ПОХОВАННЯ ПРЕПОДОБНОГО ФЕОДОСІЯ ПЕЧЕРСЬКОГО

1. Поховання преподобного Феодосія Печерського (укр. Поховання Феодосія, або Теодосія Печерського), народж. бл. 1008 або бл. 1036 р. Василів під Києвом (нині місто Васильків в Обухівському районі Київської області) – помер 03(16).05.1074 р. Печерський монастир поблизу Києва (нині в Києві), учень преподобного Антонія Печерського, один із засновників і 2-й ігумен Печерського монастиря 1062 – 03(16).05.1074 рр., автор повчань, православний святий, шанований у лику преподобних. Місцевошанований католицький святий (авва Феодосій) в Українській греко-католицькій церкві та в Католицькій церкві. Ім’ям Феодосія названо Дальні (Феодосієві) печери Києво-Печерської лаври і джерело Феодосія на території Лаври.

Пам’ять преподобного Феодосія Печерського звершується: 3 (16) травня – день пам’яті преподобного; 14 (27) серпня – перенесення мощей; 28 серпня (10 вересня) – Собор преподобних отців Києво-Печерських, що в Дальніх печерах спочивають, і 2 (15) вересня – разом із преподобним Антонієм Печерським. У католицизмі пам’ять звершується 16 травня.

Він народився в місті Василеві під Києвом у заможній родині. Його батько, який належав до військового стану, за повелінням князя був переведений до Курська (нині адміністративний центр Курської області Російської Федерації), де минуло дитинство й юність сина. Він упросив батьків віддати його «для обучения чтению священных книг и, при отличных способностях и редком усердии, быстро выучился чтению книг, так что все удивлялись разуму отрока». Батько помер, коли синові було 13 років. Будучи з дитинства побожним, він вів аскетичне життя, носив вериги і мріяв про чернецтво. Своєю побожністю та смиренням викликав гнів матері. Його мати в «Житії Феодосія Печерського» описана «як благочестивая, но в то же время, властная и суровая». Вона бореться з прагненням сина «датися» (присвятити себе) Богові. Отрок терпляче зносив покарання матері та глузування однолітків.

У 1055 – 1056 рр. або близько 1056 року, «на 24-м году», він таємно залишив батьківський дім і постригся, за благословенням Антонія, у Печерському монастирі поблизу Києва, під ім’ям Феодосій. Постриг за вказівкою Антонія звершив Никон, або сам Антоній. Разом із Никоном і Антонієм, Феодосій оселився в печері й став одним зі створювачів Печерського монастиря. «Через четыре года» мати відшукала його і зі сльозами просила повернутися додому, але Феодосій сам переконав її залишитися в Києві й прийняти чернецтво в жіночому Миколаївському монастирі на Аскольдовій могилі.

Феодосій трудився в обителі більше за інших і нерідко брав на себе частину праць братії: носив воду, рубав дрова, молов жито й відносив кожному інокові борошно. У спекотні ночі він «обнажал своё тело и отдавал его в пищу комарам и мошкам, кровь текла по нему, но святой терпеливо занимался рукоделием и пел псалмы». До храму він з’являвся першим і «став на месте, не сходил с него до окончания Богослужения; чтение слушал с особым вниманием». Не пізніше 1058 року Феодосій викопав собі келію (нині в Дальніх печерах), яка була відкрита під час археологічних розкопок 1988 року.

Невдовзі Феодосій був висвячений у сан ієромонаха, а 1062 року (є й інші дати 1059 і 1060, а згідно з офіційною історіографією 1063 рік), за посередництва Антонія, обраний ігуменом Печерського монастиря, другим після Варлаама.

1062 року на вершині надпечерного пагорба Феодосій збудував невелику дерев’яну Церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Після завершення будівництва храму центр Печерського монастиря зміщується на територію нинішньої Верхньої лаври.

У сані ігумена Феодосій продовжував виконувати найважчі послухи в обителі. Він зазвичай їв лише сухий хліб і варену зелень без олії. Ночі проходили в нього без сну в молитві, що багато разів помічала братія, хоча Феодосій і намагався приховати свої чернечі діяння від інших. Ніхто не бачив, щоб Феодосій спав лежачи, зазвичай він відпочивав сидячи. Одягом йому слугувала груба власяниця, надіта прямо на тіло, так що в цьому ченці не можна було впізнати шанованого ігумена, якого шанували всі, хто його знав. За словами укладача його «Житія» Нестора Літописця, його одяг «сиял на нём как честна багряница царская». 

Перед Великим постом Феодосій зазвичай йшов у затвор на всю Чотиридесятницю заради зосередженої молитви та покаяння. Зачиняючись у печері, він брав із собою трохи хліба, а двері ззовні засипали землею, і братія монастиря спілкувалася з ним лише з крайньої потреби через віконце, яке залишали, і то лише в суботу або неділю. Сподіваючись на допомогу Божу, ігумен не зберігав великих запасів для обителі, тому братія іноді терпіла нестачу насущного хліба. 

З ініціативи Феодосія було прийнято перший устав Печерського монастиря, складений на основі студійського общинножитійного уставу, список якого було надіслано на прохання Феодосія з Константинополя близько 1068 року.

Феодосій не «страшился обличать сильных мира сего». Незаконно засуджені завжди знаходили в ньому заступника, а судді переглядали справи на прохання шанованого всіма ігумена. Особливо він дбав про бідних: збудував для них у монастирі особливий двір, де будь-який нужденний міг отримати їжу та притулок.

Основну частину пастви Феодосія становило чернецтво, але він був пастирем і мирян. Одним з його духовних чад був великий князь Київський Ізяслав I Ярославич. Переказ, зафіксований «Житієм», свідчить про їхні дуже близькі духовні стосунки: «Изяслав, любил наслаждаться духовной беседой Феодосия». Феодосій брав участь у політичному житті Києва. Відзначаючись надзвичайним смиренням, він, однак, рішуче виступив проти князя Святослава Ярославича, який скинув 1073 року свого брата Ізяслава. Феодосій відкрито виступив проти нового великого князя, писав «епістолії», спрямовані до князя, наказав на знак протесту поминати в богослужінні князя Ізяслава «яко стопному тому князю и старейшину всех», а Святослава, який фактично сидів на київському столі, не поминати як «чрез закон седшу на столе том». Виклична поведінка печерського ігумена, нарешті, розлютила Святослава Ярославича, який, ударивши об землю епістолією Феодосія «великой зело», «яко лев рикнул на праведного». Князь збирався засудити Феодосія на ув’язнення. Поступаючись проханням наляканої печерської братії та київської знаті, Феодосій відступив, припинивши боротьбу проти Святослава. Примирення Феодосія зі Святославом ознаменувалося великими княжими милостями до монастиря. Святослав прирізав монастирю нову додаткову територію, значно розширивши володіння обителі.

За Феодосія, 1073 року, на місці дерев’яної, було розпочато будівництво головної монастирської церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці (Успенський собор, освячений 1089 року). Феодосій також відомий як засновник і керівник однієї з перших церковних бібліотек на Русі – бібліотеки Києво-Печерського монастиря.

Феодосію приписувалося понад двадцять творів, але з достатньою підставою можна вважати його автором лише двох послань до князя Ізяслава Ярославича, шести повчань і молитви за всіх християн.

Останні тижні життя Феодосія описані в «Житії Феодосія Печерського» Нестора Літописця та в «Повісті временних літ» під 1074 роком. Провівши Великий піст у своїй келії, зустрівши Великдень, Феодосій захворів. Через п’ять днів, на зборах братії був обраний новий ігумен Стефан. Наступного дня хворого відвідав великий князь Святослав Ярославич із сином Глібом, а Феодосій дав останні настанови новому ігумену.

На восьмий день після Великодня о другій годині ночі 3 (16 за новим стилем) травня 1074 року Феодосій помер. Перед смертю він попросив поховати його вночі у викопаній ним келії, де він звершував свій затвор під час Великого посту. Його прохання було виконане, поховали його в тому одязі, який він завжди носив.

Питання про канонізацію Феодосія було порушене в Печерському монастирі на початку ігуменства Никона (1078 – 1088 рр.). У зв’язку з цим під його керівництвом Нестор Літописець написав твір «Житіє преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського». Сам автор був свідком фактично всього часу ігуменства Феодосія. Дослідники вважають, що твір писався, передусім, для Київської митрополії, від якої залежала справа канонізації, тому Нестор надавав великого значення дотриманню правил написання подібних творів і пошуку паралелі в житіях найвідоміших святих. Продовжив справу, розпочату Никоном, п’ятий ігумен Печерського монастиря Іоанн I (1088 – близько 1103 рр.).

1090 або 1091 року ігумен Іоанн і братія монастиря вирішили, що тіло Феодосія необхідно перенести до закладеної ним перед смертю Успенської церкви, яка була освячена 1089 року.

За три дні до свята Успіння (тобто 11 серпня 1091 року) ченці почали розкопувати могилу, копали всю ніч і були виявлені нетлінні мощі Феодосія. Як повідомляє Нестор Літописець, який брав участь у розкопуванні: «власы только притяскли к голове».

14 серпня 1091 року у свято Успіння Богородиці, за збіговиська багатьох єпископів та ігуменів київських монастирів, було звершено урочисте перенесення мощей Феодосія до церкви. Про це розповідається в «Повісті временних літ» у статті під 1091 роком. 

20 липня 1096 року Печерський монастир зазнав жахливого нападу половців хана Боняка. Успенську церкву було пограбовано й осквернено, половці увірвалися «в притвор у гроба Феодосия».

Під 1108 роком у «Повісті временних літ» розповідається про внесення імені Феодосія до синодика Руської церкви для поминання, що означало його фактичну канонізацію.

1130 року в «Києво-Печерському патерику» значиться під 6637 роком, ігумен монастиря Тимофій обклав золотом і сріблом раку преподобного Феодосія Печерського, за рахунок суздальського тисяцького Георгія Шимоновича, який пожертвував на оковку труни 500 гривень срібла і 50 гривень золота. 2007 року у фондах музею Києво-Печерської лаври було знайдено кришку від цієї раки.

1240 року, напередодні того, як монгольські орди хана Батия захопили Київ, мощі преподобного Феодосія з метою уникнення осквернення були заховані. Це місце трималося в таємниці, і з часом було забуте. Існує думка, що вони були заховані «под спудом» біля західних дверей Успенської церкви, або в Дальніх печерах, де, імовірно, і знаходяться дотепер.

З відродженням Печерського монастиря після монгольської навали в Успенській церкві було зроблено кенотаф, присвячений преподобному Феодосію.

На плані Дальніх печер 1638 року келія преподобного Феодосія, де він був похований, значилася неподалік від входу до Дальніх печер (див. карту-схему Дальніх печер).

Згідно з географічним описом міста Києва, зокрема і Києво-Печерської лаври, поручика В.І. Новгородцева, складеним 1784 року: «позади столбов по правой стороне (подле соборного иконостаса) лежат мощи преподобного Феодосия под спудом».

З XIX століття келія преподобного Феодосія значилася біля Підземної церкви преподобного Феодосія, ігумена Печерського (див. карту-схему Дальніх печер).

Український історик мистецтва Костянтин Віталійович Широцький у своїй праці, виданій 1917 року, описуючи Успенський собор, зазначає, що: «В юго-западном углу храма помещается гроб преподобного Феодосия (мощи в 1240 году были скрыты в стене)».

1941 року кенотаф преподобного Феодосія, разом з Успенським собором, був зруйнований. На сьогодні він, на жаль, не відновлений.

Під час розкопок 1988 року було відкрито Келію преподобного Феодосія (укр. Келія, в якій жив і був похований Феодосій Печерський, XI століття), викопану ним не пізніше 1058 року. Склепіння цього приміщення – в ідеальному стані. Біля келії преподобного розташована найбільша споруда печер – Підземна церква преподобного Феодосія, ігумена Печерського.

Символічний кенотаф Феодосія Печерського. Фото 19 травня 2008 року. Автор – іеродиякон Василій (Новіков). Ліцензія – Creative Commons Attribution 3.0 Unported. Фото без змін