ІСТОРІЯ ХРАМУ ДО 1943 РОКУ
Про час побудови П’ятницької церкви в писемних джерелах відомостей немає. У XIX – на початку ХХ ст. заснування храму пов’язували з існуванням монастиря, де могла перебувати дочка чернігівського князя Святослава Ярославича, черниця. Про її смерть згадано в літописі під 6624 (1116) роком: «Том же лете и Предслава Святославна, монахиня, преставися». Згідно з інформацією, поданою в українській Вікіпедії: 1116 року на тому місці, де нині здіймається П’ятницька церква, князь Давид Святославич допоміг своїй сестрі Предславі збудувати кам’яний храм на честь святої Параскеви-П’ятниці (https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%B4_%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D1%87).
Радянський архітектор Петро Дмитрович Барановський (помер 1984 року) висловив думку, що П’ятницьку церкву на замовлення князя Рюрика Ростиславича (князь Чернігівський(?) 1210 – 1212 рр. зі смоленської гілки Рюриковичів) збудував на початку XIII століття київський зодчий Мілонег, хресне ім’я Петро (укр. Петро Мілонег, час його діяльності – кінець XII – початок XIII ст.), «художник, майстер не простий», як про нього пише літопис. Мілонег – один із небагатьох архітекторів домонгольського періоду, чиї імена збереглися в писемних джерелах.
Загалом дослідники відносять будівництво П’ятницької церкви до часу між кінцем XII століття (1190-ті роки – російський археолог, історик архітектури Євген Миколайович Торшин) і початком XIII століття (П.Д. Барановський). Радянський історик архітектури Микола Іванович Брунов (помер 1971 року) припустив, що церкву збудували сербські зодчі в XIV столітті.
У сучасній літературі більшість дослідників вважає, що П’ятницька церква була збудована наприкінці XII – на початку XIII ст. на чернігівському посаді біля ринку коштом купців. Храм названо на честь святої Параскеви Іконійської (грец. Παρασκευή), яка, згідно з православною традицією, є покровителькою торгівлі та купців. П’ятниця – традиційний базарний день у Давній Русі. Існує також версія Г. Високоса, що храм був збудований коштом чернігівського князя Ігоря Святославича (помер 1201 року) – головного героя «Слова о полку Ігоревім». Нині популярною є й конкретніша дата будівництва храму – 1205 – 1210 рр.
У літературі існують різні думки щодо статусу П’ятницької церкви в XIII столітті. Український археолог, чернігівський краєзнавець Петро Іванович Смолічев (укр. Петро Іванович Смолічев, репресований 1944 або 1947 р.) і П.Д. Барановський вважали, що церква була центром князівського монастиря, а радянський і російський археолог Борис Олександрович Рибаков (помер 2001 року) доводив, що церква була центром торгової площі ремісничого посаду. Радянський архітектор Микола В’ячеславович Холостенко (помер 1978 року) вважав, що церква могла бути парафіяльною, а також мати оборонні функції як замок-сховище.
1239 року під час монгольської навали П’ятницька церква, імовірно, була пограбована й частково зруйнована. Існує легенда, що П’ятницька церква відіграла роль останньої цитаделі захисників міста. Про її подальшу долю можна лише здогадуватися.
Згідно з повідомленнями писемних джерел, із XV століття церква правила за соборний храм жіночого монастиря й була зруйнована внаслідок військового нападу.
Перші достовірні писемні згадки про П’ятницьку церкву належать до XVII століття, коли церква стала головним храмом П’ятницького жіночого монастиря, який розташовувався поблизу міського ринку на П’ятницькому полі. Споруди монастиря складали зрубні келії, обитель була обгороджена дерев’яною огорожею. Рік заснування монастиря нам невідомий, але не пізніше середини XVI століття. Водночас церковні перекази пов’язують заснування цього монастиря з ім’ям уже згадуваної княжни Предслави Святославни, сестри князя Давида.
У 1618 – 1648 рр., коли Чернігів перебував під владою Речі Посполитої, православні черниці втекли з московським військом, що пішло, а в обителі було організовано католицьке жіноче домініканське абатство, церква стала костелом.
1668 року під час Лівобережного повстання (1668 – 1669 рр.) гетьмана Івана Мартиновича Брюховецького (укр. Іван Брюховецький) П’ятницький монастир було пошкоджено.
Перша згадка про реставрацію П’ятницької церкви датується 1670 роком, коли коштом чернігівського полковника Василя Касперовича Андрійовича Дуніна-Борковського (укр. Василь Касперович Дунін-Борковський) було зроблено новий дах і храм було освячено.
У 1690-х роках коштом того самого В.К. Дуніна-Борковського, але вже генерального обозного Війська Запорозького, за участі гетьмана Війська Запорозького Івана Степановича Мазепи, церкву було цілковито реконструйовано в стилі бароко. При цьому її декор набув рис, типових для кращих храмів мазепинської доби. Імовірно, роботи велися під керівництвом українського архітектора Івана Петровича Зарудного. Було зроблено барокове завершення центральної глави: надбудовано нартекс, купол набув грушоподібної форми з багатоярусним завершенням. Таким чином, загальна висота церкви збільшилася майже на 8 метрів. Над західним і східним фасадами звели високі барокові зубчасті фронтони з рапідами – зображеннями сонця, що символізує Христа. Західний фронтон мав уступчастий контур і займав усю ширину фасаду, під зубцями він був окреслений вигнутим барочним карнизом, а фронтон зі східного боку мав менші розміри, на його центральній частині було зображення герба І.С. Мазепи. З поверхонь стін храму прибрали цегляні архітектурні деталі, фасади оштукатурили. Вікна-бійниці розширили майже вдвічі, а по висоті збільшили в півтора раза, також розширили й портали. До храму прибудували бічні приділи.
Втім, загалом хронологія перебудов XVII – XVIII ст. остаточно не з’ясована й визначається різними авторами: російським істориком Петром Миколайовичем Савицьким (помер 1968 року), Людмилою Андріївною Пляшко, Володимиром Денисовичем Віроцьким, радянським і українським краєзнавцем, істориком архітектури Григорієм Никоновичем Логвином (укр. Григорій Никонович Логвин, помер 2001 року), українським архітектором, мистецтвознавцем і краєзнавцем Андрієм Антоновичем Карнабідою, українським мистецтвознавцем Анатолієм Кіндратовичем Адругом – по-різному.
П’ятницький монастир зображено на плані міста, так званому «Абрисі Чернігівському», датованому 1706 роком. Це найдавніше зображення церкви.
П’ятницький монастир на «Абрисі Чернігівському», 1706 рік (ліворуч угорі). Джерело – Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського. Фото без змін
1750 року в монастирі сталася велика пожежа, під час якої згоріла й церква.
1755 року храм було відновлено з кардинальними змінами. Фасади прикрасили ліпниною, до храму прибудували барокові прибудови, які завершувалися невеликими грушоподібними куполами, такий самий додатковий купол встановили над вівтарною апсидою. Тоді ж майже на третину стесуються опорні стовпи, закладені бічні вікна в центральній апсиді, а напівколони на апсидах у нижній частині збили, завдяки чому вони стали схожі на напівколони, що висять у повітрі, які дуже подобалися мистецтвознавцям XIX століття. Стараннями ігумені Домініціани (у миру – Лярська) у церкві було встановлено новий іконостас, що дивував сучасників.
У XVIII столітті, згідно з російським істориком Лівобережної України Афанасієм Филимоновичем Шафонським (помер 1811 року) та чернігівським істориком-краєзнавцем Михайлом Єгоровичем Марковим (помер 1819 року), будівництво П’ятницької церкви відносили до часу входження Чернігово-Сіверщини до складу Речі Посполитої (1618 – 1648 рр.) і вбачали в ній риси готичної архітектури.
1786 року комплекс П’ятницького монастиря, за описом А.Ф. Шафонського, складався з Церкви св. Параскеви, трапезної дерев’яної Церкви Івана Предтечі, дерев’яної дзвіниці, що розміщувалася над в’їзними воротами.
1786 року за указом російської імператриці Катерини II, у ході початої секуляризації, П’ятницький жіночий монастир було закрито, церква стала парафіяльною. На місці монастиря хотіли створити народну школу, але ці плани не були здійснені.
1805 року всі дерев’яні будівлі колишнього монастиря були розібрані у зв’язку з переплануванням міста.
1806 року П’ятницьку церкву реконструювали за проєктом українського архітектора Антона Івановича Карташевського. З південного та північного боків було зведено прибудови, обтесали пілони, закладили ходи в стінах, розтесали портали й вікна.
У 1818 – 1820 рр. А.І. Карташевський до західного фасаду храму замість прибудови XVII століття прибудував дворівневу ротонду-дзвіницю, яка доповнила загальну барокову композицію. У дзвіниці деякий час існувала Церква св. Прокопія. Після прибудови дзвіниці П’ятницька церква стала 7-купольною.
Із 1820-х років на території колишнього П’ятницького монастиря розташовувалися торгові крамниці та ряди.
Храм св. Параскеви П’ятниці, 1840 рік. Джерело – Image taken from page 645 of ‘Reise im Europäischen Russland in den Jahren 1840 und 1841. [With plates]. Суспільне надбання. Фото без змін
План П’ятницької церкви. 1, 2, 3 – прибудови XVIII століття; 4 – ротонда-дзвіниця. Джерело – Віроцький В.Д. Храми Чернігова. – Київ: Техніка, 1998. – С. 124. https://www.pslava.info/Chernigiv_CerkSvPjatnyci_ris_14,253019.html. Фото без змін
1850 року замість старих притворів до П’ятницької церкви прибудували нові, просторіші.
1862 року церква постраждала від пожежі, після чого була відремонтована.
Високий купол храму, численні ліпні прикраси, нарядні пропорції – усі ці риси, безсумнівно, давали підстави віднести П’ятницьку церкву до стилю українського бароко XVII – XVIII ст. Водночас незвичайна центрична східчаста композиція храму спонукала російського архітектора Олексія Максимовича Горностаєва (помер 1862 року) та історика церковної архітектури Петра Олександровича Лашкарьова (помер 1899 року) й інших дослідників припускати, що під барочним оздобленням приховані форми давньоруської будівлі. Водночас вони висловлювали думку, що давня споруда була або зруйнована до половини й відбудована в XVII столітті, або частина старих матеріалів використовувалася під час ремонтів стін і дахів нової споруди.
У 1866 – 1904 рр. протоієреєм церкви був священник Стефан Васильович Шугаєвський (помер 19 лютого 1904 року, у віці 93 років). Він зробив великий внесок у діяльність і дослідження П’ятницької церкви: детальний опис церкви середини XIX століття та екскурс в історію П’ятницького монастиря XVII – XVIII ст.
1886 року в храмі проводилися ремонтні роботи.
1895 року П.О. Лашкарьов провів натурне обстеження П’ятницької церкви, про результати якого повідомив на XI Археологічному з’їзді в Києві 1899 року: «Має такий вигляд, що була відбудована, або точніше – збудована, із залишків давньої церкви… Купол, склепіння та стовпи впали, кладка стін збереглася менш ніж до половини висоти».
П’ятницька церква з південного заходу. Фото 1903 року. З фондів Інституту історії матеріальної культури Російської академії наук (ІІМК РАН), Санкт-Петербург, Російська Федерація. Джерело – https://castles.com.ua/piatnytska.html. Фото без змін
1908 року П’ятницьку церкву досліджував російський архітектор, художник і реставратор Федір Федорович Горностаєв.
П’ятницька церква із заходу. Фото 1908 року. Джерело – https://ukrainaincognita.com/ru/chernigiv-ru/chernigiv-pyatnytska-tserkva. Фото без змін
1913 року російський і український історик Вадим Львович Модзалевський писав: «П’ятницька церква – одна з найчарівніших у Чернігові. У сучасному вигляді вона є завершенням усього процесу розвитку чернігівського будівництва часів Гетьманщини, той вигляд, який вона має зараз, – ознака остаточної перемоги пошуків вишуканості й легкості над первісною простотою… Скромні білі стіни візантійської церкви зовсім губляться поряд із багатством барокових фронтонів, що прикрашають західний фасад, кожен із них завершений трьома маленькими баштами-зубцями, створюється враження, що стіну церкви прикрито багатим віялом із мереживними краями. Барабан охоплений легким вінком із соснових гілочок, у який вплетені хрести. Східний фасад, розташований над схилом, має лише один фронтон – над піднятою центральною частиною фасаду. Це єдине завершення надає фасаду особливої стрункості. Верхи над апсидами з їхніми вигинами нагадують складки химерно накинутої тканини».
На 1916 рік храм мав землю з цвинтарем у 633 квадратні сажні (1200 м²). На цій території були два дерев’яні будинки для церковнослужителів, цегляні крамниці, які здавалися в оренду. Діяла церковна бібліотека, що налічувала 200 томів книг. При храмі функціонувала церковнопарафіяльна школа. Парафія складалася з 91 двору – 963 осіб обох статей і різного соціального стану: 195 дворян, 36 духовних осіб, 542 душі селян, 43 душі військових чинів і козаків.
Загальний вигляд церкви зі сходу. Фото – Стефана Таранушенка і Павла Жолтовського з експедиції Харківського музею українського мистецтва. 1920-ті роки(?). Опубліковано 07.07.2021 року. facebook.com. Джерело – https://www.pslava.info/Chernigiv_CerkSvPjatnyci_Chernigiv13,347222.html. Фото без змін
1924 року П’ятницьку церкву досліджував історик архітектури Іполит Владиславович Моргилевський.
1929 року постановою Ради народних комісарів УСРР П’ятницька церква була включена до складу Чернігівського державного історико-культурного заповідника.
Потім храм використовувався частково під склад, частково під майстерні.
П’ятницька церква, східний фасад. Фото 1930-х років. Джерело – https://cn.archives.gov.ua/expos/temat/PDA/30_1.php. Державний архів Чернігівської області, Асєєв Ю.С. Архітектура Київської Русі. – Київ, 1969.– С. 169. Фотографія. Документи онлайн публікуються вперше. Фото без змін
За радянських часів тиражувалася версія, що під час німецького наступу на Чернігів у ході Другої світової війни, 23 серпня 1941 року храм вигорів зсередини від влучань німецьких авіаційних запальних бомб. Проте, як свідчать фотодокументи, храм був неушкоджений протягом усього періоду німецької окупації міста з 9 вересня 1941 по 21 вересня 1943 року.
П’ятницька церква. Фото вересня 1941 року. Альбом Гельмута Ліндера (нім. Helmut Linder, Solingen), Росія. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін
Ротонда-дзвіниця. Фото до руйнувань 1943 року. Джерело – Науковий архів Національного заповідника «Софія Київська». НДФ 6135. Проект реставрації пам’ятки архітектури поч. ХІХ ст. – дзвіниці при П’ятницькій церкві в м. Чернігові. – 1961. – С. 3. Фото без змін
Після визволення Чернігова від німецької окупації, 25 вересня 1943 року П’ятницька церква обрушилася внаслідок «нового бомбардування». Авіабомба впала на руїни будинку, що стояв через дорогу від церкви, унаслідок потужної ударної хвилі храм сильно постраждав.