СВЯТОСЛАВ III ВСЕВОЛОДОВИЧ
Святослав III Всеволодович, великий князь Київський, помер 25 липня 1194 року в резиденції «Новому» князівському дворі у віці близько 70 років.
На Святослава Всеволодовича значний вплив мала його дружина, Марія (при ототожненні Святослава з поз. 24 за Любецьким синодиком) або Катерина (при ототожненні Святослава-Гавриїла з поз. 11 за Любецьким синодиком) Васильківна, дочка Василька Святославича, князя Полоцького. 1180 року вона переконала чоловіка укласти союз з Ольговичами, брала участь у зібранні, на якому було вирішено виступити проти Давида Ростиславича, князя Смоленського. Завдяки її впливу на Святослава було укладено мирний договір з Ольговичами та Ростиславичами, що на значній території Русі припинило політичні княжі міжусобиці.
Походи великого князя Київського Святослава Всеволодовича на половців 1183 і 1184 років принесли йому гучну славу. Автор «Слова о полку Ігоревім», пов’язаний тісними узами з Ольговичами, захоплено говорить про нього: «Святослав грозный, великий киевский: бяшет грозою притрепал своими сильными полки и харалужными мечи».
У літописній статті під 6702 (1194) роком розповідається про повернення в Юріїв день (23 квітня) великого князя Святослава III Всеволодовича з «Корачева» (нині місто Карачев, адміністративний центр Карачевського району Брянської області Російської Федерації). Спустившись «в насадѣхъ» по Десні та прибувши до Києва, Святослав Всеволодович поїхав у п’ятницю (22 липня) до Вишгорода, вклонитися святим мученикам Борису й Глібу. Після цього він прийшов до отчої гробниці й хотів увійти, але священник кудись пішов із ключами, і, не дочекавшись його, князь у досаді, що не вклонився отчому гробу, вирушив до Києва.
У суботу (23 липня 1194 року) великий князь поїхав до Церкви святих мучеників Бориса й Гліба, яка перебувала біля Кирилівської церкви «яко послѣднюю свою службу принося».
У неділю (24 липня) на свято Бориса й Гліба він не зміг поїхати з «Нового» двору і тут святкував свято обох святих мучеників.
У понеділок (25 липня 1194 року) Святослав Всеволодович дуже ослаб і втратив мову. Повернувшись до тями, він запитав у княгині (Марії), коли буде день святих мучеників Макавеїв (день смерті його батька), потім звелів постригти його в ченці і, прийнявши постриг у схиму, і невдовзі помер.
Імовірно, у понеділок 1 серпня 1194 року, в день святих Макавеїв і день смерті батька, тіло великого князя Святослава III Всеволодовича поклали в Кирилівській церкві. В Іпатіївському літописі під 6702 (1194) роком сказано: «И положиша во святемь Кюрилѣ, во отнѣ (отчем) ему манастырѣ», у Густинському, Никонівському та Симеонівському літописах це повідомлення під тим самим роком, а в Лаврентіївському, Львівському літописі та Літописці Переяславля Суздальського під 1195 роком.
Поховання Святослава Всеволодовича, імовірно, перебувало в ніші-аркосолії західної стіни в північній частині нартекса біля входу на хори.
Північна нава церкви, в її кінці, ніша-аркосолій, де, імовірно, перебував саркофаг Святослава Всеволодовича. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman
В Іпатіївському літописі Святославу Всеволодовичу дається така характеристика: «Был же князь Святослав мудрым, соблюдал заповеди Божьи, за чистотой телесной следил, и монашество и духовенство любил, и убогим помогал».
Святослав Всеволодович був одним з головних героїв давньоруської поеми – «Слова о полку Ігоревім», створеної наприкінці XII століття. У ній він називається «великим» і «грізним», оспівується його перемога над половецьким ханом Кобяком; важливі епізоди поеми – Золоте слово Святослава, розповідь про віщий сон князя. Дискусійним є питання про те, чи написане звернення до князів у «Слові о полку Ігоревім» від імені Святослава чи іншого автора; ймовірніше останнє, звернення до князів «господине».
Доля його поховання під час монгольської навали 1240 року невідома. Коли саме рештки похованих у Кирилівській церкві князів і княгинь із гілки Ольговичів були вилучені із саркофагів, так само невідомо. Не менш сумна доля спіткала й самі саркофаги.
На початку XVII століття саркофаги були вилучені з ніш-аркосоліїв шляхтичем Войцехом Соколовським (польськ. Wojciech Sokołowski) та використані як будівельний матеріал у його маєтку.
Російський і радянський історик Олександр Євгенович Пресняков (помер 1929 року) так коротко охарактеризував велике князювання Святослава: «Святослава Всеволодовича после фантастической попытки предпринять борьбу с южными Мономаховичами и Всеволодом суздальским видим в течение 13 лет на киевском столе в почётной роли патриарха, каким его рисует «Слово о полку Игореве», бессильного, зависимого от «брата и сына», как ему Всеволод позволяет себя называть, отдавшего всю землю Киевскую в руки Ростиславичей, живущего по-прежнему черниговскими интересами».
Водночас великий князь Святослав III Всеволодович був організатором і учасником антиполовецької коаліції руських князів, зокрема, Орільської операції (1184). Повна ліквідація половецької загрози не вдалася через нескоординовані виступи окремих князів. Він також відомий як правитель, якому вдалося загальмувати розпад Великого князівства Руського (Київського) і досягти певної стабілізації.
Одразу після смерті Святослава поновилася гостра боротьба між Ольговичами та Ростиславичами, чиїм союзником позиціонував себе Всеволод Юрійович «Велике Гніздо», великий князь Володимирський. У викладі суздальських літописів – якщо Святослав звертався до Всеволода «брат і син», то Рюрик Ростиславич визнавав старшинство Всеволода та його майбутніх спадкоємців.