РАКА ПРЕПОДОБНОГО ВАРЛААМА ПЕЧЕРСЬКОГО

Рака преподобного Варлаама Печерського, ігумена Печерського монастиря (укр. Поховання Варлаама, ігумена Печерського), помер 1065 р. у Монастирі Свята Гора на Волині (нині Зимненський Святогірський Успенський монастир, біля села Зимне за кілька кілометрів від міста Володимира Волинської області), монах, потім 1-й ігумен Печерського монастиря 1061 – 1062 рр., 1-й ігумен Димитрівського монастиря 1062 – 1065 рр., православний святий, шанований у лику преподобних.

Пам’ять преподобного Варлаама Печерського звершується: у другу неділю Великого посту – Собор усіх преподобних отців Києво-Печерських; 28 вересня (11 жовтня) – Собор преподобних отців Києво-Печерських, що в Ближніх печерах спочивають, і 19 листопада (2 грудня) – день пам’яті преподобного.

Він був сином «першого» боярина великого князя Київського Ізяслава I Ярославича (1054 – 1068, 1069 – 1073, 1077 – 1078 рр.) і київського тисяцького, Яна Вишатича та його дружини Марії, онук славного й хороброго Вишати, правнук новгородського посадника Остромира, родича Рюриковичів. Родовід Варлаама пов’язують з Малковичами – нащадками Малка Любечанина – діда Володимира «Великого» по матері Малуші. Відомість «Києво-Печерського патерика» про подорож Варлаама околицями Володимира та Монастирем Свята Гора на Волині, названими в тексті «страной своей», розглядають як вказівку на відвідини рідних місць. З його батьківщиною пов’язують маєтки в сусідніх Будятичах, Низкиничах та Калусові (нині всі три села в Іваничівському районі Волинської області).

Молодий боярин «сиял своей и телесной крепостью и душевной чистотой». Однак він сильно полюбив чернече життя, так що захотів жити в монастирі й покинути все земне, і славу, і багатство. 

Приблизно 1060 року він прийшов одного разу до Антонія Печерського й відкрив йому свої бажання, кажучи: «Хотел бы я, отче, если Богу угодно, быть иноком и жить с вами». Відповів йому Антоній: «Хорошо желание твоё, чадо, и мысль твоя исполнена благодати, но смотри, чтобы богатство и слава мира этого не возвратили тебя назад. Ибо (по слову Господню) никто, возложивший руку свою на плуг и озирающийся назад, не благонадежен для Царствия Божия» (Лк. 9:62). І тоді, знявши з себе боярський одяг, поклав його перед ногами Антонія і також поставив перед ним навантажених коней, кажучи: «Это, отче, все сокровища, прелесть мира этого, делай с ними, что хочешь, а я «от всего отказался, и всё почитаю за сор, чтобы приобрести Христа…» (Флп. 3: 8), и хочу жить с вами в этой пещере, и уже не возвращусь в мой дом». Антоній же сказав йому: «Подумай, чадо, кому обещаешься ты и чьим хочешь быть воином. Ибо невидимо предстоят Ангелы Божии, принимая обещания твои. Смотри, как бы отец твой, придя сюда с великой силой, не увёл бы тебя против воли, и мы не будем в состоянии тебе помочь; ты же явишься пред Богом лжецом, отметником Его». Відповідав йому юнак: «Верую Богу моему, отче, что, если мой отец захочет и мучить меня, я не вернусь к мирской жизни, и только прошу тебя скорее постричь меня». Тоді Антоній просить Никона постригти його й зодягнути в чернечий одяг.

Коли боярин Ян Вишатич дізнався, що його улюблений син постригся в чернецтво в монастирі, він розгнівався і, взявши багато слуг, напав на печери та всіх ченців розігнав. Він витяг сина свого, зірвавши з нього чернече облачення. Батько наказав зв’язати синові руки й одягти його в інший одяг, і так іти йому через місто додому. Варлаам по дорозі, побачивши купу гною, зайшов у неї і з «помощью Божией сбросил с себя одежду и своими ногами попирал её в навозе». Коли вони увійшли до дому, батько звелів йому сісти поруч із ним за стіл, а він, хоча й сів мимоволі, але не їв нічого й сидів, похиливши голову. Після закінчення їжі батько відпустив його до його покоїв, приставивши слуг стерегти його, щоб він не пішов, а дружині його звелів прикрасити себе всілякими прикрасами, щоб спокусити чоловіка. Варлаам, увійшовши до однієї з кімнат, сів у куточку. А дружина його, як їй було наказано, розхаджувала перед ним і просила його сісти на ложе. Варлаам, бачачи все це й зрозумівши, що батько доручив їй спокусити його, почав «молиться не переставая, в тайне сердца своего, Всемилостивому Богу, чтобы Он спас его от этого искушения». Він пробув на тому місці три дні, не вставаючи з нього, не приймаючи батька, не одягаючи одяг.

Коли слуги доповіли батькові, що вже четвертий день його син не їсть і напіводягнений, Ян змилосердився над сином і, боячись, щоб не помер він від голоду й холоду, покликав його і, ніжно попрощавшись із ним, відпустив до монастиря. І був тоді чутний великий плач, ридання й лемент, як по мерцю. Батько й мати плакали гірко за сином, оскільки позбулися його, дружина невтішно ридала за чоловіком, що розлучилася з ним; раби й рабині з риданням стогнали за господарем, що він покинув їх, і так усі зі сльозами проводжали його.

1061 року Антоній, який прагнув чернечої самотності й «зная великую душу Варлаама», поставив його ігуменом. «Варлаам, приняв начальствование, стал подвизаться ещё в больших трудах». За часів його ігуменства було збудовано дерев’яний монастир (Монастир старий, ветхий), перші дерев’яні наземні споруди монастиря – церкви й келії. Поруч із печерними келіями було збудовано невелику каплицю – Церкву в ім’я Святої Богородиці. Вибравши слушний час, він здійснив поїздку до святого міста Єрусалима, де відвідав святі місця й повернувся до Печерського монастиря.

1062 року великий князь Ізяслав I Ярославич, заснувавши в Києві на честь свого покровителя Церкву св. Димитрія і Димитрівський монастир, поставив Варлаама ігуменом цього монастиря.

Через деякий час вирушив Варлаам до Константинополя (нині Стамбул (тур. İstanbul), місто в Туреччині) і, обійшовши там усі монастирі та купивши все потрібне для монастиря, 1065 року повертався додому. По дорозі, перебуваючи вже на батьківщині, впав він у тяжку недугу і, досягнувши міста Володимира (нині місто, адміністративний центр Володимирського району Волинської області), зупинився в монастирі, що знаходиться біля того міста й називається Свята Гора (нині Зимненський Святогірський Успенський монастир), і там помер. Перед смертю він заповів своїм супутникам відвезти його тіло до Печерського монастиря і там поховати, а ікони й усе, що купив він для монастиря, передати печерському ігумену Феодосію.

1065 року Варлаама було поховано в Ближніх печерах Печерського монастиря.

1638 року інок Печерського монастиря та церковний письменник Афанасій Кальнофойський на планах у своїй книзі «Тератургіма» свідчить, що мощі подвижника спочивали на правому боці Підземної церкви Введення Пресвятої Богородиці в Ближніх печерах.

Пізніше, згідно з планами 1661 і 1675 років, мощі Варлаама були перенесені до окремої усипальниці, що знаходилася неподалік.

1696 року митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Росії Варлаам Ясинський у Ближніх печерах збудував церкву на честь преподобного Варлаама – Підземну церкву преподобного Варлаама, ігумена Печерського.

План 1703 року зображує на місці зазначеної усипальниці Підземну церкву преподобного Варлаама, ігумена Печерського, з мощами подвижника, що лежать у ній. При вході до підземного храму в стіну вмонтовано камінь з написом, який гласить, що церкву влаштовано «на желание иждивительное первее архимандрита Печерского, потом же митрополита Киевского, преосвященнаго Варлаама Ясинского, при настоятельстве по нём архимандрита Мелетия Вуяхевича» 1691 року.

Нині мощі преподобного Варлаама спочивають на лівому боці Підземної церкви преподобного Варлаама, ігумена Печерського.

У 1980-х роках були проведені медико-антропологічні дослідження мощей преподобного Варлаама.

Скульптурна реконструкція за черепом мощей преподобного Варлаама, радянського й російського експерта-криміналіста Сергія Олексійовича Нікітіна, 1988 рік. Джерело – email from S.Nikitin to user:shakko. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін