РАКА ПРЕПОДОБНОГО ІЛІЇ ПЕЧЕРСЬКОГО
Рака преподобного Ілії Печерського (Ілля Муромець, укр. Поховання Іллі Муромця или Іллі Муровця), помер бл. 1188 р., інок Печерського монастиря, православний святий, шанований у лику преподобних.
Рака преподобного Ілії Печерського в Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Фото 2016 року. Джерело – https://art-assorty.ru/13162-gde-pohoronen-ilya-muromec.html. Фото без змін
Пам’ять преподобного Ілії Печерського звершується: у другу неділю Великого посту – Собор усіх преподобних отців Києво-Печерських; 28 вересня (11 жовтня) – Собор преподобних отців Києво-Печерських, що в Ближніх печерах спочивають, і 19 грудня (1 січня) – день пам’яті преподобного в день святих мучеників Ілії, Прова та Ариса.
Деякими дослідниками та російським православ’ям Ілія Печерський вважається прототипом билинного, епічного героя Іллі Муромця. У молодості Ілля був силачем на прізвисько «Чоботок», родом із села Карачарова, яке вперше згадується в письмових джерелах у XVII столітті (нині мікрорайон міста Мурома, адміністративний центр міського округу Муром і центральне місто Муромського району Владимирської області Російської Федерації). У Муромі існують численні перекази про Іллю. Його нащадками вважаються муромляни Гущини, які спадково мають велику силу. Так, одному з Гущиних, який жив наприкінці XIX століття, навіть було заборонено брати участь у кулачних боях. Хата Іллі, як вважається, стояла на тому місці в селі Карачарові, де нині стоїть будинок одного з Гущиних, поруч знаходиться Троїцька церква, яку Ілля, за переказом, склав особисто, тягаючи з річки стовбури дуба-топляка.
Деякі історики XIX століття висловлювали припущення, що батьківщиною Іллі могли бути Карачев (нині місто, адміністративний центр Карачевського району Брянської області Російської Федерації) та Моровськ (укр. Морівськ, нині село в Козелецькому районі Чернігівської області України. Літописне місто Моровійськ (Моройськ) відоме за літописом з 1139 року). З текстів билин відомо, що Ілля поїхав на коні «между Заутреней и Обеднею» і доїхав до стольного граду Києва всього за один день, а то й раніше. Відстань від Мурома до Києва становить – 957 км по прямій. Подолати таку відстань за один день – нереально. Відстань від Моровська на Чернігівщині до Києва – 93,5 км. Швидкість коня при звичайному польовому галопі (кентер) – 20-30 км/год, це комфортний темп для пересування на відкритій місцевості. При цьому показники сильно залежать від породи коня, рельєфу місцевості та тривалості дистанції.
Ілля «Чоботок», після всіх своїх мирських подвигів, прийняв чернецтво в Києво-Печерському монастирі під ім’ям Ілія. У самій Києво-Печерській лаврі дотримуються припущення, що після якогось тяжкого поранення Ілля вирішив закінчити свої дні іноком і постригся в Печерському монастирі. Відсутність у «Києво-Печерському патерику» згадки про житіє преподобного Ілії побічно свідчить про те, що іноком він провів не так багато часу.
Помер Ілія Печерський близько 1188 року, після ігуменства Полікарпа I (1164 – 1182 рр.). У народних билинах, що оспівують подвиги Іллі, зустрічаємо слова: «Прилетела невидима сила ангельска, и взимато его с добра коня, и заносила в пещеры во Киевски, и тут старый преставился, и поныне его мощи нетленныя».
1594 року посол імператора Еріх Лясота (Ласота) фон Штеблау (нім. Erich Lassota von Steblau) під час відвідин Києва й опису поховань у Софійському соборі зазначив: «В другом приделе, с внешней стороны церкви, была гробница исполина Ильи Моровлина. Он был знатный герой или, как говорят, богатырь. Рассказывают о нём много басен. Гробница эта ныне разрушена». Російський учений Пилип Карлович Брун (нім. Philipp Jakob Bruun, помер 1880 року) ототожнює Іллю Моровліна з богатирем Іллею Муромцем, але припускає, що поховання Моровліна\Муромця в Софійському соборі за часів Е. Лясоти вже не існувало, оскільки його останки в давніші часи були перенесені до Печерського монастиря. З щоденника Е. Лясоти ми також дізнаємося, звідки пішло прізвисько – «Чоботок»: «Есть также один великан или богатырь, называемый Чоботка. Говорят, что на него напало однажды много неприятелей в то время, когда он надевал сапог. И так как второпях он не мог схватить никакого другого оружия, то начал защищаться другим сапогом, которого ещё не надел, и им одолел всех, от чего и получил такое прозвище».
1638 року інок Печерського монастиря та церковний письменник Афанасій Кальнофойський у своїй книзі «Тератургіма» вказує, що святий Ілія жив «лет 450 назад» (1188 рік). У поясненнях до плану Ближніх печер у книзі сказано: «Святой монах Илия, которого напрасно простой люд называет Чоботком». Зіставляючи дані Е. Лясоти й «Тератургіми», дослідники висувають дві версії: за однією, ще до візиту Еріха Лясоти до Києва мощі святого Ілії перенесли з Софійського собору до печер, а за іншою імператорський посол припустився у своїх записах плутанини й помилково назвав одну з гробниць у Софійському соборі спорожнілою могилою святого Ілії.
1643 року в Київській митрополії, за рішенням тодішнього митрополита Київського, Галицького і всієї Русі Петра Могили, Ілія Печерський був канонізований, зарахований до лику святих як «преподобный Илия Муромец». За кілька років до цього були надруковані «Житія Києво-Печерських святих», зокрема преподобного Ілії, про земне життя якого майже нічого не було відомо – окрім переказу, що жив він наприкінці XII століття. Після цього було ухвалено рішення церковно шанувати Печерських преподобних, було встановлено загальний день їхньої пам’яті, яка звершується Великим постом, у його другий недільний день.
На плані Ближніх печер у Патерику 1661 року вже згаданий «Илия Муромец». Для цього ж видання було приготовлено гравюру із зображенням угодника Божого та підписом: «Преподобный Илия Муромский, иже вселися в пещеру преподобного Антония в Киеве, идеже доныне нетленен пребывает». Ця гравюра, однак, не побачила світ 1661 року.
Місцеве шанування преподобного Ілії Печерського розпочалося наприкінці XVII століття, коли печерський архімандрит Варлаам Ясинський (майбутній митрополит Київський, Галицький і всієї Малої Росії) встановив святкування Собору преподобних отців Києво-Печерських, що в Ближніх печерах спочивають.
Настоятель московського Храму Василія Блаженного (офіційно Собор Покрову Пресвятої Богородиці, що на Рву) Іоанн Лук’янов, відвідавши Київ проїздом на шляху до Єрусалима 1701 року, так описує мощі преподобного: «Февраля во 2 день, в праздник Сретения Господня, поидохом в Печорской монастырь …; и поидохом во Антониеву пещеру, … Тут же видехом храброго воина Илию Муромца в нетлении под покровом златым, ростом яко нынешних крупных людей; рука у него левая пробита копием; язва вся знать на руке; а правая его рука изображена крестное знамение».
Загальноцерковне шанування Ілії Печерського розпочалося після дозволу Святійшого Синоду в 2-й половині XVIII століття включати до загальноцерковних місяцесловів імена низки київських святих.
1963 року проведено першу експертизу мощей Ілії Печерського, яка вказала на те, що останки «принадлежат человеку монголоидной расы».
1988 року Міжвідомча комісія Міністерства охорони здоров’я УРСР провела експертизу мощей святого Ілії. Останки були датовані XII століттям, до цього ж часу рання православна традиція відносить час життя Ілії. Дослідження мощей показали, що це був великий чоловік, який мав зріст близько 177 см, високий зріст для Середньовіччя, саме так, як розповідається і в народних переказах. Він мав надзвичайну силу, на це вказує виняткове розвинення м’язової системи. У нього виявлено ознаки захворювання хребта. У поперековому відділі хребет викривлений, а хребці мають порушення будови, що говорить про те, що в юності ця людина могла пережити параліч ніг. Билинний Ілля від народження і до 33 років був паралізований. Кістки черепа Ілії мають незвично велику товщину, а зап’ястя й ключиці порівняно з довжиною плеча (плечова кістка) і передпліччя (ліктьова й променева кістки) значно більші, ніж у середньому в людей.
Зап’ястя, передпліччя (ліктьова й променева кістки), плече (плечова кістка), надпліччя, ключиця, Джерело – Human_skeleton_front_en.svg. Суспільне надбання. Фото без змін
Радянського й російського експерта-криміналіста Сергія Олексійовича Нікітіна здивувала товщина кісток черепа: «Очень толстые были кости лобные, теменные, затылочные, они заметно превышали норму. А что это значит? Одному человеку молотком ударят, и у него вдавленный перелом, травма черепно-мозговая. А с таким черепом кувалдой ударишь – ничего не будет с ним». С.О. Нікітін реконструював його зовнішній вигляд, для цього мощі довелося піддавати рентгену. Реконструкція зазвичай проводиться за черепом, а тут – нетлінні, муміфіковані останки.
Скульптурна реконструкція вигляду Ілії Печерського за черепом (метод М.М. Герасимова), виконана С.О. Нікітіним, 1989 рік. Джерело – email from S.Nikitin to user:shakko. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
Останки Ілії мали кілька регенерованих (відновлених) переломів ребер і правої ключиці, що може вказувати, що майбутній монах міг займатися військовою справою.
Експерти дійшли висновку, що причиною смерті преподобного Ілії слугував, імовірно, удар якимось пласким колючим предметом (списом або мечем) у груди (проникаюче поранення грудної клітки), що проник крізь ліву руку, яка прикривала груди. Кисть цієї руки має наскрізне пошкодження, схоже на наслідки поранення від списа. Смерть настала у віці близько 40 – 45 років.
Так само, ретельніша експертиза 1988 року спростувала висновок експертизи 1963 року про належність досліджуваних останків монголоїдній расі. Втім, деякі риси обличчя все ж говорять, що в роду Ілії могли бути, наприклад, половці – подібне було не рідкістю для Русі, яка сусідила з цими степовими кочівниками, коли мирно, коли не дуже.
Нині мощі преподобного Ілії Печерського спочивають у Ближніх печерах.
Рака преподобного Ілії Печерського. Джерело – https://pravslov.ru/moshhi-ili-muromca.html. Фото без змін
Руки преподобного Ілії лежать у молитовному положенні, пальці правої руки складені – двоперсно. Противники реформ патріарха Московського і всієї Русі Никона 1650-х років використовують цей факт як аргумент на користь старого двоперстного складання. Давність двоперстя підтверджена й науково доведена російським істориком Церкви Миколою Федоровичем Каптерєвим (помер 1917 року).
Мощі Ілії Печерського. Фото 24 листопада 2006 року. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
Надгробна плита преподобного Ілії Печерського розташована біля могили Петра Аркадійовича Столипіна біля стіни Трапезної церкви Лаври.
Частина мощей преподобного Ілії – середній палець лівої руки – знаходиться в Спасо-Преображенському чоловічому монастирі міста Мурома. Він був переданий туди з Києво-Печерської лаври у травні 2006 року, напередодні 910-річчя обителі. Рака, що являє собою різьблене зображення преподобного Ілії, виконане на основі реконструкції його вигляду, яку провів С.О. Нікітін, встановлена в Церкві Всіх Святих – це прибудова до головного храму монастиря – Покровського. Раку 2 серпня 2006 року освятив патріарх Московський і всієї Русі Олексій II (у миру – Олексій Михайлович Рідігер).
Рака в Спасо-Преображенському монастирі міста Мурома зі скульптурним образом преподобного Ілії Печерського, у срібному ковчезі у вигляді кисті зберігається частинка мощей – середній палець лівої руки святого. Джерело – https://pravslov.ru/moshhi-ili-muromca.html. Фото без змін
Щорічно в день пам’яті преподобного, 1 січня (за новим стилем), рано вранці біля його мощей у Києво-Печерській лаврі проводиться богослужіння, під час якого раку відкривають і дають вірянам потримати правицю святого. Вона завжди тепла.
Наприкінці травня 2026 року над ракою преподобного Ілії Печерського в Києво-Печерській лаврі зробили новий напис.
Джерело – сторінка Facebook: Тарас Чухліб. Фото без змін
Нарешті текст українською мовою. Добре, що повернулося історичне прізвисько – Муровець, по-третє – добре, що художник вибрав незвичайний шрифт. Здавалося, було зроблено лише маленьку корекцію в тексті – заміну в прізвиську лише однієї літери, і це ставить усе на свої місця, повертає первісну історію і поступово звільняє нас від перекручених фактів.