ОПИС ХРАМУ З XVII СТОЛІТТЯ
Борисоглібський храм багаторазово руйнувався, перебудовувався, відновлювався – набуваючи щоразу нових рис, як зовні, так і всередині. Значні його перебудови були здійснені в XVII – XIX ст.
Перебудови Борисоглібського храму з XII – до початку XX ст. Зі стенда Борисоглібського собору. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
У 1627 – 1628 рр. домініканці, яким Борисоглібський храм передав король Речі Посполитої Сигізмунд III Ваза (пол. Zygmunt III Waza), перебудували храм, надавши йому вигляду костелу. При відновленні верхніх склепінь, давні закомари були розібрані. Склепіння встановили значно нижче за давні, на рівні капітелей напівколон було зроблено горизонтальний карниз, а самі напівколони збито, пробили високі стрілчасті вікна, подібно до готичних споруд. Східну частину (давні апсиди) храму розібрали й замінили більш подовженою на схід новою гранчастою конструкцією, укріпленою контрфорсами, з влаштуванням у ній католицького престолу. Під час досліджень Борисоглібського собору в 1950-х роках у східній частині храму виявлено кладку від перебудови 1627 – 1628 рр. де було використано цеглу-плінфу з руїн невідомої поки споруди, що знаходилася, мабуть, неподалік. Сортамент плінфи цієї будівлі показує, що вона належала до кінця XII століття, і за характером архітектурних форм була близька до типу П’ятницької церкви. Її плінфа мала написані гострим інструментом знаки на їхньому постільному боці, що є її характерною рисою.
Знаки невідомої будівлі, складені М.В. Холостенком. Джерело – https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
1659 року Борисоглібський храм було реконструйовано й суттєво перебудовано. Над храмом зі сходу встановили новий купол, також було замінено й центральний купол.
1672 року до західного фасаду Борисоглібського собору прибудували восьмигранну вежу-ротонду (дзвіниця-притвор) під високим барочним куполом із 3-ярусним завершенням. На бічних фасадах собору надбудували фронтони. Храм отримав об’ємно-просторову композицію триглавого храму, прикрашеного в стилі бароко.
На початку XVIII століття над Борисоглібським собором встановили ще два невеликі куполи з північної та південної сторін, і храм став п’ятикупольним з багатоярусними завершеннями.
1857 року Борисоглібський собор зазнав нової реконструкції. Його східну (апсидну) частину XVII століття було розібрано й замінено новою зі збільшенням її довжини на схід, прибудувавши прямокутний об’єм з однією гранчастою апсидою. Тоді ж прибрали бічні куполи, а форми центральних переробили, підігнавши їх до форм класицизму.
1881 року інтер’єр собору було оформлено розписом, відтворивши орнаменти із зібрання віцепрезидента Імператорської Академії мистецтв, російського художника-аматора й архітектора князя Григорія Григоровича Гагаріна, 1887 року видані як «Сборник византийских и древнерусских орнаментов, собранных и рисованных князем Г.Г. Гагариным». До кінця XIX століття розписи ще кілька разів доповнювалися й оновлювалися.
1889 року стіни, склепіння, стовпи й купол Борисоглібського собору були багато орнаментовані олійним розписом, виконаним київським художником Миколою Івановичем Мурашком. Цей живопис було втрачено під час Другої світової війни 1941 – 1943 рр.
Протягом історії в Борисоглібського храму було кілька іконостасів, але збереглися відомості лише про два – кінця XVIII століття та XIX століття. Останній був встановлений 1861 року, він виготовлений за проєктом російського архітектора Миколи Юхимовича Юхимова (помер 1851 року). Ікони для іконостаса були виконані художником Василем Макаровичем Пешехоновим (помер 1888 року).
Іконостас 1861 року. Зі стенда в Борисоглібському соборі. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman
Іконостас 1861 року було втрачено під час Другої світової війни 1941 – 1943 рр.
До нашого часу збереглися лише ковані срібні позолочені Царські врата іконостаса 1702 року. Для їх виготовлення за сприяння та коштом гетьмана Війська Запорозького Івана Степановича Мазепи (укр. Іван Степанович Мазепа (Іван Мазепа-Колединський), пол. Iwan Mazepa herbu Kołodyn), було використано матеріал фігури «срібного ідола», виявленого 1702 року під час риття котловану для храмової дзвіниці.
Версія про «знайденого ідола» бере свій початок у праці російського історика Лівобережної України Опанаса Філімоновича Шафонського (помер 1811 року), звідки була розтиражована в краєзнавчій та науковій літературі останніх двох століть, цим почасти й пояснюється невизначеність місця «знахідки»: «Царскіе врата сребряныя кованныя, чеканной хорошей работы… 1701 года съ помощію писаря Генеральнаго Карпа Ивановича Мокріевича, сделанныя. Когда 1701 года подъ монастырскую колокольню рытъ фундаментъ, то найденъ въ земле сребный идолъ, который на сіи Царскія врата употребленъ». Крім того, О.Ф. Шафонський також помилково вказує не на ту особу, говорячи про замовлення воріт, мотивуючи це тим, що «видел пластинку с инициалами „К. М.“ (Карп Мокриевич)», однак це не підтверджується жодним іншим джерелом.
За результатами хімічного аналізу встановлено, що основні частини врат справді виготовлені з легованого срібла 875 проби, довести, що матеріалом для виробу послужив цілий шматок срібла (в даному випадку – ідол), як і зворотне, неможливо, оскільки такий хімічний склад срібла, загалом, характерний для європейської ювелірної пластики того часу.
Царські врата іконостаса Борисоглібського собору. Початок XVIII століття. Фото 1982 року. Джерело – https://cn.archives.gov.ua/expos/temat/PDA/9.php. Державний архів Чернігівської області. Памятники искусства Советского Союза. Украина и Молдавия. Справочник-путеводитель. – Москва, Лейпциг, 1982. – С. 270. Фотографія. Фото без змін
Уперше на клейма, які могли б свідчити про авторство та місце виготовлення Царських врат (літери «PID» і символ «der Pinienzapfen» – стилізоване зображення шишки з короною внизу) звернув увагу 1985 року український мистецтвознавець, краєзнавець Андрій Антонович Карнабіда. Його відкриття дозволило дослідниці Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній» Ользі Травкіній у її наукових розвідках довести, що зазначені зображення справді є клеймом майстра-ювеліра з дому Дрентветтів, і зображенням герба Аугсбурга відповідно.
Таким чином, було з’ясовано, що Царські врата були виготовлені на замовлення гетьмана Івана Степановича Мазепи в німецькому місті Аугсбург (нім. Augsburg, нині місто адміністративний центр округу Швабія федеральної землі Баварія, ФРН) майстром Філіпом Якобом IV Дрентветтом. На стулці воріт унизу, зображено герб гетьмана І.С. Мазепи, праворуч прикріплена табличка з вирізаною датою – 1702 рік.
Герб гетьмана І.С. Мазепи на Царських вратах. Він був прикритий накладкою, що врятувало його від знищення. Срібло з позолотою. Фото 11 вересня 2011 року. Автор – Mykola Swarnyk. Ліцензія – Creative Commons Із зазначенням автора – Розповсюдження на тих самих умовах 4.0 Міжнародна. Фото без змін
Срібні позолочені Царські врата іконостаса початку XVIII століття. Експонуються в Борисоглібському соборі. Фото 11 вересня 2011 року. Автор – Mykola Swarnyk. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 3.0 Unported. Фото без змін
Композиція врат, пластична особливість трактування аканта (лат. acanthus, багаторічні трав’янисті рослини). Між традиційними для царських врат чотирма фігурами євангелістів, розташовані зображення зі сценами «Благовіщення» в медальйонах і композиція «Мойсеєвого дерева», які піднімаються від основи врат угору по стулці, що закінчується фігурою Ісуса Христа в німбі з позолочених променів. Малюнок спроєктовано кимось із чернігівських художників. Прямі аналогії їм трапляються в гравюрах книг того часу, виданих у чернігівській друкарні.
Царські врата з Борисоглібського собору є шедевром на території України. Загальна їхня висота – 3,45 метра, вага – близько 56 кг (з каркасом), а чистого срібла понад 20 кг. Як унікальний твір мистецтва доби бароко вони були показані на виставках у Національному музеї історії України в Києві в 2008 – 2009 рр. і в Українському музеї (англ. The Ukrainian Museum) у Нью-Йорку (англ. New York City), США.
Після перебудов, здійснених у XVII – XIX ст., первісний вигляд давнього Борисоглібського храму вдалося відновити лише за результатами досліджень, проведених у 1948 – 1952 рр. радянським архітектором Миколою В’ячеславовичем Холостенком.
У 1952 – 1958 рр. Борисоглібський собор був капітально реконструйований з метою повернення йому первісних (давньоруських) форм за проєктом і під керівництвом М.В. Холостенка. Згідно з проєктом усі нашарування XVII – XIX ст. були нещадно знесені. Під час цих робіт були розібрані: пошкоджена авіабомбою західна прибудова до храму 1672 року – восьмигранна вежа (дзвіниця-притвор), а також східна частина собору середини XIX століття – відновлено давні апсиди. Галереї й каплиці, що оточують первісний храм через відсутність необхідних даних про їхній вигляд не відновлювалися. Від них вціліли лише нижні частини стін і фундаменти, над їхніми залишками спорудили цегляну кладку.
План Борисоглібського храму XII століття. Джерело – Ситий Ю.М. Християнські поховальні пам’ятки давньоруського Чернігова. – Чернігів: Десна Поліграф, 2013. – С. 22. Фото без змін
Вигляд з північного заходу. Фото 6 травня 2016 року. Автор – Іван Биков. Ліцензія – Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 International. Фото без змін
Північний фасад. Джерело – https://studfile.net/preview/6306717/page:4/. Фото без змін
Вигляд з південного сходу. Фото 21 вересня 2020 року. Автор – Angloman