ТРИ МАЛЮНКИ 1651 РОКУ
Для з’ясування архітектурного вигляду Церкви св. Феодора слід звернутися до серії відомих малюнків голландського живописця й рисувальника XVII століття Абрахама ван Вестерфельда, що збереглися в копіях XVIII століття.
У їхній серії є три малюнки, які видавець цієї чудової серії російський археолог та історик мистецтва Яків Іванович Смирнов (помер 1918 року), а услід за ним історик Церкви Микола Іванович Петров (помер 1921 року), імовірно, пов’язували із зображеннями руїн київської Церкви св. Феодора, хоча й не розглядали цю версію як безсумнівну. Згідно з Я.І. Смирновим, згадані три малюнки: «представляют развалины одной 3-апсидной церкви обычного типа: западный фасад её с четырьмя пилястрами, разделён на три поля, причём среднее шире боковых; южная стена с пятью пилястрами имела также более широкое среднее поле и три более узких – одно в восточном конце и два в западном; от внутренних четырёх столбов сохранился лишь юго-восточный, к которому примыкала стена с аркой, отделявшая алтарь от диаконника. Такова была в существенных своих чертах эта церковь, – подчёркивал исследователь, – начертить точный план которой по этим трём рисункам оказалось для меня невозможным».
Руїни церкви. Західний фасад. Копія XVIII століття з малюнка Абрахама ван Вестерфельда 1651 року. Джерело – Смирнов Я.И. Рисунки Киева 1651 года по копиям их конца XVIII века. – Москва: Т-во типографии А.И. Мамонтова, 1908. http://artclassic.edu.ru/catalog.asp?ob_no=15197&cat_ob_no=12516. Суспільне надбання. Фото без змін
Руїни церкви. Південний фасад. Копія XVIII століття з малюнка Абрахама ван Вестерфельда 1651 року. Джерело – Смирнов Я.И. Рисунки Киева 1651 года по копиям их конца XVIII века. – Москва: Т-во типографии А.И. Мамонтова, 1908. http://artclassic.edu.ru/catalog.asp?ob_no=15197&cat_ob_no=12516. Суспільне надбання. Фото без змін
Яків Іванович Смирнов помічав і деякі відмінності між малюнками цих фасадів, які він відносив частково на копіювання XVIII століття, частково на автора оригінальних малюнків XVII століття Абрахама ван Вестерфельда. Він вважав, що: «в оригинале разделка западной и южной стены церкви была, конечно, одинакова, на рисунках же южная стена отличается от западной отсутствием каменной, шиферной, вероятно, тяги через стены и пилястры на высоте основания арок верхних окон, отсутствием узора в виде прямоугольных зубцов под этими окнами, появлением углублённых парных ниш над окнами нижнего яруса вместо полуциркулярных глубоких арок у самой земли».
Я.І. Смирнов не дійшов висновку, «який із малюнків передає деталі оздоблення стін вірніше», на його думку, «одне ймовірнішим здається на одному малюнку, інше – на іншому; загалом же все цілком узгоджується з пам’ятками давньокиївської архітектури».
Радянський історик архітектури, археолог Михайло Костянтинович Каргер (помер 1976 року), проаналізувавши відмінності, підмічені Я.І. Смирновим, між малюнками західного та південного фасадів невідомої церкви, дійшов висновку, що: «в действительности, эти различия, отнюдь не являются результатом неточности или небрежности копировщика XVIII века. Не только эти, но и некоторые другие, не менее важные, не вызывают ни малейшего сомнения в том, что на трёх интересующих нас рисунках изображён не один, как думали Н.И. Петров и Я.И. Смирнов, а два, весьма различных по архитектурным особенностям храма, относящихся к различным периодам истории древнего киевского зодчества».
М.К. Каргер вважав, що перший храм представлений двома фасадами – східним, у стані крайнього руйнування, і західним, що зберігся значно краще. Ці два малюнки зображують, безсумнівно, якусь київську споруду 2-ї половини XI століття.
Руїни церкви. Східний фасад. Копія XVIII століття з малюнка Абрахама ван Вестерфельда 1651 року. Джерело – Смирнов Я.И. Рисунки Киева 1651 года по копиям их конца XVIII века. – Москва: Т-во типографии А.И. Мамонтова, 1908. http://artclassic.edu.ru/catalog.asp?ob_no=15197&cat_ob_no=12516. Суспільне надбання. Фото без змін
На думку М.К. Каргера: «при всех неточностях в перспективе, особенно на рисунке восточного фасада и в изображении внутренних частей здания, видных через пролом в западной стене, при явных неточностях в передаче одних и тех же частей здания на разных рисунках оба рисунка, безусловно, изображают одно здание с противоположных (восточной и западной) сторон». Ця будівля відрізняється характерним для київського зодчества XI століття муруванням із чергування рядів каменю та цегли. Незважаючи на певну недбалість у розробленні деталей, ця техніка мурування добре видна на малюнку західного фасаду й навмисно підкреслена як художній прийом на малюнку руїн середньої та північної апсид.
Для характеристики архітектурних особливостей будівлі найбільше значення має малюнок західного фасаду. Художник надзвичайно ретельно передав усі деталі архітектурного вигляду храму XI століття. Фасад розчленований чотирма лізенами (лопатками) на три частини, відповідно до трьох нав храму. Верхні частини трьох членувань не збереглися, найкраща за збереженістю середня частина завершується сильно зруйнованим склепінням (закомарою), у тимпані якої перебувають три віконні прорізи двоуступчастого профілю з напівциркульним верхом. Нижче у всіх трьох членуваннях розташовані великі вікна того ж профілю, що й вікна верхнього ярусу. На висоті п’ят арок віконних прорізів по всьому фасаду тягнеться кам’яний (шиферний) карниз. Дещо вище по відношенню до лінії карниза лізени також перерізані прокладними шиферними плитами.
Під вікнами по всьому фасаду, перериваючись лише на лізенах, тягнеться пояс меандру, викладений у цегляному муруванні. Я.І. Смирнов називав його «візерунком у вигляді прямокутних зубців під вікнами» і вважав, що «цей пояс треба уявляти собі утвореним вставленими в стіну каменями (мармуром або червоним шифером) або цеглинами, може бути й поливними». М.К. Каргер зазначив, що: «пояс меандра примерно на этой же высоте изображён и на восточном фасаде (средняя апсида)».
Нижче меандрового фриза у всіх трьох членуваннях західного фасаду зображені невисокі ніші напівциркульної форми. У бічних членуваннях розміщено по дві ніші, у середньому – через руйнування його нижньої частини видно лише одну нішу, але, судячи з її положення, їй мала відповідати в південній половині того ж членування друга. Ще нижче в бічних членуваннях фасаду розташовано по вікну, у середньому членуванні в центрі, очевидно, перебував портал, а по боках від нього такі ж, частково збережені, вікна. На рівні землі в бічних членуваннях видно ніші з напівциркульним верхом, вочевидь, частково такі, що йдуть у землю.
На лізені між середнім і південним членуваннями західного фасаду зображений викладений у цегляному муруванні загадковий знак. Я.І. Смирнов, який вважав, що художник зобразив тут або рельєфну плиту, або «якусь викладку», висловлював низку припущень щодо змісту цього знака. На його думку, «поміщену в квадраті фігуру визначити важко, за бажання в ній можна б навіть вбачати подобу людини, хоча тут нічим не виражена голова його … з іншого боку, можна зближувати його і з так званими рунічними знаками, такими звичними в польських гербах, і, нарешті, з тими знаками на найдавніших великокнязівських монетах, у яких бачать тамги (тобто особисті або родові знаки) київських князів». Проте, за словами дослідника, «серед двох останніх груп пам’яток, з якими схожість цього знака була б завжди природнішою, йому не вдалося знайти скільки-небудь близьких аналогій».
У ході досліджень малюнків М.К. Каргер дійшов висновку: «нельзя не обратить внимание на то, что изображённый с восточной и западной сторон сильно разрушенный киевский храм по оформлению своего западного фасада ближайшим образом, вплоть до мельчайших деталей, напоминает фасады Михайловского собора (шиферный карниз между окнами, пояс меандра, пояс маленьких ниш под ним, ниши на уровне земли и так далее). Чем объяснить это сходство? Трудно усомниться в том, что на рисунках А. Вестерфельда изображен именно Михайловский собор».
Водночас М.К. Каргер зазначив, що: «из документов XVII века известно, что собор Михайловского Златоверхого монастыря в 1651 года не представлял собой руину. Работами, проведёнными в начале XVII века, собор был раньше, чем другие памятники древнего киевского зодчества, восстановлен, если и не в первоначальном своём блеске, то, во всяком случае, настолько, что мог быть использован для богослужения. По-видимому, склонность А. Вестерфельда к романтическому «усугублению» руин некоторых киевских зданий, отмеченная при анализе его рисунков, изображающих Софийский собор, привела мастера и в этом случае к интерпретации, может быть, ещё не полностью восстановленного древнего здания в качестве живописной руины».
Що стосується третього малюнка, який вважався зображенням того ж храму з південного фасаду, М.К. Каргер констатує, що він «в действительности передаёт развалины другого здания, архитектурный облик которого значительно отличается весьма существенными особенностями от двух первых». Зображена на малюнку будівля складена в суто цегляній техніці, без чергування рядів цегляного мурування з рядами каменю. На її фасаді немає шиферного карниза, немає і пояса меандра, таких характерних для декорування фасадів першого храму. Набагато важливіше, проте, що поряд з особливістю цегляного мурування будівлі, досить точно переданою живописцем, привертає увагу ще одна суттєва деталь декоративного оброблення фасадів будівлі. У двох західних і в східному членуваннях південного фасаду, між вікнами верхнього й нижнього ряду тягнеться пояс мініатюрних ніш з напівциркульним верхом, розміщених по дві в кожному членуванні.
Цей декоративний прийом відомий у київському зодчестві середини XII століття. На малюнку 1787 року, що зображує Церкву св. Георгія в Каневі (нині місто в Черкаському районі Черкаської області) до її перебудови 1805 – 1810 рр., по південному фасаду церкви, між верхнім і нижнім рядами вікон розміщені цілком такої ж форми невеликі ніші, по дві в двох західних і в східному членуваннях і чотири в середньому. Композиційне розміщення ніш у Церкві св. Георгія, близько присунутих до лізен, точно повторює пояс ніш у київській церкві на малюнку Абрахама ван Вестерфельда.
Церква св. Георгія в Каневі. Південний фасад. Малюнок 1787 року. Суспільне надбання. Фото без змін
Церква св. Георгія (нині Успенський (Георгіївський) собор), згідно з Іпатіївським літописом, була збудована великим князем Київським Всеволодом II Ольговичем у 6652 (1144) році. Як вважав М.К. Каргер, «есть все основания полагать, что и киевская церковь, изображенная на рисунке А. Вестерфельда, принадлежит также к числу памятников 1-й половины или середины XII века, о чём свидетельствует и техника равнослойной кирпичной кладки здания».