СВЯТОПОЛК II ІЗЯСЛАВИЧ
Святополк II Ізяславич, великий князь Київський, помер 16 квітня 1113 року у Вишгороді (нині місто, адміністративний центр Вишгородського району Київської області) у віці 62 років.
Згідно з традиційною точкою зору, матір’ю Святополка була єдина дружина великого князя Ізяслава I Ярославича, Гертруда Мешківна (польськ. Gertruda Mieszkówna), донька короля Польщі Мешка II «Ламберта» (польськ. Mieszko II Lambert). За реконструкцією радянського й російського історика Валентина Лаврентійовича Яніна (помер 2020 року), вона охрестилася в православ’я, отримавши ім’я Єлизавета (Олісава), і померла 1108 року. Ця точка зору була оскаржена радянським і російським істориком Олександром Васильовичем Назаренком (помер 2022 року), який звертає увагу на «Кодекс Гертруди», в якому Гертруда називає брата Святополка, Ярополка «unicus filius meus», тобто своїм єдиним сином. Крім того, визнання Святополка законнонародженим робить неканонічними, згідно з церковним правом, шлюби дітей Святополка з родичами Гертруди. До того ж, можна припускати, що на Русі Гертруду називали Оленою, а не Єлизаветою.
Позиція О.В. Назаренка не є загальновизнаною. Гертруда могла називати Ярополка єдиним у переносному значенні – унікальний, найулюбленіший. А неканонічні шлюби все ж іноді дозволялися Церквою, таким був шлюб Збислави Святополківни та князя Польщі Болеслава III «Кривоустого» (польськ. Bolesław III Krzywousty), але в джерелах спеціально застережено, що дозвіл саме на цей шлюб було отримано в папи Римського. Аргументом проти позиції О.В. Назаренка слугує згадка в «Повісті временних літ» та графіті Софійського собору матері Святополка як «руської княгині», що було б неможливо, якби вона була простою наложницею. Втім, обидва записи були зроблені в той час, коли Святополк II був великим князем Київським. Можливо, з поваги до великого князя його матір називали княгинею, а про незаконне походження великого князя не згадували. Привертає увагу й той факт, що і в «Кодексі Гертруди», і в літописі, і в графіті Гертруда й Олісава називаються за синами («Ярополча мати» і «Святополча мати»), але не за чоловіком.
Дискусію не можна вважати закінченою. Що можна сказати про матір Святополка напевно, так це те, що, згідно з літописом і графіті, її звали – Олісава і що померла вона 4 січня 1108 року.
Згідно з «Повістю временних літ», після святкування Великодня 6 квітня 1113 року великий князь Святополк II розхворівся і помер 16 квітня. За однією з версій істориків він був отруєний.
Під 6621 (1113) роком Іпатіївський, Воскресенський, Густинський літописи розповідають про смерть і поховання князя Святополка: «Преставися благоверный князь Михаил, зовемый Святополк, месяца априля в 16 день за Вышегородом и привезоша и в лодьи Киеву и спрятавше тело его и възложиша на сане и плакашеся по немь бояре и дружина его вся и положиша в церкви святаго Михаила, юже бе сам создал», тобто в Церкві св. Михаїла в Києві.
Згідно з українським істориком мистецтва Костянтином Віталійовичем Широцьким (помер 1919 року): «В самом храме над тёмною папертью висят древние хоры, под которыми в боковых нишах видны в мерцании свеч предполагаемые гробницы основателя храма князя Святополка II и его жены – греческой царевны Варвары. Эти гробницы найдены в 1888 году».
Російський історик Василь Микитович Татищев (помер 1750 року) так характеризує Святополка II: «Сей великий князь ростом был высок, сух, волосы рыжеватые и прямые, борода длинная, зрение острое. Был читателем книг и очень памятлив, и то, что было много лет назад, мог рассказать, как по написанному. Из-за недуга же ел мало и довольно редко, да и то по принуждению других, упивался. К войне охотлив не был и, хотя на кого скоро сердился, но скоро это и забывал. При этом был весьма сребролюбив и скуп, ради чего евреям много вольностей против христиан дал, из-за чего многие христиане торговли и ремёсел были лишены. Наложницу свою взял в жену, и так её любил, что без слёз на недолгое время расстаться не мог, и, много её слушаясь, от князей терпел позор, а часто и вред с сочувствием. И если бы Владимир (Мономах) его не охранял, то Святославичи давно бы лишили его Киева».
Радянський і український історик Микола Федорович Котляр (укр. Микола Федорович Котляр, помер 2021 року) характеризував Святополка Ізяславича так: «был слабым и непоследовательным властителем, разжигал рознь между князьями».