ІСТОРІЯ ХРАМУ
Час зведення Успенського храму не встановлено. Його будівництво ніяк не відображене в літописах. Суперечка про давнину Успенського храму триває досі. Одні його будівництво відносять до часу заснування Єлецького монастиря, тобто до 1060-х – 1070-х років, інші – до 1090-х років, треті стверджують, їх більшість, що храм було зведено на початку XII століття, а історики архітектури відносять будівництво храму навіть до 2-ї половини XII століття.
За переказом, наведеним церковним вченим і письменником, архімандритом Єлецького Успенського монастиря Іоаникієм Галятовським (укр. Йоаникій Ґалятовський, пол. Joannicjusz Galatowski, помер 1688 року) у праці «Скарбница потребная и пожиточная всему свету», надрукованій у Новгороді-Сіверському 1676 року, чернігівський князь Святослав Ярославич збудував цей храм на місці явлення на ялині ікони Пресвятої Богородиці. Праця архімандрита – це перша згадка про Успенський собор.
У ХVІІІ – на початку ХХ ст. російський історик Лівобережної України Афанасій Филимонович Шафонський (помер 1811 року), чернігівський історик-краєзнавець Михайло Єгорович Марков (помер 1819 року), український архівіст, краєзнавець, керуючий Чернігівської губернської архівної комісії Петро Михайлович Добровольський (помер 1910 року) та інші будівництво собору пов’язували з літописним повідомленням 1069 року про перебування в Чернігові преподобного Антонія Печерського і заснування ним печерного монастиря, хоча це свідчення не містить згадки про будівництво храму: «Антоний же пришед к Чернигову, возлюби Болдины горы; скопав печеру, ту ся всели. И есть ту монастир святое Богородицы, на Болдиных горах и до сего дни…».
Російський і радянський історик архітектури Іполит Владиславович Моргилевський (помер 1942 року) та радянський, український краєзнавець, історик архітектури, архітектор Григорій Никонович Логвин (помер 2001 року) відносили будівництво храму до 2-ї половини XII століття, а історик архітектури Юрій Сергійович Асєєв (помер 2005 року) – до 2-ї – 3-ї чверті XII століття. Вони аргументували це характером кладки, розміром цегли-плінфи і клеймами на ній, які схожі на кладку із залишків Благовіщенської церкви на чернігівському Детинці, про яку точно відомо, що вона була збудована 1186 року.
Радянський архітектор Микола В’ячеславович Холостенко (помер 1978 року) будівництво Успенського храму пов’язував з ім’ям родоначальника династії Ольговичів, князя Чернігівського, потім Новгород-Сіверського Олега Святославича (помер 1115 року), і вважав, що храм було збудовано в 1090-х роках, не пізніше 1094(?) року.
Радянський історик архітектури та археолог Павло Олександрович Раппопорт (помер 1988 року) будівництво храму відносив до 1113 року.
Радянський історик архітектури Олексій Олексійович Тіц (помер 1988 року) та Є.В. Воробйова відносили будівництво собору до 1110-1120 рр., а радянський і російський мистецтвознавець Василь Григорович Пуцко – до 1115-1119 рр.
У сучасній науковій літературі будівництво Успенського собору найчастіше пов’язують з діяльністю князя Давида Святославича (П.О. Раппопорт), який князював у Чернігові в 1097 – 1123 рр., або ж відносять до часу князювання в Чернігові Володимира «Мономаха» в 1078 – 1094 рр. (російський історик архітектури Олег Михайлович Іоаннісян). Традиційно храм розглядають як монастирський.
Вигляд храму із заходу. Реконструкція за Ю.С. Асєєвим. Джерело – Асеев Ю.С. Архитектура Южной и Западной Руси в ХІІ–ХІІІ вв. // Всеобщая история архитектуры. Т. 3: Архитектура Восточной Европы: Средние века. – Ленинград; Москва: Изд-во лит. по строительству, 1966. – С. 575. – Рис. 12: 2. Фото без змін
Згідно з переказом, син князя Давида Святославича (помер 1123 року), Святослав у юності відвідував обитель і любив молитися в південно-західному куті Успенського храму, там, де згодом було влаштовано капелу на честь преподобного Миколи Святоші.
1239 року під час монгольської навали хана Батия (монг. Бат хан) храм було пограбовано, спалено й частково зруйновано. Водночас знахідки графіті ХІІ – ХVІІ ст. дозволяють припустити майже безперервне функціонування Успенського храму в цей час.
1454 року Чернігів, який отримав «в годування» від великого князя Литовського Казимира Ягеллончика (лит. Kazimieras Jogailaitis, у Польщі король Казимир IV Ягеллончик), князь Можайський Іван Андрійович (помер близько 1485 року, онук князя Московського та великого князя Володимирського Дмитра Івановича «Донського») відновлює Успенський храм.
Архімандрит Іоаникій (Галятовський) у своїй праці навів перекази про ремонт собору «за пановання в Чернигове великих князей московських» (1500 – 1610 рр.). Спираючись на свідчення чернігівських старожилів, він стверджував, що в XVI столітті на Успенському храмі було багато кам’яних верхів (куполів), покритих уже не оловом, як «до Батыя», а дубовими осмоленими дошками. У його праці також розміщено гравюру з найдавнішим відомим зображенням храму на Єлецькій іконі Божої Матері.
Ікона «Єлецька Богоматір» з Успенського собору. XVII століття. Експонується в Чернігівському обласному історичному музеї імені В.В. Тарновського. Фото 1982 року. Джерело – https://cn.archives.gov.ua/expos/temat/PDA/15.php. Державний архів Чернігівської області. Памятники искусства Советского Союза. Украина и Молдавия. Справочник-путеводитель. – Москва, Лейпциг, 1982. – С. 272. Фотографія. Фото без змін
У березні 1610 року коронні загони київського підкоморія Самуїла Єронімовича Горностая (пол. Samuel Hornostaj) взяли й спалили Чернігів. Єлецький монастир з Успенським храмом також згоріли. Найбільше постраждала верхня частина церкви.
1611 року як наслідок пожежі обрушилися деякі склепіння та центральна баня Успенського храму. Архімандрит Іоаникій пише про це так: «Тогда верхи мурованные над хором и по боках упали, настаток и великий верх мурованный в засклепеню ся проламал и упал, и учинил грамот великий, который по всем Чернигове люди чули».
За часів входження Чернігова до складу Речі Посполитої, у 1623 – 1648 рр. відремонтований монастир разом з Успенським храмом належав Руській уніатській церкві (лат. Ecclesia Ruthena unita, пол. Ruski Kościół Unicki, укр. Руська Унійна Церква – Українська греко-католицька церква).
У ході Польсько-козацької війни (Хмельниччини, 1648 – 1657 рр.) монастир знову став православним.
У 1671 – 1674 рр. під керівництвом архімандрита монастиря (1669 – 1688 рр.) Іоаникія (у миру – Галятовський) проводилися роботи з капітального відновлення та реставрації Успенського собору коштом ктитора монастиря чернігівського полковника Василя Касперовича Андрійовича Дуніна-Борковського. Були розібрані стіни каплиць біля собору, розчищений ґрунт навколо храму. Надбудований частково вцілілий барабан центральної глави, і зведено ще 3 малі глави – одна з них над центральною апсидою і дві – над нартексом. Над закомарами влаштували скатні перекриття на дерев’яних конструкціях. Собору були надані риси українського бароко. Архімандрит Іоаникій згадує про те, що на церковній стіні було виявлено давній план храму: «форма и диспозиция, на мури учиненная». На південь від собору було влаштовано підземну галерею, яка вела від порталу, розтесаного в південній стіні нартекса, до печер ХVІІ – ХVІІІ ст., розташованих у товщі південного схилу Єлецької гори.
1676 року архімандрит Іоаникій склав книгу «Скарбница потребная и пожиточная всему свету» про чудеса давньої та нової, Єлецької ікони Божої Матері з описом історії Єлецького монастиря та його головного храму.
Імовірно, наприкінці 1670-х або на початку 1680-х років собор був прикрашений триярусним золоченим різьбленим іконостасом. Він був влаштований архімандритом Іоаникієм коштом того самого В.К. Дуніна-Борковського.
2 (12) січня 1688 року архімандрит Іоаникій (у миру – Галятовський) помер і був похований в Успенському соборі.
1698 року на замовлення чернігівського полковника Юхима Яковича Лизогуба біля південного фасаду собору, по всій довжині, розпочалося будівництво одноярусної прибудови, що правила за усипальницю для його батька чернігівського полковника Якова Кондратовича Лизогуба (укр. Яків Кіндратович Лизогуб, помер 9 серпня 1698 року). Після освячення 14 вересня 1701 року прибудова отримала назву Церква св. апостола Якова. У монастирському архіві зберігався документ про освячення цього приділу, що став усипальницею родини Лизогубів. Там же розміщувалися ризниця й бібліотека.
Успенський собор із прибудованою Церквою-усипальницею Я.К. Лизогуба. Фото 11 травня 2009 року. Автор – Maxim Massalitin. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 2.0 Generic. Фото без змін
Згідно з описом російського історика Лівобережної України Афанасія Филимоновича Шафонського (помер 1811 року), наприкінці XVIII століття головний храм Єлецького монастиря мав п’ять куполів, нині збереглося лише чотири. У XIX столітті п’яту главу зняли, зберіглося кільце її барабана над центральною частиною хорів.
Упродовж усього XIX століття проводилися поточні ремонти Успенського собору.
1815 року сильною бурею були пошкоджені куполи храму.
1844 року в ході ремонтних робіт у соборі скатні перекриття на дерев’яних конструкціях 1670-х років над закомарами були розібрані.
1860 року за архієпископа Чернігівського і Ніжинського Філарета (у миру – Дмитро Григорович Гумілевський) соборний іконостас був реконструйований.
21 січня 1869 року в соборі сталася велика пожежа, згорів найбагатший монастирський архів, розташований у південній прибудові – Церкві св. апостола Якова.
У 1876 – 1882 рр. проведено ремонт декоративного різьблення храму, оновлено станковий живопис, чавунну підлогу замінено на дерев’яну.
У 2-й половині XIX століття вивчення Успенського собору було розпочате істориком церковної архітектури Петром Олександровичем Лашкарьовим (помер 1899 року).
1892 року єпископ Новгород-Сіверський, вікарій Чернігівської єпархії Сергій (у миру – Іван Іванович Соколов) запросив відомого мистецтвознавця, фахівця у сфері християнської іконографії Адріана Вікторовича Прахова для дослідження старовинних розписів. А.В. Прахов зняв шар штукатурки XVIII століття на невеликій ділянці стіни нартекса та на укосі віконного прорізу й там виявив залишки фресок, на підставі чого зробив висновок про наявність давнього живопису. Єпископ Сергій звернувся до Імператорської археологічної комісії за дозволом розпочати роботи з відновлення фресок, але дозволу не отримав у зв’язку з браком коштів і недостатнім обсягом виконаних досліджень, на які не було попередньої згоди комісії.
1908 року, під час проведення в Чернігові XIV Археологічного з’їзду, в Успенському соборі проводилися дослідження давніх фресок.
План собору. Джерело – Храми Чернігово-Сіверщини. Альбом «Храми Чернігова. Єлецький монастир». Фото без змін
Північний фасад. Джерело – Храми Чернігово-Сіверщини. Альбом «Храми Чернігова. Єлецький монастир». Фото без змін
1922 року за розпорядженням радянської влади богослужіння в Успенському соборі було припинено.
Загальний вигляд собору з півдня. Фото – Стефана Таранушенка і Павла Жолтовського з експедиції Харківського музею українського мистецтва. 1920-ті роки(?). Опубліковано 09.07.2021 року. facebook.com. Фото без змін
1924 року Успенський собор було закрито радянською владою й передано Крайовому історичному музею (нині Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського). Зважаючи на велике історико-культурне значення Єлецького Успенського собору, Рада народних комісарів УСРР оголосила храм історико-культурною пам’яткою всеукраїнського значення та передала його на утримання держбюджету.
1924 року залишки фрескового розпису в храмі вивчали український художник-монументаліст Михайло Львович Бойчук і російська художниця Євгенія Костянтинівна Евенбах.
Влітку 1924 року, а також 1926 року архітектурну реставрацію та наукові дослідження храму проводив російський і радянський історик архітектури Іполит Владиславович Моргилевський. На більшості поверхонь внутрішніх стін для виявлення особливостей їхньої кладки та в пошуках розписів часів Русі зняли штукатурку. Ці дослідження дозволили датувати храм XII століттям, а не XI століттям, як вважалося раніше, до того ж були знайдені архітектурні деталі романського стилю. На жаль, надії на виявлення великої кількості давніх фресок не справдилися, були знайдені лише кілька їхніх залишків. З’явилася пропозиція про необхідність зняття знайдених фресок зі стін храму для їхнього кращого збереження. З цього приводу 22 липня 1927 року було проведено спеціальну нараду, яка погодилася з думкою українського та радянського історика й мистецтвознавця, керівника Київської крайової інспектури охорони пам’яток матеріальної культури Федора Людвиговича Ернста (репресований 1933 року, розстріляний 1942 року), який зазначив: «Уся будівля Єлецької церкви настільки прекрасний твір старого будівництва і всі частини архітектури та розпису настільки пов’язані між собою, що розділяти їх у жодному разі не можна… Є лише один шлях – організація охорони пам’ятки та її підтримка».
1927 року постановою Ради народних комісарів УСРР собор оголошено історико-культурною пам’яткою всеукраїнського значення та передано в розпорядження Народного комісаріату освіти УСРР.
18 травня 1929 року постановою Ради народних комісарів УСРР Успенський собор було включено до складу створеного Чернігівського державного історико-культурного заповідника, але це рішення практично залишилося на папері, бо потрібні кошти виділені не були.
З 1933 року храм правив за складське приміщення.
1941 року під час Другої світової війни собор постраждав від запальної бомби.
Під час окупації в 1941 – 1943 рр. німецька армія перетворила собор на стайню.
1943 року Успенський собор знову постраждав унаслідок воєнних дій – горів.
Судячи з фотознімків, у перші повоєнні роки будівля собору перебувала в поганому стані – зірвано всю покрівлю, від замокання стін обсипалася в багатьох місцях зовнішня й внутрішня штукатурка, у стінах почали розвиватися тріщини. У південному приділі храму, де були фрески, зберігали сіль, яка руйнівно просочила стіни й згубно вплинула на збереження розпису. Потім собор було перетворено на склад запчастин і металобрухту.
1947 року розпочалися роботи з реставрації Успенського собору. Було ухвалено рішення реставрувати собор у тому вигляді, який він мав на початку XX століття, хоча пропонувалося реставрувати його у формах XII століття, але така реставрація була б фантазією сучасного архітектора на теми будівництва на Русі.
У 1947 – 1948 рр. архітектурно-археологічні дослідження та реставраційні роботи проводилися під керівництвом автора проєкту архітектора Д.С. Віроцького. Були відновлені покрівля й штукатурка стін храму.
У 1948 – 1952 рр. реставраційною установою «Будмонумент» проведено велику роботу з консервації конструкцій собору та відновлення його зовнішнього вигляду. Роботи виконувалися під керівництвом Д.С. Віроцького.
У 1948 – 1954 рр. під керівництвом автора проєкту Миколи В’ячеславовича Холостенка та за участі з 1952 року українського, радянського архітектора-реставратора Маріоніли Мойсеївни Говденко в Успенському соборі проведено архітектурно-археологічні дослідження та ремонтно-відновлювальні роботи. Собор було відреставровано в існуючому об’ємі зі збереженням пізніх нашарувань одночасно з виявленням елементів давньої архітектури в межах їхнього сформованого вигляду. У ході робіт були виявлені давні притвори, проведено аналіз кладки, клейм на цеглі-плінфі, досліджено первісний декор фасадів, підлоги з фігурної поліхромної керамічної плитки.
Успенський собор. Фото середини XX століття. Джерело – Державна публічна історична бібліотека (ДПІБ) Російської Федерації в Москві. https://www.pravenc.ru/text/189789.html. Фото без змін
У 1956 – 1960 рр. проводилися роботи з дослідження Успенського собору, розчищення давніх фресок, їх закріплення методом ін’єкцій і бортовки. Роботи проводили реставратор-монументаліст Володимир І. Бабюк і художник-реставратор А.І. Марампольський.
Вид на Успенський собор через вхід на територію Єлецького монастиря. 1960 рік. Джерело – https://cn.archives.gov.ua/expos/temat/PDA/14.php. Державний архів Чернігівської області, один. збер. 0–9688. Фотографія. Фото без змін
Інтер’єр собору. Східна сторона. Джерело – https://studfile.net/preview/6306717/page:3/. Фото без змін
Інтер’єр собору. Західна сторона. Джерело – https://studfile.net/preview/6306717/page:3/. Фото без змін
У 1961 – 1962 рр. реставрацією Успенського собору займалася Міжобласна спеціалізована науково-реставраційна виробнича майстерня № 3.
1963 року реставратори В.І. Бабюк, А.І. Марампольський продовжили роботи з розчищення фресок та їх закріплення методом ін’єкцій і бортовки.
1967 року Успенський собор увійшов до складу Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей» (нині Національний заповідник «Софія Київська»), потім – Чернігівського державного архітектурно-історичного заповідника (нині Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній»).
Успенський собор, східний фасад. 1969 рік. Джерело – https://cn.archives.gov.ua/expos/temat/PDA/19_1.php. Державний архів Чернігівської області, Асєєв Ю.С. Архітектура Київської Русі. – Київ, 1969.– С. 134. Фотографія. Документи онлайн публікуються вперше. Фото без змін
Успенський собор, західний фасад. 1969 рік. Джерело – https://cn.archives.gov.ua/expos/temat/PDA/19_1.php. Державний архів Чернігівської області, Асєєв Ю.С. Архітектура Київської Русі. – Київ, 1969.– С. 135. Фотографія. Документи онлайн публікуються вперше. Фото без змін
Успенський собор, інтер’єр. 1969 рік. Джерело – https://cn.archives.gov.ua/expos/temat/PDA/19_1.php. Державний архів Чернігівської області, Асєєв Ю.С. Архітектура Київської Русі. – Київ, 1969.– С. 137. Фотографія. Документи онлайн публікуються вперше. Фото без змін
1974 року були проведені роботи з консервації та зміцнення фрескового живопису – В.І. Бабюк, одночасно з його вивченням – А.Ф. Плющ.
Вид з півдня. Фото 1 вересня 1977 року. Автор – М.І. Жарких. Джерело – Негатека, № 012-07. https://www.pslava.info/Chernigiv_MonJeleckyj_012-07,252229.html. Фото без змін
Наприкінці 1970-х років під фундаментом південної та західної стін Успенського собору за рахунок вимивання ґрунту в об’єм підземної галереї утворилася порожнина, що призвело до появи аварійних тріщин на стінах.
1978 року фундамент храму було зміцнено монолітним бетоном.
1981 року архітектурно-археологічні дослідження собору проводив український архітектор, мистецтвознавець, краєзнавець Андрій Антонович Карнабіда.
У 1981, 1983 роках археолог і краєзнавець Олександр Володимирович Шекун проводив охоронні розкопки на території Єлецького монастиря.
1983 року чергові архітектурно-археологічні дослідження Успенського собору проводив А.А. Карнабіда.
У 1989 – 1990 рр. художники-реставратори «УкрНДІпроектреставрація» продовжили розчищення й зміцнення фресок у південно-західній частині нартекса, роботами керував О.Є. Мамолат.
1990 року за проєктом «УкрНДІпроектреставрація» навколо собору зрізали ґрунт до рівня порога XII століття і зробили мощення з плит пісковику на бетонній основі.
У 1990 – 1991 рр. розкопки та дослідження виявлених поховань біля Успенського собору проводив А.А. Карнабіда.
20 серпня 1992 року рішенням Чернігівського обласного виконавчого комітету Успенський собор у складі інших споруд Єлецького монастиря було передано в користування новоутвореному жіночому Єлецькому Свято-Успенському монастирю Української православної церкви.
1994 року Ігор М. Ігнатенко виявив у соборі нові ділянки фрескового живопису.
1998 року в Успенському соборі були проведені ґрунтовні ремонтно-відновлювальні роботи, і він був заново освячений 28 серпня 1998 року.
2002 року І.М. Ігнатенко виявив нові ділянки фрескового живопису. Роботи з їх розчищення та закріплення проводив український художник-реставратор Анатолій Миколайович Остапчук. Технології 2-ї половини ХХ століття з використанням під час реставраційних робіт цементу, цементних розчинів, олійних фарб порушили паро-повітряний обмін кладки й спричинили руйнування фрескових розписів. У зв’язку з цим 2002 року співробітниками Державного науково-технологічного центру консервації та реставрації пам’яток «КОНРЕСТ» (м. Київ) (укр. Державний науково-технологічний центр консервації та реставрації пам’яток «КОНРЕСТ» (м. Київ)) і Центральних науково-реставраційних проєктних майстерень (ЦНРПМ), м. Москва, Російська Федерація, було вжито заходів з нормалізації температурно-вологісного режиму в соборі: у нижніх частинах стін, на висоту до 2 метрів, було знято цементну штукатурку, видалено цементний розчин на поверхнях, у виїмках і нішах, роботами керували С.В. Скляр та історик, реставратор Роман Борисович Гуцуляк.
Вид з південного заходу. Фото 8 жовтня 2004 року. Автор – Василь Шельомін. Джерело – https://www.pslava.info/Chernigiv_MonJeleckyj_Chernigiv19,252238.html. Фото без змін
2007 року архітектурно-археологічні дослідження Успенського собору проводив І.М. Ігнатенко.
Собор у реставраційних риштуваннях. Фото 3 жовтня 2011 року. Автор – Batsv. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
Вид з південного сходу. Фото 2016 року. Автор А.А. Логінова (укр. А.О. Логінова). Джерело – «Пам’ятки монументальної архітектури Північного Лівобережжя України ХІ–ХІІІ ст». Фото без змін
Західний фасад храму в променях призахідного сонця. Фото 20 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Наприкінці лютого 2023 року Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній» (укр. Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній») заявив про закінчення строку дії договору від 2016 року про безоплатне користування пам’яткою архітектури – Єлецьким монастирем і вимагав від Чернігівської єпархії Української православної церкви залишити монастир до 28 березня 2023 року. УПЦ відмовилася повертати Успенський собор і звернулася до суду з позовами, у яких просила визнати договір чинним.
У червні 2023 року українська компанія Skeiron, яка займається оцифруванням культурної спадщини, оцифрувала Успенський собор. Ці дані за необхідності допоможуть у реставрації та відновленні цієї історичної пам’ятки.
Фото Skeiron/Facebook. Фото без змін
Фото Skeiron/Facebook. Фото без змін
5 жовтня 2023 року люди в камуфляжній формі оточили Єлецький монастир і заблокували Успенський собор, щоб забезпечити роботу комісії Міністерства культури та інформаційної політики України.
Люди в камуфляжній формі блокують Успенський собор. Фото 5 жовтня 2023 року. Джерело – https://spzh.news/ru/news/76301-siloviki-zablokirovali-monastyr-i-dva-sobora-upts-v-chernihove. Фото без змін
Одним із завдань міністерської комісії є «прийняття державного нерухомого майна заповідника “Чернігів стародавній” у власність держави» від «тимчасових користувачів».
26 жовтня 2023 року Господарський суд Чернігівської області відмовив у задоволенні позовних вимог Чернігівської єпархії УПЦ про визнання поновленим договору про безоплатне користування майном Єлецького монастиря.
4 липня 2024 року постановою Північного апеляційного господарського суду у справі №927/1342/23 позов Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» задоволено в повному обсязі. Таким чином, суд підтвердив, що Управління Чернігівської єпархії УПЦ не має правових підстав перебувати на території Єлецького монастиря.