ЯРОПОЛК ІЗЯСЛАВИЧ
Ярополк Ізяславич (укр. Ярополк Ізяславич), хресне ім’я Петро (укр. Петро), князь Полоцький (див. Білорусь) у 1171 році, князь Вишгородський 1077 – 1078 рр., князь Володимиро-Волинський 1078 – 1085 рр., князь Туровський (див. Білорусь) 1078 – 1087 рр. і князь Володимиро-Волинський 1086 – 1087 рр., убитий 22 листопада 1087 року поблизу Звенигорода (укр. Звенигород, нині село у Львівському районі Львівської області), син великого князя Київського Ізяслава I Ярославича; православний святий, день його пам’яті відзначається 5 грудня.
У літописній статті під 1158 роком згадується, що Ярополк Ізяславич передав Києво-Печерському монастирю: «вда всю жизнь свою, Небльскую волость и Дерьвьскую и Лучьскую, и около Киева». Про характер пожертви князя Ярополка в літературі висловлювали різні думки. Історик Церкви Євген Євсигнійович Голубинський (помер у 1912 році) вважав, що в літописі йдеться про передачу Печерському монастирю земельних володінь у власність. Так само розуміли цей дар радянський історик Борис Дмитрович Греков (помер у 1953 році), радянський і російський історик Ярослав Миколайович Щапов (помер у 2011 році). Радянський і російський історик Ігор Якович Фроянов (помер у 2020 році), зазначивши, що такі пожалування в західноєвропейських середньовічних державах означали не передачу землі у власність, а лише право збирання податків, схильний аналогічно тлумачити й акти передачі земель монастирям руськими князями.
У 1073 році Ярополк разом із батьком був вигнаний із Києва й утік на Захід. Німецький король Генріх IV (нім. Heinrich IV) відмовив їм у допомозі, і тоді вони вирушили до папи Римського Григорія VII (лат. Gregorius PP. VII), який підтримав Ізяслава та Ярополка, визнавши їх своїми васалами. Про аудієнцію Ярополка в папи Римського збереглися відомості в «Кодексі Гертруди» (Трірський псалтир), у якому є й мініатюрний портрет Ярополка та його дружини Кунігунди (Ірини, нім. Kunigunde von Orlamünde), дочки графа Отто фон Орламюнде.
Христос коронує Ярополка та Кунігунду-Ірину. Мініатюра з «Кодексу Гертруди». XI століття. Зберігається в Національному археологічному музеї міста Чивідале-дель-Фріулі (італ. Museo archeologico nazionale di Cividale del Friuli), Італія. Суспільне надбання. Фото без змін
У Римі папа Григорій VII коронував королівською короною Ярополка й надав йому лен Святого Престолу на Руське королівство. 17 квітня 1075 року було видано папську Буллу, згідно з якою влада в Києві мала належати Ізяславу та його синові Ярополку. Через три дні після написання цієї булли Папа звернувся з посланням до князя Польщі Болеслава II «Щедрого» (польськ. Bolesław II Szczodry), у якому дорікав йому за пограбування Ізяслава. Реалізувати цю спробу закріплення Русі за однією гілкою династії шляхом зміни порядку успадкування не вдалося. Сам Ізяслав не наважився оприлюднити на Русі буллу папи Римського.
На замовлення матері Ярополка Гертруди належний їй «Трірський псалтир» у 1078 – 1087 рр. було доповнено кількома вихідними мініатюрами. На одній із них — портрет Ярополка та його дружини Кунігунди-Ірини, а також самої Гертруди, яка припала до ніг св. Петра. «Трірський псалтир» було написано наприкінці X століття для архієпископа Тріра Егберта (нім. Egbert). Згодом псалтир перейшов у власність Гертруди й в історіографії отримав назву «Кодекс Гертруди», нині зберігається в муніципальному музеї міста Чивідале-дель-Фріулі (італ. Cividale del Friuli) в Італії.
Ярополк і його дружина перед апостолом Петром. Його мати Гертруда припадає до стіп апостола. Мініатюра з «Кодексу Гертруди». XI століття. Джерело – https://www.prlib.ru/item/413477. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін
Погрудне зображення Ярополка Волинського з печатки князя. Джерело – https://sigillum.com.ua/collections/yaropolk-izyaslavych-tytulyarnyj-korol-rusi-knyaz-druga-pol-hi-st/. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін
У 1085 році Ярополк Ізяславич, невдоволений політикою свого дядька, великого князя Київського Всеволода I Ярославича, збирався в похід проти нього. Але сам був вигнаний сином останнього, Володимиром «Мономахом», і змушений утікати «в Ляхи». Тут він прожив до 1086 року, коли, заручившись військовою або дипломатичною підтримкою Польщі й помирившись із Всеволодом, повернувся на Русь і знову сів у Володимирі.
«Переседив мало дней», Ярополк вирушив у похід, але 22 листопада 1087 року був підступно вбитий у дорозі поблизу Звенигорода власним дружинником Нерадцем. Згідно з Лаврентіївським літописом, князя було вбито в 6695 (1086) році, а «Повість временних літ» та Іпатіївський літопис відносять цю подію до 6696 (1087) року. Тіло Ярополка перевезли до Володимира-Волинського (укр. Володимир, нині місто, адміністративний центр Володимирського району Волинської області).
У 1087 році труну з тілом Ярополка Ізяславича було перенесено до Києва. Літописець повідомляв, що великий князь Всеволод I Ярославич зі своїми синами, боярами, митрополит Київський і всієї Русі Іоанн II з чорноризцями й усі кияни вийшли назустріч: «…а Ярополка… отроци, несоша… к Киеву. И изидоша противу ему благоверный князь Всеволод… и блаженый митрополит Иоан, и чернирисци, и презвитеры. И вси кияне…», «велик плачь створиша над нимь, со псалмы и песнми проводиша и до манастыря святаго Дмитрия, съпрятавше тело его, с честью положиша и в раце у церкве святаго апостола Петра, тоже бе сам начал здати месяца декабря в 5 день». Тобто князь Ярополк був похований 5 грудня 1087 року в Церкві св. Петра в мармуровому саркофазі (раці). Під 6696 (1087) роком про поховання Ярополка в Церкві св. Петра повідомляють Іпатіївський, Воскресенський літописи, Софійський перший літопис, Густинський літопис. У Лаврентіївському, Никонівському та Львівському літописах та сама подія — під 6695 (1086) роком.
На думку польського історика Анджея Поппе (польськ. Andrzej Poppe, помер у 2019 році), монахи Києво-Печерського монастиря неявно підтримували претензії Ярополка Ізяславича на київське князювання, що випливає із записаного в монастирі літописного некролога Ярополкові та глухих докорів Всеволоду Ярославичу в літописі після загибелі батька Ярополка, Ізяслава.
На відміну від літопису, у збережених молитвах Гертруди, написаних латинською мовою на полях і вільних сторінках псалтиря — «Кодексу Гертруди», її син Ярополк постає аж ніяк не ідеальною людиною: Ярополк «опускався в безодню пияцтва й обжерливості, був винний у гордині, хвалькуватості, клятвопорушенні, лихослів’ї, жадібності, марнославстві, нетерпінні, брехливості, злодійстві, лжесвідченні й навіть став для всіх посміховиськом».
Дата канонізації Ярополка невідома, але, очевидно, вона відбулася вже в XII столітті.
Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Сильвестр (у миру — Стефан Адамович Косов, також Коссов, помер у 1657 році) розповідає у своєму «Paterikon’e» (Патерику) про поховання Ярополка: «w teyze cerkwi S.Piotra ktoraja Jaropolk w tym monasteru budowac był zaczał» (у тій самій Церкві св. Петра, яку Ярополк почав будувати в цьому монастирі) — і додає до цієї розповіді, що «teraz tego monasteru tylko plac iest niedaleko monasteru pieczarskiego» (нині від цього монастиря лишилася тільки площа поряд із печерським монастирем).