ІСТОРІЯ ХРАМУ
У 1108 році великий князь Київський Святополк II Ізяславич (хресне ім’я Михаїл) на території Дмитрівського монастиря, заснованого його батьком – великим князем Київським Ізяславом I Ярославичем, заклав кам’яну Церкву св. архістратига Михаїла, названу в літописі Золотоверхою. В Іпатіївському літописі під 6616 (1108) роком сказано: «В лето 6616. Заложена бысть церкви святаго Михаила Златоверхая, Святополком князем, месяца июля в 11», тобто 11 липня 1108 року. Під тим самим роком це повідомлення повторене в Лаврентіївському, Воскресенському, Никонівському, Єрмолінському, Густинському літописах. Літописець Переяславля Суздальського, Новгородський перший і четвертий літописи повідомляють про цю подію під 1109 роком. У Никонівському літописі до повідомлення про закладення церкви додано, що остання була «о пятинадесяти версех», які князь Святополк Ізяславич «позлати златом». Мабуть, уперше в практиці культового будівництва давнього Києва в покритті куполів храму було використане золото.
До 1108 року переказ відносить і перенесення до Києва з Константинополя головної святині Михайлівського храму, мощей святої великомучениці Варвари.
Літописних звісток про завершення будівництва церкви немає, але під 6621 (1113) роком розповідається про смерть і поховання великого князя Святополка II в Церкві св. Михаїла. Храм, очевидно, був збудований біля Церкви св. Димитрія та Церкви св. Петра, створених батьком і братом Святополка, і, ймовірно, входив до складу Дмитрівського монастиря Ізяславичів.
Церква св. Михаїла з північно-східного боку. Фрагмент макета Києва X – XIII ст. Реконструкція Д. Мазюкевича, експонується в Софійському соборі. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
У 1120-х роках з південного боку до церкви був прибудований невеликий храм-хрещальня.
У центрі Церква св. Михаїла. Фрагмент діорами «Давній Київ». Реконструкція А. Реутова, експонується в Музеї історії Михайлівського Золотоверхого монастиря. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/mihaylovsky-sobor.html. Фото без змін
У XII столітті Церква св. Михаїла слугувала родовою усипальницею князів із гілки Ізяславичів.
У грудні 1240 року під час взяття Києва монгольськими ордами хана Батия (Бату, монг. Бат хаан?) церква сильно постраждала. Частково постраждали іконостас, фрески й мозаїки храму, у вівтарі церкви під час сильного морозу загарбники розпалили багаття. Вочевидь, тоді ж монголи знищили круглу сходову вежу, всередині якої немає речей, що побутували в середині XIII – на початку XVII ст. Церква св. Михаїла залишилася єдиним храмом зі споруджених на Михайлівській горі, який продовжив діяти після монгольської навали. Згодом за назвою церкви був названий і весь монастир – Михайлівський Золотоверхий монастир.
До 1470 року коштом княжни Ірини в Михайлівській церкві був влаштований кам’яний Приділ на честь Входу Господнього в Єрусалим.
У вересні 1482 року Церкву св. Михаїла спустошили кримські татари хана Менглі I Ґерая (крим. I Meñli Geray), після цього храм довго руйнувався під впливом природних стихій.
У грамоті 1523 року великого князя Литовського і короля Польщі Сигізмунда I «Старого» (лит. Žygimantas Senasis, пол. Zygmunt I Stary) воєводі київському Андрію Немировичу (лит. Andrejus Nemirovi) Золотоверха Михайлівська церква називається «запустелой от вынятья киевского».
На початку XVI століття церква була відновлена.
У жовтні 1584 року купець і мандрівник, монах-домініканець Мартін Ґруневеґ (нім. Martin Gruneweg) відвідав Київ, у своєму щоденнику він замалював Михайлівську церкву. Малюнки з його щоденника є найдавнішими документальними зображеннями архітектурних пам’яток, що дійшли до наших днів.
У 1594 році австрійський дипломат і мандрівник Еріх Лясота (Ласота) фон Штеблау (нім. Erich Lassota von Steblau) так описав Церкву святого Михаїла: «Вона гарна будівля; посередині її знаходиться кругла вежа з позолоченим дахом, верхні склепіння зсередини мозаїчної роботи, а підлога вимощена маленькими кольоровими камінцями». Це перша згадка про оздоблення храму.
У 1596 році польський дипломат та історик Рейнгольд Гейденштейн (нім. Reinhold Heidenstein), який відвідав Київ, писав, що Церква св. Михаїла перебуває в такому «жалюгідному вигляді», що богослужіння в ній не відбувалися.
Після відновлення Київської православної митрополії в 1620-х – 1630-х роках Михайлівський Золотоверхий собор став резиденцією митрополитів Київських, Галицьких і всієї Русі.
У соборі були поховані: митрополит Київський, Галицький і всієї Русі, 1-й екзарх Константинопольського престолу Йов (укр. Йов, у миру – Іван Матвійович Борецький, похований у 1631 році) та митрополит Київський, Галицький і всієї Русі, 2-й екзарх Константинопольського престолу Ісая (укр. Ісая, у миру – Копинський-Борисович, похований у 1640 році).
У 1-й половині XVII століття собор був оновлений.
У середині XVII століття мандрівник і архідиякон Павло Алеппський (араб. بولس ابن مكاريوس الزعيم الحلبي), описуючи храм, зазначав, що «вся підлога церкви зроблена з великих червоних плит». Він також повідомляє про те, що великий вівтар Михайлівської церкви схожий на вівтар Собору Софії та Успенської церкви Печерського монастиря, і перелічує його мозаїки: «…зображення Владичиці, яка стоїть, піднісши свої руки з відкритими долонями (Богородиця Оранта), – з позолоченої мозаїки; також зображення Господа, який подає своїм учням, що стоять з обох боків, хліб і кров божественні (Євхаристія). Під ними навколо зображення архієреїв (Святительський чин) – усе з мозаїки».
У 1650-х роках поліпшення добробуту монастиря дозволило відремонтувати Михайлівський собор: замість дерев’яної закріпити залізну покрівлю, коштом гетьмана Війська Запорозького Богдана-Зіновія Михайловича Хмельницького герба «Абданк» центральний купол храму покрити міддю та позолотити.
У XVII – XVIII ст. після реконструкції в стилі українського бароко домонгольська церква стала становити середню частину головного монастирського собору, від неї зберігалися вівтарні апсиди, частина стін і центральний купол. Із західного, північного й південного боків храм був оточений різночасовими прибудовами. Незабудованим залишався лише східний фасад храму, але бароковий декор віконних лиштв надавав і цьому фасаду не цілком первісного вигляду.
Між 1688 – 1690 рр. коштом генерального судді Михайла Вуяхевича до північної стіни Михайлівського собору був прибудований новий кам’яний низький Приділ в ім’я великомучениці Варвари й перебудовані куполи.
Близько 1713 року коштом київського генерал-губернатора князя Дмитра Михайловича Голіцина північний Приділ великомучениці Варвари був перебудований. Д.М. Голіцин замовив для Варваринського приділу дерев’яний різьблений іконостас і дерев’яний балдахін над ракою з мощами великомучениці Варвари.
У 1718 році коштом гетьмана об’єднаного війська Запорозького обох берегів Дніпра Івана Ілліча Скоропадського (укр. Іван Скоропадський) був споруджений дерев’яний різьблений, посріблений, місцями золочений, 5-ярусний іконостас головного вівтаря собору, один із найбагатших у Києві.
У 1718 році, можливо, на пожертви царя Московського Петра I та його дружини Катерини, з південного боку Михайлівського собору симетрично Варваринському був прибудований Приділ в ім’я великомучениці Катерини. У 3-ярусному іконостасі були ікони великомучениць Катерини та Варвари в срібних ризах. Для освітлення собору між основним об’ємом і приділами були прорізані широкі арки. У підземеллі Приділу св. Катерини було поховано кілька настоятелів Михайлівського монастиря і серед них відомий київський учений, один із ректорів Києво-Могилянської академії архієпископ Іриней (у миру – Іван Якимович Фальковський, помер у 1823 році).
У XVIII столітті встановлені два куполи над бічними апсидами, як і куполи над пізніми прибудовами.
У 1-й половині XVIII століття будівля Михайлівського собору зазнає серйозних пошкоджень і ремонтується, після чого від мозаїчної декорації його апсиди залишається одна «Євхаристія».
У 1-й половині XVIII століття нижні частини торцевих стін трансепта в соборі були прорізані арками.
У 1746(?) році архімандрит монастиря Сильвестр IV доносив митрополиту Київському, Галицькому і всієї Малої Росії Рафаїлу Заборовському, що Михайлівська церква постаріла й «во многих местах поразседалася». Призначена митрополитом комісія виявила, що у вівтарній стіні утворилася щілина «от горнего места до арки, при которой стоит иконостас»; стіни, які відділяють храм від приділів, «наклонились», у них також утворилися великі щілини. Купол розколовся на 4 частини й загрожував обваленням; у західному склепінні та західних куполах теж зяяли щілини й тріщини. Фундаменти приділів, закладені під час 1-ї кладки «мелко», осіли; нові стіни приділів відійшли від стін головного храму як на схід, так і на захід. У тимчасово закритому храмі були влаштовані контрфорси біля північної, західної та південних стін, по 4 з кожного боку, перебудовані склепіння давнього храму й купол. Між контрфорсами зведені кам’яні палатки для влаштування ризниці, зберігання свічок та іншого церковного приладдя.
Михайлівський Золотоверхий собор. Середина XVIII століття. Реконструкція експонується в Софійському соборі. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
У середині XVIII століття Наумов виготовив іконостас у правому приділі.
На початку XIX століття весь інтер’єр храму розписується олійними фарбами. У цей самий період з’являються перші відомості про ті мозаїки, які Павло Алеппський з якоїсь причини не згадав, можливо, вони в його час були вже частково зруйновані й заштукатурені. У 1808 році відкрита фреска «Благовіщення».
У 1811 році в іконостас головного вівтаря встановлені срібні Царські врата.
У 1818 році стіни північного Приділу великомучениці Варвари були розписані.
У 1820 році коштом ієромонаха Ієроніма стіни Катерининського приділу були розписані сценами з Апокаліпсиса, а в 1888 році розписи «поновлені».
У 1840 році собор зафіксований на обмірах російського архітектора Павла Івановича Спарро.
У 1840-х роках через те, що прибудови 1715 – 1718 рр. були зроблені не зовсім грамотно, собор почав тріскатися, і до нього прибудували контрфорси(?), між якими почали зводити різні прибудови.
У 1847 році відома благодійниця – графиня Анна Олексіївна Орлова-Чесменська (померла в 1848 році) пожертвувала 40 000 рублів на влаштування срібної раки, сіні загальною вагою близько 400 кілограмів для мощей св. Варвари.
Рака з мощами св. Варвари. 1872 рік. Джерело – http://academy-professional.narod.ru/fotoarch1.html. Суспільне надбання. Фото без змін
У середині XIX століття Михайлівський собор знову ремонтують, і всі збережені в ньому давні мозаїки досліджуються мистецтвознавцями та звільняються від пізніших нашарувань. Згідно з описами того часу, в одному регістрі з апсидною «Євхаристією» на північній і південній стінах віми було зображено по чотири апостоли, з яких тільки фігура апостола Тадея повністю збереглася. На лізенах (лопатках) вівтарної арки на тому самому рівні розташовувалися фігури Димитрія Солунського й архідиякона Стефана. Під «Євхаристією» в апсиді та під апостолами на стінах віми містився орнаментальний фриз, орнаменти збереглися й на уступах апсиди вздовж бічних сторін «Євхаристії».
У 1877 році за єпископа Чигиринського, вікарія Київської єпархії Порфирія (Успенського), коштом московського купця В. Зеніна в північному Приділі великомучениці Варвари був встановлений новий 3-ярусний позолочений іконостас.
У 1880 році в соборі перестелили підлоги.
У 1880-х роках історик церковної архітектури Петро Олександрович Лашкарьов (помер у 1899 році) займався вивченням кладки Михайлівського собору.
План давньої частини собору. Джерело – https://studfile.net/preview/6306717/page:2/. Фото без змін
У 1887 – 1889 рр. в соборі знову проводяться ремонтні роботи.
У 1888 році в Михайлівському соборі була проведена масштабна реконструкція: з ініціативи єпископа Чигиринського, вікарія Київської єпархії Ієроніма (Екземплярського) «поновлені» деякі настінні розписи XVIII століття, в основному об’ємі храму настелений дубовий паркет, а у вівтарі й на солеї – мармурова підлога замість колишніх чавунних плит, до всіх входів прибудовані мармурові тамбури, із західного боку зроблені прибудови для встановлення калориферного опалення. Під час проведення цих робіт у західній частині Катерининського приділу, південної прибудови до собору, під підлогою був відкритий фундамент маленької давньої церкви. Того самого року після розбирання верхніх ярусів 4-ярусного іконостаса 1718 року стало відомо, що в Михайлівському соборі збереглися фрески XII століття. Виявлені на відкритих вівтарних стовпах під шарами штукатурки давні фрески протягом кількох місяців були розчищені російським істориком мистецтва Адріаном Вікторовичем Праховим. Після розчищення були частково відреставровані фрески: «Архангел Гавриїл», «Богоматір», «Пророк Захарія» та «Пророк Самуїл». Наприкінці 1888 року нижні яруси іконостаса встановили на колишнє місце, закривши ними частину відкритих фресок.
Вівтарна арка Михайлівського собору з фресками, записаними олією. Фото початку XX століття. Джерело – https://shron1.chtyvo.org.ua/Korneliuk_Yurii/Fresky_Mykhailovskoho_Zlatoverkhoho_sobora_v_Kyeve.pdf?PHPSESSID=m449id1e041vj98ho0lre37rh5. Фото без змін
У головному вівтарі давня мозаїка із зображенням «Євхаристії» збереглася пошкодженою: багато частин зображеного на ній престолу осипалися. Її було підмальовано фарбами.
4 грудня 1888 року відремонтований Михайлівський Золотоверхий собор був освячений.
У 1889 році давні фрески, які знаходилися вище іконостаса, «поновили», тобто записали суцільним шаром олійної фарби, ті ділянки, що не збереглися, були написані довільно.
Монастир у 1890 – 1905 рр. Джерело – Reproduction by Photoglob AG, Zürich, Switzerland or Detroit Publishing Company, Detroit, Michigan. Ліцензія – «Photographs in this collection were published before 1923 and are therefore in the public domain». Фото без змін
Наприкінці XIX століття над Царськими вратами Михайлівського собору знаходилася ікона Успіння Пресвятої Богородиці в срібнопозолоченій ризі, прикрашеній 158 діамантами. Цей образ у 1860 році пожертвувала в обитель киянка Львова. Серед інших шанованих ікон в іконостасі були образ архангела Михаїла, дарований у 1817 імператором Олександром I, у ризі «з чистого золота у вигляді тріумфальної арки» з 2280 діамантами, 301 алмазом та іншим; ікона свт. Миколая Чудотворця в срібній ризі й митрі, пожертвувана князем Д.Л. Волконським. У соборі також шанувалася Новодворська ікона Божої Матері в срібнопозолоченій ризі та вінцях, перед якою щосуботи читали акафіст.
План Михайлівського Золотоверхого собору. Джерело – Широцкий К.В. Киев: Путеводитель: С планом г. Киева и 58 ил. – Киев: В.С. Кульженко, 1917. – С. 109. https://archive.org/details/kyiv-putivnyk-1917/page/n27/mode/2up?view=theater. Суспільне надбання. Фото без змін
Михайлівський Золотоверхий собор. Вигляд із південного сходу, апсиди. Фото початку XX століття. Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. – Київ: Наукова думка, 1989. – С. 163. Фото без змін
Є живописні зображення початку ХХ століття, де Михайлівський собор блакитнуватий.
Фото до 1917 року. Джерело – http://varjag-2007.livejournal.com/3376000.html#cutid1. Суспільне надбання. Фото без змін
У січні 1918 року під час штурму Києва більшовиками в Михайлівський собор – 7 влучань.
Влучання снаряда в південну апсиду. Джерело – https://vechirniy.kyiv.ua/news/72604/. Фото без змін
Джерело – https://vechirniy.kyiv.ua/news/72604/. Фото без змін
Війська Української Центральної Ради біля Михайлівського Золотоверхого собору (Бійці Гайдамацького Коша Слобідської України біля Михайлівського Золотоверхого собору. В центрі С.В. Петлюра, праворуч отаман куреня Чорних Гайдамак О.Савельєв). Березень 1918 року. Джерело – http://www.encyclopediaofukraine.com/picturedisplay.asp?linkpath=pic\U\N\UNR_Army%20(March%201918).jpg. Суспільне надбання. Фото без змін
Вигляд із південного сходу. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1923Lukomsky/Churches/StMichaelCathedral.html. Фото без змін
Вигляд із північного заходу. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1923Lukomsky/Churches/StMichaelCathedral.html. Фото без змін
Західний фасад. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1923Lukomsky/Churches/StMichaelCathedral.html. Фото без змін
Щипець. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1923Lukomsky/Churches/StMichaelCathedral.html. Фото без змін
Щипець і куполи. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1923Lukomsky/Churches/StMichaelCathedral.html. Фото без змін
Північний фасад. Контрфорси. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1923Lukomsky/Churches/StMichaelCathedral.html. Фото без змін
Іконостас головного вівтаря 1718 року та Царські врата 1811 року. Джерело – https://www.myslenedrevo.com.ua/ru/Sci/Kyiv/1923Lukomsky/Churches/StMichaelCathedral.html. Фото без змін
Вигляд із північного заходу. Суспільне надбання. Фото без змін
У 1930-х роках мощі св. великомучениці Варвари, які зберігалися в соборі, були перенесені до Андріївської церкви, з початку 1960-х років – у Володимирському соборі Києва.
У 1934 році під час перенесення столиці Радянської України з Харкова до Києва планувалися грандіозні архітектурні зміни.
У лютому 1934 року постановою Політбюро ЦК КП(б)У було ухвалене рішення про знесення Михайлівського собору для будівництва адміністративних будівель.
Улітку 1934 року співробітники Інституту матеріальної культури УАН лише за місяць провели обстеження собору й були змушені ухвалити рішення, що храм як пізніша барокова споруда не становить історичної цінності. Спроби низки мистецтвознавців, зокрема репресованих Миколи Омеляновича Макаренка, Дмитра Власовича Айналова, зберегти собор, хоча б домонгольську його частину, були відкинуті владою, яка погодилася тільки на зняття зі стін храму давніх мозаїк і фресок.
Улітку 1934 року групою реставраторів під керівництвом російського художника-мозаїчиста з мозаїчної майстерні Ленінградської Академії мистецтв Володимира Олександровича Фролова збережені мозаїки знімалися зі стін собору на нову основу й переносилися до Софійського собору. Таким чином, протягом 1 – 4 липня, за 4 дні, з вівтарної арки собору були зняті мозаїчні зображення Димитрія Солунського й архідиякона Стефана.
Із червня до середини вересня 1934 року зняттям фресок займався російський і радянський живописець Дмитро Йосипович Кіплік, запрошений із Ленінградської Академії мистецтв.
Улітку 1934 року історик архітектури Іполит Владиславович Моргилевський (помер у 1942 році) провів деякі дослідження собору й зробив його обміри.
9 серпня 1934 року були повністю завершені роботи з демонтажу мозаїки собору, був знятий і спущений останній відрізок мозаїчної композиції «Євхаристія». Роботи над цією композицією почалися 22 липня й тривали 19 днів.
Процес демонтажу мозаїчної композиції «Євхаристія» з поділом її на 44 частини. Праворуч – керівник робіт В.О. Фролов. Фото початку серпня 1934 року. Публікація – Юрія Коренюка. Сайт – Софійський музей. Фото без змін
Із жовтня 1934 року демонтажем фресок став займатися запрошений із Москви художник-реставратор Павло Іванович Юкін. Спершу він зняв фрески, не демонтовані Д.Й. Кіпліком. Потім почав шукати під пізнішими нашаруваннями залишки фресок в інших частинах інтер’єру собору. Періодично буваючи в Києві в наступні роки, він продовжував займатися цією роботою до серпня 1937 року. Були зняті ті фрески, які встигли виявити й демонтувати.
Інтер’єр собору. Вигляд на хори. Фотографія 1930-х років. Джерело – https://studfile.net/preview/6306717/page:2/. Фото без змін
Навесні 1935 року з Михайлівського Золотоверхого собору зняли куполи.
Центральний купол. Фото 1935 року. Суспільне надбання. Фото без змін
Роботи з розбирання собору проводилися аж до 1936 року.
На знімку можна побачити, що куполи храму вже фактично демонтовані, а сама споруда перебуває в жахливому стані. Суспільне надбання. Фото без змін
Собор перед підривом. Фото 1937 року. Джерело – https://kyivpastfuture.com.ua/ru/myhajlovskyj-zlatoverhyj-monastyr-ystoryya/. Фото без змін
У квітні 1937 року у Відділі мистецтва Київської Русі Київського державного музею українського мистецтва (нині Національний художній музей України) були представлені михайлівські фрески й мозаїки, крім «Євхаристії», різьблені шиферні плити.
Експозиція Київського державного музею українського мистецтва. Публікація – Юрія Коренюка. Сайт – Софійський музей. Фото без змін
14 серпня 1937 року залишки конструкцій Михайлівського собору були знесені вибухом.
Руїни собору після підриву 14 серпня 1937 року. Джерело – Вечерський В.В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. – Київ: НДІТІАМ, 2002. – С. 48. ІSBN 966-7452-42-5. Суспільне надбання. Фото без змін
Рішення про будівництво адміністративного центру на місці собору так і не було здійснене, і весь радянський період це місце залишалося порожнім.
23 липня 1938 року з фондів Київського державного музею українського мистецтва 4 художні твори XII століття із собору було відправлено до Москви на виставку, присвячену 750-річчю «Слова о полку Ігоревім», організовану Державною Третьяковською галереєю.
Акт від 23 липня 1938 року про передачу музейних предметів на виставку. Сайт – Софійський музей. Фото без змін
Після завершення виставки музейні предмети до Києва повернуті не були. Вони були взяті на облік постійного зберігання московським музеєм. Таким чином, зняті зі стін собору мозаїки й фрески розподілялися між музеями Ленінграда (Ермітаж і Російський музей), Москви (Третьяковська галерея) та Києва (Софійський собор).
10 вересня 1938 року у зв’язку із закриттям експозиції в Київському державному музеї українського мистецтва художні твори з Михайлівського собору були передані до Заповідника «Софійський музей». Сьогодні ці унікальні художні твори XII століття можна побачити на 2-му поверсі Софійського собору в південній виставковій залі.
У 1938 і 1940 роках на території колишнього монастиря розкопки проводив радянський археолог Михайло Костянтинович Каргер (помер у 1976 році).
У 1941 році майже всі мозаїки й фрески з Михайлівського собору, які залишалися в Києві, потрапили до рук німецьких окупантів і були вивезені до Німеччини. У процесі транспортувань деякі з них загинули, а збережені зазнали значних пошкоджень. Після війни вони повернулися до СРСР, але не всі повернулися до Києва: деякі потрапили до музеїв Москви, Ленінграда й Новгорода.
У 1948 і 1949 роках на колишній монастирській території вів розкопки М.К. Каргер.
У 1956 році на звалищі неподалік від Київського художнього училища мистецтвознавець Павло Миколайович Жолтовський знайшов мідний позолочений горельєф Архістратига Михаїла з головного фронтону собору, зразок київської школи металопластики XVII – XVIII ст. Він був переданий до Музею етнографії та художнього промислу (укр. Музей етнографії і художнього промислу) у Львові, а потім повернувся до Києва. Нині експонується в Музеї історії Михайлівського Золотоверхого монастиря.
На початку 1990-х років Українська православна церква Київського патріархату почала збір коштів для відновлення собору. Грошей вистачило лише на початкові дослідження, стало зрозуміло, що без державної підтримки унікальну пам’ятку українського бароко не відбудувати. Українське суспільство надсилало численні звернення до глави держави щодо виділення фінансування на проведення робіт.
У 1992 році була ухвалена постанова про підготовчі роботи з відновлення Михайлівського собору, почалися розкопки та створення проєкту. Від зруйнованого собору залишилися стіни приблизно на 50 см вище рівня давньоруської підлоги.
Східний фасад, апсидна частина. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman
У 1992 – 1996 рр. дослідження залишків храму проводив радянський і український археолог Віктор Олександрович Харламов (укр. Віктор Олександрович Харламов, помер у 1996 році) для відтворення собору у формах XVIII століття.
9 грудня 1995 року президентом України Леонідом Даниловичем Кучмою виданий указ про відновлення Михайлівського Золотоверхого собору.
У 1996 – 1997 рр. радянський і український археолог Гліб Юрійович Івакін (укр. Гліб Юрійович Івакін, помер у 2018 році) очолив архітектурно-археологічні дослідження на місці майбутнього відновлення собору.
План церкви початку XII століття, за розкопками Г.Ю. Івакіна 1996 – 1997 рр. Джерело – https://www.pravenc.ru/text/1684565.html. Фото без змін
У 1997 – 1999 рр. Михайлівський собор був відновлений у стилі українського бароко XVIII століття за проєктом заслуженого архітектора України Юрія Георгійовича Лосицького. Щоб зберегти давньоруську підлогу, була змонтована плита, яка спирається на палі, вкручені між стінами давнього храму. Відкритим залишили фундамент невеликого храму-хрещальні, до якого можна спуститися сходинками. Збережені давньоруські сходи були накриті склом.
Залишки фундаменту давньоруської хрещальні. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman
За переказом, саме під цими сходами під час монгольської навали ховали мощі святої Варвари.
На центральному фронтоні собору встановили копію давнього скульптурного зображення Архістратига Михаїла.
Західний фасад собору. Над центральним порталом скульптурне зображення Архістратига Михаїла. Фото 15 червня 2018 року. Автор – Angloman
У 1998 році у відтворенні розписів інтер’єру собору брав участь український художник Олександр Андрійович Бородай, його роботою є композиція «Страшний суд» у нартексі собору.
У 1998 – 1999 рр. археологічні дослідження на території собору тривали.
План Михайлівського собору за розкопками 1996 – 1999 рр. Червоним кольором виділені стіни початку XII століття, синім – 1-ї половини XVIII століття. Фото без змін
30 травня 1999 року Михайлівський Золотоверхий собор був офіційно відкритий як один із головних храмів Української православної церкви Київського патріархату. Відкриття собору відбулося в День Києва, храм освятив предстоятель Української православної церкви Київського патріархату, патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет (у миру – Михайло Антонович Денисенко) (укр. Філарет, у миру – Михайло Антонович Денисенко). На відкритті храму були присутні президент Л.Д. Кучма, прем’єр-міністр Валерій Павлович Пустовойтенко та голова Київської міської державної адміністрації Олександр Олександрович Омельченко.
У 1999 році головним художником із відновлення мозаїк і розписів центральної нави Михайлівського собору був український реставратор Леонід Григорович Тоцький (укр. Леонід Григорович Тоцький, помер у 2022 році).
У лютому 2001 року Міністерство культури Російської Федерації передало Україні 4 оригінальні фрагменти фресок XII століття Михайлівського Золотоверхого собору, які зберігалися в Ермітажі.
У січні 2004 року Міністерство культури Російської Федерації ухвалило рішення про передачу Україні з Ермітажу ще 7 фресок Михайлівського Золотоверхого собору. Восени 2004 року передача фресок була завершена.
15 липня 2008 року повернуті Російською Федерацією фрески були виставлені для огляду в монастирській дзвіниці, де знаходиться Музей історії Михайлівського Золотоверхого монастиря, та в Софійському соборі. Нині всі 11 фресок експонуються в музеї історії Михайлівського монастиря.
Західний фасад собору. Фото 8 липня 2007 року. Автор – DiscoverWithDima. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін
Східний фасад собору. Фото 19 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Президент України Володимир Олександрович Зеленський і президент США Джозеф Робінетт Байден-молодший біля Михайлівського Золотоверхого собору. 20 лютого 2023 року. Джерело – https://www.unian.net/. Фото без змін