РАННЯ ІСТОРІЯ КНЯЗІВСТВА ДО СЕРЕДИНИ XII СТОЛІТТЯ

Династія Рюриковичів, витоки роду 2-га половина IX століття. Засновником династії вважається конунг-варяг зі Скандинавії – Рюрик. З плином часу рід роздробився на безліч гілок.

Генеалогічне дерево чернігівських Рюриковичів. Експонується в Борисоглібському соборі Чернігова. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman

.

Чернігівська гілка Рюриковичів, 1024 – 1036 рр.

.

I. березень 1024 – 1036 рр. – князь Мстислав Володимирович «Хоробрий» або «Удалий», «Тмутараканський» (укр. Мстислав Володимирович «Хоробрий») (V), хрестильне ім’я Костянтин, нар. імовірно 983 р. – помер 1036 р., похований у Церкві св. Спаса в Чернігові, князь Тмутараканський (див. Російська Федерація) 990/1010 – 1023/1036 рр. 1022 року в битві з касогами, плем’ям абхазо-адизького походження, їхній князь Редедя викликав Мстислава на двобій. Цей поєдинок оспівали сказителі князя Мстислава, і літописець Никон Печерський (XI століття) записав його деталі. Пізніше цей епізод згадується також у «Слові о полку Ігоревім». Суперники боролися без зброї, проте, кинувши Редедю об землю, Мстислав вихопив ніж і зарізав його

син Володимира I Святославича, великого князя Київського

• дружина Анастасія, її походження не відоме, але можливо, вона була аланкою, похована у Церкві св. Спаса в Чернігові, шлюб (син і дочка)

діти:

1. 1. Євстафій Мстиславич, збереглося лише його хрестильне ім’я, дане на честь особливо шанованого на Русі святого Євстафія Плакиди (дав.-грец. Εὐστάθιος Πλακίδας), можливо, що в нього було й інше, слов’янське династичне ім’я, нар. невідомо – помер за повідомленнями різних літописів не раніше 1032 і не пізніше 1033 р., можливо, загинув у поході на Кавказ, або помер від рани, яку отримав в одному з цих походів. Імовірно, Євстафій був намісником батька в Тмутаракані (княжич Тмутараканський) з 1024 року. Український історик-медієвіст Леонтій Вікторович Войтович (укр. Леонтій Вікторович Войтович, помер 2023 року) вважав, що Євстафій був князем Тмутараканським 1023 – 1033 рр.
   2. (?) Тетяна Мстиславна. За розписом московського боярського роду Редегіних її чоловіком був Роман, син Редеді князя касогів. Він загинув восени 1024 р. у битві під Лиственом біля Чернігова між Мстиславом і Ярославом Володимировичами. Романом, він був охрещений князем Мстиславом 1022 року, шлюб з Тетяною після 1022 року (без потомства). Через княжну Тетяну численні князівські та дворянські прізвища – міфічні нащадки Редегіних, претендували на кровну спорідненість з Рюриковичами. Ім’я княжни згадується в родоводах деяких московських боярських родів: Белеутових, Добринських, Сорокоумових-Глібових. Оскільки багато відомостей про Редегіних є легендарними й не підтверджені жодними іншими джерелами, то російський і радянський історик Степан Борисович Веселовський (помер 1952 року) вважав існування Тетяни недостовірним

.

1024 року утихомиривши заколот у Суздалі (нині місто, адміністративний центр Суздальського району Владимирської області Російської Федерації) великий князь Київський Ярослав I Володимирович «Мудрий» (укр. Ярослав Володимирович) вирушив до Новгорода (нині місто Великий Новгород, адміністративний центр Новгородської області Російської Федерації), найняв варягів і рушив проти Мстислава.

Восени 1024 року під Лиственом біля Чернігова (нині село Малий Листвен у Ріпкинському районі Чернігівської області) відбулася битва, у якій Мстислав здобув перемогу, Ярослав втік до Новгорода.

Навесні? 1026 року Ярослав Володимирович зібравши велике військо, повернувся до Києва, і уклав із Мстиславом мир біля Городця (очевидно, Остер, нині місто в Чернігівському районі Чернігівської області, або однойменний Городець поблизу Києва). За мирною угодою вони поділили Русь по Дніпру. Лівобережжя (без Переяслава) залишилося за Мстиславом, а Правобережжя (з Переяславом) – за Ярославом. До Чернігівського князівства приєднано Муромську волость (див. Російська Федерація) на північному сході. Південно-східним кордоном володінь Мстислава стали західні відроги Кавказьких гір.

Ставши чернігівським князем, Мстислав Володимирович не обділяв увагою своїх володінь у Тмутаракані.

1029 року Мстислав за допомогою Ярослава здійснив похід на ясів і касогів, вигнавши їх із Тмутаракані.

1031 року Ярослав і Мстислав зібрали велике військо й пішли на поляків, відвоювали Червенські міста: Перемишль (нині місто Перемишль (пол. Przemyśl) у Підкарпатському воєводстві Польщі) та Червен (пол. Czerwień, давньоруське місто, нині городище на території Польщі).

1031 року русько-аланський флот з’явився на Каспійському морі. Було висаджено десант біля Баку (азерб. Bakı, нині столиця Азербайджану) який розбив військо ширваншаха (Держава Ширваншахів). Піднявшись угору по річці Курі (азерб. Kür) руси й алани воювали в Арані (арм. Առան). Після цього руси через Вірменію пішли до Візантії. 

1032 року русько-аланське військо знову з’явилося в Арані. Напавши на Державу Ширваншахів, вони захопили її столицю Язидію, що розташовувалася неподалік сучасної Шемахи (азерб. Şamaxı, нині місто, адміністративний центр Шемахинського району Азербайджану). У столиці та «в інших місцях» Ширвану, воїни (тмутараканські руси), які прийшли з півночі, перебили «понад 10 тисяч осіб і залишалися в країні 10 днів, риючи землю й витягуючи гроші та майно, яке жителі там сховали. Коли їхні руки наповнилися мусульманським добром, вони попрямували до своєї країни». Повертаючись додому військо північан, ледве дійшовши до Хючни (таб. Хючна, нині село, адміністративний центр Табасаранського району на півдні Республіки Дагестан Російської Федерації) було атаковане мусульманами Дербента (таб. Цали, Деребенди, нині місто в Республіці Дагестан Російської Федерації) і прилеглих земель. З «Історії Ширвану і ал-Баба», стає відомо, що мусульмани «передали їх мечу, так що врятувалися небагато. Вони відняли в них усю військову здобич, живу й неживу, яку ті захопили в Ширвані». Прорватися через гори зумів лише невеликий загін на чолі з аланським князем.

У 1032/1033 роках помер єдиний син Мстислава Володимировича, Євстафій. Його смерть залишила князя без спадкоємців. 

1033 року об’єднане русько-аланське військо пробувало помститися дербентцям, але без особливого успіху.

1036 року Мстислав на полюванні, занедужав і помер. З його смертю великий князь Київський Ярослав «Мудрий» знову об’єднав під своєю владою Русь.

.

Наприкінці лютого 1054 року згідно із заповітом великого князя Ярослава I Володимировича «Мудрого» Русь була поділена між його синами. Чернігівська волость, землі у верхів’ях Волги та Шексни, аж до Білого озера, міста Чернігів, Муром, Ростов, Рязань, Суздаль і Тмутаракань, дісталася середньому синові Ярослава «Мудрого» – Святославу Ярославичу.

.

Чернігівська гілка Рюриковичів – Святославичів , 1054 – 1073, 1078, 1094 – 1370, 1393 – 1401 рр. Від нащадків князя Святослава Ярославича пішли так звані Святославичі, князі Чернігівські, Новгород-Сіверські, Муромо-Рязанські. Чернігівський стіл був головним у вотчині нащадків Святослава Ярославича, потім у вотчині нащадків Олега Святославича. Від чернігівської гілки Рюриковичів походять князівські роди: Белевські, Воротинські, Одоєвські, Мосальські, Козельські, Кольцови-Мосальські, Огінські, Пузини, Горчакови, Єлецькі, Звенигородські, Болховські, Волконські, Баратинські, Мишецькі, Оболенські, Рєпніни-Волконські, Тюфякіни, Долгорукови, Щербатови, Кромські, Ликови-Оболенські, Білоглазови, Святополк-Четвертинські.

.

II. кінець лютого 1054 – 03.10.1073 рр. – князь Святослав Ярославич (дав.-рус. Ст҃ославь, Ст҃ославль Ӕрославичь, укр. Святослав Ярославич), хрестильне ім’я Микола (укр. Миколай (Микола)) (VI), нар. 1027 р. Київ – помер 27.12.1076 (49 років) р. Київ, під час невдалої операції на шийному нариві («резания желве» – розрізання пухлини), похований у Церкві св. Спаса в Чернігові, князь Володимиро-Волинський 1013 – 1054 р., великий князь Київський 1073 – 1076 рр. (під іменем Святослав II)

середній син Ярослава I Володимировича «Мудрого», великого князя Київського

• дружини, дослідники вважають, що Святослав був одружений двічі:

1. Кілікія (або Кикілія, Цецилія, укр. Килікія або Цецилія) за Любецьким синодиком, її походження невідоме, шлюб у проміжку між 1043 і 1047 роком (4 сини)
2. Ода фон Штаде(?) (нім. Oda von Stade), німецька принцеса, нар. 1040 р. – померла 1087 (47 років) р., шлюб 1070 або 1071 року (1 син), згідно зі «Штаденськими аналами» (лат. Annales Stadenses, середина XIII століття) Ода була родичкою папи Римського Лева IX (лат. Leo PP. IX) та імператора Священної Римської імперії Генріха III (нім. Heinrich III). Походження Оди та ідентифікація її чоловіка викликали багато суперечок у російській історіографії. Довгий час переважала версія, вперше висунута російським істориком Миколою Михайловичем Карамзіним (помер 1826 року) на основі праці німецького історика Г.С. Тройєра (нім. G.S. Treuer) 1733 року. За нею батьком Оди названо графа Луїтпольда фон Штаде (нім. Luitpold von Stade, помер до 1055 року). Ця версія була підтримана багатьма російськими істориками. Завдяки їй, за Одою у вітчизняній історіографії закріпилося прізвисько – Штаденська. За іншою гіпотезою, висунутою К. Лехнером (англ. K. Lechner) – Луїтпольд, батько Оди, ототожнюється з маркграфом Нової марки – Леопольдом (нім. Leopold, Liutpold, Luitpold, помер 09.12.1043 року) з династії Бабенбергів (нім. Babenberger), сином маркграфа Австрії Адальберта «Переможного» (нім. Adalbert der Siegreiche). Ця версія була підтримана низкою німецьких істориків. У вітчизняну історіографію вона була введена радянським і російським істориком Олександром Васильовичем Назаренком (помер 2022 року) і сьогодні панівною є саме ця точка зору. Про біографію Оди відомо дуже мало. Згідно зі «Штаденськими аналами» вона спочатку була черницею в Абатстві Рінтельн (нім. Rinteln, нині місто в окрузі Шаумбург федеральної землі Нижня Саксонія, ФРН). Потім була викуплена матір’ю в обмін на маєток Штелендорф біля Хеслінгена (нім. Heeslingen, нині громада в районі Ротенбург-на-Вюмме федеральної землі Нижня Саксонія, ФРН) і розстрижену черницю видали заміж за «короля Русі». Ідентифікація чоловіка Оди суперечок не викликала. Німецький хроніст Ламперт з Херсфельда (нім. Lambert von Hersfeld, помер у 1080-х роках) у статті під 1075 роком повідомляє про те, що до двору імператора Генріха IV (нім. Heinrich IV) прибув «король Русі» на ім’я Дмитро, який попросив імператора надати йому допомогу проти брата, що його вигнав. Для переговорів на Русь було послано посольство, яке очолив Бурхард (нім. Burchard), настоятель Собору св. Петра в Трірі (нім. Trierer Dom, нині місто у федеральній землі Рейнланд-Пфальц, ФРН). Як причину, через яку для цієї місії було обрано саме Бурхарда, хроніст зазначив, що бунтівний брат «короля Русі» був одружений із сестрою Бурхарда. Це посольство згадано під тим самим 1075 (6583) роком у «Повісті временних літ». «Королем Русі», згаданим у цьому повідомленні, був Ізяслав I Ярославич (хрестильне ім’я Дмитро), а «бунтівним братом» – Святослав Ярославич. Оскільки Бурхард згадується також і в «Штаденських аналах» як брат Оди, то німецький історик Йоганн Людвіг Левін Гебхарді (нім. Johann Ludwig Gebhardi, помер 1764 року) зробив висновок про те, що саме Святослав Ярославич був чоловіком Оди. Ця версія згодом набула широкого поширення як у німецькій, так і у вітчизняній історіографії і нині є переважною. Від цього шлюбу народився син, названий у «Штаденських аналах» Вартеславом (нім. Warteslaw, що відповідає давньоруському Воротиславъ, укр. Вартеслав). Згідно з аналами, після смерті чоловіка Ода разом із сином була змушена втекти до Саксонії. За легендою, вона отримала від чоловіка великі скарби, але не змогла їх усі вивезти й більшу частину сховала. Пізніше, повернувшись на Русь, її син їх знайшов. За повідомленнями європейських хронік, на батьківщині Ода вийшла вдруге заміж. Від цього шлюбу народилася дочка Аліарина (нім. Aliarina), у якої згодом був син – граф Бурхард I фон Локкум (нім. Burchard I von Loccum). Подальша доля Оди невідома

діти:

1. 1. Вишеслава (Віслава) Святославна, нар. бл. 1047 р. – померла не раніше 1089 р. (старша дочка від невідомої матері), чоловік Болеслав II «Щедрий», князь-король Польщі, шлюб 1067 року, за відомостями російського історика Василя Микитовича Татищева (помер 1750 року), більшість істориків вважають ці відомості фальсифікацією. Водночас цю версію підтримував Л.В. Войтович
   2. Гліб Святославич, хрестильне ім’я Борис, нар. 1052 р. – убитий 30.05.1078 (26 років) р. за Волоком на Чуді (Заволоччя) (старший син від 1-го шлюбу), похований за Церквою св. Спаса в Чернігові, князь Тмутараканський (див. Російська Федерація) 1060 – 1064, 1065, 1067 – 1069 рр., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1069 – 1073 рр., князь Переяславський 1073 – 1077 рр., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1077 – 1078 рр.
   3. Роман Святославич «Красний» (дав.-рус. Романъ Ст҃ославичь, укр. Роман Святославич), нар. після 1052 р. – убитий 02.08.1079 р. половцями (від 1-го шлюбу), князь Тмутараканський (див. Російська Федерація) 1069 – 1079 рр. У «Повісті временних літ» сказано: «В год 6587 (1079). Пришёл Роман с половцами к Воиню (город-крепость). Всеволод (Ярославич) же, стал у Переяславля и совершил мир с половцами. И возвратился Роман с половцами назад, и убили его половцы, месяца августа во второй день. И доныне ещё лежат кости его там, сына Святослава, внука Ярослава». У «Слові о полку Ігоревім» Романа називають «красним», тобто – красивим
   4. Давид, нар. бл. 1053 р. (3-й син від 1-го шлюбу)
   5. Олег, нар. бл. 1050 або 1053 р., згідно з Енциклопедії історії України. – Київ: Наукова думка, 2010. – Т. 7 – бл. 1050 р., а за Л.В. Войтовичем у 1053 р. (старший або 4-й син від 1-го шлюбу)
   6. Предслава Святославна (укр. Предслава Святославна) (від невідомої матері), померла 1116 р., 1116 року вона була інокинею, похована у Чернігові, згідно з українською https://uk.wikipedia.org/wiki/ у П’ятницькій церкві; чоловік, можливо (невідомо з джерел), Ласло I Святий (угор. I. Szent László), король Угорщини, шлюб після 1090 року, після смерті чоловіка 1095 року повернулася до Чернігова й постриглася в черниці
   7. Ярослав, нар. 1071 р. (5-й син, наймолодший, єдиний від 2-го шлюбу)
   8. (?) Борис Святославич (від невідомої матері, можливо, йдеться не про сина, а про племінника князя Святослава на ім’я – Борис В’ячеславич), помер 1078 р., князь Вщизький (див. Російська Федерація), князь Вишгородський з 1073 року
   9. Святослав Святославич (від невідомої матері), остання згадка 1096 року, згаданий у В.М. Татищева
   10. Ігор Святославич (від невідомої матері)

Існує гіпотеза О.В. Назаренка, згідно з якою від другого шлюбу з Одою у Святослава була ще дочка, видана заміж до Візантії. Її дочка, онука Святослава, в 1-й чверті XII століття потрапила в полон до сельджуків і стала матір’ю сельджуцького султана Рума Килич-Арслана II (тур. Kılıç Arslan), який, як відомо із західних джерел, вважав себе через свою руську матір родичем німецьких хрестоносців.

Молодші сини Святослава Ярославича від 1-го шлюбу – Давид і Олег стали родоначальниками двох відомих у XII столітті гілок чернігівських князів – Давидовичів і Ольговичів. З Ольговичів походить святий князь Михайло Чернігівський, від якого походять багато князівських родів Росії.

.

Торгова пломба-печатка з княжим знаком Святослава Ярославича. Його знаком був двозуб без жодних додаткових елементів. Святослав Ярославич повернув собі знак свого прадіда, Святослава Ігоровича, у спрощеній формі. Відомий за пломбами. Джерело – Нечитайло. В.В. Знаки Рюриковичів, що належали великим князям Київським // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. – С. 58. Фото без змін

.

У 1054 – 1073 рр. спільне правління Ярославичів «Тріумвірат Ярославичів» – Ізяслава, Святослава та Всеволода.

Русь за Ярославичів. Дата створення – січень 2007 року. Автор – Koryakov Yuri. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 2.5. Фото без змін

.

Єпископ Чернігівський прийняв статус митрополита. У Чернігові активізувалося будівництво.

1060 року Ярославичі спільно ходили на торків і розбили їх.

1064 року в Тмутаракані з’явився племінник Ярославичів, Ростислав Володимирович. Він був невдоволений своїми дядьками й пішов із Великого Новгорода або за іншою версією з Волині на південь. З’явившись у Тмутаракані, він вигнав свого двоюрідного брата Гліба Святославича, що сидів там. Князь Святослав, підійшовши до міста 1065 року, повернув Тмутаракань своєму синові, але після його відходу до Чернігова, Ростислав вдруге вигнав Гліба й утвердився в Тмутаракані до своєї загибелі 1067 року.

3 березня 1067 року великий князь Київський Ізяслав I Ярославич (укр. Ізяслав Ярославич) разом із братами Святославом і Всеволодом, розбив князя Полоцького Всеслава Брячиславича (білор. Усяслаў Брачыславіч) у битві на річці Немизі (білор. Няміга) поблизу Мінська (білор. Мінск, нині столиця Білорусі).

10 липня 1067 року на князівському з’їзді біля річки Орша поблизу Смоленська (нині адміністративний центр Смоленської області Російської Федерації) Всеслав Брячиславич, незважаючи на гарантію безпеки, був схоплений Ярославичами й посаджений у земляну в’язницю («поруб») у Києві. Не лише південноруські землі, а й уся Русь опинилася в руках трьох Ярославичів.

1068 року поразка Ярославичів на річці Альті (укр. Ільтиця, правий приплив Трубежу) поблизу Переяслава від половців хана Шарукана. Святослав втік до Чернігова. Деякий час кочівники розоряли чернігівські землі й навіть підступили до самого Чернігова. Але на відміну від братів, Святослав зміг 1 листопада 1068 року в битві на річці Снов 3-тисячною дружиною завдати поразки 12-тисячній половецькій орді, причому Новгородський перший літопис молодшого ізводу повідомляє про полонення самого хана Шарукана.

Після втечі Ізяслава Ярославича до Польщі, і недовго правлячого в Києві Всеслава Брячиславича, Святослав разом із братом Всеволодом прибув до Києва та 1069 року виступив посередником між киянами та Ізяславом, що наближався до столиці з польськими військами.

1071 року Всеславу Брячиславичу вдалося повернути собі Полоцьк, після чого брати запідозрили великого князя Ізяслава Ярославича в союзі з Всеславом.

1072 року Святослав брав участь у перенесенні у Вишгороді мощей Бориса та Гліба. 

1073 року Святослав із Всеволодом, склали змову проти великого князя Ізяслава Ярославича, і він утік до Польщі.

22 березня 1073 року Святослав і Всеволод зайняли Київ. На київський стіл сів Святослав, а Всеволод згідно з «Лествичним принципом спадкування» перейшов до Чернігова, віддавши Переяслав Давиду Святославичу.

.

III. 1) 03.10.1073 – 29.12.1076 рр. – князь Всеволод Ярославич (дав.-рус. Всеволодъ Ӕрославичь, укр. Всеволод Ярославич), хрестильне ім’я Андрій (VI), нар. 1030 р., князь Переяславський 1054 – 1073 рр., великий князь Київський 1076 – 1077 рр. (під іменем Всеволод I) (з Переяславської гілки Рюриковичів)

молодший син Ярослава I Володимировича «Мудрого», великого князя Київського

.

Спочатку Всеволод правив разом зі Святославом II, але недовго, невдовзі вони посварилися.

1076 року Олег Святославич із Володимиром Всеволодовичем «Мономахом» очолювали руське військо в поході на допомогу полякам проти чехів.

29 грудня 1076 року, після раптової смерті великого князя Київського Святослава II Ярославича, Всеволод зайняв київський стіл. Чернігів він передав своєму синові Володимиру «Мономаху».

.

IV. 1) 29.12.1076 – 04.05.1077 рр. – князь Володимир Всеволодович «Мономах» (дав.-рус. Володимеръ Всеволодовичь, укр. Володимир Всеволодович Мономах), хрестильне ім’я Василь (VII), нар. 26.05.1053 р. Переяславль, князь Ростовський (див. Російська Федерація) 1066 – 1073 рр., князь Смоленський (див. Російська Федерація) 1073 – 1078 рр. (з Переяславської гілки Рюриковичів – Мономаховичів)

старший син князя Всеволода Ярославича

.

4 травня 1077 року Володимира «Мономаха» з Чернігова вигнав його двоюрідний брат Борис В’ячеславич.

.

V. 04 – 12.05.1077 рік (8 днів) – князь Борис В’ячеславич (VII), нар. бл. 1054 р. – загинув 03.10.1078 р. у битві на Нежатиній Ниві в околицях Чернігова, точне місцезнаходження невідоме. Згідно з В.М. Татищевим юний князь отримав в управління місто Вщиж (нині село в Жуківському районі Брянської області Російської Федерації), проте достовірність цієї інформації викликає питання; князь Тмутараканський (див. Російська Федерація) 1077 – 1078 рр. спільно з двоюрідними братами Романом і Олегом Святославичами

син В’ячеслава Ярославича, князя Смоленського (див. Російська Федерація)

онук Ярослава I Володимировича «Мудрого», великого князя Київського

.

12 травня 1077 року князь Борис В’ячеславич утік до Тмутаракані до князя Романа Святославича.

15 липня 1077 року за допомогою поляків київський стіл знову зайняв Ізяслав I Ярославич, а Всеволод Ярославич віддалився до Чернігова.

.

2) липень 1077 – початок вересня 1078 рр. – князь Всеволод Ярославич (VII), помер 13.04.1093 (62 роки) р. Вишгород під Києвом, похований у Софійському соборі в Києві, великий князь Київський 1078 – 1093 рр. (під іменем Всеволод I)

.

У вересні 1077/1078 роки Святославичі були позбавлені своїх володінь: Давид – був виведений із Переяслава, що повернувся під контроль Всеволода Ярославича, який зберіг за собою також і Смоленськ; Олег – втратив Волинь, де сів Ярополк Ізяславич (старший син великого князя Ізяслава I); Гліба, що загинув 30 травня 1078 року в Заволоччі – у Новгороді замінив Святополк Ізяславич (молодший син Ізяслава I). За Святославичами залишилася лише Муромська волость і Тмутаракань.

1078 року міжусобна війна на Русі. Проти дядьків – Ізяслава I і Всеволода – повстали їхні безземельні племінники Олег Святославич і Борис В’ячеславич. З’єднавшись із половцями, вони 25 серпня 1078 року розбили Всеволода на річці Сожиці (Оржиця, укр. Оржиця) і на початку вересня зайняли Чернігів. Всеволод втік по допомогу до Києва.

.

Чернігівська гілка Рюриковичів – Святославичів – Ольговичів (від дав.-рус. Ольгъ, укр. Ольговичі) (1078, 1094 – 1096, 1127 – 1139, 1154 – 1155, 1157 – 1370, 1393 – 1401 рр.). Ольговичі правили в Чернігівському князівстві, Новгород-Сіверському князівстві, а також із перервами: у Київському, Галицькому, Волинському, Переяславському князівствах, Новгородській землі.

Знак Чернігівських Ольговичів. Автор – Krutyvuss. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін

.

Чернігівська гілка Рюриковичів – Святославичів – Ольговичів, 1078 року.

.

VI. 1) початок вересня – 03.10.1078 рік (39 днів) – князь Олег Святославич «Гореславич / Горіславич» (дав.-рус. Гориславличь) (дав.-рус. Ѡлегъ Свѧтославичъ, Ѡлегъ Ст҃ославичь, укр. Олег Святославич), хрестильне ім’я Михайло (VII), нар. бл. 1050 або 1053 р., князь Володимиро-Волинський 1073 – 1078 рр., князь Тмутараканський (див. Російська Федерація) 1078 – 1079 рр. (з Новгород-Сіверської гілки Рюриковичів – Святославичів – Ольговичів), його нащадки в літописах та історіографії іменуються Ольговичами. За висячою печаткою відомий княжий знак Олега у вигляді двозуба з перехрестям на правому зубі

старший або четвертий син князя Святослава Ярославича

.

Наприкінці вересня 1078 року князь Всеволод Ярославич із сином Володимиром «Мономахом» і великим князем Ізяславом I облягли Чернігів. Вони розпочали штурм міста та спалили посад.

3 жовтня 1078 року в битві на Нежатиній Ниві в околицях Чернігова, точне місцезнаходження невідоме, Олег і Борис були розбиті. У битві загинули великий князь Ізяслав I і Борис. Київський престол зайняв Всеволод, Чернігів він віддав Володимиру «Мономаху». Олег утік до Тмутаракані.

.

2) жовтень 1078 – липень 1094 рр. – князь Володимир Всеволодович «Мономах» (VII), помер 19.05.1125 р. (71 рік) поблизу Переяслава, похований у Софійському соборі в Києві, князь Переяславський 1094 – 1113 рр., великий князь Київський 1113 – 1125 рр. (під іменем Володимир II)

.

1079 року Олег із братом Романом знову рушив із Тмутаракані на Київ, але великий князь Всеволод I Ярославич підкупив половців, які вбили Романа, а Олега схопили особи, названі в літописі «хозарами», і відвезли до Константинополя, звідки він був засланий на острів Родос (грец. Ρόδος, нині грецький острів в Егейському морі). Тмутаракань перейшла під контроль Києва.

На рубежі 1070-х – 1080-х рр. князь Полоцький Всеслав Брячиславич здійснив похід під Смоленськ. На відплату Володимир «Мономах» здійснив спустошливий похід на Полоцьке князівство, а потім і другий похід із половцями із захопленням Мінська.

1080 року Володимир відбив набіг половців на чернігівські землі, а також завдав поразки кочівникам-торкам.

Без точного датування, «Повчання Володимира Мономаха» повідомляє, що половці вторглися на Русь, дійшли до Стародуба (нині місто в Брянській області Російської Федерації), але були розбиті на річці Десна Володимиром «Мономахом», хани Асадук і Саук потрапили в полон. Потім на схід від Новгород-Сіверського було розбито й хана Белкатгіна.

На початку 1080-х років було проведено два поспіль зимових походи проти племінного союзу в’ятичів. Земля в’ятичів остаточно увійшла до складу Чернігівського князівства.

13 квітня 1093 року помер великий князь Всеволод I Ярославич. Володимир «Мономах» вирішив не намагатися зайняти київський престол, щоб уникнути протистояння з двоюрідним братом Святополком Ізяславичем, який будучи старшим у роді мав усі права на спадкування Києва.

У квітні 1093 року половці вторглися на Русь. Великий князь Святополк II Ізяславич разом із Володимиром «Мономахом» виступили з військом їм назустріч до річки Стугна. 26 травня 1093 року біля Треполя (нині Триполье, нині село в Обухівському районі Київської області) руські князі атакували половців, але зазнали нищівної поразки. Наступ половців призвів до розриву зв’язків Тмутаракані з метрополією.

4 грудня 1093? року, на думку російського історика Олексія Сергійовича Щавельова, на Желяні (сучасне урочище Жуляни в Києві) проходив з’їзд князів.

Володимир «Мономах» зі Святополком II билися з половцями біля Халепа (нині Халепья село в Обухівському районі Київської області) на правому березі Дніпра приблизно за 40 км на південь від Києва. Підсумок битви невідомий, але після нього 1094 року було укладено мир із половцями.

Міжусобна війна на Русі (1094 – 1097 рр.).

У липні 1094 року Олег Святославич у союзі з половцями облягав Чернігів. Після 8-денної облоги все закінчилося угодою, за якою Володимир «Мономах» пішов до Переяслава, утримавши за собою із чернігівських волостей лише Курськ. До Олега відійшли Рязанська і Муромська землі.

.

Чернігівська гілка Рюриковичів – Святославичів – Ольговичів, 1094 – 1096 рр.

.

2) липень 1094 – 03.05.1096 рр. – князь Олег Святославич «Гореславич / Горіславич» (VII), помер 01.08.1115 р. Новгород-Сіверський, похований у Церкві св. Спаса в Чернігові, князь Тмутараканський (див. Російська Федерація) 1083 – 1094 рр., 3-й князь Муромський (див. Російська Федерація) 1093 – 1095 і 1096 рр., князь Новгород-Сіверський 1097 – 1115 рр.

Печатка Олега Святославича, князя Чернігівського. Після 1094 року. Джерело – http://www.gerb.bel.ru/pages/bel_obl/img/sever1094_3.jpg. Фото без змін

.

1095 року великий князь Святополк II і Володимир «Мономах» готуючись до походу на половців, запросили приєднатися до походу князя Олега. Вони також просили його вбити сина хана Ітаря, який у той момент перебував у Чернігові й виховувався в родині князя. На обидва прохання Олег відповів відмовою.

Наприкінці 1095 або на початку 1096 року син Володимира «Мономаха» Ізяслав зайняв належний Олегові Муром і полонив призначеного Олегом посадника.

1096 року Володимир «Мономах» і Святополк II запросили Олега до Києва, щоб «урядиться о земле русской пред епископами, игуменами, мужами отцов наших и людьми городскими», і як обороняти Руську землю від половців. Олег дав гордовиту відповідь: «Не пойду на суд к епископам, игуменам да смердам». Володимир і Святополк звинуватили Олега у ворожості, вказавши йому на тісні стосунки з половцями, й оголосили йому війну. Зібравши війська, князі рушили на Чернігів.

3 травня 1096 року Олег Святославич залишив місто й відступив до Стародуба, куди невдовзі підійшли й війська Володимира «Мономаха» та Святополка II. Облога міста тривала 33 дні, спроби штурму міста були відбиті. У той час, як київські та переяславські раті облягали Стародуб, у володіння Володимира і Святополка вторглися половці. Зрештою, князі вступили в переговори. Олег пообіцяв поїхати до Смоленська до брата Давида і потім разом із ним прибути до Києва на князівський з’їзд.

8 червня 1096 року Олег вирушив зі Стародуба до Смоленська, але невдовзі виступив на Муром, де перебував син Володимира «Мономаха» Ізяслав, що захопив місто.

6 вересня 1096 року війська Олега та Ізяслава зійшлися в битві на полі поблизу Мурома. Ізяслав був розбитий і загинув. Зайнявши Муром, Олег розпочав наступ на володіння Володимира «Мономаха» в Північно-Східній Русі: захопив Суздаль і Ростов, а потім рушив на Новгород. До нього приєднався й його молодший брат Ярослав. Коли на них з Новгорода виступив Мстислав Володимирович, брати відступили до Суздаля.

27 лютого 1097 року на річці Колокші (річка у Владимирській області Російської Федерації, лівий приплив річки Клязьми, басейн Волги) в околицях Суздаля, Олег був розбитий Мстиславом Володимировичем. Він утік до Рязані, звідки пішов до половців. Невдовзі, після мирної угоди з князями, Олег повернувся до Рязані. 

Восени 1097 року на Любецькому з’їзді князів було проголошено принцип: «Каждо да держить очьчину свою». Таким чином, за збереження Лествичного права, у разі смерті одного з князів переміщення спадкоємців було обмежено їхньою вотчиною. За Святославичами було закріплено Чернігівське князівство з Муромом і Тмутараканню, Володимир «Мономах» повернув їм Курськ. Водночас Чернігівське князівство було поділено на удільні князівства: Чернігівське – віддано у володіння Давиду, Новгород-Сіверське – Олегу, і Муромське – Ярославу. Київський дослідник А.Р. Гущин початком князювання Давида Святославича в Чернігові вважає 1096 рік.

.

Чернігівська гілка Рюриковичів – Святославичів – Давидовичів (1097 – 1123, 1139 – 1154, 1155 – 1157 рр.). Давидовичі правили в Чернігівському, Муромському та Вщизькому князівствах, а також із перервами: у Київському, Переяславському, Смоленському князівствах, Новгородській землі. Гілка по чоловічій лінії припинилася 1167 року.

.

Чернігівська гілка Рюриковичів – Святославичів – Давидовичів, 1097 – 1123 рр.

.

VII. 1097 – 01.08.1123 рр. – князь Давид Святославич (дав.-рус. Давыд Свѧтославичъ, укр. Давид Святославич), хрестильне ім’я, імовірно, Гліб (VII), нар. бл. 1053 р. – помер 01.08.1123 р. Чернігів, похований у Церкві святих Бориса і Гліба в Чернігові, князь Переяславський 1073 – 1076 рр., 2-й князь Муромський (див. Російська Федерація) 1076 – 1093 рр., князь Смоленський (див. Російська Федерація) 1093 – 1095 рр. (отримав від великого князя Святополка II Ізяславича), князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1095 – 1096 рр. (Святополк II і Володимир «Мономах» у зв’язку з війною проти Олега Святославовича, перевели Давида далі на північ), князь Смоленський (див. Російська Федерація) 1096 – 1097 рр. (зайняв самовільно), шанується як перший святий (благовірний) у Чернігівській землі

третій син князя Святослава Ярославича

• дружина Теодосія (Феодосія, укр. Феодосія), шлюб (5 синів)

діти:

1. 1. Святослав Давидович, хрестильне ім’я Панкратій, нар. бл. 1080 р. – помер 14(27).10.1143 р. Печерський монастир поблизу Києва (нині в Києві), його мощі спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерського монастиря, князь Луцький 1098 – 1099 рр., з 17 лютого 1107 року чернець Києво-Печерського монастиря під іменем Никола (Микола) Святоша, канонізований. Російський мандрівник Рафаїл Володимирович Зотов (помер 1893 року) вважав, що князь, згаданий на позиції 10 Любецького синодика як «великий князь Никола Святослав черниговский и княгиня его Анна». Його дружина Анна Святополківна, померла після 1136 р., шлюб (синів не мали, кілька дочок), дочка Святополка II Ізяславича, великого князя Київського. Одна з їхніх дочок, можливо, її ім’я Анна, чоловік Всеволод Мстиславич, князь Новгородський (див. Російська Федерація), помер 11.02.1138 р., шлюб 1123 року
   2. Всеволод Давидович (2-й син), помер після 1124 р., 6-й князь Муромський (див. Російська Федерація) 1123 – після 1124 (1127) рр., згадується в Іпатіївському літописі 1116 і 1124 років, його подальша доля невідома. Згідно із застарілою версією В.М. Татищева, що сходить до Густинського літопису початку XVII століття, Всеволод був родоначальником князів Городенських (див. Білорусь), із центром у Городні (нині місто Гродно (білор. Гродна), адміністративний центр Гродненської області Білорусі). За В.М. Татищевим Всеволод був сином Давида Ігоревича, князя Володимиро-Волинського, онуком Ігоря Ярославича та правнуком Ярослава I «Мудрого». Ця версія була відхилена більшістю істориків. Густинський літопис називає Всеволода «Давидовичем» і «Чернігівським», тобто сином чернігівського князя Давида Святославича. Польська письменниця Ядвіга Жилинська (пол. Jadwiga Żylińska, померла 2009 року) вважала, що його дружиною була «ляховиця», можливо, Юдіта Марія (пол. Judyta), нар. 1111 р. – померла після 1124 р., шлюб 1124 року, дочка Болеслава III «Кривоустого», князя Польщі. В Іпатіївському літописі сказано: «Того же лета ведоша Ляховицу в Муром за Давидовича Всеволода»
   3. Володимир, нар. до 1109 р.
   4. Ізяслав, нар. до 1109 р. (молодший син)
   5. Ростислав Давидович, нар. до 1112 р. – помер 1120 р., похований у Чернігові

.

Міжусобиця на заході Русі (1097 – 1100 рр.) розпочалася майже відразу після Любецького з’їзду з осліплення князя Теребовлянського Василька Ростиславича, князем Володимиро-Волинським Давидом Ігоревичем.

Навесні 1098 року відбувся Городецький з’їзд князів. Давид і Олег Святославичі з Володимиром «Мономахом» зажадали від великого князя Київського Святополка II Ізяславича покарати Давида Ігоревича. Обложений їхніми військами в Києві в листопаді 1098 року, Святополк, який ледь не втратив київський престол, змушений був вигнати Давида з Волині.

У серпні 1100 року відбувся з’їзд князів в Уветичах (Витичів, нині село Витачів в Обухівському районі Київської області) на правому березі Дніпра в околицях Києва. 10 серпня з’їзд засудив Давида Ігоревича, позбавивши його Волині. Давид Святославич виділив Давиду Ігоревичу сто гривен сріблом на відшкодування за Володимир-Волинський.

1101 року Давид у союзі з Володарем Ростиславичем, князем Перемишльським ходив на поляків.

У вересні 1101 року відбувся Саківський з’їзд князів на річці Золотчі (річка поблизу Києва, лівий приплив Дніпра). Володимир «Мономах», Олег і Давид Святославичі уклали мирну угоду з половцями, підтверджену обміном заручниками.

Навесні 1103 року Давид Святославич брав участь у з’їзді князів на Долобському озері поблизу Києва. На з’їзді ухвалено рішення про похід на половців у степ. Князь Давид активно брав участь у них, і був одним з основних керівників антиполовецьких походів у 1103, 1107, 1110, 1111 роках.

На початку березня 1111 року великий князь Святополк II, князь Давид і Володимир «Мономах» вторглися в землі верхів’їв Дінця (річка Сіверський Дінець), взяли міста Шарукань і Сугров. 27 березня 1111 року вони розгромили половців на річці Сальниці (правий приплив Сіверського Дінця). Половці змушені були відкочувати до Грузинського царства.

16 квітня 1113 року великий князь Святополк II помер. На князювання його прихильниками був запрошений Володимир «Мономах», проте, він відповів відмовою. Згідно з лествичним правом великокнязівський стіл мав перейти до Давида Святославича. Але 17 квітня 1113 року в Києві почалося повстання проти прихильників покійного великого князя та його адміністрації. До Мономаха знову були відправлені посли з проханням зайняти князювання. Цього разу він погодився.

1115 року Давид брав участь у поході Ярополка Володимировича на Друцьк (білор. Друцк, нині агромістечко в Толочинському районі Вітебської області Білорусі), проти князя Мінського Гліба Всеславича (білор. Глеб Усяславіч). Спільним приступом вони взяли місто. Обложений у Мінську Володимиром «Мономахом» Гліб здався. Цього ж року у Вишгороді Давид брав участь у перепохованні мощей Бориса та Гліба в новій кам’яній церкві.

1116 року сини Володимира «Мономаха» та Давида Святославича вдруге розгромили міста у верхів’ях Дінця, що перебували під контролем половців, і половина орди хана Шарукана пішла на Кавказ.

1117 року гарнізон і населення залишили місто-фортецю Білу Вежу (Саркел, на лівому березі річки Дон, нині в Російській Федерації, на дні Цимлянського водосховища).

1118 року Давид ходив із Володимиром «Мономахом», Володарем і Васильком Ростиславичами на князя Володимиро-Волинського Ярослава Святополчича. Після двомісячної облоги Ярослав здався.

1120 року в князя Давида помер син Ростислав. На пам’ять про нього й із поваги до святих князів Бориса та Гліба князь збудував храм, нині відомий у Чернігові як Борисоглібський собор.

1 серпня 1123 року князь Давид Святославич помер. Чернігівське князювання, згідно з лествичним правом успадкував його молодший брат Ярослав Святославич, а його місце в Муромі зайняв син Давида Святославича, Всеволод, як наступний за старшинством у роду Святославичів.

.

Чернігівська гілка Рюриковичів – Святославичів – Ярославичів 1123 – 1127 рр. Муромська гілка Рюриковичів, згодом великих князів Рязанських, припинилася 1533 або 1534 року

.

VIII. 1123 – 1127 рр. – князь Ярослав Святославич, хрестильне ім’я Панкратій, чернече – Костянтин (VII), нар. 1071 р. – помер 1129 р. Муром, похований у Муромі, 5-й князь Муромський (див. Російська Федерація) 1097 – 1123, 1127 – 1129 рр., в «Ізборнику Святослава» маленький Ярослав зображений поруч із матір’ю Одою. Згідно з німецькими джерелами, після смерті Святослава, Ода разом із сином була змушена втекти до Саксонії. Ярослав (Вартеслав) виховувався в Німеччині, а потім повернувся на Русь, де знайшов сховані матір’ю скарби, родоначальник Муромської гілки Рюриковичів – Ярославичів.

З Ярославом Святославичем іноді ототожнюється святий благовірний князь Костянтин Святославич Муромський. Він відомий за своїм «Житієм», написаним у XVI столітті, але невідомий за літописами. Відоме ім’я дружини Костянтина – Ірина, згадується лише в «Житії» її чоловіка, похована в Благовіщенському соборі Мурома. Мощі Костянтина, а також святі мощі двох його синів – Михайла та Феодора 1919 року були розкриті в соборі Благовіщенського чоловічого монастиря в Муромі

Публічне розкриття мощей святих Михайла, Костянтина, Феодора в соборі Благовіщенського чоловічого монастиря. Фото 1919 року. Джерело – https://russiainphoto.ru/search/?author_ids=2163&year_from=1919&year_to=1919. Суспільне надбання. Фото без змін

.

молодший, п’ятий син князя Святослава Ярославича

• дружина, ім’я невідоме, померла 1124 р.

діти:

1. 1. Юрій Ярославич (старший син), помер 1143 р., 7-й князь Муромський (див. Російська Федерація) 1129 – 1143 рр.
   2. Святослав Ярославич (2-й син), помер 1145 р. Муром, князь Рязанський (див. Російська Федерація) 1129 – 1143 рр., 8-й князь Муромський (див. Російська Федерація) 1143 – 1145 рр., продовжувач Муромської гілки
   3. Ростислав Ярославич, нар. 1129 р. – помер 1153 р. (молодший син), 1-й князь Пронський (див. Російська Федерація) 1129 – 1143 рр., князь Рязанський (див. Російська Федерація) 1143 – 1145 рр., 9-й князь Муромський (див. Російська Федерація) 1145 – 1147, 1149 – 1153 рр., родоначальник князів Рязанських
   4. Володимир Ярославич

.

1127 (1126) року Ярослав Святославич був позбавлений Чернігова своїм племінником Всеволодом Ольговичем, князем Новгород-Сіверським. Всеволод, дружину Ярослава посік і пограбував, самого його схопив, але потім відпустив до Мурома. Чернігівські історики Микола Корнійович Бойко (укр. Микола Корнійович Бойко, помер 2019 року) та Віталій А. Євстратов (укр. Віталій Євстратов) називають дату – 1128 рік. Міжусобна війна в Чернігівському князівстві.

.

Чернігівська гілка Рюриковичів – Святославичів – Ольговичів, 1127 – 1139 рр.

.

IX. 1127 – 1139 рр. – князь Всеволод Ольгович, хрестильне ім’я Кирило (VIII), нар. бл. 1094 р. – помер 01.08.1146 р. поблизу Вишгорода (нині місто, адміністративний центр Вишгородського району Київської області), від хвороби, похований у Церкві святих Бориса і Гліба у Вишгороді, князь Новгород-Сіверський 1115 – 1127 рр., великий князь Київський 1139 – 1146 рр. (під іменем Всеволод II) (з Новгород-Сіверської гілки Рюриковичів – Святославичів – Ольговичів)

старший син князя Олега Святославича

Печатка Всеволода Чернігівського. XII століття. Фото 15 липня 2015 року. Джерело – https://www.reviewdetector.ru/index.php?showtopic=1856699&st=160. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін

.

Висяча печатка з княжим знаком Всеволода Ольговича. Мав родовий знак, відомий за численними його печатками, у вигляді двозуба з перехрестям на лівому зубі й вигнутим зверху правим зубом. Джерело – Нечитайло В.В. Знаки Рюриковичів, що належали великим князям Київським // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. – С. 60. Фото без змін

.

Торгова пломба-печатка з княжим знаком Всеволода Ольговича. Джерело – Нечитайло В.В. Знаки Рюриковичів, що належали великим князям Київським // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. – С. 60. Фото без змін

.

Чернігівське князівство в XII столітті. Дата складання – січень 2007 року. Автор – Koryakov Yuri. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 2.5. Фото без змін

.

1127 року великий князь Київський Мстислав I Володимирович (укр. Мстислав Володимирович Великий), об’єднавшись із братом Ярополком, князем Переяславським, виступив на Всеволода, вимагаючи, щоб той повернув Чернігів Ярославу Святославичу. Всеволод же діяв більше не зброєю, а подарунками, підкуповуючи київських бояр, щоб вони були йому заступниками перед великим князем, і так тяглося аж до зими.

Взимку 1128 року Ярослав Святославич прийшов із Мурома до Києва й став квапити Мстислава, благаючи його про допомогу. Мстислав, ще раніше обіцявши захищати Ярославову вотчину і цілував на тому хрест, зовсім уже було зібрався в похід, але тут ігумен Андріївського-Янчиного монастиря Григорій, усім відомий як людина праведна й чесна, відмовив його. Мстислав Володимирович помирився з Всеволодом, який доводився йому зятем, а Ярослава відіслав до Мурома. Курськ (нині місто, адміністративний центр Курської області Російської Федерації) з Посем’ям відійшли до Мстислава. За потомством Ярослава Святославича залишилися муромські та рязанські землі, що відокремилися від Чернігова.

Міжусобна війна на Русі (1134 – 1139 рр.). У монолітній родині Мономаховичів стався розкол. Скривджені Мстиславичі вступають у союз із чернігівськими Ольговичами.

У серпні 1135 року великий князь Київський Ярополк II Володимирович (укр. Ярополк Володимирович) був розбитий у верхів’ях річки Супою військами Всеволода Ольговича, і за мирним договором 1136 року повернув йому Курськ з Посем’ям.

1138 року Всеволод Ольгович знову розпочав війну з Ярополком Володимировичем. Але на цей раз під прапори київського князя зібралися Володимировичі та Мстиславичі, а також війська князів Галицьких і Полоцьких, 30 тисяч чорних клобуків і угорське військо, яке надіслав король Угорщини Бела II «Сліпий» (угор. II. (Vak) Béla). Облога Чернігова змусила Всеволода 1139 року укласти мир.

Після смерті великого князя Ярополка II Володимировича 18 лютого 1139 року, між Володимировичами та Мстиславичами почалася боротьба за київський стіл, чим скористалися їхні противники.

У березні 1139 року Всеволод Ольгович несподівано зайняв Київ. Чернігів він віддав двоюрідному братові Володимиру Давидовичу, який його підтримав, цим були обурені його молодші брати. Водночас, Всеволод утримував основну частину Чернігово-Сіверських земель (Брянськ, Карачев, Козельськ, Вщиж) через своїх союзників так, що в розпорядженні чернігівського князя опинилися лише сім міст.

.

Чернігівська гілка Рюриковичів – Святославичів – Давидовичів, 1139 – 1154 рр.

.

X. 1139 – 19 (або 26).05.1151 рр. – князь Володимир Давидович (VIII), нар. до 1109 р. – загинув 19 (або 26).05.1151 р. у битві на Перепетовому полі, на південь від Василькова на берегах річечок Рут (нині Протока – лівий приплив Росі) і Рутець (правий приплив Протоки) десь в околицях нинішнього селища міського типу Гребінки (укр. Гребінки у Васильківському районі Київської області), похований у Чернігові без зазначення місця поховання, імовірно, в Церкві св. Спаса. За відомостями В.М. Татищева, разом із братом Ізяславом князював у Новгород-Сіверському князівстві в 1127 – 1139 рр., князь Березийський 1127 – 1139 рр.

син князя Давида Святославича

• дружина «Всеволодківна», шлюб 1144 року, дочка Всеволодка, князя Городенського (див. Білорусь). У літописах збереглося повідомлення, що дружина Володимира Давидовича втекла до половецької землі й вийшла заміж за хана Башкорда. 1159 року хан Башкорд із 20 тисячами половців приходив до Білгорода (нині село Білогородка на річці Ірпінь, у Бучанському районі Київської області, не плутати з російським Белгородом) на допомогу Ізяславу Давидовичу
  • їхній син Святослав Володимирович (IX), нар. бл. 1145 р. – помер 1167 р. Вщиж (нині село в Жуківському районі Брянської області Російської Федерації), традиційно вважається останнім представником гілки чернігівських «Давидовичів»; князь Березийський 1156 – 1157 рр., 4-й князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1157 – 1160 рр., 1-й князь Вщизький (див. Російська Федерація) 1157 – 1167 рр.
    • дружина Ростислава Андріївна, померла 1167 р., шлюб 1160 року у Волок-Ламському (нині місто Волоколамськ, адміністративний центр Волоколамського міського округу Московської області Російської Федерації) (літописи не повідомляють, чи були в них діти), дочка Андрія Юрійовича «Боголюбського», князя Владимиро-Суздальського (див. Російська Федерація)

Збіг імені останнього князя Вщизького з Давидовичів, Святослава Володимировича, і уділу, з по батькові й уділом Володимира Святославича кінця XII століття, спонукав істориків розглядати версію про те, що гілка Давидовичів 1167 року не припинилася. Такий варіант згадує, зокрема, Р.В. Зотов, під час розгляду звістки літопису про смерть Володимира Чернігівського 1201 року, проте не схиляється до нього.

Ця версія була розвинена трохи в іншому ключі російським істориком-генеалогом Володимиром Семеновичем Безродновим. Він вважає, що згаданий на позиції 30 Любецького синодика «великий князь Роман Старый черниговский и княгиня его Анна и сын его князь Олег Романович» (2-га половина XIII століття), це правнук Святослава Володимировича. Таким чином, В.С. Безроднов, у рамках версії про безперервну династію, засновану Святославом Володимировичем Вщизьким, вважає, що його нащадки князювали у Вщижі, Брянську та Карачеві.

На думку В.С. Безроднова згаданий на позиції 18 Любецького синодика «князь Михаил и княгиня его Елена» це князь Карачевський, онук Святослава Володимировича. Позицію 38 «князь Михаил/Константин Михайлович» В.С. Безроднов трактував так: Костянтин правнук Святослава Володимировича, син Михайла, князя Карачевського. Він також вважає, що «князья Акинф, Роман, Иоанн» на позиціях 39 – 41 Любецького синодика були правнуками Святослава Володимировича, князями Карачевськими.

Правнуком Святослава Володимировича В.С. Безроднов вважає і князя на позиції 29 Любецького синодика: «князь Симеон Всеволод черниговский и сын его князь Феодор Святослав убиенный от литвы, княгиня его Евфимия». На його думку сином Всеволода-Симеона був «князь Димитрий черниговский, убиенный от татар за православную веру и княгиня его Мамелфа» з позиції 42, а він був батьком Михайла Дмитровича, князя Чернігівського (кінець XIII – початок XIV ст.) і дідом Василя Олександровича, князя Брянського (1-ша половина XIV століття), якого більшість істориків вважають представником смоленської гілки Рюриковичів.

.

Міжусобна війна на Русі (1146 – 1154 рр.).

Наприкінці 1146 року Володимир Давидович за підтримки нового великого князя Київського Ізяслава II Мстиславича (укр. Ізяслав Мстиславич) вигнав Святослава Ольговича з Новгород-Сіверського князівства, яке відійшло до Давидовичів.

1147 року Святослав Ольгович за допомогою князя Ростово-Суздальського Юрія «Довгорукого», що претендував на Київ, і половців повернув собі Новгород-Сіверський. Проте Володимир Давидович зберіг за собою Курськ.

1148 року, невдоволений примиренням Святославичів між собою, на Чернігівщину вторгся великий князь Ізяслав Мстиславич, але до битви не дійшло.

1149 року під час захоплення Києва Юрієм «Довгоруким» Володимир Давидович зайняв нейтральну позицію, а його брат Ізяслав став на бік Ізяслава Мстиславича. Ставши великим князем Київським Юрій «Довгорукий» (укр. Юрій Володимирович) не задовольнившись цим, відняв у Володимира Давидовича Курськ, який передав своєму союзникові Святославу Ольговичу.

1151 року під час походу Ізяслава Мстиславича та Ізяслава Давидовича на великого князя Юрія «Довгорукого» Володимир Давидович став на бік Юрія.

19 (або 26) травня 1151 року в битві на Перепетовому полі, на південь від Василькова на берегах річечок Рут (нині Протока – лівий приплив Росі) і Рутець (правий приплив Протоки) десь в околицях нинішнього селища міського типу Гребінки (укр. Гребінки у Васильківському районі Київської області) Юрій «Довгорукий» був розбитий військами великого князя Ізяслава II Мстиславича. Володимир Давидович, який воював на боці Юрія, був убитий. За допомогою великого князя Ізяслава Мстиславича, Ізяслав Давидович успадкував Чернігів.

.

XI. 1) 20.07.1151 – середина грудня 1154 рр. – князь Ізяслав Давидович (VIII), нар. до 1109 р., князь Гомельський (див. Білорусь) 1127 – 1146 рр., 2-й князь Стародубський (див. Російська Федерація) 1146 – 1151 рр., великий князь Київський 1154 – 1155 рр. (під іменем Ізяслав III)

молодший син князя Давида Святославича

Торгова пломба-печатка з княжим знаком Ізяслава Давидовича. Він мав знак у вигляді двозуба, як у діда й батька. Це може бути – двозуб з перехрестям на лівому зубі й півколом знизу. Він відомий за пломбами з Чернігівської області. Джерело – Нечитайло В.В. Знаки Рюриковичів, що належали великим князям Київським // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2019. Спецвипуск. – С. 65. Фото без змін

.

1152 року Юрій «Довгорукий» із половцями та муромо-рязанськими князями облягав Чернігів, але не зумів його взяти.

Взимку 1154 року похід нового великого князя Київського Ростислава I Мстиславича (укр. Ростислав Мстиславич) на Чернігів.

У середині грудня 1154 року Ізяслав Давидович з військами Гліба Юрійовича, сина Юрія «Довгорукого», і половцями виступив проти Ростислава Мстиславича. У битві під Черніговом війська Ростислава були розбиті Ізяславом Давидовичем, який зайняв Київ. Чернігів він поступився Святославу Ольговичу.