ПОХОВАННЯ ПРЕПОДОБНОГО АНТОНІЯ ПЕЧЕРСЬКОГО

Поховання преподобного Антонія Печерського (укр. Поховання Антонія Печерського), народж. бл. 983 р. Любеч (нині селище міського типу Ріпкинського району Чернігівської області) – помер 07.05.1073 (89 років) р. Печерський монастир поблизу Києва (нині в Києві), засновник Києво-Печерського монастиря, один з основоположників чернецтва на Русі, православний святий, шанований у лику преподобних. Ім’ям Антонія названі Ближні (Антонієві) печери Києво-Печерської лаври і печери Троїцько-Іллінського монастиря у Чернігові (нині місто, адміністративний центр Чернігівського району та Чернігівської області).

Пам’ять преподобного Антонія Печерського звершується: у другу неділю Великого посту – Собор усіх преподобних отців Києво-Печерських; у другу неділю по П’ятдесятниці – Собор усіх преподобних отців Афонських; 10 (23) липня – день пам’яті преподобного; 2 (15) вересня – разом із преподобним Феодосієм Печерським і 28 вересня (11 жовтня) – Собор преподобних отців Києво-Печерських, що в Ближніх печерах спочивають.

Народився він у місті Любечі, неподалік від Чернігова. За деякими даними, його мирське ім’я було Антипа, про це повідомляється лише в одному списку «Повісті временних літ» у складі «Літописця Переяславля Суздальського» в редакції середини – 2-ї половини XV століття.

Збережені відомості про преподобного Антонія суперечливі. Розрізняються «антонієва» й «феодосієва» печерські письмові традиції. У низці випадків, зокрема, щодо хронології, вони істотно відрізняються одна від одної, що створює труднощі для відновлення основних хронологічних віх біографії Антонія. Обидві традиції включають різні відомості з двох джерел – «Повісті временних літ» (1110-ті роки) та «Києво-Печерського патерика» 1230-х років.

Згідно з «антонієвою» традицією, 1013 року першим у Варязькій печері оселився Антоній. У ній він влаштував собі невелику підземну келію, в якій прожив близько чотирьох років. Після вбивства князів Бориса і Гліба 1015 року Антоній вирушив на Афон (грец. Άθως, у грецьких джерелах офіційно іменується Свята Гора (грец. Άγιο Όρος)), на північно-східному узбережжі Греції. В одному з афонських монастирів він прийняв чернечий постриг. Поширеним, але необґрунтованим здогадом є те, що це був російський Монастир Ксилургу на Афоні (нині Скит Успіння Богородиці (Панагія Ксилургу) Монастиря св. Пантелеймона). Деякий час Антоній жив на Афоні, потім повернувся на Русь. Згідно з реконструйованим давнім «Житієм преподобного Антонія Печерського», Антоній оселився у Варязькій печері на березі Дніпра не пізніше початку 1030-х років. У цей час до нього прийшли Мойсей Угрин, потім Іларіон, майбутній митрополит Київський і всієї Русі. У «Житії» Антоній постає в сані ієромонаха, який постригає в чернецтво й висвячує на священників. Прагнучи самотності, Антоній поставив ігуменом монастиря Варлаама (1033? рік), після чого віддалився в затвор, де перебував 40 років і помер (1073 рік).

«Феодосієва» традиція дає хронологічно достовірнішу версію. Повернувшись на Русь, Антоній не раніше 1051 року оселився поблизу Варязької печери біля села Берестове під Києвом у печері (нині – Дальні, Феодосієві, печери Києво-Печерської лаври), залишеній Іларіоном, який став 1051 року митрополитом Київським і всієї Русі. Спочатку Антоній жив відлюдником, невдовзі його подвижництво стало широко відомим. Після 1054 року навколо Антонія почали збиратися учні й складатися чернеча громада. Приблизно 1060 року до монастиря прийшли вихідці з найближчого оточення великого князя Київського Ізяслава I Ярославича (1054 – 1068, 1069 – 1073, 1077 – 1078 рр.), Варлаам і Юхим (майбутній митрополит Переяславський), що стало причиною для конфлікту з великим князем. Антоній сам не постригав у ченці, а благословив на це одного зі своїх учнів Никона, який мав сан пресвітера.

Число братії зростало, тоді як Антоній прагнув чернечої самотності. Тому 1061 року він поставив у монастирі Варлаама ігуменом, а сам перебрався на інший пагорб, у викопану там печерку (нині – Ближні, Антонієві, печери Києво-Печерської лаври) і оселився в ній, «упражняясь в безмолвии и беседуя всегда с Единым Богом». Живучи тут відлюдником і не будучи настоятелем, Антоній, проте, залишався авторитетом і продовжував здійснювати духовне керівництво братією. За його благословенням 1062 року було зведено невелику дерев’яну Успенську церкву, пізніше збудовані монастирські келії та огорожа. За його порадою і благословенням ігуменом було обрано Феодосія.

1068 року внаслідок поразки Русі в битві на річці Альті руські землі були пограбовані половцями, відбулося повстання в Києві. Великий князь Ізяслав I втік із міста, в якому закняжив князь Полоцький Всеслав Брячиславич.

У травні 1069 року князь Ізяслав Ярославич повернувся до Києва і в нього відбувся ще один конфлікт з Антонієм, причини якого не цілком ясні. Імовірно, Ізяслав розгнівався на Антонія «за Всеслава». Антоній переховувався в Чернігові в князя Святослава Ярославича. Там на Болдиній горі він заснував печерний Троїцько-Іллінський монастир. Російський та радянський історик Михайло Дмитрович Приселков (помер 1941 року) припускав, що в Києво-Печерському монастирі існували дві партії, що протиборствували, «політичні партії»: «антонієва» – проти Ізяслава Ярославича і «феодосієва» – проти його брата Святослава. Радянський і російський історик Анатолій Аркадійович Турилов вважає цю побудову спрощенням.

Після березня 1073 року, з закняжінням у Києві Святослава Ярославича, який вигнав Ізяслава, Антоній повернувся до Києво-Печерського монастиря. Того ж року він, можливо, взяв участь у закладенні кам’яної Успенської церкви монастиря.

Передбачаючи свою близьку кончину, Антоній попросив пробачення в братії та заповів не віднаходити його мощі. Пробувши у своїй другій печері (нині Ближні печери) 16 років (тобто з 1057 року), Антоній помер у ній 7 травня 1073 року на 90-му році життя. Похований він був тоді ж у тій самій печері.

Відомостей про час канонізації Антонія немає. Шанування його в Києво-Печерському монастирі мало місце вже з останньої чверті XI століття, тобто одразу після смерті, про що свідчить складання в цей час у монастирі його житія.

У Києво-Печерському патерику (слово 4) уже в XII столітті згадуються ікони Антонія і Феодосія. Антоній і Феодосій зображені як ті, що предстоять, на Печерській (Свенській) іконі Божої Матері, імовірно датованій близько 1288 року. Цей образ є найдавнішим збереженим зображенням Антонія. Російський історик Церкви Євген Євсигнійович Голубинський (помер 1912 року) вважав, що канонізація або «установление празднования его памяти должно быть относимо к пространству времени между 2-й четвертью XII и 1-й четвертью XIII века». 

«Подобно тому, как при жизни своей сам преподобный Антоний удалялся от глаз человеческих, молясь Богу в тайне и в уединении, так и мощам своим испросил то же дарование, чтобы были удалены от глаз человеческих: многие, дерзнувшие раскопать место, на котором положено честные тело преподобного Антония, были наказаны».

Преподобному Антонію було присвячено один із чотирьох престолів, влаштованих на хорах в Успенській церкві Печерського монастиря.

З початку XVII століття в Ближніх печерах монастиря згадується храм – Підземна церква преподобного Антонія Печерського.

1638 року інок Печерського монастиря та церковний письменник Афанасій Кальнофойський у своїй книзі «Тератургіма» описав храм і келію преподобного Антонія й згадує, що «Москва» намагалася захопити мощі Антонія.

У записках за лютий 1701 року настоятеля московського Храму Василія Блаженного (офіційно Собор Покрову Пресвятої Богородиці, що на Рву) Іоанна Лук’янова сказано: «на гробнице Антония стоит его большой деревянный крест с возглавием, троечастный».

На плані печер 1795 року місце, позначене як келія преподобного Антонія, знаходилося трохи лівіше від місця на плані 1638 року.

Келія Антонія Печерського. Джерело – Петренко М.З. Пещерные лабиринты. – Киев: Мистецтво, 1976. Фото без змін

І нині мощі преподобного Антонія спочивають під спудом (тобто не віднайдені донині) в Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Це місце згідно з лаврською традицією позначене іконою святого. Поруч знаходяться Підземна церква преподобного Антонія Печерського та його невелика келія з кам’яним ложем святого. Тут знаходився один зі стовпів для біснуватих.