7, 8. ДВІ ПОХОВАЛЬНІ НІШІ XII СТОЛІТТЯ
7, 8. Дві поховальні ніші XII століття, одна з них зі «слідами» шиферної гробниці.
У ході археологічних розкопок 2012 року у внутрішньому просторі Спаського собору було закладено Шурф 1, розміром 3 × 3 метри. Він розташовувався в південній частині нартекса, у його південно-східному куті та частково включав Шурф I розкопок 1923 року, що знаходився в південно-західному куті.
Схема розташування розкопів 2012 – 2014 рр. у соборі та біля нього. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
Фундамент у південній частині нартекса собору виступає щодо площини стіни, на глибині 1,07-1,14 метра від рівня сучасної підлоги, на 0,95-1 метр. Поверх цього виступу фундаменту знаходиться стрічка кладки завширшки 60 см і заввишки 20 см, складена з цегли-плінфи на цем’янковому розчині. Вона згадується й у матеріалах робіт 1923 року. Ця кладка прилягає без перев’язки до південної стіни нартекса по всій її довжині. Її верхня площина знаходиться на рівні первісної підлоги, і на 1 метр нижче сучасної.
Поховальна ніша. У правому дальньому куті видніється частина шліфованої плити пісковика. Фото 2012 року. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
У західній частині цієї ділянки поверх кладки з плінфи покладено масивну, 2,0 × 0,5 × 0,12 метра, шліфовану плиту пісковика. Вона входить у межі шурфу 2012 року частково, на довжину 55 см. Виходячи з того, що в шурфі 1923 року було відкрито протилежну частину плити, можна зробити висновок, що її загальна довжина становить близько 2 метрів.
Стратиграфія нашарувань у Спаському соборі. Шурф I у нартексі. 1923 рік. Малюнок із щоденника учасника розкопок українського археолога, історика та чернігівського краєзнавця Петра Івановича Смолічева. Джерело – Науковий архів Інституту археології Національної академії наук України, ф. 6, спр. 1. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
Оскільки за характером кладки та будівельними матеріалами ця конструкція відрізняється від основного об’єму Спаського храму, то можна припустити, що вона влаштована в давньоруський період, але вже після завершення будівництва храму. Не виключено, що вона призначалася для встановлення гробниці, а плита пісковика слугувала її основою. Таке припущення здається ймовірним, оскільки підлога в Спаському храмі у XII столітті, на думку радянського архітектора Миколи В’ячеславовича Холостенка (помер 1978 року), була з різьблених інкрустованих кольоровою смальтою шиферних (пірофілітових) плит і не витримала б ваги кам’яної гробниці. Хоча, наскільки відомо, спеціально влаштовані для встановлення гробниць фундаменти в давньоруських храмах не зафіксовані, але їх існування допустиме.
Можливо, нішу від розташованої поруч шліфованої плити пісковика колись відокремлював тонкий простінок, нині не збережений.
Внутрішню стінку ніші утворювала кладка південної стіни храму. Довжина ніші становить – 1,9 метра. На внутрішній стінці ніші збереглися залишки тонкого до 1,5 см шару штукатурки, схожої на вапняну затирку з рослинним клеєм. За висновком технолога-реставратора Юлії Миколаївни Стріленко, як заповнювач у штукатурці була використана жовта плінфа. Це дозволяє віднести появу ніші до часу не раніше 2-ї половини ХІ століття, коли подібна плінфа починає використовуватися в чернігівському будівництві. Дно ніші, яке створює обріз фундаменту, покривав досить товстий до 2 см, шар білої вапняно-крейдяної маси з волокнистим наповнювачем (соломою), схожої на штукатурку під фресковий розпис.
Уздовж південно-західної стінки ніші в шарі обмазки простежуються залишки канавки завширшки 5 см. Швидше за все, це – слід, що залишився від встановленої тут колись вертикальної бічної стінки шиферної (пірофілітової) гробниці. Про її існування свідчать знайдені під час розчищення ніші дрібні уламки й сколи рожевого шиферу, у багатьох випадках – зі шліфованою поверхнею. Можна допустити, що в ніші була встановлена гробниця, зруйнована внаслідок обвалу склепіння в південній частині нартекса. Як зазначав М.В. Холостенко, склепіння тут зруйнувалося в післямонгольський час і було перекладене в ХVІІ столітті.
У східному куті ніші, на її дні, виявлено залізний мастерок-кельму з роговим руків’ям.
Руків’я мастерка виступало над дном ніші, а його робоча частина виявилася вмурованою в шов рожевого цем’янкового розчину між блоками фундаменту собору. Загальна довжина мастерка – 23 см, висота – 9,5 см; довжина металевої частини – 13,5 см, ширина – до 5,5 см; довжина руків’я – 11,5 см, діаметр – 3,7-4 см.
У шарі обмазки на дні ніші поряд із мастерком було вмуровано уламок жовтої плінфи. Він розташовувався таким чином, що його поверхня знаходилася на одному рівні з поверхнею руків’я мастерка. Складалося враження, що вмурований у фундамент під час будівництва Спаського храму мастерок був відкритий під час влаштування ніші для гробниці. Проте його залишили на місці, підклавши поруч цеглу-плінфу, щоб зберегти мастерок від руйнування під вагою встановленої поверх нього гробниці.
Згідно з висновками українського археолога Олени Євгенівни Черненко, використані для влаштування ніші цегла-плінфа та розчин дозволяють віднести її появу до XII століття. Встановлена в ній гробниця була зруйнована, судячи з усього, внаслідок обвалу давнього склепіння в південній частині нартекса. Неможливо сказати впевнено, коли це сталося. У будь-якому разі – ще до XVII століття, коли склепіння були перекладені.
Виявлена 2012 року поховальна ніша зі слідами шиферної гробниці прилягає до згаданої шліфованої плити пісковика зі сходу та є вторинною за часом виникнення.
Спаський храм. План зі знайденими давньоруськими похованнями: 1 – гробниця; 2 – гробниця; 3 – вірогідне місце розташування гробниці; 4 – гробниця; 5 – ніша-аркосолій; 6 – ніша-аркосолій; 7, 8 – дві поховальні ніші. Джерело – Ситий Ю.М. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Чернігова. – Чернігів: Десна Поліграф, 2013. – С. 19. Фото змінено 29 грудня 2023 року, додані 5 – 8. Автор змін – Angloman
Таким чином, результати досліджень 2012 року дозволили припустити, що в XII столітті в південній частині нартекса Спаського храму були встановлені дві гробниці, що не дійшли до нашого часу. Є певні підстави для висновку, що в них були поховані канонізовані церквою князь Ігор Ольгович і митрополит Київський і всієї Русі Костянтин I.