ПЕРІОД ФЕОДАЛЬНОЇ РОЗДРІБЛЕНОСТІ

КНЯЗІВСТВО КРАКІВСЬКЕ

(пол. Księstwo Krakowskie)

(МАЛА ПОЛЬЩА)

Мала Польща (пол. Małopolska), історична область на південному сході Польщі.

Правили князі з різних гілок П’ястів. Місцевою – вважалася Малопольська гілка П’ястів.

Столиця – де-факто Краків.

X. 1138 – 1146 рр. – князь-принцепс Польщі (пол. Książę senior Polski) з титулом князя Краківського Владислав II «Вигнанець» (пол. Władysław II Wygnaniec), нар. 1105 р. – помер 30.05.1159 р. замок Альтенбург у Тюрингії (нім. Altenburg, нині місто за 45 км на південь від Лейпцига у федеральній землі Тюрингія, ФРН), похований в Альтенбурзі або Пегау в Німеччині (нім. Pegau, нині місто в адміністративному окрузі Лейпциг федеральної землі Саксонія, ФРН), князь Сандомирський, східної Великої Польщі, Куявський, Сілезький і князь-принцепс Поморський 1138 – 1146 рр. (з Сілезької гілки П’ястів), 1147 року в Німеччині отримав замок Альтенбург з прилеглими територіями
старший син князя Болеслава III «Кривоустого»

При дворі Владислава II значну роль відігравав воєвода (палатин) Петро Власт (пол. Piotr Włostowic).

На рубежі 1140 і 1141 років стався перший великий конфлікт Владислава II з мачухою та молодшими зведеними братами.

Взимку 1142 року і 1144 року міжусобні війни між Владиславом II та його молодшими братами. Перемога Владислава II.

У 1145 році відновилися бойові дії між старшим і молодшими братами. Владислав II вчиняє дії щодо позбавлення своїх братів їхніх уділів.

У 1145 році за наказом Владислава II було ув’язнено палатина Петра Власта. Його звинуватили в державній зраді, осліпили, позбавили язика, і він був змушений поїхати до дружини на Русь, помер 1153 року. Його прах спочиває в заснованому ним Бенедиктинському абатстві в містечку Ольбін під Вроцлавом (нині один із районів Вроцлава (пол. Wrocław), адміністративний центр Нижньосілезького воєводства).  

На початку 1146 року Владислав II виступив проти братів. Навесні 1146 року він, зазнавши від них і повсталої знаті поразки, відлучений від Церкви, втік із країни. Зі своїми синами Владислав II прибув до Праги, потім вирушив по допомогу до Німеччини, а старшого сина Болеслава відправив до Києва.

До травня 1146 року вся Польща перебувала в руках його молодших братів Болеслава та Мешка.

Влітку 1146 року до Кракова, який захищала дружина Владислава II, Агнеса фон Бабенберг, увійшли Болеслав і Мешко. Краківський престол посів Болеслав, було проведено переділ Польщі. Таким чином, було поставлено під сумнів Статут про спадкування верховної влади 1137 року.

XI. 1146 – 05.01.1173 рр. – князь-принцепс Польщі з титулом князя Краківського Болеслав IV «Кучерявий» (пол. Bolesław IV Kędzierzawy), нар. бл. 1122 р. – помер 05.01.1173 р. Краків, імовірно похований у Костелі Успіння Пресвятої Богородиці в Плоцьку поруч зі своїм батьком і дідом, хоча польський історик XV століття Ян Длугош (пол. Jan Długosz) згадує про його поховання в Костелі св. Станіслава і св. Вацлава у замку на Вавелі в Кракові, князь Мазовецький і східної Куявії 1138 – 1173 рр., князь Сілезький 1146 – 1163 рр., князь Гнезненський і Кашинський 1146 – 1173 рр., князь Сандомирський 1166 – 1173 рр. (з 1-ї Мазовецької гілки П’ястів)

п’ятий син князя Болеслава III «Кривоустого»

У 1157 році імператор Фрідріх I «Барбаросса» вторгся до Великопольської землі, Болеслав IV склав імператорові васальну присягу.

У 1163 році Болеслав IV втратив Сілезію, яку зайняли сини вже померлого Владислава II.

У 1166 році після смерті молодшого брата Генріха Болеслав IV залишив Сандомирське князівство собі. Це викликало хвилювання в країні, повстання його молодших братів і знаті восени 1167 року. У 1168 році Болеслав IV розділив спадщину Генріха на три частини: молодший брат Казимир отримав Віслицький район (нині місто Віслиця (пол. Wiślica) у Бузькому повіті Свентокшиського воєводства), Болеслав IV зберіг за собою Сандомир, а решта дісталася Мешку III.

Після смерті Болеслава IV 1173 року йому успадкував молодший брат Мешко.

XII. 1) 1173 – 1177 рр. – князь-принцепс Польщі з титулом князя Краківського Мешко III «Старий» (пол. Mieszko III Stary), нар. між 1122 і 1125 р., князь Великопольський 1138 – 1177/1179 рр., князь Калішський 1173 – 1177/1179 рр., князь-принцепс Поморський 1173 – 1177/1179 рр. (з Великопольської гілки П’ястів)

шостий син князя Болеслава III «Кривоустого»

Нового принцепса стали називати князем усієї Польщі (лат. Dux totius Poloniae). Центр влади Мешка III, попри вступ на краківський престол, залишився у Великій Польщі. Він керував Малою Польщею за допомогою призначеного ним намісника.

Князь Мешко III відновив суверенітет Польщі над Західним Помор’ям.

Навесні 1177 року, коли Мешко III поїхав до Великої Польщі, відбулося загальнопольське повстання проти його влади. Малопольська знать посадила на краківський престол наймолодшого сина Болеслава III, Казимира, остаточно порушивши принцип сеньйорату.

Столиця князівства – Краків.

Князя, що правив у Кракові, стали називати князем усієї Польщі (лат. Dux totius Poloniae, пол. Książę zwierzchni Polski (książę krakowski)).

XIII. 1) 1177 – 1191 рр. – князь Казимир II «Справедливий» (пол. Kazimierz II Sprawiedliwy), нар. 1138 р., з 1157 року він перебував у заручниках у імператора у Вюрцбурзі (нім. Würzburg, нині місто, адміністративний центр округу Нижня Франконія у федеральній землі Баварія, ФРН), повернувся до Польщі до 21 травня 1161 року, князь Віслицький 1166 – 1173 рр., князь Сандомирський 1173 – 1194 рр., князь Калішський 1177 – 1181 рр., князь Мазовецький 1186 – 1194 рр. (з Малопольської гілки П’ястів)

восьмий син князя Болеслава III «Кривоустого»

У 1180 році на Ленчицькому вальному (загальному) з’їзді князь Казимир II надав значні привілеї духовним і світським феодалам на шкоду правам князів, що правили.

У 1181 році П’ясти втратили Західне Помор’я, яке потрапило у васальну залежність від імператора Священної Римської імперії. Східне Помор’я стало самостійним князівством.

У 1182 році Мешко III «Старий» захопив Каліш і Гнезно.

У 1191 році Мешко III за допомогою малопольської опозиції захопив Краків і довірив владу одному зі своїх синів – Мешку «Молодшому» або Болеславу.

2) 1191 рік – князь Мешко III «Старий», князь Калішський 1182 – 1191 рр., князь Великопольський 1182 – 1202 рр.

У 1191 році Казимир II за допомогою руських загонів Романа і Всеволода Мстиславичів повернув собі Малу Польщу й відправив захопленого сина Мешка III до батька.

2) 1191 – 05.05.1194 рр. – князь Казимир II «Справедливий», помер 05.05.1194 (56 років) р. Краків, похований у Костелі св. Станіслава і св. Вацлава в замку на Вавелі в Кракові

• дружина Олена Зноємська (пол. Heleną znojemską), нар. 1140-ті р. – померла 02.04. або 19.06. між 1202 і 1206 р., голова регентства при малолітньому синові 1194 – 1199/1200 рр., шлюб приблизно 1163 року (7 дітей: 2 дочки і 5 синів), дочка Конрада II з династії Пржемисловичів, князь Зноємський з південної Моравії в Чехії (у старій історіографії її вважали Оленою Всеволодівною, дочкою Всеволода Мстиславича з Переяславської гілки Рюриковичів, роду Мономаховичів (див. Україна), князь Новгородський (див. Російська Федерація) або дочкою Ростислава Мстиславича зі Смоленської гілки Рюриковичів (див. Російська Федерація), великий князь Київський (див. Україна))

діти:

1. 1. Марія-Анастасія, нар. 1164 р. – померла 1194 р. (старша дочка), похована в Кирилівській церкві Кирилівського монастиря під Києвом на Русі (нині в Києві, столиця України), чоловік Всеволод III Святославич «Чермний» з Чернігівської гілки Рюриковичів, великий князь Київський (див. Україна), помер 1212 або 1215 р., шлюб 28 листопада – 6 січня 1178 або 1179 року
   2. Казимир (пол. Kazimierz), нар. 1165-02.02.(?)1168 р. – помер 01.03.1168 р. (старший син)
   3. Болеслав (пол. Bolesław), нар. бл. 1168-1171 р. – помер 16.04.1182 або 1183 р. унаслідок падіння з дерева (2-й син), не виключено, що він був похований у Костелі св. Станіслава і св. Вацлава в замку на Вавелі в Кракові
   4. Одон (пол. Odon), нар. між 1169 і 1184 р. – помер 15.05. рік невід. (в дитинстві) (3-й син)
   5. Аделаїда Казимирівна (пол. Adelajda Kazimierzówna), нар. між 1177 і 1184 р. – померла 08.12.1211 р. (молодша дочка), похована в Домініканському костелі св. Якова при Домініканському жіночому абатстві св. Апостола Якова в Сандомирі (пол. Sandomierz, нині місто, адміністративний центр Сандомирського повіту Свентокшиського воєводства), черниця, заснувала Костел св. Якова в Сандомирі
   6. Лешек I «Білий», нар. бл. 1184 або 1185 р. (4-й син)
   7. Конрад I, нар. бл. 1187-1188 р. (5-й син)

У 1192 – 1193 рр. князь Казимир II здійснив походи на прусів і ятвягів (плем’я połekszan), ятвяги підпорядковані.

Після смерті Казимира II 1194 року знать Малої Польщі вирішила бачити на престолі неповнолітнього сина Казимира – Лешека, головою регентства стала його мати Олена.

XIV. 1) 1194 – 1198 рр. – князь Лешек I «Білий» (пол. Leszek I Biały), згідно з Александром Гваньїні прозваний за світле волосся, нар. бл. 1184 або 1185 р., князь Мазовецький 1194 – 1199/1200 рр., князь Сандомирський 1194 – 1227 рр. (з Малопольської гілки П’ястів)

старший з тих, що вижили, синів князя Казимира II «Справедливого»

Претензії Мешка III на Краків призвели до битви поблизу Jędrzejowa на річці Мозгаві (пол. Mozgawą, річка в Єнджеювському повіті Свентокшиського воєводства) 13 вересня 1195 року, в якій Мешко III був поранений, а його син Болеслав убитий.

У 1198 році Мешко III розпочав переговори з матір’ю Лешека I «Білого», Оленою. Це дозволило йому повернути собі Малу Польщу в обмін на повернення Куявії.

3) 1198 – 1199 рр. – князь Мешко III «Старий», князь Калішський 1194 – 1202 рр., князь Куявський 1195 – 1198 рр., князь-принцепс Поморський 1198 – 1199 рр.

У 1199 році воєвода Краківський Миколай Гріфіта (пол. Mikołaj Gryfita) з єпископом Краківським Пелкою-Фулько (пол. Pełką) змістили Мешка III з краківського престолу.

2) 1199 рік – князь Лешек I «Білий», князь Куявський 1199 – 1200 рр.

У 1199 році між воєводою Краківським Миколаєм, єпископом Краківським Пелкою та Мешком III було досягнуто угоди. Мешку III повернули Краків, але був змушений відмовитися від деяких зі своїх повноважень.

4) 1199 – 13 або 14.03.1202 рр. – князь Мешко III «Старий», помер 13 або 14.03.1202 р. Каліш (пол. Kalisz, нині місто, адміністративний центр Калішського повіту у Великопольському воєводстві), князь-принцепс Поморський 1199 – 1202 рр., похований у Костелі св. Апостола Павла в Каліші (костел не зберігся, його руїни знаходяться в археологічному парку, надгробок князя було знайдено 1959 року і передано до Краєзнавчого музею Калішського повіту)

У 1199/1200 році Лешек «Білий» і його молодший брат Конрад вирішили розділити батьківську спадщину. Конрад став князем Мазовії та Куявії, а Лешек – князем Сандомира, старший – також сподівався отримати Краків із Серадзем і Ленчицею.

У 1200 році Мешко III визнав своїм спадкоємцем Лешека «Білого».

Після смерті Мешка III 1202 року через непоступливість Лешека «Білого» воєвода Краківський Миколай запросив на князювання до Кракова сина Мешка III – Владислава.

XV. 1) 1202 – 1206 рр. – князь Владислав III «Лясконогий» (тобто «Тонконогий»), (пол. Władysław Laskonogi), нар. між 1161 і 1166 р., князював на південному заході Великої Польщі на річці Обра (пол. Obra) 1194 – 1202 рр., князь Великопольський 1202 – 1229 рр., князював у Любушській землі (пол. Lubusz, нині місто Лебус (нім. Lebus) у районі Меркіш-Одерланд землі Бранденбург, ФРН) 1206 – 1209 рр. (з Великопольської гілки П’ястів)

син князя-принцепса Мешка III «Старого»

Після смерті воєводи Миколая малопольська знать вирішила запросити на краківський престол Лешка «Білого», вже без будь-яких умов.

3) 1206 – 1210 рр. – князь Лешек I «Білий»

У 1206 році на переговорах, що відбулися на Волині, Лешек I «Білий» та король Угорщини Андраш II з династії Арпадів домовилися про розділ сфер впливу в Західних землях Русі: Галич у сфері виняткових інтересів Арпадів, а Володимир-Волинський – П’ястів.

У 1208 році Лешек I і Конрад вигнали з Володимира-Волинського (див. Україна) Святослава Ігоровича.
У 1210 році володимиро-волинські бояри за згодою Лешека I віддали Володимир князю Белзькому Олександру Всеволодовичу.

У липні? 1210 року війська князя Ратиборського Мешка «Плетоногого» зайняли Краків, його правління було підтверджено буллою Папи Римського Інокентія III про старшинство від 9 червня 1210 року.

XVI. 1210 – 16.05.1211 рр. – князь Мешко IV «Плетоногий» (тобто «Кривоногий») (пол. Mieszko IV Plątonogi), нар. 1131-1146 р. – помер 16.05.1211 р., імовірно, похований у Костелі св. Станіслава і св. Вацлава в замку на Вавелі в Кракові, формальний співправитель Сілезії 1163 – 1202 рр., князь Ратиборський 1172 – 1211 рр., князь Опольський 1202 – 1211 рр. (з Сілезької гілки П’ястів)

другий син князя-принцепса Владислава II «Вигнанця»

Після смерті Мешка IV 1211 року нова папська булла підтвердила права Лешека «Білого» на Краківське князівство.

4) 1211 – 24.11.1227 рр. – князь Лешек I «Білий», убитий 24.11.1227 р. Марцинково (пол. Marcinkowo, нині село Марцинково-Гурне (пол. Marcinkowo Górne) у ґміні Гонсава (пол. Gąsawa, нині сільська ґміна в Жнінському повіті Куявсько-Поморського воєводства), похований у Костелі св. Станіслава і св. Вацлава в замку на Вавелі в Кракові

• дружина Гремислава (пол. Grzymisława), нар. між 1185 і 1195 або 08.09.1189 р. – померла 08.11.1258 р., похована у Костелі Івана Хрестителя в Абатстві бідних кларисок у Завіхості (пол. Zawichost, нині місто в Сандомирському повіті Свентокшиського воєводства) (місцезнаходження поховання невідоме), голова регентства 1227 – березень 1228 рр. при синові-немовляті, 1233 року разом із сином перебувала в ув’язненні в брата чоловіка, 1241 року під час вторгнення монголів до Польщі вона вирушила з сином до Угорщини, але невдовзі повернулася до Польщі, шлюб 1207 року (2 дітей: син і дочка), дочка Інґваря Ярославича з Луцької гілки Рюриковичів, великий князь Київський (див. Україна) або Ярослава Володимировича з Володимиро-Волинської гілки Рюриковичів (див. Україна), князь Новгородський (див. Російська Федерація)

діти:

1. 1. Саломея П’ястівна (пол. Salomea Piastówna), нар. 1211 або 1212 р. на Вавелі в Кракові – померла 17.11.1268 р. Абатство бідних кларисок у Скалі (пол. Skała, нині місто за 20 км на північ від Кракова, адміністративний центр ґміни Скала в Краківському повіті Малопольського воєводства), первісно похована в Абатстві бідних кларисок у Скалі, потім похована в Костелі св. Франциска Ассізького (францисканців) у Кракові, 1221 року разом із чоловіком у полоні в русів, з 1245 року черниця Ордену святої Клари (кларисок) у Сандомирі (пол. Sandomierz, нині місто, адміністративний центр Сандомирського повіту Свентокшиського воєводства), потім в Абатстві бідних кларисок у місті Завіхост (пол. Zawichost, нині місто в Сандомирському повіті Свентокшиського воєводства), з 1260 року жила в Абатстві бідних кларисок у Скалі, зарахована Католицькою церквою до лику Блаженних 17 травня 1673 року, чоловік Коломан, князь (в угорських джерелах – короля) Галицький 1219 – 1221 рр., герцог Славонський і Хорватський (син Андраша II з династії Арпадів, король Угорщини), помер 2-га половина червня 1241 р. від ран, отриманих у битві з монголами, шлюб 1218 року, шлюб підтверджено близько 1225 року
   2. Болеслав V, нар. 21.06.1226 р. Старий Корчин

У 1212 році Лешек I «Білий» збройним шляхом втрутився у справи Галицько-Волинської Русі.

У 1217 році між Лешеком і Владиславом «Лясконогим» у Сондовелі (пол. Sądowel, нині село в ґміні Вьосош Ґурівського повіту Нижньосілезького воєводства) було укладено угоду про правонаступництво, що дозволило Лешеку з 1218 року прийняти титул «dux Poloniae» або «dux totius Poloniae».

Наприкінці 1219 року угорсько-польські війська зайняли Галич, було оголошено правління Коломана і Саломеї, дітей Андраша II і Лешека «Білого».

У 1221 році поразка поляків і угорців у Галицькій Русі.

У 1225 році після поразки від прусів Лешек I «Білий» застосував репресії до відповідальних за цю поразку, зокрема й до дому Гріффінів. У відповідь, під час його відсутності в Кракові, його противники закликали Генріха «Бородатого» князя Сілезії на краківський престол. Цей короткочасний конфлікт закінчився укладенням миру між князями.

У 1227 році Лешек виступив проти князя Володимиро-Волинського Данила Романовича.

У листопаді 1227 року з’їзд князів у Гонсаві (пол. Gąsawa, нині сільська ґміна в Жнінському повіті Куявсько-Поморського воєводства), на якому були присутні Лешек «Білий», Владислав Одонич, Генріх «Бородатий» і Конрад Мазовецький. Уранці 24 листопада, коли князі перебували в лазні, на них напав герцог Померанії (Помор’я) Святополк II з дому Гріффінів. Лешек зумів скочити на коня й утік у бік села Марцинково. Там нападники наздогнали його та вбили.

Лешек I «Білий» був останнім князем Краківським, який стояв над усіма польськими князями. З цього часу сеньйоріальний уділ став подібним до всіх інших уділів країни. Проте боротьба за Краків тривала, а спадкові володіння продовжували дробитися між численними П’ястами.

Після смерті Лешека його вдова Гремислава очолила регентство при синові-немовляті. У першій половині березня 1228 року на з’їзді в Скаришеві (пол. Skaryszew, нині місто в Радомському повіті Мазовецького воєводства), відповідно до угоди 1217 року, було ухвалено рішення, що на краківський престол має право Владислав «Лясконогий».

5 травня 1228 року на з’їзді у Віслиці (пол. Wiślica, нині місто, адміністративний центр ґміни Віслиця Бузького повіту Свентокшиського воєводства) відбулося формальне обрання Владислава новим правителем, який перейняв опіку над сином Лешека «Білого», Болеславом. Невдовзі вдова Гремислава разом із сином Болеславом залишила Краків, отримавши у володіння Сандомир (пол. Sandomierz, нині місто, адміністративний центр Сандомирського повіту Свентокшиського воєводства).

2) 1228 – 1229 рр. – князь Владислав III «Лясконогий», помер 03.11.1231 (майже 70 років) р. Сьрода-Шльонська (пол. Środa Śląska, нині місто в Сьродському повіті Нижньосілезького воєводства), похований у Костелі Різдва Пресвятої Богородиці при Бенедиктинському абатстві в Любіні (пол. Lubin, нині місто, адміністративний центр Любінського повіту Нижньосілезького воєводства) (місцезнаходження поховання невідоме, збереглася епітафія), князював лише в Гнезно 1216 – 1217 рр., князював у Любушській землі 1218 – 1225 рр.

Міжусобні війни між польськими князями. Бездітний Владислав III за згодою краківської знаті вирішив поставити намісником у Кракові Генріха «Бородатого» князя Сілезії.

На початку 1229 року Генріх «Бородатий» був тяжко поранений і схоплений людьми князя Конрада Мазовецького та ув’язнений у Плоцьку. Владислав III втік до Рацибужа (пол. Racibórz, нині місто, адміністративний центр Рацибузького повіту Сілезького воєводства) і Конрад зайняв Краків.

XVII. 1) 1229 – восени 1232 рр. – князь Конрад I Мазовецький (пол. Konrad I mazowiecki), нар. бл. 1187-1188 р., князь Мазовецький 1199/1200 – 1247 рр., князь Куявський 1199/1200 – 1233 рр., князював у землі Хелмно 1223 – 1228 рр., регент у Сандомирі 1229 – 1232 рр. (з 2-ї Мазовецької гілки П’ястів)

наймолодший з тих, що вижили, синів князя Казимира II «Справедливого»

У 1229 році Конрад I змусив вдову свого брата Гремиславу передати йому Сандомирську землю.

У 1231 році Конрад I виділив Серадз і Ленчицю з Краківського князівства та приєднав їх до своєї Мазовії.

Восени 1231 року Генріх «Бородатий» був звільнений за відмову від претензій на Краків.

У 1231 році, перед своєю смертю, бездітний князь Владислав III «Лясконогий» передав усю свою спадщину Генріху «Бородатому».

У 1232 році на чолі армії Генріх «Бородатий» вступив на територію Краківського князівства й восени без опору взяв під свій контроль Краків.

XVIII. восени 1232 – 19.03.1238 рр. – князь Генріх I «Бородатий» (пол. Henryk I Brodaty), нар. між 1165 і 1170 (імовірно 1168) р. – помер 19.03.1238 (70 років) р. Кросно-Одженське (пол. Krosno Odrzańskie, нині місто, адміністративний центр Кросненського повіту Любуського воєводства), похований у Костелі-святилищі св. Ядвіги при Цистерціанському абатстві в Тшебниці (пол. Trzebnica, нині місто, адміністративний центр Тшебницького повіту Нижньосілезького воєводства), князював у Любушській землі до 1206 року, князь Сілезії (Вроцлавський) 1201 – 1238 рр., князь Опольський 1201 – 1202 рр., князь Калішський 1206 – 1207 рр., князював у Любушській землі 1210 – 1218 рр., у листопаді 1227 року на з’їзді князів у Гонсаві, де був убитий князь Лешек I «Білий», Генріх був тяжко поранений, князював у Любушській землі з 1230 року, регент Ополя 1230 – 1238 рр., регент Сандомира 1232 – 1238 рр., князь Калішський 1234 року, правив на південному заході Великої Польщі до річки Варти (пол. Warta) 1234 – 1238 рр. (з Сілезької гілки П’ястів)

єдиний син, що вижив, Болеслава I «Високого» князя Сілезії

онук князя-принцепса Владислава II «Вигнанця»

Герб Нижньої Сілезії.

Автор – Jan Długosz & Stanisław Durink, помер 1492 року. Суспільне надбання. Фото без змін

У 1233 році Генріх I «Бородатий» підписав договір з Конрадом Мазовецьким у Хелмі (пол. Chełm, укр. Холм, нині місто на правах повіту Люблінського воєводства). Генріх I погодився відмовитися від землі Ленчиця-Серадз, натомість отримав визнання своєї влади в Кракові та регентства в Сандомирі.

На початку 1233 року Конрад Мазовецький ув’язнив Гремиславу та її сина Болеслава в замку Черськ (пол Czersk, нині його руїни в Мазовецькому воєводстві) за 33 км на південний схід від Варшави, а потім у Бенедиктинському абатстві в Сєцєхуві (пол. Sieciechów, нині сільська ґміна в Козеницькому повіті Мазовецького воєводства). У 1233 році княгиню з сином звільнили люди Генріха I «Бородатого». Гремислава та її син відмовилися від прав на Краків на користь Генріха I, отримавши натомість Сандомирську землю. У 1233 році Папа Римський своєю буллою взяв під свій захист Гремиславу та її сина Болеслава.

Влітку 1234 року Генріх I вторгся до Великої Польщі та приєднав до своїх володінь половину Великої Польщі вздовж лінії річки Варти, з містами Каліш і Познань, створено так звану «монархію сілезьких Генріхів» (1232 – 1241 рр.), що охоплювала більшу частину Польщі.

У 1234 році війна між Генріхом I і Конрадом Мазовецьким через Малу Польщу.

У серпні 1234 року в Лучанах (пол. Luchani) на річці Варта (пол. Warta, права притока річки Одри (Одеру)) було досягнуто угоди, за якою Генріх I і Конрад Мазовецький уклали мир, малолітній Болеслав отримав частину Сандомирської землі й передав кілька міст Генріху I.

У 1234 році під владу Генріха I перейшло Ополе в обмін на Велюнську землю (пол. Ziemia wieluńska), що знаходилася під його владою.

Генріх I уклав договір з краківською знаттю, завдяки якому його син став наступником.

XIX. 1238 – 09.04.1241 рр. – князь Генріх II «Побожний»(пол. Henryk II Pobożny) з терміном «Слуга Божий» (лат. Servus Dei, пол. Sługa Boży) – процес беатифікації з червня 2017 року, нар. між 1193 і 1204 р. – загинув 09.04.1241 р. у битві в полі поблизу Леґниці (пол. Legnica, нині місто в Нижньосілезькому воєводстві в Західній Польщі) з монголами, його тіло не могли впізнати, монголи відрубали йому голову, яку носили на держаку. Дружина впізнала його за шостим пальцем на лівій нозі, похований у Костелі св. Вінсента і св. Якова при Францисканському абатстві у Вроцлаві (пол. Wrocław, нині місто на правах повіту Нижньосілезького воєводства) (збірка Національного музею у Вроцлаві), співправитель батька з 1222 (1234) року, князь Сілезії (Вроцлавський) 1238 – 1241 рр., правив на південному заході Великої Польщі до річки Варти (пол. Warta) 1238 – 1239 рр. князь Великопольський 1239 – 1241 рр., регент Ополя 1238 – 1239 рр., регент Сандомира 1238 – 1239 рр. (з Сілезької гілки П’ястів)

єдиний син, що вижив, князя Генріха I «Бородатого»

Літом 1239 року Генріх II напав на маркграфа Оттона III Бранденбурзького, переміг його в битві при Любуші (пол. Lubusz, історичний регіон у Польщі та ФРН), який облягав маркграф. Генріх II також повернув захоплену Оттоном III фортецю Санток (пол. Santok, нині сільська ґміна в Гожувському повіті Любуського воєводства).

У січні 1241 року перше монгольське вторгнення до Польщі, взято Люблін і Завіхост. 13 лютого монголи захопили та спалили Сандомир.

18 березня 1241 року монголи завдали рішучої поразки краківському та сандомирському ополченню в битві при Хмельнику (пол. Chmielnik, нині місто в Келецькому повіті Свентокшиського воєводства), 22 березня вони взяли й спалили Краків, потім Вроцлав.

9 квітня 1241 року в битві при Леґниці сілезьке та великопольське ополчення під командуванням Генріха II було розбите монголами, князь загинув у битві. Краківським князем став його син, Болеслав, але до Кракова він не прибув.

XX. квітень – вересень 1241 рік – князь Болеслав II «Рогатка» або «Лисий» (пол. Bolesław II Rogatka lub Łysy), нар. між 1220 і 1225 р. – помер 26.12.1278 р. Леґниця (пол. Legnica, нині місто в Нижньосілезькому воєводстві), похований у Домініканському костелі Святого Хреста в Леґниці, князь Сілезії (Вроцлавський) 1241 – 1248 рр., князь Великопольський (Гнезно і Познань) 1241 року, правив на південному заході Великої Польщі 1241 – 1247 рр., князь Леґницький і Глоговський 1248 – 1251 рр., втратив Любуш 1249 року, князь Леґницький 1251 – 1278 рр., князь Сьрода-Шльонський 1277 – 1278 рр. (з Сілезької гілки П’ястів)

старший син князя Генріха II «Побожного»

Краковом від імені князя Болеслава II управляв Климент з Рущі (пол. Klemens z Ruszczy).

У 1241 році монголи через Моравію пішли до Угорщини для з’єднання з основними силами Бату-хана. Так звана «монархія сілезьких Генріхів» розпалася.

10 липня 1241 року князь Конрад Мазовецький з військом вступив до Кракова. Через кілька місяців війська під командуванням Климента з Рущі капітулювали у Скалі (пол. Skała, нині місто за 20 км на північ від Кракова в Краківському повіті Малопольського воєводства).

У вересні 1241 року Конрад Мазовецький проголошений князем Краківським.

2) вересень 1241 – травень 1243 рр. – князь Конрад I Мазовецький, помер 31.08.1247 р., похований у Костелі Успіння Пресвятої Богородиці в Плоцьку

25 травня 1243 року в битві при Суходолі (пол. Suchodoł) краківське військо під командуванням Климента з Рущі за підтримки угорців розбило військо Конрада I. Краківським князем став його племінник Болеслав «Сором’язливий».

XXI. 1243 – 07.12.1279 рр. – князь Болеслав V «Сором’язливий» (пол. Bolesław V Wstydliwy) або «Цнотливий», нар. 21.06.1226 р. Старий Корчин (пол. Stary Korczyn, нині село в ґміні Новий Корчин Бузького повіту Свентокшиського воєводства) – помер 07.12.1279 (53 роки) р. Краків, похований у Костелі св. Франциска Ассізького (францисканців) у Кракові, князь Сандомирський 1227 – 1229, 1232 – 1279 рр., 1233 року разом із матір’ю перебував в ув’язненні в дядька Конрада I Мазовецького, 1241 року під час вторгнення монголів до Польщі він із дружиною втік до Угорщини, потім до Моравії, 1242 року повернувся до Польщі (з Малопольської гілки П’ястів)

єдиний син князя Лешека I «Білого»

• дружина Кунігунда (св. Кінга) (пол. Kunegunda (Święta Kinga)), нар. 05.03.1234 (1224 – з угорських джерел) р. Естергом у Королівство Угорщина (угор. Esztergom, нині місто в медьє Комаром-Естергом Центрально-Задунайського краю Угорщини) – померла 24.07.1292 (58-68 років) р. Абатство бідних кларисок у Старому Сончі (пол. StarySącz, нині місто в Новосончському повіті Малопольського воєводства), похована у каплиці Абатства бідних кларисок у Старому Сончі (релікварій), перебуваючи в шлюбі, дала обітницю цнотливості, після смерті чоловіка з 6 липня 1280 року черниця і засновниця Абатства бідних кларисок у Старому Сончі, потім абатиса, 11 червня 1690 року була беатифікована як блаженна, 1715 року Папа Римський Бенедикт XIII проголосив її покровителькою Польщі та Литви, канонізована 16 червня 1999 року Папою Римським Іваном Павлом II, шлюб 1239 (1246) року (бездітні), дочка Бели IV з династії Арпадів, король Угорщини

Своє прізвисько Болеслав V отримав через обітницю цнотливості, дану 1243 року князем та його дружиною Кунігундою в Новому Корчині (пол. Nowy Korczyn, нині сільська ґміна в Бузькому повіті Свентокшиського воєводства).

Боротьба Болеслава V за Малу Польщу з Конрадом I Мазовецьким та його сином Казимиром I Куявським. У 1246 році Болеслав V втратив Лелівську землю, але наступного року повернув.

9 липня 1247 року на з’їзді в Пшедбужі (пол. Przedbórz, нині місто в Радомщанському повіті Лодзинського воєводства) Конрад I Мазовецький погодився передати Сандомирську землю Болеславу V.

У листопаді 1259 року друге монгольське вторгнення до Польщі. Монголи на чолі з баскаком Бурундаєм сплюндрували Сандомир, Люблін і Краків. Болеслав V втік до Серадза до Лешека «Чорного».

У лютому 1260 року монголи залишили Малу Польщу, і Болеслав V повернувся до своїх володінь.

Близько 1265 року Болеслав V провів ґрунтовну реконструкцію дерев’яних і земляних укріплень замку на Вавелі в Кракові.

У 1265 році бездітний Болеслав V проголосив своїм спадкоємцем у Кракові та Сандомирі троюрідного племінника Лешека «Чорного», сина князя Казимира I Куявського.

4 червня 1273 року Болеслав V здобув перемогу над князем Владиславом Опольським із Сілезії, який претендував на Краків, і повстанцями в битві при Богуціні (пол. Bogucin, нині село в ґміні Ґарбув Люблінського повіту Люблінського воєводства).

У 1274 році Болеслав V уклав мир з Владиславом Опольським. Згідно з яким, Владислав в обмін на відмову від своїх претензій на Краків отримав від Болеслава V частину Краківської землі між річками Скава (пол. Skawą) і Скавінка (пол. Skawinką) з Хшанувською фортецею (нині місто Хшанув (пол. Chrzanów), адміністративний центр ґміни Хшанув Хшанувського повіту Малопольського воєводства).

У 1279 році, після смерті бездітного Болеслава V, останнього представника чоловічої гілки Малопольських П’ястів, згідно з його заповітом, Краків і Сандомир успадкував Лешек «Чорний».

XXII. 1279 – 30.09.1288 рр. – князь Лешек II «Чорний» (пол. Leszek II Czarny), нар. бл. 1241 р. Бжесць-Куявський або Брест-Куявський (пол. Brześć Kujawski, нині місто у Влоцлавському повіті Куявсько-Поморського воєводства) – помер 30.09.1288 р. Краків, похований у Костелі Святої Трійці (домініканців) у Кракові, князь Серадзький 1261 – 1288 рр., князь Ленчицький 1267 – 1288 рр., князь Іновроцлавський 1273 – 1278 рр., князь Сандомирський 1279 – 1288 рр. (з Куявської гілки П’ястів)

старший син (старший син від 2-го шлюбу) Казимира I князя Куявського (з Куявської гілки П’ястів)

онук князя Конрада I Мазовецького (з Мазовецької гілки П’ястів)

Особистий герб князя Лешека II «Чорного».

Автор – Bastian. Ліцензія – Creative Commons Uznanie autorstwa – Na tych samych warunkach 2.5. Фото без змін

У 1280 році Лешек II «Чорний» здобув перемогу над претендентом на Краків, князем Галицьким Левом I Даниловичем, якого підтримували монголи беклярбека Ногая (монг. Нохай).
У 1281 році Лешек II вторгся із загоном на територію Галицького князівства.

У 1281 році військовий похід Лешека II на князя Вроцлавського Генріха IV «Пробуса» з Сілезької гілки П’ястів.

У 1282 і 1283 році перемоги Лешека II «Чорного» над ятвягами.

У 1285 році велике повстання шляхти. Лешек був змушений утекти до Угорщини під захист Арпадів. 3 травня 1285 року в битві на річці Раба (пол. Rabą) Лешек «Чорний» завдяки допомозі Угорщини здобув перемогу над претендентом на Краків, князем Черським Конрадом II з Мазовецької гілки П’ястів. Лешек змусив своїх політичних противників залишити країну.

На рубежі 1287/1288 років третє монгольське вторгнення до Малої Польщі під командуванням хана Тула-Буги та золотоординського беклярбека Ногая. Лешек «Чорний» із дружиною вирушив до Угорщини по допомогу. Монголи не змогли взяти Краків і Сандомир, але піддали околиці міст спустошенню.

Після смерті бездітного Лешека II «Чорного» 1288 року почався новий виток міжусобиць. Наприкінці 1288 року Краків захопив Генрик «Праведний».

XXIII. 1288 – 23.06.1290 рр. – князь Генріх IV «Праведний» або від латинського «Пробус» (пол. Henryk IV Prawylub z łaciny Probus), нар. 1257 або 1258 р. – отруєний 23.06.1290 (32 роки) р. Вроцлав, похований у презвітерії Костелу Святого Хреста і св. Варфоломія у Вроцлаві, нині його саркофаг знаходиться в Національному музеї у Вроцлаві, рано осиротілий 1266 року перебував під опікою дядька Владислава архієпископа Зальцбурзького, князь Вроцлавський (Сілезія) 1266 – 1290 рр., у 1267 – 1270 рр. жив у Празі при дворі короля Чехії Пржемисла Оттокара II., з 18 лютого по 22 липня 1277 року в полоні у свого рідного дядька князя Леґницького Болеслава II «Рогатки» (Генріх погодився, поступився третиною своїх володінь: міста Сьрода-Шльонська і Стшегом та виплатити викуп, для чого йому довелося закласти місто Кросно-Одженське), мінезінгер (пол. minnesinger, у Франції – трубадур), князь Сцінавський 1289 – 1290 рр. (з Сілезької гілки П’ястів)

єдиний син Генріха III «Білого» князя Вроцлавського (з Сілезької гілки П’ястів)

онук князя Генріха II «Побожного»

Герб князя Генріха IV «Праведного».

Автор – GierekTV. Ліцензія – Creative Commons Uznanie autorstwa – Na tych samych warunkach 4.0 Międzynarodowe. Фото без змін

Основним противником Генріха IV був князь Плоцький Болеслав II з Мазовецької гілки П’ястів. Якого було обрано князем знаттю Малої Польщі.

На початку 1289 року сілезькі війська зайняли замок на Вавелі в Кракові, але невдовзі повернулися до Сілезії.

26 лютого 1289 року при Севежі (пол. Siewierz, нині місто в Бендзинському повіті Сілезького воєводства) відбулася кровопролитна битва між військами Болеслава II Плоцького, Пшемисла II Великопольського та князів Куявських, з військами Генріха IV, князів Опольського, Глоговського та Сцінавського. Битва завершилася перемогою мазовецько-великопольсько-куявської коаліції, яка зайняла Краків. Попри цей успіх, Болеслав II несподівано відмовився від претензій на спадщину Лешка II «Чорного» і передав усі свої права князю Владиславу «Локетеку» з Куявської гілки П’ястів, зведеному братові Лешека II «Чорного».

У лютому 1289 року Владислав «Локетек» зайняв замок на Вавелі в Кракові, переміг сілезців біля Скали за 20 км на північ від Кракова і при Свенціце за 43 км від Кракова (пол. Święcice, нині село в сільській ґміні Слабошув Мехівського повіту Малопольського воєводства).

У серпні 1289 року Генріх IV особисто очолив збройні сили під Краковом. Завдяки допомозі частини городян він захопив місто й розпочав своє правління. Владислав «Локетек» утік із Кракова.

Претендентом на Краків і Сандомир виступив племінник Грифіни, вдови князя Лешека II «Чорного», король Чехії Вацлав II – син її сестри Кунегунди. Вацлав II у своїх претензіях посилався на своє спадкове право по тітці, однак не знайдено жодного документа, що підтверджує якусь угоду між Грифіною та Вацлавом.

У 1289 році Вацлаву II васальну присягу на вірність склав князь Казимир I Битомський із Сілезії. У 1290 році після смерті бездітного Генріха IV, згідно з його заповітом, Краків успадкував Пшемисл II, князь Великопольський.

XXIV. 1) 1290 – 1291 рр. – князь Пшемисл II (пол. Przemysł II, тобто «розумний», «мудрий»), нар. 14.10.1257 р. Познань, князь Гнезно, Каліша і Познані, під опікою дядька Болеслава «Побожного» з 1257 по 1273 рік, князь Познанський 1257 – 1279 рр., князь Великопольський 1279 – 1296 рр. (з Великопольської гілки П’ястів)

єдиний син Пшемисла I князя Великопольського (з Великопольської гілки П’ястів)

праправнук князя Мешка III Старого

Приблизно в липні 1290 року Пшемисл II зайняв Краків і його околиці.

Між 12 вересня і 23 жовтня 1290 року Пшемисл II залишив Краків і сюди більше не повертався. Їдучи до Великої Польщі, з Вавеля він узяв королівські регалії, що зберігалися в скарбниці костелу з часів Болеслава II Сміливого, або Щедрого.

У січні 1291 року король Чехії Вацлав II здійснив збройні дії, спрямовані на захоплення Малої Польщі.

Переговори між Пшемислом II та Вацлавом II закінчилися між 6 січня (випущений останній документ, у якому Пшемисл II використав титул князя Краківського) і 10 квітня 1291 року (перше використання цього титулу Вацлавом II).

У другій половині квітня 1291 року чеські війська вже знаходилися на Вавелі.

У 1291 році Вацлаву II васальну присягу на вірність склали князь Болеслав I Опольський і князь Мешко Цєшинський.

Королівська династія чеських Пржемисловичів (пол. Przemyślidzi, чеськ. Přemyslovci), 1291 – 1306 рр.

Герб Пржемисловичів.

Автор – Petr Wudi. Суспільне надбання. Фото без змін

XXV. 1) 1291 – 1300 рр. – князь Вацлав I (II) Чеський (пол. Wacław I, чеськ. Václav II), нар. 27.09.1271 р. Прага столиця Королівства Чехія, король Чехії 1278 – 1305 рр. під іменем Вацлав II, коронований чеською короною 1297 року в Празі, сеньйор Битомського князівства (в Сілезії) з 10.01.1289 року, сеньйор землі Клодзької (в Нижній Сілезії) з 1290 року, сеньйор Опольського князівства (в Сілезії) з 1291 року, сеньйор Цєшинського князівства (в Сілезії) з 1291 року, князь Сандомирський з 1292 року, сеньйор Ратиборського князівства (в Сілезії) з 1292 року, сеньйор Серадзького князівства 1292 – 1299 рр., сеньйор Ленчицького князівства 1292 – 1299 рр., сеньйор Бжесць-Куявського (Брест-Куявського) князівства 1292 – 1299 рр., князь Бжесць-Куявський (Брест-Куявський) з 1299 року, князь Серадз-Ленчицький з 1299 року, князь Поморський (Гданський) з 1299 року, сеньйор Іновроцлавського князівства (в Куявії) з 1299 року, сеньйор Добжинського князівства (в Куявії) з 1299 року

син Пржемисла Отакара II з династії Пржемисловичів, короля Чехії

У 1292 році васальну присягу на вірність Вацлаву I склав князь Пшемислав Ратиборський.

У 1292 році Вацлав I разом із сілезькими князями зайняв Сандомир. Вацлав I змусив Владислава «Локетека» відмовитися від претензій на Краків за себе та свого молодшого брата в обмін на збереження їхніх володінь у Куявії.

У січні 1293 року в Каліші Пшемисл II уклав союз із князями Куявії: Владиславом «Локетеком» і Казимиром II Ленчицьким. Цей союз мав античеський характер, і його метою було повернути Краків. Пшемисл II також визнав Владислава «Локетека» своїм спадкоємцем у Великій Польщі на випадок відсутності в нього чоловічого потомства.

У грудні 1294 року відповідно до угоди, укладеної в Кемпно (пол. Kępno, нині місто, адміністративний центр Кемпненського повіту Великопольського воєводства) 15 лютого 1282 року, Пшемисл II успадкував від померлого Мщівоя II Східне (Гданське) Помор’я й став іменуватися «dux Polonie et Pomoranie».

26 червня 1295 року в неділю, у день святих Івана і Павла, в костелі в Гнезно архієпископ Якуб Свінка (пол. Jakub Świnka), можливо, за згодою Папи Римського, коронував Пшемисла II королем Польщі. Напис на печатці, яку Пшемисл II використовував після коронації: «С. Premislii Dei Gracia. Regis. Polonie (et Ducis) Pomoranie», «Reddidit ipse pronis victricia signa Polonis». Однак Пшемисл II виявився не в змозі протистояти амбіціям Вацлава I, який розширював свої володіння на північ.

2) 4-й король, 26.06.1295 – 08.02.1296 рр. – король Польщі без Кракова Пшемисл II (пол. Przemysł II), убитий 08.02.1296 (38 років) р. Рогозьно (пол. Rogoźno, нині місто в Оборницькому повіті Великопольського воєводства) бранденбуржцями за сприяння великопольських магнатів, похований у Костелі св. Петра і Павла в Познані (збереглася епітафія), князь Великопольський 1279 – 1296 рр., князь Гданського Помор’я 1294 – 1296 рр. (з Великопольської гілки П’ястів)

Герб короля Пшемисла II, 1295 рік.

Автор – Bastian (vector version). Ліцензія – Creative Commons Uznanie autorstwa – Na tych samych warunkach 2.5. Фото без змін

Королівський титул польською: «Z Bożej łaski król Polski i książę Pomorza»;

переклад українською: «Божою милістю, король Польщі та князь Померанії».

Фактично влада короля Пшемисла II обмежувалася лише Великою Польщею та Гданською Померанією.

Раннього ранку 8 лютого 1296 року, не маючи спадкоємців чоловічої статі, Пшемисл II, останній представник чоловічої лінії Великопольських П’ястів, був убитий під час невдалої спроби його викрадення людьми маркграфів Бранденбурга за сприяння великопольських магнатів.

У 1299 році Вацлаву I васальну присягу на вірність склали куявські родичі Владислава «Локетека»: князь Іновроцлавський і князь Добжинський.

У вересні 1300 року в Гнезно архієпископ Якуб Свінка (за згодою короля Німеччини, попри опір Папи Римського Боніфація VIII, який так ніколи й не визнавав Вацлава королем Польщі) коронував Вацлава I польською короною. Одразу після коронації король вступив у шлюб з єдиною дочкою Пшемисла II, Ріксою Ельжбетою.

2) 5-й король, вересень 1300 – 21.06.1305 рр. – король Вацлав I (II) Чеський (пол. Wacław I, чеськ. Václav II), помер 21.06.1305 (33 роки) р. Прага столиця Королівства Чехія, від туберкульозу, похований у Базиліці св. Якова при Цистерціанському абатстві Aula Regia в місті Збраслав у Королівстві Чехія (чеськ. Zbraslav, нині район Праги), король Чехії 1278 – 1305 рр., коронований чеською короною 1297 року в Празі, коронований польською короною у вересні 1300 року в Гнезно, сеньйор Вроцлав-Леґницького князівства (в Сілезії) з 1301 року, сеньйор Свідниць-Яворського князівства (в Сілезії) з 1301 року

У 1300 році Вацлав I за непокору вигнав Владислава «Локетека» з Польщі. Таким чином, уся Мала Польща, Велика Польща, Бжесць-Куявія, Серадз, Ленчиця і Гданське Помор’я опинилися під прямим управлінням Вацлава I.

У 1301 році Вацлав I прийняв регентство над сілезькими князівствами: Свідниць-Яворським і Вроцлав-Леґницьким. Таким чином, уся Польща опинилася під владою Вацлава I, за винятком князівства Генріха III Глоговського.

Король Вацлав I був першим монархом, який відмовився від удільних титулів, називав себе просто «Król Czech i Polski» («Король Чехії та Польщі»), підкреслюючи тим самим єдність усіх польських земель.

У 1304 році Владислав «Локетек» повернувся до Польщі й за допомогою галицьких та угорських загонів захопив Віслицю (пол. Wiślica, нині адміністративний центр ґміни Віслиця в Бузькому повіті Свентокшиського воєводства).

1) травень – червень-липень 1305 року – князь Польщі Владислав I «Локетек», тобто «Локоток» – «Короткий» (пол. Władysław I Łokietek),нар. між 03.03.1260 і 19.01.1261 р. Куявія, князь Бжесць-Куявський (Брест-Куявський) і Добжинський 1267 – 1275 рр. (під опікою матері) і 1275 – 1288 рр. (з братами) (з Куявської гілки П’ястів), князь Бжесцький (Брестський) 1288 – 1300 рр., князь Серадзький 1288 – 1300 рр., князь Сандомирський 1289 – 1292 рр., князь Краківський (формально) 26.02. – серпень 1289 року, васал Вацлава I 1292 – 1300 рр., спадкоємець Кракова з січня 1293 року, регент Добжинського князівства 1293 – 1295 рр., князь Ленчицький 1294 – 1300 рр., князь Великопольський і Гданського Помор’я 1296 – 1300 рр., 1300 року вигнаний із країни, повернувся до Польщі 1304 року, князь Сандомирський 1305 – 1333 рр., князь Серадзький 1305 – 1333 рр., князь Ленчицький 1305 – 1333 рр., князь Бжесцький (Брестський) 1305 – 1333 рр.

третій син (старший син від 3-го шлюбу) Казимира I князя Куявського, (з Куявської гілки П’ястів)

онук князя Конрада I Мазовецького (з Мазовецької гілки П’ястів)

21 червня 1305 року король Вацлава I помер від туберкульозу після тривалої хвороби. Йому успадкував його єдиний син, що вижив, 15-річний Вацлав.

XXVI. 6-й король, 21.06.1305 – 04.08.1306 рр. – король Вацлав II (III) Чеський (пол. Wacław II, чеськ. Václav III, угор. László V або Vencel, тобто Władysław V), нар. 06.10.1289 р. Прага столиця Королівства Чехія – убитий 04.08.1306 (16 років) р. Оломоуц у Моравії в Королівстві Чехія (чеськ. Olomouc, нині центр Оломоуцького краю Чехії), похований у крипті Церкви св. Вацлава в Оломоуці, 1326 року його останки перенесено до Базиліки св. Якова при Цистерціанському абатстві Aula Regia в місті Збраслав у Королівстві Чехія (чеськ. Zbraslav, нині район Праги), де похований поруч із батьком, король Угорщини і Хорватії 1301 – 06.12.1305 рр., коронований угорською короною 27 серпня 1301 року в місті Секешфегервар у Королівстві Угорщина (угор. Székesfehérvár, нині адміністративний центр медьє Фейєр в Угорщині), король Чехії 1305 – 1306 рр. під іменем Вацлав III

єдиний син, що вижив, короля Вацлава I

Королівський титул польською: «Z łaski Bożej król Węgier, z łaski Bożej król Czech i Polski»;

переклад українською: «Милістю Божою король Угорщини, милістю Божою король Чехії та Польщі».

У 1305 році князі Куявії, Сандомирська земля вийшли з підпорядкування короля Вацлава II, Владислав «Локетек» зайняв більшу частину Краківської землі, Сандомир, Серадз, Ленчицю і Бжесць-Куявський. Князі Генріх III Глоговський, Болеслав III Леґницький і Вроцлавський увійшли до Великої Польщі, і обидва прийняли титул «dziedzica Królestwa Polskiego» («спадкоємець Королівства Польського»).

Навесні 1306 року реальна влада короля Вацлава II у Польщі скоротилася до кількох центрів, які ще не контролювалися Владиславом «Локетеком», Генріком III і Болеславом III.

4 серпня 1306 року король Вацлав II, який не мав спадкоємців чоловічої статі, останній представник основної гілки чеської династії Пржемисловичів, був убитий німецьким найманцем в Оломоуці в Моравії.

Боротьбу за корону продовжив Владислав «Локетек», який отримав офіційне запрошення на правління в Кракові. Його урочистий в’їзд до столиці Малої Польщі відбувся 1 вересня 1306 року.

XXVII. 2) серпень-вересень 1306 – 1311 рр. – князь Польщі Владислав I «Локетек», сеньйор Іновроцлавського і Добжинського князівств 1306 – 1327/1328 рр., сеньйор Померанії (Гданської) 1306 – 1308/1309 рр.

У 1308/1309 роках Владислав I втратив Гданську Померанію, яка відійшла до Тевтонського ордену.

У травні 1311 року в Кракові почалося повстання різних верств населення проти Владислава I. Лідером повстання був війт (градоначальник) Кракова Альберт (пол. wójt krakowski Albert). Війт підтримував претензії короля Чехії Іоанна Люксембурзького на польську корону. Гарнізон Вавеля залишився вірним Владиславу I, у замку знаходилася дружина князя, а сам Владислав I вирушив по допомогу до Угорщини. У 1311 році або тільки в 1312 році в Кракові перебував намісник («чеський староста») Іоанна Люксембурзького князь Болеслав I Опольський, який пробув у Кракові два місяці. Повстання закінчилося на початку червня 1312 року зі вступом до міста князя Владислава I з угорськими загонами.

3) червня 1312 – 20.01.1320 рр. – князь Польщі Владислав I «Локетек», князь Великопольський 1314 – 1333 рр.

У 1312 році за підтримки угорського короля та малопольської знаті князь Владислав I навів лад у Краківській землі й остаточно утвердився в Малій Польщі.

У 1314 році Владислав I був покликаний на князювання у Великій Польщі. У серпні 1314 року він увійшов до Познані.

20-23 червня 1318 року в Сулеювеку (пол. Sulejówek, нині місто в Міньському повіті Мазовецького воєводства) польська шляхта підготувала відповідне прохання Папі Римському з проханням про коронацію Владислава I. Непряму згоду (яка не обмежувала претензій короля Іоанна Люксембурзького) було надано Папою Римським Іваном XXII 20 серпня 1319 року.

20 січня 1320 року Владислав I був коронований польською короною архієпископом Гнезненським Янославом (пол. Janisław) не в Гнезно, як це було раніше, а в Кракові в костелі на Вавелі.