КЛОВСЬКИЙ СТЕФАНИЧ МОНАСТИР
Кловський Стефанич монастир, або Монастир Богородиці Влахернської на Клову (укр. Кловський (Стефанич) монастир), православний чоловічий монастир поблизу Києва (нині в Києві). Своїм походженням і другою назвою монастир зобов’язаний колишньому ігуменові Києво-Печерського монастиря Стефану.
Фундаменти монастирської Соборної церкви Пресвятої Богородиці Влахернської на Клову (укр. Соборна церква Пресвятої Богородиці Влахернської) постановою Кабінету Міністрів України № 928 від 3 вересня 2009 року визнані пам’яткою археології національного значення, охоронний номер 260056-Н. Охоронну зону встановлено в межах вулиць Пилипа Орлика, Академіка Богомольця (укр. вулиця Академіка Богомольця), Шовковичної (укр. Шовковична вулиця).
Місцезнаходження монастиря. Монастир розташовувався в урочищі Клов у Печерській частині поблизу давнього Києва (нині в Києві). Залишки монастирської кам’яної Церкви Богородиці Влахернської на Клову розташовані на території нинішнього Кловського ліцею № 77 по вулиці Шовковичній, 25.
Джерело – https://www.google.com/maps/d/embed?mid=1p16HYXV_eZUlKao6SaqTwzhycR8&msa=0&hl=ru&ie=UTF8&t=m&ll=50.44131668199085%2C30.527610029074044&spn=0.005465%2C0.012853&z=17&output=embed. Фото змінено
Станція метро «Палац Спорту» розташована за 930 метрів від Кловського ліцею.
Підйом вулицею Шовковичною на Кловський пагорб. Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Підйом до колишнього місця розташування монастиря. Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Вулиця Шовковична, 25, Кловський ліцей № 77. Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Історія монастиря. 1078 року ченці Києво-Печерського монастиря, згідно з повідомленням «Печерського патерика», підняли заколот, позбавили ігуменства Стефана «Болгарина» (1074 – 1078 рр.) і вигнали його з монастиря. У долі «потерпілого» взяли участь «мнози отъ болярь, сынове сущи тому духовнии» і «подаваху ему отъ имѣний своихъ, еже на потрѣбу тому суще и на иная управлениа». Пожертвувань виявилося достатньо для заснування нового монастиря. На думку історика Церкви Антона Володимировича Карташова (помер 1960 року), дві третини монастирів давньої Русі будувалися в домонгольський період боярами та князями, винятком є Києво-Печерський монастир, як «дань подражания грекам» і «чтобы иметь собственных молитвенников за свою душу при жизни и смерти». У своїй праці «Очерки по истории Русской Церкви» А.В. Карташов писав: «По тем же ктиторским побуждениям строили монастыри и богатые из монахов…. Стефан, преемник преподобного Феодосия по игуменству в Печерском монастыре, после того как был выжит оттуда недовольной братией, также устроил при помощи сочувствовавших ему бояр свой монастырь в Киеве, так называемый Кловский Влахернский или Стефанечь».
Таким чином, 1078 року Стефан «Болгарин» заснував новий монастир на іншому відрозі Печерської гори, в урочищі, яке називається Клов, від якого й однойменного струмка монастир і отримав свою назву.
Наприкінці 1080-х років Стефан заклав у монастирі кам’яну Церкву Богородиці Влахернської на Клову, присвячену чудотворній іконі Богородиці, що зберігалася в Константинополі у Влахернському монастирі: «Състави собѣ монастырь на Кловѣ и церковь възгради въ имя святыа Богородица, и нарекъ имя ей, по образцу сущаго въ Коньстаньтинѣ градѣ, иже Влахѣрнѣ». Імовірно, Стефан мав копію цієї ікони для Печерської церкви, яку ігумен-вигнанець забрав із собою до новозаснованої обителі.
Невдовзі помер єпископ Володимиро-Волинський Ілля. Близько 1090 року митрополит Київський і всієї Русі Іоанн (який II чи III) поставив ігумена Стефана єпископом на Володимирську кафедру, тут він був відомий під ім’ям – Стефан I.
Під 1091 роком у «Повісті временних літ» згадується про участь єпископа Стефана I в урочистому перенесенні мощей Феодосія Печерського в Печерському монастирі: «В се же время видѣ Стефанъ… в се же время бысть епископъ, видевъ въ своемъ манасътыри чресъ поле зарю велику надъ пещерою… и всѣдъ на конь в борзѣ поѣха, поемъ съ собою Климянта, его же постави игумена по собѣ». Приїхавши напередодні урочистої події, він зупинився в Кловському монастирі, за висновком літописця «в своём».
27 квітня 1094 року єпископ Володимиро-Волинський Стефан I помер, ігуменом Кловського монастиря став Климент (укр. Климент, ігумен із 1091 року).
1096 року переважно дерев’яний Кловський монастир був розграбований і спалений половцями хана Боняка. Описуючи напад половців на Київ, літописець зазначав: «И пожгоша монастырь Стефанечь, деревенѣ и Германечь». У наступні роки йшло відновлення монастиря.
Під 1108 роком «Повість временних літ» повідомляє про закінчення будівництва Соборної церкви Богородиці Влахернської: «В се же лѣто кончаша верхъ святыя Богородица Влахѣрны на Кловѣ, заложенѣи Стефаномъ епископомъ бывшу ему прѣже игуменомъ Печерьскаго манастыря». Це повідомлення дало підставу російському історику Церкви Миколі Івановичу Петрову (помер 1921 року) та іншим дослідникам Києва стверджувати, що Стефан не довів до кінця будівництво монастиря. Можливо, роботи 1108 року слід пов’язувати з відновленням церкви після пожежі 1096 року.
Церква Богородиці Влахернської. Реконструкція Ю.С. Асєєва та В.О. Харламова. Джерело – Асеев Ю.С. Архитектура древнего Киева. – Киев: Будівельник, 1982. – С. 100. Фото без змін
1112 року в Кловському монастирі був похований князь Володимиро-Волинський Давид Ігорович, який, імовірно, опікувався обителлю за життя. На цьому, по суті, й уриваються письмові свідчення про Кловський монастир. Подальша його історія за літописними даними не простежується.
1115 року згадується ігумен монастиря Петро.
1240 року, можна вважати, Кловський монастир і храм були зруйновані й припинили існування внаслідок монгольської навали.
У XVIII столітті можна було ще побачити руїни монастиря.
За повідомленням російського історика та одного із фундаторів наукової історіографії й археології Києва Максима Федоровича Берлинського (помер 1848 року), при будівництві Кловського палацу 1756 року (нині Верховний суд України, вулиця Пилипа Орлика, 8) на захід від нього були виявлені давні фундаменти. Як писав М.Ф. Берлинський, ще на початку XIX століття за палацом були видні руїни давнього Кловського храму. Український історик Микола Васильович Закревський (помер 1871 року) заперечував це, за його даними, у XVIII столітті за Кловським палацом печерські ченці влаштували безліч погребів. З цієї причини це місце не могло бути надійним доказом у визначенні місця Кловського монастиря. Руїни не зазнали розкопок, і про них забули.
1899 року в районі Катерининської вулиці (нині Липська вулиця, укр. Липська вулиця) був знайдений скарб давньоруських речей, до якого входило близько 20 візантійських монет. Це вказувало на розташування в цьому районі значного житлового району з великою парафією.
Наприкінці XIX століття російський історик, протоієрей Петро Гаврилович Лебединцев і вже згаданий М.І. Петров стверджували, що залишки Церкви Богородиці Влахернської приховані під будівлею Жіночого духовного училища (колишній Кловський палац).
Довгий час дослідники давнього Києва не могли вказати точне місцезнаходження Кловського монастиря. Радянський археолог Михайло Костянтинович Каргер (помер 1976 року) констатував, що: «Никаких остатков этого (Кловского) монастыря до нашего времени на Клове выявлено не было».
1963 року по вулиці Карла Лібкнехта (нині вулиця Шовковична), 25 у садибі середньої школи № 77 (нині Кловський ліцей № 77), за 150 метрів на захід від Міністерства геології УРСР (колишній Кловський палац) радянський історик і археолог Петро Петрович Толочко виявив фундамент, про який писав М.Ф. Берлинський. Дослідник упевнено атрибутував його як залишки Кловського храму. Біля залишків фундаменту П.П. Толочко відкрив і дослідив двокамерну гробницю, стінки якої були складені з цегли-плінфи і перекрита шиферними плитами.
У 1974 – 1975 рр. фундаменти, знайдені П.П. Толочком, були детально досліджені київською археологічною експедицією Інституту археології АН УРСР. Як показали дослідження, фрагменти давніх фундаментів – це все, що залишилося від Кловського храму. Розкрити всю площу споруди було неможливо, цьому заважали численні нові будівлі: капітальний цегляний паркан сусідньої ділянки, який перегороджував значну частину храму, трансформаторна підстанція, цегляна будівля дитячого садка з верандою (нині – Заклад дошкільної освіти №1/185 МВС України «Берегиня», вулиця Академіка Богомольця, 7/14А), також лінії комунікацій і низка ям від пізніших земляних робіт.
Місце розташування Кловського храму. Джерело – https://www.google.com/maps/@50.4414725,30.531293,195m/data=!3m1!1e3. Фото змінено
Під час розкопок були виявлені лише фундаментні рови, заповнені будівельними залишками й землею. Не лише стіни, а й усі фундаменти, за винятком невеликої ділянки, розібрали як матеріал для будівельних робіт у XVIII – XIX ст.
Загальний вигляд розкопок Кловського храму. 1974 – 1975 рр. Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Movchan_Ivan/Doslidzhennia_arkhitektury_Klovskoho_soboru_v_Kyievi.pdf?. Фото без змін
Складність розкопок полягала в тому, що план споруди був незвичним для архітектури Києва XI – XII ст. Досить обґрунтовано було визначено план північної, центральної, західної частини храму та частково південної й східної частини, де дослідження проводилися окремими шурфами. У результаті було виявлено систему стрічкових фундаментів великої, прямокутної в плані споруди розмірами 33 × 33 метри, без апсид.
Характер мурування фундаментів дуже цікавий і багато в чому подібний до конструкції фундаментів Десятинної церкви. Після розпланування споруди на місцевості, азимут споруди – 90°, по всьому плану й на деякій відстані, до 1,80 метра, від його краю виймалася земля по всій площі будівлі до материкового ґрунту. Після чого всю площадку зміцнювали, забиваючи в рядовій системі кілки (колья) довжиною 40 – 50 см, діаметром 5 – 6 см, на відстані один від одного 40 – 45 см.
Сліди кілків під фундаментами північної стіни храму. 1974 – 1975 рр. Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Movchan_Ivan/Doslidzhennia_arkhitektury_Klovskoho_soboru_v_Kyievi.pdf?. Фото без змін
Схема кілків під фундаментами південної стіни храму. 1974 – 1975 рр. Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Movchan_Ivan/Doslidzhennia_arkhitektury_Klovskoho_soboru_v_Kyievi.pdf?. Фото без змін
У перетині кілки чотиригранні, іноді – круглі, тобто дуже подібні до кілків під апсидною частиною Десятинної церкви, які були довжиною 50 см і діаметром 5 – 7 см.
Потім між рядами кілків по периметру стін укладали жорстко з’єднану систему лежнів – дерев’яні колоди, обтесані з чотирьох боків, з розміром у перетині 20 × 20 см. Такі субструкції (опорні конструкції) були знайдені в різних частинах споруди. Колоди укладали від двох до п’яти рядів по ширині фундаменту.
Цікаву особливість було досліджено на ділянці, де зафіксовано сліди фундаменту південної апсиди. Між рядами кілків субструкції були укладені впоперек напрямку півкола апсиди, «віялом».
Сліди фундаменту південної апсиди. 1974 – 1975 рр. Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Movchan_Ivan/Doslidzhennia_arkhitektury_Klovskoho_soboru_v_Kyievi.pdf?. Фото без змін
Фундаменти, як це можна бачити за їхніми залишками в західній частині споруди, викладалися з великих кам’яних валунів на вапняному розчині з великою кількістю цемянки. Розчин дуже нагадував той, що використовувався при будівництві Успенської церкви Києво-Печерського монастиря. Ширина фундаменту становила 1,80-1,90 метра, глибина до 1,25 метра.
Стіни храму, ймовірно, викладалися в техніці «змішаного мурування» («opus mixtum»). Численні уламки цегли-плінфи у відвалах і будівельних залишках, а також окремі більш-менш цілі зразки, цілу вдалося виявити лише одну плінфу, свідчать про те, що в основному вона мала розміри 34 × 29 × 4 см, тобто типові для кінця XI століття, розмір цегли Успенської церкви 35 × 28 × 4 см. Серед будівельних залишків було багато уламків овруцького шиферу, фрескової двошарової штукатурки.
Завдяки роботі радянського й українського археолога Івана Івановича Мовчана, українського фахівця з археології та архітектури Київської Русі й середньовічної України Віктора Олександровича Харламова (укр. Віктор Олександрович Харламов, помер 1996 року) та радянського й українського історика архітектури Юрія Сергійовича Асєєва (укр. Юрій Сергійович Асєєв, помер 2005 року) вдалося встановити контури плану Кловського храму. Загальна ширина храму з галереями становила – 33 метри, повну довжину визначити не вдалося, без апсид 33 метри. За своєю монументальністю храм наближався до найбільших храмів Києва. План храму з першого погляду вирізнявся своєю незвичністю: 5-навний, з трьох боків оточений галереями.
План фундаментів Кловського храму за розкопками 1974 – 1975 рр. Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Movchan_Ivan/Doslidzhennia_arkhitektury_Klovskoho_soboru_v_Kyievi.pdf?. Фото без змін
1. Розкопана частина фундаментів храму
2. Реконструйована частина фундаментів храму
На плані неважко визначити центральне ядро храму – 3-навний 8-стовпний хрестово-купольний храм, розмірами 22 × 18 метрів без апсид. Він оточений внутрішніми вузькими та широкими зовнішніми галереями. На думку Ю.С. Асєєва, вся споруда загалом нагадувала Десятинну церкву, основу якої становив храм розмірами 22 × 18 метрів, що у 2-й половині XI століття домінуватиме в давньоруській, переважно монастирській, архітектурі. Щоправда, тип 8-стовпного храму, до якого належить Кловський храм, трапляється рідко, і як аналогію до нього можна віднести Спаський собор у Чернігові та Борисоглібську церкву у Вишгороді.
Спроба реконструкції плану Кловського храму. Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Movchan_Ivan/Doslidzhennia_arkhitektury_Klovskoho_soboru_v_Kyievi.pdf?. Фото без змін
Фундаменти західної стіни храму дають дуже цікаву деталь. Стрічки внутрішніх поздовжніх фундаментів переривалися перед витягнутим на всю ширину центрального ядра приміщенням, виступаючи в це приміщення лізенами (лопатками). Оскільки подібних лізен немає з іншого боку, то можна припустити, що воно не було перекрите склепінням і, можливо, являло собою замкнений внутрішній дворик. Немає сумніву, що храм мав хори. Сходи на них, найімовірніше, могли перебувати в квадратних у плані приміщеннях по боках «дворика», тобто ці приміщення ризалітами виступали на західному фасаді. Подібний прийом використаний у Церкві Спаса на Берестовому, де в ризаліті, який виступає на південний фасад, влаштовано сходи на хори, а в тому, який виходить на північний фасад, – усипальницю і, може, хрещальню. У Кловському храмі ці приміщення, ймовірно, розташовувалися в такому порядку: праворуч перебувала сходова вежа, ліворуч, на першому ярусі, – усипальниця, про що побічно свідчить гробниця від знайденого тут поховання.
Гробниця в північно-західній частині храму. Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Movchan_Ivan/Doslidzhennia_arkhitektury_Klovskoho_soboru_v_Kyievi.pdf?. Фото без змін
Внутрішні галереї, що оточують центральне ядро храму, за шириною дорівнювали центральній наві. Імовірно, над ними перебували широкі хори. На першому ярусі перебували бічні нави, які закінчувалися апсидами, широкими й, імовірно, низькими, як у Софійському соборі Новгорода. Північна та південна зовнішні галереї мали ширину близько 4 метрів, а західна – до 6 метрів. Подібний характер плану галерей і в Десятинній церкві. На відміну від Софійського собору і Десятинної церкви галереї Кловського храму не мали стрічкових фундаментів, окрім двох стрічок із західного боку, які відповідали напрямку північної та південної стін центрального ядра храму. Це дає підставу вважати, що вони були перекриті не склепіннями, а дерев’яними балками.
У центральному приміщенні західної галереї перебувала чотирикамерна гробниця. Кожна камера всередині була отинькована й пофарбована в червоний колір. Ще одна гробниця була виявлена поза храмом, біля його північно-західного кута. Про поховання в Кловському храмі свідчать літописні повідомлення, наприклад під 1112 роком про поховання в церкві Давида Ігоровича.
На жаль, археологам не вдалося дослідити апсидну частину храму. Виявлено лише частину апсидного півкола, яким закінчувалася внутрішня північна галерея. Оскільки стала відома точка її закінчення, то продовжуючи лінію сторін центральної та бічних нав, можна визначити форми й розміри центральної та бічних апсид. Раніше Кловський храм уже порівнювався з Десятинною церквою, яка, на думку В.О. Харламова, була для нього взірцем.
Досліджені були також залишки численних приміщень, що оточували храм. 1974 року поблизу його фундаментів було виявлено невеликий зруб XIII століття. Збереглося два обгорілих вінці.
Результати досліджень 1975 року повернули дослідників до гіпотези, яку висловив український радянський архітектор Микола В’ячеславович Холостенко (помер 1978 року) за двома малюнками голландського живописця й рисувальника Абрахама ван Вестерфельда (нідерл. Abraham van Westerveld) 1651 року, де зображена церква типу Успенського храму Києво-Печерського монастиря. М.К. Каргер ототожнював їх зі Золотоверхою церквою св. Михаїла. Аргументовано спростовуючи цю думку, М.В. Холостенко припускав, що на згаданих малюнках зображений Кловський храм. При цьому він зазначав, що «дальнейшее изучение руин должно окончательно это выяснить». Проте, оскільки на малюнку Абрахама ван Вестерфельда представлений 3-навний храм, а Кловський храм виявився 5-навним, та ще й з галереями, то, безумовно, живописець намалював інший храм кінця XI або початку XII століття, атрибутувати який поки що немає підстав.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 979 від 17.05.2002 року навколо залишків Кловського храму встановлено охоронну зону в межах вулиць Пилипа Орлика, Академіка Богомольця, Шовковичної.
Фундаменти монастирської Соборної церкви Пресвятої Богородиці Влахернської постановою Кабінету Міністрів України № 928 від 3 вересня 2009 року визнані пам’яткою археології національного значення, охоронний номер 260056-Н.
Фундаментні рови храму Кловського монастиря. 3D реконструкції. 4 листопада 2021 року. Автор – ALEXfromUKRAINE. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін
Опис церкви. Складений план Кловського храму виявився нетиповим для давньоруської архітектури. На жаль, стан збережених залишків церкви такий, що залишилися одні лише фундаментні рови, і план храму було визначено за відбитками на ґрунті підошви фундаментів. Загальна ширина храму з галереями – 32-33 метри, довжину визначити не вдалося. З цих причин план храму викликав кілька варіантів реконструкції його зовнішнього вигляду, і немає аргументів, які дали б змогу впевнено віддати перевагу якомусь із варіантів.
Варіант, запропонований Ю.С. Асєєвим, І.І. Мовчаном і В.О. Харламовим, визначає споруду як храм із трьома навами, нартексом і додатковим членуванням перед апсидами. Храм мав дуже маленький, 3-4 метри, підбанний квадрат і був оточений двома рядами зовнішніх галерей. Внутрішні галереї завершувалися апсидами приділів, а перед нартексом, можливо, був розташований внутрішній дворик.
Храм Кловського монастиря. Реконструкція зовнішнього вигляду Ю.С. Асєєва, В.О. Харламова. Джерело – Толочко П.П. Древний Киев. – Киев: Наукова думка, 1983. – С. 90. Фото без змін
Інший варіант запропонував радянський та український історик архітектури Григорій Никонович Логвин (помер 2001 року). Він висловив припущення, що храм був завершений дуже широким, діаметром близько 9,6 метра, куполом на восьми підпорах, що було характерно для провінційної візантійської архітектури того часу: Церква Успіння Богоматері в монастирі Дафні (грец. Δαφνί) за 11 км на північний захід від центру Афін, столиці Греції, Церква св. Луки монастиря преподобного Луки (Осіос Лукас, грец. Μονή Οσίου Λουκά) в номі Фокіда в Греції та кафоліконом Нового монастиря (Неа-Мони, грец. Νέα Μονή) на острові Хіос у Греції. Згідно з Г.М. Логвином, на незвичний характер купола, можливо, натякає літописне повідомлення 1108 року, в якому йдеться про завершення саме «купола», а не храму загалом.
Кловський храм. 1091 – 1108 рр. План розкопаних фундаментів і реконструкція Г.М. Логвина. Джерело – https://studfile.net/preview/6306717/. Фото без змін
Зауважу, що, зрештою, обидва варіанти не антагоністично суперечать один одному.
Згідно з літописами в церкві був похований:
Давид Ігорович, князь Володимиро-Волинський, онук великого князя Київського Ярослава I «Мудрого», помер 25.05.1112 р.