РАКА ПРЕПОДОБНОМУЧЕНИКА ГРИГОРІЯ ЧУДОТВОРЦЯ

Рака преподобномученика Григорія Чудотворця (укр. Поховання Григорія Чудотворця Печерського), втоплений 25.05.1093 р. у Дніпрі поблизу Києва, православний святий, шанований у лику преподобномучеників, чудотворець.

Пам’ять преподобномученика Григорія Чудотворця звершується: 8 січня (21 січня) – день пам’яті преподобного; у другу неділю Великого посту – Собор усіх преподобних отців Києво-Печерських і 28 вересня (11 жовтня) – Собор преподобних отців Києво-Печерських, що в Ближніх печерах спочивають.

Його походження невідоме. Близько 1064 року, коли Антоній жив самітно в печері, Григорій прийшов до ігумена Феодосія і прийняв від нього чернечий постриг. Новий монах «был научен нестяжанию, чистоте, смирению с послушанием и прочим добродетелям, в особенности же прилежал молитве» і мав звичай після кожного співу читати «запретительные молитвы». 

Григорій був великим книголюбом і зібрав чималу бібліотеку. Однієї ночі прийшли злодії до келії Григорія і, сховавшись, чекали, поки «старец выйдет на утреню в церковь, чтоб тогда войти и взять его имущество». Григорій же відчув їхній прихід. Тоді він почав молитися й про них, кажучи: «Господи, подай сон рабам Твоим, которые потрудились напрасно, угождая врагу». І був він почутий Богом, і злодії спали п’ять днів і п’ять ночей, поки не розбудив їх Григорій при збірці ченців. Злодії, повставши, не могли йти, оскільки не їли стільки часу. Григорій поставив їм їжі, нагодувавши їх, і відпустив. Злодії після цього більше не займалися своїми колишніми справами, а прийшовши з покаянням до Печерського монастиря, присвятили себе роботі для ченців. Згодом бібліотеку Григорій продав і роздав гроші бідним.

У Григорія був маленький садок, у якому він сіяв рослини й садив плодові дерева. Одного разу прийшли інші злодії, влізши в сад, і наповнили свої мішки овочами. Коли вони підняли ношу й хотіли йти, не змогли зрушити з місця і стояли нерухомо під тягарем ноші два дні й дві ночі. Після їхнього покаяння сказав їм Григорій: «Благословен Бог, укрепляющий вас. Отныне вы будете работать на святую братию и от своего труда приносить им нужное». З тим і відпустив він їх. Після цього злодії в тому саду багато трудилися й працювали на землях Печерського монастиря до кінця життя.

Прийшли одного разу до Григорія троє людей «не тайно, как воры, но открыто, как просящие помощи, и хотели искусить его». Двоє з них стали просити Григорія, кажучи, вказуючи на третього: «Отче, этот друг наш осуждён на смерть. Молим тебя, постарайся избавить его, дай ему что-нибудь, чтобы он выкупом освободился от смерти». Григорій, відчуваючи духом, що їхня брехня здійсниться, жалісливо прослізився й сказав: «Горе этому человеку, потому что пришёл день погибели его». Вони ж сказали: «Если ты, отче, дашь что-нибудь, он не умрёт». Так говорили вони, бажаючи взяти в ченця щось і розділити між собою. Григорій же, як прозорливий, сказав їм: «Если я и дам, он умрет. Но спрошу у вас, на какую смерть он осуждён?» Вони відповіли: «Он будет повешен на дереве». І сказав їм прозорливець: «Правильно судите: завтра это сбудется». З цими словами він зайшов до печери, виніс звідти решту своїх книг і віддав їм, кажучи: «Возьмите их, но если они не будут вам нужны, верните мне». Вони взяли книги й пішли, почавши сміятися, кажучи: «Продадим их и разделим то, что выручим». Бачачи ще в ченця плодові дерева, вони вирішили: «Придем в эту ночь и соберем эти плоды». Настала ніч, і троє злодіїв прийшли.

У цей час Григорій молився у себе в печері. Вони ззовні зачинили двері печери, і один з них, який називав себе повішеним, виліз на дерево й почав рвати яблука. Гілка, за яку він тримався, відламалася, він упав, а решта в страху втекли. Той, що впав, коли летів униз, був защемлений іншою гілкою і, не маючи допомоги, задихнувся. Григорій же, будучи замкненим, не прийшов до монастирської братії на ранкову молитву до церкви. Ченці, вийшовши з церкви, вирішили подивитися, чому його немає, адже це було для нього незвично. Вони побачили на дереві висячого мертвого чоловіка, потім знайшли замкненого в печері Григорія. Він вийшов і звелів зняти висячого. Побачивши його товаришів, які прийшли разом з іншими, сказав їм: «Смотрите, как окаянная ваша ложь сделалась правдою. «Бог не бывает поругаем» (Гал. 6:7). Если б вы не затворили меня, то я бы пришёл помочь несчастному, чтобы он не умер. Но, так как враг приучил вас к обману и лжи, вы лишены теперь милосердия». Злодії, бачачи, що збулися слова ченця, впали до ніг його, просячи прощення. Григорій засудив їх, у поті чола трудитися в Печерському монастирі.

25 травня 1093 року, йдучи до Дніпра по воду, Григорій зустрів на шляху князя Переяславського Ростислава Всеволодовича. Той прямував до Печерського монастиря для молитви та благословення, оскільки йшов зі своїм братом князем Чернігівським Володимиром «Мономахом» і великим князем Київським Святополком II Ізяславичем у похід на Треполь (нині Трипілля, село в Обухівському районі Київської області), щоб запобігти нападу половців. Дружинники Ростислава, «увидав старца, начали глумиться над ним и досаждать ему срамными словами». Старець же, відчувши пророчим духом, що вони близькі до смерті, сказав, що вони втопляться. Почувши це, князь Ростислав прийняв слова ченця як докори, а не пророцтво, сильно розгнівався і наказав зв’язати старцеві руки й ноги, повісити йому камінь на шию та кинути його у воду. Таким чином, Григорій був утоплений.

Ченці шукали Григорія два дні й не могли знайти. На третій день вони прийшли до його келії, щоб узяти, якщо що залишилося потрібного після ченця. Григорій лежав у келії мертвим, зі зв’язаними руками й ногами та каменем на шиї. Його одяг був ще мокрим, обличчя світле й тіло, як живе. Дивувалися інокі, як і ким він був принесений, оскільки келія була зачинена. Тіло Григорія ченці поклали в Ближніх (Антонієвих) печерах.

Ростислав же, не відчуваючи провини у своєму гріху й дихаючи лютістю, навіть не зайшов до Печерського монастиря, як збирався, не прийняв благословення і проїхав повз. Брат його Володимир «Мономах», побував у монастирі, отримав молитву й благословення. Біля Треполя князі перейшли річку Стугну і 26 травня 1093 року атакували половців, але зазнавши нищівної поразки, втекли. Під час втечі Володимир, отримавши благословення Печерських святих, переправився через Стугну. Ростислав же з усіма своїми дружинниками втопився в ній. Коли Володимир «Мономах» звелів поховати свого брата в Софійському соборі, на вівтарній стіні Приділу св. Георгія біля усипальниці Ярославичів з’явився звинувачувальний напис: «Месяца мая в 25-е утоплен ГРГОРИИ к(ня)зе(м)».

На плані Ближніх печер 1638 року згаданий «святой Григорий, монах чудотворный».

Можливо, що він тотожний подвижнику, вказаному в іншому куточку печер планом 1661 року з підписом «Григорий чудотворец», але не виключена й тотожність зі святим, який уперше позначений у тому ж 1661 році як «Григорий маляр». Однак мощі святого маляра вказані 1661 року не там, де 1638 року спочивав «святой Григорий, монах чудотворный».

Нині мощі преподобномученика Григорія спочивають у Ближніх печерах, поруч із мощами преподобного Миколи Святоші. 

Комплексні медико-антропологічні дослідження святих мощей Києво-Печерської лаври показали, що преподобномученик Григорій Чудотворець помер у віці 50-60 років. Зріст святого становив 172 см.