КНЯЗІВСЬКИЙ ГРУПОВИЙ ПОРТРЕТ
Первісно в Софійському соборі на північній, західній і південній стінах центральної нави, тобто в західній частині підкупольного хреста, містився величезний ктиторський князівський груповий портрет завдовжки 15 метрів, що зображував парадний вихід до храму родини київського князя. На південній і північній стінах була зображена родина князя, на західній – портрет самого засновника Софійського собору та княгині.
Наприкінці XVII століття західна стіна – потрійна аркада була розібрана, і центральна частина фрески із зображенням князя та княгині була втрачена. Численні дослідники, які вивчали портрет князівської родини в Софійському соборі, не могли правильно розв’язати завдання реконструкції незбережених частин композиції, оскільки помилково вважали нинішню західну частину собору первісною. Так, російський філолог-славіст Ізмаїл Іванович Срезневський (помер у 1880 році), який вважав, що незбережені частини портрета князівської родини були розміщені на захід від чотирьох збережених фігур, виходив із думки про первісність нинішньої західної частини будівлі. На цьому самому ґрунтував свої спроби реконструкції й російський археолог та історик мистецтва Яків Іванович Смирнов (помер у 1918 році), коментуючи виданий ним рисунок нідерландського живописця й рисувальника Абрахама ван Вестерфельда (нідерл. Abraham van Westerveld), що зображує портрет князя та його родини.
Композиція гіпотетично реконструюється за допомогою копії кінця XVIII століття рисунка Абрахама ван Вестерфельда, зробленого ним у 1651 році з іще цілісної фрески. На рисунку нідерландського живописця князь зображений із макетом Софійського собору в лівій руці, видно конічні шапки з хутряною опушкою на головах його синів. Двоє старших княжичів тримають у лівій руці довгі свічки. З іншого боку княгиня з дочками, на головах яких напівсферичні шапки з хутряною опушкою. Очевидно, що фрески дають більш узагальнений фізичний вигляд, ніж світський портрет, тому цілковито довіряти цьому зображенню неможливо.
Зображення князівської родини на фресці Софійського собору. Копія кінця XVIII століття з рисунка Абрахама ван Вестерфельда 1651 року. Джерело – Смирнов Я.И. Рисунки Киева 1651 года по копиям их конца XVIII века. – Москва, 1908. Джерело – http://artclassic.edu.ru/catalog.asp?ob_no=15197&cat_ob_no=12516. Суспільне надбання. Фото без змін
Радянський мистецтвознавець Віктор Микитович Лазарєв (помер у 1976 році) вважав, що на копії кінця XVIII століття є неточності. У 1970 році він указував, що груповий родинний портрет складався не з одинадцяти фігур, зафіксованих на рисунку Абрахама ван Вестерфельда, а з тринадцяти – п’яти дочок, п’яти синів, Ярослава Володимировича «Мудрого», дружини та розташованої в центрі фігури Христа або, за іншою версією, візантійського імператора. Згідно з українською історикинею-культурологинею Надією Миколаївною Нікітенко, центральна фігура, що зображує Володимира Святославича «Великого» з мечем і скіпетром на копії XVIII століття з рисунка Абрахама ван Вестерфельда, була домальована в XVII столітті під час реставрації.
Давня фреска сильно постраждала під час реставрації XIX століття. На південній стіні поверх фрески, як було встановлено І.І. Срезневським, реставраторами в 1840-х роках олією були написані фігури християнських святих великомучениць: Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії, на північній стіні – святих.
У 1906 році при Московському археологічному товаристві була організована спеціальна комісія, на яку були покладені «турботи про розчищення фрески на південній стіні середньої нави, у західному її кінці». Комісія мала намір провести пошуки давніх князівських портретів не тільки під зображеннями Віри, Надії, Любові та Софії, а й під написаною олією в 1888 році композицією Хрещення, розташованою на захід від згаданих портретів.
У 1934 – 1936 рр. проведене розчищення чотирьох портретів. Після цього дослідники-реставратори шукали решту композиції в крайньому західному членуванні середньої нави, там, де насправді жодного давнього живопису не було й не могло бути, бо в цьому місці містилося коробове склепіння західної частини хорів.
У 1939 році під час археологічних розкопок у соборі були виявлені нижні частини двох восьмигранних стовпів, що слугували основою західної стіни – потрійної аркади центральної нави. Ця знахідка дозволила правильно зрозуміти композицію князівського групового портрета. Зображення князя з моделлю храму в руках, що не дійшло до нас, безсумнівно, містилося над західною потрійною аркадою, навпроти середнього вівтаря собору. До цього зображення прямували обидві групи його родини – жіноча по південному боці центральної нави, чоловіча – по північному.
Як ми бачимо, персонажів цієї фрески визначають по-різному, але портрет князя традиційно ототожнювали із зображенням великого князя Ярослава «Мудрого», хоча жодних даних для цього твердження немає. Фрескова композиція погано збереглася, а відсутність первісних написів ускладнює реконструкцію всієї сцени й визначення кожної з фігур. Чотири фігури на південній стіні широко відомі як портрети дочок князя Ярослава, однак існують й інші версії, що визначають цих персонажів як чоловічих, зокрема дві перші фігури зі свічками в руках.
Три варіанти реконструкції фрески родини Ярослава «Мудрого»:
1. Реконструкція В.М. Лазарєва: ліворуч від Христа – княгиня Ірина з дочками, праворуч – Ярослав «Мудрий» із синами;
2. Реконструкція С.О. Висоцького: ліворуч від Христа – князь Володимир і Ярослав із синами, праворуч – княгиня Ольга та княгиня Ірина з дочками;
3. Реконструкція польського історика Анджея Поппе (пол. Andrzej Poppe, помер у 2019 році): ліворуч від Христа – Ярослав із синами й дочкою, праворуч – княгиня Ірина з дочками
У сучасній науці існує думка української історикині-культурологині Н.М. Нікітенко, що на фресці представлена родина не Ярослава «Мудрого», а Володимира «Великого», як хрестителя Русі та засновника Софійського собору. Найраніші написи-графіті в соборі містять дати 1018/1021 і 1019 рр. Тому портрет, як і весь стінопис, виник не пізніше цього часу. Тим часом старші діти князя зображені на фресці дорослими, а старша дочка представлена в головному уборі заміжньої жінки – хустка-повойник під князівською шапкою.
Згідно з Н.М. Нікітенко: князівська процесія урочисто входить до храму двома групами – чоловічою та жіночою. Володимир, який очолює процесію, несе в руці релікварій-єрусалим у вигляді п’ятикупольної Десятинної церкви «матері церков руських».
Портрет родини князя Володимира Святославича в реконструкції Н.М. Нікітенко. Джерело – Нікітенко Н. Софійський собор: Путівник. – Київ: Національний заповідник «Софія Київська», 2015. – С. 53. Фото без змін
Написи на реконструкції родинного портрета — українською
| На оригіналі | Українською |
|---|---|
| Южная стена | Південна стіна |
| Западная стена | Західна стіна |
| Северная стена | Північна стіна |
1. Князь Володимир із моделлю Десятинної церкви
2. Княгиня Анна
3. Мармурова панель, за аналогією із Софією Константинопольською
4. Символ престолу на мармуровій панелі
5. Шиферна плита з яшмою
6. Князь Ярослав
7. Князь Борис
8. Дружина Бориса
9. Князь Гліб
10. Феофана, старша дочка Володимира й Анни
11, 12, 13. Дочки Володимира й Анни
Зображення хрестителів Русі – Володимира та його дружини Анни – містилися на західній стіні в самих кутах. Центр стіни, згідно з візантійською традицією, міг бути оформлений мармуровою панеллю, яка символізувала вівтар Софії. Така панель міститься, наприклад, під західними хорами Софії Константинопольської, де різноколірним мармуром викладене символічне зображення вівтаря: два величезні хрести фланкують престол із хрестом у ківорії. До вівтаря й спрямована хода князівської родини, що підкреслено жестами персонажів. Володимир і Анна були зображені в коронах і царських шатах, що відповідало їхньому царському сану. Володимир на своїх монетах фігурує в царських шатах, а Анна в джерелах завжди величається «царицею».
На бічних частинах портрета були представлені вісім княжичів і князівен. На південній стіні першим, імовірно, зображений Ярослав – найстарший із синів за віком. Ідучи слідом за Володимиром, Ярослав, як князь Новгородський із 1011 року, представлений на фресці законним спадкоємцем великокнязівського столу. Другий княжич позначений на фресці атрибутом царської влади – на ньому, єдиному із синів Володимира, такий самий, як і в батька, плащ-корзно із зображенням орлів у колах. Рисунок на плащі втрачений, він відновлюється за рисунком Абрахама ван Вестерфельда. Аналогічний геральдичний знак можна побачити на шиферній плиті парапету хорів, якраз над нинішньою фігурою.
Південна стіна центральної нави. Джерело – Нікітенко Н. Софійський собор: Путівник. – Київ: Національний заповідник «Софія Київська», 2015. – С. 97. Фото змінено
Із синів Володимира в 1011 році царським саном могли володіти Борис і Гліб, про що збереглися свідчення з давніх джерел. Багато істориків вважають, що ці княжичі були народжені в християнському шлюбі від Анни, вбачаючи в них спадкоємців київського столу. Отже, княжич у царській мантії – Борис, спадкоємець і співправитель Володимира. Корзно позначає й останнього, наймолодшого княжича, судячи з усього, Гліба. Фреска фіксує династичні прерогативи кожного зі спадкоємців: старшинство Ярослава й царственість Бориса та Гліба.
Передостання фігура на південній стіні – жіноча, судячи з особливостей її вбрання. Але це не дочка Ярослава, як вважають деякі дослідники. За Борисом іде його наречена, яка за тогочасними звичаями мала статус дружини спадкоємця престолу й могла жити при князівському дворі. З нею, як дізнаємося з «Читання про Бориса і Гліба», складеного в XI столітті Нестором, Володимир одружив Бориса. Княжич, як свідчить Нестор, одружився «за царским законом», тобто батько влаштував йому династичний шлюб.
Дочки князя, які йдуть за своєю матір’ю – Анною, зображені на протилежній, північній, жіночій половині портрета. Однак дві перші фігури на стіні втрачені й відновлюються завдяки рисунку Абрахама ван Вестерфельда. Привертає до себе увагу старша князівна, яка йде слідом за Анною. Її вирізняє головний убір заміжньої жінки – така сама, як і в Анни, хустка, зав’язана на грудях. На ній, подібно до Анни, надягнута мантія, що вказує на неї як на наділену владою особу – найімовірніше, новгородську правительку. Імовірно, це старша дочка Володимира й Анни – Феофана, дружина новгородського посадника Остромира. Симетричне зіставлення Феофани з Ярославом як правителів Новгорода йшло в руслі політики Володимира, який закріпив владу на Русі за своїми дітьми.
Далі йшли три дочки Володимира й Анни, представлені ще малими дітьми: Премислава, дружина угорського принца Ласло «Сара»; Добронега Марія, дружина князя Польщі Казимира I; Агата (Агафія), дружина англійського принца Едуарда «Етелінга», більш відомого як Едуард «Вигнанець» (1 і 3 дочки не відповідають за віком).
Надія Миколаївна Нікітенко констатує: «Ілюструючи освячення Софійського собору, фреска символізує хрещення Русі, рівноапостольну місію Володимира й Анни».
Нині від фрескового портрета князівської родини частково збереглися лише: 4 фігури на південній стіні та 2 на північній, що представляють княжичів і князівен. Фресковий портрет князівської родини визнаний унікальною пам’яткою давньоруського портретного монументального живопису.
Фреска на південній стіні була видозмінена реставрацією XIX століття, з перетворенням фігур членів князівської родини на християнських святих великомучениць: Віру, Надію, Любов і матір їхню Софію, з перемальовуванням голів, на той час оригінальні голови, імовірно, вже не були видимі, але зі збереженням вигляду князівського одягу.
У 1934 – 1935 рр. було проведене розчищення давньої фрески.
У своїх працях 1955 і 1960 років Віктор Микитович Лазарєв стверджував, що це дочки князя Ярослава «Мудрого».
У 1980-ті роки думка В.М. Лазарєва була оскаржена іншими фахівцями, бо таке розташування князівської родини не відповідає візантійській традиції. С.О. Висоцький, слідом за французьким істориком-медієвістом Робером-Анрі Ботьє (фр. Robert-Henri Beautier, помер у 2010 році), ідентифікує чотири фігури в цій процесії як видозмінених синів Ярослава «Мудрого».
Діти князя Ярослава «Мудрого» на південній стіні центральної нави. Фреска, XI століття. Згідно з В.М. Лазарєвим, зліва направо: князівни Анна, Анастасія, Єлизавета й Агата. Джерело – http://artclassic.edu.ru/catalog.asp?cat_ob_no=&ob_no=15169&rt=&print=1. Суспільне надбання. Фото без змін
Розгляньмо кожну фігуру окремо в інтерпретації В.М. Лазарєва.
Фігура крайня ліворуч, молодша дочка князівна Анна Ярославна. Джерело – http://artclassic.edu.ru/catalog.asp?cat_ob_no=&ob_no=15169&rt=&print=1. Суспільне надбання. Фото без змін
Фігура друга ліворуч, старша дочка князівна Анастасія Ярославна(?). Джерело – http://artclassic.edu.ru/catalog.asp?cat_ob_no=&ob_no=15169&rt=&print=1. Суспільне надбання. Фото без змін
Фігура друга праворуч, 2-га дочка князівна Єлизавета Ярославна. Джерело – http://upload.wikimedia.org/wikipedia/en/a/a7/Yardaughters.jpg. Суспільне надбання. Фото без змін
Фігура крайня праворуч, князівна Агата(?). Суспільне надбання. Фото без змін
Фреска на північній стіні була видозмінена ще наприкінці XVII століття, а під час реставраційних робіт у середині XIX століття на стіні були намальовані – святі.
У 1934 – 1935 рр. проведене розчищення давньої фрески, від якої частково збереглося всього 2 фігури.
Північна стіна центральної нави. Джерело – Нікітенко Н. Софійський собор: Путівник. – Київ: Національний заповідник «Софія Київська», 2015. – С. 97. Фото змінено
1. Рештки князівського групового портрета, фреска, XI століття
2. Старозавітні отроки, фрагмент темперного стінопису кінця XVII століття
3. Святий Вавила, фрагмент олійного живопису середини XIX століття
Північна стіна центральної нави. Джерело – https://st-sophia.com.ua/fotoekspeditsii/freski-sofii-kievskoj.html. Фото без змін
На північній стіні, крім давньої фрески, видно 3 фігури, написані наприкінці XVII століття, та голову святого Вавили – середина XIX століття.
Фігура XI століття, та, що ліворуч, згідно з В.М. Лазарєвим – княжич. Фото без змін