ЦЕРКВА НА ВЕРХНЬОМУ ЗАМКУ (ЦИТАДЕЛІ)
Церква на Верхньому Замку (Цитаделі), XII століття (укр. Церква на «Верхньому Замку», офіційна назва: «Залишки церкви (ХІІ ст.)). Охоронний номер: 5005.
Місцезнаходження церкви. Залишки церкви розташовані в південно-східній частині майданчика Верхнього замку Чернігова, підвищення на краю надзаплавної тераси річки Десна, в південно-західній частині давнього чернігівського Детинця, нижче рівня сучасної поверхні. Нині це виступ між 11-ю та 12-ю гарматами на Валу, ближче до дерев’яних сходів.
Фото 10 вересня 2013 року. Автор – Star61. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
План Детинця (Валу) X – середина XIII ст. 1 – Спаський собор; 2 – Борисоглібський собор; 3 – церква-усипальниця кінця XI століття; 4 – Благовіщенська церква; 5 – кам’яний храм початку XIII століття, розкопаний 1956 року; 6 – місце виявлення поховань Михайлівської церкви; 7 – церква XII століття на Верхньому Замку. Джерело – Ситий Ю.М. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Чернігова. – Чернігів: Десна Поліграф, 2013. – С. 18. Фото без змін
Виступ між 11-ю та 12-ю гарматами на Валу. Фото червня 2017 року. Джерело – https://serg-klymenko.narod.ru/Other_World/Photo/UkraineChernihiv/IMG_1528.htm. Фото без змін
Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Історія дослідження церкви. Згідно з переказами, колись давно на Цитаделі Князівського граду, так званому «Верхньому Замку», знаходився храм. У давньоруських літописах він не згадується.
1919 року про наявність фундаментів давньої монументальної споруди на Верхньому замку вперше вказав український краєзнавець, археолог Юрій (Григорій) Степанович Виноградський (помер 1965 року).
1973 року під час спостереження за виконанням земляних робіт їх зафіксував український археолог, краєзнавець Андрій Антонович Карнабіда.
У 1989 – 1990 рр. археологом Павлом Миколайовичем Гребінем і українським археологом Володимиром Петровичем Коваленком залишки фундаментів були розкопані й досліджені.
Вигляд розкопу із заходу. Фото 1990 року. Джерело – Гребінь П.М., Коваленко В.П. Дослідження Верхнього замку в Чернігові в 1989 р. // Старожитності Південної Русі: Матеріали ІІІ іст.-археол. семінару «Чернігів і його округа в ХІІ–ХІІІ ст.», Чернігів, 15–18 трав. 1990 р. – Чернігів: Сіверянська думка, 1993. – С. 15. – Рис. 2. Фото без змін
Від церкви збереглися фундаменти й невеликий фрагмент кладки на східному фасаді південного пілона, пошкоджені перекопами – похованнями кладовища Церкви Михаїла і Федора, XVII століття. Східна (апсидна) частина майже повністю знищена внаслідок обвалу краю тераси в давнину.
I – план-реконструкція церкви; ІІ – план кладок із рештками дерев’яної конструкції ІХ – Х ст., яка передувала кам’яному будівництву, за П.М. Гребенем і В.П. Коваленком. Джерело – Гребінь П.М., Коваленко В.П. Дослідження Верхнього замку в Чернігові в 1989 р. // Старожитності Південної Русі: Матеріали ІІІ іст.-археол. семінару «Чернігів і його округа в ХІІ–ХІІІ ст.», Чернігів, 15–18 трав. 1990 р. – Чернігів: Сіверянська думка, 1993. – С. 16. – Рис. 3. Фото без змін
За плановою структурою церкву можна віднести до найпоширенішого типу християнських культових споруд. Це невеликий, 13,5 × 10,25 метрів, однонавний, безстовпний храм із нартексом, утвореним пілонами, що виступають від південної та північної стін. Судячи з такої схеми, він мав купольне склепіння, що спиралося на підпружні арки, перекинуті між пристінними опорами, розташованими по кутах нефа.
План церкви, за В.П. Коваленком. Джерело – Ситий Ю.М. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Чернігова. – Чернігів: Десна Поліграф, 2013. – С. 31. Фото без змін
Фундаменти храму закладені в рови завширшки від 1,55 метра – західна стіна, до 2,05 метра – північна стіна, їхня глибина 1,2-1,5 метра. Рови прорізали культурний шар більш раннього поселення Х – ХІІ ст. і не досягали материка. У внутрішньому периметрі ровів збереглися залишки споруд, що передували монументальному будівництву. На дні ровів знаходилася тонка, 2-3 см, заливка вапняним розчином поверх піщаної підсипки. Вище рови заповнювали уламки пісковика – 20-30 × 10-20 см і вдруге використаної цегли-плінфи – червоного, жовтого, помаранчевого кольору, різноформатної, завтовшки від 2,5 до 4,5 см. При цьому у фундаменті північної стіни були використані цілі будівельні блоки, у тому числі частина арочної перемички віконного прорізу. Там же траплялися фрагменти керамічних поливних (глазурованих) плиток для підлоги й штукатурки з фресковим розписом. Ці шари через кожні 20-30 см були проліті вапняним розчином. У деяких місцях, північна стіна й апсида, у підошву фундаментів були закладені валуни.
П.М. Гребінь і В.П. Коваленко зафіксували відсутність поховань усередині церкви. Це пояснювалося тим, що збереглися лише фундаменти храму. Поховань не було знайдено і в межах нешироких розкопів навколо його стін. Водночас, судячи з плану церкви, у конструкції її стін мали знаходитися 2 ніші-аркосолії.
На думку Володимира Петровича Коваленка, церкву збудувала чернігівська артіль зодчих на початку XII століття. Руйнування храму він відніс до середини XIII століття.
У 1990 – 1991 рр. у розкопі № 2, розташованому за 60 метрів на захід від церкви, було досліджено дитяче поховання, орієнтоване головою на захід.
8 – Церква на Верхньому Замку; 71 – Верхній замок, розкопки 1990 – 1991 рр. Джерело – Ситий Ю.М. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Чернігова. – Чернігів: Десна Поліграф, 2013. Фото змінено (фрагмент)
Після завершення розкопок залишки церкви були законсервовані – засипані піском. Матеріали археологічних досліджень – наукові звіти, зберігаються у фондах Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» (укр. Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній»).
1991 року в розкопі № 3 на схід від Верхнього замку археолог Ігор Михайлович Ігнатенко виявив цеглу-плінфу від зруйнованої церкви на Цитаделі.
На південний захід від фундаментів церкви були виявлені завали давньоруських будівельних матеріалів. Згідно з І.М. Ігнатенком ці матеріали використовувалися для будівництва укріплень Верхнього замку в XVII столітті. Завали включали окремі блоки з цегли-плінфи, у тому числі арочні. На блоках збереглися залишки білої вапняної штукатурки завтовшки до 1 см, обмазки внутрішньої поверхні й затирки зовнішньої поверхні блідо-рожевим розчином з імітацією рустів. Блоки були складені з уламків плінфи, переважно 31-33 × 23-26 × 3,5-4 см жовтого та кремового кольорів, укладеної цілими торцями назовні в рівношаровій техніці («opus isodus») на вапняно-цем’янковому розчині, траплялися й окремі лекальні плінфи. На плінфі були знаки на торцях і мітки на постельній поверхні. У завалах також були виявлені уламки керамічних підлогових плиток 14 × 14 × 2-2,5 см, вкритих темно-зеленою та вишневою поливою.
На думку І.М. Ігнатенка, на території Верхнього замку, починаючи з князя Мстислава Володимировича (1024 – 1036 рр.), знаходився князівський двір, а будівництво церкви в XII столітті підтверджує статус цієї території як князівського двору. Дослідник також припускає, що це збудована на князівському дворі Михайлівська церква, згадана в літописі під 6682 (1174) роком: «заложиша церковь камену в Чернигове, на княже дворе, святого Михайла». Згідно з висновками І.М. Ігнатенка, руїни церкви існували до XVII століття, коли їхні залишки, що збереглися вище рівня землі, використали для потреб будівництва фортеці.
Втім, на думку українського археолога Олени Євгенівни Черненко, факт повторного використання архітектурних матеріалів для будівництва церкви на Верхньому замку дозволяє припустити й пізніше датування. Не виключено, що історія цього храму пов’язана з реконструкцією Верхнього замку литовським князем Вітовтом (лит. Vytautas) 1380 року. У «Предословии о великих князях литовских» згадано, що Вітовт «начя созидать грады многие и зарубил Киевъ и Черниговъ…».
Станом на 2019 рік залишки церкви знаходяться на глибині близько 30 см, під відтвореними 1993 – 1994 рр. у бетоні бастіонними укріпленнями міської фортеці та мощенням оглядового майданчика, на північний схід від пам’ятника Т.Г. Шевченку.