САРКОФАГ БАРБАРИ ЗАПОЛЬЯЇ
1. Саркофаг Барбари Запольяї (пол. Sarkofag królowej Barbary Zapolyai), 1-ша дружина короля Сигізмунда I «Старого», померла 2 жовтня 1515 року в Кракові від породільної гарячки у віці 20 або 25 років.
Місцезнаходження саркофага. Нині саркофаг розташований у Сигізмундівській крипті.
Історія. Барбара походила з угорського знатного роду Запольяї. Вона була дочкою магната й воєводи Іштвана Запольяї та Ядвіги Цешинської, дочки князя Пржемислава II Цешинського із Сілезії з династії П’ястів.
Герб роду Барбари Запольяї. Автор – Madboy74. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International, 3.0 Unported, 2.5 Generic, 2.0 Generic and 1.0 Generic license. Фото без змін
Шлюб Барбари з королем Сигізмундом I був наслідком багаторічних політичних інтриг і дій, пов’язаних як із внутрішньою політикою в Угорщині (небажанням угорського дворянства посилення в їхній країні впливу Габсбургів), так і в Польщі (протистояння її з Московією та Тевтонським орденом). Попри велику різницю у віці й політичне підґрунтя цього шлюбу, сімейне життя Сигізмунда й Барбари минало цілком вдало. Король вельми люб’язно ставився до дружини — перебуваючи багаторазово в роз’їздах у тих випадках, коли Барбара не могла його супроводжувати, він писав їй, постійно дбаючи про стан здоров’я дружини; збереглося 20 листів Сигізмунда до Барбари. Сучасники також свідчать про м’який, співчутливий характер королеви, її побожність. Вона практично не брала участі в політичному житті Польщі.
Барбара Запольяї. Джерело – Децій Йодокус Людовік (лат. Decius Iodocus Ludovicus (Jodok Decjusz)), «Про старожитності поляків». Книга I. «Про родину Ягеллонів». Краків, 1521 рік (лат. De vetustatibus Polonorum liber I. De Jagellonum familia, Kraków 1521). Суспільне надбання. Фото без змін
1 липня 1515 року після других пологів королева Барбара Запольяї тяжко захворіла. Лікуванням переважно займався придворний лікар короля Леонард Пічіховський (пол. Leonard Pieczychowski), який здобув освіту в Болоньї. Попри зусилля лікаря, королева не одужувала. Вона була прикута до ліжка з початку липня до кінця вересня 1515 року. Барбара страждала від частих болісних нападів, які згодом назвали пароксизмами (пол. paroksyzmami). Наприкінці вересня 1515 року стан королеви помітно покращився, попри ще повторювані помірні пароксизми, але ввечері 30 вересня в королеви стався сильний напад, який, свідок її страждань, польський латиномовний поет, канцлер королеви Анджей Кжицький герба «Котвич» (пол. Andrzej Krzycki herbu Kotwicz), описав у своєму листуванні як апоплексичний удар.
2 жовтня 1515 року на світанку, при сильному болю й невимовній агонії, королева померла на руках Анджея Кжицького за присутності зневіреного чоловіка.
Як бачимо, Барбара Запольяї померла через три місяці після пологів. Раптове поліпшення її стану наприкінці вересня було тимчасовим, за ним настало різке погіршення її стану в поєднанні з частішими нападами. Симптоми вказують на високу ймовірність перинатального зараження. Стрес, пов’язаний із тривалою розлукою з чоловіком, який виїхав із Кракова на початку березня й повернувся до столиці лише наприкінці серпня, міг відіграти велику роль у погіршенні стану королеви після пологів. Крім того, у цей період у Кракові спостерігалося зростання кількості інфекційних захворювань.
Мистецтвознавиця й музеологиня Інга Платовська-Сапетова (пол. Inga Platowska-Sapetowa, померла 2019 року) висунула гіпотезу, що можливою причиною смерті королеви Барбари був залишений у її тілі фрагмент плацентарної тканини. Це призвело до посилення патологічних змін, які спричинили смерть молодої жінки внаслідок прогресуючого запального процесу статевих шляхів, із пригніченням якого ліки не впоралися.
18 жовтня 1515 року королева Барбара була похована в Капелі Вознесіння Пресвятої Діви Марії (пол. Kaplicy Wniebowstąpienia Najświętszej Marii Panny, нині на цьому місці Сигізмундівська капела) в костелі на Вавелі. На похорон приїхала її мати Ядвіга Цешинська із синами.
Останки королеви, імовірно, спочивали в капелі лише до 1517 року, коли її чоловік-вдівець Сигізмунд І ухвалив рішення збудувати на цьому місці нову капелу як усипальницю для своєї родини, яка отримала назву — Сигізмундівська капела. На час будівництва труну з тілом Барбари було тимчасово перенесено в невідоме місце.
13 червня 1533 року за розпорядженням Сигізмунда I «Старого» останки Барбари було перепоховано в спеціально збудованій крипті під Сигізмундівською капелою, згодом крипту названо ім’ям короля — Крипта Сигізмунда «Старого». Спочатку Барбару збиралися поховати в спільному саркофазі з її чоловіком. Проте її останки було поміщено в інший саркофаг простої форми разом з останками її 4-річної дочки Анни Ягеллонки, яка померла 8 травня 1520 року в Кракові й була похована 25 травня 1520 року в костелі на Вавелі.
Після похорону чоловіка 1548 року в Крипті Сигізмунда «Старого» саркофаг Барбари з останками матері та її дочки було перенесено до Сигізмундівської крипти.
У 1632 році з ініціативи й коштом короля Сигізмунда III Вази проведено першу реставрацію саркофага королеви Барбари.
«Sarkofag królowej Barbary Zapolyi, pirewszej żony Zygmunta I». Малюнок 1817 року. Польський художник і графік Міхал Стахович (пол. Michał Stachowicz). Джерело – https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Barbara_Zapolya_1817_Stachowicz.png. Суспільне надбання. Фото без змін
У 1840 році коштом імператора Австрії Фердинанда I (нім. Ferdinand I) Габсбурга проведено другу реставрацію пошкодженого саркофага королеви Барбари.
У 1874 році проведено чергову реставрацію саркофага, поєднану з оглядом та інвентаризацією його вмісту. Виявлено, що поховання Барбари було розкрито за невідомих обставин. У саркофазі перебувала частково пошкоджена зовнішня олов’яна труна, яка була заповнена змішаними людськими кістками, щебенем і цеглою. На перевернутій кришці внутрішньої дерев’яної труни були знайдені череп і кістки, а також предмети похоронного інвентарю поховання королеви. Барбара Запольяї була похована в оксамитових і атласних шатах, фрагменти яких добре збереглися. Також було виявлено текстильну китицю. На волоссі королеви була сіра шовкова сіточка-шапочка.
На початку XX століття саркофаг Барбари перебував у Крипті Ваза біля південної стіни.
У дальній частині Сигізмундівської крипти, за напівзруйнованою романською стіною, ліворуч — саркофаг Барбари Запольяї. Фото 2012 року. Джерело – https://gorskiewedrowki.blogspot.com/2012/10/droga-krolewska-cz6-wawel.html. Фото змінено
Джерело – http://www.royaltombs.dk/lithuania.html. Фото без змін
У 2017 році саркофаг королеви Барбари було відреставровано в реставраційній майстерні Агнешки й Томаша Тшош (пол. Agnieszka i Tomasz Trzosh) у Тихах (пол. Tychy, нині місто, адміністративний центр ґміни Тихи в Сілезькому воєводстві). Саркофаг повернуто до крипти 14 грудня 2017 року й установлено перед напівзруйнованою романською стіною.
Саркофаг Барбари Запольяї перед напівзруйнованою романською стіною. Джерело – http://www.poczet.com/foto/groby4.htm. Фото без змін
Ліворуч — саркофаг Барбари Запольяї. Фото 14 грудня 2017 року. Джерело – https://www.facebook.com/KatedraWawel/photos/pcb.1213151515453220/1213151262119912/?type=3&theater. Фото без змін
В експозиції Олеського замку в Україні розташована унікальна пам’ятка XVI століття — погруддя невідомої жінки невідомого скульптора XVI століття, з білого мармуру із залишками позолоти й поліхромії. Розміри — 55,5 х 51 см.
Примітка. Олеський замок (пол. Zamek w Olesku) нині поблизу селища міського типу Олесько у Золочівському районі Львівської області України, пам’ятка архітектури XIV – XVII ст. У 1965 році руїни Олеського замку почали облаштовувати співробітники Львівської картинної галереї (нині Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького). З 21 грудня 1975 року в Олеському замку діє експозиція Львівської картинної галереї. В експозиції замку-музею виставлено твори мистецтва XIII – XIX ст.: живопис, скульптура, ікони.
До Олеського замку зі Львівської картинної галереї було також передано й мармурове погруддя XVI століття.
Мармурове погруддя в 3-й залі Олеського замку. Фото 19 травня 2007 року. Автор – Asta. Суспільне надбання. Фото без змін
Автор – facebook.com. Фото без змін
Погруддя розміщене на квадратній підставці, на якій з лицьового боку вигравіруваний у техніці низького рельєфу герб Радзивіллів — «Труби» (пол. Trąby). У зв’язку з цим погруддя тривалий час приписували королеві Барбарі Радзивілл, 2-й дружині короля Сигізмунда II Августа.
Герб «Труби». «Гербовник Польщі від Середньовіччя до XX століття». Тадеуш Гайль (пол. Tadeusz Gajl), Гданськ 2007 рік. Автор – Avalokitesvara. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
Нині думка схиляється на користь Барбари Запольяї. Але питання залишається спірним.
Відомо, що у 2-й половині XIX століття погруддя перебувало у Львові, місто входило до складу Австро-Угорщини (укр. Львів, нині місто, адміністративний центр Львівської області України), в приватній колекції польського історика Владислава Лозінського (пол. Władysław Łoziński, помер 25 травня 1913 року у Львові). У 1897 році він опублікував це погруддя у своєму каталозі. Пізніше погруддя було представлене В. Верещагіним в альбомі «Старый Львовъ» (Петроград). У 1914 році палац і колекцію творів мистецтва Владислава Лозінського було придбано містом, і вони донині є власністю Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького.
Погруддя виготовлено в ренесансних традиціях: воно стоїть на підставці, де чітко видно герб Радзивіллів — «Труби». Молода жінка представлена в урочистому костюмі з горностаєвою мантією, подвійна нитка перлів прикрашає шию, волосся згідно з ренесансною модою закрите ажурною італійською сіточкою. Її аристократичну голівку вінчає корона Ягеллонів; у вухах — дорогі сережки-підвіски. Очевидно, первісно погруддя було поліхромним і прикрашеним позолотою.
Фото 19 серпня 2021 року. Автор – Angloman
Скульптор детально й професійно опрацював тонкі риси обличчя жінки, підкреслюючи виразні очі з чіткими повіками, акуратний ніс із тремтливими ніздрями, маленькі губи, нижній овал видовженого обличчя. Відчувається, що автор прагнув створити правдивий жіночий образ.
Портретне зображення виконане згідно з ренесансно-європейськими канонами: детально опрацьовано риси обличчя, складки одягу, прикраси. З такою самою увагою скульптор ставився і до декоративного боку портрета, наприклад, ажурну сіточку, яка прикриває волосся жінки, можна сміливо назвати шедевром різьбярського мистецтва, настільки професійно й водночас філігранно виконано цю жіночу прикрасу. Те саме стосується і корони, парадні сережки-підвіски вражають ювелірною майстерністю. Лише скульптури періоду Відродження дбали про цілісність образу, вони прагнули в сукупності передати внутрішній стан моделі з її зовнішнім виглядом, який водночас підкреслював її високий соціальний статус.
У 1974 році за результатами техніко-технологічного аналізу кристалів мармуру, який проводили фахівці реставраційних центрів Москви (Науково-реставраційна майстерня імені академіка І.Е. Грабаря) і Ленінграда (Ермітаж), було встановлено, що мармур, з якого виготовлено погруддя, належить до XVI століття.
З 4 липня по 28 жовтня 2012 року у Вільнюській картинній галереї проходила міжнародна виставка «Портрети великих князів і вельмож Великого князівства Литовського з українських музеїв». На ній було представлено 86 портретів, створених у XVI – XIX ст. місцевими, а також іноземними майстрами. В організації виставки брали участь п’ять музеїв: Національний музей «Палац Великих князів Литовських», Литовський художній музей, Львівська національна галерея мистецтв, Львівський історичний музей і Волинський краєзнавчий музей.
У виставковому каталозі було опубліковано й вищезгадане погруддя.
Фото з оригіналу
Згідно з текстом каталогу міжнародної виставки (див. фото нижче), це погруддя Барбари Запольяї (хоч і під ?). Автор — невідомий скульптор 1-ї чверті XVI століття(?) (до слова — Барбара Радзивілл народилася 16 грудня 1520 року або навіть трохи пізніше).
Фото з оригіналу
Хочу висловити подяку співробітниці Музею-заповідника «Олеський замок» пані Валентині Токарській за наданий матеріал стосовно погруддя з експозиції Олеського замку.