Ігор Ярославич: князь і поховання в Чернігові

Ігор Ярославич, князь Володимиро-Волинський 1054 – 1057 рр., князь Смоленський (див. Російська Федерація) 1057 – 1060 рр., помер 1060 року в Смоленську (нині місто, адміністративний центр Смоленської області Російської Федерації) у віці близько 24 років, 6-й син великого князя Київського Ярослава I «Мудрого».

Щодо дати народження Ігоря в істориків немає єдиної думки. Поширене твердження російського історика Василя Микитича Татіщева (помер 1750 року), що князь був шостим сином Ярослава «Мудрого» і народився 1036 року. Деякі історики імовірно відносять дату народження Ігоря на час близько 1034 – 1035 рр. Зокрема, вони спираються на свідчення «Повісті временних літ», де під 6544 (1036) роком зазначено, що: «В это время родился у Ярослава сын, и нарекли его именем Вячеслав».

1054 року Ігор Ярославич отримав за заповітом батька Володимиро-Волинське князівство, а 1057 року, після смерті свого брата Вячеслава Ярославича був переведений своїми старшими братами до Смоленська, а Володимир-Волинський отримав найстарший з онуків Ярослава «Мудрого», Ростислав Володимирович.

Від часів російського історика Миколи Михайловича Карамзіна (помер 1826 року) вважалося, що дружиною Ігоря Ярославича була Кунігунда, графиня Орламюнде (нім. Kunigunde von Orlamünde, нар. у 2-й половині 1050-х років), донька Оттона I, графа Веймара (нім. Otto I von Weimar) і маркграфа Мейсена (див. ФРН). Проте сучасні дослідники вважають, що Кунігунда була дружиною Ярополка Ізяславича, князя Володимиро-Волинського (убитого 1087 року). Ім’я ж і походження дружини князя Ігоря вважається невідомим.

6568 (1060) року, згідно з «Повістю временних літ» князь Ігор Ярославич помер. Згідно з літописом(?), він був похований «в теремці» Церкви св. Спаса в Чернігові (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D0%B3%D0%BE%D1%80_%D0%AF%D1%80%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%87).

Є відомість польського історика Яна Длугоша (пол. Jan Długosz, помер 1480 року), достовірність якої, однак, сумнівна, нібито князь Ігор Ярославич піддався князю Польщі Болеславу II Сміливому, або Щедрому (пол. Bolesław II Śmiały), коли той 1069 року прийшов на Русь, надаючи допомогу князю Ізяславу Ярославичу, який боровся за Київ.