ОПИС ХРАМУ
П’ятницька церква – перший відомий нам давньоруський «баштоподібний» храм. Радикально переробивши традиційний візантійський тип хрестово-купольного храму, невідомий зодчий створив будівлю, усі конструктивні та декоративні елементи якої пройняті стрімким рухом угору.
П’ятницька церква. Реконструкція східного фасаду. Джерело – https://studfile.net/preview/5991984/page:3/. Фото без змін
Первісна і нинішня П’ятницька церква являє собою 4-стовпний, 3-навний храм із 3 апсидами. Його довжина – 16 метрів, ширина – 11,5 метра (без апсид 12 × 11,5 метра), азимут 33°. Церква увінчана одним потужним високим барабаном із куполом. Висота храму близько 27 метрів.
План церкви. Джерело – Памятники градостроительства и архитектуры УССР. – Киев: Будівельник, 1986. – Т. 4. – С. 272. https://www.pslava.info/Chernigiv_CerkSvPjatnyci_pga4_0721,253012.html. Фото без змін
Фундамент церкви закладений у суцільному котловані, вириваному під усім храмом на глибину 40-45 см, і прорізає культурний шар XI – XII ст. Зі дна котловану до рівня материка пущені фундаментні рови глибиною 1,4 метра, заповнені боєм із цегли-плінфи, пролитим цем’янковим розчином. Верхню частину фундаментів становить кладка з цегли-плінфи. Аналогічні стрічкові фундаменти, виведені до рівня дна котловану, з’єднують східні стовпи зі стінами. Фундаменти західних стовпів самостійні, дещо ширші за них і в плані мають прямокутну форму. Нижня частина фундаментів стін виступає за їхній обріз на 4 см усередину і на 4-6 см назовні.
Кладка храму виконана в техніці рівношарової кладки («opus isodus») і велася у вигляді двох цегляних стінок, зовнішньої та внутрішньої (інтер’єрної), забутовка – цегляний бій, вапно й дрібні камені, пролиті цем’янковим розчином. Через кожні 5-7 рядів такої кладки було 2-3 ряди кладки, що проходить крізь усю стіну. У стінах відзначено кілька ярусів дерев’яних зв’язків. Стовпи, склепіння й купольний барабан викладені суцільною цегляною кладкою. У склепіння, особливо у вітрила, були вкладені амфори-голосники. Храм збудований із так званої вузької червоної цегли-плінфи, формату 27-28 × 16-20 (головним чином 18) × 4,5-5,5 см. Використовувалася лекальна плінфа різноманітних форм – із заокругленим торцем, трапецієподібна, краплеподібна, з якої були виконані всі архітектурні елементи. Плінфа дуже різноманітна за тестом, випалюванням і формуванням. На багатьох із них на торцях є князівські клейма, а також знаки міських ремісників. Вапняний розчин рожевий від домішки цем’янки. Товщина стін до 2 метрів.
При відновленні П’ятницької церкви в 1959 – 1962 рр. також використовувалася цегла-плінфа, почасти повторного використання, а також нова плінфа, спеціально виготовлена за давніми зразками. Стіни фасадів як первісно, так і нині залишили неоштукатуреними. У давнину рожевий колір стін поєднувався з білими штукатуреними декоративними нішами та різнобарвними орнаментами на порталах. Незначні залишки давнього фрескового розпису були зафіксовані під час досліджень руїн храму: на укосах південного порталу та в ярусі декоративних ніш. Водночас український і радянський архітектор-реставратор Маріоніла Мойсеївна Говденко (укр. Маріоніла Мойсеївна Говденко, померла 2012 року) припускала, що в давнину фасади храму були оштукатуреними.
Церква з південного заходу. Фото 16 квітня 2016 року. Автор – Nomad0212. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін
У композиції храму домінують вертикальні та криволінійні елементи. Західні кутові лізени (лопатки) плоскі й дуже широкі – 1,6 метра, зі скошеними кутами. На фасадах, лізени оформлені пучковими (складнопрофільованими) пілястрами, у вигляді тонких напівколонок, які ділять на три частини кожен з фасадів храму, з південного, західного та північного боку. Ширина пілястр 1,3 метра, а їхній винос від стіни – до 37 см. Пілястри на різних висотах завершуються короткими карнизами. Середні членування фасадів завершуються розташованими східчасто в три яруси злегка стрілчастими арками-закомарами, а бічні прясла – закомарами в чверть кола.
Закомари. Вигляд з південного сходу. Фото 2012 року. Автор – О.М. Іоаннісян. Джерело – «Пам’ятки монументальної архітектури Північного Лівобережжя України ХІ–ХІІІ ст». Фото без змін
Фасадами храму проходить стрічка меандра з плінфи, що нагадує архітектуру XI століття, над якою розташовані вікна, а ще вище, в середніх членуваннях фасадів, – пояс пласких декоративних арочних ніш. Над нішами, на рівні п’ят закомар зроблено сітчастий поребриковий пояс. У середніх закомарах північного та південного фасадів розміщені потрійні вікна, а в середній закомарі західного фасаду – одинарне вікно з бровкою.
Вікна другого ярусу південної стіни. Фото 2012 року. Автор – О.М. Іоаннісян. Джерело – «Пам’ятки монументальної архітектури Північного Лівобережжя України ХІ–ХІІІ ст». Фото без змін
Усі вікна церкви мають вигляд бійниць, що властиво храмам романської архітектури, їхнім арочним перемичкам властива невелика стрілчастість.
Вікна першого ярусу північної стіни. Фото 2012 року. Автор – О.М. Іоаннісян. Джерело – «Пам’ятки монументальної архітектури Північного Лівобережжя України ХІ–ХІІІ ст». Фото без змін
Бічні закомари західного фасаду мають цегляний сітчастий орнамент.
Західний фасад. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Портали храму мають профільоване обрамлення, на північному фасаді – простіше, уступчасте, над порталами розташовані бровки. За відомостями радянського і російського архітектора-реставратора Григорія Михайловича Штендера, який брав 1957 року участь у відновленні церкви, деякі деталі, наприклад бровка над порталом, не були документовані на самому храмі, а відтворені за аналогією з Церквою св. Василія в Овручі (нині місто в Коростенському районі Житомирської області).
У давнину церква мала два входи: через один заходили чоловіки, через другий – жінки.
Східний і південний фасади. Апсиди. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Багатий декор мають і апсиди храму. Їхня висота становить лише половину висоти центрального об’єму церкви. Апсиди прикрашені тонкими напівколонками (тягами), широкою смугою поребрика, що створює ромбоподібний сітчастий орнамент, поясом пласких арочних ніш і карнизом над ними. У центральній апсиді три вікна, в бічних – по одному.
Високо піднятий предбанник несе триступінчасту систему стрілчастих з невеликою стрілою підйому циліндричних арок різної висоти, що створюють трилопатеве завершення фасадів.
Західний фасад і барабан з куполом. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
12-віконний барабан купола прикрашений напівколонками (тягами), розташованими між високими вікнами та аркатурним фризом із вставленими у виїмки керамічними плитками, і з поребриком над ним.
Рясність вертикальних ліній пучкових пілястр, витягнуті пропорції тринавного об’єму та барабана купола посилюють витонченість і стрункість храму. На відміну від статичних форм споруд попередніх часів, ця композиція храму є динамічною, її стіни стрімко наростають угору трьома рядами арок над основним об’ємом. Вертикальність храму підкреслюється складнопрофільованими пілястрами. Усе це посилює схожість церкви з величезною палаючою свічкою. Можливо, що в «полум’яному» злеті архітектурних форм храму позначився вплив ранньої готики. На це вказує й зв’язок П’ятницької церкви з міським торгом. Адже саме купці, відомі своїми далекими мандрівками, краще за інших були обізнані про останні досягнення європейських зодчих.
Усередині П’ятницька церква нагадує вежу. В її інтер’єрі панує високо розкритий до зеніту простір центральної ділянки заввишки понад 20 метрів.
Склепіння П’ятницької церкви. Джерело – https://localhistory.org.ua/rubrics/building/tserkva-paraskevi-piatnitsi-u-chernigovi/. Фото без змін
Центральна нава удвічі ширша за бічні, настільки вузькі, що їх перекривають не цілі коробові склепіння, а їхні половинки, завдяки чому всі фасади завершуються триярусними закомарами. Розділяючі нави стовпи в плані квадратні, зі сторонами 1,52-1,54 метра, зі скошеними кутами.
План 1-го ярусу церкви за П.Д. Барановським. Джерело – Барановский П.Д. Собор Пятницкого монастыря в Чернигове // Памятники искусства, разрушенные немецкими захватчиками в СССР. – Москва; Ленинград: Изд-во АН СССР, 1948. – С. 13–34. Фото без змін
Над стовпами в п’ятах підпружних арок лежать шиферні (пірофілітові) карнизні плити. Внутрішні лізени (лопатки) відсутні. Підпружні арки розташовані вище за найближчі склепіння, вони утворюють зовні храму другий ярус закомар. В основі барабана є ще й третій, декоративний ярус. Підкупольний простір дещо витягнутий уздовж храму, тому барабан має в плані овальний обрис.
Поперечний розріз за М.В. Холостенком. Джерело – Холостенко М.В. Архитектурно-археологические исследования Пятницкой церкви в Чернигове // Советская археология. – 1956. – Т. 26. – С. 283. – Рис. 15. Фото без змін
Поздовжній розріз за П.Д. Барановським. Джерело – Історія українського мистецтва. – Київ: Наукова думка, 1966. – Т. 1. – С. 210. https://www.pslava.info/Chernigiv_CerkSvPjatnyci_1966IstorijaUkrajinskogoMystectv,253002.html. Фото без змін
У західній частині храму на другому ярусі, між зовнішньою західною стіною та двома західними підкупольними стовпами, знаходилися невеликі хори, що спиралися на циліндричне склепіння. На хори ведуть цегляні сходи завширшки 70 см, висота сходинок – до 30 см. Вони розміщені в товщі західної стіни та перекриті східчастим коробовим склепінням. На рівні хорів у товщі західної, північної та південної стін симетрично розташовані низенькі проходи-галереї, яким відповідають вікна-бійниці в стінах, які могли використовуватися під час оборони.
План 2-го ярусу церкви за П.Д. Барановським. Джерело – https://www.pslava.info/Chernigiv_CerkSvPjatnyci_214-02,253024.html. Фото без змін
Первісна підлога до вівтарної частини була викладена різнобарвними поливними (глазурованими) керамічними плитками 15 × 15 × 2,5 см, жовтого, зеленого й темно-вишневого кольору. Вони були укладені на розчині поверх 20 см піщаної підсипки.
Незначні залишки фрескового розпису були зафіксовані на поверхні внутрішніх стін під час досліджень руїн храму: на укосах вікон центральної апсиди; на нижній площині арки між північно-східним стовпом і північною стіною; на склепінні північно-східного компартмента. Розписи виконані у світлих майже яскравих кольорах, що відрізняються від тональності розписів інших храмів Чернігова князівських часів. Імовірно, такі фрески добре гармоніювали зі святковим зовнішнім виглядом П’ятницької церкви. Уявлення про колорит розписів дають нам також численні різнобарвні фрагменти фресок, знайдені під час археологічних досліджень і розбирання руїн храму.
Під час відновлення храму в 1960-х роках внутрішні поверхні стін не штукатурили для того, щоб була видна кладка – будівля призначалася для музею. Тепер, коли тут діюча церква, неоштукатурені цегляні стіни справляють враження «брутальної архітектури» (англ. New Brutalism, від лат. brutus – грубий, суворий), що не відповідає традиційному уявленню про інтер’єр храму Божого в Україні. У церкві немає давніх ікон у пишному срібному вбранні, але й прості сучасні ікони в барвистих вишитих рушниках на стінах діючого храму радують око й душу.
Фото червня 2004 року. Джерело – https://serg-klymenko.narod.ru/Other_World/Ukraine.Chernigiv.htm. Фото без змін
Судячи з архітектурних форм і техніки, храм належить до кінця XII – 1-ї третини XIII ст. П’ятницька церква відображає останній етап розвитку давньоруської архітектури домонгольського періоду. На основі зіставлення цих даних з подіями політичної історії Петро Дмитрович Барановський запропонував вужчу дату – перші роки XIII століття.