ІГОР СВЯТОСЛАВИЧ
Ігор Святославич, князь Новгород-Сіверський, князь Чернігівський, помер навесні 1201 року, у віці 50-51 року. Центральний персонаж «Слова о полку Ігоревім».
Батько назвав його Ігорем-Георгієм на пам’ять рідного дядька – святого великого князя Ігоря Чернігівського і Київського, убитого 1147 року.
Ряд істориків і публіцистів припускали, що матір’ю Ігоря була половчанка. Однак, судячи з дати шлюбу(?) 1108 рік, до моменту народження Ігоря 1151 року, їй було близько 60 років, а жінка такого віку навряд чи може стати матір’ю. Крім того, жодних відомостей про те, що Святослав Ольгович після другого шлюбу повернувся до першої дружини, немає. Таким чином, матір’ю Ігоря, найімовірніше, була друга дружина Святослава, яку звали Катерина.
1169 року 18-річний Ігор узяв участь у поході коаліції князів, організованій Володимиро-Суздальським князем Андрієм Юрійовичем «Боголюбським», на Київ.
1180 року в майже 30-річному віці Ігор посів Новгород-Сіверський престол. У ці роки він мав напружені відносини з багатьма сусідніми князями. Зокрема, з князем Переяславським Володимиром Глібовичем нерідко доходило до жорстких сварок, унаслідок однієї з них той розорив володіння Ігоря. Складні відносини були й з Києвом, де тоді правив старший двоюрідний брат Святослав Всеволодович, який прославився успішними походами на половців. До Ігоря з його молодшим братом Всеволодом «Буй-Туром» Святослав Всеволодович ставився поблажливо. Вони ж почувалися приниженими й прагнули ухилятися від походів під його командуванням, замість цього влаштовуючи окремі вилазки в степ.
1183 року Ігор разом із Всеволодом «Буй-Туром» розбив половців на річці Хирії (нині річка Хорол).
1184 року Ігор разом з іншими сіверськими князями провів вдалий похід на половецькі кочовища по річці Мерлі (нині в Харківській області).
Навесні 1185 року Ігор і Всеволод Святославичі з племінником Святославом Ольговичем, князем Рильським, здійснили новий, але невдалий похід на половців. Цей похід описаний у пам’ятці літератури Давньої Русі «Слові о полку Ігоревім». Для Ігоря похід завершився поразкою, полоном, а потім – щасливою втечею додому.
Карта походу Ігоря Святославича на половців 1185 року та район бойових дій. Джерело – Літопис Руський / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. – Київ: Наукова думка, 1989. – С. 337. Фото без змін
Водночас для половців поразка Ігоря стала стимулом для відплатного удару по всьому Придніпровському лівобережжю, який закінчився для багатьох його жителів трагічно. Провальний з тактичної й стратегічної точок зору, похід 1185 року здобув славу завдяки загадковому «Слову о полку Ігоревім». Саме цю подію обрав невідомий автор для оспівування, незважаючи на те, що XII століття було багате на набагато яскравіші епізоди, хіба що для виховних цілей.
Всупереч образу юного та безрозсудного князя, що виникає з оповіді «Слова о полку Ігоревім», Ігор на той час був 34-річним, тобто зрілим чоловіком середніх літ. Загалом, дискусійна в багатьох моментах літературна пам’ятка містить мало фактичної інформації про свого головного героя. Найповніші біографічні відомості про Ігоря ми дізнаємося з повідомлень Київського літопису – найбільшої за обсягом давньоруської хроніки, що формувалася протягом XII – початку XIII ст.
Основним противником Ігоря 1185 року був половецький хан Кончак, з яким князь уперше зустрівся на полі бою ще 1171 року. Утім, у 1170-х – 1180-х рр. Ігор із Кончаком нерідко виступали як ситуативні союзники, зокрема й проти інших руських князів.
Як це часто бувало, конфлікт 1185 року Ігоря з Кончаком зрештою завершився встановленням миру й навіть укладенням родинних відносин. Під час полону його син Володимир зійшовся з дочкою Кончака, а навесні 1188 року, вже після народження в них сина, юний князь офіційно вступив у шлюб із Кончаківною.
Наприкінці життя, 1198 року, Ігор Святославич посів вищий чернігівський престол. Але через 3 роки він помер.
У багатьох джерелах як дата смерті Ігоря Святославича зазначається 29 грудня 1202 року. Ця дата сходить до російського історика Василя Микитича Татіщева (помер 1750 року), який намагався реконструювати її на підставі повідомлення Радзивиллівського літопису (списки XV століття). Але, згідно з дослідженнями Андрія Петровича П’ятнова, В.М. Татіщев неправильно інтерпретував відомості літопису, в якому були переплутані останні аркуші, а Ігор помер у 1-й половині 1201 року. Датування початком 1201 року також підтверджується дослідженням російського і радянського історика, дослідника хронології руського літописання Миколи Георгійовича Бережкова (помер 1956 року), згідно з яким стиль літочислення статті 6710 року Лаврентіївського літопису ультрамартівський.
Якщо Ігор Святославич помер у 1-й половині 1201 року, то це сталося ще за життя Володимира, князя Чернігівського, який помер восени 1201 року. Ним зазвичай вважається Володимир, син Святослава Всеволодовича, що поступався Ігорю в старшинстві. Згідно ж з літописами (Воскресенським та іншими), Володимир був Всеволодовичем, тобто братом Святослава і Ярослава (версія російського мандрівника Рафаїла Володимировича Зотова (помер 1893 року)), тобто перевершував Ігоря старшинством, якщо він існував.
Похований князь Ігор Святославич, як і його дядько – святий Ігор Ольгович, у Церкві св. Спаса в Чернігові, про що згадується в тексті «Слова о полку Ігоревім»(?).
Увага, яку князю Ігорю Святославичу посмертно приділили писемні пам’ятки, насамперед «Слово о полку Ігоревім», контрастує зі звичайною біографією й посередніми успіхами. У культурній пам’яті він закарбувався набагато краще, ніж більшість видатних руських володарів XII століття.