МСТИСЛАВ МСТИСЛАВИЧ «УДАТНИЙ»
Мстислав Мстиславич «Удатний» (тобто «щасливий»), у хрещенні, імовірно, Федір, нар. до 1176 р. – помер середина 1228 р. Торческ (давньорус. Торцьскъ, незбережене місто, нині городище в Київській області) (з Смоленської гілки Рюриковичів – Мономаховичів – Мстиславичів – Ростиславичів), князь Трепільський 1193 – 1203 рр., князь Торчеський 1203 – 1207 рр., князь Торопецький (див. Російська Федерація) 1207 – 1213 рр., князь Новгородський (див. Російська Федерація) 1209 – 1215, 1216 – 1217 рр., князь Галицький 1218 – 1219, 1221 – 1226 рр., князь Торчеський 1226 – 1228 рр.
Мстислав був сином Мстислава Ростиславича «Хороброго», наймолодшого зі смоленських Ростиславичів, імовірно, від його першої дружини, тобто він був онуком князя Галицького Ярослава Володимировича «Осмомисла» (помер 1187 року). Цим можна пояснити його успішні претензії на галицький престол.
Мстислав «Удатний» був мужнім воїном, обдарованим полководцем, неодноразово здобував перемоги в битвах.
1209 року Мстислав відтіснив Володимиро-Суздальську гілку Рюриковичів – Мономаховичів – Володимировичів – Юрійовичів – Всеволодовичів із Великого Новгорода. Його батько, Мстислав «Хоробрий», після смерті 1180 року був одним з небагатьох військоначальників, похованих у Софійському соборі Великого Новгорода, він став шанований поряд із Мстиславом Ростиславичем «Безоким» (з Володимиро-Суздальської гілки Рюриковичів – Мономаховичів – Володимировичів – Юрійовичів) як святий. «Тому у зверненнях до городян Мстислав Мстиславич завжди вказував на спадкоємність своєї влади від батька й поминав його труну. Для нього це був один з найважливіших аргументів права на Новгород», зазначає російський історик Денис Григорович Хрусталєв.
Влітку 1212 року Мстислав «Удатний» з новгородцями та смоленськими Ростиславичами здійснив похід на Київ, закріпивши місто за Ростиславичами.
1215 року Мстислав пішов із Великого Новгорода, послався на наявність справ на півдні. Він намагався зайняти Галич, але його випередив король Угорщини Андраш II (угор. II András), посадивши в місті свого сина королевича Кальмана (угор. Kálmán). Мстислав опинився в скрутному й невдалому становищі, пішов із Новгорода, не отримав Галича. Пробувши близько року в Південній Русі, 1216 року на запрошення новгородців він знову повернувся на князювання до Великого Новгорода.
21 квітня 1216 року в Липицькій битві (урочище Липиці поблизу міста Юр’єв-Польський, нині адміністративний центр Юр’єв-Польського району Володимирської області Російської Федерації) новгородсько-смоленське військо під командуванням Мстислава «Удатного» розгромило сильне військо володимиро-суздальських князів, до якого входили також муромці, на чолі з великим князем Володимирським Юрієм Всеволодовичем і князем Переяслав-Залеським Ярославом Всеволодовичем.
1218 року Мстислав зайняв Галич, вступивши в конфлікт з угорцями. У жовтні 1219 року об’єднане угорсько-польське військо зайняло місто.
Навесні 1221 року Мстислав, розбивши угорський гарнізон біля міських воріт, зайняв Галич. Полоненого королевича Кальмана відправили до належного Мстиславу міста Торческ. Король Андраш II, щоб звільнити сина з полону, змушений був почати переговори. Після укладення миру з угорським королем та видачі за його сина Андраша (угор. András) своєї дочки Марії (Олени) Мстислав остаточно утвердився в Галичі.
31 травня 1223 року в битві на річці Калці (укр. Калка, нині річка Кальчик на території нинішньої Донецької області) об’єднане руське-половецьке військо було розбито монголами. Багато князів загинуло, Мстиславу «Удатному» вдалося відірватися від погоні.
В останні роки він у союзі зі своїм тестем половецьким ханом Котяном воював з поляками та князем Володимиро-Волинським Данилом Романовичем.
Навесні 1226 року Мстислав розгромив біля Звенигорода (нині село Львівського району Львівської області) угорців, що вторглися в князівство. Незважаючи на це, Мстислав призначив свого зятя королевича Андраша своїм спадкоємцем, а сам пішов на князювання до Торческа.
У середині 1228 року в дорозі з Торческа до Києва Мстислав занедужав і помер, встигнувши постригтися в схиму за звичаєм тодішніх князів. За відомостями польського історика, він був похований у Києві в збудованій ним «церкві Святого Хреста» (вочевидь, Хрестовоздвиженська церква).