Ізяслав I Ярославич — великий князь Київський

Ізяслав I Ярославич, великий князь Київський, загинув 3 жовтня 1078 року в битві на Нежатиній Ниві в околицях Чернігова (нині місто, адміністративний центр Чернігівського району та Чернігівської області).

Печатка великого князя Ізяслава Ярославича з його портретом і княжим знаком. 1054 – 1078 рр. Музей Шереметьєвих у Києві

Печатка великого князя Ізяслава Ярославича з його портретом і княжим знаком. 1054 – 1078 рр. Музей Шереметьєвих у Києві. Джерело – https://www.researchgate.net/figure/A-fur-money-seal-of-Izyaslav-Yaroslavich-1024-1078-CC-BY-40_fig5_347768968. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін

У великого князя Київського Ізяслава I Ярославича були часті проблеми з киянами та ченцями з Києво-Печерського монастиря. Ізяслав готовий був розігнати печерян, коли Антоній Печерський, не спитавши дозволу князя, прийняв до монастиря боярського сина Варлаама та княжого ключника Єфрема. Умовити його примиритися з ченцями зуміла лише «ляховиця», так у «Києво-Печерському патерику» названа його дружина Гертруда (польськ. Gertruda), дочка короля Польщі Мешка II «Ламберта» (польськ. Mieszko II Lambert). На думку українського історика Миколи Федоровича Котляра (укр. Микола Федорович Котляр, помер 2021 року), князь Ізяслав був непопулярним правителем серед киян. Не маючи здібностей до державного управління та енергії батька Ярослава «Мудрого», він не зміг стати єдиновладним главою Русі.

Про риси характеру Ізяслава Ярославича можна зробити висновок за збереженими молитвами, написаними латинською мовою його дружиною Гертрудою в роки їхніх поневірянь Європою в 1073 – 1076 рр., на берегах і вільних сторінках належного їй псалтиря – «Кодексі Гертруди». У цей період, очевидно, між Ізяславом і Гертрудою часто відбуваються сварки. В одній зі своїх молитв вона просить Бога відвернути серце чоловіка, якого вона називає королем, від ненависті, досади та гніву й навіяти йому лагідність, добросердя та миролюбство, але при цьому також захистити від усіх небезпек і зробити щасливим шлях на батьківщину. В іншій молитві Гертруда просить Господа почути стогін її серця, позбавити від мук, прогнати всі печалі й відвернути зло, яке на неї обрушилося через грубість чоловіка та його небажання розмовляти з нею і вислуховувати поради, зробити його милостивим і прихильним до неї, але й вгамувати її власну шалену вдачу та перетворити на лагідну, спокійну, звернену до добра жінку.

Під час міжусобної війни 3 жовтня 1078 року відбулася битва на Нежатиній Ниві в околицях Чернігова, точне місцезнаходження невідоме, між військами Ізяслава I та його брата Всеволода Ярославича з одного боку, і їхніми безземельними племінниками Борисом В’ячеславичем та Олегом Святославичем – з іншого. Літописи характеризують битву як запеклу. Першим із князів загинув Борис В’ячеславич, він був убитий на самому початку битви. Після цього впав і великий князь Ізяслав I Ярославич. Коли він стояв у строю піших воїнів, вершник, який під’їхав ззаду, вдарив його списом у плече. За однією з версій, він був убитий кимось зі своїх воїнів. За іншою версією, кіннота Олега Святославича зайшла в тил піхоти Ізяслава і Всеволода, внаслідок чого бойовий лад було порушено, і Ізяслав опинився беззахисним перед ворожими воїнами. Незважаючи на загибель старшого князя, битва тривала, і невдовзі війська Олега були розбиті.

Тіло Ізяслава I у човні перевезли до Городця, назустріч йому вийшов увесь Київ. За давнім звичаєм поклали його на сани «и не бе лзе слышати пенья во плачи и велице вопли, плака бо ся по немъ весь градъ Кыевъ…». Його син Ярополк ішов за ним, плачучи, разом зі своєю дружиною. Згідно з «Повістю временних літ»: «положили тело его в церкви святой Богородицы, вложили его в раку каменную и мраморную», тобто похований у подвійній гробниці. Привертає увагу неоднозначний опис матеріалу його саркофага.

На думку дослідниці архітектурного декору та прикладного мистецтва Київської Русі Єлизавети Іванівни Архипової, саркофаг Ізяслава міг бути привезений до Києва майже на півстоліття пізніше за саркофаги Володимира Святославича та Ярослава «Мудрого». Відомо, що мирні відносини між Візантією та Руссю були перервані війною 1043 року, а політичні симпатії Ізяслава, який одружився з Гертрудою, сестрою князя Польщі Казимира I «Відновителя» (польськ. Kazimierz I Odnowiciel), були зорієнтовані на Захід. У цій ситуації Ізяслав навряд чи став би замовляти свій саркофаг у Візантії, а тому й його подібність до саркофага Ярослава «Мудрого» малоймовірна. Певним чином це підтверджує опис матеріалу його саркофага. Мармуровим він міг бути названий за традицією як показник княжого статусу. У літописах, наприклад, при описі вимощення підлоги храмів використовують літературний штамп «мрамором красным», хоча насправді мова йде про місцеві породи каменю – пірофілітовий сланець, пісковик або вапняк. Імовірно, саркофаг Ізяслава був збірним і мармуровою в ньому могла бути фасадна стінка або кришка, що й дало підставу літописцю зробити уточнення. Від цієї або подібної гробниці, очевидно, і походить знайдена 1826 року російським архітектором Миколою Юхимовичем Юхимовим у руїнах давньої Десятинної церкви «надгробная доска мраморная на три куска разбитая».

«Надгробная доска мраморная на три куска разбитая». XI століття. Мармур. Десятинна церква. Розкопки 1824 – 1826 рр. 1 – малюнок М.Є. Юхимова. 1826 рік («алебастровый обломок»); 2 – фрагмент. Національний заповідник «Софія Київська», Аадсм 442. Джерело – Архипова Є.І. Саркофаг князя Володимира Святославича: історія пошуків і атрибуція. – Opus mixtum, 3, 2015. – С. 183. Фото без змін

Згідно з усталеною традицією князь Ізяслав I Ярославич був похований у Десятинній церкві (Різдва Пресвятої Богородиці). Згідно з Софійським першим літописом (XV століття) та Воскресенським літописом (XVI століття) князь був покладений у Софійському соборі. У «Слові о полку Ігоревім» сказано: «С такой же Каялы и Святополк бережно повез отца своего между венгерскими иноходцами к святой Софии, к Киеву». Л.Є. Махновець вважав, що великий князь Ізяслав I був похований у Церкві Успіння Богородиці.

Мініатюра з «Кодексу Гертруди». XI століття. На мініатюрі зображена Гертруда, вдова Ізяслава, що припадає до стоп апостола Петра, за нею їхній син Ярополк і його

Мініатюра з «Кодексу Гертруди». XI століття. На мініатюрі зображена Гертруда, вдова Ізяслава, що припадає до стоп апостола Петра, за нею їхній син Ярополк і його дружина. Зберігається в Національному Археологічному музеї міста Чивідале-дель-Фріулі (італ. Museo archeologico nazionale di Cividale del Friuli), Італія. Джерело – https://www.prlib.ru/item/413477. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін

Описуючи поховання Ізяслава Ярославича, літописець говорить про князя так: «Бе же Изяслав муж взором красен, телом велик, незлобив нравом, крива ненавидя, любя правду, клюки же в нём не бе, ни льсти, но прост умом, не воздая зла за зло; колико бо ему сотвориша кияне, самого выгнаша, а дом его разграбиша, и не возда противу тому зла».

Наводячи цей відгук, з літописцем вступають у заочну полеміку російський історик Микола Михайлович Карамзін (помер 1826 року) та російський історик Сергій Михайлович Соловйов (помер 1879 року). Перший пише: «Но Изяслав был столь же малодушен. Хотел престола, но не умел сидеть на нём. Злодеяния сына обличают слабость отца. Бедствие Минска и вероломное заточение Всеслава противоречат похвалам летописца». «Можно ли назвать незлобивым князя, который позволил сыну (Мстиславу) своему замучить множество киевлян, даже и невинных в его изгнании, жестоко преследовал Всеслава Полоцкого, в отношении к которому сам был больше виноват, преследовал в Киеве людей, которых подозревал в приязни ко Всеславу, не уважая в них даже святости жизни, наконец, преследовал несчастных сыновей Святослава?», – запитує другий.