ЮРІЙ ВОЛОДИМИРОВИЧ «ДОВГОРУКИЙ»

Юрій Володимирович «Довгорукий» помер 15 травня 1157 року в Києві у віці приблизно 62-67 років за загадкових обставин.

Він був одним з молодших синів великого князя Київського Володимира «Мономаха» та його 2-ї дружини, дочки половецького хана, а за деякими іншими даними – його 1-ї дружини Гіти Вессекської.

Російський історик Василь Микитович Татіщев (помер 1750 року) оголосив датою народження Юрія 1090 рік, проте джерела, на підставі яких він висловив це твердження, невідомі. Існує припущення, що «Гюргевою матір’ю», так названа мати Юрія «Довгорукого» в «Повчанні Володимира Мономаха», була Гіта Вессекська (англ. Gytha of Wessex), 1-ша дружина Володимира «Мономаха», дочка останнього англосаксонського короля Англії Гарольда II Годвінсона (англ. Harold II), що померла 7 травня 1107 року.

Водночас радянський і російський історик Олександр Васильович Назаренко (помер 2022 року) вважав, що під «Гюргевою матір’ю» мали на увазі 2-гу дружину Володимира «Мономаха» і матір Юрія «Довгорукого». Оскільки згідно із Синодиком монастиря святого Пантелеймона в Кельні (нім. Köln, нині місто у федеральній землі Північний Рейн-Вестфалія, ФРН) Гіта Вессекська померла 10 березня, за припущенням О.В. Назаренка – 1098 року, причому за межами Русі. Тому існує припущення, що Юрій народився в 1098 – 1100 рр., був сином Володимира «Мономаха» від його 2-ї дружини.

За однією версією, прізвисько Довгорукий – «Довга рука», князь Юрій Володимирович отримав через свою фізіологічну особливість – сутулість, через що його руки здавалися довшими, ніж в інших людей. За іншою версією, прізвисько «Довгорукий» було надано деякими літописцями вже після його смерті за постійні втручання із загарбницькими цілями у справи Київського князівства. Будучи князем далекого периферійного Ростово-Суздальського князівства, Юрій відстоював свої інтереси на півдні Русі, борючись за Переяславль, а потім і за Київ. Російський історик князь Михайло Михайлович Щербатов (помер 1790 року) вважав, що Юрія прозвали Довгоруким подібно до царя Персії Артаксеркса I – за «жадібність до придбання».

Князь Юрій Володимирович активно заохочував заселення своїх володінь на північному сході, залучаючи населення південно-західної Русі. Він виділяв переселенцям позики й надавав їм статус вільних землеробів, який був досить рідкісним у Подніпров’ї.

У період свого першого київського князювання в 1149 – 1150 рр. Юрій Володимирович залишив у Суздалі сина Василька. Під час свого останнього київського князювання в 1155 – 1157 рр. він зберіг Ростово-Суздальську землю за собою особисто, плануючи залишити її після своєї смерті своїм молодшим синам Михайлу та Всеволоду, узяв із Ростова й Суздаля відповідну присягу, а старших затвердити на півдні. Але невдовзі його старший син Андрій «Боголюбський» 1155 року пішов із Вишгорода на північний схід, зруйнувавши плани батька.

9 травня 1157 року великий князь Юрій Володимирович, святкуючи Вознесіння в київського осменика (збирача торгового податку) Петрили, того ж дня занедужав і так хворів п’ять днів. У Київському літописі сказано: «Пивъ бо Гюрги въ осменника у Петрила в тои день на ночь разболъся и бысть болести его 5 дней». Згідно з однією з розповідей, «через кілька годин після трапези в Юрія почалася блювота. Повертаючись додому, він не зміг триматися в сідлі… Хворого поїли теплим молоком, трав’яними відварами, робили примочки на живіт, зведений болем… Усе було марно. Юрій перестав упізнавати оточуючих, потім повністю втратив свідомість. Згідно із записом у «Любецькому синодику», перед смертю він став ченцем Гавриїлом. 15 травня 1157 року Юрій «Довгорукий» помер, «И преставися в Киеве Гюрги Володимиричь, князь киевский, месяца мая, в 15, в среду на ночь, а заутра в четверг положиша у монастыри св. Спаса на Берестовим». Тобто великого князя було поховано наступного дня, 16 травня 1157 року, у Спаському монастирі.

Згідно з Лаврентіївським, Софійським першим, Новгородським четвертим і п’ятим, Воскресенським, Львівським літописами та Літописцем Переяславля Суздальського великий князь Юрій помер у 6665 (1157) році, а в Іпатіївському, Густинському літописах – під 6666 (1158) роком.

Обставини смерті великого князя Юрія Володимировича були такими, що викликали поговір про отруєння його отрутою на бенкеті в Петрили, можливо, київськими боярами. Юрій Володимирович був вкрай непопулярний серед киян. Одразу після його смерті 16 травня 1157 року в Києві почалося повстання проти засилля суздальців, які прийшли з Юрієм – «избивахуть суждальци по городамъ и по селамъ, а добро ихъ грабяче». Його «Красний двір», інший двір, за Дніпром, – «Рай», а також двір сина Василька в місті були розграбовані народом. 

Варто розібратися, чим Юрій «Довгорукий» так дістав київський народ. Російський історик Максим Федорович Берлинський (помер 1848 року) характеризує князя Юрія як «правителя, який більше займався розвагами, ніж державними справами, що киян жахливо дратувало…», а найгірше те, що «Юрій Володимирович виснажив країну міжусобними війнами, чим посилив половців».

Російський історик Микола Михайлович Карамзін (помер 1826 року) називає Довгорукого «владолюбним, але пустим князем, який не мав чеснот великого батька, і не прославив себе в літописах жодним подвигом благородства, жодним добросердним вчинком, властивим Мономаховому племені… Народ київський так ненавидить Довгорукого, що не захотів, щоб і тіло його лежало поруч із Мономаховим (у Святій Софії) і поховали його поза містом у Берестовській обителі Спаса».

В.М. Татіщев, спираючись на якісь власні джерела, писав: «Сей великий князь был роста немалого, толстый, лицом белый, глаза не весьма великие, нос долгий и искривлённый, борода малая, великий любитель женщин, сладкой пищи и пития; более о веселиях, нежели об управлении и воинстве прилежал, но всё оное состояло во власти и смотрении вельмож его и любимцев. И хотя, несмотря на договоры и справедливость многи войны начинал, но сам мало что делал, всё больше дети и князи союзные, через что очень скверне щастя имел и трижды за халатности своей из Киева выгнанный был». Сучасні історики не знаходять подібним характеристикам відповідностей у джерелах і тому схильні вважати їх вигаданими. Привертає увагу явно негативний образ Юрія «Довгорукого» в описі В.М. Татіщева. В істориків немає єдиної думки, чому В.М. Татіщев обрав саме такий модус зображення великого князя київського. На думку радянського й українського історика-медієвіста Олексія Петровича Толочка, В.М. Татіщев, «як і всі взагалі історики, які читали Київський літопис, потрапив під чарівність малюваного ним образу Ізяслава Мстиславича. Юрій, його ворог і суперник, мимоволі чи вольно сприймається як природний контраст і протилежність блискучому, енергійному й дотепному Ізяславу». На думку радянського й російського історика Михайла Борисовича Свердлова (помер 2022 року) причиною створення В.М. Татіщевим негативного портрета-характеристики Юрія «Довгорукого» були постійні чвари Юрія.

На завершення можна додати «Енциклопедію українознавства», де сказано: «за Юрія Довгорукого вперше проявилося суперництво двох народів, між Києвом і Суздальщиною почалася боротьба».

 

***

Спроби знайти рештки князя Юрія «Довгорукого» робилися за радянського часу неодноразово. Напередодні 800-річчя Москви, що широко відзначалося у вересні 1947 року, за особистим розпорядженням Й.В. Сталіна до Києва були відправлені археологи й антропологи, зокрема видатний антрополог, автор скульптурних реконструкцій Михайло Михайлович Герасимов, з метою виявити кісткові рештки засновника Москви і відновити за ними його зовнішній вигляд. Усі внутрішні приділи Церкви Спаса на Берестовому були передані для досліджень. Навіть дуже ретельні пошуки гробниці в церкві так і не увінчалися успіхом, і на імовірному місці поховання Юрія «Довгорукого» в північній частині давнього нартекса (усипальниці) було встановлено символічний надгробок (кенотаф), стилізований під давньоруський саркофаг, з полірованого українського лабрадориту. На ньому два написи: «Здесь похоронен Юрий Владимирович Долгорукий, основатель Москвы. 1090 – 1157» і, на цоколі: «Споруджено на відзначення 800-річчя міста Москви трудящими Киева 7 вересня 1947 р.».

Символічний надгробок князя Юрія «Довгорукого». Архітектор – Петро Пилипович Остапенко. Фото 27 липня 2017 року. Джерело – https://abcnews.com.ua/ru/education/v-kiievie-riestavriruiut-tsierkov-spasa-na-bieriestovie-foto. Фото без змін

Меморіальна дошка Юрію «Довгорукому» на стіні церкви Спаса на Берестовому. Фото 14 квітня 2016 року. Автор – Веренко Я. Г. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 1.0. Фото без змін

Фото 27 липня 2017 року. Джерело – https://kiev-foto.info/ru/tserkvi/2066-tserkov-spasa-na-berestove. Фото без змін

У 1989 – 1990 рр. під час археологічних досліджень експедиція Інституту археології Національної академії наук УРСР під керівництвом українського фахівця з археології та архітектури Київської Русі й середньовічної України Віктора Олександровича Харламова 1989 року на відстані 3,5 метра від центральної апсиди давнього храму, на глибині 1,8 метра під 8-метровою підошвою фортечного валу Печерської фортеці, зведеного на початку XVIII століття, було виявлено гробницю під № 2 з пірофілітового сланцю (овруцького шиферу).

Церква Спаса на Берестовому XI – XXI ст. Зведений план археологічних розкопок 1914, 1989 – 1990 і 2002 років. Київський археолог Володимир Гончар, 2002 рік. Джерело – Балакин С.А. Некрополь церкви Спаса на Берестове: история исследования и современные проблемы. – Русь Киевская – Русь Московская. – Москва: Планета-2000, 2003. – С. 134. Фото без змін

Місцезнаходження гробниці. Фото 18 вересня 2020 року. Автор – Angloman

Завідувач сектора археології Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Сергій Тараненко показує, де приблизно була знайдена одна з князівських гробниць. Фото 23 липня 2022 року. Джерело – https://fakty.ua/ru/404470-skelet-v-kotorom-rossiyane-uvideli-ostanki-osnovatelya-moskvy-vidimo-byl-zhenskim-neozhidannyj-povorot-v-istorii-knyazheskogo-sarkofaga-najdennogo-v-kieve. Фото без змін

В інтерв’ю журналістам В.О. Харламов заявляв, що це могила Юрія «Довгорукого», але стовідсоткової впевненості не було. Зазвичай князів ховали всередині церкви, а не ззовні. У самій гробниці сумнівів не було, вона, безумовно, часів Русі. Але це не може слугувати безперечним аргументом в ідентифікації решток. У минулі століття існувала практика повторного використання гробниць. Не виключено, що в XVI або XVII століттях у ній поховали якогось церковного діяча.

Що стосується гробниці, її верхня плита була розколота на кілька фрагментів, а стінки гробниці частково розшарувалися від ґрунтових вод.

Вигляд гробниці зі сходу. Розкопки В.О. Харламова. 1989 рік. Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/mediko-kriminalisticheskoe-issledovanie-ostankov-iz-zahoroneniya-predpolozhitelno-yuriya-dolgorukogo-i-chlenov-ego-semi-versii-i/viewer. Фото без змін

Вигляд гробниці зі сходу. Фото 1989 року. Джерело – https://fakty.ua/ru/404470-skelet-v-kotorom-rossiyane-uvideli-ostanki-osnovatelya-moskvy-vidimo-byl-zhenskim-neozhidannyj-povorot-v-istorii-knyazheskogo-sarkofaga-najdennogo-v-kieve. Фото без змін

Знайдені в гробниці рештки через проникнення в неї ґрунтових вод лежали під кулею земляного мулу, верхня частина скелета збереглася на 70%, череп перетворився на труху. Під час розчищення поховання вдалося визначити, що небіжчика було покладено витягнуто на спині, головою на захід, кисті рук були складені в районі живота. Нічого, крім кісток, у гробниці не було, імовірно гробниця була розграбована. 

Вигляд гробниці з півночі. Рештки в гробниці. Розкопки В.О. Харламова. 1989 рік. Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/mediko-kriminalisticheskoe-issledovanie-ostankov-iz-zahoroneniya-predpolozhitelno-yuriya-dolgorukogo-i-chlenov-ego-semi-versii-i/viewer. Фото без змін

Гробниця, судячи з відхилення магнітного азимута, встановлювалася в травні 1157 року, що збігається з літописним повідомленням про час поховання Юрія «Довгорукого» 16 травня 1157 року. В історичному відношенні гробницю ототожнили з похованням Юрія «Довгорукого».

Над гробницею перебувало пізніше поховання, найімовірніше, якогось багатого міщанина, і дно похоронної ями було лише на 20-30 см вище за кришку гробниці. Якби тоді копнули глибше, давня могила до нашого часу не збереглася б.

У 1989 – 2002 рр. українські вчені провели антропологічні та судово-медичні дослідження кісткових решток із поховання.

В Акті антропологічного вивчення кісткових решток із гробниці, знайденої 1989 року біля Церкви Спаса на Берестовому Києво-Печерської лаври архітектурно-археологічною експедицією Інституту археології АН УРСР (керівник В.О. Харламов) від 10 серпня 1989 року, проведених у Києві, за підписом антропологів Інституту археології АН УРСР О.І. Данилової та В.Д. Дяченка, сказано: «Выявленные в каменном саркофаге кости человеческого скелета находились в анатомическом порядке. Череп не сохранился – превращён в порошок. Для настоящего исследования использованы все сохранившиеся кости или их фрагменты…»

У висновку до Акта сказано: «Изучаемые кости принадлежат мужчине пожилого возраста (около 60-70 лет) довольно слабого телосложения и длиной тела (около 159-160 см), находящейся на нижней грани средних величин для древнерусского населения начала 2-го тысячелетия. Размеры стоп соответствовали размерам обуви около 40. Размеры кистей несколько превышали средние стандарты для европейского населения. Склонность к повышенному жироотложению исключить нельзя. Имеется выраженный остеохондроз шейного (возможно также верхне-грудного) отдела, что должно было проявляться в наличии болей верхних конечностей (рук), обусловленных хроническим плекситом».

Спектральне дослідження решток здійснив судово-медичний експерт-біофізик А.М. Мерега. В Акті судово-медичного (судово-хімічного) дослідження № 117-С від 15 серпня 1989 року сказано: «…На исследование представлены фрагмент ключицы и фрагмент длинной трубчатой кости из захоронения предположительно князя Юрия «Долгорукого»; для контроля представлены отломок длинной трубчатой кости из архивного археологического материала (кость человека, начало нашего тысячелетия) и кость современного человека (из раскопок захоронения 1939 года).

…Эмиссионное спектральное исследование проведено с целью возможного обнаружения повышенного содержания тяжёлых металлов во фрагментах ключицы (объект № 1) и длинной трубчатой кости (объект № 2) по сравнению с костью человека захоронения начала нашего тысячелетия (объект № 3) и костью современного человека из захоронения 1939 года (объект № 4)…

Расшифровка спектрограмм проведена по спектру железа с использованием атласа дуговых спектральных линий…

В представленных для исследования объектах примерно в одинаковой концентрации содержатся кремний, марганец, железо, алюминий, кальций, медь. Эти элементы входят в состав кости, либо могли быть занесены из почвы. Тяжелые металлы – свинец, олово, серебро отсутствуют и в исследуемых, и в контрольных образцах».

Згідно з висновком до Акта: «В представленных на исследование фрагментах ключицы и длинной трубчатой кости из захоронения предположительно князя Юрия «Долгорукого» тяжёлых металлов не выявлено». Далі у висновку судмедекспертів зазначено, що: «При спектральном исследовании костей признаков отравления неорганическим ядом (соединения свинца, цинка, серебра, меди и других) не выявлено». На думку фахівців, Юрій «Довгорукий» був отруєний отрутою органічного походження, сліди якої не могли дійти до наших днів.

Судово-медичне дослідження решток імовірно Юрія «Довгорукого» здійснив завідувач медико-криміналістичного відділення Українського республіканського бюро судово-медичної експертизи О.В. Філіпчук. В Акті судово-медичного (судово-хімічного) дослідження № 116-AN від 17 серпня 1989 року сказано: «…На исследование представили: правую бедренную, головку левой бедренной кости и большую часть (диафиз и нижний эпифиз) левой бедренной кости, верхние 1/3 обеих больших берцовых костей, правый надколенник, две части (диафиз и нижний эпифиз) правой плечевой кости, 2 шейных и 3 поясничных позвонков, нижние эпифизы лучевых костей, 2 фрагмента малых берцовых костей, отломки ключицы и длинной трубчатой кости (фрагмент компактного слоя)…» Згідно з висновком:

«1. На исследование представлены костные останки мужчины низкого роста (около 157 см), хрупкого телосложения, со слабо развитой мускулатурой, умершего в пожилом (60-70 лет) возрасте.

2. При жизни человек, кости которого исследованы, страдал резко выраженным остеохондрозом шейного и поясничного отдела позвоночника, сопровождавшимся болевым синдромом…»

У 1990-х роках кістки з гробниці були оброблені «спеціальними розчинами, що дасть змогу їм зберігатися без змін довгий час».

2002 року в Києві антропологічні дослідження кісток із саркофагів 1, 2 і 3 проведені антропологом Інституту археології АН УРСР Олександрою Д. Козак та німецьким антропологом Мартіном Шульцем (нім. Martin Schulz). У короткій виписці зі Звіту про результати антропологічного дослідження кісток щодо скелета 2 сказано: «…принадлежал мужчине 60-70 лет, низкого роста, с возможно приземистой фигурой, с длинными кистями рук и ступнями (определенный более ранними исследованиями размер ноги соответствовал современному 40 (Е.И. Данилова). Человек страдал системным остеопорозом и остеохондрозом позвоночника. Нагрузки на осевой скелет и суставы ног были, вероятно, обусловлены не только физической активностью, но и нарушением обмена веществ. К сожалению, другие кости, которые могли бы подтвердить или опровергнуть предполагаемый диагноз, отсутствуют».

Водночас доказова база отриманих археолого-антропологічних відомостей виявилася недостатньою для категоричних висновків про належність знайденої 1989 року гробниці Юрію «Довгорукому». Однією з причин була відсутність порівняльного дослідження кістяків з метою встановлення їхньої біологічної спорідненості та належності до князівського роду Мономаховичів. Водночас експертизи, проведені в 1989 – 2002 рр., дають змогу з великою точністю говорити про належність решток Юрію «Довгорукому». 

2003 року проведено ще одну повторну експертизу. Її результат дає змогу з великою точністю говорити про належність решток Юрію «Довгорукому».

2005 року учасник археологічної експедиції 1989 – 1990 рр. київський археолог Володимир Гончар опублікував тези статті, в яких заявив, що в одній із гробниць були рештки саме Юрія «Довгорукого».

2006 року російським ученим були передані проби кісток із гробниці, знайденої 1989 року, для проведення експертизи, оскільки в Російській Федерації є рештки князів з роду Рюриковичів. Тому вони могли порівняти їхню ДНК з ДНК кісток людини, знайденої в гробниці біля Церкви Спаса на Берестовому.

У 2006 – 2008 рр. на прохання Московського фонду міжнародного співробітництва імені Юрія Довгорукого ФДБУ «Російський Центр судово-медичної експертизи» МОЗ РФ (директор А.В. Ковальов) провів медико-криміналістичне дослідження решток із гробниці. Паралельно з імовірним скелетом Юрія «Довгорукого» були досліджені мощі його сина князя Володимиро-Суздальського Андрія Юрійовича «Боголюбського» (нар. бл. 1111 р. – убитий 29.06.1174 р.), що перебувають у раці Успенського собору міста Володимира (нині адміністративний центр Володимирської області Російської Федерації). Їхня достовірна належність до гілки Мономаховичів ні в кого з істориків сумнівів не викликає.

Анатомо-морфологічні особливості. Кісткові рештки, імовірно Юрія «Довгорукого», збереглися не в повному обсязі та в сильно фрагментованому вигляді. Кістки сухі, світло-коричневого кольору, з наявністю множинних поздовжніх тріщин і поверхневої деструкції коркового шару, на дотик крихкі й легкі. Кістки скелета вкриті речовиною, схожою на меблевий лак. У книзі Ю.А. Молина «Читая смерти письмена» знаходимо фразу: «Останки после проведения экспертиз были обработаны специальными растворами, что позволит им храниться без изменений очень долгое время». Довгі трубчасті кістки, з поперечними розпилами. Скелет зберігся частково. Відсутні череп, обидві лопатки, ліві плечова, променева й ліктьова кістки, шийний і грудний відділи хребта, обидві малі гомілкові кістки, ключиці, тіло грудини, один надколінок, а також деякі дрібні кістки кисті та стопи.

Загальний вигляд кісткових решток. Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/mediko-kriminalisticheskoe-issledovanie-ostankov-iz-zahoroneniya-predpolozhitelno-yuriya-dolgorukogo-i-chlenov-ego-semi-versii-i/viewer. Фото без змін

Довгі трубчасті кістки характеризуються дуже малими поздовжніми розмірами, але мають відділи, достовірно (дм – 7) або ймовірно (вм – 12), які вказують на належність чоловікові. В основному це широтні й обхватні ознаки плечової, променевої, таранної кісток та III, IV поперекових хребців.

Загальний вигляд фрагментів довгих трубчастих кісток нижніх кінцівок. Джерело – https://cyberleninka.ru/article/n/mediko-kriminalisticheskoe-issledovanie-ostankov-iz-zahoroneniya-predpolozhitelno-yuriya-dolgorukogo-i-chlenov-ego-semi-versii-i/viewer. Фото без змін

Крім усього, є ознаки адаптації скелета до важких фізичних навантажень: гіпертрофія м’язового рельєфу, гвинтоподібна скрученість діафіза плечової кістки, кулясто-циліндрична форма головки стегнової кістки. Тому раніше висловлена думка про грацильність і слабкий фізичний розвиток індивіда потребує перегляду. Переважання периметрів і ширини кісток посткраніального скелета над їхньою довжиною, у поєднанні з ознаками силової адаптації скелета свідчить про м’язовий або м’язово-черевний його соматотип за схемою В.В. Бунака.

Велика сідничина вирізка вузька й дуже глибока. Крижі досить широкі. Вушкоподібна поверхня поширюється до середини третього сегмента крижів. Перелічені особливості також вказують на безперечну вираженість статевого диморфізму скелета за чоловічим типом.

У кістково-суглобовому апараті скелета виявлено множинні й цілком симетричні старечі зміни: крайові кісткові розростання по периметру великих і дрібних суглобів, звапніння хряща I ребра й шилоподібне скостеніння грудних ділянок інших ребер, дегенеративно-дистрофічні ураження хребта з наявністю деформівного спондильозу, спондилоартрозу й остеохондрозу міжхребцевих дисків поперекових хребців, грижа Шморля. Усе це свідчить про нормальне фізіологічне старіння людини, яке характерне для чоловіків похилого віку (65-74 років).

Аномалії та анатомічні варіанти. Різко виступаюча дворвершинна горбистість великої гомілкової кістки (місце прикріплення зв’язки надколінка).

Ушкодження та захворювання. Крайові кісткові розростання по периметру великих і дрібних суглобів, звапніння хряща I ребра й скостеніння центральних ділянок інших ребер.

Дегенеративно-дистрофічні ураження хребта з наявністю деформівного спондильозу, спондилоартрозу й остеохондрозу міжхребцевих дисків поперекових хребців. На суміжних поверхнях LII і LIII глибокі дефекти замикальних пластинок з проривом углиб тіла (грижа Шморля), розмірами 1,9 × 6,4 × 7,3 мм. По краях дефекту кісткова тканина ніби «оплавлена». Вочевидь, грижа Шморля була й на LI та LII (ці області частково зруйновані). Поодинокі грижі у дорослих людей, поза старечим кіфозом, не мають морфологічного й клінічного значення, оскільки вони виявляються випадково у 38% померлих.

Висновки ФДБУ «Російський Центр судово-медичної експертизи» МОЗ РФ щодо медико-криміналістичного дослідження решток із гробниці біля Церкви Спаса на Берестовому були опубліковані 2015 року. У них сказано: Отримані результати, узяті в сукупності з матеріалами раніше проведених досліджень (архівні, археологічні, антропологічні, судово-медичні), припускають висновок про належність поховання представнику князівської гілки Мономаховичів: Скелет 2 – великий князь Юрій «Довгорукий», син Володимира «Мономаха», похований 16 травня 1157 року біля церкви Спаса на Берестовому (Саркофаг 2). Вік на момент смерті 65-74 роки, довжина тіла 156,9-161,3 см, м’язово-черевний соматотип, імовірна маса тіла 65,9-69 кг. Дослідження певною мірою підтверджує літописні свідчення про фізичні особливості Юрія «Довгорукого» в частині зросту («немалого» на той час), особливостей статури («товстий»), доброго стану здоров’я, витривалості й фізичної сили («легко проводячи в сідлі довгі місяці військових походів»). У кістковій тканині скелета методами спектрального аналізу виявлено невідому речовину, до складу якої входять ліпіди (смуга поглинання 1726 см-1) і неорганічний компонент (смуга поглинання 1384 см-1), а також калій і мідь. Не виключено, що ці включення відображають природу використаних консервувальних розчинів. Водночас потрібне проведення додаткового токсикологічного аналізу для виключення або підтвердження версії про можливе отруєння Юрія «Довгорукого».

Рештки з гробниці зберігаються в приміщенні Інституту археології Національної академії наук України на території Києво-Печерської лаври у простій картонній коробці з-під посилок. Напис на коробці гласить: «Саркофаг № 1. Кости захоронения Юрия Долгорукого».

У листопаді 2007 року за інформацією, отриманою від головного архітектора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Тетяни Кулик щодо решток, які, можливо, належать Юрію «Довгорукому», міжвідомча комісія ухвалила рішення, що потрібно провести генетичну експертизу.

2020 року колишній завідувач відділу медико-криміналістичної ідентифікації ФДБУ «Російський центр судово-медичної експертизи» Мінздоровсоцрозвитку Росії, антрополог Віктор Миколайович Звягін заявив, що ДНК-експертизу зробити неможливо через те, що рештки погано збереглися.

2021 року Інститут археології Національної АН України передав проби кісток шведським фахівцям для проведення ДНК-експертизи. У лабораторії генетики Стокгольмського університету (швед. Stockholms universitet) виділили придатну для експертизи ДНК. Виявилося, що в ній немає Y-хромосоми. Ця обставина змусила піддати сумніву те, що в саркофазі лежали рештки чоловіка – цілком можливо, що вони належали жінці. У людській популяції клітини чоловіків містять дві (рідше кілька) X-хромосоми й одну Y-хромосому, клітини деяких жінок містять кілька, частіше три або одну X-хромосоми.

Таким чином, дослідження решток із гробниці біля Церкви Спаса на Берестовому затяглося вже понад три десятиліття. І крапка в цій історії ще не поставлена. Гробниця, в якій перебувало поховання, законсервована. Іншими словами, її залишили на колишньому місці й засипали піском, щоб згодом тут же й поховати рештки. Над долею решток покійного чи покійної досі витає злий фатум: їхня могила в одному місці, пам’ятний надгробок – в іншому, а рештки – в третьому. У дерев’яній скрині на запиленому стелажі…