СПИСОК КНЯЗІВ ЧЕРНІГІВСЬКИХ І ЧЛЕНІВ ЇХНІХ СІМЕЙ
ЧЕРНІГІВСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
(укр. Чернігівське князівство)
1024 – 1401, 1404 – 1430 рр.
Чернігівський стіл (престол) вважався другим за престижністю князівським столом Русі після київського. Згідно зі спадковим правом Русі, на ньому зазвичай сидів князь, другий за старшинством серед Рюриковичів. Князівська влада передавалася за «горизонтальним старшинством» – брат успадковував братові за старшинством, коли чергове покоління вибувало, стіл переходив до старшого сина старшого брата. «Лествичний принцип спадкування» передбачав послідовне просування князя від незначних до найвищих столів і через покоління: за батьком усі сини, потім сини старшого брата і так далі. Отчинність означала право сина на відповідну волость батька.
Столиця – Чернігів (нині місто, адміністративний центр Чернігівської області). Він був заснований наприкінці VII століття, уперше місто згадується в «Повісті временних літ» (початок XII століття) під 6415 (907) роком.
Іншими значними містами були:
Любеч (нині селище міського типу в Ріпкинському районі Чернігівської області), уперше згадується в «Повісті временних літ» під 6390 (882) роком;
Новгород-Сіверський (нині місто, адміністративний центр Новгород-Сіверського району Чернігівської області). З даних археологічних досліджень випливає, що в середині X століття місто було вже цілком сформованим соціальним організмом. Офіційна дата заснування міста – 988 рік, а перша згадка в літописі 1078 – 1079 рр.;
Сновськ (укр. Сновськ, нині городище на території селища міського типу Седнів у Чернігівському районі Чернігівської області), уперше згадується в літописних джерелах 1068 року;
Вщиж (нині село в Жуківському районі Брянської області Російської Федерації), перша згадка 1142 року;
Брянськ (нині місто, адміністративний центр Брянської області Російської Федерації), умовним роком його заснування вважають 985 рік. Уперше місто згадується в Іпатіївському літописі як Дебрянськ під 1146 роком;
Глухів (нині місто в Шосткинському районі Сумської області), умовним роком його заснування вважають 992 рік, уперше згадується в Іпатіївському літописі під 1152 роком;
Курськ (нині місто, адміністративний центр Курської області Російської Федерації), уперше згаданий 1032 року;
Стародуб (нині місто, адміністративний центр Стародубського району Брянської області Російської Федерації), перша згадка про нього належить до 1080 року;
Гомель (білор. Гомель, нині місто, адміністративний центр Гомельської області Білорусі), уперше згадується в Іпатіївському літописі під 1142 роком;
Путивль (нині місто в Конотопському районі Сумської області), заснований, швидше за все, в XI столітті, уперше згадується в Іпатіївському літописі під 1146 роком;
Карачев (нині місто, адміністративний центр Карачевського району Брянської області Російської Федерації), уперше згадується в Іпатіївському літописі під 1146 роком;
Козельськ (нині місто, адміністративний центр Козельського району Калузької області Російської Федерації), перша згадка 1146 року;
Рильськ (нині місто, адміністративний центр Рильського району Курської області Російської Федерації), уперше згадується в літописі під 1152 роком;
Чечерськ (білор. Чачэрск, нині місто, адміністративний центр Чечерського району Гомельської області Білорусі), уперше згадується в Іпатіївському літописі під 1159 роком;
Трубчевськ (нині місто, адміністративний центр Трубчевського району Брянської області Російської Федерації), уперше згаданий 1185 року.
Чернігівське князівство в 1-й третині XII століття. Експонується в Борисоглібському соборі Чернігова. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Більша частина Чернігівського князівства розташовувалася на лівому березі Дніпра в басейні річок Десна і Сейм. Князівство було населене сіверянами й частково полянами. Пізніше його володіння поширилися на землі радимичів (білор. радзімічы, див. Білорусь і Російська Федерація), а також в’ятичів (див. Російська Федерація) і дреговичів (білор. дрыгавічы, див. Білорусь). Володіння та вплив Чернігівського князівства до XII століття поширювалися далеко на північний схід, у тому числі й на Муромо-Рязанські землі (див. Російська Федерація), а також на південний схід до Азовського моря, на Тмутараканське князівство (див. Російська Федерація).
1054 року на лівобережжі в Переяславі (укр. Переяславль, нині місто Переяслав у Бориспільському районі Київської області) було утворено новий князівський центр, який не належав до володінь чернігівських князів. Точне уявлення про розмежування володінь князів лівобережжя дають переговори 1096 року князя Чернігівського Олега Святославича з Ізяславом і Мстиславом Володимировичами: Муром (нині місто, адміністративний центр Муромського району Владимирської області Російської Федерації) вважається вотчиною чернігівських князів, Ростов (нині місто, адміністративний центр Ростовського району Ярославської області Російської Федерації) – переяславських. Смоленська земля (див. Російська Федерація) також не належала до володінь чернігівських князів, а була предметом суперечки 1060 року, що випливала, імовірно, з поділу Смоленської землі між трьома Ярославичами. Практично половина давньоруських земель входила до складу Чернігівського князівства.
Більша частина князівства, окрім лісостепового Посем’я, була вкрита лісами, причому західна частина – околиці столиці – була болотистою, східна – верхів’я Оки – горбистою. Торговий шлях по Десні пов’язував середній Дніпро з верхів’ями Волги через систему волоків на верхньому Дніпрі, торговий шлях по Сейму пов’язував середній Дніпро з верхньою Окою та Сіверським Дінцем у районі Курська, також на схід ішов сухий шлях між Києвом і Волзькою Булгарією (історична держава в Середньому Поволжі та басейні Ками, що існувала з X по XIII ст.).