КРИПТА ЮЗЕФА ПІЛСУДСЬКОГО
8. Крипта під Срібною дзвіницею (пол. Krypta pod Wieżą Srebrnych Dzwonów) або Крипта Юзефа Пілсудського (пол. Krypta Józefa Piłsudskiego).
Крипта. Фото 2007 року. Джерело – https://travel.sygic.com/pl/poi/groby-krolewskie-na-wawelu-poi:10596913. Фото без змін
Фото 7 травня 2021 року. Автор – Zygmunt Put. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International, 3.0 Unported, 2.5 Generic, 2.0 Generic and 1.0 Generic license. Фото без змін
Місцезнаходження крипти. Крипта не прохідна, є восьмою в низці Королівських крипт і розташована під романською Срібною дзвіницею.
Історія крипти. Крипту збудував польський архітектор Адольф Шишко-Богуш (пол. Adolf Szyszko-Bohusz) у 1936 – 1938 рр.
Фото 2013 року. Джерело – https://dzieje.pl/wideo/cialo-pilsudskiego-od-80-lat-spoczywa-w-krypcie-pod-wieza-srebrnych-dzwonow. Фото без змін
У крипті спочиває польський військовий, державний і політичний діяч, маршал Юзеф Клеменс Пілсудський; труну перенесено сюди з Крипти св. Леонарда, де вона первісно перебувала.
У 2018 році в Крипті під Срібною дзвіницею проводилися реставраційні роботи. Проведено консервацію всіх металевих елементів декору, замінено встановлене там електричне й телетехнічне обладнання, тобто камери, сигналізацію та монітори.
Крипта на реставрації. Фото 4 квітня 2018 року. Джерело – https://www.facebook.com/KatedraWawel/photos/pcb.1306730199428684/1306730066095364/?type=3&theater. Фото без змін
Фото 4 квітня 2018 року. Джерело – https://www.facebook.com/KatedraWawel/photos/pcb.1306730199428684/1306730172762020/?type=3&theater. Фото без змін
Перед реставраційними роботами в крипті труну Юзефа Пілсудського було перенесено до вестибюля крипти, тобто до першої частини крипти, де розташований саркофаг Леха та Марії Качинських.
Труна Юзефа Пілсудського у вестибюлі крипти. Фото 29 березня 2018 року. Джерело – https://gazetakrakowska.pl/sarkofag-pilsudskiego-przeniesiony-do-krypty-lecha-i-marii-kaczynskich/ga/13051090/zd/28145224. Фото без змін
Фото 29 березня 2018 року. Джерело – https://gazetakrakowska.pl/sarkofag-pilsudskiego-przeniesiony-do-krypty-lecha-i-marii-kaczynskich/ga/13051090/zd/28145222. Фото без змін
У 2018 році труну маршала було відреставровано в реставраційній майстерні Агнешки й Томаша Тшош (пол. Agnieszka i Tomasz Trzosh) у Тихах (пол. Tychy, нині місто, адміністративний центр ґміни Тихи в Сілезькому воєводстві). «Реставрація металевого саркофага маршала Юзефа Пілсудського дала досить несподіваний результат, — зазначає професор Ян Юліуш Островський (пол. Jan Juliusz Ostrowski), директор музею «Королівський замок на Вавелі», — а саме: виявилося, що він цілком зроблений з однорідних латунних листів, які ми роками бачили в корозійному та брудному вигляді. Він справляв враження червонувато-коричневого. Після очищення цей золотавий відтінок латуні зник, і саркофаг набув свого первісного вигляду».
Фото 2018 року, труна маршала після реставрації. Джерело – https://dziennikpolski24.pl/wawel-krypta-wazow-przebadana-i-w-nowej-aranzacji/ga/13453573/zd/30856445. Фото без змін
Фото 2018 року. Джерело – https://dziennikpolski24.pl/wawel-krypta-wazow-przebadana-i-w-nowej-aranzacji/ga/13453573/zd/30856449. Фото без змін
Фото 20 жовтня 2019 року. Автор – Angloman
На стінах крипти — меморіальні дошки, а в лівому куті — бюст маршала роботи польського скульптора Константи Лящки (пол. Konstanty Laszczka).
Фото 20 жовтня 2019 року. Автор – Angloman
Крипту закриває ажурна ґратка з гербами Польщі, Литви та гербом родини Пілсудських, різновидом герба «Косцеша» (пол. Kościesza).
Герб «Косцеша». «Гербовник Польщі від Середньовіччя до XX століття». Тадеуш Гайль (пол. Tadeusz Gajl), Гданськ 2007 рік. Автор – Avalokitesvara. Ліцензія – Creative Commons Uznanie autorstwa – Na tych samych warunkach 3.0. Фото без змін
Герб Пілсудських. «Гербовник Польщі від Середньовіччя до XX століття». Тадеуш Гайль (пол. Tadeusz Gajl), Гданськ 2007 рік. Автор – Avalokitesvara. Ліцензія – Creative Commons Uznanie autorstwa – Na tych samych warunkach 3.0. Фото без змін
Труна Юзефа Клеменса Пілсудського (пол. Józef Klemens Piłsudski), нар. 05.12.1867 р. у Зулові Свенцянського повіту Віленської губернії Російської імперії (нині село Залавас (лит. Zalavas) у Швенчьонському районі Вільнюського повіту Литви) — помер 12.05.1935 р. у Палаці Бельведер у Варшаві у віці 67 років.
Фото 20 жовтня 2019 року. Автор – Angloman
Вищі державні й військові посади Юзефа Пілсудського: головнокомандувач Польської армії з 11.11.1918 р.;
міністр військових справ Польщі 17 – 22.11.1918 р.;
Начальник Польської держави — голова Польської Республіки 29.11.1918 – 14.12.1922 рр.;
начальник Генерального штабу;
перший маршал Польщі з 19.03.1920 р.;
міністр військових справ Польщі 15.05.1926 – 16.12.1930 р.;
генерал-інспектор Збройних сил Польщі 27.08.1926 – 12.05.1935 рр.;
голова Ради міністрів Польщі 02.10.1926 – 27.06.1928 рр.;
голова Ради міністрів Польщі 25.08. – 04.12.1930 року;
міністр військових справ Польщі 29.03.1931 – 12.05.1935 рр.
Польські нагороди:
Офіцерський знак «Парасоль» 1912 року;
Орден «Virtuti Militari» I, II, IV та V ступенів, нагороджений 1 січня 1920 року, 14 червня 1923 року;
Орден Білого орла, нагороджений 1921 року;
Військовий знак відзнаки «Хрест Хоробрих», нагороджений чотири рази;
Знак відзнаки «Хрест Заслуги», нагороджений чотири рази: 31 грудня 1926 року, 3 січня 1928 року, 20 січня 1929 року, 9 листопада 1931 року;
Військовий знак відзнаки «Хрест Незалежності», нагороджений 6 листопада 1930 року;
Орден «Відродження Польщі» 1 ступеня;
Хрест Заслуги військ Центральної Литви.
Іноземні нагороди:
3-й Орден Залізної корони 3-го ступеня (Австро-Угорщина), нагороджений 23 червня 1915 року;
Великий хрест ордена Почесного легіону № 25864 (Франція)) нагороджений 4 лютого 1921 року;
Військовий орден Лачплесіса I ступеня (Латвія), нагороджений 12 березня 1922 року;
Великий хрест ордена Леопольда I (Бельгія), нагороджений 7 квітня 1922 року;
Хрест Свободи I/1 та III/1 (Естонія), нагороджений 2 червня 1922 року, 29 квітня 1925 року;
Орден Михая Хороброго 1, 2 та 3 ступенів (Румунія), нагороджений 15 вересня 1922 року;
Чехословацький Військовий хрест 1918 року, нагороджений 7 жовтня 1922 року;
Орден Військових заслуг (Іспанія), нагороджений 30 листопада 1922 року;
Військова медаль (Франція), нагороджений 18 листопада 1927 року;
Орден Білої Рози Фінляндії I ступеня, нагороджений 10 грудня 1927 року;
Орден «Святий Олександр» з мечами (Болгарія), нагороджений 10 березня 1928 року;
Орден Синього Плаща (Афганістан), нагороджений 30 квітня 1928 року;
Орден Висхідного сонця 1 ступеня (Японія), нагороджений 4 липня 1928 року;
Великий хрест ордена Кароля I (Румунія), нагороджений 30 листопада 1928 року;
Великий хрест ордена заслуг (Королівство Угорщина), нагороджений 1928 року;
Орден Орлиного хреста I класу (Естонія), нагороджений 6 червня 1930 року;
Військовий орден Башти й Меча, Доблесті, Вірності та Заслуг (Португалія), нагороджений 20 грудня 1930 року;
Орден Святого Іоанна Єрусалимського (Мальтійський орден), нагороджений 1930 року;
Національний орден Південного Хреста (Бразилія), нагороджений 4 квітня 1933 р.;
Орден Зірки Карагеоргія (Королівство Югославія);
Великий хрест ордена Святих Маврикія й Лазаря I ступеня (Італія);
Великий хрест Савойського військового ордена (Італія).
Юзеф Пілсудський. Польський фотограф Вітольд Пікель (пол. Witold Pikiel). Фото між 1918 і 1935 роками. Національний музей, Кельце. Суспільне надбання. Фото без змін
Історія. Юзеф Клеменс Пілсудський — постать, чиї заслуги у справі незалежності Польщі широко визнані, але водночас він викликає багато суперечок.
Військовий історик, генерал Мариан Влодзімеж Кукель (пол. Marian Włodzimierz Kukiel) стверджував, що з 12 серпня 1920 року (під час Польсько-радянської війни, 1919 – 1921 рр.) Юзеф Пілсудський був хворий (страждав від уремії) й перебував у напівсвідомому стані, йому було важко ухвалювати рішення.
Юзеф Пілсудський — маршал Польщі. Фото 1921 року. Автор – невідомий. Центральний військовий архів, Варшава. Суспільне надбання. Фото без змін
У 1928 році стан здоров’я голови Ради міністрів Польщі Юзефа Пілсудського стрімко погіршився. У квітні 1928 року він переніс інсульт, і відтоді в нього була проблема з онімінням правої руки. Цей факт перебував у найсуворішій державній таємниці. Найімовірніше, на той час маршал уже хворів на гепатоцелюлярну карциному (в побуті «рак печінки»). Через поганий стан здоров’я 27 червня 1928 року Юзеф Пілсудський подав у відставку.
Юзеф Пілсудський у маршальському мундирі. Фото 1930 року. Суспільне надбання. Фото без змін
Автограф Юзефа Пілсудського. Суспільне надбання. Фото без змін
Проте 25 серпня 1930 року Юзеф Пілсудський знову посів пост голови Ради міністрів Польщі, але це тривало недовго.
4 грудня 1930 року Юзеф Пілсудський залишає пост голови уряду за станом здоров’я. З 15 грудня 1930 по 29 березня 1931 рр. маршал перебував на 3,5-місячному відпочинку на португальському острові Мадейра (порт. Madeira). Потай від його дружини Александри Пілсудської, уродженої Щербінської (пол. Aleksandra Piłsudska z Szczerbińskich), на Мадейрі перебувала лікарка Євгенія Левицька (пол. Eugenia Lewicka), з якою в маршала були близькі стосунки. Після повернення з Мадейри дружина зажадала від чоловіка розірвати всі стосунки з коханкою. Євгенія Левицька, принижена й зламана, 29 червня 1931 року у Варшаві вчинила самогубство. На її похороні були присутні Юзеф Пілсудський і голова Ради міністрів Польщі Александер Блажей Пристор (пол. Aleksander Błażej Prystor).
Починаючи з 1934 року стан здоров’я Юзефа Пілсудського став погіршуватися, характеризуючись частими застудами, підвищеннями температури та поганим самопочуттям. Сам маршал при цьому намагався не показувати своєї недуги.
Наприкінці 1934 — на початку 1935 року сталося загострення хвороби: так, 11 листопада 1934 року, перебуваючи на військовому параді з нагоди Дня незалежності, Юзеф Пілсудський упав, ледь не знепритомнівши, тому офіційну частину було скорочено. Інформацію про здоров’я маршала було оголошено офіційно. У січні-лютому 1935 року посилилися болі в боці й в ділянці шлунка, Юзеф Пілсудський намагався займатися самолікуванням, але це дало незначний результат.
Юзеф Пілсудський після повернення з Вільнюса. Варшава, 21 березня 1935 року. Фотограф Ян Бінк (пол. Jan Bink). Останнє прижиттєве фото маршала. Суспільне надбання. Фото без змін
Консиліум лікарів запросив із Відня австрійського терапевта професора Карела Фредеріка Венкебаха (пол. Karel Frederik Wenckebach). Він літаком прибув до Варшави навесні 1935 року. Професор діагностував злоякісне новоутворення печінки (згідно з деякими дослідженнями, третинний сифіліс – https://www.czasbochenski.pl/portal/historia-dla-ciebie/kila-czy-ta-choroba-zabila-pilsudskiego-specjalisci-nie-maja-watpliwosci/20256/). 25 квітня Карел Венкебах відміряв смертельно хворому Юзефу Пілсудському лише кілька тижнів життя (як і раніше його особистий лікар, полковник Марцін Войчинський (пол. Marcin Woyczyński), який залишив цю посаду в квітні 1935 року).
Крім професора Карела Венкебаха, медичне обслуговування маршала здійснювала постійна медична комісія з польських лікарів: доктор Антоній Стефановський (пол. Antoni Stefanowski), генерал Станіслав Рупперт (пол. Stanisław Rouppert) (керівник), підполковник Стефан Анджей Мозоловський (пол. Stefan Andrzej Mozołowski), полковник Генрик Чанчара (пол. Henryk Cianciara) і майор Феліціан Туканович (пол. Felicjan Tukanowicz).
Міністр закордонних справ Польщі Юзеф Бек (пол. Józef Beck) був останньою офіційною особою, з якою Юзеф Пілсудський обговорював державні справи. 29 квітня 1935 року маршал запросив його й розмовляв з ним протягом сорока хвилин.
Ад’ютант Юзефа Пілсудського Мечислав Богдан Лепецький (пол. Mieczyslaw Bohdan Lepecki) вів докладний щоденник, завдяки чому збереглися свідчення про останні дні маршала. Наведу уривки з цього щоденника, починаючи з 4 травня 1935 року, роблячи акцент на здоров’ї та духовному стані маршала.
4 травня 1935 року. «Маршал уже самостійно не вставав з ліжка — цілком утратив сили. Насилу навіть утримував у руках ложку» … «з його тремтячої руки випала склянка». Цього дня Юзеф Пілсудський висловив бажання переїхати до Бельведерського палацу, до цього він жив у будівлі Генерального інспекторату Збройних сил Польщі. Як констатував Мечислав Лепецький, це бажання означало: «Хочу померти в Бельведері».
Подальший текст щоденника говорить про багато чого: «У вечірніх сутінках до чорного входу під’їхала санітарна карета… Я зайшов до Маршала й повідомив, що за хвилину ми переїжджаємо до Бельведера. Маршал мовчки кивнув головою, але навіть не поцікавився, як це виглядатиме… Ми принесли ноші — звичайні солдатські ноші. Я дуже боявся дивитися на Маршала. Адже ноші, це наочне свідчення його фізичного виснаження, мали погано вплинути на хворого… Маршал не розсердився, не вигнав нас, а навпаки, повів бровами й усміхнувся. При цьому вказав рухом голови на ноші:
– Добре, добре, тільки викурю цигарку.
Я подав йому «Маршалківську», яку готували спеціально для нього. Він курив спокійно, мовчки. Якби не надзвичайно схудле обличчя, блідість і згаслий погляд, я міг би потішити себе, що Маршал залишається таким, як кілька місяців тому, — здоровим…
Ми, ад’ютанти й лікарі, підняли з ліжка майже нерухомого Маршала й поклали його на ноші. Старанно вкрили його хутряним пледом. Маршал увесь час мовчав і постійно зберігав ніби здивований вираз обличчя. Лише раз тихенько охнув, але й тоді не опустив підняті до чола брови.
Ніхто не бачив цього трагічного переселення, і лише ми були його єдиними свідками. Кожен із нас усе ще старався тримати в таємниці хворобу маршала Пілсудського, як про це нам було наказано раніше, — раз і назавжди. Тому ми не зупинялися перед фронтоном Палацу, де завжди крутилися слуги, жандарми та багато цивільних осіб, а через бічні ворота, якими раніше не користувалися, під’їхали до тильного боку Палацу, з боку парку, під самі двері Кутової кімнати. Туди ми внесли Маршала й поклали його на ліжко…
Стан Маршала залишався тяжким, і лише двічі спостерігалося деяке поліпшення. Проте це були лише ілюзії. Великого болю Маршал не відчував, і це було нашою єдиною втіхою…»
10 травня 1935 року. Зі щоденника: Маршал почав упадати в напівнепритомний стан, то комусь погрожував, то на когось кричав, гнівався, то його знову охоплювала жалість. «Бідний Зюк, Зючек…» (так Пілсудський називав себе), — повторював він…, ми знали, що для нього не смерть була страшною, а стан безсилля…» Увечері за запрошенням Юзефа Пілсудського його відвідав міністр закордонних справ Польщі Юзеф Бек «у синівських почуттях і прив’язаності якого Маршал був абсолютно впевнений». Розмова йшла про відвідування Варшави міністром закордонних справ Франції П’єром Жаном Марі Лавалем (фр. Pierre Jean Marie Laval), який згодом мав відвідати Москву. Як помітив Мечислав Лепецький, Юзеф Пілсудський: «старався говорити вільно, силкувався навіть видушити з себе усмішку, але я бачив, як у нього тремтіли губи».
«Ніч з 10 на 11 травня була важкою. Заспокійливий сон не з’являвся. Маршал постійно прокидався, марив, говорив підвищеним тоном, то кликав ад’ютантів, то знову виганяв їх, хотів пити, а отримавши напій, не хотів його навіть пригубити; то просив посадити його в лікарняний візок, то знову покласти в ліжко, скаржився на незручні подушки й знову починав страшенно сердитися на щось, про що ми не могли здогадатися…».
11 травня 1935 року в Юзефа Пілсудського сталася шлункова кровотеча, яка послабила його серце.
11 травня 1935 року. «Маршал лежав на візку. Був набагато спокійніший, ніж уночі та вранці. Лише вдень він виглядав ще змарнілішим, і це гнітило». Цього дня Юзефа Пілсудського відвідав генерал Болеслав Ігнацій Флоріан Венява-Длугошовський (пол. Bolesław Ignacy Florian Wieniawa-Długoszowski). Як описує це відвідування Мечислав Лепецький: «Я, щодня спостерігаючи прогресуючу хворобу, менше відчував зміни, але людина, яка не бачила Маршала майже два місяці, мала бути вражена. Ніколи не забуду виразу розпачу в очах бідного генерала». Розмова між ними знову торкнулася французького міністра закордонних справ П’єра Лаваля. «Маршал лежав нерухомо й лише час від часу усміхався. У якийсь момент його голова з’їхала вбік. Я підняв подушку, поправив на ній голову. Маршал подивився на мене й сказав:
– Дорога дитино…
Це були останні слова, з якими до мене звернувся Маршал Пілсудський».
Згідно з офіційною інформацією, маршал Юзеф Клеменс Пілсудський помер 12 травня 1935 року о 20 годині 45 хвилин від гепатоцелюлярної карциноми (раку печінки) — матеріали говорять про рак шлунка з метастазами в печінці. На момент його смерті з ним перебували ксьондз Владислав Еміль Корніловіч (пол. Władysław Emil Korniłowicz), який звершив останній обряд біля вмираючого, і лікар-підполковник Стефан Анджей Мозоловський, який склав свідоцтво про смерть.
Посмертне фото Юзефа Пілсудського, 1935 рік. Автор – невідомий. Альбом, присвячений похоронам Юзефа Пілсудського у Варшаві та Кракові. Суспільне надбання. Фото без змін
Польський скульптор Ян Щепковський (пол. Jan Szczepkowski) зняв посмертну маску Юзефа Пілсудського.
Посмертна маска Юзефа Пілсудського. 1935 рік. Фото 2013 року. Автор – Mathiasrex Maciej Szczepańczyk. Ліцензія – Creative Commons Uznanie autorstwa – Na tych samych warunkach 3.0. Фото без змін
13 травня 1935 року лікар-майор Віктор Каліцінський (пол. Wiktor Kaliciński) і лікар Юзеф Ласковський (пол. Józef Laskowski) провели розтин тіла маршала, було вилучено мозок і серце. Вони ж працювали над консервацією та бальзамуванням (муміфікацією) тіла. Мозок маршала досліджували в Польському інституті досліджень мозку у Вільно (пол. Polski Instytut Badań Mózgu w Wilnie). Примітка. У 1922 – 1939 рр. Вільно (нині Вільнюс) входило до складу Польської держави як адміністративний центр Віленського воєводства. Після завершення першого етапу досліджень 1938 року було опубліковано монографію «Мозок Юзефа Пілсудського» (пол. Mózg Józefa Piłsudskiego). Проведенню подальших досліджень завадили смерть їхнього керівника, польського професора Максиміліана Розе (пол. Maksymilian Rose) 30 листопада 1937 року й початок Другої світової війни, під час якої мозок Юзефа Пілсудського було втрачено. Були втрачені не лише мозок, а й усі зліпки та оригінальні фотопластинки.
Дорсальна поверхня мозку Юзефа Пілсудського. Фото 1938 року. Автор – Максиміліан Розе. Суспільне надбання. Фото без змін
У зв’язку зі смертю маршала Юзефа Пілсудського було оголошено національну жалобу тривалістю кілька днів. Похорон маршала проходив з 13 по 18 травня 1935 року й перетворився на маніфестацію національної єдності. 13 і 14 травня труна була виставлена у Бельведерському палаці. Труна маршала була виготовлена зі срібла за проєктом польського професора Войцеха Ястшембовського (пол. Wojciech Jastrzębowski). Поруч із труною перебувала урна із серцем маршала, маршальська булава й маршальська шабля.
15 травня труну перевезли до Костелу св. Іоанна Хрестителя й помістили в головній наві для прощальної церемонії. 16 травня папську месу звершив Військовий вікарій Польщі генерал дивізії єпископ Юзеф Фелікс Гавліна (пол. Józef Feliks Gawlinа), а 17 травня поминальну месу — архієпископ Варшавський, кардинал Александр Каковський герба «Косцеша» (пол. Aleksander Kakowski herbu Kościesza). Потім труну залізницею було відправлено до Кракова.
18 травня о 8 годині 30 хвилин траурний потяг із трункою Юзефа Пілсудського прибув до Кракова і був виставлений у Маріацькому костелі. О 10:40 почалася Меса, яку звершив архієпископ Краківський кардинал Адам Стефан Станіслав Боніфацій Юзеф Сапега герба «Ліс» (пол. Adam Stefan Stanisław Bonfatiusz Józef Sapieha herbu Lis).
Похоронна процесія вулицями Кракова. Фото 18 травня 1935 року. Автор – невідомий. Альбом, присвячений похоронам Юзефа Пілсудського у Варшаві та Кракові. Суспільне надбання. Фото без змін
Генерали несуть труну до Крипти св. Леонарда, 18 травня 1935 року. Автор – невідомий. Альбом, присвячений похоронам Юзефа Пілсудського у Варшаві та Кракові. Суспільне надбання. Фото без змін
Похорон закінчився близько 14 години 18 травня в костелі на Вавелі. Труну зі скляними віконцями було встановлено в Крипті св. Леонарда. Загальна кількість присутніх на похоронній церемонії становила 250 000 осіб.
Пані Александра Пілсудська біля труни чоловіка. Фото 18 травня 1935 року. Джерело – Національний цифровий архів (пол. Narodowe Archiwa Cyfrowe). Суспільне надбання. Фото без змін
Труна Юзефа Пілсудського зі скляними віконцями в Крипті св. Леонарда. Фото травня 1935 року. Суспільне надбання. Фото без змін
Фото травня 1935 року. Джерело – https://twitter.com/chochlinska. Суспільне надбання. Фото без змін
Згідно із заповітом Юзефа Пілсудського в його труну було поміщено глиняну урну із землею з могили його матері Марії Пілсудської, уродженої Більович (пол. Marii Piłsudskiej z Bilewiczów).
Ксерокопія заповіту Юзефа Пілсудського від 5 травня 1935 року. Інститут Юзефа Пілсудського в Америці, Нью-Йорк (США). Суспільне надбання. Фото без змін
Скляна труна Юзефа Пілсудського в Крипті св. Леонарда. Фото 1936 року. Джерело – https://dzieje.pl/tag/krypta-sw-leonarda. Суспільне надбання. Фото без змін
Металева труна маршала Юзефа Пілсудського в Крипті св. Леонарда (залишили лише невелике віконце, яке нині закрите). Джерело – https://twitter.com/elesef1/status/1262373131697651712. Суспільне надбання. Фото без змін
У ніч з 23 на 24 червня 1937 року металева труна Юзефа Пілсудського за наказом архієпископа Адама Стефана Станіслава Боніфація Юзефа Сапеги була перенесена з Крипти св. Леонарда до Крипти під Срібною дзвіницею. Відповідний протокол підписав парафіяльний ксьондз костелу Станіслав Домасик (пол. Stanisław Domasik). Це рішення викликало гострий конфлікт між архієпископом і світською владою, відомий як Вавельський конфлікт.
Передісторія конфлікту. У 1916 році ще, будучи єпископом Краківським, Адам Стефан Станіслав Боніфацій Юзеф Сапега відмовив тоді ще польському піаністові й громадському діячеві Ігнацію Яну Падеревському (пол. Ignacy Jan Paderewski, у майбутньому прем’єр-міністр Польщі) поховати польського письменника Генрика Адама Александера Піуса Сенкевича (пол. Henryk Adam Aleksander Pius Sienkiewicz) у костелі на Вавелі. У 1927 році Адам Сапега домовився з прем’єр-міністром Юзефом Пілсудським, що останнім, хто буде похований у Королівських криптах, буде поет Юліуш Словацький, прах якого того ж року було перевезено з Парижа до Кракова. Після смерті маршала Юзефа Пілсудського, уже як архієпископ, Адам Сапега погодився тимчасово помістити труну маршала в Крипті св. Леонарда до підготовки окремої Крипти під Срібною дзвіницею. Труна з тілом маршала стала місцем паломництва. Коли через два роки Крипта під Срібною дзвіницею була готова, світська влада вирішила залишити труну в Крипті св. Леонарда. Однак архієпископ Адам Сапега не відмовився від думки перенести труну до підготовленої крипти. У листі, надісланому 17 червня 1937 року, він повідомив голову Виконавчого відділу Верховного комітету пам’яті маршала Юзефа Пілсудського (пол. Naczelny Komitet Uczczenia Pamięci Marszałka Józefa Piłsudskiego) генерала Болеслава Ігнація Флоріана Венява-Длугошовського (пол. Bolesław Ignacy Florian Wieniawa-Długoszowski) про рішення перенести труну, але генерал виступив проти цього рішення архієпископа. Не погодилися з діями архієпископа й члени Виконавчого відділу Верховного комітету пам’яті маршала Юзефа Пілсудського та президент Польщі Ігнацій Мосціцький (пол. Ignacy Mościcki).
Уже після перенесення труни маршала, 24 червня 1937 року архієпископ Адам Сапега направив президентові Польщі Ігнацію Мосціцькому лист із обґрунтуванням рішення про перенесення труни. Уряд демонстративно подав у відставку. Архієпископа звинуватили в порушенні культу маршала й образі Президента країни. Під тиском громадськості архієпископ вирішив роз’яснити свою позицію та вибачитися перед Президентом за невиконання його бажання. Конфлікт ущух після засідання Сейму, на якому було оголошено, що архієпископ Краківський 11 липня 1937 року приніс дипломатичні вибачення Президентові, однак Адам Сапега свого рішення про перенесення труни не змінив.
У червні 1938 року було оголошено конкурс на проєкт саркофага для маршала Юзефа Пілсудського, внаслідок якого перемогла ідея польського скульптора Яна Щепковського, але він не встиг здійснити задумане до початку Другої світової війни 1939 року.
Фото 20 жовтня 2019 року. Автор – Angloman
16 січня 2020 року рішенням президії Інституту національної пам’яті (пол. Instytut Pamięci Narodowej) на прохання Президії Союзу польських ветеранів Республіки Польща та колишніх політв’язнів у Новому Тарзі (пол. Związku Kombatantów RP i Byłych Więźniów Politycznych w Nowym Targu) місце спочинку Юзефа Пілсудського внесено до реєстру IPN могил ветеранів боротьби за свободу і незалежність Польщі під реєстраційним номером 332.
Поховання серця маршала Юзефа Пілсудського на Цвинтарі Росса (пол. Cmentarz Na Rossie) у Вільно (нині Вільнюс, столиця Литви). Останньою волею Юзефа Пілсудського було перенесення до Польщі праху його матері. Марія Пілсудська, уроджена Більович (пол. Marii Piłsudskiej z Bilewiczów), померла 1 вересня 1884 року й була похована біля місцевого костелу в Сугінті (пол. Suginta) в Литві. Наприкінці травня 1935 року в ході дипломатичних консультацій уряд Литовської Республіки дав згоду на проведення ексгумації останків Марії Пілсудської. 1 червня 1935 року між 9.30 і 11.30 годинами її останки були ексгумовані й поміщені в ту саму металеву труну, в якій тіло її сина перевозилося з Варшави до Кракова. Труну було тимчасово поміщено в каплицю Костелу св. Терези у Вільно (пол. Kościoł św. Teresy w Wilnie). У стіні костелу було замуровано й урну із серцем маршала. Примітка. У 1922 – 1939 рр. Вільно входило до складу Польської держави як адміністративний центр Віленського воєводства.
Урна із серцем Юзефа Пілсудського та труна з останками його матері в Костелі св. Терези у Вільно. Фото червня 1935 року. Суспільне надбання. Фото без змін
Уряд Польщі ухвалив рішення про створення на Цвинтарі Росса у Вільно серед солдатських могил меморіалу Пілсудських, роботи почалися 1935 року, у них брало участь 1500 робітників, що працювали в три зміни.
У першу річницю смерті Юзефа Пілсудського, 12 травня 1936 року, труну його матері було урочисто встановлено в склепі на Цвинтарі Росса, поруч із нею встановлено й урну із серцем Юзефа Пілсудського. Наступного дня гробницю було замуровано.
Урна із серцем Юзефа Пілсудського. Автор фотографії невідомий. Фото 12 травня 1935 року. Суспільне надбання. Фото без змін
Листівка. Вільно, Цвинтар Росса, 1937 рік. Автор – невідомий. Суспільне надбання. Фото без змін
Гробницю вінчає плита з чорного 19-тонного гранітного блока з Брониславки у Волинському воєводстві (пол. Bronisławka, нині село в ґміні Грабовець Замойського повіту Люблінського воєводства). Плиту обробив і відполірував польський скульптор Болеслав Синевський (пол. Bolesław Sypniewski) на Скульптурно-каменярному заводі Сипневських (пол. Zakładzie Rzeźbiarsko-Kamieniarskim Sypniewski) у Варшаві. На плиті напис: «Matka i serce syna» («Мати і серце сина»).
Надгробок на Цвинтарі Росса. Фото 21 серпня 2010 року. Автор – Albertus teolog. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International, 3.0 Unported, 2.5 Generic, 2.0 Generic and 1.0 Generic license. Фото без змін
Згідно із заповітом Юзефа Пілсудського, на надгробку вирізьблено вірші польського поета і драматурга Юліуша Словацького (пол. Juliusz Słowacki); з поеми «Вацлав» (пол. Waclaw) — угорі та поеми «Беньовський» (пол. Beniowski) — унизу:
Ty wiesz, że dumni nieszczęściem nie mogą
Za innych śladem iść tą samą drogą.
MATKA I SERCE SYNA
Kto mogąc wybrać, wybrał zamiast domu
Gniazdo na skałach orła, niechaj umie
Spać, gdy źrenice czerwone od gromu
I słychać jęk szatanów w sosen szumie
Tak żyłem.
Надгробок на Цвинтарі Росса. Фото 18 липня 2005 року. Автор – Marek Dziwior. Ліцензія – Creative Commons Uznanie autorstwa – Na tych samych warunkach 3.0. Фото без змін
Мундир Юзефа Пілсудського, викрійка 1919 року. Національний музей, Краків. Фото 13 вересня 2008 року. Автор – Dariusz.Biegacz. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International, 3.0 Unported, 2.5 Generic, 2.0 Generic and 1.0 Generic license. Фото без змін