, збереглася велика кількість житлових келій. Планування келії передбачало розташування по боках входу двох виступів, один з яких слугував ліжком, а протилежний – столом. У стіні робилися ніші для ікони або свічки.

У печерному коридорі привертають увагу вмуровані в товщу стіни віконця затворників. «Затворником» також могли називати тому, що його мощі не були переміщені до дерев’яної раки, а залишилися в одній із могил у стінах підземелля. Такі могили в лаврських печерах називали в XVIII – XIX ст. «затворами». Деякі помилково сприймали їх за житла на кшталт описаного в «Патерику» підземного затвору святого Ісаакія.

Поховання преподобного Антонія розташоване у відгородженому завалом відділенні печер. Навпроти перебуває церква на його честь, збудована наприкінці XVI – на початку XVII ст. – Підземна церква преподобного Антонія Печерського .

1240 року орди хана Батия зруйнували Київ, а разом із ним – і Печерський монастир. Відомості про печери, що стосуються цього часу, досить скупі. Відомо лише, що печери знову на довгий час стають місцем проживання ченців, а також місцем поховання захисників Києва. У Ближніх печерах є великі ніші, заповнені людськими кістками, які, імовірно, є такими похованнями. Бічне відділення від Підземної церкви преподобного Антонія Печерського веде до крипти «убитих Батиєм».

Період в історії печер із 2-ї половини XIII до кінця XIV ст. в історичній науці залишається недослідженим, що пояснюється відсутністю письмових джерел. Практично жодних документів цього періоду про історію печер до наших днів не дійшло.

Окремі свідчення, що дійшли до нас, належать здебільшого до XV – початку XVII ст. Дуже цікаві описи лаврських печер такими мандрівниками, як ієромонах Зосима, автор твору «Хождение инока Зосима» (1420 рік); князь Андрій Володимирович; німецький дипломат Сиґізмунд Герберштейн (нім. Siegmund Freiherr von Herberstein), його подорожі 1517 і 1526 років; італійський видавець Александр Гваньїні (італ. Alessandro Guagnini), 1-ша половина 1570-х років; Мартін Груневич, кінець XVI століття; польський історик Станіслав Сарницький (польськ. Stanisław Sarnicki), кінець XVI століття.

Особливий інтерес становлять записки австрійського дипломата Еріха Лясоти (Ласоти) фон Штеблау (нім. Erich Lassota von Steblau), який перебував на службі в імператора Рудольфа II Габсбурга (нім. Rudolf II) і за його дорученням їздив 1594 року з посольством до запорозьких козаків. Перебуваючи в Києві, він відвідав Печерський монастир, залишивши про це свої спогади. Зокрема, він пише, що печери мають багато ходів, «які бувають у зріст людини, а подекуди такі низькі, що треба нахилятися, але вони такі широкі, що двоє можуть розминутися… Вхід оздоблений майже так само, як це буває при входах до шахт». У Ближніх печерах Еріх Лясота звернув увагу на дві підземні церкви, «в яких щосуботи правиться обідня».

Перші графічні зображення лаврських печер з’явилися наприкінці XVI століття.

Наприкінці 1620-х років, за часів архімандритства Петра Могили (майбутнього митрополита Київського, Галицького і всієї Русі), у Ближніх печерах вживають перших заходів з їх реконструкції.

Вхід до Ближніх печер. Гравюра XVII століття. Джерело – Петренко М.З. Пещерные лабиринты. – Киев: Мистецтво, 1976. Фото без змін

План Ближніх печер. 1638 рік. Гравюра ченця Києво-Печерського монастиря та церковного письменника Афанасія Кальнофойського з його книги «Тератургіма». Суспільне надбання. Фото без змін

Ближні печери. Малюнок 1651 року голландського живописця й рисувальника Абрахама ван Вестерфельда (нідерл. Abraham van Westerveld) у копії кінця XVIII століття. Суспільне надбання. Фото без змін

У середині XVII століття святі мощі лежали відкритими. У такому вигляді ми бачимо мощі на малюнках голландського живописця й рисувальника Абрахама ван Вестерфельда (нідерл. Abraham van Westerveld). Деякі мандрівники дають опис кольору мощей, їхній одяг, положення і навіть вагу.

У Ближніх печерах. Малюнок 1651 року Абрагама ван Вестерфельда в копії кінця XVIII століття. Джерело – Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. – Київ: Наукова думка, 1989. – С. 95. Фото без змін

У Ближніх печерах. «Лікування біснуватого». Малюнок 1651 року Абрагама ван Вестерфельда в копії кінця XVIII століття. Джерело – Петренко М.З. Пещерные лабиринты. – Киев: Мистецтво, 1976. Фото без змін

1653 року архідиякон Антіохійської православної церкви Павло Алеппський (араб. بولس ابن مكاريوس الزعيم الحلبي‎), який відвідав Ближні печери, про мироточиві голови писав так: «Мы преклонили колена перед главами святых, целовали их и их чело, от которого исходила благодать. Они желты как золото. Они помещаются в отдельных стеклянных сосудах. Но двенадцать глав других подвижников лежат вместе в одной пещере кучей одна на другой».

Зберігся план Ближніх печер у першому виданні «Києво-Печерського патерика» 1661 року.

1670 року на честь святих, похованих у Ближніх печерах, установлено свято – Собор преподобних отців Києво-Печерських у Ближніх печерах спочиваючих. Спочатку воно відзначалося в першу суботу після свята Воздвиження Хреста Господнього. 1886 року митрополит Київський і Галицький Платон (у миру – Микола Іванович Городецький) переніс це святкування на 28 вересня (11 жовтня).

План Ближніх печер. 1674 рік. Джерело – Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. – Київ: Наукова думка, 1989. – С. 96. Фото без змін

Зберігся план Ближніх печер німецького пастора й історика Йоганна Гербінія (нім. Johannes Herbinius) 1675 року. Карта входить до складу його книги про київські печери «Religiosae Kijovienses cryptae, sive Kijovia subterranea…» («Релігійні київські печери»), що вийшла 1675 року в Єні (нім. Jena, нині університетське місто у федеральній землі Тюрингія, ФРН). Опис печер було зроблено на підставі власних спостережень, а також двох схематичних планів і кількох гравюр, які він отримав від архімандрита Києво-Печерської лаври Інокентія Ґізеля (1656 – 1683 рр.). У книзі представлено імена 43 святих, які були поховані в печерах. 

1691 року митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Русі Варлаам Ясинський у колишній келії облаштував третю церкву в Ближніх печерах на честь преподобного Варлаама, першого ігумена Печерського – Підземна церква преподобного Варлаама, ігумена Печерського (укр. Церква преподобного Варлаама Печерського). При вході до підземного храму в стіну вмонтовано камінь із написом, що гласить, що церква влаштована «на желание иждивительное первее архимандрита Печерского, потом же митрополита Киевского, преосвященнаго Варлаама Ясинского, при настоятельстве по нём архимандрита Мелетия Вуяхевича» 1691 року.

У 1700 – 1704 рр. над Ближніми печерами було збудовано кам’яний храм на честь Воздвиження Хреста Господнього.

1701 року настоятель московського Храму Василя Блаженного (офіційно Собор Покрова Пресвятої Богородиці, що на Рву) Іоанн Лук’янов, відвідавши Київ проїздом на шляху до Єрусалима, описав Ближні печери та їхню обстановку.

Збереглися плани Ближніх печер 1703 і 1744 років.

1760 року Ближні печери були відновлені після пошкоджень, викликаних землетрусом.

Зберігся план Ближніх печер 1769 – 1789 років.

У своєму «Описании» Лаври 1795 року митрополит Київський і Галицький Самуїл (у миру – Симеон Григорович Миславський) зазначив, що за вівтарем Підземної церкви Введення Пресвятої Богородиці Ближніх печер «хранятся разных святых главы мироточивые числом 30».

План Ближніх печер 1795 року вказує мироточиві голови й в інших куточках печерного лабіринту.

Зберігся план Ближніх печер 1826 року.

Вхід до Ближніх печер. Портал. Початок XIX століття. Джерело – Петренко М.З. Пещерные лабиринты. – Киев: Мистецтво, 1976. Фото без змін

Галерея, що веде до Ближніх печер. Початок XIX століття. Джерело – Петренко М.З. Пещерные лабиринты. – Киев: Мистецтво, 1976. Фото без змін

1830 року підлога в печерах була викладена чавунними плитами, виготовленими в Тулі (нині місто, адміністративний центр Тульської області Російської Федерації).

У «Описании Киево-Печерской Лавры» 1831 року митрополита Київського і Галицького Євгенія (у миру – Євфимій Олексійович Болховітінов) згадуються «30 мироточивых глав неизвестных святых, в Антониевой пещере почивающих».

Зберігся план Ближніх печер 1868 року.

Український історик мистецтва Костянтин Віталійович Широцький (помер 1919 року), описуючи мощі святих, що спочивають у печері, зазначив, що «ныне все тела закрыты одеждами и в гробах».

Коридор Ближніх печер. Джерело – Петренко М.З. Пещерные лабиринты. – Киев: Мистецтво, 1976. Фото без змін

Келія Антонія Печерського, яка в XVIII столітті була підземною в’язницею. Джерело – Петренко М.З. Пещерные лабиринты. – Киев: Мистецтво, 1976. Фото без змін

У 1977 – 1978 рр. у Ближніх печерах проводилися археологічні дослідження.

У 1978 – 1980 рр. проводилися археологічні розкопки печер. Археологи відкрили невідомі ходи, унікальні написи XI – XII ст.

1990 року Ближні печери постановою Ради Міністрів УРСР були повернуті відродженій Києво-Печерській лаврі Українського екзархату Руської православної церкви. Ченці викинули з печер апаратуру, зокрема й ту, що контролює вологість і температуру, сказавши, що їм це не потрібно.

2007 року лаврські ченці спільно з фахівцями Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника встановили в печерах сучасні електронні датчики.

Вхід до Ближніх печер. Фото 2015 року. Суспільне надбання. Фото без змін

21 березня 2023 року священникам Української православної церкви у зв’язку з розірванням договору оренди закрили доступ до Ближніх печер.

Опис Ближніх печер. Унаслідок пізніших переробок ходи Ближніх печер втратили первісні розміри й форму. Тепер їхня ширина сягає 1,5 м, висота – 2,5 м. Загальна довжина підземних коридорів Ближніх печер становить – 383 метри, глибина їх залягання – 10-15 метрів.

Інтер’єр Ближніх печер. Джерело – https://lavra.ua/shrine_category/blizhnie-peshhery//. Фото без змін

Джерело – https://lavra.ua/shrine_category/blizhnie-peshhery//. Фото без змін

Мощі 73 святих, що супроводжуються табличками з іменами та іконами, спочивають у 48 дерев’яних раках, включаючи в зазначену кількість 2 подвійні з мощами 4 подвижників, 1 дерев’яну колоду, 9 «затворів» — давніх поховальних ніш, 1 отиньковану крипту, в якій лежать мощі 12 подвижників, і 1 приховане під спудом місце, де залишилися невідшуканими мощі преподобного Антонія Печерського. На мощі в раках і крипті одягнені облачення. У деяких раках залишені непокритими кисті рук, які наочно свідчать про нетлінність. Більшість ікон у печерах належить до середини XIX століття.

Карта-схема 2004 року Ближніх (Антонієвих) печер. Джерело – https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B8%D0%B9_%D0%97%D0%B0%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%BA. Фото без змін

У Ближніх печерах у південно-східній половині є три підземні церкви:

А. Підземна церква Введення Пресвятої Богородиці

Б. Підземна церква преподобного Антонія Печерського

В. Підземна церква преподобного Варлаама, ігумена Печерського

Г. Місце, позначене як келія преподобного Антонія на плані 1638 року

Д. Місце, позначене як келія преподобного Антонія з 1795 року.

У Ближніх печерах спочивають мощі 79 святих, нижче подано лише тих, хто згадується в цій роботі або чиї мощі були досліджені:

26. Мойсей Угрин, помер 26.07(08.08.).1043 р.; 

9. Варлаам Печерський, ігумен Печерського монастиря, помер 1065 р.;

1. Антоній Печерський, засновник Печерського монастиря, помер 07.05.1073 р.;

49. Никон Печерський, ігумен Печерського монастиря, помер 23.03(05.04.).1088 р.;

71. Ісаакій, затворник Печерський, помер близько 1090 р.;

30. Григорій Чудотворець, втоплений 25.05.1093 р.; 

65. Агапіт Лікар, помер 01(14).06.1095 р.;

6. Василій і 5. Феодор, закатовані 1098 р.;

14. Марко Гробокопатель, помер початок XII ст.;

17. Григорій Іконописець, існує думка, що він помер 1105 р.;

2. Прохор Лободник, помер 10(23).02.1107 р.;

46. Аліпій (Алімпій) Іконописець, помер близько 1114 р.;

22. Нестор Літописець, помер близько 1114 р.;

29. Онуфрій Мовчазний, помер XII ст.;

48. Феофан, постник Печерський, помер XII ст.;

28. Микола Святоша (у миру – князь Святослав Давидович), помер 14(27).10.1143 р.;

35. Нифонт, єпископ Новгородський, помер 08(21).04.1156 р.;

7. Полікарп Печерський, архімандрит Печерського монастиря, помер 24.07(06.08).1182 р.;

67. Ілля Печерський (Ілля Муромець, Ілля Муровець), помер близько 1188 р.;

4. Іуліанія діва-княжна Ольшанська (у миру – княжна Юліанія Юріївна Гольшанська-Дубровицька), померла близько 1540 р. Спочатку була похована біля Успенської церкви монастиря, на початку XVII століття її рештки були перенесені до церкви. 1730 року її мощі перенесли до Ближніх печер Лаври.