ДИМИТРІВСЬКИЙ МОНАСТИР

Монастир св. Димитрія (Димитрівський монастир). Монастир був також відомий під назвою «Ізяславль». Він належав до числа «вотчинних» (родинних) князівських монастирів.

Місцезнаходження монастиря. З питання про місцерозташування Монастиря св. Димитрія висловлювалися різні думки. В українській писемності XVII століття, зі слів митрополита Київського, Галицького і всієї Русі Сильвестра (у миру – Степан Адамович Косов, також Коссов, помер 1657 року) була поширена думка про те, що Монастир св. Димитрія знаходився поблизу Києво-Печерського монастиря. У «Києво-Печерському патерику», переписаному і почасти переробленому при печерському архімандриті Петрі Могилі (у миру – Петро Симеонович Могила (укр. Петро Могила), або Петру Мовілэ (рум. Petru Movilă), 1627 – 1647 рр.) та його наступнику Йосипі Тризні (укр. Йосиф Тризна, 1647 – 1655 рр.) монастир також вказується в районі Печерського монастиря, але при цьому місцезнаходження його уточнюється. «Жития Варлаама и Исайи» в Патерику озаглавлені – перше «Житие… Варлаама, игумена Печерского, посем св. Димитрия мученика бывшего игумена монастыря Изяславля, иже на Клове», друге «Житие… Исайя чюдотворца, игумена бывшего монастыря св. Димитрия, ижо на Клове».

Думку митрополита Сильвестра Коссова пізніше поділяли архієпископ Чигиринський Іриней (у миру – Іван Якимович Фальковський, помер 1823 року) у Київському місяцеслові на 1799 рік, митрополит Київський і Галицький Євгеній (у миру – Євфимій Олексійович Болховітінов, помер 1837 року) та С. Крижановський. Український історик Михайло Олександрович Максимович (помер 1873 року) вказував, що «между киевскими старожилами ведётся мнение, что Дмитриевский монастырь находился неподалеку от древнего Кловского, именно на крутом бугре Печерской горы, где теперь стоит немецкая кирка», з чим сам автор, вочевидь, не погоджувався.

Загальновизнаною є думка: російського історика, одного з основоположників наукової історіографії та археології Києва Максима Федоровича Берлінського (помер 1848 року), історика й археолога Петра Гавриловича Лебединцева (помер 1896 року), потім М.О. Максимовича, що Димитрівський монастир займав верхню терасу нинішньої Володимирської гірки. М.Ф. Берлінський вважав, що місцезнаходження монастиря «должно было быть близ Старого Киева, где обыкновенно князья строили монастыри». Підтвердження цієї думки М.Ф. Берлінський вбачав передусім у тому, що в одному документі 1654 року Київського магістратського архіву, який існував до пожежі 1811 року, згадується про існування ще в цей час Димитрівського узвозу і Димитрівської лукомі, або яру, що знаходилися на Михайлівській горі Старого Києва, в тій її частині, яка ближче до Хрещатика. З цим фактом М.Ф. Берлінський зіставляв інший, остаточно переконуючий його в правильності запропонованої ним локалізації Димитрівського монастиря: під час будівництва кам’яної огорожі навколо Михайлівського Золотоверхого монастиря, на південний схід від нього на підвищеному місці було відкрито, за його словами, «каменное основание более нежели одной церкви». За простором, який займають ці залишки будівлі, і за характером місця М.Ф. Берлінський вважав імовірним висновок про існування тут Димитрівського монастиря.

На плані давнього Києва, доданому до книги М.Ф. Берлінського, Димитрівський монастир показано в південно-східній частині Михайлівської гори, під цифрою «θi».

«Місто Ізяслава-Святополка» з монастирем, вигляд з північно-східного боку. Фрагмент макета Києва X – XIII ст. Реконструкція Д. Мазюкевича, експонується в Софійському соборі. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Історія монастиря. Прямих літописних відомостей про побудову Монастиря св. Димитрія з Церквою св. Димитрія Солунського немає. Про спорудження цього монастиря великим князем Ізяславом I Ярославичем (хресне ім’я Димитрій) повідомляє літописна стаття «Чего ради прозвася Печерскый монастырь», що знаходиться в «Зводі Никона» під 1062 роком, а пізніше укладачем «Початкового зводу» перенесена під 1051 рік.

Розповідаючи про життя Печерського монастиря в 1060-х роках, літописець (Іпатіївський і Лаврентіївський літописи під 6559 (1051) роком) повідомляє, не без певного роздратування, спрямованого проти князя: «Монастыреви же свершену, игуменьство же держащу Варламу, Изяслав же постави в манастырь святого Дмитрея и выведе Варлама на игуменьство ко святому Дмитрею, хотя створити вышии сего манастыря, надеяся богатстве».

Цю відомість укладач Зводу 1073 року печерський монах Никон, сам один з перших печерників Печерського монастиря, супроводжує повчальною сентенцією на адресу князівських і боярських монастирів: «Мнози бо манастыри от цесарь и от бояр и от богатьства поставлени, но не суть таци, каци суть поставлени слезами, пощеньемь, молитвою, бденьем». З таких місць «Києво-Печерського патерика» можна зрозуміти, що Монастир св. Димитрія за багатством і авторитетом стояв у Києві на другому місці після Печерського і що між двома обителями існувало гостре суперництво.

Про переміщення Варлаама «княжимь повелениемь в монастырь св. мученика Дмитриа» і про поставлення його ігуменом цього монастиря повідомляє також Нестор Літописець у «Житії Феодосія Печерського».

Ні літописний запис, ні «Києво-Печерський патерик» не повідомляють року побудови Монастиря св. Димитрія. Однак з контексту випливає, що князь Ізяслав узяв Варлаама ігуменом, до цього ігумена Печерського монастиря, до свого нового монастиря в тому ж році, коли на подарованій князем Печерському монастирю землі було збудовано «церковь велику» і винесений з печери на гору монастир був обгороджений «столпеемь». У Несторовому «Житії Феодосія Печерського» ці великі події в житті Печерського монастиря віднесені до 1062 року. Цього року Димитрівський монастир був, вочевидь, уже збудований.

Ігумен Варлаам (1062 – 1065 рр.) керував монастирською братією до своєї смерті 1065 року. Його наступником став ігумен Ісая

Про те, що монастир належав до числа «вотчих» князівських монастирів, свідчить, крім наведених вище текстів літопису та «Києво-Печерського патерика», ще розповідь про Лаврентія-затвірника в тому ж патерику. У розповіді говориться про те, що печерський монах Лаврентій, не отримавши дозволу у своєму монастирі «в затвор внити», «шед к святому Дмитрию, в Изяславль монастырь».

Між 1085 – 1087 рр. син Ізяслава I князь Ярополк (хресне ім’я Петро) будує в Монастирі св. Димитрія нову кам’яну Церкву св. Петра. Про закладення цього храму київський літопис також не зберіг прямої відомості, однак розповідає про урочисте поховання будівничого нового храму князя Ярополка, убитого 22 листопада 1087 року.

Вважається також, що до Димитрівського монастиря спочатку відносилася й Церква архістратига Михаїла, яку 1108 року заклав інший син Ізяслава I – великий князь Київський Святополк II (хресне ім’я Михаїл).

1128 року в Димитрівському монастирі сталася якась загадкова за своїм внутрішнім змістом подія. Згідно з Лаврентіївським літописом під 6636 (1128) роком: «В се же лето преяша церковь Дмитрия Печеряне и нарекоша ю Петра с грехом великим и неправо».

Відомо, що архімандрит Києво-Печерського монастиря Полікарп II (укр. Полікарп II, 1232 – близько 1238 рр.) до цього був ігуменом Монастиря св. Димитрія, але коли саме невідомо.

1240 року під час взяття Києва монгольськими ордами хана Батия (монг. Бат хаан) Монастир св. Димитрія сильно постраждав. Церква архістратига Михаїла, єдина з храмів, збудованих на Михайлівській горі, продовжувала діяти після монгольської навали, вона й започаткувала Михайлівський Золотоверхий монастир.