РАКА ІУЛІАНІЇ ДІВИ-КНЯЖНИ ОЛЬШАНСЬКОЇ
Рака Іуліанії діви-княжни Ольшанської (укр. Поховання Іуліанії діви-княжни Ольшанської), у миру – княжна Юліанія Юріївна Гольшанська-Дубровицька , народж. 1524 р. Волинь – померла бл. 1540 р. Київ, у віці 16 років, донька князя Юрія Івановича Гольшанського-Дубровицького, православна свята в лику праведної діви. Свята Іуліанія шанується як перша помічниця православним жінкам у зціленні хвороб душі. Вона разом з іншими святими, заступниця жінок перед Пречистою Матір’ю Господа і разом з Нею – перед Престолом Святої Трійці. Вона ж – заступниця невинних дів. Православна традиція приписує святій Іуліанії чесноти, що відповідають її віку, статі й званню: цнотливість, послух батькам, прихильне ставлення до нижчих, і особливо – справи християнської благодійності. Адже за час свого земного життя молода дівчина виявила високі християнські якості, дотримуючись Божих заповідей, осягнула вершину духовної досконалості.
Пам’ять праведної діви Іуліанії звершується: у третю неділю по П’ятдесятниці – Собор Білоруських святих; 6 (19) липня – день пам’яті праведної діви і 28 вересня (11 жовтня) – Собор преподобних отців Києво-Печерських, що в Ближніх печерах спочивають.
Юліанія народилася в родині Юрія Івановича Гольшанського з Дубровиці (нині місто в Сарненському районі Рівненської області), відомого військовика й одного з щедрих благодійників Києво-Печерського монастиря. Юліанія прожила недовге життя і померла у 16-річному віці. Первісно вона була похована біля Успенської церкви Києво-Печерського монастиря.
На початку XVII століття за печерського архімандрита Єлисея Плетенецького (1599 – 1624 рр.) рештки Юліанії були дивним чином знайдені. Поблизу Успенської церкви перед Приділом св. Івана Предтечі копали могилу для якоїсь померлої дівчини й натрапили на труну. До якої була прибита срібна позолочена дощечка, на ній зображено герб князів Гольшанських, а під ним напис: «Иулиания, княжна Ольшанская, дочь князя Георгия Ольшанского, преставившаяся девой, в лето от рождения своего 16-ое». Коли труну розкрили, то побачили «княжну в нетлении». Померла лежала ніби жива – заснула. Тіло її було «благообразно и бело». Померла була вдягнена в «многоценную, украшенную шелковыми и золототканными обложениями одежду; на шее были надеты золотые гривни со многими бисерами, на руках – золотые драгоценные кольца, на голове её – девический золотой венец с бисерами; в ушах были золотые серьги, украшенные золотыми бисерами и драгоценными камнями». Весь її одяг здавався зовсім новим, ніби ніхто не торкався до нього. Лежала вона «при церковной стене, головой на юг и ногами на север». Над її труною було покладено камінь, на якому було «начертано знамя или герб благочестивых князей Гольшанских». Труна з тілом княжни тоді ж була перенесена до Успенської церкви.
Збереглася розповідь про незвичайний випадок, який стався з мощами святої діви за архімандрита Єлисея Плетенецького. Одного разу до Успенської церкви під виглядом істинно віруючого прийшов зловмисник, аріянин (антитринітарна течія в християнстві) на ім’я Василь. Він прикидався, що збирається відвідати святі місця й поклонитися мощам святих Печерських угодників. У церкві в екклесіарха Ліверія він попросив дозволу поклонитися мощам святої Іуліанії, тобто відкрити раку з її мощами. Його прохання задовольнили, і він ревно припав до її руки. Йдучи, щойно він ступив за церковні двері, раптом закричав страшним диким голосом і впав мертвим. Коли оглянули його тіло, з’ясувалося, що він зняв коштовний перстень з пальця правої руки княжни, за що й був покараний. Архімандрит наказав «похищенный перстень для большей похвалы того чуда приложить к иконе Пресвятой Богородицы между прочими священными утварями». Завдяки такому дивові всі переконалися й увірували в святість і богоугодність цнотливої Іуліанії.
Печерському архімандриту Петру Могилі (1627 – 1647 рр., майбутній митрополит Київський, Галицький і всієї Русі) в дивовижному видінні з’явилася свята богоугодна княжна Іуліанія, дорікаючи йому за недбальство й маловір’я до її святих мощей. Тоді архімандрит наказав негайно «искусным и благочестивым девственницам иноческого чина приготовить для святых мощей достойные одеяния и благолепную утварь». За його наказом також була виготовлена нова рака, «в которую и были положены благочинно святые мощи; они были торжественно перенесены в иное место». Саме тоді на її гробниці було зроблено напис: «По воле Творца неба и земли живёт во всея лета Юлиания, помощница и великая в Небе заступница. Здесь кости – врачевство против всех страданий… Райския селения собой украшаеш, Юлиания, как цветок прекрасный…». Зодягнувшись у святительські шати й скликавши «весь освященный собор, Пётр Могила совершил праздничное моление и пение с благодарением Богу и Богородице, и преподобным отцам Печерским за явление честных мощей святой девственницы». Відтоді ці мощі подають допомогу всякому, хто з благоговінням і вірою приходить до них. Біля раки з мощами святої Іуліанії було звершено безліч див і благодатних зцілень.
1638 року інок Печерського монастиря та церковний письменник Афанасій Кальнофойський у своїй книзі «Тератургіма» в переліку надгробків людей, похованих у межах монастиря, помістив складену ним надгробну епітафію «святой Юлиане Георгиевне Дабровской, княжне Ольшанской, нетленно в церкви Пречистой Богородицы Печерской определения Праведного Судии чудотворно ожидающей». В епітафії угодниця Божа згадана як «Юлиана помощница, сильная на небе заступница», а до читача звернені слова: «Против смерти и нездоровья ты найдешь себе рецепт в этом св. гробе».
Гробниця святої Іуліанії Ольшанської в Успенській церкві Києво-Печерського монастиря. Малюнок голландського живописця й рисувальника Абрахама ван Вестерфельда (нідерл. Abraham van Westerveld). 1651 рік. На копії цього малюнка кінця XVIII століття він помилково підписаний як труна преподобного Феодосія Печерського. Однак у статті російський історик мистецтва Яків Іванович Смирнов (помер 1918 року) доводить, що це труна Юліанії Гольшанської. Джерело – Смирнов Я.И. Рисунки Киева 1651 г. по их копиям конца XVIII века // Труды 13-го археологического съезда. – Москва, 1908. – Т. 2. – С. 472-479. – Табл. XII. – Рис. 2. Суспільне надбання. Фото без змін
Присвячена святій Іуліанії глава «Патерика» містить також відомість про те, як 1667 року ігумен київського Михайлівського Золотоверхого монастиря Феодосій Сафонович (1655 – 1676 рр.) прийшов до Печерської церкви й розповів, що «прежде не удостаивался молиться у гроба подвижницы», але нещодавно вона з’явилася йому у сновидінні й сказала йому: «Я Иулиания, мощи которой лежат в святой Печерской церкви. Ты же почему вменяешь меня и мощи мои ни во что? Ради этого Господь и явил тебе знамение, дабы ты понял, что и я Господом Богом причтена к святым девам, угодившим Ему». Відтоді ігумен, приходячи до Києво-Печерської лаври, ніколи не забував «поклониться благочестиво, со всяким усердием, со смиренным и умиленным лобзанием нетленным мощам святой угодницы Божией Иулиании».
У записках настоятеля московського Храму Василія Блаженного (офіційно Собор Покрову Пресвятої Богородиці, що на Рву) Іоанна Лук’янова за лютий 1701 року описані мощі святої княжни Іуліанії: «рука десная вся перстнями унизана».
Дива святої Іуліанії описані в книзі, написаній, можливо, митрополитом Ростовським і Ярославським Димитрієм (у миру – Данило Савич Туптало, помер 1709 року), «Сказание или повесть о обретении честных мощей… св. Иулианы (Ольшанской)», виданій у Лаврській друкарні 1705 року.
В акафісті усім Печерським преподобним про святу Іуліанію сказано: «Радуйся, Юлиание, дева, лилия прекрасна, ибо проросла ты в земном Христовом саду; радуйся, потому что процвела ты в небесном вертограде Его».
Під час пожежі в Києво-Печерській лаврі 1718 року, за словами митрополита Київського і Галицького Самуїла (у миру – Симеон Григорович Миславський), рака Іуліанії сильно постраждала від вогню, її мощі частково згоріли.
1730 року за наказом російської імператриці Анни Іванівни рештки мощей святої Іуліанії були покладені в малу закриту раку і перенесені до Ближніх печер, де вони знаходяться й нині. Якась частина мощей святої знаходиться в Свято-Миколаївській церкві в Дубровиці (в Сарненському районі Рівненської області). Свята праведна діва Іуліанія стала другою зі святих жон Русі, які удостоїлися бути похованими в Лаврських печерах. До 1910 року в печерах спочивали мощі св. Єфросинії Полоцької.
Православна церква так прославляє святу діву: «…Привожу к Тебе, Всещедрый, Іулианию, свечу, постоянно светлую, владеющую обилием елея; ея молитвами сохрани нас от всякого зла»…
Український історик Михайло Олександрович Максимович (укр. Михайло Олександрович Максимович, помер 1873 року) висловив припущення, що св. Іуліанія жила не раніше 1-ї половини XVI століття. У цьому випадку, на думку А. Чумаченка, подвижниця могла доводитися донькою Георгію (Юрію) Івановичу Ольшанському-Дубровицькому, синові Івана Юрійовича, який першим набув прізвища Дубровицького, організував «змову князів», але був страчений у Києві 1481 року. У свою чергу радянський і український історик Наталя Миколаївна Яковенко вважає, що свята Іуліанія була не внучкою, а сестрою Івана Юрійовича. Якщо це так, то час земного життя подвижниці має бути віднесений до більш ранньої епохи.