АСКОЛЬДОВА МОГИЛА
Урочище Аскольдова могила або Угорське (укр. Угорське урочище), назва урочища, де на горі, згідно з літописами, був похований князь Київський Аскольд, убитий у 882 році.
Місцезнаходження об’єкта. У давнину ця місцевість поблизу Києва на схилі Дніпра мала назву Урочище Угорське. Нині Парк «Аскольдова могила» – у Придніпровському парку на перетині Печерського (Дніпровського) узвозу з Парковою дорогою і є частиною паркового комплексу в Печерській частині Києва, прилягаючи до Парку Вічної Слави. Як дістатися: станція метро «Арсенальна», вийшовши з неї, одразу повернути ліворуч, повз будівлю за адресою Арсенальна площа 1-б, стежка на схил гори – далі сходинки вниз на Паркову дорогу. Після цього праворуч 500 метрів – головний вхід до парку «Аскольдова могила».
Історія об’єкта. Про походження назви – Урочище Угорське – існує кілька думок. Одні дослідники пов’язують її зі словом «взгорье», що означає місцевість біля гори, інші вважають, що своєю назвою урочище завдячує уграм (угорцям). Згідно з «Повістю минулих літ», у 898 році під час переселення з Поволжя на береги Дунаю в урочищі зупинялися мадяри (угри): «Идаша Угри мимо Киевъ горою, еже ся зовет нынѣ Угорьское, и пришедъше к Днѣпру, и сташа вежами». Археологічні розкопки на території урочища виявили сліди господарської діяльності IX століття, а також скарб дирхемів, який свідчить про заселеність цієї місцевості у VIII – X ст.
У IX – X ст. тут знаходилося одне з передмість давнього Києва – Угорське, із князівським двором, який, можливо, існував іще з часів правління князя Київського Аскольда.
У 882 році в урочищі були вбиті князі Аскольд і Дір Олегом, який прийшов із Новгорода. Згідно з «Повістю минулих літ» (початок XII століття), Аскольд тут на горі й був похований: «И убиша Асколда и Дира, и несоша на гору, и погребоша и на горѣ, еже ся ныне зоветь Угорьское, иде же нынѣ Олминъ дворъ, на той могилѣ поставил Олма церковь святаго Николы». За відомостями, що походять із візантійських джерел, князь Аскольд між 860 і 867 роками прийняв хрещення з ім’ям Миколай, і над його могилою або поблизу неї Ольма, імовірно, поставив дерев’яну Церкву св. Миколая. Хто такий Ольма й де точно знаходився його двір – невідомо, літопис більше про нього не згадує. У пізніших літописах замість «Олма» зустрічається «Олга».
Російський історик Микола Михайлович Карамзін (помер у 1826 році), радянський і російський мистецтвознавець Дмитро Сергійович Лихачов (помер у 1999 році) та радянсько-український археолог Іван Іванович Мовчан вважали Ольму боярином – сучасником літописця Нестора, власником двору десь в Угорському урочищі, який був добре відомий киянам на початку XII століття.
Історик Г.І. Магнер і радянський та український історик, археолог Михайло Юліанович Брайчевський (укр. Михайло Юліанович Брайчевський, помер у 2001 році) ототожнювали Ольму з Алмошем (угор. Álmos) – напівлегендарним вождем союзу угорських племен (надьфеєделем) у 850 – 895 рр.
Російський історик Микола Васильович Закревський (помер у 1871 році), дослідник української старовини Михайло Олександрович Максимович (помер у 1873 році), радянський і український історик Петро Петрович Толочко вважали й вважають, що в цьому повідомленні йдеться про княгиню Ольгу, яка після свого хрещення в 957 році, поряд зі своїм двором, збудувала церкву над могилою першого князя-християнина. За однією з версій, саме тут вона була спочатку похована. У 971 році Церкву св. Миколая зруйнував її син-язичник, великий князь Святослав I Ігорович. І лише через 19 років, – у 990 році, Ольжин онук, великий князь Володимир «Великий», знову відбудував дерев’яний храм, а мощі княгині переніс до Десятинної церкви.
У 1036 році, згідно з літописами, при церкві був заснований жіночий Миколаївський монастир, у якому черницею приблизно з 1055 року доживала свого віку мати Феодосія Печерського – одного із засновників Києво-Печерського монастиря.
У 1096 році монастир був зруйнований половцями.
Наприкінці XI – на початку XII ст. дерев’яна Церква св. Миколая Мирлікійського (чудотворця) (укр. Церква святого Миколая Мирлікійського (чудотворця)) була відновлена.
У 1115 році жіночий Миколаївський монастир був перетворений князем Мстиславом Володимировичем (син великого князя Київського Володимира «Мономаха») на чоловічий Миколаївський монастир. До оточеного густим безлюдним лісом монастиря додалися назви Пустинний і Слупський (укр. Миколаївський Пустинно-Слупський монастир).
У середині XII століття літопис згадує Угорське як заміську офіційну великокнязівську резиденцію. Тут певний час проживав брат великого князя Київського Всеволода II Ольговича – Ігор. Про це свідчить той факт, що саме «під Угорське» були скликані кияни для складення присяги Ігорю в 1146 році. Цей двір згаданий під 1151 роком. У цей час він був резиденцією великого князя Київського Ізяслава II Мстиславича як співправителя великого князя В’ячеслава Володимировича.
Під 1151 роком літопис повідомляє, що в районі Угорського урочища знаходилися однойменні міські ворота. Імовірно, від Дніпра йшла якась дорога або підйом, що замикався в районі Угорського урочища воротами. Чи збігалася стара дорога з лінією нинішнього Дніпровського узвозу, сказати важко.
Угорське урочище на початку ХІІ століття. Фрагмент карти-реконструкції урочища з великокнязівською резиденцією. Автор – Victor Rosenberg & Olexander Kutoviy. Джерело – The Historic Encyclopedia of Kyiv. Фото без змін
У грудні 1240 року монгольські орди хана Батия (Бату, монг. Бат хаан?) зруйнували Миколаївський Пустинно-Слупський монастир і великокнязівську резиденцію. Монастир був відновлений.
У XV столітті про Пустинно-Миколаївський монастир згадується в післямові до Євангелія 1411 року та у відмовній грамоті (тобто віддати у володіння) 1427 року.
У XV столітті монастир грабують кримські татари.
У 1518 році Києво-Печерський монастир поступився Пустинно-Миколаївському монастирю урочищем Довга нива, розташованим на горі над монастирем.
На плані Києва 1638 року ченця Києво-Печерського монастиря та церковного письменника Афанасія Кальнофойського є найраніше зображення дерев’яної Церкви св. Миколая Мирлікійського – із трьома куполами.
У 1690 – 1696 рр. коштом гетьмана Війська Запорозького Івана Степановича Мазепи-Калединського (укр. Іван Степанович Мазепа (Іван Мазепа-Колединський)) на горі в Урочищі Довга нива, над дерев’яною Церквою св. Миколая Мирлікійського, для Пустинно-Миколаївського монастиря була збудована нова соборна п’ятикупольна Церква св. Миколая. Храм знаходився високо над Дніпром, навпроти нинішнього готелю «Салют» (вулиця Івана Мазепи (вулиця Івана Мазепи)), 11-Б. Сюди був перенесений і монастир, що отримав назву – Києво-Пустинно-Микільський монастир.
Під горою, на колишньому місці, залишилося монастирське кладовище з дерев’яною Церквою св. Миколая, яка з головної перетворилася на приписну кладовищенську.
Києво-Пустинно-Микільський монастир, 1783 рік. Джерело – Перспект Киево-Печерской крепости и части форштата с Московской стороны, 1783. Суспільне надбання. Фото без змін
Із XVIII століття урочище називається Аскольдовою могилою.
У 1786 році монастирський цвинтар Аскольдової могили був перетворений на міське кладовище, де ховали багатьох іменитих киян.
У 1809 році за проєктом головного архітектора Києва Андрія Івановича Меленського на місці ветхої дерев’яної церкви була зведена кам’яна Церква-ротонда св. Миколая на Аскольдовій могилі. Церква була двоярусною, виконаною в стилі ампіру й отримала форму ротонди, оточеної колонадою тосканського ордера. Її вінчав великий півсферичний купол із ліхтарем і маленькою дзвіницею. Усередині церкви, у напівпідвальній крипті, було передбачено 77 місць для поховань.
У 1831 році під час будівництва Нової Печерської фортеці (Київської фортеці) монастирська Церква св. Миколая стала гарнізонною й була перейменована на Микільський військовий собор, келії були перетворені на казарми, а монастирська братія була переведена назад до церкви на Аскольдовій могилі.
У 1845 році кладовище на Аскольдовій могилі закрили для загального користування.
Український поет і живописець Тарас Григорович Шевченко зобразив церкву-ротонду на одній з акварелей.
Церква-ротонда св. Миколая на Аскольдовій могилі. Акварель Т.Г. Шевченка. 1846 рік. Суспільне надбання. Фото без змін
У 1847 році церкву-ротонду разом із кладовищем планувалося знести, оскільки поряд прокладався шлях до Ланцюгового мосту через Дніпро, а крім того, церква була в аварійному стані внаслідок зсувів схилу. Проте 10 вересня того самого року храм на Аскольдовій могилі відвідав імператор Микола I, який заборонив знесення. Храм був відремонтований.
У 1861 році коштом монастиря відновлене кладовище оточили кам’яною огорожею з воротами, над якими влаштували дзвіницю. Також був збудований кам’яний будинок для настоятеля.
У 1866 році під час святкування 1000-річчя хрещення князя Аскольда на фасад церкви-ротонди була встановлена дошка з довгою історією Аскольдової могили. Тоді ж поширилася легенда про те, що тут також знаходиться й поховання князя Аскольда. На питання про це прочан церковні писарі вказували на місце за вівтарем храму, де знаходилося поховання невідомого, а церковні служки уточнювали: «Не тут, а під церквою в склепі».
Починаючи з 2-ї половини XIX століття, на кладовищі почали ховати найбагатших киян.
У 1882 році Церква-ротонда св. Миколая відреставрована за проєктом російського архітектора Володимира Миколайовича Ніколаєва.
У 1893 році в церкві-ротонді провели капітальний ремонт. Усередині з’явилися привезений з Італії біломармуровий іконостас, новий настінний розпис, виконаний за ескізами російського художника-живописця Віктора Михайловича Васнецова, та дубовий паркет.
Наприкінці XIX століття в «Энциклопедическом словаре Брокгауза и Ефрона» Аскольдова могила описана так: «Могила Аскольда знаходиться під церквою, у підвальному приміщенні, до якого веде спуск із зовнішнього боку церкви, і має вигляд кам’яного саркофага глибокої давнини. У тому самому приміщенні спочиває прах князя Димитрія Кантакузіна (рум. Dimitri Cantacuzino, помер у 1820 році). Із часу тисячоліття смерті Аскольда, що виповнилося в 1866 році, до його могили щороку 2 липня здійснюється хресний хід із розташованого поблизу Микільського чоловічого монастиря, у віданні якого й перебуває Аскольдова могила».
Аскольдова могила з церквою наприкінці XIX століття. Джерело – http://www.oko.kiev.ua/Monument.jsp?monumentId=183. Суспільне надбання. Фото без змін
До кінця XIX століття часті зсуви схилу завдали шкоди Аскольдовій могилі, на стіні церкви з’явилася тріщина, а посеред кладовища утворився яр, що доходив до берега Дніпра.
Наприкінці XIX – на початку XX ст. кладовище на Аскольдовій могилі вважалося особливо престижним некрополем. Тут були встановлені численні мистецькі надгробки та значні за розмірами склепи.
У 1899 – 1901 рр. на Аскольдовій могилі була збудована нова, велика дзвіниця.
Фото 1911 року. Автор – Gudshon and Gubchevsky. Суспільне надбання. Фото без змін
У 1919 році після встановлення радянської влади церкву-ротонду закрили, але в 1921 – 1934 рр. вона знову діяла як парафіяльна Української автокефальної православної церкви (УАПЦ).
У грудні 1934 року рішенням Київської міськради церква остаточно закрита, кладовище вирішено знести.
У 1935 – 1936 рр. на цій території був розбитий розважальний парк. Поодинокі могили були перенесені, решта були варварськи знищені. Частину надгробних пам’ятників передали до Художнього інституту для занять студентів.
У 1936 році церкву-ротонду перебудували під парковий павільйон.
У 1938 році архітектор Петро Григорович Юрченко досить оригінально надбудував над будівлею замість купола наскрізну колонаду іонічного ордера. Тоді ж була знесена й дзвіниця початку XX століття, будинок настоятеля та огорожа 1860-х років.
Фото кінця 1930-х років. Джерело – http://www.oko.kiev.ua/Monument.jsp?monumentId=183. Суспільне надбання. Фото без змін
Фото 1975 року. Суспільне надбання. Фото без змін
26 квітня 1992 року колишній храм був переданий Українській греко-католицькій церкві (УГКЦ).
У 1997 – 1998 рр. церква була відновлена в первісному вигляді архітектором Володимиром Хромченковим. У напівпідвалі храму влаштована Церква в ім’я св. Сильвестра Папи Римського. Освячення відновленої Церкви св. Миколая на Аскольдовій могилі відбулося 22 травня 1998 року.
Інформація в парку «Аскольдова могила». Фото 26 серпня 2007 року. Автор – Uk-Kamelot. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
Підйом до церкви. Фото 8 квітня 2012 року. Автор – D.Rovchak. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
Центральний вхід до парку. Фото 21 травня 2014 року. Автор – Kiyanka. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін
На чавунних плитах, що стоять обабіч центрального входу до парку, розповідається про те, що в 882 році князь Новгородський Олег, готуючись до захоплення Києва, зустрівся на цьому місці з князем Київським Аскольдом і підступно вбив його.
Церква св. Миколая на Аскольдовій могилі. Фото 25 жовтня 2009 року. Автор – Nick Grapsy. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін
Каплиця-склеп. Фото 29 травня 2014 року. Автор – Стас Клевцов. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
Згідно з літописами в урочищі був похований:
Аскольд, князь Київський, убитий 882 р.