РАКА СВЯТИТЕЛЯ НИФОНТА, ЄПИСКОПА НОВГОРОДСЬКОГО

Рака святителя Нифонта, єпископа Новгородського (укр. Поховання Нифонта, єпископа Новгородського), народж. невід. Київ – помер 08(21).04.1156 р. Печерський монастир поблизу Києва (нині в Києві), єпископ Новгородський (Великий Новгород, нині місто, адміністративний центр Новгородського району та Новгородської області Російської Федерації), православний святий, шанований у лику святителів.

Пам’ять святителя Нифонта, єпископа Новгородського звершується: у другу неділю Великого посту – Собор усіх преподобних отців Києво-Печерських; 8 (21) квітня – день пам’яті святителя і 10 (23) квітня – Собор Псковських святих.

Він постригся в Печерському монастирі за ігумена Тимофія (1124 – 1132 рр.). «Нифонт много подражал житию преподобных отцов, трудясь богоугодно в молитве, бдении, посте и всяких добродетельных подвигах».

1130 року Нифонт був возведений на Новгородську кафедру, єпископська хіротонія відбулася в Києві в листопаді-грудні 1130 року та була проведена митрополитом Київським і всієї Русі Михаїлом II. Нифонт зарекомендував себе як гідний архієрей, палкий і непримиренний захисник церковних канонів. Єпископ заклав посеред Великого Новгорода кам’яну Церкву Пресвятої Богородиці й невдовзі освятив її. Престольну Церкву святої Софії «украсил всю, даже с притвором, иконным писанием, и весь верх её покрыл оловом». 

Єпископ Нифонт користувався повагою також і за межами своєї єпархії, що дозволяло йому виконувати роль посередника в суперечках між руськими князями. 1135 року Нифонт примирив Мономаховичів з Ольговичами. 

1136 року новгородці прогнали свого князя Всеволода Мстиславовича, а на князювання прийшов покликаний ними Святослав Ольгович. Того ж року у Великому Новгороді князь «женился на такой женщине (Катерина, дочь новгородского посадника Петрила Микулича), на которой, по церковным правилам, он не должен был жениться». Тоді єпископ Нифонт не лише не захотів вінчати їх, а й заборонив усьому своєму кліру бути присутнім при їхньому вінчанні, як при беззаконному, коли князя вінчали священники, що прийшли з ним. Він сміливо «обличал князя в законопреступлении».

1149 року Нифонт виступив проти неканонічно поставленого 27 червня 1147 року (без благословення Вселенського патріарха Константинопольського), митрополита Київського і всієї Русі – Климента Смолятича. Нифонт був «утримуваний» у Києві великим князем Київським Ізяславом II Мстиславичем і був ув’язнений у Печерському монастирі.

2 вересня 1149 року Київ зайняв Юрій Володимирович «Довгорукий» і Нифонт повернувся на свою кафедру у Великий Новгород.

Восени 1155 року на Русь патріарх Константинопольський призначив митрополитом Київським і всієї Русі – грека Костянтина I. Єпископ Нифонт, для зустрічі нового митрополита прибув до Києва й жив у Печерському монастирі. Невдовзі він сильно захворів. Тоді він розповів братії дивне видіння, яке він бачив за три дні до того, як захворів. «Когда, – рассказывал он, – после утреннего пения я пришёл в келью, мне нужно было немного отдохнуть, и тотчас сошел на меня лёгкий сон. И я очутился в этой святой Печерской церкви, на месте Николы Святоши, и много молился я со слезами к Пресвятой Богородице, чтобы увидать мне доброго строителя, и по смерти заботящегося об умножении добродетелей в своей обители, преподобного Феодосия. В церковь сходилось много братии, и один из них, подойдя ко мне, сказал: «Хочешь ли видеть преподобного отца нашего Феодосия?» Я отвечал: «Да, желаю, если возможно, покажи место». Он взял меня и повёл в алтарь и там показал мне святого Феодосия. Я же, увидев его, поспешил к нему с радостью, упал к ногам его и поклонился ему до земли. Он же, подняв меня, благословил меня и сказал мне: «Хорошо, что ты пришел, брат мой и сын Нифонт; отныне ты будешь с нами неразлучно». Он держал в руке своей свиток и дал его мне, когда я попросил у него. Я разогнул его и прочёл, и в начале было написано так: «Вот я и дети, которых дал мне Господь» (Ис. 8:18). После этого видения, – сказал Нифонт, – я пришёл в себя и теперь знаю, что эта болезнь есть посещение от Бога».

Проболівши 13 днів, єпископ Нифонт помер 8 (21 – за новим стилем) квітня 1156 року, в суботу Пасхального тижня у віці близько 50 років, хоча існують й інші версії дати смерті. В Іпатіївському літописі кончина Нифонта віднесена до 15 квітня, але в 1156 році суботою Пасхального тижня було 21 квітня, зазначене в Новгородському Першому літописі та наведене в процитованому тексті замість помилкової дати. Під 21 квітня помістив розповідь про смерть святителя Нифонта у своїх «Житіях святих» і архієпископ Філарет (у миру – Дмитро Григорович Гумілевський, помер 1866 року). У «Патерику» 1462 і 1661 років датою смерті святого Нифонта названо 22 (8 за старим стилем) квітня Світлого (Пасхального) тижня, хоча 1156 року воно було Вербною неділею. Що стосується нового митрополита Костянтина I, до від’їзду до Києва, він виявився ініціатором скликання Константинопольського собору 1156 року, на якому точилися суперечки про євхаристію. Митрополит Костянтин прибув до Києва вже наприкінці 1156 року.

Поховали єпископа Нифонта в Дальніх печерах, у печері преподобного Феодосія. Коли його мощі були перенесені до Ближніх печер – невідомо.

1549 року на 2-му Макаріївському соборі Нифонт був канонізований у лику святителів.

Ім’я святителя Нифонта включено до Собору Новгородських святих, який святкується в третю неділю після дня Святої Трійці.

Нині мощі святителя Нифонта знаходяться поруч із мощами преподобних Аврамія Працелюбного та Сильвестра Чудотворця.

Згідно з антропологічними дослідженнями святитель Нифонт зростом був 175 см.