ПІВДЕННО-ЗАХІДНА ПРИБУДОВА – «ХРЕСТИЛЬНЯ» (ПІВДЕННА БАШТА)
Двоярусна південно-західна прибудова, так звана «хрестильня». Розкопками 1923 року під керівництвом російського, українського, радянського історика й археолога Миколи Омеляновича Макаренка та історика архітектури Іполита Владиславовича Моргилевського біля західної частини південної стіни Спаського собору поблизу фундаменту існуючої круглої Південної башти, збудованої в 1790-х роках симетрично давній Північній башті, були виявлені залишки прямокутної в плані споруди. Увійшла в літературу інтерпретація споруди як «хрестильні» належить І.В. Моргилевському.
Південна башта, вигляд зі сходу. Фото 20 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Зведений план Спаського собору. За М.В. Холостенком, 1970 рік. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
Прибудова була збудована в техніці рівношарової цегляної кладки («opus isodus») і датується XII століттям. Єдине відоме зображення цієї споруди можна побачити на плані «Абрисі Чернігівському» 1706 року. Тут поміщено мініатюру, на якій показано південний фасад Спаського собору, а біля його південно-західного кута – двоярусну споруду.
Спаський собор. Фрагмент копії плану «Абрису Чернігівського», 1706 рік. Джерело – Чернігівський обласний історичний музей імені В.В. Тарновського, ВСП 579/1. «Пам’ятки монументальної архітектури Північного Лівобережжя України ХІ–ХІІІ ст». Фото без змін
1750 року Спаський собор сильно постраждав від пожежі, двоярусна споруда майже розвалилася.
На плані 1751 року споруди вже немає, а на пізніших планах з’являються обриси круглої башти, збудованої в 1790-х роках.
Фрагмент плану Чернігова 1751 року із зображенням Спаського собору – унизу. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6118/1/%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%20%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d0%ba%d0%b8%d0%b9%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%20%d0%b2%20%d0%a7%d0%b5%d1%80%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%be%d0%b2%d0%b5%20%d0%b2%20%d1%81%d0%b2%d0%b5%d1%82%d0%b5%20%d0%bf%d0%be%d1%81%d0%bb%d0%b5%d0%b4%d0%bd%d0%b8%d1%85%20%d0%b0%d1%80%d1%85%d0%b8%d1%82%d0%b5%d0%ba%d1%82%d1%83%d1%80%d0%bd%d0%be-%d0%b0%d1%80%d1%85%d0%b5%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b3%d0%b8%d1%87%d0%b5%d1%81%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%b8%d1%81%d1%81%d0%bb%d0%b5%d0%b4%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d0%b8%d0%b9.pdf. Фото без змін
У ході розкопок 1923 року вдалося розкрити східну та південну частини прибудови, а також її південно-західний кут, оскільки решта споруди та весь її внутрішній простір були зайняті нинішньою круглою баштою. За образним виразом М.О. Макаренка, башта «з’їла» внутрішню частину «церковці». За публікацією М.О. Макаренка можна визначити, що західний фасад споруди перебував на одній лінії з фасадом собору, східна частина збігалася зі стіною, що відокремлювала в соборі нартекс від нефа. Розмір споруди із заходу на схід становив 12,5 метра, впоперек – 8,5 метра. Кладка нинішньої круглої башти настільки щільно прилягала до поверхні стін виявленої споруди, що в М.О. Макаренка склалося враження про наявність в основі давньої прибудови суцільної платформи – «стилобата».
Ще однією відзначеною дослідником особливістю споруди було те, що в інтер’єрній площині її східної стіни були розташовані три ніші-апсиди. З цієї причини в матеріалах М.О. Макаренка прибудову названо «триапсидною церковкою». Ці ніші були зруйновані гніздами під будівельні риштування круглої башти в 1790-х роках і трубою опалення 1899 року. Ніші збереглися на висоту лише 15 см, але в центральній ніші-апсиді вціліли залишки штукатурки з фресковим розписом. 1923 року на стінці центральної апсиди був видний орнамент у вигляді хвилястої лінії з трьох рівних за товщиною колірних смуг. Верхня смуга – блакитна, середня – жовта, нижня – синя. Жовта смуга розділялася на дві рівні за величиною частини тонкою червоною лінією. Чи мала споруда стовпи чи була безстовпною, невідомо. За довжиною вона розділялася на три частини. Тому можна вважати, що західна половина споруди була відокремленою від храму будівлею, що мала особливе призначення. Судячи з опису М.О. Макаренка, на момент його розкопок у нішах ще зберігалася підлога у вигляді стяжки розчином.
Вид з даху Спаського собору на прибудову. Фото 1923 року. Джерело – Макаренко М.О. Чернігівський Спас. Археологічні досліди 1923 р. – Київ, 1929. – Рис. 28. Фото без змін
1923 року Іполит Владиславович Моргилевський встановив, що прибудова, безсумнівно, була двоярусною, оскільки на рівні другого ярусу собору, у південній стіні хорів, є давній портал, симетричний тому, що веде до Північної сходової башти. Колись він вів до прибудови, а тепер виходить на другий ярус Південної башти. Водночас обстеження прилеглого до прибудови прясла собору дозволило І.В. Моргилевському встановити відсутність у нижньому ярусі порталу, через який могли б сполучатися обидві споруди. І.В. Моргилевський також висловив припущення, що прибудова слугувала не лише як усипальниця, а одночасно слугувала й хрестильнею (баптистерієм). При цьому М.О. Макаренко відзначав, що між північною стіною прибудови та Спаським храмом існував шов. Тобто прибудова була самостійною будівлею, конструктивно незалежною від храму. М.О. Макаренко вважав, оскільки три апсиди навряд чи потрібні в хрестильні, двоярусну прибудову – домовою князівською церквою.
Що стосується датування цієї споруди, то спочатку як М.О. Макаренко, так і І.В. Моргилевський схилялися віднести її до Х століття й допускали, що вона передувала Спаському собору. Про це згадується в щоденнику учасника археологічних досліджень собору, українського археолога, історика й чернігівського краєзнавця Петра Івановича Смолічева: «У західній стороні біля башти відкриті півкола, на думку Макаренка та Моргилевського, є вівтарними апсидами існуючого до побудови собору давнього кам’яного храму, споруди не пізніше Х століття». Проте надалі обидва дослідники відмовилися від цього припущення. М.О. Макаренко дійшов висновку, що «церковка» належить до «князівського часу», і, хоча й передбачалася первісним планом будівництва, збудована пізніше за Спаський храм. Він також вважав, що вона має незвичні для Русі конструктивні риси: фундамент у вигляді платформи («стилобата») і три мініатюрні вівтарі, розміщені в товщі стіни, що характерно для пам’яток Малої Азії та Кавказу ІV – ХІІ ст.
1923 року впритул до південної стіни фундаменту «хрестильні» виявлено давньоруську гробницю з цегли-плінфи та рожевого шиферу (4).
Радянський архітектор Микола В’ячеславович Холостенко (помер 1978 року) розглядав цю прибудову як хрестильню-усипальницю й відносив її до другого будівельного етапу в історії Спаського собору. Він припускав, що вона була збудована вже після «двокамерного терема», перекритого будівлею Борисоглібського собору, але ще до 1050-1060-х років. М.В. Холостенко дотримувався думки, що «хрестильня хоча й збудована услід за спорудою собору, але була одразу передбачена при його будівництві, на це вказують двері на хорах над центром хрестильні». При цьому він вважав, що сходів між ярусами прибудови не було; власне хрестильню з входом ззовні в західному фасаді він розміщував на першому ярусі, а на другому – князівську капелу, що сполучалася із західною ділянкою хорів.
Здійснюючи реконструкцію «хрестильні», М.В. Холостенко допустив, що вона була безстовпною, оскільки рішення її східного фасаду з трьома близько розташованими апсидами таке саме, як і в «хрестильні» Церкви Спаса на Берестові у Києві. Виходячи з того, що розмір південно-західної прибудови чернігівського собору подібний до бічного відсіку її хорів, М.В. Холостенко припустив, що й система їхнього перекриття була аналогічною. З тією лише різницею, що капела Спаса мала встановлений на світловий барабан купол, схожий із куполом прибудови Успенського собору Києво-Печерської лаври.
Залишки ніш-апсид прибудови. Джерело – https://cn.archives.gov.ua/expos/temat/PDA/5_1.php. Державний архів Чернігівської області, Асєєв Ю.С. Архітектура Київської Русі. – Київ, 1969.– С. 46. Фотографія. Документи онлайн публікуються вперше. Фото без змін
За часом свого будівництва двоярусна прибудова відповідає часу після Любецького князівського з’їзду 1097 року, коли влада в Чернігівському князівстві перейшла до Святославичів, в особі Давида Святославича. Його брат Олег Святославич був похований 1115 року «у святого Спаса». Ураховуючи хронологію будівництва Спаського храму, деякі історики не виключають, що місцем його поховання була усипальниця на першому ярусі «хрестильні». Проте в літописному тексті також сказано «… у гроба отца своего Святослава». Можливо, ця усипальниця слугувала місцем поховання його нащадків, яких згідно з літописом, ховали не у «вотчинному» Новгороді-Сіверському, а в Чернігові. Думку про існування родової усипальниці Ольговичів в одній з прибудов Спаського храму висловлював ще архієпископ Чернігівський і Ніжинський Філарет (у миру – Дмитро Григорович Гумілевський, помер 1866 року).
За аналогією з київськими храмами, де також були окремі хрестильні, дослідники припускають, що це був мініатюрний 4-стовпний храм з однією банею, апсиди якого були викладені в товщі стіни. З північного та південного боків храму, напевно, на початку XII століття, були прибудовані дві маленькі каплиці для князівських поховань (Віроцький В.Д. Храми Чернігова. – Київ: Техніка, 1998. – С. 38).
2013 року археологічні дослідження прибудови проводили український археолог Олена Євгеніївна Черненко, російський історик архітектури Олег Михайлович Іоаннісян, український археолог Тетяна Григорівна Новик. Розкоп площею 55 м² було розбито між існуючими – південним тамбуром Спаського храму та Південною баштою.
Схема розташування розкопів 2012 – 2014 рр. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
Археологічні дослідження 2013 року. Фото 24 серпня 2013 року. Автор – Bonbosch. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
Археологічні розкопки «хрестильні». Джерело – сторінка Facebook: Олена Черненко. Фото без змін
Археологічні розкопки охопили східну частину «хрестильні» – східну стіну та прилеглі до неї ділянки північної та південної стін. Від північної стіни вціліло до 8 рядів кладки. Збереглася лише її східна частина, на відрізку 2,9 метра, західна виявилася зруйнованою під час побудови Південної башти. Між північною стіною прибудови та Спаським собором існує шов завширшки до 5 см, заповнений будівельним сміттям. Таким чином, прибудова становить самостійну, конструктивно незалежну від собору споруду.
Загальний вигляд розкопу «хрестильні», вид з півдня. Фото 2013 року. Джерело – https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6118/1/%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%20%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d0%ba%d0%b8%d0%b9%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%20%d0%b2%20%d0%a7%d0%b5%d1%80%d0%bd%d0%b8%d0%b3%d0%be%d0%b2%d0%b5%20%d0%b2%20%d1%81%d0%b2%d0%b5%d1%82%d0%b5%20%d0%bf%d0%be%d1%81%d0%bb%d0%b5%d0%b4%d0%bd%d0%b8%d1%85%20%d0%b0%d1%80%d1%85%d0%b8%d1%82%d0%b5%d0%ba%d1%82%d1%83%d1%80%d0%bd%d0%be-%d0%b0%d1%80%d1%85%d0%b5%d0%be%d0%bb%d0%be%d0%b3%d0%b8%d1%87%d0%b5%d1%81%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%b8%d1%81%d1%81%d0%bb%d0%b5%d0%b4%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d0%b8%d0%b9.pdf. Фото без змін
Фундаменти прибудови були досліджені в шурфах (Шурфи 2 і 3). Всупереч висновкам М.О. Макаренка, виявилося, що її фундаменти не утворювали суцільної платформи, а складалися зі стрічкового фундаменту, на розчині з каменів. Ширина фундаменту – до 1,4 метра, глибина від 1,75 до близько 3 метрів від сучасної поверхні. Дослідити фундамент під північною стіною прибудови виявилося неможливо, оскільки весь внутрішній простір давньої прибудови щільно заповнює кладка цоколя та фундаменту Південної башти.
Шурф 2 розташовувався біля східної стіни прибудови, в основі південної лізени (лопатки). Фундамент, розкритий на ділянці завширшки 1,2 метра, був складений із булиги (булижника), залитої цем’янковим розчином. Він майже прямовисно опускався вниз до рівня материка. На поверхні фундаменту простежувалися сліди кількох горизонтальних швів, що відповідали окремим будівельним циклам. У верхній частині фундаменту, ближче до кута споруди, було покладено ряд прямокутних у перерізі блоків.
Фундамент під північною лізеною східного фасаду прибудови має ширший виступ від лінії стіни. На цій ділянці його обриси не рівні, а обріз розширюється в напрямку Спаського собору. Вочевидь, у цьому місці фундамент прибудови заповнив більш ранній вибраний фундаментний рів. Це міг бути рів східної стіни південного притвору, що належить до першого етапу будівництва храму. Сліди незавершеного будівництва цього притвору вдалося виявити 2012 року біля південного фасаду Спаського собору. Імовірно, з цим же притвором пов’язані виявлені в кладці двоярусної прибудови, вдруге використані блоки каменю, фрагменти цегли-плінфи ХІ століття та шматки розчину, що послужили заповнювачем цем’янки.
У Шурфі 3, закладеному в основі південного фасаду прибудови, було відкрито ділянку фундаменту завширшки 1 метр. Кладка фундаменту на ділянці шурфа поступово звужувалася донизу таким чином, що його верхній обріз виступає над підошвою на 27 см. Кладка впущена в культурний шар, але не досягала материка. Дерев’яні субструкції в основі фундаменту виявлені не були. У верхній частині фундамент складений із булиги (булижника), пролитої світло-жовтим розчином, у якому була присутня суміш цем’янок. По верхньому обрізу його перекриває ряд кам’яних плит неправильної форми, завтовшки 4-6 см. На ці плити спирається кладка цоколя фасадної частини південної стіни прибудови, складеного з підтесаних блоків пісковику завтовшки до 20 см.
В основі кладки фасадів прибудови перебуває цоколь із видовжених підтесаних блоків пісковику, покладених безпосередньо по верхньому краю фундаменту. В інтер’єрі такий цоколь відсутній – фундамент перекритий рядами плінфи.
Стіни прибудови складені з плінфи на вапняно-цем’янковому розчині в техніці рівношарової кладки («opus isodus»), усі плінфи виходили на лицьову поверхню стін. У кладці переважає однотипна плінфа рожевого, світло-жовтого й майже білого (кремового) кольору, формату 31-33 × 26-28 × 4-5 см. Плінфа виготовлена в рознімних формах, добре відформована, доброго випалу. На її поверхні є опуклі знаки, а на постелі (горизонтальна грань цегли в кладці) – мітки у вигляді ліній. Загалом за своїми характеристиками плінфа прибудови подібна до плінфи чернігівського Борисоглібського собору.
Усі досліджені стіни прибудови мають однотипну структуру. Лицьові поверхні стін утворені рядами цілих прямокутних плінф із тонкими, до 1 см, вертикальними швами. Горизонтальні шви розчину завтовшки 3-5 см, що приблизно відповідає товщині плінфи. Усі шви мали підрізання під верхню плінфу. Будівельний розчин кладки кремово-білого та світло-жовтого кольору. Згідно з результатами дослідження технолога-реставратора Юлії Миколаївни Стріленко, як наповнювач у розчині використана цем’янка, виготовлена з подрібненої плінфи, домішки піску відсутні. Внутрішні поверхні стін заповнює кладка з горизонтальних рядів хаотично покладених цілих плінф, у тому числі – лекальних (фігурна), та їхніх уламків. У забутовці також використані середнього розміру валуни, переважно – по кутах споруди, на поверхні яких збереглися залишки яскраво-рожевого будівельного розчину, близького до розчину Спаського собору. Розчини забутовки неоднорідні за структурою. Трапляється використання як наповнювача суміші цем’янок і подрібненого інтенсивно-рожевого розчину, а також цем’янки з червоної плінфи, аналогічної використаній у нижніх рядах кладки Спаського собору.
Південно-західна прибудова Спаського храму. План із позначенням різночасових кладок. Ключові слова (теги): пісковик, плінфа прибудови (капели), цегла контрфорсу, плінфа галерей, скупчення уламків плінфи, цем’янковий розчин галерей, цегла кладки башти, цем’янковий розчин прибудови (капели), вапняковий розчин. Джерело –https://epub.chnpu.edu.ua/jspui/bitstream/123456789/6115/1/%d0%9f%d1%80%d0%be%20%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%86%d0%b5%20%d0%b7%d0%bd%d0%b0%d1%85%d0%be%d0%b4%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d0%bd%d1%8f%20%d0%ba%d0%bd%d1%8f%d0%b7%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b8%d1%85%20%d0%bf%d0%be%d1%85%d0%be%d0%b2%d0%b0%d0%bd%d1%8c%20%d1%83%20%20%d1%87%d0%b5%d1%80%d0%bd%d1%96%d0%b3%d1%96%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d0%a1%d0%bf%d0%b0%d1%81%d0%be-%d0%9f%d1%80%d0%b5%d0%be%d0%b1%d1%80%d0%b0%d0%b6%d0%b5%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%be%d0%bc%d1%83%20%d1%81%d0%be%d0%b1%d0%be%d1%80%d1%96.pdf. Фото без змін
Загалом слід зазначити, що кладка споруди відрізняється ретельністю виконання, геометричністю ліній і одноманітністю технічних прийомів.
Східна стіна прибудови була розкрита повністю. Її довжина виявилася рівною 9,5 метра, на 1 метр більше, ніж указував М.О. Макаренко. Ширина стіни 1,53 метра. Фундамент східної стіни не виступав в інтер’єр прибудови. З цього боку його поверхня відповідала поверхні стінової кладки. Стіна збереглася на висоту до 8 рядів кладки. Фасадна та інтер’єрна поверхні стіни утворені рядами цілих плінф. Внутрішній простір стіни заповнює забутовка з цілої плінфи та її уламків. Особливо слід зазначити, що серед цих уламків присутній фрагмент лекальної плінфи у вигляді сектора. Як відомо, така плінфа використовувалася лише для напівколонок на фасадах споруд київсько-чернігівської архітектурної школи XII століття. Зафіксований у кладці двоярусної прибудови Спаса уламок за своїми характеристиками ближчий до плінф чернігівського Борисоглібського собору.
Східна стіна «хрестильні». Вид з півдня. Фото 2013 року. Джерело – Черненко О.Є., Іоаннисян О.М., Новик Т.Г., Зиков П.Л., Торшин Є.М. Звіт про науково-рятівні археологічні дослідження Спасо-Преображенського собору в Чернігові у 2013 р. // Науковий архів ІА НАНУ. Фонд експедицій (б/н). – Т. І1. – С. 95. – Рис. 32. Фото без змін
По краях фасаду східної стіни розташовані двоуступчасті лізени (лопатки). Північна лізена прилягає до стіни собору й має з цього боку простий, прямокутний у плані профіль. Загальна ширина лізени – 1,26 метра, вона виступає за площину стіни на 22 см. Південна лізена також має уступчастий профіль лише з одного боку – у південно-східному куті. Тут вона змикається без закрестій з такою самою лізеною на південному фасаді прибудови. Загальна ширина лізени – 1,98 метра, вона виступає за площину стіни на 16 см.
В інтер’єрній площині східної стіни влаштовано три закруглені ніші-апсиди, відкриті у внутрішній простір прибудови. Північна ніша розташована на відстані 1,75 метра від північної стіни Спаського собору. Її глибина – 80 см. Вона збереглася на висоту до 4 рядів кладки, що відповідає 20 см. Її північний край, як уже зазначено, збігається в плані з гранню кутового північно-східного пілона. Центральна ніша відокремлена від північної простінком, частково зруйнованим у ході прокладання системи опалення 1899 року. Ураховуючи це, встановити товщину простінка не видається можливим. Крім цього, західна стінка, мощення з плінфи на дні, а також верхня частина фундаменту ніші були знищені гніздом під опори будівельних риштувань під час спорудження південної башти в 1790-х роках. Ширина центральної ніші – 1,75 метра, глибина – 1,04 метра. Її східна стінка збереглася на висоту до 3 рядів кладки, тобто до 16 см. Південна ніша відокремлена від центральної простінком завширшки 60 см. Ширина ніші 1,2 метра, глибина – 85 см. Кладка вціліла на висоту до 7 рядів – 34 см. По її осі проходить тріщина, що перетинає наскрізь східну стіну до основи фундаментів під гострим кутом до її фасадної поверхні. На рівні дна ніші ширина тріщини сягає 15 см.
Угнуті стіни ніш складені зі звичайних прямокутних плінф, підтесаних відповідно до кривизни її поверхні. Вертикальні шви між ними в плані подібні до секторів. Вони заповнені дрібними уламками плінфи та залиті розчином. Горизонтальні шви в багатьох місцях зберегли лицьову поверхню й були акуратно, зі скосом, підрізані під верхню плінфу.
На стінках ніш вціліли незначні ділянки штукатурки зі слідами фрескового розпису. Ґрунт фресок утворений білим щільним вапняно-піщаним розчином без цем’янки. У його складі, імовірно, були присутні органічні домішки. Після їхнього руйнування на поверхні ґрунту утворилися тонкі звивисті борозни. До теперішнього часу на стінах ніш ледь простежуються сліди фарби: смуги яскраво-червоного кольору, плями сіро-синього та білого кольорів.
У нішах-апсидах підлога повністю втрачена. Проте вдалося зафіксувати, що в усіх трьох нішах були два шари мощення з цілих плінф та їхніх уламків. Нижній шар покладено на цем’янковому розчині безпосередньо на кладку фундаменту, що складається з дрібнотовченого пісковику або, як у північній ніші – на ряд вирівнювальної фундамент стінової кладки. Усі плінфи вимостки старанно підігнані до поверхні стінок ніші. Плінфа нижнього ряду частково перекриває залишки фрескового розпису. Таким чином, судячи з усього, мощення в нішах було влаштовано вже після створення фрески.
Південна стіна входила в межі досліджуваної ділянки на відрізку 3,6 метра. Вона досягала ширини 1,48 метра. Зі східного боку на її фасадній поверхні є уступчаста лізена (лопатка), що з’єднується без закрестій на розі з лізеною східного фасаду. Ширина лізени – 1,7 метра, виніс – 20 см.
У північно-східному куті інтер’єру прибудови збереглася основа прямокутного в плані пілона, завдовжки із заходу на схід 85 см, з півночі на південь – 60 см, що слугував опорою для арок перекриття нижнього ярусу. Кладка пілона інтегрована з кладкою прилеглих стін, східної та північної: у них одна лицьова поверхня та суцільна забутовка. При цьому західна грань пілона перпендикулярна інтер’єрній поверхні північної стіни, а південна виглядає як продовження ніші-апсиди у східній стіні. Слід зазначити, що основа такого самого пілона, завдовжки зі сходу на захід 74 см, з півночі на південь – 66 см, збереглася в протилежному куті прибудови. Таким чином, можна дійти висновку, що перекриття першого ярусу прибудови було хрещатим або ж на розпалубці.
Увесь внутрішній простір прибудови, як уже зазначалося, заповнювали фундаменти Південної башти 1790-х років. На них спирався цоколь заввишки 90 см, утворений акуратними рядами тичкової кладки на вапняному розчині, пальчаткою назовні. Розмір цегли-пальчатки 30 × 17 × 6 см. У плані цоколь башти підковоподібний, витягнутий у південному напрямку. З півдня його край уступчастий, відстоїть від площини стіни башти на 1,4 метра, із заходу він виступає на 36-60 см і прямовисно опускається вниз.
Дослідження дозволили встановити, що ще в давнину, скажімо, у XII столітті, «хрестильня» постраждала від якогось катаклізму. Про це свідчать широкі наскрізні тріщини у фундаментах її східної стіни та в кладці апсид. Більше того, біля її основи були простежені й тріщини в материку. Подібні деформації будівель можуть бути спричинені землетрусом або масштабним зсувом. Останній варіант не можна виключати, оскільки, як виявилося, південна стіна «хрестильні», на відміну від інших стін, встановлена на насипному ґрунті, її фундаментний рів не досягає материка. Потужність насипу біля основи стіни перевищує 3,5 метра. Загальну її потужність визначити не вдалося, оскільки подальші розкопки створювали загрозу обвалення стіни «хрестильні». Насип містить окремі уламки гончарних посудин Х – ХІ ст. і, найімовірніше, є підсипкою краю майданчика тераси, на якій збудований Спаський храм. Після катаклізму прибудова була відремонтована й проіснувала аж до XVIII століття, про що свідчать як писемні джерела, так і її зображення на планах міста.
Сліди руйнувань прибудови змушують згадати про епізод, наведений у російській літературній пам’ятці «Неделя 18 по всех святых. Слово о князьях», інша назва «Похвала и мучение святых мученик Бориса и Глеба» (традиційно датується XII століттям, відома в списках XV – XVII ст.). Тут в оповіді про смерть чернігівського князя Давида Святославича говориться, що він помер у якомусь «теремці». У момент його смерті «рассѣдеся верхъ теремцю, и вси ужасошася», а після того, як душа князя відлетіла, храм наповнився пахощами. Звідси випливає, що «теремець» перебував при якомусь храмі. Наступна фраза про те, що князя віднесли до Святого Спаса «несоша князя въ Спасъ святыи», дає можливість висловити припущення, що «теремець» був при храмі Святого Спаса. Можна також припустити, що це – приміщення на другому ярусі прибудови, пов’язане проходом з хорами собору, особиста келія князя, яку автор «Слова» називав «теремцем». Згадка ж про те, що верх «теремця» розсівся, цілком співвідноситься з деформаціями будівель, спричиненими землетрусом, і слідами руйнувань двоярусної прибудови собору, зафіксованими 2013 року.
За характерними особливостями будівельної техніки – рівношарова цегляна кладка, наявність у забутовці стін лекальної плінфи, на думку Олени Євгеніївни Черненко, споруду можна впевнено віднести до початку XII століття. Таким чином, за часом виникнення вона пізніша, ніж північні та південно-східна прибудови храму. Російський історик архітектури О.М. Іоаннісян також відносить південно-західну прибудову до самого початку XII століття.
Що стосується призначення південно-західної прибудови, то її інтерпретація як «хрестильні», запропонована І.В. Моргилевським і прийнята в літературі, на думку Є.Є. Черненко, викликає сумніви.
2013 року в тому місці, де північна стіна прибудови прилягає до цоколя нинішньої Південної башти, збереглися залишки давньоруської ніші-аркосолію (6). Тобто її перший ярус становив усипальницю. Про таке її призначення писав ще І.В. Моргилевський. При цьому не виключено, що другий ярус прибудови, з’єднаний з хорами храму, слугував невеликою молельнею, як і припускав М.В. Холостенко.