ПОШУКИ РЕШТОК ЯРОСЛАВА «МУДРОГО»

Починаючи з 2009 року організаційною та пошуковою роботою щодо розшуку загадково зниклих решток великого князя Ярослава «Мудрого» займається робоча група, яку очолює генеральна директорка Національного заповідника «Софія Київська» у 2000 – 2012 рр. і з 2015 року Неля Михайлівна Куковальська.

Спроби робочої групи отримати будь-яку інформацію від колишньої заступниці директора заповідника з наукової роботи в 1960-х роках Ірми Фантинівни Тоцької, члена комісії, що відкривала саркофаг 1964 року, не увінчалися успіхом, від співпраці вона ухилилася. Влітку 2010 року І.Ф. Тоцька (померла 30.11.2013 року) дала інтерв’ю газеті «Факти» (Факти – 2010, 30 липня). За її словами, завідувач фонду заповідника в 1960-х роках, який також входив до складу комісії, що відкривала саркофаг 1964 року, радянський історик і археолог Сергій Олександрович Висоцький (помер 1998 року) знав, що у фондах зберігаються кістки не двох, а лише одного скелета. Проте він був упевнений, що це рештки Ярослава «Мудрого», і вважав, що кістки скелета похованої разом із ним жінки з Ленінграда не повернули.

Більш того, згідно з публікаціями С.О. Висоцького та І.Ф. Тоцької, вони вважали, що рештки із саркофага повернули з Ленінграда до заповідника вже після війни. Очевидно, саме через ці помилки й не було проведено необхідної в такому разі антропологічної експертизи і, ґрунтуючись лише на власних переконаннях щодо належності наявного у фондах скелета Ярославу, до саркофага повернули не його рештки, а кістки похованої з ним жінки. А в Акті від 9 квітня 1964 року члени комісії засвідчили той факт, що нібито до саркофага вони поклали кістки саме великого князя Київського Ярослава «Мудрого».

Спершу робоча група, що займалася пошуками решток Ярослава «Мудрого, уважно вивчила всі публікації з цієї теми й знову ретельно переглянула матеріали наукового архіву фондів заповідника.

З’ясувалося, що 1954 року предстоятель Української греко-православної церкви в Канаді, митрополит Іларіон (укр. Іларіон, у миру – Іван Іванович Огієнко, укр. Іван Іванович Огієнко, помер 29.03.1972 року у Вінніпезі (англ. Winnipeg), місто, адміністративний центр провінції Манітоба в Канаді) надрукував у Вінніпезі нотатку – «Де рештки великого князя Київського Ярослава Мудрого?». У ній він констатує, що 1944 (помилка, вірно – 1943) року «німці, виходячи з Києва, дозволили забрати – на прохання деяких українців, – і рештки Великого Князя Ярослава. Ці рештки разом із Чудотворним Образом св. Миколая т.зв. Мокрого (пам’ятка XI століття) опинилися в руках однієї людини. Коли цю особу 1952 року запитали, де вона поділа рештки Великого Князя Ярослава і де Чудотворний Образ Святого Миколая, вона відповіла: «Сховані в еміграції в добрих руках». Ця особа живе тепер у Нью-Йорку, і зовсім не зрозуміло, чому вона приховує значущі та священні пам’ятки всеукраїнського значення… Це ж пам’ятки всього українського народу, а не окремої особи».

1967 року український письменник і педагог, емігрант Петро Васильович Одарченко (укр. Петро Васильович Одарченко, помер 12.03.2006 року у Вашингтоні (англ. Washington), США) опублікував у журналі «Рідна церква», виданні Української автокефальної православної церкви в діаспорі (США), статтю, присвячену Софійському собору. Він писав, що до війни, коли рештки князя було повернуто з Ленінграда до Києва, комуністична влада доручила сторожеві Софійського собору закопати їх, проте той не послухався, а поклав їх у скриню й сховав. Під час окупації сторож передав скриню з рештками архієпископові Київському і Чигиринському УАПЦ Никанору (Никанор Никандрович Бурчак-Абрамович, помер 21.03.1969 року в Карлсруе (нім. Karlsruhe), місто у федеральній землі Баден-Вюртемберг, ФРН), який зберігав їх у шафі. У жовтні 1943 року, перед відступом німців із Києва, майор Пауль фон Денбах (сотник української армії Павло Дмитренко, імовірно, походив із «фольксдойче») вивіз скриню з рештками до Варшави, де передав їх архієпископові Краківському і Лемківському Польської православної церкви Палладію (у миру Петро Порфирович Відибіда-Руденко, укр. Петро Порфирович Відибіда-Руденко, помер 01.09.1971 року в Нью-Йорку (англ. New York City), США). Останній вивіз рештки Ярослава до Америки, і вони, на думку П.В. Одарченка, «і донині», тобто на 1967 рік, зберігалися в Палладія, який став предстоятелем УАПЦ в діаспорі 1954 – 01.09.1971 рр. П.В. Одарченко вважав, що «така велика реліквія не повинна перебувати в приватних руках», а має бути «в Церкві-пам’ятнику в Баунд-Бруку». Імовірно, саме архієпископа Палладія мав на увазі й митрополит Іларіон, коли обурювався привласненням ним святині всього українського народу.

Український православний Собор св. Андрія Первозваного в Саут-Баунд-Бруку. Фото 11 грудня 2008 року. Автор – NJScott. Ліцензія – Creative Commons Attribution 2.0 Generic. Фото без змін

Саут-Баунд-Брук (англ. South Bound Brook), містечко (боро) неподалік Нью-Йорка в окрузі Сомерсет штату Нью-Джерсі, США. Для української діаспори Саут-Баунд-Брук, який в українських джерелах нерідко називають просто Баунд-Бруком, що призводить до плутанини з іншим містом, відіграє особливу роль. Тут розташований духовний центр українського православ’я в Америці, Церква-пам’ятник – Собор св. Андрія Первозваного (збудований у 1950-х роках) разом із прилеглим меморіальним комплексом – Цвинтарем св. Андрія. Ці землі під храм придбав у 1950-х роках майбутній першоієрарх УАПЦ Мстислав (у миру – Степан Іванович Скрипник, укр. Степан Іванович Скрипник).

Ікону св. Миколая, т.зв. «Миколи Мокрого», пов’язують зі зниклими рештками Ярослава «Мудрого», оскільки ікону було вивезено з Софійського собору восени 1943 року представниками Української автокефальної православної церкви при відході німецьких військ із Києва. Ікону було виявлено 1973 року в Церкві св. Трійці в боро Брукліні (англ. Brooklyn) штату Нью-Йорк, США.

Ікона Миколи Мокрого. Історики вважають, що вона візантійського походження й датується X століттям. Джерело – https://kyiv.media/news/u-sofiyu-kyyivsku-povernetsya-odna-z-golovnyh-svyatyn. Фото без змін

Пошуки свідків, організовані співробітниками Заповідника «Софія Київська» серед представників української діаспори, дали результати. Виявляється, українська діаспора, починаючи з повоєнного часу, дуже непокоїлася долею решток Ярослава, з уст в уста передаючи інформацію, якою володіла. Пан Петро Матула, який проживає у Вашингтоні, розповів про свою розмову з Галиною Петренко, яка наприкінці війни опинилася в Аугсбурзі (нім. Augsburg, місто у федеральній землі Баварія, ФРН), де зібралося чимало українських емігрантів. Інтелігенція влаштовувала там цікаві лекції, які слухала Галина. Вона добре пам’ятає доповідь Олекси Івановича Повстенка (український архітектор, історик мистецтва), директора Софійського заповідника в 1941 – 1943 рр. Коли постало питання про рештки Ярослава, О.І. Повстенко запевнив присутніх: «вони з нами», проте на додаткові запитання відповів, що не може сказати, де саме, але їх вивезли. Петро Матула також повідомив, що проблема з рештками Ярослава викликала в діаспорі ціле листування, вона обговорювалася публічно, і в цьому були залучені український поет Іван Багряний (укр. Іван Багряний, помер 25.08.1963 року в Ной-Ульмі (нім. Neu-Ulm), місто у федеральній землі Баварія, ФРН), адвокати, священики, було навіть складено протокол, у кого ті кістки зберігаються.

Заповідник отримав також листа зі США від пана Михайла Герця. Він навів розповідь свого знайомого В’ячеслава Вишневського, сина померлого 1968 року священника Володимира Вишневського – секретаря архієпископа Никанора, про те, як незадовго до виходу з Києва сюди на прохання владики Никанора приїхав полковник німецької жандармерії, який вивіз звідти його речі, а також Ікону Миколая Мокрого та рештки князя Ярослава. За словами свого батька, В’ячеслав Вишневський згадував, що цей полковник знав українську мову, а його прізвище закінчувалося на «енко», хоча німці вважали його чистокровним арійцем. Коли цей офіцер повернувся до місця, де стояв ешелон із біженцями, серед яких був архієпископ Никанор, потяг уже поїхав (для уточнення, Никанор залишив Київ 25 вересня 1943 року). Згодом, усе ж діставшись до Польщі, полковник передав ікону та рештки православному архієпископові Палладію, який потім виїхав до Німеччини, звідки емігрував до США. У Нью-Йорку Палладій передав рештки на зберігання священникові Іванові Ткачуку. Той жив тоді на Мангеттені, а рештки князя зберігав у себе вдома під ліжком. І. Ткачук помер 1990 року, обидві його доньки вийшли заміж, змінили прізвище, і де вони тепер, невідомо.

Михайло Герець, провівши власні розшуки, припускав, що отець Іван Ткачук, який перейшов під юрисдикцію Української православної церкви США, повернув рештки Палладію, а той помістив їх у своїй катедрі – Церкві св. Трійці в Брукліні (Нью-Йорк), де тепер перебуває ікона Миколая Мокрого. У квітні 2010 року М. Герець зустрічався з настоятелем цього храму отцем Володимиром Вронським, але той аж ніяк не підтримав розмову про зникнення решток Ярослава, а «критично висловлювався про нинішню владу в Україні». Як вважає Михайло Герець, «поки що на його співпрацю у відшукуванні решток Ярослава Мудрого розраховувати не можна…».

Заповідник отримав листа й від Ніни Булавицької, яка в 1941 – 1943 рр. була секретаркою директора Софійського музею О. Повстенка. Виявляється, вона теж знала, що рештки Ярослава перебувають в Америці. Десь у 1988 році радянський історик, академік Петро Петрович Толочко перебував у Гамільтоні (англ. Hamilton), місто в провінції Онтаріо в Канаді), він виступав там із доповіддю, і Н. Булавицька повідомила йому, що рештки Ярослава у США або Канаді, але П. Толочко «навіть розлютився, бо, каже, що він сам був при тому, як привезені з Ленінграда рештки вкладали назад у саркофаг. І я заспокоїлася – він напевно знає краще за мене». Також Н. Булавицька повідомила, що за часів горбачовської перебудови вона кілька разів приїжджала до Києва, відвідувала заповідник, де розповіла Ірмі Тоцькій, що кістки Ярослава перебувають в Америці, потім листувалася з нею, але ця інформація, на жаль, не була взята до уваги.

До речі, у згаданому інтерв’ю газеті «Факти» Ірма Тоцька каже, що в 1970-х роках, будучи заступницею директора заповідника, вона вперше почула, що рештки Ярослава перебувають у США. Це сталося під час екскурсії для групи українців зі США, серед яких була Ніна Булавицька. За словами І. Тоцької, «колеги порадили не ставитися до цього серйозно». Уже було відомо, що ікона св. Миколая Мокрого перебуває у США, проте повідомлення про рештки Ярослава вважали провокаційними, бо довіряли документу – Акту від 1964 року.

Зібравши всі ці відомості, робоча група Заповідника «Софія Київська» надала пояснювальну записку міністрові Міністерства регіонального розвитку та будівництва України, який, зі свого боку, звернувся до Кабінету Міністрів України з пропозицією провести пошук решток Ярослава «Мудрого». За урядовим дорученням в Українському інституті національної пам’яті відбулася нарада, яка ухвалила рішення продовжити пошук решток Ярослава «Мудрого» за кордоном і всіляко сприяти генеральній директорці Національного заповідника «Софія Київська» Нелі Михайлівні Куковальській в організації проведення пошуку в США.

Наприкінці квітня 2010 року Н.М. Куковальська побувала в США для отримання інформації про місцезнаходження решток Ярослава «Мудрого». За підтримки посольства України в США вона здійснила візит до резиденції Української православної церкви США під юрисдикцією Константинопольського патріархату (укр. Українська православна церква у США, англ. Ukrainian Orthodox Church of the USA). Там відбулася зустріч із представниками УПЦ, серед них – з архієпископом Антонієм, який є заступником глави УПЦ у США. Він підтвердив припущення, що рештки Ярослава зберігаються в Церкві св. Трійці в Брукліні в Нью-Йорку. На жаль, отець Володимир Вронський на контакт із цього питання знову не пішов. Н.М. Куковальська відвідала Церкву св. Трійці Руської православної церкви (англ. Holy Trinity Russian Orthodox Church) на Glenmore Ave в Брукліні в Нью-Йорку, де розпитувала місцеве духовенство Московського патріархату про місцезнаходження решток князя Ярослава «Мудрого».

Зважаючи на отриману інформацію, Національний заповідник «Софія Київська» та Мінрегіонбуд України звернулися до Кабінету Міністрів України й Адміністрації Президента України з проханням ініціювати процедуру повернення ікони св. Миколая Мокрого та решток Ярослава «Мудрого» в Україну, до Софії Київської, звідки ці святині було вивезено за океан.

Таким чином, у ході проведених розслідувань, зокрема й журналістських, було висунуто версію, що рештки великого князя слід шукати в США. Є дві версії місця перебування решток Ярослава «Мудрого»:

– перша, у Церкві св. Трійці УПЦ у Брукліні. Це колишня будівля банку, збудована 1906 року, потім місцевого суду, там є сейф, де вони й можуть зберігатися;

Церква св. Трійці в Брукліні. Джерело – https://was.media/ru/2019-03-19-skelet-jaroslava/. Фото без змін

– друга версія з’явилася нещодавно, рештки великого князя могли покласти в саркофаг митрополита УПЦ в США Мстислава (у миру – Степан Іванович Скрипник, помер 11.06.1993 р.), похованого 1993 року в крипті Собору св. Андрія Первозваного в містечку Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.

Неля Михайлівна Куковальська в українській православній Церкві св. Трійці в Брукліні біля ікони св. Миколая Мокрого, яку востаннє бачили в Софійському соборі під час Другої світової війни. Автор – ІРИНА ТРУШ/TRUSH/. Джерело – https://st-sophia.org.ua/uk/novini/trivayut-poshuki-ostankiv-yaroslava-mudrogo/. Фото без змін

Щодо пошуків решток Ярослава «Мудрого» в США, 2016 року Адміністрація президента України Петра Олексійовича Порошенка звернулася в письмовій формі до Міністерства юстиції США (англ. United States Department of Justice, Justice Department) з проханням допомогти в сприянні пошукам решток Ярослава «Мудрого». Українські офіційні особи, а також Н.М. Куковальська зв’язалися зі співробітниками Інтерполу (фр. Interpol) та ФБР (англ. Federal Bureau of Investigation, FBI), які спеціалізуються на злочинах, пов’язаних з артефактами.

Адміністрація Президента України стверджувала, що володіє доказами, що рештки великого князя перебувають під контролем Церкви св. Трійці у Вільямсбурзі (англ. Williamsburg), районі на півночі боро Бруклін. У копії листа, на яку посилається газета «The Wall Street Journal», адміністрація українського президента зазначає «істотний ризик нового зникнення мощей». У результаті лист перенаправляють до нью-йоркського офісу Міністерства внутрішньої безпеки США (англ. Department of Homeland Security, DHS).

Наприкінці 2016 – на початку 2017 рр. у США розпочалося офіційне розслідування. Посадовці Міністерства внутрішньої безпеки США провели низку обшуків у релігійних спорудах РПЦ в Америці, проте бажаного результату після проведення слідчих дій досягнуто не було.

Щотижневий український російськомовний суспільно-політичний журнал «Фокус» писав, що представники (не духовні особи) патріарха Московського Кирила (у миру – Володимир Михайлович Гундяєв) намагалися викупити рештки великого князя за $2 млн. Ці спроби проводилися в 2016 – 2017 рр. у Брукліні (https://focus.ua/politics/502216-konflikt-mezhdu-rf-i-ukrainoy-sokryt-v-kostyah-knyazya-yaroslava-mudrogo-wsj).

Восени 2017 року троє співробітників Міністерства внутрішньої безпеки США прийшли з обшуками до іншого храму – Церкви св. Трійці Руської православної церкви, яка перебуває на сході Нью-Йорка. За словами місцевого священника, вони обшукали церкву, «нишпорили в літургійних фоліантах» і в мощовику з імовірними рештками св. Германа Аляскинського, якого православні вважають святим покровителем Америки. Співробітники відомства нічого не знайшли й відмовилися порушувати офіційну справу. Слідчі змовчали про обшуки в Церкві св. Трійці у Вільямсбурзі. У ФБР і Держдепартаменті також відмовилися від коментарів, пише «The Wall Street Journal».

2021 року українська влада продовжувала спроби встановити місцезнаходження решток князя Ярослава «Мудрого» та домогтися його повернення до Києва. За словами Н.М. Куковальської та міністра закордонних справ України Дмитра Івановича Кулеби, президент України Володимир Олександрович Зеленський також виступає за пошук решток Ярослава «Мудрого», а його уряд «підтримує контакти з Вашингтоном та українськими громадами в США та інших країнах».

9 квітня 2022 року президент України В.О. Зеленський заявив: «В Україну повернеться одна з наших головних святинь, одна з найшанованіших святинь Софії Київської. Ікона святого Миколая (Мокрого), це перша чудотворна ікона Русі. Ми довго працювали, щоб повернути її. Вона була вивезена з України під час Другої світової війни. І свого часу вона буде вдома – у святій Софії». Зеленський подякував за це рішення ієрархам, духовенству та пастві Української православної церкви США.