ОПИС ЦЕРКВИ З XVII СТОЛІТТЯ
Внаслідок багатьох історичних подій екстер’єр Кирилівської церкви був дещо змінений. Як показало ретельне обстеження храму, під час його відновлення в 1605 – 1612 рр. були збудовані нові коробові склепіння храму, значно знижені порівняно з первісними, від чого давні підпружні арки середнього купола набули східчасто-підвищеного вигляду, була відновлена зруйнована верхня частина купола, оштукатурені фасади. Попередні дослідники Кирилівської церкви помилково вважали, що внаслідок відновлювальних робіт 1608 року храм в основному отримав свій сучасний вигляд. Так, російський історик мистецтва Адріан Вікторович Прахов (помер 1916 року) відносив до 1608 року добудову кутових куполів, а А. Совєтов – не лише кутові куполи, а й фігурний фронтон над західним фасадом.
На початку XVII століття в церкві було споруджено різьблений п’ятиярусний позолочений липовий іконостас. Цей іконостас мав велику художню цінність. Дата створення іконостаса невідома: одні дослідники відносили його до часу ігуменства Василя Красовського (1605 – 1614 рр.), інші – ігуменства Софронія Жеребило-Лобунського (1626 – 1648 рр.), треті – ігуменства Іннокентія Монастирського (1681 – 1697 рр.). Збереглися фотографії фрагментів іконостаса, виконані А. Совєтовим на початку ХХ століття в Церкві Олександра Невського села Нижня Дубечня Остерського повіту Чернігівської губернії, куди 1889 року були продані його частини. У сільському храмі він повністю не вмістився й був обрізаний. Частина іконостаса залишилася на Кирилівському подвір’ї, де ікони на початку ХХ століття бачив А. Совєтов: царські врата приділів; ікона 9 чинів ангельських; ікона святителя Кирила Александрійського в архієрейському облаченні з образом Богородиці в руках; ікона Спасителя на престолі в оточенні ангелів і зі святителями Кирилом та Афанасієм Александрійськими, що передстоять; ікона «Ісус Христос Великий Архієрей»; ікони свят, усі написані на пролевкашеному грубому полотні.
Іконостас XVIII століття. Фрагмент. Фото початку XX століття. Автор – А. Совєтов. Джерело – https://www.pravenc.ru/text/1840467.html. Фото без змін
«Предста Царица…». Ікона з іконостаса Кирилівської церкви. XVIII століття. Фото початку XX століття. Автор – А. Совєтов. Джерело – https://www.pravenc.ru/text/1840467.html. Фото без змін
Чорно-білі фотографії не дають змоги судити про колорит ікон, насиченість кольорової палітри та яскравість яких були властиві для художнього стилю XVIII століття, що отримав назву «українське бароко», що можна співвіднести за часом із переробкою іконостаса 1785 року. Проте низка таких особливостей, як поєднання живописної манери й традиційної іконографії, активне світлотіньове моделювання, поєднання в іконографії дидактичності та певної простодушності в трактуванні образів, дають змогу бачити в цих іконах зразки, типові для українського іконопису кінця XVII – XVIII ст. Збереглося також кілька фотографій, зроблених О.В. Праховим до зняття іконостаса, на підставі яких історик архітектури Юрій Сергійович Асєєв (помер 2005 року) датував ікони XVII століттям.
Наприкінці XVII століття давній фресковий живопис Кирилівської церкви був частково поновлений темперними фарбами.
Наприкінці XVII століття храм було відреставровано. Давнє закомарне перекриття церкви замінили чотирисхилим, добудували чотири кутові бані (куполи), барабани яких на відміну від давнього центрального мають восьмигранну форму й прикрашені фризом з напівциркульних арочок, що спираються на напівколонки, та ліпними зірочками. Вочевидь, тоді ж по всьому периметру стін церкви було зроблено карниз, також прикрашений ліпними зірочками. Вікна в центральній і північній апсидах були частково закладені, а верхні вікна на північній і південній стінах трансепта та західному фасаді замуровані. Круглі напівколони на фасадах були збиті, на західному фасаді їх замінили масивними прямокутними пілонами. Було ліквідовано аркатуру на стінах і барабані купола, стесано напівколонки між вікнами барабана, дощату покрівлю замінено залізною, замість закомарного завершення влаштовано антаблемент із розвиненим карнизом.
Аксонометричний розріз храму. Фото 7 вересня 2014 року. Автор – Palukopa. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін
На плані Києва полковника Івана Ушакова 1695 року Кирилівська церква 5-голова, що свідчить про її перебудову.
Києво-Кирилівський Свято-Троїцький монастир і Троїцько-Кирилівська церква на плані Києва полковника Івана Ушакова 1695 року. Фрагмент. Автор – Palukopa. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін
У 1720 – 1730 рр. у церкві було заново викладено цегляну підлогу.
1734 року в монастирі сталася сильна пожежа, постраждала й церква. Традиційно вважається, що відновлювальні роботи в обителі здійснювалися протягом 1748 – 1760 рр. під керівництвом київського архітектора Івана Григоровича Григоровича-Барського. Дах церкви став двосхилим, центральному та кутовим куполам надали поширену в Україні в цей період гранчасту грушоподібну форму, над західним фасадом було зведено барокове фігурне причілля з рослинним орнаментом і декоративними стовпчиками з позолоченими рипідами. Також західний фасад був прикрашений медальйонами – 2 бічними прямокутної форми та круглим медальйоном над входом до церкви із зображенням Святої Трійці, пізніше, коли храм виконував функцію лікарняного, в медальйоні помістили герб Російської імперії. Численні й різноманітні деталі ліпного декору: вікна й ніші прикрашені квітковими гірляндами, рослинними паростками, листям аканфу; портали – колонами, капітелями іонічного та коринфського ордера надали архітектурі особливої урочистості. Периметр церкви прикрашений карнизом із ліпними зірочками на фризі. Зовнішні стіни оштукатурили й побілили. Ці зміни екстер’єру надали храму рис українського бароко. У такому архітектурному вигляді церква збереглася до наших днів.
Західний фасад церкви. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Північний фасад церкви. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Східний фасад церкви. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Південний фасад церкви. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Західний фасад, центральний портал. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Внутрішнє планування Кирилівської церкви майже не змінилося з найдавніших часів. Цікавими архітектурними особливостями Кирилівської церкви можна вважати наявність: синтрона з місцем для єпископа; хрещальні в нартексі; сходів XII століття з вузькими крутими східцями в товщі північної стіни, що ведуть на хори; князівської молитовні на хорах; пучкових стовпів на хорах; а також загадкового архітектурного ходу в південній стіні південного вівтаря. Загалом, в екстер’єрі та інтер’єрі храму відображаються етапи становлення й розвитку архітектури України-Русі та періоду Гетьманщини.
Скарбом Кирилівської церкви є не лише фрески XII століття, а й живопис XVII, XVIII та XIX століть.
Живопис XVII століття представлений у техніці темпери. Цей тип розпису знаходиться на пілястрі південної стіни південного нефа.
«Загадковий старець». Кінець XVII століття. Джерело – сторінка Facebook: Елена Мельникова. Фото без змін
На тлі всіх монументальних розписів храму цей образ вирізняється особливо тонким психологізмом. З портрета спокійно, велично, але водночас трохи лукаво й допитливо дивиться старець у чернечій рясі та чорному клобуку, прикрашеному тонкою золотою стрічкою. Вдивімося в його обличчя: воно бліде й витончене, чорні брови відтіняють загальну блідість, погляд зосереджений і багатозначний, тонкий ніс із горбиком, сива широка борода. У правій руці він тримає заставлений пальцем молитовник, а в лівій – ігуменський посох. Під овалом портрета – герб польського походження типу «Сас» (польськ. Sas), з обох боків якого – ініціали І. М. ИТКК.
«Загадковий старець». Портрет ігумена Іннокентія Монастирського. Кінець XVII століття. Джерело – https://st-sophia.org.ua/uk/muzeyi/kirilivska-tserkva/zagadkovij-starets-zhivopis-hvii-stoli/. Фото без змін
1963 року було розшифровано ініціали зображеного: І(ннокентій) М(онастирський), ИТКК (ігумен Троїцько-Києво-Кирилівський). Розшифровка монограми виявила, що на портреті зображено ігумена Кирилівського монастиря кінця XVII століття Іннокентія Монастирського (помер 1697 року). Портрет знаходиться над можливим похованням ігумена, знайденим під час археологічних розкопок у 1960-х роках. Цей сюжет є цінним зразком українського монументального портретного живопису XVII століття, напрочуд реалістичним портретом православного інтелектуала. Іудей за походженням, православний за вірою, професор Львівської колегії, а з часом «деражицький Архімандрит» та ігумен Києво-Кирилівський.
Деякі дослідники, такі як, наприклад, Ю.С. Асєєв (помер 2005 року), вважають, що темперний живопис (на клейовій основі) в церкві було створено за часів ігуменства Іннокентія: Божа Матір «Оранта» – у конхі центральної апсиди та Богородиця, що сидить у альтанці на тлі райського саду, – на північній стіні нартекса, біля входу на хори, переписані олією в XIX столітті; коронована Богородиця з Немовлям на колінах, який правою рукою благословляє, а в лівій тримає сферу, – на північній стіні нартекса, під хорами, цей образ до цього часу не знайдено.
У нартексі біля входу від XVII століття збереглися невеликі фрагменти живопису. Це трохи наївні, але дуже виразні сцени «Страшного суду» на насичено червоному тлі, що об’єднує композиції: «Скрегіт зубовний», «Вогонь невгасаючий», «Хробак невсипущий» та «Пекло кромішнє». У зображенні пекла дуже виразні постаті оголеного вгодованого грішника та моторного чорного чорта, який влаштовує тому всілякі неприємності й муки.
Джерело – https://ukrainaincognita.com/kyivska-oblast/kyiv/kyrylivska-tserkva/kyrylivska-tserkva. Фото без змін
Під час ремонтно-реставраційних робіт у середині XVIII століття інтер’єри храму розписали художники Києво-Печерської іконописної майстерні під керівництвом ієромонаха Алімпія (у миру – Яків Галик, помер 1763 року).
Наприкінці XVIII століття, в період секуляризації, що проводилася російською імператрицею Катериною II, внутрішні стіни Кирилівської церкви були повністю оштукатурені та забілені.
У 1880 – 1889 рр. у Кирилівській церкві під керівництвом відомого мистецтвознавця, фахівця у сфері християнської іконографії Адріана Вікторовича Прахова виконувалися роботи з розчистки та реставрації виявлених давніх фресок. Ця робота була дуже складною, адже давні зображення були приховані під численними шарами фарби та вапна. Щоб очистити давні фрески, реставраторам довелося фактично знищити темперний живопис XVII століття та роботи художників Києво-Печерської іконописної майстерні середини XVIII століття під керівництвом ієромонаха Алімпія. Це була так звана «менша жертва». У той час живопис лаврської майстерні реставратори взагалі не вважали мистецтвом.
Місця втрати фрескового живопису вирішили заповнити новим розписом. Цілий комплекс сюжетів на сакральну тему належить здебільшого молодим київським живописцям, запрошеним О.В. Праховим: І.С. Їжакевичу, І.Ф. Селезньову, українському живописцю Сергію Петровичу Костенку, Х.П. Платонову, російському жанровому живописцю Миколі Корнильовичу Пимоненку, Ф.І. Зозуліну, М.С. Климанову, С.З. Гайдуку, російському художнику Миколі Васильовичу Глобі та іншим, а також 10 студентам Імператорської Академії мистецтв із Санкт-Петербурга, серед яких був і нікому тоді не відомий молодий художник Михайло Олександрович Врубель.
У центральному куполі за аналогією з церквами великомученика Георгія в Старій Ладозі (близько 1167 року, село у Волховському муніципальному районі Ленінградської області Російської Федерації) та Спаса Преображення на Нередиці (1199 рік, село Спас-Нередиці в Новгородському районі Новгородської області Російської Федерації) і Преображенським собором Мірозького монастиря у Пскові (межа 1130-х і 1140-х років, місто, адміністративний центр Псковської області Російської Федерації) було виконано сцену «Вознесіння Христа в сонмі ангелів» (укр. Вознесіння Ісуса Христа). Композиція належить російському художнику Івану Федоровичу Селезньову, атрибуцію підтвердила монограма, виявлена під час реставрації 2006 року. У центрі композиції на веселці, що розсікає синє небо, зображено Христа на золотому тлі в пурпуровому хітоні і ніжно-блакитній гіматії. Навколо Ісуса – вісім архангелів.
Склепіння центрального купола. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Вознесіння Ісуса Христа. Художник І.Ф. Селезньов. 1883 – 1884 рр. Джерело – сторінка Facebook: Ирина Марголина. Фото без змін
Традиційно вважається, що й Божа Матір «Оранта» в конхі (склепінчастій частині) центральної апсиди, на місці втраченого давнього фрескового зображення, написана І.Ф. Селезньовим.
Богоматір Оранта. Художник І.Ф. Селезньов. Джерело – https://ukrainaincognita.com/kyivska-oblast/kyiv/kyrylivska-tserkva/kyrylivska-tserkva. Фото без змін
Оранта підняла руки до свого Сина, зображеного на сфері центрального купола, Вона благає Його про помилування над усім людством. На перший погляд, смагляве обличчя Богоматері дещо схоже на обличчя мозаїчної Оранти з київського Софійського собору – суворе й напружене, але при уважному погляді можна розгледіти в цьому виразі доброту й любов, спрямовану на всіх, хто зводить до неї свої очі.
На західній стіні південної частини трансепта знаходиться ілюстрація сюжету «Хрещення Ісуса Христа», який у класичних академічних традиціях виконав художник Харитон Платонович Платонов. У композиції Х.П. Платонова Христос стоїть по коліно у воді й побожно приймає хрещення від Івана Предтечі. Сюжет по краях окантований парними колонами з вузлом, цей мотив запозичений з фресок XII століття, а зверху завершується орнаментальним півколом. Укладена в своєрідну раму, композиція розглядається як величезна салонна картина. Стилізована рама створює також враження своєрідного порталу – входу в священну подію, що відбувається на березі Йордану.
Хрещення Ісуса Христа. Художник Х.П. Платонов. 1883 – 1884 рр. Джерело – https://st-sophia.org.ua/uk/muzeyi/kirilivska-tserkva/zhivopis-ukrayinskih-hudozhnikiv-hih-s/. Фото без змін
Згідно з листом О.В. Прахова завідувачу Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії професору М.І. Петрову, щоб відтворити цей сюжет у стилі XII століття, Х.П. Платонов використав як зразок мініатюру з Нікомедійського Євангелія XII – початку XIII ст. Попри наявність давнього прототипу, Х.П. Платонов виконав композицію в живописних традиціях XIX століття.
Художник Самійло З. Гайдук (укр. Самійло Гайдук) зобразив двох архангелів на хорах над арками по боках центрального склепіння.
Архангел на хорах з південного боку центрального склепіння. Художник С.З. Гайдук. 1884 рік. Джерело – https://ukrainaincognita.com/kyivska-oblast/kyiv/kyrylivska-tserkva/kyrylivska-tserkva. Фото без змін
Архангел на хорах з північного боку центрального склепіння. Художник С.З. Гайдук. 1884 рік. Джерело – https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0. Фото без змін
С.З. Гайдуку також приписують зображення архангелів Михаїла та Гавриїла на південно-західному та північно-західному стовпах арки, що веде з центрального нефа храму в нартекс.
Архангел Михаїл на південно-західному стовпі. Художник С.З. Гайдук. Джерело – https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0. Фото без змін
Західна стіна центрального нефа. Джерело – https://ukrainaincognita.com/kyivska-oblast/kyiv/kyrylivska-tserkva/kyrylivska-tserkva. Фото без змін
На західній стіні центрального нефа церкви російський художник Михайло Сергійович Климанов (Калиманов) написав дві композиції: «Різдво Пресвятої Богородиці» та «Введення Марії до храму». Ці живописні твори справляють яскраве враження на тлі фресок ХІІ століття.
У сцені «Введення Марії до храму» (укр. Введення Богородиці до храму) зображені Анна та Йоаким – батьки маленької трирічної Марії, які ведуть до храму свою доньку. У правому верхньому куті композиції, згідно з хронологією подій, виконано сюжет Благовіщення. Особливість сцени полягає в тому, що в одній композиції об’єднано два сюжети, а також у тому, що Марія в сцені Благовіщення, на відміну від численних аналогічних сюжетів, зображена зовсім маленькою дівчинкою.
Композиція «Різдво Пресвятої Богородиці» (укр. Різдво Богородиці) – радісна та святкова.
Різдво Пресвятої Богородиці. Художник М.С. Климанов. Джерело – https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0. Фото без змін
Пензлю українського живописця Івана Сидоровича Їжакевича належить образ «Богоматері Оранти» в апсиді князівської молитовні на хорах. Це дуже зворушливий, ліричний образ зі спокійним, ніби мрійливим ликом.
Богоматір Оранта (Діва Марія). Живописець І.С. Їжакевич. 1884 рік. Фото 6 вересня 2014 року. Автор – Palukopa. Суспільне надбання. Фото без змін
На підставі спогадів художника І.С. Їжакевича, український історик Василь Іринархович Ульяновський припустив, що апостол Петро і відповідно вся композиція «Хід праведників у рай» (укр. «Святий Петро веде святих до раю») на північній стіні нартекса, навколо дверей на хори, також належить його пензлю.
Хід праведників у рай. Джерело – https://ukrainaincognita.com/kyivska-oblast/kyiv/kyrylivska-tserkva/kyrylivska-tserkva. Фото без змін
Ангели. Хори. XIX століття. Джерело – https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0. Фото без змін
2008 року під час проведення звірки фондових колекцій у науково-фондовому відділі Національного заповідника «Софія Київська» було виявлено архів документів О.В. Прахова, що стосуються ремонтно-реставраційних робіт, проведених у XIX столітті в Кирилівській церкві. Його вивчення дало змогу доповнити відомості про учасників основного обсягу живописних робіт 1883 – 1884 рр., а також дало можливість визначити авторів окремих композицій та поодиноких зображень, виконаних у техніці олійного живопису XIX століття. Ними були маловідомі українські та російські художники: Валеріан Йосипович Отмара, Олександр Аввакумович Куренной, Віктор Дмитрович Замирайло, Л.Л. Курашкевич, Микола Дмитрович Кузнецов, Михайло Олександрович Рутченко-Короткоручко, Федір Петрович Ризниченко, Нечаєв, Науменко, Ганюк, польський художник Вікентій Войцехович Трояновський (польськ. Wincenty Trojanowski), Федір Іванович Данилов, Новицький, Яблонський, Павло Іванович Васильченко, Власенко, Іван Іванович Кудрін, Косяченко, Чехович, Галактіонов та інші.
Частина живопису XIX століття залишається без авторської атрибуції. Це численні образи святих: на південній стіні трансепта парні зображення святих В’ячеслава й Людмили, навпроти, на північній стіні трансепта, – рівноапостольні князь Володимир і велика княгиня Ольга.
Рівноапостольний князь св. Володимир. Олійний живопис, XIX століття. Джерело – сторінка Facebook: Ирина Марголина. Фото без змін
На пілонах центральних опорних стовпів – святі воїни Олександр, Феодор Тирон, Феодор Стратилат, князі Борис і Гліб, Віктор, Адріан та інші.
Св. князь Борис. Олійний живопис, XIX століття. Трансепт. Джерело – сторінка Facebook: Ирина Марголина. Фото без змін
Св. князь Гліб. Олійний живопис, XIX століття. Трансепт. Джерело – сторінка Facebook: Ирина Марголина. Фото без змін
У північному нефі храму були зображені святі жони. На пілоні північної стіни, біля входу на хори, – постать святої Євфросинії. У південній частині нартекса, на пілоні південної стіни, над залишками колишньої хрещальні, розміщені зображення святих Косьми й Дам’яна, навпроти – святитель Миколай Чудотворець. У нижній частині західного анта південного стовпа нартекса – погрудне зображення Спасителя в медальйоні, навпроти, на західному анті північного стовпа, – Пресвята Богородиця. На південній пілястрі південної частини нартекса на повний зріст зображено святого Івана Предтечу. Його ж постать вінчає 3-ярусний розпис західної стіни центрального нефа. Сюжети, виконані в техніці олійного живопису, займають і переважну частину стінового простору хор. Невідомі нам живописці виконали тут низку зображень пророків, композиції «Гостинність Авраама» та «Свята Трійця», стилізовані під давній живопис.
Монументально-декоративний комплекс XIX століття Кирилівського храму, виконаний молодими художниками, започаткував певною мірою відродження давніх національних традицій, які були втрачені в роки занепаду національної культури. Це були професійні студії, які стали базою, своєрідним плацдармом для багатьох подальших храмових розписів кінця XIX – початку XX ст., зокрема й розписів Володимирського собору в Києві, де працювала команда художників, що сформувалася саме під час оформлення Кирилівської церкви.
Вагомим внеском у живописну скарбницю храму стали шедеври російського художника Михайла Олександровича Врубеля. Його було запрошено О.В. Праховим із Санкт-Петербурга 1884 року, і він працював у Києві з травня по листопад 1884 року. М.О. Врубель написав образи «Архангел Гавриїл» і «Діва Марія» зі сцени Благовіщення, композиції «Вхід Господній до Єрусалима», «Успіння Пресвятої Богородиці», «Зішестя Святого Духа на Апостолів», «Ангели з лабарумами», «Надгробний плач», напівпостать Ісуса Христа, голови пророків Мойсея й Соломона та чотири ікони для іконостаса.
Першою монументальною роботою художника в Кирилівській церкві стало відновлення пошкодженої невправними реставраторами композиції «Благовіщення» на північному та південному стовпах тріумфальної арки. Під час промивання композиції з неї зійшов увесь шар фарби, залишилися лише обриси зображень – графья, видавлена по вологій штукатурці ще давньоруськими майстрами. Не виходячи за межі первісних зображень, М.О. Врубель заново написав постаті архангела Гавриїла на західному пілоні північного стовпа та Діви Марії на південному стовпі. Зразком для художника стала ікона Божої Матері «Благовіщення Устюзьке» початку XII століття.
Архангел Гавриїл зі сцени Благовіщення. Художник М.О. Врубель. 1884 рік. Джерело – https://vitaviktoria.livejournal.com/358337.html. Фото без змін
Потім М.О. Врубелю було доручено відтворити композиції «Вхід Господній до Єрусалима» (укр. Вхід Господній у Єрусалим) під південною частиною князівської молитовні на хорах і «Успіння Пресвятої Богородиці» (укр. «Успіння Богородиці») на північній стіні трансепта, яка збереглася фрагментарно на фресці XII століття. Помічником майстра в цій справі був живописець Федір Степанович Зозулін.
Фрагмент фрески «Успіння Пресвятої Богородиці». XII століття і 1884 рік – художник М.О. Врубель. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/freski-kirillovskoy-zerkvi.html. Фото без змін
У композиції «Успіння Пресвятої Богородиці» зображення Божої Матері приховано кришкою труни, розташованої вертикально та прикрашеної білими лілеями; поруч – ставши навколішки апостоли. Невідповідність як давньому малюнку, так і іконографічному канону пояснюється перебудовою північного порталу церкви – його було розширено й збільшено у висоту, що не дало змоги повторити композицію XII століття. Під час розкриття давнього живопису в XX столітті більшу частину врубелівського розпису було знищено.
Центральна частина хорів церкви. Джерело – https://ukrainaincognita.com/kyivska-oblast/kyiv/kyrylivska-tserkva/kyrylivska-tserkva/. Фото без змін
Попри переосвячення головного престолу церкви в XVII столітті в ім’я Святої Трійці, відповідної композиції в храмі не було. На коробовому склепінні західної центральної частини хорів, де не було давніх розписів, М.О. Врубель за три місяці 1884 року створив велику багатофігурну композицію, яка стала легендарною – «Зішестя Святого Духа на Апостолів» (укр. «Зішестя Святого Духа»). Відомо, що Приділ Святого Духа в XVII столітті розміщувався в північній частині нартекса, у місці, де знаходилися поховання батьків і сестер святителя Димитрія Ростовського. Імовірно, це стало однією з причин, з якої О.В. Прахов запропонував М.О. Врубелю написати саме цей сюжет. Композиція виконана за аналогією із зображеннями на карбованому складні візантійської роботи XII століття та в розписі Церкви Різдва Пресвятої Богородиці Гелатського монастиря в Грузії, XII століття. М.О. Врубель використав техніку, що імітує мозаїку, – переривчастий, пастозний мазок.
Зішестя Святого Духа на Апостолів. Художник М.О. Врубель. 1884 рік. Джерело – https://st-sophia.org.ua/uk/muzeyi/kirilivska-tserkva/zhivopis-m-o-vrubelya/. Фото без змін
Композиція розгорнута по горизонталі. У її центрі розташована тендітна постать Богородиці, а з обох боків від неї – дванадцять постатей апостолів. У постатях апостолів усіх віків і вдач відчувається могутня, але водночас шляхетно-стримана експресія: вони ніби висічені з мармуру, об’ємність підкреслює увігнута напівциркульна поверхня склепіння. Лики виразні, величезні очі й міміка передають складну, внутрішню емоційну напругу, адже саме в цей момент на них сходить Святий Дух…. Божу благодать вони сприймають по-різному, і ми бачимо їхні натхненні обличчя. Різноманітні пози апостолів, вирази їхніх облич і рухи рук за задумом художника відтворюють стан релігійного екстазу, коли вони набули здатності розуміти багато мов і розмовляти ними. Незвичайні за красою колористичної гами одяги святих. Так, загальне біле тло хітонів переливається різнобарвною перламутровою палітрою.
На відміну від апостолів Богородицю зображено в синьому хітоні, її голову та плечі покриває блідо-бузкова запона. Здається, що німби над головами вкриті сусальним золотом, так вони сяють. Лише при уважнішому розгляді тут можна побачити жовту фарбу різних відтінків. М.О. Врубель був неперевершеним колористом.
Деякі з персонажів композицій написані М.О. Врубелем із його сучасників. У вигляді Богородиці знаходять риси молодої фельдшерки М.Ф. Єршової, близького друга родини Прахових, яка тривалий час проживала з ними, доглядала за часто хворою дружиною Прахова – Е.Л. Праховою. Серед зображених – археолог Віктор Іванович Гошкевич в образі апостола Марка, другий праворуч від Богородиці. Священник Кирилівської церкви Петро Орловський – в образі апостола Матфея, третій праворуч від Богородиці. Професор О.В. Прахов зображений в образі апостола Якова, четвертий праворуч. Протоієрей Петро Гаврилович Лебединцев, відомий дослідник київських святинь – апостол Іоанн, другий ліворуч від Богородиці. Молодий апостол Лука, зображений третім ліворуч від Богородиці, має безсумнівну схожість із самим Михайлом Врубелем.
Композицію завершує зображення Царя-Космосу, гігантська постать якого ледве втискується у відведене йому місце.
Цар-Космос. Художник М.О. Врубель. 1884 рік. Джерело – https://st-sophia.org.ua/uk/muzeyi/kirilivska-tserkva/zhivopis-m-o-vrubelya/. Фото без змін
Під композицією «Зішестя Святого Духа на Апостолів», на пілоні опорного стовпа арки хорів, зображено «Пророка Мойсея». М.О. Врубелю належить зображення голови для цієї постаті. У молодому, безбородому, обрамленому пишним чорним волоссям лику Мойсея деякі дослідники бачать прообраз відомого врубелівського «Демона».
Пророк Мойсей. Джерело – https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B0. Фото без змін
На протилежній західній стіні хорів, між вікнами, Михайлом Врубелем також написана голова для постаті «Пророка Соломона», образу якого надано виразні етнічні риси.
У люнеті при вході до князівської молитовні на хорах розміщено підгрудне зображення так званого блакитноокого «Ісуса Христа», яке різко відрізняється за стилем від інших розписів М.О. Врубеля й, можливо, є свідченням творчого пошуку художника. На напівсферичній поверхні східної стіни князівської молитовні написані «Ангели з лабарумами». Динамічні постаті, здається, перебувають у польоті, вражаючи надзвичайною експресією. Зображення стилізоване під візантійський живопис і нагадує образи ангелів у Церкві великомученика Георгія в Курбиново (1191 рік, макед. Црква Св. Ѓорѓи в Північній Македонії), Церкві Сант-Анджело-ін-Формис (остання чверть XII століття, у комуні Капуя в Італії), Соборі Санта-Марія-Ассунта на острові Торчелло (близько 1200 року, італ. Basilica di Santa Maria Assunta di Torcello, у провінції Венето в Італії).
Ангели з лабарумами. Художник М.О. Врубель. 1884 рік. Джерело – https://vitaviktoria.livejournal.com/358337.html. Фото без змін
Східна похоронна ніша в південній стіні нартекса церкви. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman
У нартексі храму, в одній із нині спорожнілих похоронних ніш, знаходиться композиція, яку Михайло Олександрович Врубель в останні роки життя вважав своєю найкращою роботою. Це знаменита «П’єта» або «Надгробний плач», остання монументальна композиція, виконана М.О. Врубелем у Кирилівській церкві.
Надгробний плач. Художник М.О. Врубель. 1884 рік. Джерело – https://www.religion.in.ua/12469-vrubel-i-kiev.html. Фото без змін
Цей твір на сакральну тематику настільки вражає емоційно, створює такий особливий духовний стан благоговіння, що цілком може розглядатися як християнська реліквія. Композиція лаконічна й сувора: 3 ангели схилилися над горизонтально розташованим тілом Спасителя, лінії їхніх постатей плавно перетікають одна в одну, створюючи півколо, що повторює півколо ніші аркосолія. Виконуючи композицію в найкращих традиціях монументального давньоруського живопису, М.О. Врубель все ж привносить у роботу своє бачення, своє розуміння моменту, використовуючи дар чудового колориста: охристо-оливкова кольорова домінанта композиції контрастує з темно-синім тлом грозового неба – провісника і свідка трагічної події. У цій схемі вдало вирішена проблема синтезу живопису й архітектури. Обриси постатей ангелів, що схилилися над тілом Христа, повторюють архітектурну форму ніші. У цій роботі найкращі традиції давньоруського живопису поєднані з врубелівським ліризмом, духом високої трагедії та урочистим спокоєм. Пластика силуетів, лінійний ритм, тонко продумане колористичне рішення роблять композицію одним з найкращих творів монументального мистецтва. Олійні фарби були нанесені художником безпосередньо на стіну без підготовчого ґрунту й з часом почали осипатися. 1946 року живописний шар композиції зняли зі стіни реставратори Микола Іванович Плеханов і Степан Сергійович Чураков, і в реставраційних майстернях братів Коріних у Москві законсервували. У 1960-х роках композицію повернули до Києва в Кирилівську церкву, а 1998 року реставратор А. Остапчук очистив від забруднень і закріпив живопис.
1887 року в Кирилівській церкві п’ятиярусний дерев’яний іконостас початку XVII століття було замінено мармуровим за проєктом О.В. Прахова. Оригінальний проєкт передбачав новий іконостас у псевдовізантійському стилі. Форма іконостаса мала повторювати невисоку передвівтарну огорожу, на кшталт тієї, що збереглася в кафоліконі Монастиря Осіос Лукас (грец. Μονή Οσίου Λουκά, 1030-ті – 1040-ві рр.) у Греції. За основу каркаса взято зображення «зав’язаних» вузлом колон на фресках XII століття. Їхнє виготовлення вартістю 6075 карбованців було замовлено одеському та київському філіям фірми «Антоніо Тузінні та Джузеппе Россі». Каркас було виготовлено з різних порід італійського мармуру під керівництвом майстра Д. Яковенка. Царські врата, дверцята до жертовника, діаконник і хрест були виконані з мереживної бронзи в київській майстерні Т. Мартінсона. В орнаментації царських врат були використані мотиви рослин, що трапляються вздовж дороги до Кирилівської церкви. Іконостас включав у себе поставлені в 1 ряд 4 ікони великих розмірів з арочним завершенням. Вінчає іконостас бронзовий розквітлий хрест.
Іконостас, проєкт О.В. Прахова. 1880-ті роки. Фото 7 вересня 2014 року. Автор – Palukopa. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін
Для нового мармурового іконостаса з листопада 1884 до травня 1885 року під час своєї поїздки до Італії, у Венеції Михайло Олександрович Врубель олією на цинкових листах написав чотири ікони: «Святий Афанасій», «Богоматір з Немовлям», «Ісус Христос» і «Святий Кирило». Історик мистецтва Степан Петрович Яремич (помер 1939 року) відзначив вплив венеціанського живопису на відчуття форми й кольору художника, а також різку стильову відмінність від орієнтованого на візантійське мистецтво стінопису М.О. Врубеля в Кирилівській церкві.
Іконостас, ікони М.О. Врубеля. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Ікона «Богоматір з Немовлям» зробила М.О. Врубеля відомим широкій публіці й слугувала відправною точкою в його подальшій кар’єрі художника й декоратора. Образ Богоматері з Христом-немовлям було виконано відповідно до іконографії Печерської ікони Божої Матері. Попри те, що образ виконаний згідно з усіма канонами православної іконографії, мистецтвознавці та художники відзначають його виразність і незвичайність. За спогадами О.В. Прахова, майстру позувала італійка, але основною моделлю стала його дружина – Емілія Львівна Прахова, Христос-немовля мав риси молодшої доньки Прахових – Ольги.
Ікона «Богоматір з Немовлям». М.О. Врубель. 1885 рік. Ікона виконана на цинковому листі олією, з елементами золочення. Розміри 202 × 87 см. Джерело – https://st-sophia.org.ua/uk/muzeyi/kirilivska-tserkva/zhivopis-m-o-vrubelya/. Фото без змін
Іконографічно ця ікона належить до типу Панахранта. Цьому типу властиве зображення Богоматері, що сидить на престолі з немовлям Христом на колінах. Білий мармуровий трон, надзвичайно співзвучний мармуровому іконостасу, символізує царську велич Божої Матері. Такий тип зображення з’явився у Візантії в XI – XII ст.
Немовля-Христос сидить на руках Богородиці, правою рукою він благословляє двоперстним жестом, а лівою – тримає сувій, що відповідає іконографічному типу Христа Пантократора (Вседержителя). Згідно з іконографією Ісуса Христа, на будь-якій іконі його легко впізнати за особливим німбом – на ньому добре помітний хрест.
«Богоматір з Немовлям», фрагмент ікони. Суспільне надбання. Фото без змін
Богоматір зображена в пурпуровій мафорії, що являє символ страждань і спогад про царське походження. На її чолі та плечах зображені три золоті зірки на знак її «приснодівства» – згідно зі священним писанням, Богородиця до Різдва, у Різдві та після Різдва була дівою, крім того, три зірки – символ Трійці. Згідно з іконографією Богоматері, над її головою виписані грецькі літери ΜΡ ΘΥ – абревіатура «Матір Божа». За суворої гармонії ліній і фарб М.О. Врубель вміло використав контрастні кольори, посиливши емоційність образу Богородиці, у сумному погляді якої видно глибоку скорботу, а в її великих, широко поставлених очах читається безмірна туга. Вона притискає до себе безтурботну дитину – Христа, що ще не усвідомлює свого покликання. Контраст почуттів матері й сина і є головним у створенні цієї ікони.
Мистецтвознавці, критики й художники одностайно визнали успіх не лише образу Богоматері, а й інших робіт, виконаних М.О. Врубелем у Кирилівській церкві. Відомий російський колекціонер Павло Михайлович Третьяков (помер 1898 року) особливо хвалив цю роботу Михайла Врубеля, спеціально приїздив до Києва її подивитися й побивався, що не може придбати її для своєї колекції. Російський і радянський художник Михайло Васильович Нестеров (помер 1942 року), який був залучений О.В. Праховим до розпису Володимирського собору, особливо виділяв саме цю ікону М.О. Врубеля, підкреслюючи одночасність дотримання візантійської традиції та врубелівську оригінальність: «…вышло нечто, от чего могут глаза разгореться. Особенно хороша местная икона Богоматери, не говоря уже про то, что она необыкновенно оригинально взята, симпатична, но – главное – это чудная, строгая гармония линий и красок… В образе Богоматери (не юной) чувствовалась чрезвычайная напряженность, граничащая, быть может, с экзальтацией».
Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Прекрасний мармуровий іконостас трохи не вписується в давній інтер’єр Кирилівської церкви, але, попри це, він сам по собі є цінною пам’яткою скульптури та живопису XIX століття.
З чотирьох образів іконостаса Кирилівської церкви найпроблемнішим є саме образ Богоматері. У Венеції М.О. Врубель писав його першим і не знав, що поверхню цинкового листа необхідно було підготувати спеціальним чином, протравити поверхню слабким розчином соляної кислоти, щоб фарба добре трималася. На трьох інших образах іконостаса цієї помилки Михайло Врубель не повторив. Крім того, «Богоматір з Немовлям» виконана не на цілому цинковому листі, а складається з двох з’єднаних фрагментів.
27 червня 1929 року комісія у складі російського та радянського візантолога Федора Івановича Шміта, історика східного мистецтва Всеволода Михайловича Зуммера, голови Київської крайової інспектури охорони пам’яток матеріальної культури Федора Людвіговича Ернста, а також українського архітектора Костянтина Васильовича Мощенка, українського історика Василя Митрофановича Базилевича та А. Александрова здійснила огляд ікони «Богоматір з Немовлям». Крім членів комісії був присутній директор Російського музею в Ленінграді Петро Іванович Нерадовський.
Комісія ухвалила рішення розпочати реставрацію ікони в лаврських реставраційних майстернях (Всеукраїнське музейне містечко) і відзначила необхідність проведення фізичних та хімічних досліджень з обов’язковою фотофіксацією для з’ясування причин лущення картини. 4 вересня 1929 року в присутності комісії образ було вийнято з іконостаса й перенесено до центрального вівтаря для проведення реставрації. Пізніше через настання холодів образ перевезли до лаврських реставраційних майстерень (реставратор Кость Кржемінський, репресований 1933 року). Хімічний аналіз ікони провів професор Київського Політехнічного інституту Сеньковський.
У 1930-х роках реставратори повернули найкращий твір Михайла Олександровича Врубеля до подальшого життя, наклеївши живопис на нову, тепер уже не ідеально гладку поверхню. Цю роботу було проведено Московською художньо-реставраційною майстернею під керівництвом художника-реставратора Ігоря Емануїловича Грабаря.