ЦЕРКВА СВ. ГЕОРГІЯ
Церква св. Георгія Побідоносця, Георгіївська церква-чоловічий монастир (укр. Церква св. Георгія Побідоносця, Георгіївська церква), один із перших монастирських київських храмів, збудований на честь великомученика Георгія Побідоносця – небесного покровителя великого князя Київського Ярослава I «Мудрого» (хресне ім’я князя – Георгій (Юрій)).
Місцезнаходження церкви. Відомо, що монастирі, зокрема й Георгіївська церква-монастир, були поставлені по боках головної вулиці Києва, яка йшла від Золотих воріт, вони обрамляли в’їзд до центральної частини Києва – «Города Ярослава». У «Синопсисі Київському» 1674 року описується розташування Церкви св. Георгія, праворуч від Софійського собору: «Созда же (Ярослав) и церковь святого Великомученика Георгия от камене, во имя себе от святого хрещения данное, по правой стране Святыя Софии».
Церква св. Георгія в центрі, праворуч від центрального входу до Софійського собору. Фрагмент макета Києва X – XIII ст. Реконструкція Д. Мазюкевича, експонується в Софійському соборі. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Місце розташування Церкви св. Георгія та сучасні обриси вулиць і будівель. Джерело – Толочко П.П. Древний Киев. – Киев: Наукова думка, 1983. – С. 75. Фото без змін
Нині це перехрестя вулиць Рейтарської (укр. Рейтарська вулиця), Золотоворітської (укр. Золотоворітська вулиця) і Георгіївського провулка. На місці храму розташований невеликий сквер із фігурою «Їжачка в тумані», поруч із невеликою площею з пам’ятником «Захисникам кордонів Вітчизни всіх поколінь».
Невелика площа з пам’ятником «Захисникам кордонів Вітчизни всіх поколінь» («Пам’ятник прикордонникам»). Фото 17 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Фундамент давньої Церкви св. Георгія до теперішнього часу практично не зберігся. Згідно з дослідженнями південно-західний кут храму майже доходив до клумби, на якій стоїть пам’ятник «Захисникам кордонів Вітчизни всіх поколінь». На місці північно-східного кута храму розташоване ліве крило будинку по Георгіївському (колишньому Стрілецькому) провулку, 2, колишнього житлового будинку для співробітників НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ СРСР). Центральна та південна апсиди храму розташовані під проїзною аркою в центрі цієї будівлі. Основна частина церкви – під невеликим сквером (на мапі – Сквер на Рейтарській).
Джерело – https://www.google.com/maps/@50.4514626,30.5133625,19.25z. Фото без змін
Житловий будинок по Георгіївському провулку, 2. Увесь цей невеликий сквер займала давня Церква св. Георгія. Фото 2 січня 2011 року. Автор – Skaerman. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
Історія церкви. Про будівництво великим князем Київським Ярославом «Мудрим» кам’яної Церкви св. Георгія йдеться в літописній статті «Повісті временних літ» під 6545 (1037) роком: «Заложи Ярослав город великый (Кыев), у него же града суть Златая врата, заложи же и церковь святыя Софья, митрополью, и посемь церковь на Золотых воротех святыя Богородица Благовещенье, посемь святаго Георгия монастырь и святыя Ирины». У «Сказанні» зі складу 2-ї редакції «Прологу» (список XIV століття, зберігається в Державній публічній бібліотеці ім. М.Є. Салтикова-Щедріна в Санкт-Петербурзі, Древлесховище М.П. Погодіна) повідомляються подробиці про будівництво церкви: Ярослав «Мудрий», занепокоєний тим, що біля церкви «не бе… много делатель», наказав «возити куны на возех в камару Золотых ворот и возвестиша на торгу людем, да возмет кождо по ногате на день и бысть множество делающих». З тексту випливає, що на будівництві храму працювало мало людей, оскільки храм будувався коштом князя. Люди боялися, що за їхню працю їм не заплатять. Князь, занепокоєний повільним будівництвом, звелів везти під склепіння Золотих воріт возами свої скарби й оголосити на торзі людям, що кожен може отримати від князя по ногаті (високопробна срібна монета) на день за роботу. І з’явилося безліч людей, робота пішла успішніше, і храм незабаром було закінчено.
У прологовому сказанні також сказано, що церква була освячена митрополитом Київським і всієї Русі Іларіоном між 1051 і 1054 рр. «месяца ноября в 26 день». День освячення церкви – 26 листопада (9 грудня) – став загальноруським святом: у сказанні говориться, що Ярослав «Мудрий» «заповеда по всеи Руси творити праздник святого Георгия». Свято отримало в народі назву Юріїв день. Храм згадується і в Лаврентіївському літописі XIV століття, згідно з яким освячення Церкви св. Георгія могло відбутися не раніше листопада 1051 року.
Церква св. Георгія. Фрагмент макета Києва X – XIII ст. Реконструкція Д. Мазюкевича, експонується в Софійському соборі. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
У «Сказанні» у складі 2-ї редакції «Прологу» також повідомляється, що в Церкві св. Георгія проводилися хіротонії (рукоположення) руських єпископів.
Під 1063 роком у «Повісті временних літ» згадується, що в церкві був похований брат Ярослава «Мудрого», Судислав Володимирович, який 1059 року став ченцем у цьому монастирі.
12 березня 1169 року Київ був узятий і розграбований військами князя Володимиро-Суздальського (див. Російська Федерація) Андрія «Боголюбського» під командуванням його сина князя Мстислава Андрійовича. Церкву св. Георгія було розграбовано й спалено.
2 січня 1203 року князь Рюрик Ростиславич у союзі з Ольговичами й половцями, взявши Київ, піддав місто найжорстокішому розграбуванню. Церкву св. Георгія було спустошено.
Після руйнування Києва ордами хана Батия (монг. Бат хаан?) 1240 року та внаслідок загального занепаду давньої частини Києва Церква св. Георгія, ймовірно, була зруйнована. Час її руйнування невідомий, але пам’ять про місце її розташування біля західних воріт Софійського собору збереглася до XVII століття.
1674 року київський воєвода князь Юрій Петрович Трубецький за благословенням архієпископа Чернігівського і Новгород-Сіверського, місцеблюстителя Київської митрополичої кафедри Лазаря (у миру – Лука Баранович) на місці руїн давньої Церкви св. Георгія спорудив невелику дерев’яну церкву на честь св. Георгія. Цареві Московському Олексію Михайловичу Ю.П. Трубецький писав: «В летописных, государь, киевских книгах написано: в лето 6545 года в Киеве и верхнем болшом городе, у Златых ворот, близ Софейского монастыря, создана каменная церковь, во имя святаго великомученика Георгия, и была церковь двесте два года и в лета ж 6748 года, в киевское разорения от Батыя царя, та церковь разорена, и от того времяни на том месте церкви божией не было и место церковная от незнающих, простых людей и от скоту было насарено неистово; и мы, холопи твои, хотим то место очистить и огородить… мы, холопи твои, на прежнем георъгевском церковном старом месте велели церковь божию, а ваше государское богомолие во имя великомученика Георгия, да в пределе преподобнаго и богоноснаго отца нашего Сергия Радунежского чюдотворца строить. И по благославению Лазара Бороновича, архиепискупа черниговского и новгородского и всего севера, к созданию облажена августа в 9 день свершана и освящена первая церковь ноября в 26 день, другая декабря в 16 день ныняшнего 182 году».
1744 року на місці дерев’яної, на фундаментах первісної церкви, упритул до стіни Софійського монастиря, була закладена кам’яна Георгіївська церква (далі за текстом – Церква 1752 року). Будівництво велося на кошти, пожалувані російською імператрицею Єлизаветою Петрівною, і було завершено 1752 року. Храм був збудований у стилі спрощеного бароко. Це був тринавний храм, увінчаний скромним дерев’яним восьмигранним барабаном із банею.
1816 року в церкві був похований князь Костянтин Іпсіланті (рум. Константин Ипсиланти), господар Молдови та Валахії, 1934 року його надгробок перенесено до Києво-Печерської лаври.
Церква 1752 року до 1880-х років, з боку Рейтарської вулиці. Суспільне надбання. Фото без змін
1884 року за проєктом київського архітектора Володимира Миколайовича Ніколаєва глава храму була перебудована в неовізантійському стилі, а над притвором надбудована дзвіниця.
1897 року В.М. Ніколаєв прибудував до південного фасаду церкви ризницю у вигляді присадкуватої каплиці.
Церква 1752 року, з боку Золотоворітської вулиці. Фото кінця ХІХ – початку ХХ ст. Джерело – Старовинне фото Києва. Суспільне надбання. Фото без змін
Усі старі дослідники топографії давнього Києва питання про місцезнаходження давньої Церкви св. Георгія вважали безсумнівним, гадаючи, що збережена до наших днів Церква 1752 року збудована на руїнах давнього храму. 1910 року російський археолог-реставратор Дмитро Васильович Мілєєв провів розкопки, під час яких на північний захід від Церкви 1752 року було розкопано фундамент великого храму, що дало змогу деяким дослідникам засумніватися в тому, що храми XVII і XVIII століть розташовані саме на місці давньої Церкви св. Георгія. Необхідно підкреслити, що сам Д.В. Мілєєв цієї думки не поділяв. З часом з’ясувалося, що це інша церква, яка не згадувалася в літописах.
Вигляд на Георгіївську церкву 1752 року та комплекс Софійського собору. Фото до 1917 року. Джерело – https://uain.press/blogs/119394-1119394. Фото без змін
Церква 1752 року з боку Георгіївського провулка. Фото до 1934 року. Суспільне надбання. Фото без змін
Георгіївський провулок. Фото до 1934 року. Джерело – Колекція Михайла Борисовича Кальницького. Фото без змін
Сучасний вигляд Георгіївського провулка. Фото 3 лютого 2009 року. Джерело – https://interesniy-kiev.livejournal.com/2084614.html. Фото без змін
6 вересня 1931 року було ухвалено рішення Президії Київської міськради № 594 про закриття Георгіївської церкви (Церква 1752 року), «розміщеної на Рейтарській вулиці, 2» (Державний архів м. Києва. – Ф. Р-1. – Оп. 1. – Спр. 2501). Церкву закрили та передали Союзові безбожників.
1934 року Церкву 1752 року було знесено. Інститут історії матеріальної культури АН УРСР провів земляні археологічні роботи, розкривалися залишки мурувань давньої Церкви св. Георгія. Проте систематичних археологічних розкопок проведено не було. З невеликої нотатки 1935 року, надрукованої в хроніці «Наукових записок» інституту (Археологічні дослідження у Києві. НЗІІМК, кн. 3 – 4, Київ, 1935), можна почерпнути лише загальні міркування про багатство цінного наукового матеріалу, зібраного групою фахівців під час спостереження за земляними роботами, не підтверджені ні графічною фіксацією пам’ятки, ні її науковим описом. Заява автора нотатки про те, що «земляні роботи дали можливість уяснити не тільки загальний архітектурний тип Георгіївської церкви, а й окремі риси та особливості споруд того часу», на жаль, не підтверджена описовими даними. З нотатки можна зрозуміти, що відкрита частина фундаменту давала всі підстави стверджувати, що споруда мала тип «трьохнефної базиліки (!) з опасанням у вигляді галереї». Автор відзначає потужність відкритого фундаменту, що, на його думку, свідчить про те, що споруда була не лише «місцем молитви», а й частиною оборонної споруди.
Під час цих робіт було знайдено залишки фресок, частини колон, уламки голосників та численні різноманітні предмети побутового призначення: фрагменти глиняного посуду, жорна, змійовик, металева посудина культового призначення тощо.
1936 року Майстерня Військпроекту, яку очолював радянський архітектор Йосип Юлійович Каракіс, отримала під забудову цю вже «вільну» від Церкви 1752 року, але з її фундаментами ділянку. На цьому місці в 1936 – 1937 рр. було збудовано житловий будинок для співробітників НКВС. Різні частини давніх фундаментів XI століття, що відкривалися під час земляних робіт при будівництві будинку, не були зафіксовані й не зазнали серйозного дослідження, хоча наукові спостереження за ходом земляних робіт було покладено на групу наукових співробітників Інституту історії матеріальної культури АН УРСР.
Фотографія 1937 року. Ліворуч видно піднесену частину житлового будинку для співробітників НКВС (командного складу Київського військового округу) до видалення вежі зі шпилем. На фотографії видно праву 8-поверхову частину будинку в 4 вікна. Сам будинок має п’ять секцій загальною довжиною в 30 вікон. Оригінал фото зберігається у фонді НДІТІАГ. Суспільне надбання. Фото без змін
1937 року під час риття великого котловану на перетині Золотоворітської та Рейтарської вулиць перед новим будинком знову було частково відкрито фундаменти давнього храму. Мурування фундаменту складалося з блоків каменю різних порід (пісковик, кварцит, валуни), скріплених вапняним розчином. Розчин не був однаковим за складом у різних частинах фундаменту: у середній і східній частинах він містив товчену випалену цеглу (цемянку) і був темнішим, ніж розчин західної частини, який не містив цемянки і був сірого кольору. Фундамент храму являв собою потужний, широкий масив, що займав майже всю площу круглого котловану діаметром 11,35 метра. Важко сказати, під якою частиною церковної будівлі він міг бути зроблений. Стрічкові фундаменти давніх київських споруд ніколи не мали такої ширини. Поверх мурування фундаменту траплялися окремі плоскі цеглини–плінфа квадратної форми, а над ними знову кам’яне мурування. Стіни церкви були викладені в техніці «змішаного мурування» («opus mixtum»), характерній для київського зодчества XI століття. Серед уламків різних будівельних матеріалів були знайдені шматки листового свинцю – залишки давнього свинцевого покриття храму. Розкоп 1937 року дав змогу з’ясувати, що Церква 1752 року за площею була значно меншою за давню й не охоплювала західну частину давніх фундаментів.
Унаслідок усіх перелічених вище побіжних і випадкових спостережень, звісно, важко було скласти більш-менш чітке уявлення про храм. Давня Церква св. Георгія була, як видно, тринавною спорудою з бічними галереями. Назва «базиліка», застосована до давньої Церкви св. Георгія автором наведеної вище нотатки 1935 року, пояснюється неточністю термінології. Церква св. Георгія була, як і інші споруди, що оточували Софійський собор, будівлею хрестово-купольного, а аж ніяк не «базилікального» типу. За характером мурування стін («opus mixtum») і фундаментів споруда також нічим не відрізнялася від інших київських споруд 1-ї половини XI століття.
1939 року під час прокладання водопровідних труб у воротному проїзді будинку № 2 по Георгіївському провулку знову виявилося давнє мурування Церкви св. Георгія. Було відкрито півкола фундаментів центральної та південної апсид храму. Ці фундаменти вдалося ретельно обстежити й обміряти.
Фундамент апсид давньої Церкви св. Георгія. План. Джерело – https://interesniy-kiev.livejournal.com/2084614.html. Фото без змін
1979 року частково вивчалися незабудовані південні та західні частини давнього храму. Роботи проводив Інститут археології АН України, керували роботами – історик, археолог Ярослав Євгенович Боровський та археолог Михайло Андрійович Сагайдак.
На початку 2000-х років серед кількох проєктів щодо відродження центру Києва був проєкт, що передбачав знесення будинку № 2 по Георгіївському провулку, який закриває вигляд на Софіївський комплекс. У цьому разі з’явилася б можливість відновити Георгіївську церкву. Проте одразу постає традиційне для київських новоробів питання – «у якому вигляді?». Як типовий і досить простий в архітектурному плані храм 1884 року чи ще простіший варіант 1752 року? Чи фантазійну споруду у візантійському стилі XI століття?
2009 року в невеликому сквері, на місці давнього храму, перед будинком № 2 по Георгіївському провулку встановили православний хрест, а на розі скверу «оселилася» фігура норштейнівського «Їжачка в тумані» з радянського мультиплікаційного фільму, знятого Юрієм Норштейном 1975 року.
Хрест на місці Церкви св. Георгія. Праворуч будинок № 2, попереду праворуч стіна Софійського заповідника та Георгіївський провулок. Фото 3 лютого 2009 року. Джерело – https://interesniy-kiev.livejournal.com/2084614.html. Фото без змін
«Їжачок у тумані». Костянтин Скретуцький, оформлювач Пейзажної алеї. Фото 15 червня 2018 року. Автор – Angloman
2019 року міська влада невеликий сквер перетворила на розважальний об’єкт, а православний хрест прибрали.
Фото 17 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Фото 17 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Фото 17 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Опис церкви. Унаслідок археологічних досліджень було встановлено, що загальні розміри первісної Церкви св. Георгія становили: довжина з апсидою близько 27 метрів, ширина – 24 метри. Згідно з реконструкцією, представленою істориком архітектури Юрієм Сергійовичем Асєєвим (помер 2005 року), храм належав до типу хрестово-купольних, 4-стовпних з додатковим західним членуванням-нартексом і, можливо, західною галереєю-притвором, де мала розміщуватися сходова вежа, що вела на хори.
План давньої Церкви св. Георгія. Джерело – https://www.arhplan.ru/history/feudalism/drawing/1216/26. Фото без змін
У плані це був 3-навний, 3-апсидний храм із сильно винесеною вперед центральною апсидою, що істотно перевершувала за шириною бічні, з різко підкресленим трансептом і 3 або лише 2 з південного та північного боку одноповерховими галереями, їхній фундамент значно відрізняється від субструкцій основного об’єму. Ззовні та зсередини стіни членувалися прямими лізенами (лопатками) завширшки 1,07 метра, винос 50 см назовні та 15 см усередині. Церква конструктивно нагадувала Софійський собор, але менший за розмірами.
Західний фасад давньої Церкви св. Георгія. Реконструкція Ю.С. Асєєва. Джерело – https://rusarch.ru/maslov10.htm. Фото без змін
Церква св. Георгія. Фрагмент макета Києва X – XIII ст. Реконструкція Д. Мазюкевича, експонується в Софійському соборі. Фото 16 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Техніка мурування храму типова для архітектури Києва середини – 1-ї половини XI століття. Фундаменти бутові, з різнорідного каменю на розчині з цемянкою. Глибина фундаментів – від 1,3 метра за ширини 1,6-1,8 метра в основному об’ємі будівлі й до 0,8 × 1,25 метра в південній галереї. Дерев’яних субструкцій (лежнів) підошва фундаменту не мала. Поверхня фундаменту вирівняна шиферними плитами, вище йде мурування у змішаній техніці «opus mixtum» з каменю та плінфи (30-31 × 30-31 × 3-3,5 см) із заглибленим рядом.
Уявлення про багатство декору дають знайдені під час розкопок шматки колон, фрагменти фресок, кубики смальти, плитки підлоги – зокрема фігурні, шиферні плити, листовий свинець – залишки покрівлі, віконне скло.
Згідно з літописами в церкві був похований:
Судислав Володимирович, князь Псковський, помер 1063 р., брат великого князя Київського Ярослава I «Мудрого».