ІСТОРІЯ ХРАМУ ДО XX СТОЛІТТЯ
Згідно зі збереженими літописними джерелами, кам’яна Церква в ім’я святих Бориса і Гліба була споруджена за розпорядженням чернігівського князя Давида Святославича як храм-усипальниця князів гілки Давидовичів династії Рюриковичів.
Прямих історичних відомостей про час спорудження храму немає, але російська літературна пам’ятка «Неделя 18 по всех святых. Слово о князьях», інша назва «Похвала и мучение святых мученик Бориса и Глеба» (традиційно датується XII століттям, відома в списках XV – XVII ст.) повідомляє, що померлий 1123 року князь Давид Святославич був похований в усипальниці збудованої ним Борисоглібської церкви – «…несоша и въ церьковь Бориса и Глеба създаную от него положиша». Це дозволяє дослідникам датувати побудову храму до 1123 року. Можна обмежити й ранню дату будівництва. Батько Давида, великий князь Київський Святослав II Ярославич (укр. Святослав Ярославич) був ініціатором побудови великої кам’яної Церкви святих Бориса і Гліба у Вишгороді (нині місто, адміністративний центр Вишгородського району Київської області), а сам Давид 1115 року брав участь у перенесенні мощей святих Бориса і Гліба до нової церкви. 1120 року в князя Давида помер син Ростислав, і на згадку про нього князь на своєму дворі в Чернігові починає будівництво храму на честь перших руських святих Бориса і Гліба. Також князь наказав спорудити для себе усипальницю, де 1123 року й був похований. Таким чином, імовірно, Борисоглібський храм було збудовано між 1120 і 1123 рр.
Макет Церкви Бориса і Гліба – ліворуч, західний фасад. Експонується в Борисоглібському соборі. Фото 5 жовтня 2019 року. Автор – Ольга Заполіна. Суспільне надбання. Фото без змін
Ґрунтуючись на археологічних дослідженнях, радянський історик і археолог Володимир Андрійович Богусевич (помер 1978 року) та радянський архітектор Микола В’ячеславович Холостенко (помер 1978 року) дійшли думки, що Борисоглібський храм було зведено артіллю місцевих майстрів на фундаментах невідомих кам’яних споруд початку XI століття. Водночас український архітектор Єлизавета Іванівна Архипова висунула версію, що архітектурні особливості дозволяють припустити, що будівництво церкви виконала артіль запрошених північноіталійських зодчих, які працювали в Чернігові ще за часів князя Володимира «Мономаха».
У літописі Борисоглібський храм уперше згадується в статті під 6669 (1161) роком, де йдеться про похорон князя Ізяслава Давидовича «…положиша тело его в отчий его церкви, у святых мучеников Бориса и Глеба».
У 2-й половині XII століття, як показали дослідження, галереї, влаштовані навколо храму, ремонтувалися. При цьому частково були закладені їхні поперечні арочні прорізи, у кутових відсіках закладені ніші між пілонами біля стін храму та частина аркосольних ніш у галереях. На думку М.В. Холостенка, ремонт галерей датується 1170-ми – 1180-ми роками. Для того щоб виникла потреба в ремонті, мало минути 30-40 років, отже, галереї будувалися в 1120-ті – 1130-ті рр., що підкріплює дату побудови храму до 1123 року. В.А. Богусевич 1961 року виступив із твердженням, що Борисоглібський собор, який дійшов до нас, був «…заново побудований у 2-й половині XII століття (після 1175 року)». На думку М.В. Холостенка, В.А. Богусевич, очевидно, прийняв ремонтні кладки та кладки переложених склепінь за основні кладки храму.
На думку українського археолога Володимира Петровича Коваленка (помер 2016 року) перетворення Борисоглібської церкви на монастир відбувалося після припинення гілки Давидовичів – не раніше 1167 року.
1239 року монгольські орди пограбували Борисоглібську церкву. Під час пожежі вигоріли всі її дерев’яні конструкції, обрушилися коробові склепіння й сильно постраждали галереї.
У 2-й половині XIII століття, імовірно, митрополитом Київським і всієї Русі Максимом (укр. Максим, 1283 – 1305 рр.) Борисоглібську церкву було відновлено, відновлено дах із дерев’яним покриттям, переложено тимпани порталів, водночас Північна галерея відновлена не була.
У XV столітті про Борисоглібську церкву є згадки як про монастирський храм «Глебоборисовського» Мученицького монастиря (укр. Борисоглібський Мученицький монастир).
У березні 1610 року, коли коронні загони київського підкоморія Самуїла Єронімовича Горностая (пол. Samuel Hornostaj) зайняли й «спалили Чернігів», – Борисоглібська церква значно постраждала від пожежі.
1627 року король Речі Посполитої Сигізмунд III Ваза (пол. Zygmunt III Waza) передав церкву монахам-домініканцям і храм було перетворено на костел католицького домініканського абатства.
У 1627 – 1628 рр. домініканці перебудували храм, надавши йому вигляду костелу. Під час відновлення верхніх склепінь закомари було розібрано. Склепіння встановили значно нижче за давні, на рівні капітелей напівколон було зроблено горизонтальний карниз, а самі напівколони збито, пробили високі стрілчасті вікна, подібно до готичних споруд. Східну частину (давні апсиди) храму розібрали й замінили довшою на схід новою гранчастою конструкцією, зміцненою контрфорсами, з влаштуванням у ній католицького престолу. Зазначимо, що під час влаштування нових склепінь та інших ремонтних кладок було застосовано цеглу-плінфу від розібраних давніх будівель. Частина плінфи була від Благовіщенської церкви, що розбиралася в цей час, а частина взята з руїн поки що невідомої споруди, яка перебувала, судячи з усього, неподалік. Сортамент плінфи цієї споруди показує, що вона належала до кінця XII століття й за характером архітектурних форм була близька до типу П’ятницької церкви. Її плінфа мала написані гострим інструментом знаки на її постільній стороні, що є характерною рисою цієї плінфи.
Після Польсько-козацької війни (Хмельниччини, 1648 – 1657 рр.), 1657 року Борисоглібський храм повернули православній церкві.
1659 року церкву було реконструйовано й суттєво перебудовано архієпископом Чернігівським і Новгород-Сіверським Лазарем (у миру – Лука Васильович Баранович) і визначено як кафедральну. Над храмом зі сходу встановили новий купол, також було замінено центральний купол.
1672 року відновлено Чернігівський Борисоглібський чоловічий монастир із соборним Борисоглібським храмом, який стає резиденцією архієпископів Чернігівських. Того ж року до західного фасаду собору прибудували восьмигранну башту-ротонду (дзвіниця-притвор) під високим барочним куполом із 3-ярусним завершенням. На бічних фасадах собору надбудували фронтони. Храм набув об’ємно-просторової композиції триглавого храму, прикрашеного в стилі бароко.
Борисоглібський храм у 2-й половині XVII століття. Джерело – https://wiki.ecity.cn.ua/%D0%91%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D0%BE%D0%B3%D0%BB%D0%B5%D0%B1%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%80. Фото без змін
Наприкінці ХVІІ століття архієпископ Лазар (Баранович) заснував у монастирі слов’яно-латинську школу, перетворену 1700 року на колегіум.
Наприкінці ХVІІ – у ХVІІІ ст. у північному та південному нефах Борисоглібського собору в цегляних криптах, влаштованих у 2-й половині ХVІІ століття, були поховані чернігівські архієреї: архієпископ Лазар (Баранович, помер 1693 року, похований за лівим клиросом), архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Феодосій Чернігівський (у миру – Полоницький-Углицький, помер 1696 року, похований за правим клиросом, у спеціально зробленій для нього крипті), єпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій (у миру – Дубневич, помер 1750 року) та єпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Феофіл (у миру – Феодор Киргакович Ігнатович, помер 1788 року).
У 1702 – 1703 рр. архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Іоанн (у миру – Іван Максимович Васильківський, або Іван Максимович; укр. Йоан (у миру – Іван Максимович Максимович)) збудував біля собору кам’яну башту-дзвіницю (будівля Колегіуму входила до складу Борисоглібського монастиря). Під час копання для неї котловану було знайдено «срібного ідола», існує версія, що з нього були відлиті Царські врата Борисоглібського собору. Під час реставрації дзвіниці й колегіуму, що проводилася 1955 року М.В. Холостенком, український, радянський архітектор-реставратор, історик архітектури Маріоніла Мойсеївна Говденко знайшла закладену кладкою закладну керамічну дошку 51 × 58 см, із чудовим рельєфним рослинним орнаментом, що нагадує за стилем орнамент гравійованих заставок «Алфавіту», виданого в чернігівській друкарні 1702 року, із гербом гетьмана Івана Степановича Мазепи, з таким написом: «Сей храм создань Божим благословением и прещедрим даянием и иждивением от ясне вельможного пана Иоанна Мазепы славного войск Российских гетмана. Над тисяща в симсотном року здать начася и втором поспишеством божим скончася».
Закладна дошка з фасаду Колегіуму. 1702 рік. Експонується в музеї Чернігівського національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній». Джерело – https://myguidebook.ru/b/book/1275453012/3. Фото без змін
На початку XVIII століття над Борисоглібським собором встановили ще два невеликі куполи з північного та південного боків, і храм став п’ятикупольним із багатоярусними завершеннями. Вважається, що таким його й зафіксувала гравюра 1705 року на найдавнішому відомому зображенні храму, на титульному аркуші книги архієпископа Іоанна (Максимовича) «Алфавит, сложенный от писаний», виданої в Чернігові 1705 року.
Зіставлення плану Борисоглібського монастиря 1751 року із сучасним космічним знімком з ресурсу Google Maps (виконано О.М. Бондарем). Відповідно до плану: 1 – Борисоглібський собор; 2 – будинок архієпископа; 3 – флігель із духовною Дикастерією; 4 – корпус із церквою та покоями; 5 – дзвіниця-ротонда; 6 – келії ченців; 7 – комори; 8 – служби; 9 – колодязь. Збережені до теперішнього часу споруди 1, 4; втрачені споруди 2 – 3, 5 – 9. Джерело – «Монументальна архітектура Черніговщини». Фото без змін
1786 року за указом російської імператриці Катерини II, у ході початої секуляризації, Борисоглібський монастир було скасовано, Борисоглібський собор деякий час перебував у запустінні.
1791 року монастирську кам’яну огорожу було розібрано.
Наприкінці XVIII століття російський історик Лівобережної України Афанасій Филимонович Шафонський (помер 1811 року) відносив побудову Борисоглібського собору до XVII століття.
1805 року Борисоглібський собор реконструювали.
1810 року російський живописець і рисувальник Дмитро Іванович Іванов зафіксував на своїй акварелі Борисоглібський собор.
У 1819 – 1820 рр. за проєктом українського архітектора Антона Івановича Карташевського храм зробили теплим, встановивши пічне опалення, і влаштували плоску підкупольну утеплену стелю. Відремонтований храм було приписано до Спасо-Преображенського кафедрального собору.
Борисоглібський собор до реконструкції 1857 року. Джерело – Холостенко М.В. Исследования Борисоглебского собора в Чернигове // СА. – 1967. – № 2. – С. 190. – Рис. 1. https://arheologija.ru/holostenko-issledovaniya-borisoglebskogo-sobora-v-chernigove/. Фото без змін
План храму складено М.В. Холостенком на підставі зібраних графічних матеріалів:
1. Копіювання з планів Чернігівської фортеці із зображенням центральної частини кремля 1751, 1771, 1776 і 1788 р. (Московський Військово-історичний архів);
2. плани Чернігова XVIII і початку XIX ст., додані до статті А. Шугаєвського. Чернігів XVIII ст. – кілька подробиць його топографії. «Науковий збірник за 1927 р.», Київ;
3. план центральної частини Чернігова зі Спаським і Борисоглібським соборами, з матеріалів І.В. Моргилевського (кабінет Будинку архітектора в Києві). Дослідження історика архітектури Іполита Владиславовича Моргилевського (помер 1942 року) залишилися неопублікованими;
4. обмір храму до реконструкції 1857 року.
1857 року Борисоглібський собор зазнав ще однієї реконструкції за проєктом А.Є. Куцевича, доопрацьованим архітектором Михайлом Степановичем Щитинським. Його східну (апсидну) частину XVII століття було розібрано й замінено новою зі збільшенням її довжини на схід, прибудувавши прямокутний об’єм з однією гранчастою апсидою. У соборі переробили стелю, розтесали віконні прорізи, влаштували дерев’яну підлогу на стовпах і лагах. Тоді ж прибрали бічні куполи, а форми центральних переробили, підігнавши їх до форм класицизму.
1861 року в соборі встановлено новий іконостас, виконаний за проєктом російського архітектора Миколи Юхимовича Юхимова (помер 1851 року).
1881 року інтер’єр храму було оформлено розписом, відтворивши орнаменти зі збірки віце-президента Імператорської Академії мистецтв, російського художника-аматора й архітектора князя Григорія Григоровича Гагаріна, 1887 року видані як «Сборник византийских и древнерусских орнаментов, собранных и рисованных князем Г.Г. Гагариным». До кінця XIX століття розписи ще кілька разів доповнювалися й оновлювалися.
1889 року стіни, склепіння, стовпи й купол храму були багато орнаментовані олійним розписом, виконаним київським художником Миколою Івановичем Мурашком, також було стесано ребра хрестових склепінь під хорами.
У 2-й половині XIX – на початку XX ст. розгорнулася дискусія щодо часу побудови Борисоглібського собору. Історик, генерал-лейтенант, граф Григорій Олександрович Мілорадович (помер 1905 року) називав Борисоглібський храм одним із найдавніших у Чернігові. Інші автори – чернігівський історик-краєзнавець Михайло Єгорович Марков (помер 1819 року), А. Ярігін, історик Церкви Євген Євсигнійович Голубинський (помер 1912 року), Р. Васютинський – писали про його дату дещо обережніше. Ці суперечності пояснювалися великим спотворенням первісного вигляду Борисоглібського храму та розрізненістю історичних відомостей про нього.
Обміри Борисоглібського собору, зроблені істориком церковної архітектури Петром Олександровичем Лашкарьовим (помер 1899 року) для доповіді про чернігівське зодчество, фіксували храм після всіх перебудов XIX століття, але були вельми приблизними. У такому вигляді храм і дійшов до пожежі та руйнувань 1941 – 1943 рр.