ОЛЕГ СВЯТОСЛАВИЧ «ГОРИСЛАВИЧ»
Олег Святославич «Гориславич», князь Чернігівський, князь Новгород-Сіверський, помер 1 серпня 1115 року в Новгороді-Сіверському, у віці близько 65 років.
Олег Святославич – активний учасник князівських міжусобиць на Русі, саме він вів основну боротьбу проти Мономаховичів за права всієї гілки Святославичів. Під час цієї боротьби загинули великий князь Київський Ізяслав I Ярославич (укр. Ізяслав Ярославич) 1078 року та син князя Володимира Всеволодовича «Мономаха», Ізяслав 1096 року. Оскільки літописання контролювалося недоброзичливцями князя Олега, його роль змальовувалася негативною. Творець «Слова о полку Ігоревім» називає його – Олегом Гориславичем.
У період свого князювання в Тмутаракані (див. Російська Федерація), князь Олег Святославич титулував себе «архонтом Матрахи, Зихії та всієї Хозарії» (грец. Áρχωντ[ι] Ματράχ[ων] Ζιχίας χαί πάσης [Χ]αβαρίας), карбував власну монету, підкреслюючи свою суверенність.
Зображення князя Олега Святославича на князівській монеті. XI століття. Джерело – https://www.dolgorukiy-dynastic.com/441098061. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін
2 травня 1115 року князь Олег у Вишгороді (нині місто, адміністративний центр Вишгородського району Київської області) брав участь у перепохованні мощей Бориса і Гліба в новій кам’яній церкві.
1 серпня 1115 року в Новгороді-Сіверському князь Олег Святославич помер, а 2 серпня він був похований, згідно з літописцем, «у святого Спаса, у гроба отца своего Святослава». Деякі історики не виключають, що місцем поховання Олега була усипальниця на першому ярусі так званої «хрещальні», водночас, ховаючи його батька в Південній прибудові.
Олег Святославич був енергійним, амбітним і рішучим. У «Слові о полку Ігоревім» є така розповідь: «Были века Трояна, минули годы Ярослава, были и войны Олеговы, Олега Святославича. Тот ведь Олег мечом раздоры ковал и стрелы по земле сеял. Вступает он в золотое стремя в городе Тмуторокани, звон же тoт слышал давний великий Ярославов сын Всеволод, а Владимир каждое утро уши закладывал в Чернигове. Бориса же Вячеславича жажда славы на смерть привела и на Канине зелёную паполому постлала ему за обиду Олега, храброго и молодого князя. С такой же Каялы и Святополк бережно повёз отца своего между венгерскими иноходцами к святой Софии, к Киеву. Тогда при Олеге Гориславиче засевалось и прорастало усобицами, гибло достояние Даждь-Божьих внуков, в княжеских распрях век людской сокращался. Тогда на Русской земле редко пахари покрикивали, но часто вороны граяли, трупы между собой деля, а галки по-своему говорили, собираясь лететь на поживу».
Точне значення наданого йому прізвиська невідоме. За однією з версій, Олег Святославич отримав його за свій неспокійний норов, надмірну жагу влади, розхитування цілісності руської держави та всі ті міжусобиці, які він породив і які принесли стільки шкоди Руській землі. За іншою, «Гориславич» означає «той, що горить славою», оскільки сучасники поважали його воїнську звитягу. За третьою версією, таке прізвисько пов’язане зі складною долею Олега і тяготами, які він переніс.