РАКА ПРЕПОДОБНОГО МАРКА ГРОБОКОПАЧА
Рака преподобного Марка Гробокопача, або Марка Печерського (укр. Поховання Марка Печерника (Гробокопача)), народж. 2-га половина XI ст. – помер на початку XII ст. Печерський монастир поблизу Києва (нині в Києві), монах Печерського монастиря, православний святий, шанований у лику преподобних.
Пам’ять преподобного Марка Гробокопача звершується: у другу неділю Великого посту – Собор усіх преподобних отців Києво-Печерських; 28 вересня (11 жовтня) – Собор преподобних отців Києво-Печерських, що в Ближніх печерах спочивають, і 29 грудня (11 січня) – день пам’яті преподобного, а також преподобних Феофіла та Іоанна.
Роки життя преподобного Марка достовірно невідомі й можуть бути встановлені лише на основі непрямих даних. Час його богоугодних діянь належить до перенесення мощей Феодосія з печери до Успенської церкви, яке відбулося 14 серпня 1091 року, отже, народження Марка мало статися у 2-й половині XI століття.
Інформація про життя святого міститься в найдавнішій частині «Києво-Печерського патерика» (Слово 32). Згідно з цим джерелом, він був пострижений у ченці в Печерському монастирі й жив у власноруч викопаній печері. Його обов’язки полягали в тому, щоб копати могили для померлих ченців – звідси прізвисько «Гробокопач».
Марк «возложил на пояс себе железо, которое носил всю свою жизнь; бодрствовал он день и ночь на молитве, от постоянной же молитвы не отделял строгого поста, как сочетал их Бог» (Мф. 6:19). «И воду пил он мерой из своей мерки, этой меркой служил ему медный крест. И так внутреннего врага, воздвигающего похоти в душе, победил он до конца не только темницей, но и трудом, и оковами, лишением сна и голодом».
Джерело описує також кілька чудес, звершених Марком. Одного разу, коли він, як зазвичай, копав могилу, він знемігся і залишив її «тесной и нерасширенной». З цієї причини неможливо було провести поховання померлого, за всіма канонами, через неготовність могили. Тоді Марк нібито вмовив душу померлого повернутися в тіло до того моменту, коли він завершить риття могили.
Згідно з патериком, Марк заздалегідь знав про дату своєї смерті й повідомив її своєму побратиму ченцеві Феофілу, передбачивши й тому смерть, через 3 дні після своєї. Як і було передбачено, через 3 дні після смерті Марка, помер і Феофіл. Його поховали в Ближніх печерах поруч із Марком.
У православній традиції Марк шанувався як чудотворець і цілитель. Нібито на його могилі звершувалися численні випадки зцілення, і особливою цілющою силою мав мідний хрест, що належав святому. Вочевидь, преподобний Марк став місцевошанованим святим невдовзі після смерті.
1594 року австрійський дипломат Еріх Лясота (Ласота) фон Штеблау (нім. Erich Lassota von Steblau) писав: «Между прочими, которых я видел, лежат там св. Денис (вероятно, св. Дионисий), св. Алексей и св. Марк…».
Загальноцерковне шанування Марка розпочалося лише в XVIII столітті за постановами Святійшого Синоду від 1762, 1775 і 1784 років.
Згідно з медико-антропологічними дослідженнями мощей святих з києво-печерських поховань, які були проведені в 1980-х – 1990-х роках, на момент смерті преподобному Марку мало бути близько 35-40 років, що дає змогу припустити дату його смерті – початок XII століття.