ОЛЕГОВА МОГИЛА (ГОРА ЩЕКАВИЦЯ)
Олегова могила, гора Щекавиця (Скавика, Олегівка, Олегова гора), (укр. Щекавиця (Скавика, Олегівка, Олегова гора)). Гора має помітне історичне значення як для Києва, так і для всієї Давньої Русі.
Гора Щекавиця. Джерело – https://find-way.com.ua/ru/oblasti/kievskaya/kiev/hora-shchekavytsa-kyev. Фото без змін
Місцезнаходження об’єкта. Щекавиця – гора в Києві над Подолом. Одразу за Подолом, огинаючи його з південного боку, знаходяться три витягнуті в одну лінію гори: південна, найближча до літописної «Гори» (Старокиївської), – Замкова гора (Киселівка, Фролівська гора), далі, на північний захід, – Щекавиця, а за нею, найвіддаленіша від Дніпра, – Юрковиця (Йорданські висоти). Висота Щекавиці становить 172,2 метра над рівнем Дніпра.
Найближчою до гори є станція метро «Тараса Шевченко». Звідти потрібно пройти до вулиці Оленівської, а далі до перетину Кирилівської та Нижньоюрківської вулиць. До гори веде вулиця Олегівська, що піднімається вгору й колись являла собою стежку.
Історія об’єкта. Походження топоніма Щекавиця пов’язують з ім’ям одного з трьох братів-засновників Києва – Щека, «де він і сидів», тобто княжив.
Біля підніжжя гори знаходяться слов’янські поховання дохристиянського періоду VIII – IX ст. На самій горі, як розповідають літописи, у 912 році був похований великий князь-регент Київський Олег «Віщий».
Не викликає сумнівів, що Щекавиця називалася так уже за великого князя Володимира «Мономаха» на початку XII століття («идеже ныне зоветься Щековица»), так її називали й у XVIII столітті.
Літопис під 1151 роком згадує Щекавицю як фортецю для захисту Києва від зазіхань князя Юрія «Долгорукого».
У 2-й половині XII – на початку XIII ст. Щекавиця являла собою заселену околицю давнього Києва.
У літописі під 1182 роком уперше згадується кам’яна церква на Щекавиці. Як був заселений і який характер мав цей старий район Києва, сказати важко. Думається, проте, що він був значним, якщо виникла потреба в спорудженні тут кам’яного храму.
Після монгольської навали 1240 року, набігів, пожеж і руйнувань спорожнілу гору вподобали землероби: на пласкій вершині вирощували хліб, унизу знаходилися виноградники.
До XV століття Щекавиця та прилеглі до неї пагорби були укріплені.
2 грудня 1581 року київський воєвода князь Костянтин (Василь) Костянтинович Острозький надав київській Церкві Богородиці орне поле на горі Щекавиці.
15 лютого 1619 р. король Речі Посполитої Сигізмунд III Ваза (пол. Zygmunt III Waza) видав грамоту, якою надав гору міщанам Києва.
У 1658 році гетьман Війська Запорозького Іван Євстафійович Виговський на Щекавиці оборонявся від московських військ під командуванням київського воєводи Василя Борисовича Шереметєва.
У 1663 році Щекавицю брали в облогу поляки.
У 1667 – 1678 рр. гору брали в облогу кримські татари, проте фортеця вистояла.
Близько 1772 року на горі Щекавиці київський магістрат відкрив міське кладовище. Спочатку на ньому ховали жителів Подолу, чиї життя забрала епідемія холери 1770 – 1772 рр. Тоді померли близько 6 тисяч людей з усього 20-тисячного населення Києва. Братські могили, засипані вапном, і нині знаходяться в схилах гори.
У 1780 – 1782 рр. на горі збудована кладовищенська Церква Всіх Святих (Всіхсвятська церква, укр. Церква Всіх Святих). Вона стояла трохи східніше сучасної Подільської радіовежі. Це була кам’яна однокупольна церква, збудована в стилі «єлизаветинського рококо», своїм силуетом вона нагадувала київську Андріївську церкву. На церковному кладовищі знайшли останній притулок члени київського магістрату й багаті міщани, а також мусульмани та старовіри.
У 1809 році над притвором церкви збудували кам’яну двоярусну псевдоготичну дзвіницю.
Акварель «Щекавиця – місце, де похований князь Олег». Російський художник Михайло Макарович Сажин. Кінець 1840-х років. Суспільне надбання. Фото без змін
Гора Щекавиця. Кінець 1840-х років. Джерело – Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. – Київ: Наукова думка, 1989. – С. 23. Фото без змін
Український історик Микола Васильович Закревський (укр. Микола Васильович Закревський, помер у 1871 році) у своєму «Описании Киева» 1868 року згадує про один цікавий артефакт у Церкві Всіх Святих: «Около двадцатыхъ годовъ (1820-е годы), въ притворѣ церкви, подъ колокольнею, на полу стояла у стѣны кость, похожая на человѣческую голень, но необыкновенной величины, длиною около одного аршина (около 71 см), въ поперечникѣ вершка три (около 13 см), весьма тяжелая. Въ тѣх мѣстахъ, гдѣ находятся связки изъ мускуловъ, кость эта была уже потерта и дрябла. Она очевидно принадлежала къ скелету какого нибудь огромнѣйшаго животнаго, можетъ быть допотопнаго, что для специалиста было бы лѣгко опредѣлить. Гдѣ ее выкопали и что съ нею сталось – намъ неизвѣстно»
Гора Щекавиця та Церква Всіх Святих. Гравюра 1888 року. Джерело – Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л.Є. Махновця. – Київ: Наукова думка, 1989. – С. 280. Фото без змін
У 1890 році Щекавицьке кладовище було закрите для поховань, хоча поодинокі поховання тривали до 1928 року. Кладовище поступово занепадає.
Щекавиця, кладовище та Церква Всіх Святих. Фото до 1917 року. Джерело – http://www.pecherski.net/. Суспільне надбання. Фото без змін
Гора Щекавиця, вигляд із Замкової гори. Фото раніше 1922 року. Автор – київський художник і фотограф Францішек Казимирович Мезер (пол. Franciszek de Mezer). Джерело – ibigdan.livejournal.com/16631972.html. Суспільне надбання. Фото без змін
На початку 1930-х років радянська міська влада планує на місці старих закритих кладовищ облаштувати парки культури й відпочинку, тому 21 жовтня 1935 року Президія Міської ради ухвалила рішення про закриття Церкви Всіх Святих. У грудні 1935 року почалося її знесення.
Після 1935 року більша частина поховань на Щекавицькому кладовищі була знищена. Від храмового комплексу зберігся лише цегляний одноповерховий Будинок причту (вулиця Олегівська, 32-Б). План з облаштування парку відпочинку на місці кладовища так і не був здійснений.
До 1955 року на гору водили всіх охочих подивитися на «справжню» могилу Олега «Віщого».
У 1960-ті роки, у період так званої «Холодної війни», Щекавиця стала стратегічним оборонним військовим об’єктом. Тут, на місці Церкви Всіх Святих, збудували станцію з «глушіння» ворожих радіостанцій.
Оглядовий майданчик на горі. Джерело – https://find-way.com.ua/ru/oblasti/kievskaya/kiev/hora-shchekavytsa-kyev. Фото без змін
Сьогодні на горі Щекавиці знаходяться: перша мечеть Києва – Ар-Рахма (араб. الرحمة – милосердя, збудована в 1996 – 2011 рр.) з мінаретом, медресе й корпусом Духовного управління мусульман України (ДУМУ), Управління ДАІ МВС України, Подільська радіовежа, школа-інтернат, церква Адвентистів сьомого дня, житлові будівлі (від дев’ятиповерхівок і скромних приватних будинків до величезних особняків), а також мусульманське та Старообрядне кладовища (укр. Старообрядне кладовище, з 1808 року). Щекавиця знаходиться під постійною загрозою неправомірної забудови, проти якої нерідко виступає громадськість.
Вигляд із гори. Джерело – https://find-way.com.ua/ru/oblasti/kievskaya/kiev/hora-shchekavytsa-kyev. Фото без змін
24 вересня 2020 року рішенням Київради був створений Ландшафтний заказник «Гора Щекавиця». Охоронна зона заказника була встановлена між вулицями Олегівською, Лук’янівською (укр. вулиця Лук’янівська), Нижньоюрківською (укр. вулиця Нижньоюрківська), Кирилівською (укр. вулиця Кирилівська) та Нижнім Валом (укр. вулиця Нижній Вал).
Згідно з літописами на горі був похований:
Олег «Віщий», великий князь-регент Київський, помер 912 р.