РАКА ПРЕПОДОБНОГО ІСААКІЯ ЗАТВІРНИКА

Рака преподобного Ісаакія, затвірника Печерського (укр. Поховання Ісакія Печерського), народж. невід. – помер бл. 1090 р. Печерський монастир поблизу Києва (нині в Києві), затвірник Печерський, православний святий, шанований у лику преподобних.

Пам’ять преподобного Ісаакія Печерського звершується: 14 лютого (27 лютого) – служба з полієлеєм; у другу неділю Великого посту – Собор усіх преподобних отців Києво-Печерських і 28 вересня (11 жовтня) – Собор преподобних отців Києво-Печерських, що в Ближніх печерах спочивають.

Житіє преподобного Ісаакія читається в Іпатіївському літописі під 6582 (1074) роком, а також у «Києво-Печерському патерику» та Великих Четьях-Мінеях («Слово о Исааке монасе, его же прелсти диавол»).

У миру він був багатим купцем, родом з Торопця (нині місто, адміністративний центр Торопецького району Тверської області Російської Федерації), на ім’я Чернь. З невідомих причин він роздав усе своє майно нужденним і монастирям, прийшов до Києва й прийняв постриг від Антонія Печерського.

Сім років Ісаакій провів у затворі. Його їжею була одна просфора, і то через день, і воду він пив мірою. Усе це приносив йому Антоній і подавав через віконце, таке мале, що ледве проходила рука. Ісаакій ніколи не лягав, він, сидячи, ненадовго засинав.

Одного разу Ісаакій не відгукнувся, і ченці розкопали вхід, думаючи, що він помер. Його винесли, поклали перед печерою й побачили, що він живий. Ісаакія поклали на одр (ложе), і Антоній обслуговував його. Після відходу Антонія до Чернігова 1069 року, ігумен Феодосій з братією переніс Ісаакія до своєї келії й обслуговував його, тому що той був «расслаблен умом и телом», так що не міг ні сісти, ні встати, ні повернутися, лежав на одному боці. «Часто черви копошились под бедрами его, Феодосий сам своими руками мыл и оправлял его», і так два роки, поки той лежав. «Удивительно то, что в продолжение двух лет не вкусил он ни хлеба, ни воды, никакой другой пищи – и оставался жив, лежа немым и глухим».

Феодосій читав над ним молитву день і ніч, і, нарешті, на третій рік (1072 рік) Ісаакій заговорив, просив, щоб його поставили на ноги. Він почав ходити як дитя, «но не заботился о том, чтобы идти в церковь, так что едва силой принесли его туда». Потім Ісаакій почав ходити до трапези, де саджали його окремо від братії, і клали перед ним хліб, але він не брав його. Ченці клали хліб йому в руку, але Феодосій говорив: «Положите перед ним хлеб и не кладите ему в руки, чтоб он сам ел», і цілий тиждень не дозволяв класти хліб у руки Ісаакію. Дивлячись на інших, Ісаакій став потроху їсти хліб і навчився їсти.

Коли 1074 року Феодосій помер, і ігуменом став Стефан, Ісаакій знову розпочав суворе духовне життя. Він знову надягнув власяницю, на власяницю – вузький каптан і «начал помогать поварам и работать на братию, раньше всех приходил на утреню и стоял крепко и неподвижно». Коли наставала зима і бували люті морози, тоді на ранковій молитві він стояв у взутті настільки розірваному, що часто його ноги примерзали до каменя, і він не рухав ними, поки не відспівували утреню. Після молитви він першим приходив до кухні й готував дрова, вогонь і воду, і вже тоді приходили всі решта ченців і кухарі.

Ісаакій першим на Русі прийняв на себе подвиг юродства. Одного разу один з кухарів, на ім’я теж Ісаакій, сказав, насміхаючись: «Исаакий, вот сидит ворон – поди, возьми его». Той, вклонившись до землі, пішов, узяв ворона й приніс його перед усіма кухарями. Вони жахнулися тому, що сталося, і розповіли ігумену та ченцям, і відтоді братія стала шанувати його. «А он, не желая славы от людей, принял на себя юродство и стал делать неприятности – то игумену, то братии, а то и мирским людям, бродя по миру, так что многие били его до ран». Ставши юродивим, Ісаакій знову оселився в печері Антонія. Він почав «собирать к себе мальчиков из мирских детей, и возлагал на них чернеческое рубище», і за це отримувати покарання то від ігумена Никона (1078 – 1088 рр.), то від батьків тих дітей. Усе це він терпів з радістю, «подъемля наготу и холод дня и ночи».

Наприкінці життя, живучи в печері, Ісаакій розхворівся. Ченці віднесли хворого до монастиря, де той проболів до восьми днів, і помер близько 1090 року. Ігумен Іоанн I (1088 – близько 1103 рр.) із ченцями, поховали його тіло в Ближніх печерах.

На плані 1638 року мощі Ісаакія позначені в Підземній церкві Введення Пресвятої Богородиці й підписані так: «Святой Исакий Пещерник. Дивное житие этого святого читай в Патерике».

План 1661 року вказує мощі під ім’ям «Исакий» у великій братській усипальниці навпроти цього храму.

У великій братській усипальниці навпроти Підземної церкви Введення Пресвятої Богородиці зображені мощі з підписом «Исакий затворник», і на плані 1703 року.

Згідно з пізнішими планами й описами печер, не раніше 1917 року мощі преподобного Ісаакія були перенесені на нове місце.

Згідно з сучасними дослідженнями антропологів мощі преподобного Ісаакія належать іншому святому, який помер у віці 18-20 років.

Джерело – https://lavra.ua/svyatie/isaakij-zatvornik/. Фото без змін