ІУЛІАНІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

Іуліанія Олександрівна (Уляна, Юліанія, черниця Марина, Марфа) (лит. Juliana Aleksandrovna Tverskaja, польськ. Julianna Aleksandrowna Twerska), 2-га дружина великого князя Литовського Ольгерда (лит. Algirdas) з династії Гедиміновичів, донька великого князя Тверського Олександра Михайловича з династії Рюриковичів (див. Російська Федерація), мати великого князя Литовського і короля Польщі Владислава II «Ягайла» (польськ. Władysław II Jagiełło) – родоначальника династії Ягеллонів, та великого князя Литовського Свидригайла (лит. Švitrigaila); народж. бл. 1330 р. – померла 17.03.1391 (близько 60 років) р.

Згідно з польським істориком Яном Тенговським (польськ. Jan Tęgowski) в Ольгерда та Іуліанії було 16 дітей. 

Після смерті Ольгерда 1377 року, згідно з його заповітом, Іуліанія успадкувала Вітебське князівство, займалася вихованням молодших дітей. Традиція приписує їй фундаторську діяльність. У Вітебську (білор. Віцебск, нині місто, адміністративний центр Вітебського району та Вітебської області Білорусі) вона заснувала перший жіночий монастир, Церкву Богоявлення, оновила Михайлівську, найстарішу княжу церкву міста, також оновила й прикрасила Благовіщенську церкву (білор. Дабравешчанская царква), в якій, як стверджують історики, зберігалися портрети Ольгерда та Іуліанії. 

Після другого приходу до влади Ягайла Ольгердовича у Великому князівстві Литовському 1382 року, Іуліанія брала участь в організації литовсько-московського союзу та плануванні династичного шлюбу Ягайла й доньки князя Московського Дмитра Івановича «Донського».

1383 року Іуліанія віддалилася до Печерського монастиря під Києвом, де прийняла ім’я Марина (Марфа). Якийсь час проживала при дворі князя Київського Володимира Ольгердовича, сина Ольгерда від 1-го шлюбу.

Іуліанія померла 17 березня 1391 року, раніше дослідники називали роком її смерті – 1392 рік. Напис із датою її смерті було знайдено в березні 2012 року під час ремонту Спасо-Преображенського (Спасо-Єфросиніївського) монастиря в Полоцьку (білор. Полацк, нині місто, адміністративний центр Полоцького району Вітебської області Білорусі). Згідно із загальновизнаною традицією вона була похована 1392 року в Печерському монастирі під Києвом – «положена бысть в Печере на Кыеве», згодом її гробниця знаходилася в Успенському соборі монастиря.

За іншою версією, залишок життя велика княгиня Іуліанія провела в заснованому нею Свято-Духівському монастирі (білор. Свята-Духаўскі манастыр) у Вітебську. 1383 року в монастирі вона прийняла схиму під ім’ям Марини (Марфи). За переказом, Іуліанія була тут і похована.

5 грудня 2018 року Іуліанію зараховано Українською автокефальною православною церквою до лику місцевошанованих святих як благовірну княгиню.