САРКОФАГ ЯРОСЛАВА «МУДРОГО»
19. Саркофаг Ярослава I «Мудрого» (укр. Саркофаг Ярослава Мудрого) прямокутної форми з орнаментами з двосхилою кришкою, з білого полірованого проконнеського мармуру (лат. marmor proconnesium) із сірувато-блакитними горизонтальними прожилками. Великий князь Ярослав «Мудрий» помер 20 лютого (5 березня) 1054 року у Вишгороді (нині місто, адміністративний центр Вишгородського району Київської області) у віці 75 років. Згідно з літописними свідченнями, поховання Ярослава «Мудрого» є першим похованням у некрополі Софійського собору, хоча документальних підтверджень, що в саркофазі похований саме він, не знайдено.
Джерело – https://st-sophia.org.ua/uk/novini/zasidannya-naukovo-restavratsijnoyi-radi/. Фото без змін
Місцеперебування саркофага. Здавна мармуровий саркофаг стоїть у східній (вівтарній) частині колишньої внутрішньої північної галереї (нині – Володимирський вівтар) Софійського собору. Вага саркофага – 6 тонн, із них 2 тонни вага кришки. За зовнішнім обміром: довжина саркофага – 2,35 метра, ширина – 1,21 метра, висота – 0,92 метра, висота з кришкою 1,63 метра. Товщина стінок до 14 см.
Колишня внутрішня північна галерея. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Історія. За життя, згідно з літописами, Ярослава Володимировича називали «Кульгавим» або «Хромцем». Є дані, що князь мав фізичну ваду – з дитинства кульгав на праву ногу. Його права нога була довшою за ліву через пошкодження кульшового й колінного суглобів унаслідок спадкової хвороби Пертеса (остеохондропатія головки стегнової кістки).
В Іпатіївському літописі (XV століття), у розповіді під 6524 (1016) роком про війну Ярослава зі Святополком, читаємо: «Прийшов Ярослав на Святополка, і стали вони навпроти обох берегів Дніпра. І не сміли ні ці на тих рушити, ні ті на них, і стояли вони три місяці один проти одного. І став воєвода Святополків Вовчий Хвіст глузувати з новгородців, їздячи біля берега (і) кажучи: «Навіщо ви прийшли зі шкадибою цим?».
У «Сазі про Еймунда» (норв. Eymunds saga, XIII століття) розповідається про поранення ноги, яке князь Ярослав отримав під час битви з печенігами, імовірно, навесні 1017 року.
Одним із найшанованіших у родині князя Ярослава «Мудрого» був святий Пантелеймон (грец. Παντελεήμων). Святий шанується як великомученик, цілитель і лікар та вважається покровителем хворих і лікарів, хворі люди зверталися до святого по допомогу.
Ярослав «Мудрий» був великим любителем книг і книжкових зібрань, заснував бібліотеку при Софійському соборі. Віддаючи хвалу князю, літопис підкреслює: він не тільки сам читав «часто в ночи и в дне», а й «собра писцы многы», перекладав книги з грецької на слов’янську. Після розповіді про користь книг у літописі йдеться про те, що Ярослав «многы написавъ, положи в святѣи Софьи церкви, юже созда самъ».
Останні роки життя великий князь Ярослав Володимирович провів у Вишгороді. У «Повісті временних літ» під 6562 (1054) роком записано: «Преставився великий князь руський Ярослав». Прожив він 76 років за давньоруським відліком років, тобто прожив 75 років і помер на 76-му році життя. Відповідно, народився Ярослав у 978 або 979 році. Ці дати є найуживанішими в літературі. Водночас у статті під 6524 (1016) роком повідомляється, що князеві було 28 років, тобто він народився в 988 або 989 році. Український історик і археолог Леонід Єфремович Махновець (укр. Леонід Єфремович Махновець, помер у 1993 році) у своїй праці «Літопис руський» 1989 року зазначив, що в Іпатіївському літописі тут спочатку було написано «ки» (тобто 28, так і в Хлєбниковському списку та в Лаврентіївському літописі), потім «к» видряпано, а «i» (тобто 10) приписано після «и»; отже, вийшло 18…
У центральній наві Софійського собору під ктиторською фрескою міститься напис-графіто, у якому йдеться про смерть Ярослава: «Въ [лѣто] 6562 мѣсяца фѣврар [авъ] 20 [е] усъпен [и] е цесаря нашего въ въскрісение в неделю муч Феодора» (прочитання українського дослідника В’ячеслава Васильовича Корнієнка).
Графіті на стіні Софійського собору про смерть Ярослава «Мудрого». Сайт – Софійський музей. Фото без змін
У різних літописах точна дата смерті Ярослава визначалася по-різному: або 19 лютого, або 20-го. Ці розбіжності радянський історик і археолог Віктор Семенович Драчук (помер у 1989 році) пояснював тим, що Ярослав помер у ніч із суботи на неділю. У Давній Русі для визначення початку дня існували два принципи: за церковним відліком – із півночі, у побуті – зі світанку. Ось чому по-різному називається й дата смерті Ярослава: за одним відліком це була ще субота, а за іншим, церковним, – уже неділя. Російський історик Олексій Юрійович Карпов вважає, що князь міг померти 19 (за літописом), а поховали його 20-го.
Водночас ці дати смерті великого князя приймають не всі дослідники. Російський історик, фахівець із літописання Віктор Кузьмич Зіборов датує смерть князя – 17 лютого 1054 року.
Утім, загальноприйнято, що Ярослав «Мудрий» помер на першому тижні Великого посту, у неділю 20 лютого 1054 року на руках у свого улюбленого сина Всеволода, переживши на чотири роки свою дружину Ірину й на два роки – старшого сина Володимира. Всеволод привіз тіло батька на санях до Києва, таємно задля уникнення смути. Послали по Ізяслава й Святослава Ярославичів. Великого князя Ярослава урочисто відспівали, «і плакали за ним люди плачем дуже великим». У «Повісті временних літ» сказано, і «поклали його в раці мармуровій». Мармурову раку (саркофаг) із тілом великого князя встановили у Софійському соборі в 1054 році.
Ярослава «Мудрого» почали шанувати на Русі відразу після смерті. Перша згадка про це є в «Діяннях первосвященників Гамбурзької церкви», датованих 1075 роком, де сучасник князя, північнонімецький хроніст і схоластик Адам із Бремена (нім. Adam von Bremen) називає Ярослава Володимировича святим. Однак формально Ярослав не входив до числа святих Російської православної церкви.
Прізвисько «Мудрий», яке міцно закріпилося за князем Ярославом Володимировичем, з’явилося в історіографії на межі XIX – XX ст. У літописах періодично трапляються лише схожі поодинокі визначення князя – «премудрий» і «богомудрий», що чергуються з іншими визначеннями. Першим істориком, який підкреслив мудрість Ярослава, був російський історик Микола Михайлович Карамзін (помер у 1826 році). Він писав, що «Ярослав заслужив у літописах ім’я Государя мудрого». Однак як прізвисько епітет «Мудрий» міцно закріпився за князем дещо пізніше.
У 1992 році видання «Полный православный богословский энциклопедический словарь» називало Ярослава «Мудрого» святим, день пам’яті якого – 28 лютого.
9 травня 2004 року Священний Синод Української православної церкви у зв’язку з 950-річчям від дня смерті князя Ярослава благословив не канонізувати, а відновити його прославлення й занести до календаря 4 березня (20 лютого за старим стилем) день його пам’яті. Це пояснювалося тим, що припинялося не шанування князя, а офіційне прославлення.
8 грудня 2005 року з благословення патріарха Московського і всієї Русі Алексія II (у миру – Олексій Михайлович Рідігер) ім’я благовірного великого князя Ярослава «Мудрого» було внесене до церковного календаря (місяцеслова) Російської православної церкви. Відтоді князь Ярослав «Мудрий» є загальноруським святим.
11 липня 2008 року Помісний собор Української православної церкви Київського патріархату у зв’язку з 1020-річчям Хрещення Київської Русі-України канонізував Ярослава «Мудрого» в лику святих благовірних князів. Пам’ять благовірного великого князя Київського Ярослава святкувати 4 березня (20 лютого за старим стилем), у день його упокоєння.
2 лютого 2016 року Архієрейський Собор Російської православної церкви визначив благословити загальноцерковне шанування князя Ярослава «Мудрого» та інших святих, включивши їхні імена до місяцеслова Російської православної церкви. Пам’ять святого блаженного князя Ярослава Архієрейський Собор визначив святкувати 5 березня за новим стилем (20 лютого за старим стилем), а у високосний рік – 4 березня за новим стилем.
21 лютого 2016 року престол Теплої Софії (Трапезна церква Заповідника «Софія Київська») було вирішено освятити на честь блаженного князя Ярослава, який найбільше потрудився у спорудженні Софійського собору. У п’ятницю, 4 березня 2016 року, у Теплій Софії відбулося урочисте богослужіння, яке очолив предстоятель Української православної церкви Київського патріархату, патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет (у миру – Михайло Антонович Денисенко, укр. Михайло Антонович Денисенко) з нагоди вшанування пам’яті блаженного князя Ярослава.
У Православній церкві України Ярослав «Мудрий» шанується як благовірний князь, день пам’яті – 20 лютого (4 березня) у високосний рік або 20 лютого (5 березня) у невисокосні роки.
Опис саркофага. Саркофаг добре зберігся й є не тільки цінною історичною реліквією, а й унікальним твором мистецтва. Він виготовлений із білого ретельно відполірованого проконнеського мармуру (лат. marmor proconnesium) із сірувато-блакитними горизонтальними прожилками. Саркофаг виготовлений із мармуру з острова Проконнес (дав.-грец. Προκόννησος, нині острів Мармара (тур. Marmara), належить Туреччині), який міститься в західній частині Мармурового моря. Вироби з кар’єрів острова експортували у вигляді чорнових заготовок або напівфабрикатів, остаточну обробку й полірування яких виконували вже після доставки за призначенням. Кар’єри Проконнеса розробляли з IV століття до н. е. й розробляють досі. Масштабні роботи тут проводили в перші століття нашої ери та в ранньовізантійський період, у середньовізантійський час видобуток мармуру різко скоротили й відновили тільки з XVI століття.
Саркофаг складається з прямокутної скрині та двосхилої кришки, виготовлених із двох монолітних блоків мармуру. Кути кришки прикрашені чотирма виступами-акротеріями. У саркофазі привертає увагу така незвичайна деталь, як отвори в його днищі. Такі отвори трапляються практично на всіх типах кам’яних саркофагів.
Джерело – http://sophia.sophiakievska.org/uk/node/55. Фото без змін
Саркофаг виконаний за традиційними античними зразками. Його стінки, за винятком південної поздовжньої, рясно прикрашені барельєфним орнаментом, до якого включені грецькі хрести, хризми (монограма Христа), лаврові вінки, розетки, вічнозелені кипариси, пальмові гілки, виноградні лози й грона, а також птахи та риби. Усе це має характерний для візантійського мистецтва ранньохристиянський символічний зміст.
Північна стінка саркофага із західного боку. Джерело – https://st-sophia.org.ua/uk/novini/zasidannya-naukovo-restavratsijnoyi-radi/. Фото без змін
Північна стінка саркофага зі східного боку. Джерело – https://st-sophia.org.ua/uk/novini/zasidannya-naukovo-restavratsijnoyi-radi/. Фото без змін
На північній поздовжній стінці скрині саркофага зображений великий медальйон із розеткою, по обидва боки якого – кипариси й хрести, сполучені двома виткими змієподібними стеблами із серцеподібними завершеннями.
Північна стінка саркофага, рисунок за Д.В. Айналовим, 1899 рік. Джерело – Архипова Є.І. Саркофаг Ярослава Мудрого – пам’ятка історії та мистецтва. – Студії мистецтвознавчі : Образотворче та декоративно-вжиткове мистецтво. Архітектура. Чис. 2 (54); НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. – Київ, 2016. – С. 21. Фото без змін
Декор північної стінки кришки саркофага щільніший, зображення сформовані в окремі п’ять композицій. Тут зображені голгофські та «процвітлі» хрести, пальми, пагони виноградної лози, дерева з птахами й пташенятами, риби, двічі представлені абревіатури грецького напису – «IC-XC, NI-KA» = Ιησούς Χριστός Nіка («Ісус Христос перемагає»). У грецькому слові «Nіка», тобто перемога, мається на увазі перемога християнства, яку в епоху утвердження нової релігійної доктрини було прийнято підкреслювати й проголошувати.
Над акротеріями в прямокутних рамках зроблені чотирикутні заглиблення, одне з яких, західне, – порожнє, грубо обтесане всередині, а східне – забите мармуровою пробкою. Український мистецтвознавець, історик мистецтва Костянтин Віталійович Широцький (укр. Костянтин Віталійович Широцький, помер у 1919 році) та російський, український, радянський історик, археолог Микола Омелянович Макаренко (укр. Микола Омелянович Макаренко, репресований у 1938 році) стверджували, що птахи, які сидять на деревах біля цих заглиблень, так званих «басейнів», являють собою образ душ вірних, що втамовують духовну спрагу з живоносного джерела віри, або в ці заглиблення насипали землю на знак того, що тіло віддавали землі. Російський і радянський історик мистецтва Дмитро Власович Айналов (помер у 1939 році) вважав, що за аналогією з описом саркофага княгині Ольги, де, згідно зі свідченням ченця Якова Мниха, вгорі було зроблене віконце для оглядання нетлінного тіла блаженної Ольги, і на підставі існування у старообрядців традиції прорубувати віконця в гробницях, заглиблення на саркофазі були зроблені з тією самою метою. За версією українського історика Всеволода Глібовича Івакіна, заглиблення слугували «чашами» для єлею. На грецьких саркофагах середньовізантійського часу такі заглиблення мали функціональне призначення – гнізда для важелів під час установлення кришки саркофага.
Хрести, вінки й кипариси пов’язані з ранньохристиянськими поховальними мотивами, відомими ще за розписами римських катакомб; пальмові гілки – знаки прославлення заслуг померлого; виноградна лоза, що обвиває хрест у центральній частині композиції північної стінки кришки, – алегорія самого Христа, який говорив учням: «Я – є істинна виноградна лоза, а ви – гілки(…) Отець мій – виноградар…».
Барельєф із кришки саркофага. Середня й права частини центральної композиції. Джерело – Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. – Київ: Наукова думка, 1989. – С. 100. Фото без змін
Також із Христом пов’язані й риби: по-перше, за відомою євангельською сценою насичення натовпу п’ятьма хлібами та двома рибами; по-друге, риба грецькою iχθνς, це слово складається з початкових літер в імені Христа: «Ісус Христос Божий Син Спаситель».
Барельєф із кришки саркофага. Ліва й права частини центральної композиції. Джерело – https://st-sophia.org.ua/uk/novini/zasidannya-naukovo-restavratsijnoyi-radi/. Фото без змін
На бічних гранях акротеріїв зображені пальмові гілки, що підтримують так звані «процвітлі хрести». Така композиція хреста знаменує «древо життя», за аналогією з біблійним «процвітлим жезлом» первосвященника Аарона – брата Мойсея.
Мотив «процвітлого хреста», з нижнього кінця якого ростуть «гілки життя», був поширений дуже рано не тільки у Візантії, а й у християнізованому Закавказзі серед вірмен і грузинів, оскільки візантійські образотворчі мотиви мандрували всім християнським Сходом. Класичне зображення такого хреста є на Корсунських вратах XI століття в Приділі Різдва Богородиці в Софійському соборі в Новгороді: бронзові врата XI століття візантійської роботи, подаровані Новгороду Ярославом «Мудрим».
Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
На південній стінці кришки саркофага – чотири композиції. Уся стінка вкрита нижчим рельєфним орнаментом, однак не графічним, а м’яким. Цей рельєф типу плетінки з двох стрічок, дуже своєрідний, що ніби втілює нескінченність, не має ні початку, ні кінця, хочеться сказати – математично бездоганний за композиційним розрахунком усіх поворотів і переплетень, обрамляє два «процвітлі» хрести з абревіатурою «ФХ-ФП», початкові літери слів грецької фрази «Фως Χριστού Фαίνει Пάσι» («Світло Христове просвітлює всіх»). Над акротеріями в прямокутних рамках також є чотирикутні заглиблення: західне – замазане розчином, східне – забите мармуровою пробкою. Навколо них гарно звиваються пальмові гілки.
Південна стінка саркофага. Джерело – Архипова Є.І. Саркофаг Ярослава Мудрого – пам’ятка історії та мистецтва. – Студії мистецтвознавчі : Образотворче та декоративно-вжиткове мистецтво. Архітектура. Чис. 2 (54); НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. – Київ, 2016. – С. 22. Фото без змін
Південна стінка скрині саркофага. Джерело – Архипова Є.І. Саркофаг Ярослава Мудрого – пам’ятка історії та мистецтва. – Студії мистецтвознавчі : Образотворче та декоративно-вжиткове мистецтво. Архітектура. Чис. 2 (54); НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. – Київ, 2016. – С. 22. Фото без змін
Стесаний і розпочатий різьбленням рельєф на південній стінці скрині саркофага. Джерело – Архипова Є.І. Саркофаг Ярослава Мудрого – пам’ятка історії та мистецтва. – Студії мистецтвознавчі : Образотворче та декоративно-вжиткове мистецтво. Архітектура. Чис. 2 (54); НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. – Київ, 2016. – С. 23. Фото без змін
Південна поздовжня стінка скрині саркофага не має рельєфів, на ній лише у верхній частині є сліди розмітки фрагментів плетінки, імовірно, частина рельєфу збита. Можливо, це пояснюється тим, що південна стінка саркофага мала прилягати до стіни. Дослідниця архітектурного декору та прикладного мистецтва Київської Русі Єлизавета Іванівна Архипова вперше виявила й реконструювала зображення на південній стінці саркофага, стесане, імовірно, через пошкодження та зміну місця розташування саркофага в соборі.
Реконструкція різьбленого декору Є.І. Архипової. Джерело – Архипова Є.І. Саркофаг Ярослава Мудрого – пам’ятка історії та мистецтва. – Студії мистецтвознавчі : Образотворче та декоративно-вжиткове мистецтво. Архітектура. Чис. 2 (54); НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. – Київ, 2016. – С. 23. Фото без змін
Бічні (торцеві) стінки кришки саркофага, що відіграють ніби роль фронтону всієї композиції, у центрі мають ідентичні зображення хризми, вміщеної в лавровому вінку слави, та двох витких змієподібних стебел із серцеподібними завершеннями, які пов’язують центральний вінок із хрестами на акротеріях.
Західна стінка саркофага. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Торцеві стінки скрині саркофага, прикрашені великими хрестами, фланкованими кипарисами, дещо відрізняються за мотивами: на західній стінці – «процвітлий хрест», на перекладинах якого гілки пальми, на східній – хрест у медальйоні з переплетеними в інтервалах стилізованими виноградними пагонами. На східній стінці скрині є наскрізний, замазаний розчином вапна отвір, що грубо порушує композицію рельєфу.
Східна стінка саркофага, за Д.В. Айналовим, 1899 рік. Джерело – Архипова Є.І. Саркофаг Ярослава Мудрого – пам’ятка історії та мистецтва. – Студії мистецтвознавчі : Образотворче та декоративно-вжиткове мистецтво. Архітектура. Чис. 2 (54); НАН України, ІМФЕ ім. М. Т. Рильського. – Київ, 2016. – С. 21. Фото без змін
Майстерність, із якою виконані збережені рельєфи, досі вражає своїм смаком, композиційною злагодженістю, тонким розумінням задуму й технічною досконалістю виконання. Це воістину царська гробниця. Її автори були першокласними майстрами, які, можливо, бачили все різноманіття форм та орнаментів візантійських гробниць. Різьблений декор Саркофага Ярослава «Мудрого» має багато спільного з різьбленням саркофагів і деталей архітектурного декору Греції середньовізантійського періоду, для яких характерні поєднання ранньохристиянських символів з активним використанням листяних і рослинних мотивів, «населених» птахами й рибами, специфічна форма «процвітлих хрестів», пальмового листя, профільовані рамки з вузлами-перевивами. Багато з цих мотивів сформовані у візантійській скульптурі в Х – ХІІ ст.
Розріз саркофага. Джерело – Архипова Є.І. Саркофаг князя Володимира Святославича: історія пошуків і атрибуція. – Opus mixtum, 3, 2015. – С. 189. Фото без змін
Усередині скрині саркофага стінки вертикальні, дещо заокруглені до днища, кришка має форму склепіння, зовні вона трохи перекошена, її ширина збільшується догори. Російський та український історик Микола Васильович Закревський (помер у 1871 році) вважав, що кришка належить іншому саркофагу, а радянський та український історик, археолог Сергій Олександрович Висоцький (помер у 1998 році) – що кришка виготовлена пізніше. Однак, на думку Є.І. Архипової, найімовірніше, похибка була допущена під час чорнової обробки окремих частин саркофага ще в кар’єрі.
Щодо отвору в східній стінці скрині саркофага, то, на думку французького історика, візантиніста Жильбера Дагрона (фр. Gilbert Dagron, помер у 2015 році), радянського й російського історика Валентина Лаврентійовича Яніна (помер у 2020 році) та Є.І. Архипової, єдність стилю скрині й кришки свідчить, що Саркофаг Ярослава «Мудрого» завжди використовували за призначенням, а отвір зроблений уже після здійснення поховання, оскільки він грубо порушує рельєфну композицію. Поява отвору могла бути пов’язана з ідентифікацією або підтвердженням нетлінності мощей і для витікання мира з гробниці.
Історія саркофага. Серед дослідників немає єдиної думки щодо походження, датування й первісного місцеперебування саркофага в Софійському соборі.
Серед київських дослідників, які вивчають саркофаг як пам’ятку історії, панівною стала думка М.О. Макаренка, який займався саркофагом іще наприкінці 1920-х років і вважав, що саркофаг візантійської роботи та виготовлений у Малій Азії в VI столітті, у крайньому разі, на початку VII століття, і що його повторно використали для поховання київського князя. Підтримував цю думку й С.О. Висоцький, який опублікував статтю, присвячену цій гробниці. Аргументом на користь раннього датування дослідник вважав наскрізний, замазаний розчином вапна отвір на східній стінці скрині, що грубо порушував композицію рельєфу. Він припускав, що отвір з’явився, коли скриню певний час використовували для господарських потреб, можливо, як місткість для зберігання води або вина. С.О. Висоцький також вважав, що згодом саркофаг був проданий до Північного Причорномор’я, а потім разом з іншими трофеями привезений із Корсуня (Херсонеса) до Києва великим князем Володимиром Святославичем. Такої самої думки дотримувалася й радянська історикиня Ірма Фантинівна Тоцька (померла у 2013 році). М.О. Макаренко та С.О. Висоцький вважали, що в Софійському соборі саркофаг стоїть на своєму первісному місці. Це підтверджено й сучасними дослідженнями.
Радянський та український краєзнавець, історик архітектури Григорій Никонович Логвин (укр. Григорій Никонович Логвин, помер у 2001 році) у своєму альбомі «София Киевская» підтримував висновки М.О. Макаренка, однак іще далі відсуває вглиб до V – VI ст. датування саркофага. Водночас радянський мистецтвознавець, фахівець у галузі історії давньоруського й візантійського мистецтва Віктор Микитович Лазарєв (помер у 1976 році) писав, що «було б неправильно розглядати саркофаг як ранньохристиянську роботу й датувати його V – VI ст.».
Існує думка, що, імовірно, Ярослав «Мудрий» був похований у колишній гробниці святого папи Римського Климента (лат. Clemens Romanus I, помер у 97, або 99, або 101 році), яку його батько, великий князь Володимир Святославич, вивіз у 989 році із захопленого ним візантійського Херсонеса. За переказом, близько 861 року в Херсонесі були віднайдені мощі папи Римського Климента святим рівноапостольним Кирилом, за деякими джерелами, спільно з братом – святим рівноапостольним Мефодієм. Кирило особисто перевіз частину мощей до Рима й передав їх папі Римському Адріану II (лат. Hadrianus PP. II), де мощам наприкінці 867 – на початку 868 рр. було влаштоване небувале вшанування. Мощі святого Климента були покладені в Базиліці святого Климента (італ. La basilica di San Clemente) у Римі.
Голова святого Климента була залишена в Херсонесі, де мощі спочивали в різьбленій шеститонній мармуровій гробниці, зробленій візантійськими майстрами з проконнеського мармуру. Після захоплення міста князем Володимиром Святославичем у 989 році мощі святого Климента за його наказом були перенесені до Києва, де спочивали в Десятинній церкві. У літописі сказано: «Володимир узяв царицю, і Анастаса, і священників корсунських із мощами святого Климента, і Фіва, учня його, узяв і посуд церковний та ікони на благословення собі».
М. Кибальчич вважав, що саркофаг із Софійського собору є однією з привезених Володимиром Святославичем до Києва гробниць із мощами святого Климента та його учня Фіва. На думку М. Кибальчича, саркофаг був виготовлений на початку IX століття на одному з островів Мармурового моря, на замовлення візантійського імператора Никифора I (грец. Νικηφόρος Α’, імператор у 802 – 811 рр.), спеціально для віднайдених у Херсонесі мощей св. Климента. Після розгрому Києва монголами в 1240 році, але не пізніше XV століття, у саркофазі перепоховали останки Ярослава «Мудрого». Засумнівавшись у правильності визначення антропологами кісток черепа, що містилися в саркофазі, як дитячих, М. Кибальчич вважав за можливе ідентифікувати їх із черепами дорослих людей – святого Климента та Фіва.
Водночас немає жодних письмових даних про те, що Володимир Святославич привіз із Херсонеса мармурові саркофаги. Належність уламків черепа дитині не викликає сумніву.
Попри умоглядний характер, гіпотеза М. Кибальчича з незначними змінами була реанімована українським, російським і радянським істориком-мистецтвознавцем Василем Григоровичем Пуцком, згідно з яким Саркофаг Ярослава «Мудрого» та саркофаг, уламки якого знайшли в Десятинній церкві, були виготовлені у 2-й половині IX століття для мощей святого Климента та Фіва. Після завоювання Херсонеса в 989 році Володимир Святославич відвіз саркофаги (разом із мощами) до Києва й поставив їх у Десятинній церкві. Підставою для цього В.Г. Пуцко вважає подібність форми Ярославової гробниці до саркофага, зображеного на мініатюрі Ватиканського мінологія імператора Василія II (складений у 979 – 989 рр., зберігається в Апостольській бібліотеці Ватикану) у сцені чудесного віднайдення в Херсонесі в 861 році мощей св. Климента.
Віднайдення мощей св. Климента в Херсонесі. Мініатюра з Мінологія імператора Василія II. Джерело – https://mangup.su/zemli/goroda/inkerman-monastyr-sv-georgiya-klimenta.html. Фото без змін
Саркофаг на мініатюрі має тільки віддалену схожість із Ярославовою гробницею: він без акротеріїв, а його декор істотно відрізняється від Саркофага Ярослава «Мудрого». Не менш важливе питання, наскільки реалістичні зображення релікваріїв і саркофагів на мініатюрах Ватиканського мінологія? Наскільки вони стандартні? Існує версія, що зразками для мініатюр Мінологія Василія II та групи близьких до нього Мінологіїв XI – XII ст. могли бути інші зображення, створені в місцях шанування святих і згодом поширені всією імперією. Однак більшість дослідників вважає, що одноманітність композицій і деталей зумовлена зверненням до спільного прототипу – ілюстрованого синаксаря (грец. Συναξάριον – збірник; від грец. συνάγω – збираю, і грец. σύναξις) або своєрідної книги зразків, подібної до іконописних оригіналів. На думку французького медієвіста, історика мистецтва й археолога Андрія Миколайовича Грабара (фр. André Grabar, помер у 1990 році), саркофаги такої форми були популярними у візантійській столиці наприкінці Х – на початку XI ст.
Дослідники, які вивчають київський саркофаг як твір мистецтва, В.М. Лазарєв, Карл Д. Шеппард (Carl D. Sheppard), В.В. Єрмонська, А.М. Грабар (фр. André Grabar), німецький археолог Отто Фельд (нім. Otto Feld, помер у 2011 році), польська археологиня Ельжбета Ястшембовська (пол. Elżbieta Jastrzębowska), створення цього саркофага відносять до періоду не давніше X – XI ст., ще точніше – до 1-ї третини XI століття, і виготовлений він, імовірно, у Візантії та привезений до Києва з Константинополя або з острова Проконнес. На думку Є.І. Архипової, саркофаг був виготовлений у 1-й половині ХІ століття спеціально для поховання київського князя.
Збереження в післяіконоборчий період давніх традицій пояснює форму саркофага, що бере свій початок у пізній античності, та ранньохристиянських мотивів декорації, які продовжували використовувати в скульптурі середньовізантійського часу, зокрема й у різьбленні шиферних плит огорожі хорів Софії Київської XI століття. Показово, що форму «будиночка» з двосхилим дахом має також прикрашений різьбленням шиферний саркофаг XI-XII ст. з Десятинної церкви. У саркофагах такої форми продовжували ховати й у Візантії.
Вивчення художніх особливостей різьблення Саркофага Ярослава «Мудрого» завдяки успіхам візантиністики й істотному збільшенню порівняльного матеріалу середньовічної скульптури дозволяє віднести саркофаг до візантійських пам’яток кінця Х – ХІ ст. Хоча унікальність творів середньовічної скульптури загальновідома, Ярославова гробниця належить до серії типологічно близьких пам’яток, доказом чого стали й фрагменти саркофага, або саркофагів, знайдені 1938-1939 рр. у руїнах Десятинної церкви.
Категорично заперечують імовірність виготовлення саркофага в XI столітті: українська історикиня-культурологиня Надія Миколаївна Нікітенко, український історик-медієвіст В’ячеслав Васильович Корнієнко, українська історикиня-культурологиня Ірина Євгенівна Марголіна, українська музейниця Неля Михайлівна Куковальська, Б.В. Михайличенко.
Відомості про належність саркофага Ярославу «Мудрому», що стосуються XVI – XVII ст., були підтверджені результатами антропологічного й рентгенологічного дослідження кісток чоловічого скелета в Ленінградському інституті етнографії та антропології Академії наук СРСР у 1939 році.
«Гроб киевского князя Ярослава Владимировича». Рисунок із «Краткого описания Киева, содержащее историческую перечень сего города, так же показания достопамятностей и древностей онаго». Зібрані надвірним радником Максимом Федоровичем Берлінським. – Санкт-Петербург, 1820. Суспільне надбання. Фото без змін
Пояснення:
А. Передній бік, протилежний стоїть до стіни Святої Софії
В. Стіна церкви
D. Підлога чавунна
Згідно з літописними свідченнями, мармуровий саркофаг пересувався з місця на місце. Згідно з українським істориком мистецтва Костянтином Віталійовичем Широцьким (помер у 1919 році), раніше саркофаг стояв ліворуч від західного входу до собору, а до Володимирського вівтаря був перенесений за митрополита Київського, Галицького і Малої Русі Гедеона (у миру – князь Григорій Захарович Святополк-Четвертинський, 1688 – 1690 рр.). Крім того, усипальниця, окрім зміни місця, ще й неодноразово розкривалася.
Замальовка «Домовина з білого мрамору в Софійськім соборі (з переду і з боку): її вважають заичайно домовиною Ярослава». Джерело – File:Грушевський М. Ілюстрована історія України. – 1921.djvu. Суспільне надбання. Фото без змін
У XX столітті саркофаг розкривався тричі: у 1936, 1939 та в 1964 роках.
25 січня 1936 року саркофаг був розкритий і досліджений співробітниками Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей».
Кісткові останки людей у Саркофазі Ярослава «Мудрого». Фото 1936 року. Суспільне надбання. Фото без змін
На дні саркофага було виявлене безладне скупчення людських кісток. Цей факт, а також цілковита відсутність будь-яких предметів та одягу свідчать про пограбування гробниці, можливо, ще в 1240 році. В акті дослідження було зазначено, що в саркофазі були виявлені останки чоловіка й жінки, а також кілька дитячих кісток. Як вважають дослідники, дитячі останки могли потрапити до саркофага випадково – під час або після пограбування ще в давнину. Є також акт про повернення обох останків до фондів заповідника.
У січні 1939 року спеціальна комісія з Києва й Ленінграда у складі директорки заповідника «Софійський музей» Е. Маковської, заступника директора Всеукраїнського музейного містечка з науки І. Короновського, радянського антрополога Вульфа Веніаміновича Гінзбурга, археолога І. Самойловського, українського музейника Георгія Гнатовича Говденка, Л. Асніна, С. Горохова знову розкрила саркофаг.
Розкриття саркофага в 1939 році. Зліва направо: І. Самойловський, Г. Говденко, В. Гінзбург(?), І. Короновський(?), Е. Маковська. Зі стенда в Софійському соборі. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
В акті 1939 року про розкриття було зафіксовано: «… змін зовнішнього та внутрішнього стану не сталося, а також розташування, стан і кількість кісток не змінилися». В акті також записано, що комісія передала кісткові останки для наукового дослідження до Ленінградського інституту етнографії та антропології Академії наук СРСР, дослідницькій групі під керівництвом Вульфа Веніаміновича Гінзбурга. У лабораторіях інституту з вилучених розрізнених кісток склали два скелети – чоловічий і жіночий, при цьому жіночий череп ідентифікували як схожий на чоловічий.
У результаті анатомічної, антропологічної та рентгенологічної експертиз установили, що чоловічий скелет належав людині віком приблизно 60-70 років і зростом 172-175 см, яка мала вроджену кульгавість і патологічні зміни в правому кульшовому суглобі, що настали в зрілому віці. З літописів відомо, що Ярослав «Мудрий» накульгував із дитинства, а «Сага про Еймунда» розповідає про поранення ноги, яке князь отримав під час битви з печенігами. Права нога князя Ярослава була довшою за ліву через пошкодження кульшового й колінного суглобів. Можливо, це було наслідком спадкової хвороби Пертеса (остеохондропатія головки стегнової кістки). Помер Ярослав у віці 75 років. На підставі цього дослідники дійшли висновку, що в саркофазі справді похований великий князь Ярослав «Мудрий».
У 1940 році за черепом радянський скульптор-антрополог Михайло Михайлович Герасимов (помер у 1970 році) методом пластичної антропологічної реконструкції відтворив скульптурний портрет обличчя князя Ярослава, який нині експонується в зовнішній північній галереї Софійського собору.
Скульптурний портрет-реконструкція Ярослава «Мудрого». Експонується в зовнішній північній галереї Софійського собору. Реконструкція М.М. Герасимова. Суспільне надбання. Фото без змін
Обличчя Ярослава «Мудрого» належить до скандинавського типу з домішкою угро-фінських елементів. Князь має великі риси видовженого обличчя з явними, хоча й не широкими вилицями, чоло середньої висоти, вузьке перенісся, тонкий довгий гачкуватий ніс, близько посаджені очі дещо монголоїдного розміру, різко окреслений рот – практично з усіма зубами, що траплялося тоді в старості вкрай рідко, різко виступаюче підборіддя. Ярослав постає владною, вольовою та жорстокою людиною. Ще М.М. Герасимов говорив про притаманні зовнішності Ярослава нордичні риси, що підтверджується сучасними антропологічними дослідженнями генотипу Рюриковичів.
Реконструкція зовнішнього вигляду Ярослава «Мудрого» за методом М.М. Герасимова. Зі стенда в Софійському соборі. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Першим про жіночі останки серед знайдених скелетів у саркофазі написав М.М. Герасимов. Їх вивчення показало, що вони належали жінці близько 50-60 років, зростом 162 см. У неї був важкий масивний череп, риси обличчя північноєвропейські: великий ніс, виступаюче підборіддя, невеликі вилиці, добрі зуби, виявлені скандинавські ознаки. Ідентифікувати жіночий скелет не вдалося, було висловлене припущення, що він міг належати другій дружині Ярослава, княгині Ірині (Інгігерді). Однак, згідно з літописами й церковною традицією, княгиня Ірина була похована в Софійському соборі в Новгороді.
Після досліджень кістки планувалося експонувати в спеціальній вітрині поряд із саркофагом у Софійському соборі.
У грудні 1940 року останки повернули з Ленінграда до Києва, про що є відповідний Акт від 27.11.1940 року за підписом В.В. Гінзбурга та співробітників Заповідника «Софійський музей».
Акт від 27 листопада 1940 року про повернення після проведення досліджень у Ленінграді двох скелетів до Софійського заповідника в 1940 році. Суспільне надбання. Фото без змін
Акт від 27 листопада 1940 року засвідчив приймання обох скелетів до фондів Заповідника «Софійський музей», але співробітники музею не «зуміли» помістити їх у саркофаг. Кістки поклали на полицю в сховищі. Їх зберігали у фондах, не евакуйованих із початком війни в 1941 році й розграбованих в окупаційний період.
9 квітня 1964 року співробітники музею вирішили покласти останки назад у саркофаг, який знову відкрили. Саркофаг на той час був добряче засмічений. Його кришка нещільно прилягала до нижньої частини, і побожні відвідувачі заповідника, які шанували князя святим, кидали туди записки з проханнями про допомогу й підтримку, фотографії. А дехто з невіруючих, але дуже допитливих, кидав у саркофаг запалені сірники, намагаючись роздивитися, що там міститься. І періодично все, що потрапляло всередину, загорялося.
Згідно з актом від 9 квітня 1964 року кістки з полиці сховища в спеціальній (дубовій) скриньці поклали в саркофаг: «покладений скелет князя Ярослава Мудрого». Саркофаг накрили кришкою, щілини замазали розчином. Щодо жіночого скелета, то відомості про нього відсутні.
У 1965 році у своїй праці «Болезни древних людей», заснованій на докладному дослідженні, радянський рентгенолог і палеопатолог Дмитро Герасимович Рохлін (помер у 1981 році), який брав участь у вивченні останків у 1939 – 1940 рр., доповнив антропологічний портрет Ярослава «Мудрого». У князя було відзначено кілька аномалій: збереження метопічного шва на лобовій кістці та вроджене зрощення II і III грудних хребців (гіпоплазія диска). Досліджені кісткові останки відрізнялися наявністю множинних деформацій та очевидними патологічними змінами правої нижньої кінцівки й хребта. У нижній третині хребта на грудних хребцях Д.Г. Рохліним були відзначені хрящові грижі, або так звані вузли Шморля, – защемлення жовтого тіла в міжхребцевій ділянці через різке перевантаження й фізичне напруження м’язів торса. Хребет загалом у фронтальній площині Б-подібно викривлений, у поперековій ділянці спостерігається дзьобоподібна осифікація внаслідок деформації тіл хребців і особливо з лівого боку (деформівний спондильоз). Останній поперековий хребець зрісся з крижами. Мабуть, деформівний спондильоз хребта значно сковував рухи князя. Ці особливості не завжди були притаманні Ярославу – основна частина відхилень відображає вікові зміни на тлі патологічних проявів.
Реконструкція щоденних фізичних навантажень, проведена Д.Г. Рохліним, показала активні й специфічні рухи. Насамперед часті перевантаження правого плечового суглоба, тоді як ліктьовий і променево-зап’ястковий з обох боків не демонструють функціональних змін. У ділянці основи I правої п’ясткової кістки – деформівний артроз, тоді як решта кісток цієї кисті без видимих змін. Подібне поєднання ознак дозволяє реконструювати навантаження регулярних рухів правого плеча згори вниз зі знаряддям, зафіксованим пальцями кисті до долоні з основним навантаженням на перший (великий) палець, найімовірніше навантаження: рубати з плеча, наприклад, мечем. Ці спостереження підкреслюють, що Ярослав «Мудрий» активно володів холодною зброєю й до отримання тяжкої травми правого коліна, попри кульгавість, імовірно, брав участь у бойових походах. Д.Г. Рохлін указував, що Ярославу на момент смерті було більше 50 років, і вказував як імовірний рік народження 986 рік.
У 1994 році в Новгороді (нині місто Великий Новгород, адміністративний центр Новгородської області Російської Федерації) у Троїцькому розкопі археологи знайшли єдиний поки примірник свинцевої печатки Ярослава «Мудрого», підвішеної колись до князівської грамоти. На одному її боці зображений святий воїн Георгій зі списом і щитом та його ім’я, на другому – людина в плащі й шоломі, порівняно молода, зі стирчачими вусами, за формою тотожними навіть до так званих «угорських», які зазвичай розправлені в різні боки, але без бороди, а також написи з боків від погрудної фігури: «Ярослав. Князь Руський».
Висла печатка князя Ярослава «Мудрого» з прижиттєвим зображенням. Джерело – http://na-skryzhalyah.blogspot.com/2016/09/blog-post_25.html. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін
Мабуть, на печатці вміщений доволі умовний портрет самого князя, вольової людини з горбатим хижим носом. Російський письменник Лев Рудольфович Прозоров (помер у 2020 році) у своїй монографії зазначив, що: «Зовнішність Ярослава Володимировича вражає, на печатці ми бачимо вигляд, що сильно відрізняється від реконструкції М.М. Герасимова – перед нами типовий європейський лицар X – XI ст., у конічному шоломі з наносником, з-під якого стирчать довгі вуса. Бороди немає, волосся теж не видно з-під шолома».
У серпні 2009 року члени Вченої ради Національного заповідника «Софія Київська», представники Міністерства регіонального будівництва України, якому тоді підпорядковувався заповідник, заступник директора Інституту археології НАН України Гліб Юрійович Івакін (помер у 2018 році) ухвалили рішення провести інвентаризацію – скласти паспорт цінностей із відкриттям Саркофага Ярослава «Мудрого» та проведенням досліджень його вмісту за допомогою новітніх технологій. Підтримка керівництва країни дозволила знайти в особі німецьких фахівців спосіб фінансування цього проєкту та професійних виконавців робіт. Передбачалося зробити гістологічний аналіз кісток, молекулярно-генетичний аналіз ДНК, реконструкцію зовнішності князя за комп’ютерними технологіями. Ці дані дозволили б визначити рік поховання, стать, вік людини, на які хвороби вона хворіла, визначити, який вигляд мав князь, спробувати ідентифікувати кістки похованої жінки, з’ясувати родинні зв’язки, адже останки однієї з дочок князя Ярослава, Анастасії, збереглися в Австрії в Абатстві Адмонт (нім. Stift Admont). З цією метою була створена спеціальна комісія, у межах якої координація антропологічних досліджень була доручена українському антропологу й етнологу Сергію Петровичу Сегеді.
9-10 вересня 2009 року у присутності членів комісії та представників масмедіа саркофаг був відкритий.
Відкриття саркофага 10 вересня 2009 року, науковий співробітник В. Гайдук. Джерело –
http://risu.org.ua/ua/index/all_news/culture/history/37207/. Фото без змін
Відкриття саркофага 10 вересня 2009 року. Генеральна директорка Національного заповідника «Софія Київська» Неля Михайлівна Куковальська, науковий співробітник В. Гайдук і заступник генерального директора Вадим Кириленко. Джерело – http://vuam.org.ua/uk/%D0%A2%D0%B0%D1%94%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%96_%D1%81%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE%D1%84%D0%B0%D0%B3%D0%B0_%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0_%D0%9C%D1%83%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%BE. Фото без змін
Із саркофага була вилучена дубова скринька, у якій містилися кісткові останки імовірно одного індивіда. Крім скриньки, у саркофазі були виявлені останки кажана та скляна колба з радянськими газетами «Известия» і «Правда», датованими 1964 роком, та оригінали(!) актів за 1936, 1939, 1940 і 1964 роки.
Людські кістки в дубовій скриньці із Саркофага Ярослава «Мудрого». Фото вересень 2009 року. Джерело – http://risu.org.ua/ua/index/all_news/culture/history/37207/. Фото без змін
Відразу ж стало очевидним, що череп похованого(ої) не міг належати Ярославу «Мудрому»: на ньому були відсутні сліди реставрації лицьового відділу, про яку повідомляв у своїй публікації М.М. Герасимов, так само як і специфічні аномалії, відзначені Д.Г. Рохліним.
Медико-антропологічна експертиза, проведена під керівництвом С.П. Сегеди та Бориса Валентиновича Михайличенка, установила, що череп належав жінці 45-55 років, яку за комплексом краніологічних ознак можна віднести до кола північних європеоїдів. Водночас остаточне визначення статі цієї людини стане можливим після проведення додаткових досліджень із залученням сучасних методів аналізу ДНК. Експерти відзначили значну дисгармонію між масивною будовою черепа та відносно грацильною будовою кісток скелета. Виявлена також певна невідповідність між віковими фізичними й патологічними характеристиками поясу верхніх і нижніх кінцівок; для з’ясування цих причин дослідження слід продовжити із застосуванням новітніх наукових методик.
Учені-дослідники останків, вилучених із саркофага, у фондах заповідника. Джерело – http://vuam.org.ua/uk/%D0%A2%D0%B0%D1%94%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%96_%D1%81%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE%D1%84%D0%B0%D0%B3%D0%B0_%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0_%D0%9C%D1%83%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%BE. Фото без змін
У 2009 році почалася пошукова робота з розшуку таємниче зниклих останків Ярослава «Мудрого». Цю роботу очолила генеральна директорка Національного заповідника «Софія Київська» Неля Михайлівна Куковальська (див. Пошуки останків Ярослава «Мудрого»).
Дослідження кісток із Саркофага Ярослава «Мудрого». Фото 18 серпня 2010 року. Джерело –
http://risu.org.ua/ua/index/all_news/culture/history/37207/. Фото без змін
У грудні 2010 року була проведена радіовуглецева експертиза скелета із Саркофага Ярослава «Мудрого». Для експертизи були взяті два зразки з верхньої та нижньої частин скелета. У своєму звіті, опублікованому в березні 2011 року, Інститут геохімії навколишнього середовища НАН України дійшов висновку, що ці зразки належать різним людям, оскільки радіовуглецевий вік зразків відрізняється на 1580 років. Зразок верхньої частини скелета має вік приблизно 2410 років, що відповідає скіфському періоду історії України, а зразок нижньої частини скелета має вік 830 років і належить до XII – XIII ст.
Розкритий саркофаг. Фото 25 липня 2011 року. Автор – Petar Milošević. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
У 2011 році до дослідження знайдених у Саркофазі Ярослава «Мудрого» останків були залучені фахівці: Інституту народознавства Національної академії наук України (укр. Інститут народознавства НАН України), Московського державного університету імені М.В. Ломоносова, Науково-дослідного інституту й Музею антропології Московського державного університету, Інституту археології Російської академії наук, Інституту археології Національної академії наук України.
Фото 2011 року. Джерело – http://risu.org.ua/ua/index/all_news/culture/history/37207/. Фото без змін
Для дослідження знайдених у Саркофазі Ярослава «Мудрого» останків були використані методи краніологічного, остеологічного, одонтологічного, палеопатологічного аналізів та ізотопного аналізу зразків кісткової тканини. Об’єктом дослідження був скелет дорослої людини, представлений черепом із нижньою щелепою та майже повним набором кісток посткраніального скелета, за винятком правої променевої кістки, окремих ребер, хребців і деяких кісток стопи.
Череп доброї збереженості, з єдиним посмертним пошкодженням у ділянці внутрішнього краю лівого виростка біля великого потиличного отвору. Краї пошкодження нерівні, мають вигляд випадкових механічних відламів кістки. На правому щелепно-виличному суглобі виявлені рештки затверділої пластичної маси темного кольору. Такою самою пластичною масою закріплені перший і другий моляри верхньої та нижньої щелеп.
Череп людини із Саркофага Ярослава «Мудрого». Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/antropologicheskaya-ekspertiza-ostankov-iz-sarkofaga-yaroslava-mudrogo. Фото без змін
На нижній і верхній щелепах збереглося 12 зубів, 11 із яких щільно зафіксовані в лунках альвеолярних відростків, виняток становить латеральний лівий різець, на якому фіксуються сліди посмертного пошкодження. Треті моляри на обох щелепах не прорізалися. Решта 16 зубів верхньої та нижньої щелеп відсутні, і, оскільки альвеоли цих зубів не мають слідів прижиттєвої регенерації, то, імовірно, вони втрачені «postmortem». Отже, за життя досліджуваний індивід мав 28 зубів, більша частина яких утрачена посмертно.
Кістки посткраніального скелета характеризуються доброю збереженістю, що дозволило оцінити розвиток м’язового рельєфу на довгих кістках кінцівок, вікові й патологічні деформації скелета загалом. А також докладніше оцінити біологічний вік та імовірні фізичні навантаження дослідженого індивіда. Ця частина роботи була проведена російською археологинею й антропологинею Олександрою Петрівною Бужиловою згідно з прийнятими сучасними підходами.
У процесі краніологічних та остеологічних досліджень застосовувалися традиційні підходи. Індекси пропорцій кінцівок оцінювалися на підставі рубрикацій, наведених у працях радянського антрополога Якова Яковича Рогінського (помер у 1986 році), радянського антрополога й археолога Максима Григоровича Левіна (помер у 1963 році) та E.H. Хрисанфової. Одонтологічна частина дослідження виконана С.П. Сегедою відповідно до програми й методики, запропонованої радянським і російським антропологом Олександром Олександровичем Зубовим (помер у 2013 році).
Зразки кісткової тканини для ізотопного аналізу були отримані з плечової кістки (зразок № 1), фаланги кисті (кісткова пудра) (зразок № 2) та фрагментів остистих відростків хребців (дрібні фрагменти) (зразок № 3). Виділення колагену проводилося російською антропологинею й археологинею Марією Всеволодівною Добровольською згідно з прийнятими методиками. Зразки поміщалися в 1М розчин соляної кислоти при +3С° до повної демінералізації. Потім проводилося промивання центрифугуванням до отримання нейтральних показників рН. Колаген розчинявся 24 години в слабкій соляній кислоті (рН 2.5) при температурі 70С°. Потім він висушувався до твердого стану. Визначення здійснювалися на масспектрометрі «Termo-Finnigan Delta V Plus»1. Визначення співвідношення ізотопів 13С/12С і 15Ы/ 14Ы проведене в лабораторії ізотопного аналізу Інституту проблем екології та еволюції імені А.Н. Сєверцова РАН російським екологом і зоологом Олексієм Володимировичем Тіуновим.
У процесі виділення колагену з трьох зразків кісткової тканини були отримані різні результати. Кількість колагену, виділеного зі зразка № 1, дозволяла провести одноразове визначення співвідношень 13С/12С і 15Ы/14Ы. У зразку № 2 – кількість колагену була недостатньою для проведення ізотопного аналізу. Із зразка кісткової тканини № 3 були сформовані два зразки колагену, що дало змогу провести повторне визначення ізотопних співвідношень та оцінити їхню відтворюваність. Оцінка й інтерпретація результатів аналізу виконані М.В. Добровольською.
Результати дослідження. Вивчений череп справляє враження доволі масивного й важкого. Загальні обриси мозкового відділу, зокрема його сагітального контуру, похиле чоло, помірно розвинене надбрів’я (2 бали), відсутність виражених лобових і тім’яних горбів, масивні основи соскоподібних відростків (2 бали) надають йому досить маскулінізованого вигляду. Водночас йому властивий слабкий розвиток надперенісся (2 бали) та зовнішнього потиличного горба (1 бал). Він має високі орбіти, гармонійну будову носового отвору й профілю носа, невеликі щелепи та зуби, що зазвичай характерно для морфології жіночих черепів. Така мозаїчність прояву ознак статевого диморфізму дещо ускладнює визначення статі, однак із великим ступенем імовірності можна припустити, що череп належав жінці.
Зношеність різців та іклів незначна – I-II бали (за шкалою М.М. Герасимова), дещо сильніше стерті перші й другі моляри: верхні – II бали (M2) і III бали (M1), нижні – III бали (M2) та IV бали (M1).
Черепні шви, крім скроневого, повністю закриті на внутрішній поверхні. Із зовнішнього боку черепа облітерація латеральних частин вінцевого та астеріонних ділянок лямбдоподібного швів ще не завершена (табл. 1). Ступінь стертості зубів і облітерації швів відповідають віку приблизно 45-55 років.
Таблиця 1. Ступінь облітерації черепних швів на внутрішній і зовнішній поверхнях. Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/antropologicheskaya-ekspertiza-ostankov-iz-sarkofaga-yaroslava-mudrogo. Фото без змін
Таблиця 1. Ступінь облітерації черепних швів — українською
| Шви черепа | Зовнішня поверхня | Внутрішня поверхня |
|---|---|---|
| Сагітальний | закритий | закритий |
| Вінцевий | закритий, крім латеральних частин | закритий |
| Лямбдоподібний | закритий, крім ділянки asterion | закритий |
| Скроневі | відкриті | відкриті |
Аномалії на черепі нечисленні. Над правою орбітою спостерігаються дві відкриті вирізки, що досить рідко трапляється та є генетично успадковуваною ознакою; над лівою орбітою – одна вирізка, що є нормою. На підборідді, яке значно виступає вперед, містяться виражені ямки.
Патологічні ознаки на черепі не виявлені, за винятком досить сильного викривлення вліво внутрішньої носової перегородки.
Аналіз краніометричних ознак (табл. 2) показує, що череп із Саркофага Ярослава «Мудрого» характеризується дуже великим поздовжнім і помірним поперечним діаметром, що зумовлюють його доліхокранну форму, на межі з мезокранною (черепний індекс становить 75.0). Висота мозкового відділу помірна. Обличчя доволі широке (134 мм) і середньовисоке за покажчиком (53.7), добре профільоване в горизонтальній площині на середньому рівні й дещо слабше – на рівні орбіт. Носовий отвір вузький, ніс значно виступає, орбіти високі.
Таблиця 2. Значення краніометричних ознак. Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/antropologicheskaya-ekspertiza-ostankov-iz-sarkofaga-yaroslava-mudrogo. Фото без змін
Таблиця 2. Значення краніометричних ознак — українською
| За Мартіном | Ознаки | мм |
|---|---|---|
| 1. | Поздовжній діаметр | 184 |
| 8. | Поперечний діаметр | 138 |
| 17. | Висотний діаметр ba-br | 128 |
| 20. | Висотний діаметр po-br | 113 |
| 9. | Найменша ширина лоба | 96 |
| 10. | Найбільша ширина лоба | 114 |
| 5. | Довжина основи черепа | 101 |
| 11. | Ширина основи черепа | 123 |
| 12. | Ширина потилиці | 110 |
| 29. | Лобова хорда | 117 |
| 30. | Тім’яна хорда | 113 |
| 31. | Потилична хорда | 93 |
| 23a. | Горизонтальна окружність через ofr | – |
| 24. | Поперечна дуга po-br-po | 307 |
| 25. | Сагітальна дуга | 364 |
| 26. | Лобова дуга | 129 |
| 27. | Тім’яна дуга | 127 |
| 28. | Потилична дуга | 108 |
| 7. | Довжина потиличного отвору | 39 |
| 16. | Ширина потиличного отвору | 32 |
| FS | Висота вигину лоба | 22.5 |
| OS | Висота вигину потилиці | 23.2 |
| Надперенісся | 2 | |
| Надбрівні дуги | 2 | |
| Зовнішній потиличний горб | 1 | |
| Соскоподібний відросток | 2 | |
| 8:1 | Черепний показник | 75.0 |
| 17:1 | Висотно-поздовжній показник I | 69.6 |
| 17:8 | Висотно-поперечний показник I | 92.8 |
| 20:1 | Висотно-поздовжній показник II | 61.4 |
| 20:8 | Висотно-поперечний показник II | 81.9 |
| 9:10 | Лобовий показник | 84.2 |
| 9:8 | Лобово-поперечний показник | 69.6 |
| 29:26 | Показник вигину лобової кістки | 90.7 |
| 30:27 | Показник вигину тім’яної кістки | 89.0 |
| 31:28 | Показник вигину потиличної кістки | 86.1 |
| 28:27 | Потилично-тім’яний індекс | 85.0 |
| 26:25 | Лобово-сагітальний показник | 35.4 |
| 45. | Виличний діаметр | 134 |
| 40. | Довжина основи обличчя | 94 |
| 48. | Верхня висота обличчя | 72 |
| 47. | Повна висота обличчя | 113 |
| 43. | Верхня ширина обличчя | 106 |
| 46. | Середня ширина обличчя | 90 |
| 60. | Довжина альвеолярної дуги | 46 |
| 61. | Ширина альвеолярної дуги | 58 |
| 62. | Довжина піднебіння | 39 |
| 63. | Ширина піднебіння | 28 |
| 55. | Висота носа | 55 |
| 54. | Ширина носа | 25 |
| 51 | Ширина орбіти від mf | 42 |
| 52. | Висота орбіти | 37 |
| Бімалярна ширина fmo-fmo | 100 | |
| Висота назіона над fmo-fmo | 18 | |
| Зигомаксилярна ширина zm-zm | 88 | |
| Висота субспінале над zm-zm | 23 | |
| SC | Симотична ширина | 8.0 |
| SS | Симотична висота | 3 |
| MC | Максилофронтальна ширина | 17.5 |
| MS | Максилофронтальна висота | 7 |
| DC | Дакріальна ширина | 18 |
| DS | Дакріальна висота | 11.5 |
| 77. | Назомалярний кут | 140 |
| Зигомаксилярний кут | 124.5 | |
| 32. | Кут профілю лоба від nasion | 74 |
| Кут профілю лоба від glabella | 68 | |
| 72. | Загальнолицьовий кут | 85 |
| 73. | Кут середньої частини обличчя | 84 |
| 74. | Кут альвеолярної частини обличчя | 88 |
| 75. | Кут нахилу носових кісток | 56 |
| 75(1). | Кут виступання носа | 29 |
| 47:45 | Лицьовий показник | 84.3 |
| 48:45 | Верхньолицьовий показник | 53.7 |
| 40:5 | Показник виступання обличчя | 93.1 |
| 45:8 | Поперечний фаціо-церебральний | 97.1 |
| 48:17 | Вертикальний фаціо-церебральний | 56.3 |
| 9:45 | Лобово-виличний показник | 71.6 |
| 52:51 | Орбітний показник | 88.1 |
| 54:55 | Носовий показник | 45.5 |
| DS:DC | Дакріальний показник | 63.9 |
| SS:SC | Симотичний показник | 37.5 |
| MS:MC | Максило-фронтальний показник | 40.0 |
| 68(1) | Довжина нижньої щелепи від виростків | 103 |
| 79. | Кут гілки нижньої щелепи | 114 |
| 68. | Довжина від кутів | 82 |
| 70. | Висота гілки | 62 |
| 71a. | Найменша ширина гілки | 33 |
| 65. | Виросткова ширина | 121 |
| 66. | Кутова ширина | 94 |
| 67. | Передня ширина | 43 |
| 69. | Висота симфізу | 30 |
| 69(1). | Висота тіла | 28 |
| 69(3). | Товщина тіла | 14 |
| C. | Кут виступання підборіддя | 63 |
| 69(3):69(1) | Показник масивності нижньої щелепи | 50.0 |
| 66:45 | Щелепно-виличний показник | 70.1 |
Судячи з результатів одонтометричних та одонтоскопічних досліджень (табл. 3), одонтологічний комплекс вивченого черепа характеризується мікродонтією, помірною редукцією верхніх і нижніх молярів, відсутністю горбика Карабеллі та помірними балами затікання емалі.
Таблиця 3. Одонтологічні ознаки. Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/antropologicheskaya-ekspertiza-ostankov-iz-sarkofaga-yaroslava-mudrogo. Фото без змін
Таблиця 3. Одонтологічні ознаки — українською
| Ознака | Значення |
|---|---|
| Краудинг I² (d) | – |
| Форма P¹ (s) | 2 |
| Форма P² (s) | 2 |
| Форма M¹ (d) | 4 |
| Форма M² (d) | 4– |
| Форма M¹ (s) | 4 |
| Горбик Карабеллі на M¹ (d) | 0 |
| Горбик Карабеллі на M¹ (s) | 0 |
| Затікання емалі на M¹ (d) | 3 |
| Затікання емалі на M² (d) | 3 |
| Затікання емалі на M¹ (s) | 3 |
| Розміри M¹ (d) | 10.3/11.1 |
| Розміри M² (d) | 9.2/10.0 |
| Ознака | Значення |
|---|---|
| Форма P₁ (s) | 3 |
| Форма M₁ (d) | Y5 |
| Форма M₂ (d) | x4 |
| Форма M₁ (s) | Y5 |
| Форма M₂(s) | +(?)4 |
| Затікання емалі на M₁ (d) | 4 |
| Затікання емалі на M₂ (d) | 3 (?) |
| Затікання емалі на M₁ (s) | 4 |
| Затікання емалі на M₂ (s) | 3 |
| Розміри M₁ (d) | 10.6/10.4 |
| Розміри M₂(d) | 9.4/9.2 |
| Розміри M₂(s) | 9.3(?)/9.2 |
Дослідження посткраніального скелета показало, що тазовий скелет має всі ознаки жіночої статі, на ньому є вікові зміни. Стегновим кісткам властиві велика довжина, незначна масивність і слабкий рельєф у місцях прикріплення м’язів. На дистальних епіфізах обох стегнових кісток помітні розростання країв суглобових поверхонь, при цьому самі поверхні колінних суглобів не пошкоджені. На головках стегнових кісток краї ямок також мають нерівні гострі розростання. На великих вертлюгах спостерігаються дрібні остеофіти й локальна резорбція кісткової тканини в місцях найбільшого фізичного тиску. Передні кісткові поверхні діафізів мають очевидну поздовжню посмугованість.
Кісткові розростання на дистальному епіфізі стегнової кістки. Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/antropologicheskaya-ekspertiza-ostankov-iz-sarkofaga-yaroslava-mudrogo. Фото без змін
Патологічні білатеральні зміни, що свідчать про артрозні деформації колінних суглобів, відзначені й на проксимальних епіфізах великогомілкових кісток, що дозволяє констатувати артрозні зміни в ділянці колінних суглобів. Такі деформації часто трапляються у віковому інтервалі старше 45 років, що відповідає віку, визначеному під час вивчення черепа за станом його швів і зубів.
Білатеральні патологічні зміни на проксимальних епіфізах. Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/antropologicheskaya-ekspertiza-ostankov-iz-sarkofaga-yaroslava-mudrogo. Фото без змін
На плечових, ліктьових і лівій променевій кістках не відзначається явних вікових змін або слідів патологічних процесів у суглобах, подібних до тих, що спостерігаються на кістках ніг і таза. Під час аналізу хребців фіксуються типові для остеохондрозу зміни в шийному й грудному відділах хребта. Локалізація цих змін найбільш типова для жінок, а не для чоловіків, що зайвий раз підтверджує стать дослідженого індивіда.
Крайові розростання на шийному хребці як приклад остеохондрозу хребта в дослідженого індивіда. Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/antropologicheskaya-ekspertiza-ostankov-iz-sarkofaga-yaroslava-mudrogo. Фото без змін
Розміри й індекси довгих кісток наведені в таблиці 4. Індекс масивності стегна вказує на грацильність стегнових кісток, а покажчик пілястрії – на помірний ступінь розвитку кістки в сагітальному напрямку та середній ступінь розвитку шорсткої лінії. Водночас індекс платимерії стегна, який показує ступінь розвитку кістки в сагітальному напрямку у верхній частині діафіза, свідчить про значну зміцненість стегнових кісток згори.
Таблиця 4. Остеометричні ознаки та індекси довгих кісток скелета. Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/antropologicheskaya-ekspertiza-ostankov-iz-sarkofaga-yaroslava-mudrogo. Фото без змін
Таблиці 4 і 5. Остеометрія та ізотопний аналіз — українською
| Довгі кістки скелета, мм | Права | Ліва |
|---|---|---|
| 1. Найбільша довжина | – | 314 |
| 2. Уся довжина | – | 310 |
| 3. Верхня епіфізарна ширина | 47 | 46 |
| 4. Нижня епіфізарна ширина | – | 54? |
| 5. Найбільший діаметр середини діафіза | 26 | 24 |
| 6. Найменший діаметр середини діафіза | 18 | 16 |
| 7. Найменша окружність діафіза | 61 | 62 |
| 7a. Окружність середини діафіза | 71 | 70 |
| 6:5 Показник перерізу | 69.2 | 66.7 |
| 7:1 Показник масивності | – | 19.7 |
| Довгі кістки скелета, мм | Права | Ліва |
|---|---|---|
| 1. Найбільша довжина | – | 245 |
| 2. Фізіологічна довжина | – | 228 |
| 4. Поперечний діаметр діафіза | – | 15 |
| 5. Сагітальний діаметр діафіза | – | 11 |
| 3. Найменша окружність діафіза | – | 41 |
| 5:4 Показник перерізу | – | 73.3 |
| 3:2 Показник масивності | – | 18.0 |
| Довгі кістки скелета, мм | Права | Ліва |
|---|---|---|
| 1. Найбільша довжина | – | 263 |
| 2. Фізіологічна довжина | – | – |
| 11. Передньо-задній діаметр | 12 | 11 |
| 12. Поперечний діаметр | 17 | 16 |
| 13. Верхній поперечний діаметр | 15 | 15 |
| 14. Верхній дорзо-вентральний діаметр | 17 | 16 |
| 3. Найменша окружність діафіза | 36 | 35 |
| 3:2 Показник масивності | – | – |
| 11:12 Показник перерізу | 70.6 | 68.8 |
| 13:14 Показник платоленії | 88.2 | 93.8 |
| Довгі кістки скелета, мм | Права | Ліва |
|---|---|---|
| 1. Найбільша довжина | 457 | 451 |
| 2. Загальна довжина в природному положенні | 452 | 448 |
| 21. Виросткова ширина | 80 | 80 |
| 6. Сагітальний діаметр середини діафіза | 28 | 29 |
| 7. Поперечний діаметр середини діафіза | 26 | 26 |
| 9. Верхній поперечний діаметр діафіза | 37 | 35 |
| 10. Верхній сагітальний діаметр діафіза | 30 | 30 |
| 8. Окружність середини діафіза | 84 | 84 |
| 8:2 Показник масивності | 18.6 | 18.8 |
| 6:7 Показник пілястрії | 107.7 | 111.5 |
| 10:9 Показник платимерії | 81.1 | 85.7 |
| Довгі кістки скелета, мм | Права | Ліва |
|---|---|---|
| 1. Загальна довжина | 392 | 396 |
| 2. Виростково-таранна довжина | 381 | 377 |
| 1a. Найбільша довжина | 397 | 401 |
| 5. Найбільша ширина верхнього епіфіза | 72 | 73 |
| 6. Найбільша ширина нижнього епіфіза | 49 | 46 |
| 8. Сагітальний діаметр на рівні середини діафіза | 25 | 25 |
| 8a. Сагітальний діаметр на рівні живильного отвору | 28 | 29 |
| 9. Поперечний діаметр на рівні середини діафіза | 21 | 20 |
| 9a. Поперечний діаметр на рівні живильного отвору | 22 | 22 |
| 10. Окружність середини діафіза | 71 | 71 |
| 10b. Найменша окружність діафіза | 68 | 68 |
| 9a:8a Показник перерізу | 78.6 | 75.9 |
| 10:1 Показник масивності | 18.1 | 17.9 |
| 10b:1 Показник міцності | 17.3 | 17.2 |
| Показник | Права | Ліва |
|---|---|---|
| Променево-плечовий R:H | – | 78.0 |
| Великогомілково-стегновий | 86.7 | 88.3 |
| Інтермембральний | – | 66.2 |
| Плечово-стегновий | – | 70.1 |
| Ліктьово-великогомілковий | – | 61.9 |
| Зразки | δ ¹³C (‰) | δ ¹⁵N (‰) |
|---|---|---|
| 1 | -19.5 | 13.9 |
| 2 | – | – |
| 3.1 | -19.6 | 14.3 |
| 3.2 | -19.6 | 14.3 |
Великогомілкові кістки доволі грацильні як у середній частині діафіза, так і в ділянці найменшого діаметра. Покажчик перерізу, що характеризує ступінь сплощеності тіла великогомілкової кістки на рівні живильного отвору, показав еурикнемію.
Під час оцінки м’язових навантажень відзначено, що, на відміну від нижніх кінцівок, обидві плечові кістки мають розвинений кістковий рельєф. Крім того, лівій плечовій кістці властива певна скрученість відносно поздовжньої осі, що так само, як і розвиток кісткового рельєфу, може вказувати на специфічні фізичні навантаження. Індекс масивності плечової кістки перебуває в межах середніх величин.
Плечові кістки жінки із Саркофага Ярослава «Мудрого». Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/antropologicheskaya-ekspertiza-ostankov-iz-sarkofaga-yaroslava-mudrogo. Фото без змін
Особливою масивністю відрізняється ліва променева кістка (права відсутня). Ліктьовій кістці властива еуроленія.
За розмірами довгих кісток були розраховані деякі індекси пропорцій кінцівок (табл. 4). Доволі низький інтермембральний індекс указує на відносно велику довжину ноги порівняно з рукою. Високі значення гомілково-стегнового покажчика свідчать про відносну видовженість гомілки порівняно зі стегном. Такі пропорції дозволяють віднести цей скелет до високорослої доліхоморфної групи, тому визначення зросту проводилося за формулами Дюпертюї та Хеддена. Прижиттєва довжина тіла жінки, обчислена за довжиною стегнових і великогомілкових кісток, перебуває в межах 167,3-171,9 см, а середнє значення (з урахуванням і кісток рук) становить 167,9 см.
Отже, за даними морфологічного аналізу кісткових останків реконструюється вигляд індивіда: доволі масивна високоросла жінка старше 45 років із кістковими деформаціями в шийному й грудному відділах хребта та в ділянці колінних суглобів, що допустимо в межах зазначеного віку, яка демонструє специфічні фізичні навантаження у верхньому поясі кінцівок.
Очевидна диспропорція навантажень верхнього й нижнього поясів кінцівок, так само як і відсутність можливості зіставлення частини кісток скелета для ідентифікації їхньої належності тільки одному індивіду, зумовили необхідність використати методику ізотопного аналізу, застосування якого спочатку передбачалося тільки для реконструкції дієти досліджуваного індивіда.
У процесі ізотопного аналізу зразка № 1 (плечова кістка) були отримані такі результати: д 13С – 19.5 і д 15Ы – 13.9. Співвідношення маси вуглецю та азоту свідчить про добру збереженість колагену й відсутність значних діагенетичних процесів.
Ізотопний аналіз зразка № 3 (хребет) дав такі результати: д 13С – 19.6, 19.6 і д 15Ы – 14.3, 14.3. Відтворюваність підсумків двох визначень дуже висока – точність становить 0.1 і 0.1 для вуглецю та азоту, що дає підстави опустити соті частки значень і підкреслити, що дослідники мають справу з останками одного індивіда.
Остаточні результати ізотопного аналізу всіх трьох зразків кісткової тканини скелета із Саркофага Ярослава «Мудрого» представлені в таблиці 5.
Обговорення результатів дослідження. Зіставлення вимірювальних параметрів цього черепа (вимірювання проведені у 2014 році) та черепа, вивченого в 1940 році В.В. Гінзбургом, показує, що вони або повністю ідентичні, або, у поодиноких випадках, різняться на 1-2 мм. Помітніші розбіжності (4 мм) відзначені лише під час визначення двох ознак, а саме: ширини основи черепа й висоти склепіння від поріонів (табл. 6).
Таблиця 6. Зіставлення результатів краніологічних досліджень черепа Інгігерди(?) та черепа, який нині міститься в Саркофазі Ярослава «Мудрого». Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/antropologicheskaya-ekspertiza-ostankov-iz-sarkofaga-yaroslava-mudrogo. Фото без змін
Таблиця 6. Зіставлення результатів краніологічних досліджень — українською
| За Мартіном | Ознаки, мм | Інгігерда (?) [Гінзбург, 1940] | Череп, вилучений у 2009 р. [Потєхіна, 2014] |
|---|---|---|---|
| 1. | Поздовжній діаметр | 185 | 184 |
| 8. | Поперечний діаметр | 139 | 138 |
| 17. | Висотний діаметр ba-br | 129 | 128 |
| 20. | Висотний діаметр po-br | 117 | 113 |
| 9. | Найменша ширина лоба | 96 | 96 |
| 10. | Найбільша ширина лоба | 115 | 114 |
| 5. | Довжина основи черепа | 100 | 101 |
| 11. | Ширина основи черепа | 127 | 123 |
| 45. | Виличний діаметр | 134 | 134 |
| 40. | Довжина основи обличчя | 93 | 94 |
| 48. | Верхня висота обличчя | 72 | 72 |
| 47. | Повна висота обличчя | 114 | 113 |
| 55. | Висота носа | 55 | 55 |
| 54. | Ширина носа | 25 | 25 |
| 51 | Ширина орбіти від mf | 41 | 42 |
| 52. | Висота орбіти | 37 | 37 |
| 32. | Кут профілю лоба від nasion | 73 | 74 |
| 66. | Кутова ширина | 95 | 94 |
| 69. | Висота симфізу | 30 | 30 |
Як відомо, ці ознаки спираються на широтні розміри ділянки основи черепа, вимірювані від точок biauriculare та рогion, локалізація яких має доволі умовний характер. Тому відзначені незбіги можна пояснити або впливом суб’єктивного чинника, або невеликою деформацією, що призвела до зменшення ширини основи цього черепа вже після того, як він був виміряний В.В. Гінзбургом. Отже, досліджений череп, безсумнівно, саме той, який вилучався із Саркофага Ярослава «Мудрого» однією з перших комісій, що досліджували останки князівської родини. Особливості будови дозволяють стверджувати, що череп і кістки скелета належать жінці 45-55 років.
За комплексом краніологічних ознак вивчений череп має європеоїдну будову, тяжіючи до кола північноєвропеоїдних форм. У будові зубів немає жодних відхилень від європеоїдних рис.
Аналіз результатів остеологічних досліджень підкреслює масивність і відносно високий зріст індивіда, що нерідко спостерігається в північних європеоїдів. Відзначається певна дисгармонія в будові скелета: грацильні й помірно міцні нижні кінцівки поєднуються з масивнішими верхніми кінцівками, які характеризуються середньо розвиненим м’язовим рельєфом. Є підстави вважати, що ці відмінності зумовлені специфічними фізичними навантаженнями рук, пов’язаними з певними видами професійної діяльності, наприклад, ткацтвом або помірною їздою верхи. Подібні особливості фізичного розвитку нерідко спостерігалися на прикладі останків середньовічного населення.
За підсумками ізотопного аналізу встановлено, що показники за ізотопом вуглецю зразків тканини з плечової кістки та фрагментів остистих відростків хребців слід вважати ідентичними, оскільки відмінності не перевищують похибки методу. Щодо ізотопу азоту, то відмінності між їхніми показниками невеликі, але перевищують цю похибку. Ураховуючи, що колаген узятий із двох типів кісткової тканини (компактної та губчастої), можна припустити, що ці відмінності пояснюються неоднаковою швидкістю кісткових перебудов на тих чи інших ділянках скелета. Нижче значення дельти азоту для зразків із компакти плечової кістки допустиме з певною часткою ймовірності. Нагадаємо, що дані за зразком компактної тканини плечової кістки слід розцінювати як узагальнений показник, що характеризує останні десять років життя індивіда, тоді як трабекули губчастої кісткової тканини (зразок № 3) могли містити структури, сформовані безпосередньо в останні роки життя. Загалом на підставі отриманих даних є підстави вважати, що плечова кістка й хребці належать до скелета одного й того самого індивіда.
Результати ізотопного аналізу можуть бути інтерпретовані також із погляду реконструкції індивідуальних особливостей харчування. На підставі показника за важким вуглецем і азотом можна припускати, що в усередненому раціоні цього індивіда основним компонентом були білки тваринного походження. Найімовірніше, це могло бути м’ясо травоїдних ссавців і молочні продукти. Відносно високі й стійкі значення дельти за вуглецем не дають підстав припускати істотну присутність річкової або озерної риби в щоденному раціоні. Рослинна їжа, судячи з отриманих даних, навряд чи могла становити значущу частину звичайної трапези. Схожі показники були визначені для кількох індивідів із масових поховань середньовічного Ярославля. Імовірно, такий тип харчування був типовим для еліти середньовічного руського населення.
Отримані результати дають підстави стверджувати, що нині в Саркофазі Ярослава «Мудрого» міститься скелет, який, безсумнівно, був досліджений раніше однією з перших комісій, що розкривали саркофаг. Як і попередні дослідники, знову підкреслено, що стать, вік та особливості фізичного розвитку не виключають належності цих останків другій дружині Ярослава «Мудрого» Інгігерді (Ірині).
Висновки:
1. Досліджений скелет належав жінці, вік якої становив 45-55 років.
2. Жінка, похована в саркофазі, мала високий зріст і доліхоморфні пропорції кінцівок, що разом із комплексом краніологічних характеристик дозволяє віднести її до кола північних європеоїдів. Цьому висновку не суперечать одонтологічні дані.
3. Патологічні зміни епіфізів стегна й гомілки в ділянці колінного суглоба, а також у шийному й грудному відділах хребта вказують на те, що в жінки був артроз колінних суглобів і остеохондроз шийного та грудного відділів хребта.
4. Відмінності в масивності та ступені вираженості м’язового рельєфу на верхніх і нижніх кінцівках вивченого скелета можуть бути наслідком регулярного фізичного навантаження рук, пов’язаного з певними видами трудової діяльності.
5. Судячи з реконструйованого раціону похованої, основу її харчування становили м’ясо й молочні продукти, що може розцінюватися як маркер високого соціального становища.
6. Увесь комплекс отриманих даних свідчить про те, що нині в Саркофазі Ярослава «Мудрого» містяться останки жінки, якою, згідно з припущенням В.В. Гінзбурга, могла бути друга дружина князя Ірина (Інгігерда).
Фото 15 серпня 2012 року. Автор – Gotenot. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
У жовтні 2012 року до Саркофага Ярослава «Мудрого» повернули всі останки, які були виявлені в ньому, і закрили його.
Історичний контекст використання саркофага й біологічна характеристика виявленого в саркофазі скелета дозволяють припустити, що це останки 2-ї дружини Ярослава «Мудрого» – Ірини-Інгігерди. На думку радянського й російського експерта-криміналіста, антрополога Сергія Олексійовича Нікітіна, відомого відновленням (пластичною реконструкцією) скульптурних портретів за черепом за методикою М.М. Герасимова, скелет жінки 50-60 років із Саркофага Ярослава «Мудрого» з великим ступенем імовірності належить близькій родичці Ярослава «Мудрого».
Фото 30 липня 2013 року. Джерело – http://vuam.org.ua/uk/%D0%A2%D0%B0%D1%94%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%96_%D1%81%D0%B0%D1%80%D0%BA%D0%BE%D1%84%D0%B0%D0%B3%D0%B0_%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0_%D0%9C%D1%83%D0%B4%D1%80%D0%BE%D0%B3%D0%BE. Фото без змін
У 2016 році провідні польські фахівці з кафедри судової медицини Медичного університету імені Кароля Марцинковського в місті Познань (пол. Uniwersytet Medyczny im. Karola Marcinkowskiego w Poznaniu) на прохання українських журналістів із Телеканалу 1+1 та українських учених за черепом виконали реконструкцію обличчя жінки, скелет якої був виявлений у Саркофазі Ярослава «Мудрого».
Комп’ютерна модель обличчя жінки із Саркофага Ярослава «Мудрого». Зі стенда в Софійському соборі. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Фото 26 серпня 2019 року. Автор – Stas-Adolf. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін
Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
У планах працівників заповідника «Софія Київська» найближчим часом – дослідити Саркофаг Ярослава «Мудрого» зовні. На ньому збереглося безліч написів-графіті, які, можливо, відкриють невідомі сторінки з історії саркофага.
Обличчя Ярослава «Мудрого», відтворене за допомогою 3D-голограми. Сайт – Софійський музей. Фото без змін
У Софійському соборі нині відтворюють вигляд обличчя великого князя Ярослава «Мудрого» за допомогою 3D-голограми.