ІСТОРІЯ ЦЕРКВИ
З літописів відомо, що Благовіщенська церква була збудована на Новому княжому дворі в північно-східній частині розширеного чернігівського Детинця, на високому березі річки Стрижень, великим князем Київським Святославом III Всеволодовичем (укр. Святослав Всеволодович). Її будівництво було завершено 1186 року і церква була освячена в березні того ж року. В Іпатіївському літописі сказано: «В лето 6694 (1186) месяца марта, Святослав Всеволодичь святи в Чернигове церковь святого Благовещения, юже бе сам создал». Оскільки свято Благовіщення припадає на 25 березня, то цілком зрозуміло, що цього дня й було освячено храм.
Благовіщенська церква. Реконструкція. Джерело – https://cn.archives.gov.ua/expos/temat/PDA/33.php. Державний архів Чернігівської області. Рибаков Б.О. Благовіщенська церква у Чернігові 1186 року за даними розкопок. Архітектурні пам’ятники. – Київ, 1950. – С. 63. – Рис. 64. Документи онлайн публікуються вперше. Фото без змін
1239 року під час монгольської навали, традиційно вважалося, що Благовіщенська церква значно постраждала, навіть аж до її повного руйнування, хоча свідчення джерел із цього приводу відсутні. На підставі проведених археологічних досліджень у 1946 – 1947, 2007 – 2008 рр. можна припустити, що Благовіщенська церква не зазнала значних пошкоджень під час цих подій і продовжувала функціонувати.
З ХV століття в період, коли Чернігів переживав занепад, Благовіщенська церква почала поступово руйнуватися. До цього часу, імовірно, належить потужний завал цегли-плінфи, зафіксований біля її стін під час археологічних розкопок у 2007 – 2008 рр.
У XVI – XVII ст. застарілий храм було розібрано, оскільки він став непридатним для використання. Стіни були розібрані на п’ять-шість цеглин вище за підлогу, що відповідає рівню поверхні землі у XVII столітті. Це свідчить, що в цьому столітті й були розібрані руїни давнього храму. Імовірно, ці роботи були проведені, щоб на цьому місці звести новий храм.
У XVII столітті на місці давнього храму було збудовано дерев’яну Благовіщенську церкву. Ґрунтуючись на археологічних дослідженнях, радянський археолог Борис Олександрович Рибаков (помер 2001 року) вважав, що під час її будівництва були використані фундаменти старої церкви, у яких вирубали гнізда для дерев’яних стійок нової, і називав її «невеликою дерев’яною церковкою» в межах вівтарної частини давньої церкви. Вівтар нової церкви був розміщений точно на місці давнього. Що відповідало традиції будівництва храмів: якщо церква руйнувалася, то нову зводили на тому самому місці, зберігаючи й її назву.
На думку українського археолога й чернігівського краєзнавця Петра Івановича Смолічева (укр. Петро Іванович Смолічев, репресований 1944 або 1947 року), новий храм був збудований не пізніше 1650-х років, оскільки в Чернігівському обласному історичному музеї імені В.В. Тарновського зберігалося належне священнику цієї церкви Євангеліє з датованим 1659 роком написом. Місцева традиція пов’язує будівельні роботи з ім’ям чернігівського полковника в 1672 – 1685 рр. Василя Касперовича Андрійовича Дуніна-Борковського (укр. Василь Касперович Андрійович Дунін-Борковський, помер 1702 року) і відносить її будівництво до 1676 року. Згідно з текстом епітафії В.К. Дуніна-Борковського, дерев’яна Благовіщенська церква була споруджена його коштом: «…его память храм Благовещенский, их же создав оукраи иконами зело».
Благовіщенська церква XVII – XVIII ст. відома за описами Чернігова, складеними наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст. російським істориком Лівобережної України Афанасієм Филимоновичем Шафонським (помер 1811 року) та чернігівським істориком-краєзнавцем Михайлом Єгоровичем Марковим (помер 1819 року). Як повідомляв у своїй праці А.Ф. Шафонський, дерев’яна Церква Благовіщення стояла до пожежі 1750 року «от вала на западную сторону». На додаток до цього М.Є. Марков зазначав, що «по обычаю здесь воздвигать новые церкви вместо старых в прежние наименования» вона збудована на місці давнішого храму Благовіщення. Він також визначав дату побудови церкви – близько 1676 року.
Першим, і поки єдиним відомим зображенням Благовіщенської церкви є мініатюра на плані міста, так званому «Абрисі Чернігівському», датованому 1706 роком. Цей план був уперше опублікований Людмилою Андріївною Пляшко 1971 року. На «Абрисі Чернігівському» найважливіші будівлі міста зображені у вигляді схематичних малюнків їхніх бічних фасадів.
Фрагмент «Абрису Чернігівського» 1706 рік. Фото з копії. Оригінал зберігається у відділі рукописів Бібліотеки Російської академії наук у Санкт-Петербурзі, Російська Федерація. Копія в Чернігівському обласному історичному музеї В.В. Тарновського, ВСП 579/1. Фото без змін
Судячи з мініатюри на плані, яка супроводжується відповідним написом – «Благовешченска», дерев’яна Благовіщенська церква перебувала в північній частині Чернігівської фортеці поблизу валу, «на правую сторону» від Погорілих воріт. На плані вона становить досить велику хрестоподібну споруду в стилі українського бароко, увінчану п’ятьма банями (куполами). По периметру церкви була одноярусна криті галерея. Центральний вхід із західного боку, ще два додаткові входи існували з північного та південного боків.
Угорі – дерев’яна п’ятизрубна Благовіщенська церква з п’ятьма верхами; нижче – кам’яна Воскресенська церква. Фрагмент копії плану «Абрису Чернігівського», 1706 рік. Джерело – Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського, ВСП 579/1. Фото без змін
Це певною мірою не узгоджується з тезою Б.О. Рибакова про «невелику дерев’яну церковку» в межах вівтарної частини давньої церкви. Український мистецтвознавець Анатолій Кіндратович Адруг вважає, що не виключено, що визначення А.Ф. Шафонським Благовіщенської церкви ХVІІ століття як «дерев’яної», яке використовують усі пізніші автори, пояснюється не побудовою нової будівлі, а частковим відновленням або перебудовою старої з використанням дерев’яних конструкцій відповідно до фінансових можливостей тогочасної доби, як це було в інших давньоруських храмах Чернігова. Це припущення тим більш імовірне, що на момент створення праці А.Ф. Шафонського Благовіщенської церкви вже не було, і автор бачити її не міг.
1750 року під час пожежі Благовіщенська церква сильно постраждала і припинила своє існування. Існують також свідчення, що дерев’яна п’ятиверха Благовіщенська церква з приділом Воскресіння Господнього була розібрана 1772 року «для краси площі».
1876 року після обвалу частини високого берега річки Стрижень у східній частині Детинця, підмитого водою після весняної повені, були виявлені залишки давньоруської споруди. Наступного року біля підніжжя урвища було знайдено скарб із дев’яти срібних чернігівських гривен, це привернуло увагу археологів та істориків. Ці гривни придбав російський археолог Турвонт Венедиктович Кібальчич.
У червні 1878 року Т.В. Кібальчич розчистив залишки стін, що виступали в урвищі. У ході досліджень було виявлено 19 різночасових поховань, серед яких одне було в труні із залишками срібної парчі. На нижніх частинах стін в інтер’єрі вціліли залишки штукатурки з фресковими розписами, прийняті дослідниками за рештки розпису пізніх крипт, вбудованих у простір давніх галерей. Дещо пізніше, того ж 1878 року, ця ділянка була вдруге розкрита російським археологом Дмитром Яковичем Самоквасовим. Отримані в ході робіт матеріали дозволили йому дійти висновку, що в цьому місці під землею збереглися руїни давньоруської триапсидної церкви, за розмірами не меншої за чернігівську Церкву св. Спаса.
У публікації матеріалів розкопок Т.В. Кібальчич висловив припущення, що на краю тераси річки Стрижень, там, де відкрилися залишки давнього храму, колись розташовувався князівський двір. При цьому він посилався на місцеві перекази, а також на розкішний вигляд, що відкривається з цього місця, і на літопис: «За переказом і за літописом поблизу цього місця був князівський двір чернігівських удільних князів». На жаль, незрозуміло, яке саме літописне повідомлення мав на увазі Т.В. Кібальчич. Д.Я. Самоквасов підтримав цю ідею. Він вважав, що насиченість культурного шару навколо руїн різними побутовими речами також свідчить про існування тут князівського двору. На його думку, виявлений храм був «палацовою князівською церквою удільного періоду», будівництво якої князем Святославом Всеволодовичем згадано в Іпатіївському літописі під 1174 роком: «… заложиша церковь камену в Чернигове, на княже дворе, святого Михайла».
1908 року на виставці XIV Археологічного з’їзду в Чернігові експонувалося 110 пластин смальти, знайдених «біля підніжжя гори, на якій перебував князівський палацовий храм». У Каталозі виставки зазначено, що всього такої смальти було кілька пудів (тобто – кілька десятків кілограмів).
1909 року подальше руйнування берега спонукало членів Чернігівської губернської вченої архівної комісії П.С. Кармалея і М.А. Сахновського провести розкопки на краю тераси річки Стрижень. Проте їм вдалося закласти лише кілька траншей, оскільки власник землі не дав згоди на подальше проведення робіт. У ході досліджень була частково розчищена вівтарна частина церкви давньоруського часу, а також 9 могил. Колекція знахідок із розкопок 1909 року була втрачена у 2-й половині ХХ століття, проте збереглося її опис.
Матеріали розкопок 1909 року надійшли до музею Чернігівської губернської вченої архівної комісії, а потім, 1924 року, – до Крайового історичного музею (нині Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського), де ними зацікавився завідувач археологічного відділу Петро Іванович Смолічев. У статті, присвяченій Чернігову князівських часів, він припустив, що храм над Стриженем є не Михайлівською, а Благовіщенською церквою, згаданою в Іпатіївському літописі під 1186 роком. На таку думку його наштовхнули виявлені 1909 року у вівтарній частині храму ділянки кладок із цегли-пальчатки у поєднанні з гніздами для стовпів, пробитими в давніших ділянках стін. На його думку, усе це сліди існування дерев’яної Благовіщенської церкви XVII – XVIII ст., збудованої на місці раннього однойменного храму.
1944 року, як експерт Державної надзвичайної комісії з обліку німецьких злочинів, Чернігів відвідав радянський археолог Борис Олександрович Рибаков. Він зазначив руїни над Стриженем як один із перспективних об’єктів для майбутніх досліджень.
У 1946 – 1947 рр. археологічна експедиція під керівництвом Б.О. Рибакова провела ґрунтовні дослідження залишків храму, розкривши їх майже повністю.
6 – Благовіщенська церква; 75 – Детинець, розкопки 1946 року. Джерело – Ситий Ю.М. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Чернігова. – Чернігів: Десна Поліграф, 2013. Фото змінено (фрагмент)
Роботи розпочалися з горизонтальної зачистки обваленого краю тераси річки Стрижень на протязі понад 70 метрів у пошуках слідів розкопів кінця XIX – початку ХХ ст. Унаслідок цього Б.О. Рибаков дійшов висновку, що після зсуву берега в 1930-х роках відкрита 1909 року вівтарна частина церкви була знищена, а північна галерея, розкопана 1878 року, збереглася.
Чернігівський Детинець за Б.О. Рибаковим. Джерело – Рыбаков Б.А. Древности Чернигова // МИА, 1949. – № 11. – С. 61. – Рис. 28. Фото без змін
Церква була збудована на ділянці, де до цього відклався потужний культурний шар X – XII ст. Було виявлено давньослов’янські землянки з ліпною керамікою VII – VIII ст., глиняними пряслицями та кістяними проколками. Цей шар, сильно порушений пізніми перекопами, простежений на всьому протязі профілю. У профілі простежені залишки фортечного валу кінця XVII століття, зритого 1803 року. Зачистка берега виявила торці шести цегляних кладок XII століття.
Край тераси річки Стрижень із залишками храму. Фото 1946 року. Джерело – https://val.ua/site/113954. Фото без змін
У публікації матеріалів досліджень 1940-х років Б.О. Рибаков приділив стратиграфії ділянки, що прилягала до Благовіщенської церкви, значну увагу. Він виділив окремі горизонти та інтерпретував їх на підставі писемних повідомлень про історію Чернігова ХІІ – ХХ ст. Проте проаналізувати його висновки сьогодні складно, оскільки у звітах про дослідження та в публікації результатів робіт відсутні відповідні ілюстративні матеріали.
Борис Олександрович Рибаков був вражений незвичною для давньої Русі точною орієнтацією церкви – її поперечна вісь відхилена на схід лише на 1,5°, у інших давніх храмів Чернігова – на 30-60°.
План розкопів 1946 року на чернігівському Детинці за Б.О. Рибаковим. Вулиця Гончарна, нині вулиця Музейна. Джерело – Рыбаков Б.А. Раскопки в Черниговском детинце в 1946 году // НА ИА НАНУ. Фонд экспедиций. 1946/26. – Рис. 2. Фото без змін
Розкоп 1946 року. Загальний вигляд з північного сходу. Джерело – Рыбаков Б.А. Раскопки в Черниговском детинце в 1946 году // Научный архив ИА НАН Украины. Фонд экспедиций. 1946/26. – Рис. 15. Фото без змін
План храму за розкопками 1946 року, за Б.О. Рибаковим. Джерело – Рыбаков Б.А. Древности Чернигова // МИА, 1949. – № 11. – С. 62. – Рис. 29. Фото без змін
Проведена 1946 року зачистка краю тераси річки Стрижень виявила під шаром вапна від будівництва церкви гробницю біля південної паперті. Загалом у храмі та галереях збереглося кілька різночасових гробниць, при цьому найдавніша перебувала у східному приміщенні південної галереї, де 1947 року були виявлені залишки поховальної споруди (Гробниця № 4). Це єдине поховання, яке Б.О. Рибаков зрештою вважав домонгольським. Спочатку він схилявся віднести до цього часу всі могили у вівтарній частині храму та в криптах (склепах). На думку Б.О. Рибакова, Гробниця № 4 належить князю Трубчевському Всеволоду Святославичу (1196 рік).
Решта гробниць, усього їх було 5, первісно розкритих у 1878 і 1909 роках, а потім повторно досліджених 1946 року виявилися складеними на вапняному розчині з цегли-пальчатки, яку Б.О. Рибаков датував ХIV – ХVІІ ст. Лише кілька гробниць, усередині галерей, і одну у вівтарній частині храму Б.О. Рибаков відніс до ХІV століття, оскільки в їхньому заповненні були знайдені фрагменти керамічних посудин цього часу. Проте в останньому випадку датування не виглядає переконливим, оскільки кераміка могла потрапити в засипку могильних ям із культурного шару, тоді як самі вони належать до пізнішого періоду.
Гробниця ХVІІ століття в північній галереї, досліджена 1878 і 1946 років. Фото 1946 року. Джерело – Рыбаков Б.А. Раскопки в Черниговском детинце в 1946 году // Научный архив ИА НАНУ. Фонд экспедиций. 1946/26. – Рис. 53. Фото без змін
Західна ділянка північної галереї церкви. Вид з південного заходу. Фото 1946 року. Джерело – Рыбаков Б.А. Раскопки в Черниговском детинце в 1946 году // НА ИА НАНУ. Фонд экспедиций. 1946/26. – Рис. 22. Фото без змін
Загалом у ході експедиції було виявлено 31 поховання. Згідно з дослідженнями Б.О. Рибакова, було виділено три періоди існування кладовища навколо церкви: I – до 1239 року; II – 1239 рік – XIV століття; III – кінець XVII століття – 1750 рік, останнє поховання датоване 1729 роком. На думку Б.О. Рибакова, існували поховання й періоду будівництва храму 1183 – 1184 рр. У багатьох похованнях II-го періоду праворуч від голови померлого знайдено горщики із зерном і вуглинками.
На підставі дослідження поховального інвентарю як П.І. Смолічев, так і Б.О. Рибаков більшість поховань датували ХVІІ – ХVІІІ ст. Час виникнення пізнього некрополя Благовіщенської церкви обидва дослідники безумовно пов’язували з дерев’яною церквою Благовіщення. Проте практика влаштування поховань на місцях втрачених давніх храмів або в межах їхніх руїн, тобто на освяченому місці, в епоху Середньовіччя була загальноприйнятою в усьому християнському світі. Такі поховання могли виникати вже невдовзі після руйнування храмів і потім продовжували влаштовуватися ще протягом кількох століть. Таким чином, виникнення пізнього некрополя не обов’язково свідчить про синхронне йому будівництво нової церкви на руїнах давньої.
У зв’язку з цим цікавий факт, відзначений Б.О. Рибаковим: у південно-західному куті Благовіщенської церкви були «видовбані в цеглі два ложа для покійників». На його думку, це говорить про те, що на момент виникнення кладовища стіни давнього храму були вже розібрані. Проте з матеріалів звіту не можна зрозуміти, що ці «ложа» собою становили і де перебували.
У сезон 1947 року Борис Олександрович Рибаков відкрив руїни давнього храму практично повністю. Від храму збереглися фундаменти та ділянки стін, до 13 рядів кладки заввишки 1,5 метра від рівня підлоги, частково зруйновані в південно-західній частині пізньою спорудою. Апсиди храму повністю втрачені, обрушившись у річку. Стіни були складені з цегли-плінфи світло-жовтого та червоного кольорів. Плінфа застосовувалася переважно двох форматів: 28 × 25 × 6 см і 24 × 19 × 3 см. На багато плінф під час їх виготовлення були нанесені знаки, найчастіше князівські, у вигляді двозубця або тризубця.
Плінфа зі знаками та мітками. Фото 1946 року. Джерело – Рыбаков Б.А. Раскопки в Черниговском детинце в 1946 году // Научный архив ИА НАН
Украины. Фонд экспедиций. 1946/26. – Рис. 26. Фото без змін
Кладка виведена акуратно й точно, усі внутрішні та зовнішні членування стін суворо відповідні. Підлога була вистелена глазурованими керамічними плитками, а в центральному нефі, трансепті та центральній апсиді – мозаїкою з великих пластин смальти. Знайдена найбільша за розмірами пластина смальти – 9,6 × 3,7 × 0,9 см, перевищувала всі раніше знайдені до 8 см. Частково збереглися ділянки мозаїки: із зображенням павича в північній частині підкупольного простору (омфалія) і геометричний візерунок у переході з північного нефа до галереї. Згідно з висновками Б.О. Рибакова мозаїчна частина підлоги Благовіщенської церкви займала всю площу центрального нефа та трансепта.
Мозаїка із зображенням павича. Фото 1946 року. Джерело – Рыбаков Б.А. Раскопки в Черниговском детинце в 1946 году // Научный архив ИА НАН
Украины. Фонд экспедиций. 1946/26. – Рис. 66. Фото без змін
Фрагмент мозаїки із зображенням павича. Реконструкція. Джерело – https://val.ua/site/113954. Фото без змін
Частково збережені мозаїки були демонтовані, вивезені, відновлені й нині експонуються в Державному історичному музеї в Москві, Російська Федерація.
У ході розкопок в обвалах берега та на навколишній ділянці виявлено: лекальну плінфу, керамічні деталі від аркатурного поясу, уламки штукатурки із залишками фрескового розпису, фрагменти голосників, глазуровані керамічні плитки, велику кількість мозаїчної смальти різних кольорів – жовта, зелена, червона, синя, коричнева, для підлог, а також уламки білокам’яних різьблених блоків.
Уламки білокам’яних різьблених блоків із вапняку, за Б.О. Рибаковим. Джерело – Рыбаков Б.А. Древности Чернигова//МИА. – 1949. – № 11. – С. 85. – Рис. 48. Фото без змін
Знайдено також уламки білокам’яного різьблення з орнаментом у вигляді плетінки, – зображення птаха. На думку Б.О. Рибакова – залишки оформлення ківорія у вівтарній апсиді, хоча, як зазначала дослідниця кам’яної пластики Тетяна Олександрівна Чукова (померла 2005 року), переконливих доказів на користь такого припущення немає.
Уламки білокам’яного різьбленого блока з вапняку із зображенням птаха(?), за Є.І. Архиповою. Джерело – Архипова Є. Скульптура та архітектурний декор // Історія українського мистецтва у 5 т. – К., 2010. – Т. 2: Мистецтво середніх віків. – С. 549. Фото без змін
За результатами цих розкопок і попередніх досліджень Б.О. Рибаков спробував відтворити план давньої церкви. Оскільки східна частина фундаментів храму не збереглася, відтворення плану вівтарної частини храму має умовний характер. За висновком Б.О. Рибакова, зруйнований храм був великим, приблизно 29,5 × 26,0 метра, 3-апсидним, 6-стовпним, з нартексом, храм оточений із трьох боків галереями-усипальницями. Виходячи з конструкції фундаментів галерей – їхньої великої ширини та глибини закладення, Б.О. Рибаков припустив, що вони мали висоту не таку малу, як галереї Софійського собору в Києві, а значно більшу, можливо, навіть на всю висоту стін церкви. Дослідник вважав, що це кафедральний собор, збудований князями з династії Ольговичів на противагу старому кафедральному Спасо-Преображенському собору. Ця його думка й утвердилася в літературі. Починаючи з моменту публікації матеріалів дослідження Б.О. Рибакова чернігівський храм над Стриженем прийнято називати Благовіщенським собором.
План Благовіщенської церкви. Джерело – https://val.ua/site/113954. Фото без змін
На підставі аналізу писемних джерел, топографії чернігівського Детинця та архітектурних форм храму Б.О. Рибаков стверджував, що це Благовіщенський храм, збудований Святославом Всеволодовичем. Ознайомлення з матеріалами робіт 1940-х років показує, що давня Благовіщенська церква була зруйнована не раніше ХVІІ століття. У звіті, з посиланням на аналіз писемних джерел, прямо вказано, що склепіння храму обвалилися між 1636 і 1676 роками, а потім споруду розібрали. Розглянувши стратиграфію дослідженої ділянки, Б.О. Рибаков доходить такого висновку: «Всупереч думці дослідників, що Благовіщенська церква зруйнована за часів татарщини, розкопки не виявили жодної ознаки катастрофи: ні потужного зольного шару, ні стерильного прошарку часів запустіння … можна вважати, що дії татар 1240 р. на Київщині мали значно тотальніший характер, ніж похід 1239 р. на Чернігівщину». Проте в публікації результатів робіт зазначено, що Церква Благовіщення була зруйнована саме під час монгольської навали «коли татари кидали на місто величезне каміння», хоча «слідів Батиєвого погрому … не помічено».
Після завершення розкопок Б.О. Рибакова залишки церкви були засипані ґрунтом з відвалів. Згодом край тераси, де вона розташована, ще кілька разів підсипали для закріплення берега. Де перебувають експонати з розкопок 1946 – 1947 рр., невідомо. Генеральний директор Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» (укр. Національний архітектурно-історичний заповідник «Чернігів стародавній») у 2015 – 2021 рр. Юрій Олексійович Соболь, вважає, що вони перебувають у Державному історичному музеї в Москві: «Ми хочемо знати, що вони вивезли з України».
У 2007 – 2008 рр. Чернігівська археологічна експедиція під керівництвом українського археолога Олени Євгеніївни Черненко та чернігівського археолога Андрія Леонідовича Казакова досліджували територію, що прилягає до давнього храму. Через недостатньо точну прив’язку на місцевості під час досліджень 1940-х років визначити місцезнаходження руїн храму вдалося лише приблизно. Під час зіставлення зазначених на плані 1946 року орієнтирів – траси вулиці, збережених будівель тощо – із сучасними картографічними матеріалами виявилася помилка, що сягає 10 метрів. За результатами шурфування, проведеного на початку робіт, вдалося визначити місцезнаходження стіни південної галереї храму, проте цього, безумовно, було недостатньо для точної локалізації всієї споруди.
Розкоп 19 × 31 метр, на вулиці Горького, 1 (нині вулиця Музейна, 1) безпосередньо на краю тераси річки Стрижень, площею близько 600 м², перебував приблизно за 10 метрів на південний схід від стін зруйнованої церкви, уздовж південної галереї храму.
Розкоп 2007 – 2008 рр. на чернігівському Детинці. Креслення Є.Є. Черненко. Джерело – Черненко Е.Е. К вопросу об истории Благовещенской церкви в Чернигове. https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6117/1/%D0%9A%20%D0%B2%D0%BE%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%83%20%D0%BE%D0%B1%20%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%B8%20%D0%91%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%89%D0%B5%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B9%20%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B8%20%D0%B2%20%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%B5.pdf. Фото без змін
Отримані в ході досліджень матеріали дозволили дещо уточнити стратиграфію північно-східної ділянки чернігівського Детинця, а також скоригувати уявлення про історію Благовіщенської церкви. У ході робіт було зафіксовано, що по всій території розкопу від рівня поверхні перебувають шари, що містять сучасне будівельне та побутове сміття. Було встановлено, що вони утворилися внаслідок засипки розкопу 1946 – 1947 рр. і кількох наступних підсипок краю тераси. При цьому відзначені Б.О. Рибаковим у 1940-х роках нашарування кінця XVIII – 1-ї половини ХХ ст. виявилися повністю знищеними.
Південно-східний профіль розкопу 2007 – 2008 рр. на чернігівському Детинці. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6114/1/%d0%94%d0%b0%d0%b2%d0%bd%d1%8c%d0%be%d1%80%d1%83%d1%81%d1%8c%d0%ba%d1%96%20%d1%85%d1%80%d0%b0%d0%bc%d0%b8%20%d0%a7%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d0%be%d0%b2%d0%b0%20%20%d1%96%20%d0%bc%d0%be%d0%bd%d0%b3%d0%be%d0%bb%d1%8c%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0%20%d0%bd%d0%b0%d0%b2%d0%b0%d0%bb%d0%b0.pdf. Фото без змін
I – шари ХV – ХVІІІ ст. з будівельними залишками давньоруського часу;
ІІ – завал плінфи з цем’янковим розчином та уламки штукатурки зі слідами фресок;
1 – культурні шари ХІІ – ХІV ст.;
2 – культурні шари Х – ХІ ст.;
3 – шар із цем’янковим розчином і будівельним сміттям часу будівництва Благовіщенської церкви.
Давні шари спостерігаються з глибини близько 1 метра. Це слабо гумусовані майже аморфні нашарування, насичені будівельним сміттям давньоруського часу. У них виявлено: цем’янку, уламки цегли-плінфи жовтого та червоного кольору, поливну (глазуровану) плитку, уламок різьбленого білокам’яного блока тощо. Крім того, тут у великій кількості були представлені матеріали, пов’язані з внутрішнім убранням храму, у тому числі – близько 200 великих пластин смальти, аналогічної тій, яка використовувалася в збережених ділянках мозаїчної підлоги, зафіксованих Б.О. Рибаковим у самій Благовіщенській церкві. Разом із будівельними матеріалами давньоруського часу траплялися кахлі, уламки гончарного та скляного посуду ХVІІ – ХVІІІ ст., а в нижньому ярусі нашарувань – фрагменти посудин ХV століття.
Серед археологічних об’єктів цьому шару відповідали – 18 поховань, ями та споруда ХV – ХVІІ ст. У північно-західній частині розкопу, біля стіни церкви, перебував суцільний завал кладки з плінфи та цем’янкового розчину потужністю понад 1 метр, імовірно, частина завалу зовнішньої стіни південної галереї Благовіщенської церкви, там же знайдено фрагменти штукатурки зі слідами фрескового розпису. Усі ці об’єкти датовані на підставі знахідок монет і керамічного посуду.
Імовірно, цей «горизонт руйнування» відповідає тому, який Б.О. Рибаков пов’язував з нівелюванням руїн давньоруського храму перед будівництвом у XVII столітті нової, дерев’яної Благовіщенської церкви. Проте, судячи з усього, на думку Є.Є. Черненко, ці нашарування сформувалися протягом тривалого часу внаслідок поступового обвалу давньоруського храму та, можливо, його розчищення для ремонту. Останнє припущення дозволяє пояснити наявність у «горизонті руйнування» досить великої кількості знахідок, пов’язаних з внутрішнім убранням храму: смальта, керамічна плитка для підлоги.
Нижче «горизонту руйнування» перебували нашарування, які містили матеріали XII – XIV ст., вони сягали потужності 50 см. При цьому «домонгольські» та «післямонгольські» пласти чітко не розмежовувалися. Таким чином, дослідження 2007 – 2008 рр. підтвердили відсутність слідів «Батиєвого погрому» і подальшого запустіння навколо Благовіщенської церкви. Про безперервність життя на цій ділянці в цей час свідчать не лише наявні в культурному шарі фрагменти «післямонгольських» типів посуду, а й залишки щонайменше п’яти споруд і низка господарських ям. Судячи з усього, на цій ділянці Детинця протягом ХІІ – ХV ст. споруди постійно змінювали одна одну.
З глибини близько 1,5 метра на деяких ділянках розкопу дуже чітко простежувався шар, що містить будівельне сміття – цем’янка, дрібні уламки плінфи, який можна співвіднести з часом будівництва Благовіщенської церкви. Біля стіни храму цей шар сягав товщини 40 см. Фіксувалися також сліди нівелювання поверхні навколо храму: нашарування та котловани раніших споруд, що містять досить нечисленні матеріали Х – ХІ ст., які заповнював щільний ґрунт з домішками будівельного розчину.
Під час розкопок 2007 року було виявлено найцікавішу знахідку. У розкопі поблизу церкви в культурному шарі кінця ХІ – початку ХІІ ст. знайдено свинцеву печатку з нечітким здубльованим відбитком, імовірно княгині Марини.
Печатка княгині Марини. Тип 116, варіант 2. Чернігів, розкопки Є.Є. Черненко та А.Л. Казакова, 2007 рік. Фото Н.В. Хамайко. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6327/1/%d0%9f%d0%b5%d1%87%d0%b0%d1%82%d0%b8%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b3%d0%b8%d0%bd%d0%b8%20%d0%9c%d0%b0%d1%80%d0%b8%d0%bd%d1%8b.pdf. Фото без змін
На знайдених у ході досліджень великих пластинах смальти одна їхня сторона чиста, інша – зі слідами будівельного розчину. Це свідчить про те, що пластини походять із зруйнованого мозаїчного набору. Смальта представлена різними відтінками червоного, зеленого та жовтого кольорів, є також і чорна. Переважна більшість їх має вигляд трикутників зі сторонами від 1,5 до 6,5 см, є й прямокутні зі сторонами від 1,5 до 4,9 см, сегментоподібні та багатокутні різного розміру. Привертає увагу трикутна чорна пластина (індивідуальний № А-2 № 1480) 3,7 × 2,6 × 1,4 см, яка посередині має отвір діаметром – 1,3 см, зроблений, судячи з усього, у процесі виробництва.
Трикутна пластина смальти з отвором, індивідуальний № А-2 № 1480. Джерело – Русский сборник. Выпуск 9 / Научное издание. Брянск: РИО БГУ – 2019. Черненко О.Є., Новик Т.Г. Мозаїка Благовіщенської церкви в Чернігові. https://www.academia.edu/38842884/%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9E_%D0%84_%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BA_%D0%A2_%D0%93_%D0%9C%D0%BE%D0%B7%D0%B0%D1%97%D0%BA%D0%B0_%D0%91%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%89%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97_%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B8_%D0%B2_%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%96_Mosaic_of_the_Annunciation_Church_in_Chernihiv. Фото без змін
Різноманітність форм дозволяє припустити, що пластини смальти були частиною набору якогось складного фігурного зображення, подібного до зображення павича, знайденого 1946 року. Такому припущенню відповідає і наявність великої кількості пластин сегментоподібної форми, аналогічних тим, які були використані у викладенні постаті птаха. Є.Є. Черненко у своїх працях зазначила, що значна кількість знайденої смальти в зруйнованій вівтарній частині церкви дає підстави припустити наявність декорації мозаїкою і в її вівтарі. Вівтар міг бути декорований подібно до Софії Київської, де в центральній апсиді мозаїка використана в оформленні підлоги та стіни над синтроном і навколо крісла митрополита.
Як уже було зазначено, у 2007 – 2008 рр. на прилеглій до церкви ділянці було виявлено 18 поховань. Усі вони співвідносяться з «горизонтом руйнування»: відповідають йому або впущені в нього з верхнього рівня і, таким чином, можуть бути датовані не раніше ніж ХV століттям. При цьому лише кілька могил прорізають культурний шар і впущені в материк. Усі поховання здійснені в прямокутних ямах – довжина 1,5-2,1 метра, ширина 50-80 см. Більшість із них орієнтовані вздовж осі південний захід – північний схід, практично паралельно стінам давньоруського храму; одна – по осі північ – південь, одна по осі південний схід – північний захід. Фіксувалося щонайменше три яруси могил. При цьому у верхньому ярусі контури ям ледь простежувалися, оскільки їхнє заповнення за щільністю та кольором лише незначно відрізнялося від навколишнього шару. Могили нижніх ярусів, поховання № 16 – 18, мали досить чіткі обриси.
Усі могили безінвентарні. У чотирьох випадках, поховання № 2, 16 – 18, під голову та під ноги померлим було покладено червону плінфу 28 × 25 × 5 і 25 × 18 × 3-4 см, ідентичну тій, що зафіксована в кладці основного об’єму Благовіщенського храму під час розкопок 1946 – 1947 рр.
Поховання з «підголовниками» з плінфи. Розкопки на чернігівському Детинці 2007 року. Малюнки Є.Є. Черненко. Джерело – Черненко Е.Е. К вопросу об истории Благовещенской церкви в Чернигове. https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6117/1/%D0%9A%20%D0%B2%D0%BE%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%83%20%D0%BE%D0%B1%20%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%B8%20%D0%91%D0%BB%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%89%D0%B5%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B9%20%D1%86%D0%B5%D1%80%D0%BA%D0%B2%D0%B8%20%D0%B2%20%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D0%B5.pdf. Фото без змін
Наявність подібних цегляних «підголовників» вважається ознакою чернечого поховального обряду й простежується, принаймні, з XII – XIII ст. до XVII – XVIII ст. Судячи з усього, для їхнього влаштування використовувалася цегла-плінфа з розташованих неподалік кам’яних споруд. У цьому випадку плінфа походить з Благовіщенської церкви.
Розташування в межах стін Благовіщенської церкви пізніх крипт (склепів) заслуговує на особливу увагу. Якщо погодитися з думкою Б.О. Рибакова, що дерев’яна церква ХVІІ-ХVІІІ ст. була зовсім невеликою та займала лише вівтарну частину давнього храму, то вони опиняться поза її межами. Проте розташування пізніх крипт (склепів) добре узгоджується з плануванням давньоруської споруди: вони або впритул приставлені до її стін, або розташовані паралельно їм; перебувають нижче за рівень підлоги, який визначається завдяки виступам кладки, вище виступів збереглася стінова фреска, прийнята першими дослідниками за розпис крипт. Така узгодженість припускає, що на момент виникнення крипт (склепів) храм або його руїни продовжували існувати.
У 2016 – 2017 рр. чернігівські археологи збиралися продовжити розкопки та дослідження залишків церкви.
Значок – місцезнаходження церкви. Джерело – https://map.cn.ua/uk/map/info/19847. Фото без змін
Станом на 2018 рік залишки церкви перебувають на глибині 30-40 см: частково – у межах двору будинку по вулиці Музейній, 1; частково – у межах зеленої зони, де в 1970-х роках по периметру її стін збудовані приватні гаражі, а на початку 2000-х років – газопровід; частково – у межах будівельного майданчика незавершеної новобудови 2008 – 2013 рр.
Мої пошуки місцезнаходження залишків церкви, десь ліворуч від цієї будівлі. Навколо непролазні хащі. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman