ПІВНІЧНА ПРИБУДОВА (КАПЕЛА)
Північна прибудова біля північно-східного кута Спасо-Преображенського собору, не збереглася.
Біля північного фасаду собору. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Прибудова датується XI століттям і може належати до часу правління князя Мстислава Володимировича.
У ХVІІ столітті ліва середньовічна прибудова храму була реконструйована з рівня нижніх шарів кладки, і капела, згідно з російським істориком Лівобережної України Афанасієм Филимоновичем Шафонським (помер 1811 року), була освячена на честь Покрови Богородиці. Первісний внутрішній простір середньовічної північної прибудови майже повністю, за винятком вівтарної частини, знищили під час влаштування в капелі крипти у XVII столітті. Спорудження крипти, так само як і перебудову споруди, можна пов’язати з роботами з відновлення Спаського собору 1675 року. Вважається, що їх здійснили коштом чернігівського полковника Василя Касперовича Андрійовича Дуніна-Борковського. Проте не виключено, що ремонти розпочали ще в 1630-х роках, коли храм належав Руській уніатській церкві (лат. Ecclesia Ruthena unita, пол. Ruski Kościół Unicki, укр. Руська Унійна Церква – Українська греко-католицька церква). На користь цього припущення може свідчити й факт облаштування крипти, що не зовсім відповідає православній традиції.
Капела перебувала у використанні, згідно з російським, радянським істориком Михайлом Миколайовичем Бережковим (помер 1932 року), принаймні до пожежі 1750 року, а 1770 року прибудови собору розібрали. У 1780-х роках поховання в крипті капели були пограбовані, кістки розкидані.
Історія дослідження прибудови. 1881 року російський архітектор, археолог Андрій Михайлович Павлінов провів перше архітектурно-археологічне дослідження собору. Археологічно були досліджені північна та південна прибудови до собору. На той час навколо собору ще зберігалися руїни цих споруд. А.М. Павлінов повідомляв, що біля північного фасаду були видні залишки споруди, хоча й дуже погано збережені.
Давній Спаський храм. План-реконструкція А.М. Павлінова. Джерело – Павлинов А.М. История русской архитектуры. – Москва, 1894. – С. 13. Фото без змін
На складеному А.М. Павліновим плані-реконструкції можна побачити, що з двох боків від апсид храму позначені невеликі приділи, а біля бічних фасадів – галереї.
1923 року російський, український, радянський історик і археолог Микола Омелянович Макаренко біля північного фасаду собору виявив фундаменти однокамерної прибудови, яка зі сходу мала апсиду. Дослідник відносив прибудову до «князівського часу» й обмежував її XI – початком XII ст.
Згідно з замірами М.О. Макаренка, це була невелика, з внутрішнім простором: у поперечному напрямку – 2,6 метра, у поздовжньому (із заходу на схід) – 4,3 метра, прибудова. Її фундаменти були зроблені з бутового каменю, але надбудовані червоною цеглою, із такої ж цегли вниз вели сходи. У публікації М.О. Макаренка є коротке повідомлення про те, що в апсиді збереглася давня підлога у вигляді стяжки розчином. Фундаменти складені недбаліше, ніж фундаменти самого собору, розчин тут не такий міцний.
У центральній частині південної стіни крипти перебуває поховальна ніша-аркосолій XVII століття, збудована одночасно з криптою. Вона перев’язана з кладкою крипти й споруджена з цегли-пальчатки, на вапняно-піщаному розчині біло-сірого кольору, з великими фракціями вапна. Цегла, за виразом М.О. Макаренка, «визначено відрізняється від цегли датованих пам’яток великокнязівських часів». Дослідник відзначав, що в конструкції крипти перебуває цегла формату 37,5 × 17,3 × 5,5 см, проте в ході досліджень 2012 року такий формат у кладці зафіксований не був. Можливо, це помилка дослідника, пов’язана з переведенням розмірів зі звичної йому старої системи вимірювання в метричну, офіційно затверджену в 1920-х роках.
У плані розмір аркосолію становив 2,25 × 1,05 метра. На момент розкопок 1923 року ніша була заблокована тонкою цегляною стінкою, яка нині втрачена. М.О. Макаренко детально описав цю стінку зі схематичним малюнком у своїй книзі. Судячи з цього зображення, у закладенні було квадратне віконце.
Станом на 1923 рік у крипті збереглися залишки щонайменше двох розбитих трун біля північної стіни, навпроти входу, та ще кількох – біля східної стіни. З інвентарю вціліли два срібні(?) хрести, один із них – із позолотою, уривки дорогих тканин. М.О. Макаренко дослідив залишки трьох поховань, на його думку, високопоставлених духовних осіб XVI – XVII ст. Датування поховань спиралося на аналіз одного з виявлених у крипті хрестів.
В аркосолії перебували залишки дощок від труни, кілька залізних скоб і фрагменти тканини: «брузумента (позумента) з різною орнаментацією». У засипці знайдено 2 уламки мармуру. В аркосолії знайдено 21 бурштинову намистинку: 3 кулясті з дрібними гранями – діаметр найбільших 1,5 см; 1 куляста маленька; 1 кругла ребриста; 16 видовжених гранчастих, найдовша – 1,5 см. Це може вказувати на жіноче поховання.
1923 року із зовнішнього боку північної стіни прибудови було виявлено давньоруську комбіновану гробницю з рожевого шиферу та цегли-плінфи (1). Також навколо вівтарної частини капели було виявлено значну кількість безінвентарних поховань, які М.О. Макаренко відніс до пізнішого часу. Наприклад, біля кладки було знайдено три людські черепи, біля одного з яких виявлено позумент від головного убору.
На підставі отриманих знахідок М.О. Макаренко зробив щодо цієї прибудови такі висновки: до храму одночасно з його спорудженням або трохи пізніше була прибудована прибудова, в якій здійснювалися поховання; у XIII – XIV ст. поховання були пограбовані й зруйновані; в литовський період (XIV – XV ст.) прибудову відновили й знову використовували для поховань; у XVIII столітті капелу-прибудову розібрали.
1992 року український, російський і радянський історик-мистецтвознавець Василь Григорович Пуцко та український археолог Володимир Петрович Коваленко, на підставі повідомлення А.Ф. Шафонського про присвяту Північної капели Покрову Богородиці, відносили обидві первісні прибудови до XII століття й вважали південну прибудову ранішою, а північну – пізнішою.
2012 року під керівництвом українського археолога Олени Євгеніївни Черненко було проведено дослідження північної прибудови (Розкоп 1, площа розкопу – 96 м², 8 × 12 метрів). Розкопки були проведені по всій площі до рівня фундаментного виступу північної прибудови, а по центру прибудови – до материкового дна, що займало весь внутрішній простір капели ХVІІ століття.
Загальний вигляд прибудови зі сходу. Фото 2012 року. Джерело – Черненко О.Є., Іоаннисян О.М., Новик Т.Г., Зиков П.Л., Торшин Є.М. Звіт про науково-рятівні археологічні дослідження Спасо-Преображенського собору в Чернігові у 2012 р. // Науковий архів ІА НАНУ. Фонд експедицій (012/217). – Т. 1. – С. 33. – Рис. 35. Фото без змін
Загалом, спираючись на матеріали досліджень 2012 року, можна стверджувати, що за своїми стилістичними особливостями – декорування фасадів плоскими нішами, конструктивними та будівельно-технічними характеристиками – влаштування платформи під апсидою, використання лежнів в основі фундаментів, характер кладки тощо, північна прибудова наближена за часом будівництва до Спаського храму, хоча в споруди є й відмінності – у прибудові недбало виконано фундамент, дещо інший склад цем’янкового розчину тощо. Як встановив археолог Ігор Святославович Нікітенко, будівельний камінь північної прибудови аналогічний тому, з якого складається фундамент Спаського собору. Що стосується цегли-плінфи, то слід зазначити майже повний збіг характеристик цегли цих будівель. Різниця в будівельному матеріалі споруд полягає у відсутності в кладці прибудови товстої темно-червоної плінфи, характерної для нижніх частин стін Спаського храму.
На думку Олени Євгеніївни Черненко, найімовірніше, поява північної прибудови відповідає початковому етапу будівництва храму, до 1036 року. Водночас український історик і археолог Юрій Миколайович Ситий у своїй публікації зазначив, що свято Покрови Богородиці було встановлено на Русі не раніше 1160-х років. Проте це не означає, що первісна північна прибудова була влаштована на честь цього свята.
Російський історик архітектури Олег Михайлович Іоаннісян відносить Північну прибудову до часу невдовзі після закінчення будівництва храму – до 2-ї половини XI століття. За висновком технолога-реставратора Юлії Миколаївни Стріленко, розчин у фундаментах прибудови відрізняється за своїм складом від використаного в основному об’ємі храму.
Загалом, не виключено, що північна прибудова була заснована самим князем Мстиславом Володимировичем як усипальниця. Таке прижиттєве влаштування гробниці правителем узгоджується із запозиченими Руссю традиціями візантійського придворного етикету та християнського поховального обряду. Можливо, в інтер’єрі прибудови були влаштовані гробниці, повністю зруйновані під час запустіння Спаського храму, або під час подальшої реконструкції собору та його прибудов у ХVІІ столітті.
У ході досліджень 2012 року було встановлено, що крипта XVII століття має прямокутну форму, 4,0 × 2,8 метра. Вона займає весь внутрішній простір капели, за винятком апсиди. У південно-західному куті крипти було влаштовано сходи – 11 сходинок, завширшки 1,2 метра.
Західна частина крипти. Фото 2012 року. Джерело – https://www.academia.edu/45142122/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9E_%D0%A1%D0%9B%D0%86%D0%94%D0%90%D0%9C%D0%98_%D0%9C%D0%98%D0%9A%D0%9E%D0%9B%D0%98_%D0%9C%D0%90%D0%9A%D0%90%D0%A0%D0%95%D0%9D%D0%9A%D0%90_%D0%94%D0%9E%D0%A1%D0%9B%D0%86%D0%94%D0%96%D0%95%D0%9D%D0%9D%D0%AF_%D0%A7%D0%95%D0%A0%D0%9D%D0%86%D0%93%D0%86%D0%92%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%93%D0%9E_%D0%A1%D0%9F%D0%90%D0%A1%D0%9E_%D0%9F%D0%A0%D0%95%D0%9E%D0%91%D0%A0%D0%90%D0%96%D0%95%D0%9D%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%93%D0%9E_%D0%A1%D0%9E%D0%91%D0%9E%D0%A0%D0%A3_%D0%B7%D0%B0_%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B8_1923_%D1%82%D0%B0_2012_2014_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2_Chernenko_O_Following_Mykola_Makarenko_research_of_Transfi_guration_Cathedralin_Chernihiv_by_materials_of_1923_and_2012_2014_researche?email_work_card=title. Фото без змін
Східну стіну крипти утворювало закладення, приставлене до кам’яної платформи в основі апсиди. Східні кути крипти займають квадратні в плані основи низької арки.
Обмір крипти із застосуванням тахеометра. Східна частина крипти. Фото 2012 року. Джерело – «Монументальна архітектура Черніговщини». Фото без змін
У південній стіні крипти перебуває глибока аркосольна ніша.
Аркосолій XVII століття в крипті капели. Фото 2012 року. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
Архітектурно-археологічні обміри південної стіни крипти, за матеріалами досліджень 2012 року. Джерело – «Монументальна архітектура Черніговщини». Фото без змін
Крипта збудована з цегли-пальчатки, перекрита коробовим склепінням, підлога земляна. Є підстави вважати, що первісно на дні було мощення з цегли, в основі сходів збереглися його залишки, проте згодом його демонтували. Імовірно, місця для поховань не вистачало, тому для поховань довелося демонтувати підлогу. У кладках крипти використано переважно таку саму цеглу-пальчатку, як і в ремонтних кладках капели 29-30 × 19-20 × 6-6,5 см. Проте є також цегла іншого формату, товща й більш видовжена 32-33 × 17,5-19 × 7-8,5 см, хоча її й небагато. Закономірностей у використанні товстої чи тонкої пальчатки не простежується, тонша не має слідів повторного використання.
Цегла-пальчатка з кладки крипти ХVІІ століття в північній прибудові. Джерело – «Монументальна архітектура Черніговщини». Фото без змін
На північній стіні крипти станом на 2012 рік вціліла п’ята склепіння, яке перекривало приміщення в поздовжньому напрямку – із заходу на схід. На південній стіні вона відсутня. Проте на фотографіях у книзі М.О. Макаренка помітні втрачені на сьогодні цеглини, покладені під нахилом, які спиралися на південну стіну. Судячи з цього зображення, на південній стіні п’ята склепіння перебувала на 50 см вище, ніж на північній. Тобто склепіння було асиметричним. Висота склепіння в зеніті, як можна встановити, сягала близько 2,8 метра від рівня підлоги.
Поперечний розріз прибудови через нижню сходинку спуску до крипти. Джерело – https://www.academia.edu/45142122/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9E_%D0%A1%D0%9B%D0%86%D0%94%D0%90%D0%9C%D0%98_%D0%9C%D0%98%D0%9A%D0%9E%D0%9B%D0%98_%D0%9C%D0%90%D0%9A%D0%90%D0%A0%D0%95%D0%9D%D0%9A%D0%90_%D0%94%D0%9E%D0%A1%D0%9B%D0%86%D0%94%D0%96%D0%95%D0%9D%D0%9D%D0%AF_%D0%A7%D0%95%D0%A0%D0%9D%D0%86%D0%93%D0%86%D0%92%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%93%D0%9E_%D0%A1%D0%9F%D0%90%D0%A1%D0%9E_%D0%9F%D0%A0%D0%95%D0%9E%D0%91%D0%A0%D0%90%D0%96%D0%95%D0%9D%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%93%D0%9E_%D0%A1%D0%9E%D0%91%D0%9E%D0%A0%D0%A3_%D0%B7%D0%B0_%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B8_1923_%D1%82%D0%B0_2012_2014_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2_Chernenko_O_Following_Mykola_Makarenko_research_of_Transfi_guration_Cathedralin_Chernihiv_by_materials_of_1923_and_2012_2014_researche?email_work_card=title. Фото без змін
За результатами досліджень конструкція крипти була датована серединою – 2-ю половиною XVII століття, виходячи з формату цегли-пальчатки: 27-28 × 15-17 × 5,5-6 см. Цегла аналогічного формату була використана в Церкві в ім’я апостолів Петра й Павла з трапезним корпусом Єлецького монастиря (споруджена коштом чернігівського полковника Василя Касперовича Андрійовича Дуніна-Борковського в 1675 – 1676 рр.), і в ремонтних кладках 1675 року Спаського храму (ремонт також пов’язаний з діяльністю В.К. Дуніна-Борковського). Можливо, що крипту в Північній капелі облаштували одночасно з припиненням поховань у соборі. Також відомо, що 1770 року, після пожежі 1750 року, прибудови-капели розібрали. Виходячи з цього, усі поховання в крипті можна віднести до часу між 1670-ми роками та серединою XVIII століття.
У крипті в засипці розкопу М.О. Макаренка виявлено могилу з похованням людини, яка загинула під час бомбардування міста 1944 року. Останки були перепоховані на міському кладовищі Чернігова як жертви воєнних дій.
Поздовжній розріз прибудови. Джерело – https://www.academia.edu/45142122/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9E_%D0%A1%D0%9B%D0%86%D0%94%D0%90%D0%9C%D0%98_%D0%9C%D0%98%D0%9A%D0%9E%D0%9B%D0%98_%D0%9C%D0%90%D0%9A%D0%90%D0%A0%D0%95%D0%9D%D0%9A%D0%90_%D0%94%D0%9E%D0%A1%D0%9B%D0%86%D0%94%D0%96%D0%95%D0%9D%D0%9D%D0%AF_%D0%A7%D0%95%D0%A0%D0%9D%D0%86%D0%93%D0%86%D0%92%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%93%D0%9E_%D0%A1%D0%9F%D0%90%D0%A1%D0%9E_%D0%9F%D0%A0%D0%95%D0%9E%D0%91%D0%A0%D0%90%D0%96%D0%95%D0%9D%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%93%D0%9E_%D0%A1%D0%9E%D0%91%D0%9E%D0%A0%D0%A3_%D0%B7%D0%B0_%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B8_1923_%D1%82%D0%B0_2012_2014_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2_Chernenko_O_Following_Mykola_Makarenko_research_of_Transfi_guration_Cathedralin_Chernihiv_by_materials_of_1923_and_2012_2014_researche?email_work_card=title. Фото без змін
У ході розкопок 2012 року в крипті було виявлено ґрунтову яму з непограбованими могилами. Під час пограбувань і під час попередніх розкопок її не помітили.
Розташування ями з могилами в крипті. План. Джерело – «Монументальна архітектура Черніговщини». Фото без змін
У ямі було чотири труни з дощок (поховання 3 – 6), встановлені у два яруси, одна на одну. Антропологічні матеріали за розкопками були досліджені антропологом Юрієм Володимировичем Долженком. За його визначенням, в одній було поховано чоловіка 60-65 (70) років, а в інших трьох – жінок 35-40 (45) років, 45-50 (55) і 20-25 (30) років.
Збереглися деталі вбрання чоловіка (поховання 3): залишки тканини в основі останків черепа, а на рівні плечового пояса – намисто: 2 кришталеві намистини, 4 намистини з чорного непрозорого скла, 152 бісерини темно-синього кольору, та кілька уцілілих залишків дерев’яних кулястих, покритих червоною фарбою намистин, з литим натільним хрестом із кольорового металу. Крім того, біля кісток правої руки перебувала срібна шпилька з невеликою кулястою голівкою.
Знахідки в похованні 3: 1 (А-Ж) – намисто (А-Б – гірський кришталь, В-Ж – скло) і (З) хрест із кольорового металу; 2 – срібна шпилька. Джерело – https://www.academia.edu/45142122/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9E_%D0%A1%D0%9B%D0%86%D0%94%D0%90%D0%9C%D0%98_%D0%9C%D0%98%D0%9A%D0%9E%D0%9B%D0%98_%D0%9C%D0%90%D0%9A%D0%90%D0%A0%D0%95%D0%9D%D0%9A%D0%90_%D0%94%D0%9E%D0%A1%D0%9B%D0%86%D0%94%D0%96%D0%95%D0%9D%D0%9D%D0%AF_%D0%A7%D0%95%D0%A0%D0%9D%D0%86%D0%93%D0%86%D0%92%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%93%D0%9E_%D0%A1%D0%9F%D0%90%D0%A1%D0%9E_%D0%9F%D0%A0%D0%95%D0%9E%D0%91%D0%A0%D0%90%D0%96%D0%95%D0%9D%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%93%D0%9E_%D0%A1%D0%9E%D0%91%D0%9E%D0%A0%D0%A3_%D0%B7%D0%B0_%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B8_1923_%D1%82%D0%B0_2012_2014_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2_Chernenko_O_Following_Mykola_Makarenko_research_of_Transfi_guration_Cathedralin_Chernihiv_by_materials_of_1923_and_2012_2014_researche?email_work_card=title. Фото без змін
Реконструкція центральної частини намиста з поховання 3. 2012 рік. Джерело – https://www.academia.edu/45142122/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9E_%D0%A1%D0%9B%D0%86%D0%94%D0%90%D0%9C%D0%98_%D0%9C%D0%98%D0%9A%D0%9E%D0%9B%D0%98_%D0%9C%D0%90%D0%9A%D0%90%D0%A0%D0%95%D0%9D%D0%9A%D0%90_%D0%94%D0%9E%D0%A1%D0%9B%D0%86%D0%94%D0%96%D0%95%D0%9D%D0%9D%D0%AF_%D0%A7%D0%95%D0%A0%D0%9D%D0%86%D0%93%D0%86%D0%92%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%93%D0%9E_%D0%A1%D0%9F%D0%90%D0%A1%D0%9E_%D0%9F%D0%A0%D0%95%D0%9E%D0%91%D0%A0%D0%90%D0%96%D0%95%D0%9D%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%93%D0%9E_%D0%A1%D0%9E%D0%91%D0%9E%D0%A0%D0%A3_%D0%B7%D0%B0_%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B8_1923_%D1%82%D0%B0_2012_2014_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2_Chernenko_O_Following_Mykola_Makarenko_research_of_Transfi_guration_Cathedralin_Chernihiv_by_materials_of_1923_and_2012_2014_researche?email_work_card=title. Фото без змін
У похованні старшої жінки (поховання 4) на останках ребер було знайдено три бронзові гачки – застібки для одягу, вигнуті з дроту. Оскільки серед покійників були жінки, не виключено, що це могла бути родинна усипальниця.
Поблизу зовнішніх стін Північної прибудови як 1923 року, так і 2012 року були виявлені численні різночасові поховання. Поблизу прибудови було знайдено могилу. На дні поховальної ями, заглибленої в материк на 1,5 метра, перебувала дерев’яна труна зі скелетом жінки 30-40 років. Від глибини 70 см до глибини 1,2 метра від її верхнього краю в заповненні ями перебувало скупчення людських кісток (поховання 7).
Поховання 7. 2012 рік. Джерело – сторінка Facebook: Олена Черненко. Фото без змін
Збереглися окремі елементи скелетів, частково – в анатомічному порядку: окремі кінцівки, хребет, череп із шийними хребцями. Імовірно, вони були поховані повторно, після того, як процес скелетизації уже майже відбувся. Згідно з матеріалами антропологічного дослідження, це – залишки 11 осіб різної статі та всіх віків: від кількох тижнів до 40-50 років. Антрополог П. Вікторова, яка проводила палеопатологічне дослідження останків, зазначила, що майже в усіх померлих є характерні ознаки менінгіту (від дав.-грец. μῆνιγξ → лат. meninx, родовий відмінок лат. meningis «мозкова оболонка» + суфікс – itis «запалення»). Цю могилу можна розцінювати як «санітарне поховання» (тип 4 за Л. Козак).
Перепоховані останки перекривали також і поховання чоловіка 35-40 років, за визначенням Ю.В. Долженка, у встановленій на дні ямі труні, здійснене за християнським обрядом (поховання 8).
Поховання 8. 2012 рік. Джерело – сторінка Facebook: Олена Черненко. Фото без змін
На рівні попереку покійного збереглися залишки китиці з ниток, на яких було підвішено 5 однакових пустотілих, конічних бронзових ґудзиків. Їхню нижню площину утворювала припаяна пластинка, декорована гравійованим зображенням багатопелюсткової розетки. Подібні ґудзики були вжитку в XVII столітті, що дає змогу визначити й дату поховання.
Бронзовий ґудзик, поховання 8. 2012 рік. Джерело – сторінка Facebook: Олена Черненко. Фото без змін
Залишки бронзового ґудзика, до і після реставрації, поховання 8. 2012 рік. Відреставрований реставратором Національного історико-архітектурного заповідника «Чернігів стародавній» П. Солобаєм. Джерело – https://www.academia.edu/45142122/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9E_%D0%A1%D0%9B%D0%86%D0%94%D0%90%D0%9C%D0%98_%D0%9C%D0%98%D0%9A%D0%9E%D0%9B%D0%98_%D0%9C%D0%90%D0%9A%D0%90%D0%A0%D0%95%D0%9D%D0%9A%D0%90_%D0%94%D0%9E%D0%A1%D0%9B%D0%86%D0%94%D0%96%D0%95%D0%9D%D0%9D%D0%AF_%D0%A7%D0%95%D0%A0%D0%9D%D0%86%D0%93%D0%86%D0%92%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%93%D0%9E_%D0%A1%D0%9F%D0%90%D0%A1%D0%9E_%D0%9F%D0%A0%D0%95%D0%9E%D0%91%D0%A0%D0%90%D0%96%D0%95%D0%9D%D0%A1%D0%AC%D0%9A%D0%9E%D0%93%D0%9E_%D0%A1%D0%9E%D0%91%D0%9E%D0%A0%D0%A3_%D0%B7%D0%B0_%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B8_1923_%D1%82%D0%B0_2012_2014_%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%96%D0%B2_Chernenko_O_Following_Mykola_Makarenko_research_of_Transfi_guration_Cathedralin_Chernihiv_by_materials_of_1923_and_2012_2014_researche?email_work_card=title. Фото без змін
Опис прибудови-капели. Це була невелика, прямокутна споруда з однією апсидою, розміром 7,6 (з апсидою – 9,7) × 6,1 метра. Її внутрішній розмір 5,1 (з апсидою – 7,8) × 4 метри. При цьому ширина інтер’єру апсиди менша, вона сягає 3,1 метра.
Вигляд прибудови з північного сходу. Фото 2012 року. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6118/1/%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%20%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d0%ba%d0%b8%d0%b9%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%20%d0%b2%20%d0%a7%d0%b5%d1%80%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%be%d0%b2%d0%b5%20%d0%b2%20%d1%81%d0%b2%d0%b5%d1%82%d0%b5%20%d0%bf%d0%be%d1%81%d0%bb%d0%b5%d0%b4%d0%bd%d0%b8%d1%85%20%d0%b0%d1%80%d1%85%d0%b8%d1%82%d0%b5%d0%ba%d1%82%d1%83%d1%80%d0%bd%d0%be-%d0%b0%d1%80%d1%85%d0%b5%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b3%d0%b8%d1%87%d0%b5%d1%81%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%b8%d1%81%d1%81%d0%bb%d0%b5%d0%b4%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d0%b8%d0%b9.pdf. Фото без змін
Фундаменти прибудови складені з підтесаних блоків пісковику, покладених рядами та залитих розчином з цем’янкою, без перев’язі з фундаментами храму. У кладці між каменями трапляються уламки вертикально поставлених, тонких плінф. В основі фундаменту північної стіни виявлено порожнини, що утворилися на місці лежнів, які перебували в її основі, поздовжніх з розколотих колод діаметром 10-15 см. Фундамент північної стіни виступає за її зовнішню площину й утворює цокольний виступ. Ширина цього виступу становить 68 см у північно-східному та 14 см у північно-західному куті. При цьому в північно-західному куті цокольний виступ виходить за площину західної стіни більш ніж на 50 см. Зовнішній виступ цоколя є й в апсидній частині, де він становить від 18 до 37 см.
В апсиді на рівні обрізу фундаменту перебуває верхня площина суцільної платформи, складеної з пісковику, залитого цем’янковим розчином, вона аналогічна платформі під центральною апсидою самого храму. В основі платформи, так само як і в основі стін, збереглися порожнини з відбитками деревних волокон на поверхні – сліди перетлілих дерев’яних лежнів (лаг). Судячи з цих порожнин, дві розколоті колоди діаметром 15 см були покладені поруч уздовж внутрішнього краю платформи, а ще одна, діаметром 10 см, – під прямим кутом до них, паралельно південній стіні прибудови.
Прибудова збудована в техніці змішаної кладки («opus mixtum»). Техніка кладки, що збереглася на висоту до 60 см від обрізу фундаменту, досить схожа з фундаментною кладкою. Товщина блоків пісковику тут становить від 15 до 20 см, в окремих випадках – до 25 см. Частіше, ніж у фундаменті, трапляються уламки плінфи, вертикально поставленої між каменями. Крім цього, між рядами каменю присутні окремі прошарки з плінфи, що не утворюють суцільного поясу в кладці стін. Плінфа, зафіксована на первісному місці в кладці фундаменту та стін, її формат: довжина від 29,5 до 31 см, ширина від 21 до 25 см, товщина від 2,5 до 3,5 см. Трапляється й вужча плінфа, завширшки 18,5 см. Знаки на поверхні плінф відсутні.
Товщина стін споруди різна. Так, товщина північної стіни майже не поступається масивності стін Спаса й становить 1,4 метра, а західної ще більша – 1,96 метра. Значно менш масивні південна стіна – 68 см, прибудована впритул до північного фасаду собору, і стіна апсиди – 76 см. Північна стіна прибудови розчленована трьома широкими лізенами (лопатками) – дві кутові та одна центральна. Ширина східної та центральної лізен – 1,32 метра, західної – 1,24 метра. Виніс лізен – 18-20 см.
Північна прибудова. План. Джерело – «Монументальна архітектура Черніговщини». Фото без змін
Кутові лізени прибудови не мають закрестій. Розташування лізен прибудови відповідає членуванню північної стіни храму між нішами нижнього ярусу. Виходячи з цього, можна допустити, що північна стіна прибудови була декорована двома плоскими нішами: західна її частина – завширшки 1,9 метра, східна – 1,73 метра і стилістично повторювала й продовжувала аркаду нижнього ярусу північної стіни храму. Судячи з такої узгодженості фасадів, зведення прибудови було частиною первісного задуму творців храму, а її будівництво відповідає першому етапу створення Спаського храму.
Зовнішня площина західної стіни прибудови втоплена відносно площини кутової лізени. Імовірно, ця стіна так само була декорована широкою плоскою нішею, прорізаною порталом. Закрестя південної лізени на західній стіні не збереглося, але можна припустити, що розмір ніші відповідав ширині інтер’єру – 4 метри.
Вхід до прибудови, найімовірніше, розташовувався із заходу.
У плановій структурі внутрішнього приміщення прибудови не простежуються додаткові уступи для арок, які могли б звести основний прямокутний простір інтер’єру до квадрата. Цьому спостереженню відповідає й розташування лізен на зовнішній стіні. Таким чином, існування купольного перекриття в прибудові видається малоймовірним. Найімовірніше, воно було коробовим або крокв’яним.