Каплиця Святого Хреста
18. Каплиця Святого Хреста (пол. Kaplica Świętokrzyska), також відома як Nosalitów, Ягеллонська (пол. Jagiellońską). Вона присвячена Святому Хресту та Святому Духу (пол. Świętego Krzyża i Ducha Świętego).
Місцезнаходження каплиці. Каплиця розташована праворуч від головного входу до костелу й прилягає до його західного фасаду.
Фото 20 жовтня 2012 року. Автор – Mach240390. Ліцензія – Creative Commons Uznanie autorstwa – Na tych samych warunkach 3.0. Фото без змін
Історія каплиці. У 1467 – 1477 рр. коштом короля Казимира IV Ягеллончика єпископ Краківський, великий скарбник корони та сповідник короля Ян Пжежавський герба «Полкожиц» (пол. Jan Rzeszowski lub Jan z Rzeszowa herbu Półkozic) збудував каплицю як усипальницю для короля та його дружини Ельжбети «Ракушанки» Габсбург. У 1470 році каплицю було вкрито поліхромією, у ній було встановлено два триптихи.
Першим у каплиці був похований її «будівничий» єпископ Ян Пжежавський, помер 28 лютого 1488 року.
У 1492 році в каплиці було поховано короля Казимира IV Ягеллончика.
У 1505 році в каплиці було поховано королеву Ельжбету «Ракушанку» Габсбург.
У XVI столітті поліхромію на стінах каплиці було частково оновлено.
Каплицю Святого Хреста було умебльовано надзвичайно багато, у її найстарішому інвентарному описі 1563 року зазначено: понад 20 релікваріїв (різної форми, зокрема з щирого золота), 5 чаш, 32 ризи, 33 антепендіуми і 27 картин (дошки, розписані згори донизу), які знаходилися майже всюди, на ґратах каплиці й у вівтарі.
31 січня 1676 року в каплиці в дерев’яній труні в гробниці було поховано короля Міхала Томаша Вишневецького, помер 10 листопада 1673 року. У 1858 році кам’яне перекриття його гробниці обвалилося, пошкодивши череп короля. 29 листопада 1858 року його останки було перепоховано в Крипті св. Леонарда.
У 1753 році до каплиці було перенесено надгробок короля Владислава II «Ягайла», але на початку XX століття його повернуто на колишнє місце.
Надгробок Владислава II «Ягайла» в Каплиці Святого Хреста. Польський фотограф із Кракова Ігнаці Кригер (пол. Ignacy Krieger). Близько 1880 року. Національна бібліотека. https://www.historiaposzukaj.pl/wiedza,obiekty,67,obiekt_nagrobek_wladyslawa_jagielly_w_katedrze_wawelskiej.html. Суспільне надбання. Фото без змін
У 1789 році біля західної стіни в центрі було встановлено надгробок єпископа Краківського в 1759 – 1788 рр. Каетана Ігнаці Солтика герба «Солтик» (пол. Kajetan Ignacy Sołtyk herbu Sołtyk, помер 30 липня 1788 року), робота польського архітектора Кристіана Петра Айґнера (пол. Chrystian Piotr Aigner). Стіни каплиці було побілено.
Надгробок єпископа Каетана Солтика. Фото 2007 року. Автор – Mathiasrex. Ліцензія – Creative Commons Uznanie autorstwa – Na tych samych warunkach 3.0. Фото без змін
Надгробок єпископа Каетана Солтика. Фото 21 жовтня 2019 року. Автор – Angloman
Крипта в 1854 році. http://posztukiwania.pl/blog/2014/06/09/kryptoportret-krola/. Суспільне надбання. Фото без змін
Бельгійський художник і літограф Франсуа Стробант (пол. François Stroobant). Літографія за його власним малюнком з Краківського костелу на Вавелі польського історика та єпископа Людвика Лентовського (пол. Ludwik Łętowski), Краків 1859 рік. Національний музей у Кракові. https://historiaposzukaj.pl/wiedza,obiekty,464,obiekt_nagrobek_kazimierza_jagiellonczyka.html. Суспільне надбання. Фото без змін
У 1870 році польським художником і професором Ізидором Яблонським (пол. Izydor Jabłoński) було здійснено реставрацію каплиці в поєднанні з відновленням первісного вигляду фресок і поліхромії.
Каплиця, ліворуч гробниця Казимира IV. Польський художник, професор Александр Константин Григлевський (пол. Aleksander Konstanty Gryglewski), близько 1872 року. Суспільне надбання. Фото без змін
У 1904 – 1905 рр. роботи з реставрації поліхромних розписів проводив польський художник і реставратор Юліан Макаревич (пол. Julian Makarewicz).
У 1947 – 1951 рр. Рудольф Козловський (пол. Rudolf Kozłowski) проводив чергові реставраційні роботи в каплиці.
http://www.poczet.com/foto/groby2.htm. Фото без змін
У 2008 році каплиця стала доступною для громадськості.
Опис каплиці. Вхід до каплиці закриває ажурна решітка. Стіни каплиці майже повністю вкриті поліхромією та фресками. Фрески виконано 1470 року псковськими живописцями, запрошеними до Кракова королем Казимиром IV та його дружиною Ельжбетою. Окрім своїх високих художніх достоїнств, фрески справляють враження тим, що створені в традиціях візантійського живопису на стінах готичної каплиці.
На західній стіні каплиці знаходилося зображення Страшного суду (єдина частина розпису, що не збереглася до наших днів), що диктувало есхатологічний характер усієї живописної композиції. У зв’язку з цим варто підкреслити зв’язок королівських гробниць у каплиці із зображеннями на стінах.
https://ariananadia.livejournal.com/1619133.html. Фото без змін
У ніші північної стіни, поруч із гробницею королеви Ельжбети, знаходиться фундаментний розпис, який є частиною композиції Знам’янської Богородиці та Христа Еммануїла (грец. Anápeson) із вираженням надії на спасіння людей.
Над нішею південної стіни, поруч із гробницею короля знаходиться зображення Коймесиса («занурення в сон», церковнослов’янською – «успіння»), так грецькою називається смерть Матері Марії. Подібне зіставлення поховання з образом «успіння» ґрунтується на глибоких теологічних міркуваннях, і його прецеденти можна знайти, наприклад, в італійському мистецтві.
Розписи на стінах каплиці 1470 року. http://blog.globtroter-krakow.com/2014/12/19/00/09/4120/the-holy-cross-chapel-kaplica-swietokrzyska/krakow-zabytki-monuments/. Фото без змін
Вітражі із зображенням історії св. Хреста розроблені польським живописцем, вітражистом і графіком Юзефом Мегоффером (пол. Józef Mehoffer) і були виготовлені 1905 року краківським архітектором Славоміром Одживольським (пол. Sławomir Odrzywolski).
У каплиці знаходяться два вівтарі: Святої Трійці (пол. Świętej Trójcy) на східній і північній стіні та Богородиці Скорботної (пол. Matki Bożej Bolesnej) на східній і південній стіні каплиці. Вівтарні триптихи: «Свята Трійця» 1467 року та «Богородиця Скорботна» 4-ї чверті XV століття виготовлені в майстерні краківських художників. Останній увінчаний постатями пророків, у центрі триптиха статуї Божої Матері та Ісуса Скорботного, майже в натуральну величину.
Вівтар Богородиці Скорботної. Фото 29 вересня 2021 року. Автор – ВЧ. Фото без змін
У нижній частині вівтаря – ангели тримають герби Польщі, Литви та Габсбургів. У четвертній частині лівого крила вівтаря із зображенням Поклоніння волхвів в одного з легендарних правителів – обличчя короля Владислава II «Ягайла», скопійоване з його надгробка.
Склепіння каплиці. Фото 2012 року. http://www.katedra-wawelska.pl/historia-katedry/zarys-dziejow-katedry/. Фото без змін
9. Гробниця короля Казимира IV Ягеллончика (пол. Nagrobek krola Kazimierza Jagiellończyka), помер 7 червня 1492 року в Гродно у Великому князівстві Литовському (білор. Гродна, нині місто, адміністративний центр Гродненської області, Білорусь) у віці 64 років.
Місцезнаходження гробниці. Гробниця розташована в південно-західному куті вздовж південної стіни Каплиці Святого Хреста. Інвентарний номер гробниці – WKW/eIV/01, її розміри: довжина 280 см, ширина 162,2 см, висота 386,1 см.
Фото: www.katedra-wawelska.pl. Фото без змін
Історія. Казимир IV Ягеллончик правив Польщею майже півстоліття, проводячи ефективну династичну політику, в якій найважливішу роль відіграли його численні спадкоємці від шлюбу з австрійською принцесою Елізабет фон Габсбург (Ельжбета «Ракушанка»). Вона була дочкою Альбрехта II Габсбурга (нім. Albrecht II), герцога Австрії, короля Угорщини, Чехії та Німеччини та Ельжбети Люксембурзької (чеськ. Alžběta Lucemburská), єдиної дитини Сигізмунда I Люксембурга (лат. Sigismundus, нім. Siegmund), короля Угорщини, Німеччини, Чехії та імператора Священної Римської імперії. Старший їхній син, Владислав (Уласло) II Ягеллончик (пол. Władysław II Jagiellończyk) став королем Чехії 1471 року та королем Угорщини 1490 року, його син Людовик (Лайош) II 1516 року успадкував від батька обидва центральноєвропейські королівства, але його передчасна смерть через десять років, 29 серпня 1526 року, в битві під Мохачем (угор. Mohács, нині місто в медьє Бараня в Південно-Задунайському краї Угорщини) з турками-османами зупинила територіальну експансію родини. Третій син Казимира IV, Ян I Ольбрахт успадкував від батька Польське королівство.
Король Казимир IV. XV століття. https://pl.wikipedia.org/wiki/Kazimierz_IV_Jagiello%C5%84czyk. Суспільне надбання. Фото без змін
У 1492 році 64-річний король Казимир IV подорожував землями Великого князівства Литовського. У дорозі в нього почалися напади діареї (проносу). Як лікування монахи-бернардинці порадили вживати печені груші й чорний хліб. Але цей засіб допомагав ненадовго. У червні король змушений був зупинитися в Гродно у Великому князівстві Литовському (білор. Гродна, нині місто, адміністративний центр Гродненської області, Білорусь). У нього боліло серце, і розпухли ноги. Лікар Якуб із Залесся перепробував усі засоби, але допомогти виявився безсилий. 7 червня 1492 року Казимир IV помер уві сні.
Траурна процесія рушила в 700-кілометровий шлях із Гродно до Кракова. Напередодні тіло покійного обернули малиновою парчею й обклали негашеним вапном. Зверху кришку труни вкрили тканиною, складеною у вісім шарів, обмазали глиною та смолою. Усередину поклали всі атрибути, які Казимир мав при собі. Шлях тривав цілий місяць у нестерпну спеку. По прибутті до Кракова відкривати труну, мабуть, уже не ризикнули.
11 липня 1492 року тіло Казимира IV Ягеллончика було поховано під підлогою каплиці. Гробницю було замовлено його дружиною Ельжбетою «Ракушанкою» і збудовано 1492 року німецьким скульптором із Нюрнберга Вітом Ствошем (пол. Wit Stwosz, Файт Штос (нім. Veit Stoß), з 1477 по 1496 рр. він працював у Кракові). На надгробку біля ніг короля в пізньоготичному стилі є повне ім’я майстра і знак його дому «EIT STVOS i gmerk». Поруч з іменем висічена дата «1492» – рік смерті короля й одночасно рік закінчення роботи над гробницею, яка, за звичаєм тих років, була замовлена ще за життя монарха.
«Підпис» Віта Ствоша на надгробку. Малюнок польського живописця Яна Алоїзія Матейка (пол. Jan Alojzy Matejko, помер 1893 року). https://www.radiokrakow.pl/audycje/krol-uwieczniony-w-agonii. Національний музей у Кракові. Суспільне надбання. Фото без змін
Спірним питанням є участь скульптора з Кракова Йорга Хубера з Пассау (пол. Jörg Huber z Passawy), який залишив своє ім’я на одній із верхніх частин балдахіна (капітель у північній частині балдахіна з внутрішнього боку), на щиті Голіафа – «IORIG HUBER VON IV». Хубер приїхав до Польщі близько 1496 року. На думку деяких дослідників, він узяв на себе завдання оздоблення королівської гробниці, тому що того ж року Ствош повернувся до Нюрнберга й більше не приїжджав до Кракова. Проте імовірніше, що Хубер прибув до Кракова до 1496 року, але як підмайстер або помічник Ствоша. У такому разі гробниця Казимира IV не повинна сприйматися як дворазовий твір мистецтва, а також – і тим більше – як робота двох окремих майстрів, підпис Хубера слід розглядати як дуже рідкісний зразок знака підмайстрів. Віт Ствош є автором усієї концепції та підрядником більшості частин гробниці, участь Йорга Хубера обмежилася частковим зведенням балдахіна й кількох капітелей. Це пояснюється відмінностями в пластичному опрацюванні деталей.
Гробницю короля Казимира IV було виготовлено з червоно-коричневого каменю, добутого в Аднеті неподалік Зальцбурга в Австрії (пол. czerwony kamień z Adnet koło Salzburga), внутрішні частини балдахіна були виготовлені з пінчівського білого вапняка (пол. wapień pińczowski). Гробниця займає кутову південно-західну частину крипти. Король наказав помістити у своїй усипальниці такий напис: «Руйнівник цієї роботи буде проклятий», а на саркофазі вибито напис: «Чи знаєш ти, що руки королів сягають далеко?»
«Pomnik krola Kazimierza Jagiellończyka w Kaplicy Świętokrzyskiej w katedrze wawelskiej». Малюнок 1817 року. Польський художник і графік Міхал Стахович (пол. Michał Stachowicz). https://polona.pl/item/wladyslaw-jagiello-kazimierz-jagiellonczyk,NDU2MzY4/0/#info:metadata. Суспільне надбання. Фото змінено
Північна сторона надгробка. Автор – польський художник-рисувальник і літограф Максиміліан Фаянс (пол. Maksymilian Fajans). Графіка з альбому польського історика графа Александра Нарциза Пшездзецького (пол. Aleksander Narcyz Przezdziecki) «Зразки середньовічного мистецтва від Відродження до кінця XVII століття». Серія 2, Варшава – Париж, 1855-1858 рр. Національна бібліотека. https://pl.wikipedia.org/wiki/Nagrobek_Kazimierza_IV_Jagiello%C5%84czyka. Суспільне надбання. Фото без змін
Північно-східний кут надгробка. Польський художник Владислав Лущкевич (пол. Władysław Łuszczkiewicz). Графіка з альбому польського історика графа Александра Нарциза Пшездзецького (пол. Aleksander Narcyz Przezdziecki) «Зразки середньовічного мистецтва від Відродження до кінця XVII століття». Серія 2, Варшава – Париж, 1855-1858 рр. Національна бібліотека. https://historiaposzukaj.pl/wiedza,obiekty,464,obiekt_nagrobek_kazimierza_jagiellonczyka.html. Суспільне надбання. Фото без змін
Північна сторона надгробка. Автор – польський художник-рисувальник і літограф Максиміліан Фаянс (пол. Maksymilian Fajans). Графіка з альбому польського історика графа Александра Нарциза Пшездзецького (пол. Aleksander Narcyz Przezdziecki) «Зразки середньовічного мистецтва від Відродження до кінця XVII століття». Серія 2, Варшава – Париж, 1855-1858 рр. Національна бібліотека. Фото https://commons.wikimedia.org/wiki/File:Nagrobek_Kazimierza_Jagiello%C5%84czyka.jpg. Суспільне надбання. Фото без змін
Східна сторона та ефігія надгробка. Польський літограф і живописець Анджей Брідак (пол. Jędrzej Brydlak). До 1866 року. Національна бібліотека. https://historiaposzukaj.pl/wiedza,obiekty,464,obiekt_nagrobek_kazimierza_jagiellonczyka.html. Суспільне надбання. Фото без змін
Польський фотограф із Кракова Ігнаці Кригер (пол. Ignacy Krieger). Близько 1880 року. Національна бібліотека. https://historiaposzukaj.pl/wiedza,obiekty,464,obiekt_nagrobek_kazimierza_jagiellonczyka.html. Суспільне надбання. Фото без змін
Ефігія з надгробка Казимира IV. Графіка до 1890 року. Автор – польський художник-рисувальник і літограф Максиміліан Фаянс (пол. Maksymilian Fajans). http://www.sbc.org.pl/dlibra/doccontent?id=872&dirids=1. Суспільне надбання. Фото без змін
Фрагмент надгробка Казимира IV, балдахін. Фото 1940 року. Автор – Staatliche Bildstelle (Titzenthaler Edgar). http://www.fototeka.ihs.uj.edu.pl/navigart/node/121468. Суспільне надбання. Фото без змін
У 1947 – 1951 рр. під час реставраційних робіт у каплиці було відкрито гробницю Казимира IV.
Наприкінці 1972 року, коли в костелі розпочиналися реставраційні роботи, було ухвалено рішення про дослідження гробниці Казимира IV. На запрошення Польської католицької церкви вчені мали розкрити поховання, щоб перевірити, чи не постраждало воно під час Другої світової війни. За роботами, якими керували польський археолог, професор Єжи Шидловський (пол. Jerzy Szydłowski) і професор Альфред Маєвський (пол. Alfred Mayevsky), стежив ксьондз Франтішек Валантик (пол. Frantisek Valantik).
У п’ятницю 13 квітня 1973 року польські вчені, минувши порожню гробницю короля Міхала Томаша Вишневецького, пробурили 90 см стінку поховальної камери Казимира IV. Маленький отвір у 2 см не дозволив розгледіти, що знаходиться всередині. Свою допомогу запропонував інженер-будівельник Ян Мирляк (пол. Jan Myrlak), великий шанувальник археології. Наступного дня вченим було передано пристосування, назване «котячим оком». Воно складалося з довгого дроту, на кінці якого знаходилася батарейка та невелика лампочка. Однак бажаного результату цей пристрій не приніс. Крізь отвір у стіні були видні лише кілька незрозумілих дерев’яних частин чогось.
Після численних, але безрезультатних спроб удосконалити техніку спостереження, 7 травня археологи вирішили прибрати один із кам’яних блоків стіни поховальної камери. Вхід до королівської усипальниці було відкрито. Залишалося лише дочекатися офіційного дозволу від церковної влади.
Але дослідницький інтерес переміг – присутні вирішили, що можуть оглянути могилу до отримання дозволу. Єдиним, хто висловився категорично проти таких дій, був Стефан Валье (пол. Stephan Valier). Однак він першим і увійшов до поховальної камери, слідом за ним – археолог Станіслав Козел (пол. Stanisław Kozel).
Одразу стало очевидно, що гробницю не розкривали з моменту поховання. У поховальній камері панував жахливий безлад: дерев’яна труна розвалилася на дві частини, одна з яких зависала в повітрі майже на метровій висоті, а інша лежала на підлозі. Були помітні, хаотично розкидані, кістки дорослої людини: череп був перевернутий і знаходився в одній купі з плечовою кісткою, тазом і кількома хребцями. З королівських регалій на очі одразу трапився фрагмент меча.
Офіційний дозвіл на дослідження вмісту поховальної камери було отримано 19 травня від архієпископа Краківського Кароля Юзефа Войтили (пол. Karol Józef Wojtyła), майбутнього Папи Римського Іоанна Павла II (лат. Ioannes Paulus PP. II).
Поховальна камера мала розмір 300 на 120 см. На її стінках знаходилися абстрактні малюнки, зроблені вугіллям або графітом. Реалістичним був лише один малюнок – бджола. Труна з цільного шматка дерева мала довжину 220 см, висоту – близько 55 см, і найбільшу ширину – 60 см. Первісно вона спиралася на металеві кронштейни, закріплені на висоті близько 80 см над підлогою, і була стягнута кількома металевими обручами. З часом обручі зруйнувала корозія, деревина розсипалася від старості, і весь вміст висипався на підлогу, перетворившись на безладну розсип кісток зі шматками зотлілої тканини, посередині якої стирчало руків’я меча. З королівських регалій були знайдені частини скіпетра, фрагменти золоченої шкіри, з якої, імовірно, була зроблена похоронна корона Казимира IV, і масивний золотий перстень.
Поховання за середньовічними мірками виявилося вельми скромним. Ще більше дивувала відсутність багатого королівського вбрання. Можливою відповіддю може бути те, що труну короля по прибутті до Кракова для похорону не відкривали.
Після вилучення останків короля та ретельного очищення підлоги гробниці вималювався контур труни, що дозволив відтворити її форму. Вона була дуже схожа на єгипетську мумію. Оголений труп короля, слідів нижньої білизни й взуття не виявлено, був загорнутий і вкритий дуже дорогою матерією – малиновим альтембасом. Казимир IV отримав в останню путь меч і королівські регалії з дерева. Труп був вкритий шаром негашеного вапна. Це мало зробити можливим транспортування на великі відстані. Кришка труни щільно притискалася металевими обручами. Усе це було кілька разів обернене щільною тканиною, просоченою смолою, що мало гарантувати герметичність. Продукти розпаду трупа влітку могли виявитися своєрідною «біологічною бомбою».
Кістки Казимира IV. Фото 1973 року. Джерело – http://www.poczet.com/jagiellonczyk.htm. Фото без змін
Фото 1973 року. Джерело – http://www.poczet.com/jagiellonczyk.htm. Фото змінено
Череп короля. Фото 1973 року. Джерело – http://www.poczet.com/jagiellonczyk.htm. Фото без змін
Обстеження кісток короля проводили: судово-медичний експерт, професор Здіслав Марек (пол. Zdzisław Marek) і судово-медичний патологоанатом, професор Казімеж Єгерманн (пол. Kazimierz Jaegermann). Зріст монарха становив приблизно 174 – 179 см. Симетрична структура черепа не суперечить твердженню, що Казимир був, принаймні, гарним чоловіком. За антропологічним типом він належав до арменоїдної раси (66,5%) з домішкою нордика. У кістках не було виявлено жодних змін, що вказують на минулі травми чи патологічні переродження, окрім тих, які пов’язані з віком – королю на момент смерті йшов 65-й рік. Сильна горбистість кісток у місцях прикріплення м’язів вказує на те, що Казимир не був «слабаком». Є відомості, що він вів те, що ми сьогодні називаємо – «здоровим способом життя». Він не вживав алкоголь, багато рухався. Також він часто приймав ванни, мабуть, зазвичай у компанії однієї-двох гарних пані. А також король був батьком – 13 дітей.
Кістки Ельжбети «Ракушанки» (ліворуч) і Казимира IV (праворуч). Фото 1973 року. Джерело – http://www.poczet.com/jagiellonczyk.htm. Фото без змін
Після чотиримісячного вивчення, 18 жовтня 1973 року, у присутності архієпископа-митрополита Варшавсько-Гнезненського, примаса Польщі, кардинала Стефана Вишинського (пол. Stefan Wyszyński) і кардинала Кароля Войтили останки Казимира IV було перепоховано під дзвін дзвона «Зигмунт», у труні з простим написом: «Casimirus Rex».
Відкриття гробниці Казимира IV Ягеллончика породило історію про «прокляття Ягеллона». Протягом наступного року померли троє учасників дослідження: 12 червня 1974 року від крововиливу в мозок – Фелікс Дончак (пол. Feliks Donczak), 28 червня – інженер Стефан Валье, 6 серпня – інженер Казімеж Гурляк (пол. Kazimierz Gurlak). Ще через рік, 17 травня 1975 року, від розриву аневризми помер інженер Ян Мирляк. Загалом, до 1983 року померло 15 експертів, які стикалися з могилою.
Серед дослідників поховання Казимира IV був мікробіолог Болеслав Смик (пол. Bolesław Smyk), який брав участь у дослідженнях ґрунтових бактерій роду Arthrobacter, наявності токсичних грибів у харчових і сільськогосподарських культурах, а також у ґрунті. Напередодні дослідження королівської гробниці він був упевнений, що камера, яка майже півтисячі років була закрита, не має реальних загроз для здоров’я. Але після кількох годин перебування поруч із королівськими останками в дослідників починали боліти голови, з’являлися серцеві болі, порушувалася координація рухів. Мікробіолог сам ледь не знепритомнів, у нього зник сон, і в наступні два тижні з’явилися проблеми з концентрацією уваги. Симптоматика вказувала на сильне отруєння.
30 липня 1973 року Болеслав Смик і доктор Едвард Ружицький (пол. Edward Różycki) взяли проби з колінної кістки покійного короля. Початкові дослідження результатів не дали, тому матеріали вирішили на деякий час залишити в термостаті. Яким було здивування, коли з’ясувалося, що колонії бактерій і цвілі виросли! Це була справжня сенсація, про яку 26 листопада 1973 року на весь світ повідомило агентство Франс Прес: «У похованні виявлено бактерії, невідомі науці. Експерти, які займалися дослідженням поховальної камери Казимира IV, виявили мікроорганізми, які знаходилися в стані анабіозу майже 500 років».
У взятих пробах був вид гетероталічних грибів-аскоміцетів, що належить до роду Аспергіл (лат. Aspergillus) – Аспергіл жовтий (пол. kropidlak żółty, лат. Aspergíllus flávus Link). Раніше ця назва застосовувалася лише до анаморфної стадії гриба, який було вперше діагностовано 1809 року. Гриб містить смертельно небезпечний мікотоксин – афлатоксин. З усіх біологічних отрут ця органічна сполука є найсильнішим канцерогеном з усіх аналогів, відомих нині. Він уражає шкіру, внутрішні органи й дихальну систему. Будучи канцерогенним, він може призвести до дегенерації нервів, набряку мозку, інфаркту й кровотечі. Великі дози спричиняють незворотні ураження печінки, що призводить до неминучої смерті протягом кількох днів. Низькі концентрації пригнічують імунну систему, пошкоджують ДНК і активують онкогени, тобто провокують розвиток онкологічних захворювань. Після досліджень зразки були знищені через побоювання поширення.
Надгробок Казимира IV реставрували кілька разів, останній раз 2005 року, коли було відновлено частини його деталей, зокрема й кольоровість.
Опис гробниці. Гробниця Казимира IV – є одним із найважливіших зразків пізньоготичної скульптури в Польщі. З одного боку, вона явно належить до місцевої традиції, започаткованої надгробком Владислава I «Локетка», з іншого боку, вона увібрала в себе низку унікальних іконографічних рішень, що демонструють ерудицію місцевих інтелектуальних кіл. Припускається, що іконографічну програму цього зразка було створено італійським ученим-гуманістом, секретарем короля Казимира IV, Філіпом Каллімахом (справжнє ім’я Філіппо Буонаккорсі, італ. Filip Callimachus, Filippo Buonaccorsi, помер 1496 року).
Гробниця Казимира IV продовжила традиції вавельських гробниць і складається з надгробка й балдахіна, висічених з каменю. Надгробок має форму тумби, увінчаної монументальним балдахіном, що підтримується 8 колонами, і розташований по осі схід-захід, через розташування в куті каплиці можна розглянути лише дві сторони надгробка.
https://wyborcza.pl/alehistoria/7,121681,20040245,klatwa-tutanchamona-i-jagiellonczyka-historia-naukowa.html. Фото без змін
Ефігія короля в натуральну величину знаходиться на опуклій верхній плиті надгробка з призматично обрізаною крайкою. Хоча королівська постать глибоко врізана в мармуровий блок, верхні точки рельєфу мають однакову висоту, в ній ми знаходимо багато тривимірних елементів. Король представлений цілком винятковим чином. Це надзвичайно виразний і реалістичний образ, бо правитель закарбований в агонії.
Фрагмент гробниці. Ефігія короля. https://info.wikireading.ru/32430. Фото без змін
Постать померлого характеризується сильним динамізмом, підкресленим розташуванням вбрання короля, що покриває його тіло. Монарх лежить на спині, злегка зігнувши праве коліно. Він облачений у повне коронаційне облачення з королівськими атрибутами. Корона на голові прикрашена дорогоцінним камінням, а її верх складається з переплетеного листя будяка. Скіпетр у лівій руці має форму тростини, увінчаної ажурною квіткою, хрест на державі не зберігся. На грудях короля особливу увагу привертає багато прикрашена накладка з круглою застібкою. На ній – серед орнаментів із зелені та дорогоцінного каміння рельєфне зображення оголеної породіллі з високо піднятими колінами. Це поодинокий образ, аналогів якому поки що не знайдено. Жінка, що народжує, має символічне значення – у середні віки вона була символом Землі, Природи та родючості. Частіше цей образ інтерпретують у рамках патристики ранньохристиянської церкви; фізична смерть короля була зіставлена з народженням душі для вічного життя. Зображення Казимира IV є другою найстарішою ефігією правителя в священному коронаційному вбранні.
Фото 1983 року. http://www.katedra-wawelska.pl/historia-katedry/katedra-krolewska/. Фото без змін
Особливої уваги заслуговує обличчя короля, де Віт Ствош зі властивою йому гостротою спостережливості й глибиною проникливості закарбував переживання, які король, мабуть, відчував перед смертю.
Фрагмент гробниці. Обличчя короля з надгробка. https://histmag.org/Kazimierz-Jagiellonczyk-krolewicz-ktory-nie-chcial-byc-krolem-7372. Фото без змін
По боках біля ніг померлого, два леви як геральдичні тримачі. Голови левів облачені в ефектні лицарські шоломи, увінчані коронами. Крізь ґратчасті забрала видно звірині щелепи. Своїми передніми лапами лівий лев тримає герб Польщі, а правий – «австрійську смугу» – герб Габсбургів, династії його дружини, і коронаційний меч, від якого збереглася одна хрестовина.
Ефігія короля Казимира IV і розміщення гербів, які тримають два леви, змодельовані за зразком надгробка імператора Священної Римської імперії Фрідріха III Габсбурга (нім. Friedrich III, помер 19 серпня 1493 року) у Соборі св. Стефана у Відні (нім. Stephansdom, у просторіччі Steffl). Цю схожість можна розуміти як свідому спробу послатися на мистецтво Габсбургів, що було мотивовано зовнішньою політикою. Австрійський вплив на мистецтво в Малій Польщі посилився після одруження Казимира IV Ягеллончика й Елізабет фон Габсбург 1454 року. Крім того, віденська гробниця є роботою скульптора голландського походження Ніколауса Герхарта ван Лейдена (нідерл. Nikolaus Gerhaert van Leyden, помер 1473 року), якому був відданий у навчання Віт Ствош.
Стінки надгробка прикрашені лише з двох сторін, бо могила Казимира IV була розміщена в куті каплиці. Королівський надгробок складається з чотирьох з’єднаних разом прямокутних плит. На їхніх стінках у заглибленнях Віт Ствош зобразив – не порушуючи традиції – «плакальників». «Скорботні» персонажі уособлюють окремі станові групи – духовенство-магнати, лицарі-шляхта, бюргери та селяни. Це ілюстрація тодішнього Королівства Польського як станової монархії.
Гіпсовий зліпок з бічної стінки надгробка, священнослужитель і світський сенатор з гербом Королівства Польського. Владислав Ельяш (пол. Władysław Eljasz, помер 1921 року). https://www.radiokrakow.pl/audycje/krol-uwieczniony-w-agonii. Суспільне надбання. Фото без змін
Проте рельєфи Віта Ствоша – це вже не традиційний «гробовий спокій» монарших могил; його рельєфи представлені більш динамічно, вони насичені тривогою й драматизмом земного життя, і це ставить гробницю Казимира IV в один ряд з головним шедевром Ствоша – вівтарем Маріацького костелу в Кракові. Чоловіки, що сидять навпочіпки, одягнені в модний у Кракові одяг кінця XV століття, переважно в розстебнуті по всій довжині хутряні пальта без застібок. На їхніх головах химерні кепки або великі шапки з піднятими чи опущеними вушними вкладками. Кожна пара «плакальників» тримає в руках герби Польщі, Литви та польських земель, що безпосередньо відсилає нас до надгробка Владислава II «Ягайла». Поєднання людських постатей із гербами має свої традиції в баварській архітектурі, зокрема в роботах Ханса Гайдера (пол. Hans Haider) або Вольфганга Леба (пол. Wolfgang Leb). У декоративних аркадах можна побачити кажана з розпростертими крилами, двох маленьких соколів, сову.
На східній бічній стінці надгробка знаходяться герби: Королівства Польського – «Білий орел» і Ягеллонів – «Подвійний хрест», а на великій стінці герби: Литви – «Погоня», Добжинської землі (пол. dobrzyńskiej) та Куявії. Геральдика на великій стінці була предметом різних інтерпретацій. Наявність гербів Добжиня та Куявії, а також відсутність гербів найважливіших провінцій країни чи Королівської Пруссії, яка була включена до Королівства Польського Казимиром IV 1466 року, можна інтерпретувати як бажання підкреслити зв’язок Ягеллонів із династією П’ястів. Таким чином, у цьому разі геральдичні прикраси служать меті підкреслити наступність королівської влади та впевненість у тому, що вона була передана на законних підставах разом із територіальним «ядром», яким є родові землі Владислава I «Локетка» і Казимира III «Великого».
Балдахін над надгробком Казимира IV межує з архітектурою та «мікроархітектурою», яка належить до найновіших і найкращих традицій в архітектурі Імперії. Трипрогінний балдахін спирається на симетрично розташовані вісім колон. Нижні частини цих колон, що складаються зі злитих призм, встановлені на кубоподібні постаменти, занурені в основу гробниці на одну третину їхньої висоти. Верхня частина балдахіна належить до архітектури пізньої готики – аркади з квітковими мотивами. Стеля балдахіна складається з трьох прогонів із краплеподібними петлями, утвореними з ребер і розташованими по центру у вигляді розетки. Первісно на навершях балдахіна знаходилися пофарбовані в червоний колір дерев’яні постаті Христа, Марії та Святих, які були розбиті у XVIII столітті, а у XIX столітті були замінені квітами в неоготичному стилі. На капітелях зображено тринадцять епізодів зі Старого та Нового Заповітів. Тип балдахіна з основою на опорах, занурених у нижню частину гробниці, мав місцевий прототип у вигляді надгробка Болеслава I «Хороброго», розташованого в наві Познанського костелу.
Ми маємо справу з неоднорідним твором. Загальна форма надгробка Казимира IV безпосередньо відноситься до старіших надгробків, що знаходяться в костелі: Владислава I «Локетка» – сюжет «скорботних», Казимира III «Великого» – використання мармуру як скульптурного матеріалу та Владислава II «Ягайла» – геральдика, що належить до Corona Regni Poloniae. Постать Казимира IV являє собою один із найстаріших іконографічних образів в історії мистецтва – короля як священника.
Гробниця Казимира IV Ягеллончика, як згадувалося вище, є одним із найяскравіших творів пізньоготичного мистецтва, а також одним із найвизначніших похоронних творів, що збереглися до теперішнього часу. Це результат низки істотних змін, що відбулися в Польщі у XV столітті, одне з найяскравіших свідчень процвітання династії Ягеллонів, що знаменує початок «золотого віку» польської культури.
12. Поховання королеви Ельжбети Габсбург «Ракушанки», померла 30 серпня 1505 року в Кракові у віці близько 68 років.
Місцезнаходження поховання. Нині поховання королеви Ельжбети «Ракушанки» знаходиться по інший бік від гробниці чоловіка біля північної стіни каплиці, первинний надгробок не зберігся.
Надгробок Ельжбети «Ракушанки». http://www.poczet.com/foto/groby4.htm. Фото без змін
Історія. Історія охрестила Ельжбету «Ракушанку» – «матір’ю королів» – на престоли сіли четверо її синів, один став святим. Завдяки шлюбам своїх дочок вона була пов’язана з більшістю правлячих королівських родин.
Колегіум Майус (лат. Collegium Maius) Ягеллонського університету. Над входом геральдичний фриз. Фото 22 жовтня 2019 року. Автор – Angloman
Геральдичний фриз на будівлі «Колегіум Майус», перший праворуч, після герба єпископа Фредеріка Ягеллончика, у верхньому ряду герб Ельжбети «Ракушанки». Фото 5 липня 2016 року. Автор – Scotch Mist. Ліцензія – Creative Commons Uznanie autorstwa – Na tych samych warunkach 4.0 Międzynarodowe. Фото без змін
http://www.kryminalistyka.fr.pl/forensic_groby_elzbieta.php
Королева-вдова Ельжбета «Ракушанка» померла 30 серпня 1505 року в Кракові у віці близько 68 років. Вона побажала, щоб її поховали в могилі двох померлих у дитинстві дочок, які також мали ім’я – Ельжбета (старша померла 9 травня 1466 року у віці 1 року, молодша померла між 19 травня 1480 і 20 травня 1481 року у віці близько 8-9 років), у гробниці, у правому південному куті каплиці.
Роки змін і реконструкцій призвели до зникнення слідів її могили над підлогою. Перенесення 1753 року до каплиці надгробка короля Владислава II «Ягайла» остаточно знищило будь-які сліди надгробка королеви Ельжбети.
У 1895 – 1910 рр. під час реставраційних робіт у костелі було вжито низку заходів, спрямованих на те, щоб упорядкувати місцеву «історичну пам’ять». Було висунуто ідею виготовити саркофаг для дружини короля Казимира IV Ягеллончика – Ельжбети «Ракушанки». Але проєкт так і не було реалізовано. До того ж місце поховання королеви з роками було «втрачено».
У 1973 році з ініціативи архієпископа Краківського кардинала Кароля Юзефа Войтили (пол. Karol Józef Wojtyła), майбутнього Папи Римського Іоанна Павла II, під час ремонтних робіт у каплиці було розпочато пошуки місця поховання Ельжбети. Коли місце поховання було, нарешті, знайдено, з’ясувалося, що у XVIII столітті гробницю було розділено на дві частини. Останки Ельжбети та її дочок просто посунули в невеликий відсік. Первісну гробницю засипали щебенем. До речі, сюди ж було перенесено кістки з поховання біля південної стіни каплиці.
Вся ця плутанина поставила завдання спочатку визначити, які останки належать Ельжбеті «Ракушанці». За це непросте завдання взялися судово-медичний експерт, професор Здіслав Марек (пол. Zdzisław Marek) і судово-медичний патологоанатом, професор Казімеж Єгерманн (пол. Kazimierz Jaegermann).
Кістки з поховання доставили до Інституту судової медицини. Вважалося, що найповніший скелет має належати Ельжбеті «Ракушанці». Було знайдено лише один череп. Його дослідження встановили, що це череп жінки, яка померла у віці близько 70 років, тому доводи були правильними. Решту скелета королеви було зібрано шляхом сортування кісток відповідно до їхньої анатомічної структури. Висновки, зроблені в результаті дослідження скелета, напевно, здивували багатьох.
На підставі дослідження асиметрії в будові черепа було встановлено, що в Ельжбети був неправильний прикус. Верхні різці, поставлені майже плоско, постійно стирчали між губ. Права половина черепа була менш розвинена, ніж ліва. Такі зміни спостерігаються в людей із неправильним положенням голови. Наявність дуже високих очниць передбачає вузьке й довге обличчя.
У хребті видно явні зміни, спричинені туберкульозом кісток. Імовірно, в цьому винні умови, в яких опинилися Ельжбета та її брат Ладислав «Постум» (лат. Ladislaus Postumus), після смерті 19 грудня 1442 року їхньої матері Ельжбети Люксембурзької (батько помер ще раніше). Їхнім опікуном і новим королем Німеччини та імператором Священної Римської імперії став їхній родич Фрідріх III (нім. Friedrich III), герцог Внутрішньої Австрії. Проте він не надто дбав про виконання опікунських обов’язків, діти часто страждали від голоду й холоду. Грудні хребці Ельжбети «Ракушанки» злилися в єдиний кістковий блок. Хребет має S-подібну форму (сколіолітична деформація хребта: являє собою бічні вигини хребетного стовпа, проявляється зменшенням об’єму черевної порожнини, порушенням розташування та роботи внутрішніх органів). Виходячи з довжини трубчастих (довгих) кісток, зріст Ельжбети становив 169 – 173 см. Проте викривлення хребта призвело до того, що королева була зростом трохи більше 160 см.
Кістки Ельжбети «Ракушанки» (ліворуч) і Казимира IV (праворуч). Фото 1973 року. Джерело – http://www.poczet.com/jagiellonczyk.htm. Фото без змін
Череп Ельжбети «Ракушанки». Фото 1973 року. Джерело – http://www.poczet.com/jagiellonczyk.htm. Фото без змін
Історики, бажаючи підтвердити результати судово-медичної експертизи, шукали в джерелах опис зовнішності Ельжбети «Ракушанки». На жаль, ні опису, ні її портрета не знайшли. Жоден із хроністів, які вихваляли мудрість і доброту Ельжбети, ніколи не вихваляв її красу. Їжа для роздумів – це опис, зроблений польським істориком XVI століття Марціном Бельським (пол. Marcin Bielski). Історик дуже дипломатично її описав: «… вона ні на кого не була схожа (…) і її характер відрізнявся від усіх інших людей …». Коли Ельжбета прибула до Польщі, є опис реакції на неї короля: «… привітавши свою наречену, він утік і дві доби не хотів її бачити. Королева-вдова Софія, мати Казимира IV, піклувалася про Ельжбету». Казимир «… скликав своїх наближених на раду і сказав, що йому не подобається наречена і (…) вони повинні дати йому пораду, бо він не хоче, щоб вона стала його дружиною …». Однак через два дні наближеним вдалося переконати Казимира в тому, що дипломатія та користь від цього шлюбу важливіші за його примху. До речі, шлюб виявився напрочуд вдалим. Ельжбета народила 13 дітей, причому подружжя надовго не розлучалося і навіть разом вирушало у далекі поїздки. Хоча є повідомлення, що одного разу король зламав їй зап’ястя.
18 жовтня 1973 року, у присутності архієпископа-митрополита Варшавсько-Гнезненського, примаса Польщі, кардинала Стефана Вишинського (пол. Stefan Wyszyński) і архієпископа Краківського кардинала Кароля Войтили останки Ельжбети «Ракушанки» було перепоховано під дзвін дзвона «Зигмунт», у труні з простим написом: «Elisabeth Regina».