СПИСОК КНЯЗІВ РУСІ (УКРАЇНИ) ТА ЧЛЕНІВ ЇХНІХ РОДИН

ПОЧИНАЮЧИ З НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО 1470 РОКУ

Україна (укр. Україна), держава розташована в південно-східній частині Європи, у межах Східноєвропейської рівнини.

Прапор і герб України. Суспільне надбання. Фото без змін

Для початку одразу хочу уточнити, що до складу давньої держави — Русь (Руська земля) входили:

– на території сучасної України землі: Київщина (укр. Київщина), Чернігівщина (укр. Чернігівщина), Новгород-Сіверщина (укр. Новгород-Сіверщина), Переяславщина (укр. Переяславщина), Галичина (укр. Галичина) та Волинь (укр. Волинь), які є складовими української історії;

– на території сучасної Білорусі землі: Полоцька (білор. Полацкая) та Турово-Пінська (білор. Турава-Пінская), які є невіддільною частиною історії Білорусі;

– на північно-західних територіях нинішньої Російської Федерації землі: Новгородська, Смоленська, Муромо-Рязанська та окраїнна Ростово-Суздальсько-Володимирська, там, де згодом з’явилося місто Москва, становлять російську історію.

Після монгольської навали кінця 1230-х – 1240-х рр. сформувалися західноруські землі з основними князівствами: Київським, Чернігівським, Новгород-Сіверським, Галицько-Волинським, Полоцьким, Мінським, Друцьким, Ізяславським, Віленським, Вітебським, Туровським і Пінським

та східноруські землі з основними князівствами: Смоленським, Володимирським, Муромським, Рязанським, Ростовським, Ярославським, Тверським, Нижньогородсько-Суздальським.

Протягом XIV – XVI ст. західноруські землі опинилися під владою Великого князівства Литовського та Королівства Польща під назвами — Руське королівство та Велике князівство Руське. Ці землі стають колискою українського й білоруського народів.

Східноруські землі стають основою для створення Московської держави (у західних джерелах — Московія (лат. Moscovia)). Унаслідок загарбницьких воєн і розширення території на схід у 1721 році з’явилася держава, що взяла собі назву — Російська імперія (нині Російська Федерація), населена росіянами, а не руськими. Московія здійснює своєрідний ребрендинг своєї назви на грецьку транскрипцію Русі — Ρωσία (Росія).

Тож, росіяни, не ображайтеся, але поняття (терміни) — Русь, рус, русин, руський — більше асоціюються з Україною та Білоруссю й менше з Росією (Московією).

У літописах і хроніках — Київських, Новгородських, Володимирських, Московських Русей — НЕМАЄ, це вигадка істориків для визначення періоду часу. У літописах трапляються такі назви: Червона Русь (на заході сучасної України та південному сході сучасної Польщі), Чорна Русь (Верхнє Понімання) та Біла Русь (північно-західні руські землі).

Щодо термінів — Мала Русь і Велика Русь, це калька, узята з церковного адміністративного визначення візантійців. Зрештою назви «Велика Русь» і «Мала Русь» вийшли на офіційний рівень — у 1361 році, коли патріарх Константинопольський заснував дві Київські митрополії, але зазвичай обидві не мали постійного місцеперебування в Києві. Одна була в «Малій Русі», із центром в одному з головних політичних і культурних центрів Великого князівства Литовського — Новгородку (нині місто Новогрудок (білор. Навагрудак) у Гродненській області Білорусі), інша — у «Великій Русі», із фактичним центром у Москві, яка тоді перебувала під монгольсько-ординським пануванням.

Походження епітетів Мала й Велика та їхнє протиставлення традиційно пов’язане з розмежуванням територій відповідно первісного й пізнішого розселення: назви країн і народів із компонентом «великий» зазвичай належать до області вторинної колонізації, а не до метрополії (давньогрец. μήτηρ «мати» + πόλις «місто»; μητρόπολις буквально «материнське місто»). Так і в руських літописах Київ названо «матір’ю міст руських».

Таким самим прикладом можуть слугувати: Давня Греція — Еллада (давньогрец. Ἑλλάς), південь Балканського півострова з прилеглими зі сходу островами, та Велика Греція (давньогрец. Μεγάλη Ἑλλάς) — колонії Еллади в Середземномор’ї. Така сама тенденція спостерігається й у Польщі: Мала Польща (польськ. Małopolska) з Краковом — це основа всіх польських земель, а Велика Польща (польськ. Wielkopolska) — це землі, поступово приєднані до Польської держави. Тобто до малої основи приєднуються всі інші землі.

ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ РОЗДУМІВ. Напис-графіто Володимира на стіні Софійського собору в Києві: «Господи, помози рабу своєму Володимиру на многая лєта и прощення гриха на суди».

Промальовка напису-графіто в Софійському соборі українського дослідника В’ячеслава Васильовича Корнієнка. Сайт – Софійський музей. Фото без змін

Привертає увагу написання імені: Володимир. Прикладів суто українських граматичних ознак графіті XI – XIII ст. чимало. Наприклад, дієслова минулого часу із закінченням на «в» — ходив, писав, молив; дієслова із закінченням на «ти» — писати, долучити; закінчення «у» в родовому відмінку однини слів чоловічого роду — спору; закінчення «-ові», «-єві» в давальному відмінку, м’яке «ц» наприкінці слів — чернець, Валерця. Історик В’ячеслав Корнієнко констатує, що за часів Київської Русі вже існувала староукраїнська мова. Це доводять графіті на стінах Софійського собору та лексика давніх мовних пам’яток. У них є багато прикладів суто української побудови слів.