ЦЕРКВА-УСИПАЛЬНИЦЯ
Церква-усипальниця, кінець XI століття (укр. церква-усипальниця, назва згідно з Реєстром нерухомих пам’яток України: «Фундамент церкви-усипальниці (кінець ХІ ст.)»). Охоронний номер: 5003. Унікальність церкви зумовлена тим, що це єдиний відомий у давньоруській архітектурі храм із напівпідземним ярусом-криптою, хоча така конструкція присутня в архітектурі східнохристиянського світу загалом і у Візантії зокрема.
Місцезнаходження церкви. Залишки церкви-усипальниці розташовані в північно-східній частині чернігівського Детинця, на південь від будівлі колишньої поштової станції XIX століття (вулиця Музейна, 8), і за 20 метрів на захід від воріт «Князівського двору», нижче рівня сучасної поверхні.
План Детинця (Валу) X – середина XIII ст. 1 – Спаський собор; 2 – Борисоглібський собор; 3 – церква-усипальниця кінця XI століття; 4 – Благовіщенська церква; 5 – кам’яний храм початку XIII століття, розкопаний 1956 року; 6 – місце виявлення поховань Михайлівської церкви; 7 – церква XII століття на Верхньому Замку. Джерело – Ситий Ю.М. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Чернігова. – Чернігів: Десна Поліграф, 2013. – С. 18. Фото без змін
4 – церква-усипальниця; 5 – ворота «Князівського двору» з надбрамною церквою початку XIII століття; 74 – розкопки 2006 – 2007 рр. Джерело – Ситий Ю.М. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Чернігова. – Чернігів: Десна Поліграф, 2013. Фото змінено (фрагмент)
Праворуч кут будівлі Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана (укр. Чернігівський обласний художній музей імені Григорія Галагана), вулиця Музейна, 6. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Історія дослідження церкви. У давньоруських літописах церква не згадується.
Відомості про існування в XVIII столітті руїн давнього триприсінного храму неподалік збудованої 1676 року чернігівським полковником Василем Касперовичем Андрійовичем Дуніним-Борковським (укр. Василь Касперович Андрійович Дунін-Борковський, помер 1702 року) дерев’яної Благовіщенської церкви наведені в описах Чернігова російського історика Лівобережної України Опанаса Філімоновича Шафонського (помер 1811 року) та чернігівського історика-краєзнавця Михайла Єгоровича Маркова (помер 1819 року) та інших.
1979 року український археолог і краєзнавець Андрій Антонович Карнабіда уперше археологічно зафіксував залишки церкви.
1985 року український археолог Володимир Петрович Коваленко під час археологічних робіт на Валу розчистив східну частину церкви.
1986 року В.П. Коваленком, археологом Павлом Миколайовичем Гребінем і радянським істориком архітектури, археологом Павлом Олександровичем Раппопортом церква була розкопана повністю та досліджена.
Загальний вигляд розкопу з півдня. Фото 1986 року. Джерело – Коваленко В.П. Давньоруські монастирі на чернігівському дитинці // Сумська старовина. – 2008. – ХХV. – С. 13. – Рис. 7. Фото без змін
I – план-реконструкція; ІІ – план кладок за В.П. Коваленком і П.А. Раппопортом. Джерело – Коваленко В.П., Раппопорт П.А. Новый памятник византийской архитектуры на черниговском детинце // Южная Русь и Византия. Сборник научных трудов (к XVIII конгрессу византинистов). – Киев, 1991. – С. 144. – Рис. 2. Фото без змін
Церква являє собою невеликий 14,9 × 11,8 метра, хрестово-купольний, 4-стовпний, 3-апсидний храм. Його східна частина була прорізана теплотрасою в 2-й половині ХХ століття, при цьому його південна апсида виявилася повністю знищеною. У храмі було два яруси: напівпідземний і наземний. Від напівпідземного ярусу-крипти до висоти 2 метрів збереглися фундаменти й стіни. З наземним ярусом крипта з’єднувалася через сходи, розташовані із західного боку.
Власне храмом слугував наземний ярус. Вхід до нього вів з півдня через високий ґанок зі сходами. Залишки фундаментів ґанку збереглися у вигляді невеликої завдовжки 3 метри прямокутної стінки, що проходила паралельно південній стіні храму, за 70-80 см від неї.
Фундамент церкви закладений на глибину 1,7 метра, в апсиді – до 2 метрів, завширшки 1,5-1,6 метра. Фундаментний рів прорізає культурний шар більш давнього поселення Х – ХІ ст. і врізаний у материк на 1 метр, що на 30-40 см глибше за підлогу крипти. Фундамент складений із шарів каменю, що перемежовуються рядами цегли-плінфи, у підошву фундаменту покладені дерев’яні лежні. На рівні давньої поверхні з кладки фундаменту виступає ряд плінф, що утворюють мощення над фундаментом.
Стіни церкви складені у візантійській техніці «змішаної кладки» («opus mixtum») з цегли-плінфи «із заглибленим рядом», що чергується з шарами великих, грубо обтесаних каменів, які виходять на лицьову поверхню стін, на цем’янковому розчині кремового кольору.
Кладка внутрішньої поверхні північної стіни крипти. Фото 1986 року. Джерело – Коваленко В.П., Гребень П.Н. Исследования церкви-усыпальницы ХІ в. в 1985–1986 гг. // Науковий архів ІА НАН України. Фонд експедицій. 1985-1986/168. – С. 48. – Рис. 25. Фото без змін
Фасади: I – внутрішня поверхня північної стіни; II – внутрішня поверхня західної стіни, за В.П. Коваленком і П.А. Раппопортом. Джерело – Коваленко В.П., Раппопорт П.А. Новый памятник византийской архитектуры на черниговском детинце // Южная Русь и Византия. Сборник научных трудов (к XVIII конгрессу византинистов). – Киев, 1991. – С. 143. – Рис. 1. Фото без змін
У кладці переважає плінфа формату 33-34,5 × 27 × 3-3,5 см жовтого, кремового, рожевого кольору, і камінь. На торцях плінф є знаки. Згідно з висновками П.А. Раппопорта, це перша споруда давньоруської архітектури, де з’являються знаки на торцях плінфи. Товщина стін храму – 1,2-1,4 метра.
Фасади церкви розчленовувалися плоскими лізенами (лопатками) завширшки 1 метр, винос – 20 см. Західні кутові лізени, ширина – 1,2 метра, винос – 30 см. Товщина стін церкви виключала наявність внутрішньостінних сходів на хори. Швидше за все, їх не було.
В інтер’єрі напівпідземної частини церкви лізени, завширшки 1,3 метра, винос – 30 см, знаходилися лише на західній стіні. Стовпи Т-подібної форми, витягнуті по поздовжній осі, з виступами, повернутими в бік центральної нави, з’єднувалися між собою арками – збереглися їхні основи, п’яти. З західної пари стовпів арки були перекинуті ще й на західну стіну. Вся ця конструкція підтримувала склепінчасті перекриття напівпідземного ярусу.
Західний і північний фасади південно-західного стовпа. Фото 1986 року. Джерело – Коваленко В.П., Гребень П.Н. Исследования церкви-усыпальницы ХІ в. в 1985–1986 гг. // Науковий архів ІА НАН України. Фонд експедицій. 1985-1986/168. – С. 59. – Рис. 41. Фото без змін
Підлога напівпідземної частини церкви знаходилася на 1,4 – 1,5 метра нижче рівня землі кінця XI століття. Підлога утворена заливкою вапняного розчину поверх шару підготовки з цегляного та кам’яного щебеню. Під підлогою в напрямку північ-південь проходили дерев’яні лежні, з’єднані залізними костилями.
Така композиція заглибленого в ґрунт ярусу церкви була інтерпретована П.А. Раппопортом і В.П. Коваленком як усипальниця-крипта, збудована в 1070-х роках.
Загальний вигляд південно-західної частини храму. Фото 1986 року. Джерело – Коваленко В.П., Гребень П.Н. Исследования церкви-усыпальницы ХІ в. в 1985–1986 гг. // Науковий архів ІА НАН України. Фонд експедицій. 1985-1986/168. – С. 44. – Рис. 18. Фото без змін
Про призначення крипти також свідчить поховальна ніша-аркосолій (19) у північній стіні, яка збереглася найкраще. Згідно з реконструкцією плану, подібний аркосолій (20) знаходився й у південній стіні крипти.
План церкви-усипальниці за В.П. Коваленком: 1, 2 – гробниці з цегли-плінфи в напівпідземній частині церкви; 3 – ніша-аркосолій у північній стіні напівпідземної частини церкви. Джерело – Ситий Ю.М. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Чернігова. – Чернігів: Десна Поліграф, 2013. – С. 25. Фото без змін
У напівпідземній частині храму були виявлені залишки двох гробниць з плінфи (17, 18) та уламки шиферних плит, які, на думку В.П. Коваленка, могли належати до залишків зруйнованих шиферних гробниць.
Під час археологічних досліджень храму в 1985 – 1986 рр. були знайдені фрагменти штукатурки із залишками фрескового розпису, у тому числі з графіті, фрагменти голосників, керамічних підлогових плиток – «щиткові» та фігурні, вкриті поливою (глазур’ю) жовтого, зеленого та чорного кольорів, уламки віконниць. Крім цього, на прилеглій до церкви-усипальниці з південного заходу ділянці 2006 року був знайдений фрагмент вітражного скла з розписом – зображення людського обличчя.
Фрагмент вітражного скла з розписом, промальовка А.В. Яровою. Джерело – Бовда Ю.І. Нові знахідки вітражного скла на території Чернігово-Сіверщини // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи. Матеріали ХІV Міжнародної
студентської наукової археологічної конференції. – Чернігів, 2015. – С. 15. Фото без змін
На думку В.П. Коваленка і П.А. Раппопорта, церква-усипальниця була збудована константинопольськими (візантійськими) майстрами на замовлення Володимира Всеволодовича «Мономаха» в роки його князювання в Чернігові (1078 – 1094 рр.), найімовірніше, у період між 1078 і 1081 роками, і тому храм міг носити хресне ім’я його фундатора – Василя. Як припускав В.П. Коваленко, храм не лише слугував родинною усипальницею, а й був ктиторським Васильївським монастирем. Ці висновки підтверджують думку російського історика Юрія Олександровича Артамонова про заснування перших монастирів на основі князівських церков. Руйнування церкви В.П. Коваленко пов’язував зі взяттям Чернігова монголами 1239 року.
Після завершення розкопок церква-усипальниця була законсервована – закрита дерев’яними щитами, до вирішення питання про подальшу музеєфікацію. Матеріали досліджень – наукові звіти, колекції знахідок, зберігаються в Науковому архіві Інституту археології Національної академії наук України (укр. Науковий архів Інституту археології Національної академій наук України) (м. Київ) та Чернігівському обласному історичному музеї імені В.В. Тарновського (укр. Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського).
1992 року під час благоустрою території церква-усипальниця була засипана піском.
Станом на 2019 рік залишки церкви знаходяться в межах будівельного майданчика незавершеної в 2006 – 2008 рр. новобудови, відтворення будинку Дворянських зібрань середини ХІХ століття, вулиця Музейна, 6а, на глибині близько 1 метра.
Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
***
У сезон 1986 – 1987 рр. було розкрито ділянку кладовища, розташовану на південь від церкви-усипальниці.
Територія храму-усипальниці кінця XI століття: 1 – ворота «Князівського двору», початок XIII століття; 2 – ділянка досліджень 2006 – 2008 рр. з оборонною вежею в кутку садиби; 3 – поховання біля церкви-усипальниці; 4 – приблизне місце розташування північних (Погорілих) воріт Детинця; 5 – залишки укріплень у вигляді валу. Джерело – Ситий Ю.М. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Чернігова. – Чернігів: Десна Поліграф, 2013. – С. 29. Фото без змін
На кладовищі дослідженнями були охоплені ділянки на південний схід від апсид і на південь від стін церкви-усипальниці. У 1985 – 1987 рр. виявлено залишки понад 156 поховань, у тому числі й місце перепоховання 50 черепів, складених у ямі (Поховання № 60 (1986 рік)). Більшість похованих – дорослі, є 23 поховання дітей і підлітків. Характеристика антропологічного матеріалу з кладовища подана в статті Ю.В. Довженка та українського антрополога Інни Дмитрівни Потєхіної 2011 року.
План кладовища храму-усипальниці за В.П. Коваленком. Джерело – Ситий Ю.М. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Чернігова. – Чернігів: Десна Поліграф, 2013. – С. 27. Фото без змін
На ділянці розкопів 1985 року виявлено 24 поховання й поодинокі кістки людей у культурному шарі розкопу 10, що вказує на існування зруйнованих перекопами поховань. Простежується 3 ряди поховань у напрямку з півночі на південь. Перший ряд знаходився безпосередньо за апсидою храму, за 1 метр від кладки. Він складався з 5 поховань (№ 8, 7, 14, 12, 17). Другий ряд знаходився відразу за першим і мав дещо вигнуту форму. До нього належать 13 поховань (№ 3, 2, 10, 4, 3 (розкоп 6) і 2, 1, 6, 11, 16, 13, 5, 1). У складі другого ряду окремі поховання перекривали одне одне. До третього ряду належить 5 поховання (№ 1 (розкоп 6), 5, 2, 3, 4 (розкоп 9)).
Поховання, досліджувані 1986 року, знаходяться на ділянці на південь від храму в напрямку з півночі на південь. Основна кількість поховань орієнтована головою на захід, з невеликим відхиленням на південь і північ. Помітні ряди поховань, які формують кладовище. Поховання № 55 є, ймовірно, продовженням першого ряду поховань, досліджених 1985 року. Поховання № 81 належить до продовження третього ряду. Загалом на ділянці, дослідженій 1986 року, зафіксовано 6 рядів поховань. До четвертого ряду можна віднести 4 поховання (№ 34, 35, 39, 49), при цьому поховання № 39 перекрите похованням № 49. До п’ятого ряду віднесено 9 поховань (№ 38, 50, 52, 56, 67, 63, 74, 75, 61). До шостого ряду віднесено 19 поховань (№ 25, 26, 31, 30, 37, 72, 54, 53, 48, 47, 58, 57, 59, 71, 62, 70, 60, 80, 51). Продовженням цього ряду є група з 18 поховань (№ 64, 3, 2, 76, 79, 24, 13, 7, 18, 10, 23, 17, 19, 20, 16, 21, 9, 8), орієнтованих уздовж огорожі церковного подвір’я. До сьомого ряду віднесено 6 поховань (№ 29, 22, 69, 68, 78, 65). До восьмого ряду віднесено 9 поховань (№ 27, 28, 41, 45, 15, 1, 12, 14, 11). До дев’ятого віднесено 6 поховань (№ 44, 40, 33, 5, 4, 32).
Визначена орієнтація 99 поховань, серед яких майже половина, 45 поховань, покладена головою на південний захід – паралельно довгій осі храму. Головою на захід покладено 29 поховань; з відхиленням на північ, під кутом до стіни – 12 поховань. 13 поховань, переважно в південній частині кладовища, орієнтовані головою майже на південь – паралельно до залишків огорожі, біля якої знаходяться могили.
Значна кількість поховань має сліди трун у вигляді тліну від дощок і цвяхів, які скріплювали конструкцію. Поширена традиція поховання з «кам’яною подушкою» для 29 поховань, як чоловіків, так і жінок. «Кам’яна подушка» могла бути з цегли-плінфи – 24 поховання або плитки – 3 поховання.
Поховання з «кам’яною подушкою» з плінфи під головою – 16 поховань (№ 4 (1985 рік, розкоп 8), № 5 (1985 рік, розкоп 6, 7), № 9 (1985 рік, розкоп 6, 7), № 12 (1985 рік, розкоп 6, 7), № 14 (1985 рік, розкоп 6, 7), № 1 (1986 рік), № 26 (1986 рік), № 27 (1986 рік), № 33 (1986 рік), № 34 (1986 рік), № 42 (1986 рік), № 49 (1986 рік), № 57 (1986 рік), № 61 (1986 рік), № 72 (1986 рік), № 76 (1986 рік)). Зразком нам послужить 5 поховань:
– Поховання № 4 (1985 рік, розкоп 8). Розмір могильної ями 2,12 × 0,7 метра, фіксувалася з глибини -271. Скелет лежав у випрямленому положенні на спині, головою на захід. Руки на животі. Під черепом виявлено фрагмент плінфи жовтого кольору завтовшки 3 см. У засипці могили знайдено 3 уламки вінець горщиків XI-XII ст.;
– Поховання № 14 (1985 рік, розкоп 6, 7). Могильна яма прямокутної форми глибиною -259. На дні, глибина -291, знаходився скелет у випрямленому положенні на спині, головою на захід з відхиленням на південь. Руки на животі. Поховання належало чоловікові. Біля черепа знайдено уламок напівкруглої плінфи жовтого кольору завтовшки 3 см, у районі шиї – нитки від золототканого комірця. Від труни зберігся цвях;
– Поховання № 1 (1986 рік). Виявлено на глибині -251 – -264. Скелет лежав у випрямленому положенні на спині, головою на південний захід. Череп, зміщений зі свого місця, лежав окремо. На місці, де мала лежати голова, знаходився шматок лекальної плінфи рожевого кольору завтовшки 3,5 см із залишками вапна на поверхні. Права рука на грудях, ліва – на животі. Поховання належало чоловікові 25-35 років. Неподалік від місця, де знаходився череп, знайдено окис від бронзового трибусинного скроневого кільця. У засипці могили знайдено уламок вінця XII століття та кістки тварини;
– Поховання № 33 (1986 рік). На глибині -260 – -267 виявлені кістки дитини або підлітка у випрямленому положенні на спині, головою на південний захід. Руки на тазі. Під череп був покладений шматок плінфи;
– Поховання № 76 (1986 рік). На глибині -270 знаходився скелет у випрямленому положенні на спині, головою на південний захід. Права рука на грудях, ліва – зігнута в лікті й піднята до плеча. Поховання належало чоловікові 30-35 років. Під черепом знаходився фрагмент плінфи завтовшки 3 см.
Поховання з «кам’яною подушкою» з плитки під головою, усього – 2 поховання (№ 68 (1986 рік), № 71 (1986 рік)):
– Поховання № 68 (1986 рік). На глибині -268 лежав скелет у випрямленому положенні на спині, головою на захід з невеликим відхиленням на південь. Руки на тазі. Поховання належало жінці 25-35 років. Під черепом виявлено фрагмент білоглиняної плитки підлоги розміром 12 × 12 × 1,5 см, вкритої коричневою поливою. У могилі знайдено фрагмент кістки тварини.
Поховання з «кам’яною подушкою» з плінфи під ногами, усього – 2 поховання (№ 5 (1985 рік, розкоп 9), № 8 (1985 рік, розкоп 6, 7)):
– Поховання № 8 (1985 рік, розкоп 6, 7). Могильна яма завширшки 0,45-0,75 метра фіксувалася з глибини -256. На глибині -265 виявлено напівзруйноване поховання жінки, представлене кістками ніг. Судячи з розташування ніг, поховання орієнтоване по осі схід – захід. Під ногами знаходився шматок жовтої плінфи завтовшки 3 см.
Поховання з «кам’яною подушкою» з плінфи під головою та ногами, усього – 4 поховання (№ 1 (1985 рік, розкоп 8), № 2 (1986 рік), № 31 (1986 рік), № 63 (1986 рік)):
– Поховання № 1 (1985 рік, розкоп 8). Пляма поховання мала розміри 2,23 × 0,7-0,78 метра. На глибині -262 (0,18 метра) виявлено рештки скелета у випрямленому положенні на спині, головою на північний захід. Руки на тазі. Під черепом знайдено уламок плінфи світло-рожевого кольору завтовшки 2,5 см, біля ніг – уламок плінфи сірого кольору завтовшки 3 см. Збереглися залишки труни та 2 цвяхи від неї. У засипці знайдено 2 фрагменти вінця та 12 фрагментів стінок горщиків XI століття;
– Поховання № 2 (1986 рік). Могильна яма фіксується з глибини -245 у вигляді овалу розмірами 1,82 × 0,5-0,6 метра. На глибині -260 лежав скелет поганої збереженості у випрямленому положенні на спині, головою на південь з невеликим відхиленням на захід. Руки на животі. Поховання належало чоловікові 35-45 років. Череп спочивав на уламку плінфи завтовшки 3,5 см. Біля ніг знайдено фрагмент плінфи жовтого кольору завтовшки 3,5 см, на грудях – маленька намистина. У кутку могили виявлено ікло кабана, найімовірніше, потрапило в поховання з культурного шару. З могили походить кераміка X – XI ст.;
– Поховання № 63 (1986 рік). На глибині -265 лежав скелет у випрямленому положенні на спині, головою на південний захід. Права рука на грудях, ліва на тазі. Поховання належало жінці 30-35 років. Череп спочивав на уламку плінфи світло-жовтого кольору завтовшки 4 см і завширшки 23 см з пальцевою відміткою на постільній стороні. Під п’ятковою кісткою (лат. сalcaneus) знаходився ще один фрагмент плінфи завтовшки 4 см. У засипці могили знайдено 4 уламки вінець горщиків XI-XII ст. і цвях від труни.
Поховання з «кам’яною подушкою» з плитки під головою та ногами, усього – 1 поховання:
– Поховання № 6 (1985 рік, розкоп 6, 7). Поховання частково прорізало поховання № 11. Пляма могильної ями фіксувалася з глибини -260 і мала розміри 1,82 × 0,58 метра. Глибина ями досягала позначок -287 – -290, де лежав скелет у випрямленому положенні на спині, головою на захід. Руки на грудях. Поховання належало жінці. Під головою та ногами виявлено плитки підлоги розміром 12 × 12 × 1,8 см, рожевого кольору, вкриті жовтою поливою.
Поховання з «кам’яною подушкою» з плінфи та плитки під головою та ногами, усього – 2 поховання (№ 7 (1985 рік, розкоп 6, 7), № 65 (1986 рік)):
– Поховання № 7 (1985 рік, розкоп 6, 7). Пляма могильної ями фіксувалася з глибини -252 і мала розміри 2,1 × 1,08 метра. На дні, на глибині -265 – -270, лежав скелет у випрямленому положенні на спині, головою на захід з відхиленням на південь. Права рука на грудях, ліва на тазі. Під черепом знаходився уламок плінфи червоного кольору завдовжки 26 см, завтовшки 4,5 см. Під ногами лежала плитка підлоги розміром 12 × 12 × 1,5 см, рожевого кольору, вкрита жовтою поливою. У засипці знайдено уламок вінця горщика XII століття.
Можливо, використання «кам’яної подушки» з плінфи під ліктем, усього – 3 поховання (№ 3 (1986 рік), № 59 (1986 рік), № 75 (1986 рік)):
– Поховання № 3 (1986 рік). Могильна яма розмірами 1,6-1,7 × 0,65 метра, на глибині -282 містила залишки деревини від труни та цвях. Скелет лежав у випрямленому положенні на спині, головою на південь з невеликим відхиленням на захід. Руки на животі. Судячи з розмірів кісток, поховання належало підліткові 17-18 років. Під правим ліктем знаходився шматок плінфи завтовшки 3 см. У засипці знайдено 4 фрагменти вінець посудин XI – XII ст.
Інвентар у могилах нечисленний і не суперечить датуванню поховань, здійсненому на основі стратиграфічних спостережень. Однією з особливостей цих поховань є повна відсутність знахідок пряжок ременів. Для інших розкопаних кладовищ того часу вони присутні хоча б у невеликій кількості. Подібна відмінність може бути пояснена тим фактом, що поховання належали до монастиря, а шкіряні пояси ченців не мали металевих пряжок.
До того ж, наявність перепохованих черепів і поховань з плінфою та підлоговою плиткою під головою й ногами дали підставу В.П. Коваленку припустити існування ще одного монастиря на території Детинця. Український історик і археолог Юрій Миколайович Ситий вважає, що досить показовим для монастирського кладовища є положення рук покійників. На кладовищі практично відсутнє розташування рук уздовж тіла. Майже всі поховані покладені у випрямленому положенні на спині, майже в усіх похованих руки покладені на тіло на рівні від плечей до таза. У цьому слід бачити, з одного боку, контроль з боку організаторів похорону за положенням тіла й рук, з іншого – суворе дотримання ритуалів людьми, які його здійснювали.
Стратиграфічні спостереження дозволяють висловити такі припущення:
1. Поховання з плінфою з’являються на кладовищі на ранньому етапі його функціонування;
2. Поховання мали наземні ознаки, завдяки яким могили попередніх поховань тривалий час залишалися непошкодженими;
3. За час існування кладовища зафіксовані факти прорізання могил, що вказує на хронологічні розриви між часом викопування могил і створення рядів поховань. Для шостого ряду поховань можлива наявність до трьох хронологічних горизонтів могил, як і для окремих груп – у південній частині та біля апсид;
4. Площа кладовища у XII столітті була дещо розширена на схід від апсид;
5. Можливо, поховання, розташовані вздовж східної огорожі кладовища й орієнтовані паралельно їй, з’являються на пізнішому етапі існування кладовища. Також на ділянці біля огорожі знаходиться невелика кількість поховань з плінфою під головою. У цій групі ряди простежуються нечітко, що вказує на відсутність продуманого плану поховання;
6. Визначення статі похованих дозволяє констатувати той факт, що на кладовищі чоловіки, жінки й діти були поховані поруч, при цьому значна їх частина мала плінфу або плитку під головою.
Дитячі поховання:
– Поховання № 5 (1986 рік). Частково перекрите похованням № 4. Пляма могильної ями фіксується з глибини -270 і мала розміри 1,38 × 0,6 метра. На дні, на глибині -291, лежав скелет дитини 2-3 років. Залишки зітлілих кісток вказують на орієнтацію поховання головою на захід. Знайдено 4 цвяхи. У західній частині ями виявлено окислений бубонець або ґудзик, у засипці – 4 фрагменти вінець горщиків XI століття;
– Поховання № 77 (1986 рік). На глибині -255 – -260 виявлено залишки соснової труни завширшки 40 см. На глибині -270, усередині труни досліджено скелет дитини 3-8 місяців, покладений ближче до північної стінки на спині, головою на північний захід. Права рука на грудях, ліва на животі. Біля правого ліктя знайдено шиферне прясельце, на грудях – невеликий ґудзик – скляна намистина із залізним стрижнем, біля черепа – окис бронзового предмета. У засипці могили знайдено 2 уламки вінець горщиків XI століття.
На думку В.П. Коваленка, поховання на кладовищі проводилися протягом кінця XI – 1-ї половини XII ст. На думку Ю.М. Ситого, припинення існування центральної частини кладовища слід віднести до часу замощення території наприкінці XII – на початку XIII ст. або до початку будівництва на князівському дворі Михайлівської (1174 рік) і Благовіщенської (1186 рік) церков. Таким чином, здійснення поховань на ділянці, яку потім було вимощено плінфою, могло тривати 90-100 років. Поява за 90 років трьох горизонтів поховань цілком можлива. В останній чверті XII століття північно-східна частина Детинця була перетворена з монастирського двору на міську площу, розташовану біля в’їзду на князівський двір. Це перепланування, швидше за все, змінило призначення храму з центру невеликого патримоніального монастиря на парафіяльну церкву.